Попередня     Головна     Наступна

XIII. ПРОВІНЦІАЛЬНЕ ДРУКАРСТВО НА КИЇВЩИНІ

Києво-Печерська друкарня була такою могучою та продуктивною, що легко постачала потрібні книжки на цілу Україну, а тому друкарство позакиївське не розвивалося, бо було б не в силі конкурувати з багатою Лаврою. Замість цього по Київщині в деяких містах постають друкарні польські, що мали певний вплив і на сполонізоване українське населення, особливо така друкарня, як, скажемо, Бердичівська, 3 польських друкарень на Київщині працювали друкарні Фастівська, Бердичівська та Махнівська.

1. Фастівська друкарня

Київський бискуп Иосиф Верещинський, не маючи доброї садиби в Києві, звернув свою увагу на бискупський маєток — Фастів ²⁸ на річці Унаві. Обіцянками різних вольностей він зібрав багато населення на свої маєтки і збудував в Фастові на березі р. Унави замок з костелом та бискупською палатою. Цей замок бискуп ²⁹ Верещинський (він був родом з с. Верещина на Холмщині) назвав Новим Верещином.

Йосиф Верещинський був добре освіченим, любив писати і друкував свої твори в Кракові. Українець з походження Верещинський постійно носився з далекосяглими мріями про будучність України, головно — як боронити її від татар. Була це людина залізної волі.

Зносини з Краковом, де Верещинський друкував свої твори, в той час не були легкими, а тому цей бискуп заклав в Фастові, в своїм замку власну друкарню і 1597 р. випустив тут свій твір: Votum, польською мовою, готицким шрифтом; на книжці зазначено: Drukowano w Nowym Wereszczynie. Цеї ж книжки, здається, було ще видання 1598 р.

В 1598 р. десь 1/10 лютого бискуп Верещинський помер; про долю друкарні його більше нічого не знаємо. Про неї див.: Стороженко А. Фастовская типографія // Кіев. Стар. 1895. T. LI. Кн. XII. С. 83 — 88; тут і знімок з заголовного листа та з передмови Votum’a. Słownik Geograficzny. Варшава, 1880. T. I. C. 661 — 662.

2. Бердичівська друкарня

Серед провінціальних польських друкарень, що працювали на землях українських, найдовше існувала друкарня Бердичівська о. о. Кармелитів босих. Кармелити, на заклик Яна Тишкевича, прибули до Бердичева ³⁰ ще 1626 р., заклали тут монастиря й костела на кошт Тишкевича, але 1646 р. змушені були втікати до Львова через повстання козацьке. Вернулися вони до Бердичева лише 1722 р. і зараз же завзято зайнялися своїми справами. В монастирі свойому мали вони військо та пушки для охорони від нападу ворогів.

Року 1760 ці Кармелити босі заклали в Бердичеві свою власну латино-польську друкарню, і з того часу почали: надзвичайно енергійно видавати книжки, заливаючи ними ціле Правобережжя. Вже 1760 р. тут видано книжку: Droga krzyża Pana Jezusowego. На початку друкарня ця мала назву: «Drukarnia Karmelu w Fortecy N. Maryi Panny», a пізніше, коли роздобула собі королівського привілея, стала писатися: «Drukarnia uprzywilejowana o. o. Karmelitów bosych». Один час, скоро по заснуванні, друкарня ця славилася своїми добрими гравюрами — звідси виходили різні образки Бердичівської (коронованої) Божої Матері, її чуда, сама коронація, вигляд костела, малюнки заслужених мужів і т. п. Працювали тут гравери: Пилипович, Троцькевич (ці два із Львова), особливо вславився Хведір Раковецький (батько знаного філолога Гната Раковецького), що на працях часом писався: T. Rakowiecky, Sc(ulptor) Berdiczoviae.

