Попередня     Головна     Наступна             Див. Повний текст в перекладі І.Жиленко

СИНОПСІС ¹,

ИЛИ КРАТКОЕ СОБРАНІЕ ОТ РАЗЛИЧНЫХ ЛЂТОПИСЦЕВ О НАЧАЛЂ СЛАВЕНОРОССІЙСКАГО НАРОДА И ПЕРВОНАЧАЛЬНЫХ КНЯЗЕХ БОГОСПАСАЕМОГО ГРАДА КІЕВА, О ЖИТІИ СВЯТАГО БЛАГОВЂРНАГО ВЕЛИКАГО КНЯЗЯ КІЕВСКАГО И ВСЕЯ РОССІИ ПЕРВЂЙШАГО САМОДЕРЖЦА ВЛАДИМІРА И О НАСЛЂДНИКАХ БЛАГОЧЕСТИВЫЯ ДЕРЖАВЫ ЕГО РОССІЙСКІЯ. ДАЖЕ ДО ПРЕСВЂТЛАГО И БЛАГОЧЕСТИВАГО ГОСУДАРЯ НАШЕГО ЦАРЯ И ВЕЛИКАГО КНЯЗЯ ФЕОДОРА АЛЕКСЂЕВИЧА  ², ВСЕЯ ВЕЛИКІА, И МАЛЫЯ, И БЂЛЫЯ РОССІИ САМОДЕРЖЦА

Фрагменти

О НАЧАЛЂ ДРЕВНЯГО СЛАВЯНСКАГО НАРОДА

Безначална родителя и творца всея твари угодник, корень же и прародитель человЂческаго рода по плоти, велик ий въ патріарсех Ное по потопЂ трем сыном своим яко житіє въ мірЂ сем на три чины раздЂлши, комуждо особ назнаменова и опредЂли: Симу сан священства, Хаму иго работы, Афету достояніе царско, храбрость воинственну и разширеніе племене по имени его; «Афет» — то толкуется «Разширеніе», или «Разширителен». Такожде им и землю въ три части раздЂли, от них же первая нарицается Азія, вторая — Африка, третяя — Европа. Симу яшася страны къ востоку зрящія, въ Великой Азіи, идеже нынЂ персиды и ассіріяне. Хаму паде жребій на полуднє, въ АфрицЂ, идеже нынЂ Египет, муринъскія землЂ ³. Афету же осташася страны на запад и полунощ въ ЕвропЂ лежащія. А сей Афет ест прародитель и отец всЂх, найпаче въ ЕвропЂ обитающих христіян. Ибо по благословеніи отца своего Ноя, сице от благополучнаго имени своего въ веліе размноженіи племенем своим возрасте, яко не точію по странам полунощным, и западным, но и по восточным разширися. І тако оттуду вЂдати извЂстно подобает, яко славенороскій христианскій народ имат начало свойственнаго родства своего от Афета, Ноева сына, и честію благонарочитыя породы своя от него же, яко от отца на своя чада изшедшею, от рода и въ род, аки нЂким вЂнцем присноцвЂтущія славы украшаем, величаетъся.

О ИМЕНИ И О ЯЗЫЦЂ СЛАВЕНСКОМ

Той же народ (или племя Афетово), разширившися на странах полунощных, восточных, полуденных и западных, прочіих всЂх силою, мужеством и храбростію презыйде, страшен и славен всему свЂту бысть: (яко всЂ ветхіи и достовЂрныи лЂтописцы свЂдителствуют) ни въ чесом бо ином, точію въ дЂлЂ воинственном упражняшеся и оттуду пропитаніе и всякія нужды своя исполняше. И от славных дЂлес своих, найпаче воинских, славянами, или славными зватися начаша. Такожде и язык славенскій един от седъмидесят и двох, от столпотворенія по размЂшаніи языков изшедшій, им же даде бог племени Афетову глаголати, от славы имени славянов, славенск наречеся. Сего ради въ память славы народа славенска и древній россійскіи князів сыном своим имена припрязающе къ сла†даяху: яко же Святослав, или СвЂтослав, Ярослав, Мстислав, сиречь «Метайся о сла※, Мечислав, яко «Славен бЂ от меча», и прочіи сим подобная.

