Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
Розпочавшись на чужій землі, у Кракові 1491 р., українське друкарство надовго занепало. В цей час на українській землі друкарство ще не стало необхідною потребою дня. І справді, по церквах було досить писаних книжок і особливого недостатку їх на галицькій землі не помічалося; якихось релігійних хвилювань через псування писарями богослужбових книжок не було. Звички мати в себе друковану книжку тоді ще не знали, а коли ця звичка й явилася у нашої вищої інтелігенції, то вона задовольняла її книжкою чужомовною — латинською та польською, накінець, завзятої релігійної боротьби проти українців тоді ще не велося. Отож, до 1569 р., до року Люблінської унії 1, на Вкраїні ще не відчувалося гостро потреби в друкованім слові.
Але справа різко змінилася зараз же по 1569 р., цебто по політичній Люблінській унії. З цього часу розпочинається вже гострий похід на українську віру, дедалі напруження всього народу все збільшувалось. На оборону батьківської віри та своєї національності міцно стали церковні братства. Для заведення друкарства настав тоді відповідний час.
Власне, постійного, безпереривного друкарства до цього часу у східного слов’янства тоді ще не було. Друкарство появлялося спорадично, трималося декілька років і, не розцвівши, в’януло. Таким от і було те білорусько-українське друкарство, що його розглянув я в попередніх розділах. Друкарство трималося ласкою окремих меценатів і було до певної міри їхньою примхою. У той час воно ще не приносило доброго матеріального зиску, а тому й не могло існувати само по собі; навіть пізніше бідніші церкви частіше вживали писаних книжок, бо ще довго, аж до XVIII віку писана книжка все була дешевшою, ніж друкована, та й довір’я до добре писаної книжки було більшим.
Ясно загорілося було наше друкарство ще 1491 р. у Кракові, але згасло того ж самого року. Не горів, а палахкотів Скорина, своїми славними виданнями на цілий слов’янський світ, але 1525 р. спинилися й вони. 1562 р. у Несвіжу, 1564 — у Москві, 1569 — в Заблудові, 1570 р. у Тяпинського розпочалось було друкарство, але зараз же припинилося й воно, а Тяпинський навіть не додрукував розпочатого перекладу Євангелія. Друкарство заводилося навпомацки і шукало собі міцного грунту, де б вже назавжди осісти. І грунт такий знайшовся. Це була українська земля, а саме — столичне місто західної України Львів.
Розпочав цей друк у Львові московський емігрант Іван Хведорович, що й став з того часу першим друкарем на українській землі.
Спроб друкування книжок до Хведоровича, певне, було більше, але ми про них мало знаємо. Так, у передмові до Псалтиря заблудівського 1570 р. гетьман Ходкевич оповідає: «В нынешняя времена панованія Жикгмонта Августа, в здешнем паньстве єго милости Государя нашего отчизном, як в коруне польскои, так и в великом князестве литовском, на различных местах, тщанієм и попеченієм многих людей, промышлено єсть, создавши варстаты друкарскія, тиснуть». Отже, тут є вказівка, що ще до заблудівських друкарів появлялося друкарство, але про нього ми мало знаємо.
Як місце зародження вже постійного друкарства, друкарство галицької землі надзвичайно цікаве, але, на жаль, воно ще мало досліджене. Друкарству галицької землі випала надзвичайно гірка доля — йому першому доводилося приймати на себе такі дошкульні удари з боку римо-католиків, що увесь час намагалися знищити галицьке друкарство. Історія, скажімо, Львівської братської друкарні — це сумний опис вікової героїчної боротьби львівського міщанства з латинською навалою. Король польський дуже легко роздавав привілеї на руські друкарні у Львові, а 1651 р. навіть подарував руські львівські друкарні якомусь гостинському хорунжому Студзинському [* Див. про це далі, в розділі VIII.], і Братство мусило витрачати сили свої не на збільшення та удосконалення друкарської справи, а лише на оборону його існування.
Цього факту, що галицьке друкарство увесь час було серед цілком несприятливих обставин, не може опускати дослідник історії друкарства на галицькій землі.
Про це друкарство тепер зібралося вже досить різних дослідів по окремих питаннях, але доброї монографічної праці про все друкарство галицької землі ще не маємо.
А попередні праці про це рішуче перестарілися. Вкажу таку літературу:
Zubrzycki D. Historyczne badania o drukarniach Rusko-slowiańskich w Galicyi. Львів, 1836. C. l — 90. Це перший огляд цілого друкарства на галицькій землі. Ця праця Д. Зубрицького, без зазначення імені автора, була в скороченні передрукована в «Ж. M. H. Пр.» за 1838 р. (Ч. XIX. Кн. 9. С. 560 — 585) під назвою: «О Славяно-русских типографіях в Галиціи и Лодомиріи». 1912 р. цю працю Д. Зубрицького в польській мові знову передруковано з зазначенням поправок А. С. Петрушевича у «Временнику Ставропигійскаго Института» на 1913 p. C. l — 54.
1849 р. у «Временнику Москов. Общ. исторіи и древн. Росс.» надруковано працю проф. М. Максимовича «Книгопечатаніе в Червоной Руси»; пізніше поширену цю статтю надруковано в «Кіев. Епарх. Ведом.» 1872 р. № 10 під назвою «Сведенія о книгопечатаніи в Южной и Юго-Западной Россіи». Але Максимович не далеко вперед пішов, рівняючи до Зубрицького.
Зазначу ще загальні праці, що цієї справи торкаються лише принагідно:
Zawadski W. Literatura w Galicyi, 1772 — 1848. Львів, 1878. C. l — 158. Відбитка з «Przewodnika Naukowo-Literackiego». Розділ І: Про друкарні в Галичині.
Чистович И. Очерк исторіи западно-русской церкви. Спб., 1884. Ч. II. С. 341 — 343.
Булгаков Ф. Иллюстрированная исторія книгопечатанія. Спб., 1889. С. 266 — 270: Друкарство в Галичині.
Эйнгорн В. Книги Кіевской и Львовской печати в Москве в третью четверть XVII в. // Книговеденіе. 1894. № IX — X. Рец. Ів. Копача в «Записках». Львів, 1896. Т. IX. С. 18 — 19.