Бердичівська друкарня пережила всі інші — її закрито лише 1844 р. Мала ця друкарня також російський шрифт і випускала видання часом і російською мовою. За 84 роки свого життя Бердичівська друкарня випустила дуже багато [* В Słowniku Geogr. (T. 1. C. 137 — 138) цих видань нараховується більше 650; Dr. Rоlle, с. 26, налічує їх 119, але додає, що це не складає й половини їх. В бібліотеці Почаївської Лаври єсть небагата різних бердичівських видань 1777 — 1823 рр.] різних видань: це були книжки побожні, богословські, історичні, шкільні, господарські, оповідання, вірші, казання і т. п. Надзвичайно велике поширення в давнину мав бердичівський календар — «Kalendarz gospodarski», що виходив двома мовами, польською та російською. Календар цей виходив з 1760 р. (чи з 1780 р.?), виходив навіть по закритті друкарні — то в Києві, то в Житомирі, аж по 1864 р.; останні роки книжки цеї бито по 40.000 примірників [* Примірники його часті по архівах; в Почаївській Лаврі зберігається один — за 1823 р.].

Бердичівські календарі постільки були популярними на Вкраїні, що їх часом перекладали й друкували в інших містах; так, в Харкові в 1797, 1799, 1808 та 1809 рр. бердичівський календар чотири рази передруковувався в перекладі протоієрея А. Прокоповича [* Русскій Библіофил. 1911. Кн. VII. С. 42].

Бердичівські видання часом дуже гарні своїм зовнішнім виглядом. Взагалі, видання цеї друкарні мали великий вплив не тільки на польське населення Правобережжя, особливо на панські двори та дворики, але й на сполонізоване українське. По закритті друкарню цю перенесено 1840 р. до Житомира.

В Бердичеві працювали також дві давні жидівські друкарні, звідки виходило багато релігійних жидівських книжок, що мали свій вплив на ціле жидівське населення України; їх обидві 1850 р. російський уряд закрив.

Література: Dr. Józef Rolie. Drukarnia i sztycharnia w Berdyczowie // Rocznik dla archeologów, rok 1871. Краків, 1874. C. 14 — 26; Słownik Geograficzny. Варшава, 1880. T. I. C. 137 — 138; Кіевлянин. 1865. №43: справа бердичівського календаря; Ровинскій Д. Подробный словарь русских граверов. Спб., 1895. С. 555: про Хв. Раковецького; Вandtkie. T. I, C. 40 — 44; Estreicher. Bibliografia polska. T. IX. Зазначає календар бердичівський лише під 1780 р., раніше нема; Похилевич Л. Сказаніе о населенных местностях Кіевской губерній. К., 1864. С. 250 — 252.

3. Махнівська друкарня

Махнівка була повітовим (з 1796 по 1846 р.) містом на Київщині, а з 1846 р. вона — тільки містечко; знаходиться вона в двох милях від Бердичева. Це було родинне місто графа Прота Потоцького, котрий заснував тут ще 1793 р. латино-польську друкарню. Управителем цеї друкарні був Тадеуш Геринк [* Дослідники пишуть ще: Герин (Русск. Библ., 1911. Кн. VII. С. 18) або навіть Дерич (Кіев. Стар. 1900. Кн. XI. С. 93)].

Пізніше махнівський ключ був сконфіскований, а друкарню віддано по контракту купцеві третьої гильдії Семену Селезневу, що й почав тут з 1802 р. друкувати книжки, давши перше підписку, що не буде друкувати заборонених св. Синодом «соблазнительных книг». Але 21 грудня цього ж 1802 р. друкарня Махнівська пішла на продаж з аукціону, і купець Селезнів набув її собі вже у власність за 3520 злотих. Друкарня ця мала 4 станки, 30 пудів літер (старих) російських та польських (спочатку друкарня ця мала ще й шрифти: грецький, німецький, французький і єврейський). Селезнів випускав книжки польською, російською і німецькою мовою.

Про Махнівську друкарню див.: Вandtkie. T. II C. 3 — 4. В. Д. в «Кіев. Стар.» 1900. Кн. IX. C. 85 — 86; Kalendarzyk Wieński na r. 1807.

Попередня     Головна     Наступна