О СВОБОДЂ, ИЛИ ВОЛЬНОСТИ СЛАВЯНСКОЙ

Славяне въ храбрости и мужестве своем день от дне крЂпко подвизающеся воеваша еще и противу древных греческих и римских кесаров и всегда славную воспріемлюще побЂду, въ всяческой свободЂ живяху.

Пособствоваху же и великому цару Александру Македонскому, и отцу его Филиппу, подбивати под власть свЂта сего державу. ТЂм же, славных ради дЂл и трудов воинских, даде Александер-царъ славяном привилей, или грамоту, на пергамЂни златом написаную въ Александріи, вольности и землю им утверждающи, пред рождеством Христовым року 305-го.

И Август-кесар ⁴ (в его же царство цар славы Христос-господь родися) не дерзаше зъ свободными и сильными славянами брани свести. НЂціи совЂтовали ему воевати съ ними, но он на совЂт их тако отвЂщаваше:

— Не подобает мнЂ златою удицею рибы ловити. Аки бы рекл:

— Не хощу я большей згубити, нежели обрЂсти.

И писаше Август-кесар къ єдиному от гетманов своих, ЛентулЂе†⁵, заповЂдуя, да отнюд славянов раздражати войною не дерзает.

ОбрЂтает же ся въ лЂтописех полских, яко власть славено-росская и Рыму досязаше. И князь нЂкій славеноросскій Одонацер ⁶, войною доставши Рима, держаше его под властію своєю лЂт тринадесят.

Славяне же, россЂявшеся и осЂдше различныя страны, разными имены прозвашася: о них же будет особно нижей [...]

О НАРОДЂ РУСКОМ,

ИЛИ СВОЙСТВЕНЂЕ РОССІЙСКОМ, И О НАРЂЧІИ, ИЛИ НАЗВИСЬКУ ЕГО

Рускіи, или паче россійскіи, народы тыижде суть славяне: единаго бо естества, отца своего Афета, тогожде языка. Ибо яко славяне от славных дЂлес своих искони славянское имя себЂ приобрЂтоша, тако по времени от россЂянія по многым странам племене своего россЂяны, а потом россы прозвашася.

НЂціи близ мимошедших времен сказоваху руссов от городка Роси, недалече Великого Новгорода лежаща; иныи — от рЂки Роси; друзіи — от русых волосов, съ яковыми и нынЂ везде много суть руси.

Но паче всЂх тЂх подобій достовЂрнЂе и приличнЂе от россЂянія своего россы имя то от древних времен себЂ стяжаша. Ибо на широкой части свЂта, по многим различным странам, иныи над морем Чорным, Понтским Евксином, иныи над Танаис, или Доном, и Волгою рЂками, иныи над Дунайскими, ДнЂстровыми, ДнЂпровыми берегами широко и различно селений своими рассЂяшася.

Тако всЂ древній лЂтописци — греческіи, россійскіи, римскіи и польскіи — свЂдителствуют.

Найпаче и божественнеє писание от пророчества Іезекіи-лева ⁷, въ гла†38 и 39 имя тое россов приличнЂ изъявляет, нарицающе князя росска Мосох, и прочее.

И тако россы от россЂянія своего прозвашася, а от славянов именем точію разнствуют, по роду же своєму єдино суть, и яко един и тойжде народ славенскій, нарицаетъся славеноросскій, или славноросскій.

О НАРОДЂ САРМАТСКОМ И О НАРЂЧІИ ЕГО

Савромаціи, или Сармаціи страна есть вся въ той же ЕвропЂ, третій части свЂта жребія Афетова. Обаче сугуба естъ — єдина Скифская, идеже нынЂ сидят скифи, или татаре; вторая, идеже москва, русь, поляки, литва, пруси и прочіи обитают.

Савромація прозвася гречески от народа, имуща подобіе ехидныних, или ящурчих, очес: ибо «єхидна» гречески «саврос», а «око» — «омма» нарицается. Обаче толиким странным нарЂчіем не конечнЂ естество очес, но паче страх и мужество оваго народа сарматскаго изъбразуется, зане прежде вся земля от сих людей трепеташе.

