Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
IX. ДРУКАРСТВО НА ПІДКАРПАТСЬКІЙ УКРАЇНІ
Підкарпатська Україна або Угорська Русь — це найдальша західна українська земля, та земля, що її ще в глибокій давнині відірвано від українського материка, і вона вже ніколи не належала до політичної організації українських земель. Вищі українські верстви тут скоро покинули свій народ і помадяризувалися, а простий народ довгі віки проживав у великій темноті та в повнім безправ’ї. Сільське православне духовенство так само було закріпощене панам, так само було темне та безправне. І тільки з 1646 р., цебто з часу заведення церковної унії на Угорщині, — а унію тут «переведено тілько з духовенством, без співучасті народа так, що сей довго і не знав про великий перестрій, який його постиг» [* Стрипський Г. Записки Наукового Товариства. Т. 117. С. 180 — 181], тільки з того часу захвилювався український народ і почав потроху вилазити з темноти, боронячи своєї батьківської віри.
Через низький культурний рівень не могло, звичайно, своєчасно завестися друкарство на Підкарпатській Україні. Увесь час за XVI і XVII віки Угорська Україна одержувала друковані книжки зі Сходу — з Києва, Львова, або з Молдавії, часом навіть з Москви. Але монастирі були тут ще з найдавнішого часу, а найстаршим серед них був монастир св. Михаїла Архістратига Грушівський — в Сиготськім повіті Марамарошського комитату, на правім боці р. Тиси, на північнім краю села Грушево 48. З давнього часу Грушівський монастир був церковним православним центром, а разом з тим і центром культурним цілої Угорської Русі; тут довгий час жили православні марамарошські владики, бо в Марамарошськім комитаті католицькі та протестантські переслідування православних не були такими запеклими, як в інших місцях Угорської Русі. Єсть нічим не підтверджений переказ, ніби перший друкар українських книжок, Швайпольт Фіоль, переніс свою друкарню в Грушівський монастир, коли йому заборонили друкарство в Кракові; тут він ніби й видрукував «Тріодь Пісну та Цвітну» [* Петpoв А. Первый печатный памятник угрорусскаго наречія. Спб., 1908. С. 101 — 102]; але на таке твердження нема ніяких доказів — Фіоль з Кракова перенісся, певне, до Левочі, а не до Грушева. Отже в XV — XVI віках друкарні в Грушівськім монастирі не було.
Але в Грушівськім монастирі проте була друкарня, тільки вже десь з 50 чи 60-х років XVII віку; повстала ця друкарня для оборони православної віри проти Унії, що потроху заливала Угорську Русь, повстала за допомогою молдавських господарів, що не раз реально боронили переслідуваних православних [* Перфецкій Е. Известія отд. русск. яз. и словесности. 1916. Кн. 2. С. 282]. На жаль, нічого певного про цю друкарню не знаємо, бо ані одного друку її до нашого часу не збереглося. Джерело наших знань про Грушівську друкарню — це латинська записка кінця XVIII віку: «Сліди друкарні Грушівського монастиря» [* Записку цю в перекладі на російську мову видрукував А. Кралицький в «Науковый Сборник». Львів, 1865. С. 111 — 113]. Записка ця розказує, що «в Марамарошській столиці панує загальна вістка, що колись в Грушівськім монастирі св. Архістратига Михаїла існувала друкарня», а що це так, єсть тому певні свідки, котрі бачили грушівські видання, а саме: «Буквар», «Пентекостаріон» і Молитвослов; бачили також дерев’яну дошку, що нею друкували антиминси 49, а також і такий антиминс 1693 р.
Балудянський свідчить, що в Грушівськім монастирі була друкарня «русская и волоская» [* Церковная Исторіа. Відень, 1851. Ч. II. С. 206]. В історії й волоської літератури Грушівська друкарня займає видне місце: заходами й коштом семигородського князя Юрія І Раковція (1631 — 1638) видано в цій друкарні першу волоську книжку — переклад Нового Завіту [* Жаткович Ю. Див.: Науковий Збірник. Львів, 1906. С. 157. С. 157].