Иныи лЂтописци род сарматов производят от Асармота, или Сармота, праправнука Арифаксадова, сына Симова. Иніи — от Рафада, внука Афетова, того ради, яко Асармота и Рифада племя, совокупившеся, купно обиташе.

Откуду под тЂм сармацким именем всЂ прародителЂ наши славенороссійскіи — москва, россы, поляки, литва, поморяне, волынци и прочіи заключаются, понеже и сарматов такожде, яко и россов, от мЂста на мЂсто преносящимися и роспрошенными и россЂянными гречестіи древній лЂтописцы с россійскими и съ прочіими согласно нарицают.

О НАРОДЂ РОКСОЛЯНСТЕМ И О НАРЂЧІИ ЕГО

От тЂх же сармацких а славяноросских осад той же народ росскій изыйде: онего же нЂціи нарицаху ся росси, а иныи аляны, а потом прозвашася роксоляны, аки бы «росси» и «аляны», понеже всЂ лЂтописцы всЂх тЂх народов предреченных нарЂчіем паче, нежле естеством раздЂляют, Афетово вяще племя быти повЂдающе, и Сармота праотца Мосоха сына его, нарицающе. Ибо тыяжде народы славенороссійскіи, по времени умножающеся и по различных мЂстЂх вселяющеся, еще и иными различными имены от рЂк, лЂсов, примЂтов, поль, от дЂл и от князей своих имен и нарЂчій прозваны быша, якоже болгары и волынци от рЂки Волги, муровляне от рЂки Муравы, или от князя Мората, полочане — от рЂки Полоты, донцы — от Дону, запорожцы — от Запорожжя, козаки — от славнаго своего древняго нЂкоего вожда прозвищем Козака, побЂдивше съ ним татаров, прозвашася, древляне, или полЂсяне — от древес, или от лЂсов густых. Поляне, или поляки — от поль, половцы — от лова звЂрина и от плЂну людей. ПеченЂзи — от жестокости и мучителства своего. Татаре — от рЂки Тартар ⁸. А тыи ж народы татарскіи, єгда посЂдоша страну Траційскую ⁹, идеже Константинополь и прочіи грады, прозвани бяху от траков ¹⁰, то естъ от жителей страны, нарицаемой Трація, труки, а потом, преложеніем двох словес азбучных, турки прозвалися. Скити, тыи ж татаре, от горы Скифи нареченны суть, зане под тою горою, яко и Кавказыйскою, зъ начала обитаху. СЂверяне — от страны СЂверскія — над Десною и Сеймом рЂками сЂдящія. Литва — от Литвоса, сына царя Вейдевута пруськаго. Чехи — от Чеха ¹¹-князя, ляхи, или лєхи — от Лєха ¹², перваго короля польського. Москва-народ — от Мосоха, праотца своего и всЂх славенороссов, сына Афетова, а царствующій град Москва — от рЂки Москвы, и прочая, сим подобная.

О МОСОХУ, ПРАРОДИТЕЛЮ СЛАВЕНОРОССІЙСКОМ И О ПЛЕМЕНИ ЕГО

Мосох, шестый сын Афетов, внук Ноев, толкует же ся от еврейска словенски «Вытягающій» и «Ростягающій», от вытягання лука и от разширенія великих и множественных народов московских славенороссійских, полских, волынских, ческих, болгарских, сербских, карвацких и всЂх обще, елико их естъ, славенска языка природнЂ употребляющих.

Той бо Мосох, по потопЂ року 131-го, шедши от Вавилона съ племенем своим, абіе въ Азіи, и ЕвропЂ, над брегами Понтскаго, или Чорного моря, народы московитов, от своего имени, осади. И оттуду умножшуся народу, поступая день от дне въ полунощныя страны, за Чорное море, над Доном и Волгою рЂками и над езером, или одногою морскою Міотис, идеже Дон въпадает, въ полях широко селеньми своими распространишася, по свойству и истолкованію имени отца своего Мосоха. Ибо, яко «Афет» толкуется «Разширеніе», или «Разширителен», тако подобнЂ сказуется и «Мосох» — «Ростягающій» и «Далече вытягающій».

И тако от Мосоха, праотца славенороссійскаго, по наслідію его, не токмо москва, народ великій, но и вся русь, или россія, вышреченная произыйде, аще въ нЂких странах мало что въ словесех и преминися, обаче единым славенским языком глаголют.

О НАРЂЧІИ МОСКВЫ, НАРОДА И ЦАРСТВЕННАГО ГРАДА

НарЂчіе то «Москва», от имени праотца Мосоха изшедшее, аще оно искони вЂстно древним лЂтописцем бЂ, обаче на мнозЂ и въ молчаніи пребываше. Ибо егда тріе братія, князіе варязстіи, о них же будет нижае, и великая княгиня Олга, или Елена, и всея Россіи первый самодержец Владимір и вторый — Мономах ¹³ Россіею обладаша, тогда россами, иЛи русаками звахуся, а въ россійских землях точію кіевскіи, владымирскіи, великоновгородскіи, чернЂговскіи, галицкіи, славенскіи и прочіи князи имениты бяху.

Москва бо город над рЂкою Москвою, от имени ея нареченный, найпервЂй съ древа создан бысть и незначен, даже до великаго князя Іоанна Даниловича ¹⁴, иже престол княженія от Владиміра ¹⁵-града въ Москву-град пренесе.

И тако величеством славы престола княженія, от Владимира-града пренесеннаго, богоспасаемый град Москва прославися и прародителное въ нем имя Мосоха въ народЂ россійском отновися [...]

О ПРЕСЛАВНОМ ВЕРХОВНОМ

И ВСЕГО НАРОДА РОССІЙСКАГО ГОЛОВНОМ

ГРАДЂ КІЕВЂ И НАЧАЛЂ ЕГО

Православный град Кіев, коего бы лЂта искони основался, въ многих лЂтописцех руских нЂсть числа, точію сице его выводят известное начало, яко по вознесеній господа нашего Ісус Христа на небеса, егда, благодать духа святого апостоли святыи пріемше, разыйдошася въ всю землю проповЂдати євангеліє всей твари, къ вЂрЂ же Христовой и къ крещенію обращати, тогда да изрядный заступник наш россійскій святый апостол Андрей Первозванный ¹⁶, по жребію розсЂвая благоплодное сЂмя євангелія господа нашего Ісус Христа въ ЕвропЂ, пустися въ Греческую землю, къ скифам, или татаром ¹⁷; достигши же Херсона ¹⁸, увЂстися, яко близ естъ устье рЂки ДнЂпра и, хотя оттуду ити въ Рим, поплы горЂ ДнЂпра, и, приближшися къ горам високим (идЂже нынЂ Кіев), ста под ними, и, возшед на тЂжде горы, благослови их, и крест водрузи на мЂстЂ, идеже по сем церков Воздвиженія Креста Господня ¹⁹ сооружися, пророчески глаголя учеником своим:

— На сих горах возсіяет благодать божія, и будет град велик, и воздвигнет господь бог въ нем множество церквей.

По сем отпустися ДнЂпром и прійде къ славяном, идеже нынЂ Великій Новгород, и оттуду чрез землю варяжскую пустися до Рима, о чом въ житій его широчае.

О ПЕРВОНАЧАЛНЫХ КНЯЗЕХ КІЕВСКИХ И О СОЗДАНІЙ ГРАДА КІЕВА И ИМЕНИ ЕГО

По благословенію и пророчествіи изряднаго заступника россійскаго святаго апостола Андреа Первозваннаго на горы кіевскія, немалу времени прешедшу, прійдоша от диких поль съ славяны, великими и зЂло храбрыми народы, тріе братія родныи, князіе россійскій: первому имя — Кій, второму — Щек, третему — Корев, или Хорев, и сестра их съ ними прійде — Либедь, къ брегом ДнЂпровым, рода всЂ Афетова и племени Мосохова, идеже, владЂюще народами и Полянскою землею, начаша грады и мЂста, ради тишайшаго житія и прибЂжища, созидати.

ПервЂе убо старЂйшій брат Кій основа и согради город и мЂсто, на горЂ над рЂкою ДнЂпром, нарекши его от своего имени Кіев. Коего же року, лЂтописци россійскіи не пишут, вину дающе, яко тогда писанія не знаяху и тщанія къ нему и дЂйств лЂтных къ начертанію не бысть, но, яко прост и силен, народ въ воинских дЂлех упражняшеся. Един точію лЂтописец описа основаніе града Кіева, року от рождества Христова 430.