Нічого певного про Грушівську друкарню, як я казав вже, не знаємо. Грушівська друкарня припинила своє існування разом з монастирем, десь в другій половині XVII віку; як каже Ю. Жаткович, «Грушівський монастир знищили поляки, що гнали за семигородським князем Юрієм II Раковцієм (1648 — 1657), як вертав із свого злопам’ятного польського походу» [* Там само. С. 156 — 157. Петров (Op. cit. C. 106) припускає, що монастир цей зруйнований лише на початку XVIII віку]. Але ближче до правди свідчення Е. Перфецького, котрий каже, що «во время возстанія в Угріи Эмериха Текели (1678 — 1688) Свято-Михайловскій Грушевскій монастырь подвергся со стороны недисциплинированной и необузданной банды Текеліевских куруцов нападенію, и был предан ими не только полному грабежу и разоренію, но и разрушенію и надругательству. Текеліевскіе куруцы, ворвавшись во внутреннюю часть монастыря, ломали кресты, рубили секирами образа святых, закапывали в землю колокола и чаши»... [* Известія отделенія русскаго языка и словесности. 1916. Кн. 2. С. 281]. В цей же час загинула Грушівська друкарня і всі її видання [* Там само. С. 282].
Не маючи своїх друкарень, підкарпатські українці змушені були користати чужих: так, з кінця XVII віку вони друкують свої видання в Тирнаві, де вийшли три книжки: 1) «Катехисис для науки Угроруским людем», 1698 р., єпископа Мукачівського Йосипа де-Камеліса, в перекладі галицького священника Івана Корницького; 2) «Буквар языка славенська» 1699 р., його ж, і 3) «Краткоє Припадков Моральных или нравных Собраніє», 1727 р., єп. Георгія Бизантія. Відомий Мукачівський єпископ Мануїл Ольшавський (1743 — 1767), організатор рідної школи серед підкарпатських українців, 1746 р. видрукував у Коложварі 50 свою працю: «Начало писмен дитем» мовою латинською та церковно-словянською.
Єпископ Ольшавський дуже відчував потребу власної друкарні, а томуіще на початку 50-х років XVIII віку почав клопотатися перед урядом, щоби дозволили йому заснувати друкарню в Мукачеві; 1765 р. та 1766 єп. Ольшавський повторив свої прохання, але справа ця кінчилася нічим. Проте єп. Ольшавський мав таки друкарню, — в Великім Карелі Сатмарського комитату, де заснував її 1754 р. за допомогою угорського графа Франца Карелі. Управителем Карельської друкарні був галичанин із Львова, але друки з неї до нас не збереглися. Велико-Карольська друкарня існувала, можливо, до смерті Ольшавського (1767 р.) [* Перфецкій Е. Известія. 1916. Кн. 2. С. 286 — 291. Возняк М. Історія української літератури. Львів, 1924. Т. III. С. 110 — 111. Але пор.: Сабов. Христоматія. С. 189 і 191. Петров. Op. cit. С. 108].
Була спроба друкувати книжки для потреб Підкарпатської України й пізніше. Так, 1770 р. відомий друкар о. Йосип Курцбек одержав привілея заснувати в Відні друкарню для друкування виключно кирилівських книжок. Заступник на кафедрі Мануїла Ольшавського, єпископ Іоан Брадач зараз же замовив Курцбеку потрібні його пастві книжки, і того ж 1770 р. появилися «Буквар» та Молитовник («Сборник», катихизис). Але доля цих книжок була дуже трагічною. Їх віддано на рецензію Крижевацькому (уніатському) єпископові Василю Божичковичу і той визнав їх «схизматичними»; так, в 8 члені символа віри тут не було «и сына», до Молитви Господньої добавлено: «яко
Твоє єсть царство, и сила, и слава»... і т. п. Про все це єп. Божичкович доніс уряду, але єп. Брадач легко виправдався, і тому уряд дозволив ширити надруковані книжки. Проте латинська партія таки перемогла, і єп. Брадач несподівано одержав наказа від уряду зібрати всі примірники «Азбуки» та «Сборника» і відвезти їх для знищення до міста Кошиці. Брадач змушений був виконати це розпорядження, і в першій половині 1772 р. всі примірники ,цих «крамольних» книжок були знищені, і до нашого часу ані один з них не дійшов... [* Перфецькій Е. Известія. 1916. Кн. 2. С. 291 — 293; Петров. Op. cit. C. 108 — 109; Сабов. Христоматія. С. 189].
Така сумна була доля нашого друкарства й на Підкарпатській Україні.
Про друкарство підкарпатських українців ще не маємо якоїсь окремої розвідки — дослідники згадують про нього лише принагідно. Зазначу таку літературу:
Балудянській Андрей. Исторіа церковная. Відень, 1851. Т. II. § 13. С. 206.
Кралицкій Анатолій. K примечаніям на статью: Список монастырей, существовавших иногда в Марамороше; див.: Науковый Сборник, 1865. С. 111 — 114; тут видрукувано в перекладі з латинського на мову російську важну замітку: «Сліди друкарні Грушівського монастиря».
Шематизм провинціи св. Спасителя. Львів, 1867. С. 198.
Петрушевич А. Сводная Галицко-русская летопись c 1600 по 1700 год. Львів, 1874. С. 479; доповнення, 1891. С. 750.
Ваllagі А. Історичний розвій угорського друкарства. Будапешт, 1878. Мовою мадярською.
Петрушевич А. Вопросы и ответы. Львів, 1893. Лист II. С. 4.
Сабов Евменій. Христоматія церковно-славенских и угро-русских литературных памятников. Унгвар, 1893. С. 185 — 186 і др. Пересказ і доповнення цеї Христоматії див. в рецензії А. Петрова «Ж. М. Н. Пр.» 1893. Кн. X. С. 516 — 549, або в його «Матеріалы для исторіи Угорской Руси». 1906. Вип. IV. С. 21 — 50.
Жаткович Юрій. Нарис історії Грушівського монастиря на Угорській Руси // Науковий Збірник, присвячений професорови М. Грушевському. Львів, 1906. С. 155 — 157.
Петров А. Старопечатныя церковныя книги в Мукачеве и Унгваре // Матеріалы для исторіи Угорской Руси. Спб., 1906. Кн. IV. С. 65 — 71. Передрук з «Ж. М. Н. Пр.» 1891. Кн. VI. С. 209 — 215. Рец. С. Томашівського в «Записках». Львів. Т. 81. С. 172 — 179.
Петров А. Типографія в Мараморошском монастыре св. Архангела Михайла в XVII в.; старанія угорских сербов и русских о типографіи в XVIII в. Див. його: Матеріали для исторіи Угорской Руси. V. Первый печатный памятник угро-русскаго наречія. Спб., 1908. С. 101 — 109, екскурс І. Працю надруковано в «Сборник отд. русск. яз.» Т. 84. Переказ праці див.: Вестник Народнаго Дома. Львів, 1908. Рік 26. С. 181 — 187.
Стрипський Г. З старшої письменности Угорської Руси//Записки. Львів, 1914. Т. 117 — 118, С. 179 — 195. Тут єсть про угроруські стародруки й друкарні; на с. 182 — про Грушівську друкарню.
Перфецкій Е. Религіозное движеніе в XVI и начале XVII в. в Угорской Руси//Известія. Спб., 1915. Кн. І.
Перфецкій Е. Печатная церковно-славянская книга Угорской Руси в XVII і XVIII веках //Известія отделенія русск. яз. и слов. Академій Наук. 1916. Кн. 2. С. 277 — 294. Найкраща праця з історії друкарства на Підкарпатській Україні.
Возняк М. Історія української літератури. Львів, 1924. Т. III. С. 108 — 122; На відшибі — про культурне й літературне життя Підкарпатської України.
Д р. И. П. Ци мог бути друкарь Швайпольт Фіоль в Грушеви и ту печатати книги? // Подкарпатська Русь. 1924. Ч. 3. С. 93 — 94; відповідні цитати з праці І. Огієнка про Фіоля.