Вторый брат, Щок, или Щек, созда недалече Кіева град на горе же, и нарече его Щекавица, или Шковица, от своего имени, иже гора и до нынЂ тако именуется.

Третій брат, Корев, или Хорев, созда град, такожде от своего имени, Хоревицу, а по том Вышгород ²⁰ прозвася.

Сестра же их Либедь, над рЂкою Либедью ²¹ свои осады положиши, тамо же и город на пригорку высоком согради, от своего имени, Либедь.

ИмЂша же тЂ князіе у себе и гетманы. От них же бЂ первый именем Радим ²², а от того нарекошася радимчане; вторый — Вятко ²³, а от того — вятчане, над рЂкою Волгою; третій — ДулЂпа ²⁴, а от того — дулЂпяне, над Богом, иже нынЂ нарицаются лучаны [...]

О КНЯЖЕНІИ ВЕЛИКАГО КНЯЗЯ ВЛАДИМІРА ВЪ КІЕВЕ И ВЪ ВСЕЙ РОССІИ И О САМОДЕРЖАВІИ ЕГО

Року от созданія міра 6486, а от рождества Христова 978 великій князь Владимір СвЂтославич, от корене Августа, кесара римскаго, владЂвшаго всею вселенною, внук Игоров ²⁵, правнук Руриков, по смерти братіи своея, Олга ²⁶ и Ярополка ²⁷, объемши их княженія и всю Россію Полунощную, Восточную, Полуденную, БЂлую и Чорную ²⁸ къ своей власти приведши, нача писатися царем и великим князем и самодержцем россійским. Созда же и град велик и красен пятънадесят верст от Кіева, нарекши его БЂлъгород ²⁹, и престол княженія великоновгородскаго въ Кіев пренесе. Поминая же братію убіенную, нача ставити богомерзкія ідолы въ Кіе†и по окрестных горах и полях кіевских, творя им честь и поклоненіе божественное сам и всЂм людем тожде повелЂваше творити, а противным имЂнія, отчины и достоинства отъемляше.

О ИДОЛЂХ

Въ-первых постави началнЂйшаго кумира именем Перуна, бога грому, молнія и облаков дождевых, на пригорку внеском над Буричовым потоком ³⁰, по подобію человЂческу. Тулуб его бЂ от древа хитростнЂ изсЂчен; главу имущ сліянну от сребра, уши златы, нозЂ желЂзны, въ руках же держаше камень, по подобію перуна палающа, рубинами и карбункулем украшен. А пред ним огнь всегда горяше. Аще же бы по нераденію жреческому ключилося огню угаснути, того ради жерца, аки врага бога своего, смертію казняху.

Вторый ідол бысть Волос, бог скотов.

Третій — Позвизд, иніи же прозваша его Похвист, нЂціи нарицаху Вихром, исповЂдающе бога быти воздуха, ведра и безъгодія.

Четвертый идол — Ладо. Сего имЂяху бога веселія и всякаго благополученія, жертвы ему приношаху, готовящіися къ браку помощію Лада мняше себЂ добро веселіє и любезно житіє стяжати. Сія же мерзость от древнЂйших ідолослужителей произыйде, иже нЂкіих богов Леля и Полеля ³¹ почитаху, их же богомерзкое имя и до нынЂ по нЂким странам на сонмищах игралищных пЂніем «Лелюм-Полелюм» возглашают. Такожде и матер Лелеву и Полелеву Ляду, поюще «Ладо ³², Ладо» и того идола ветхую прелесть діаволскую на брачных веселіях, руками плещуше и о стол біюще, воспЂвают. И от сего православному христіянину всячески блюстися подобает, да не возбужденіе казни божія бывает.

Пятый ідол — Купало, его же бога плодов земных быти мняху, и ему, прелестію бЂсовскою омраченныи, благодаренія и жертвы в началЂжнив приношаху. Тогожде Купала, бога, или, истиннЂе, бЂса, и доселЂ по нЂкіим странам россійским еще память содержится, найпаче въ навечеріи рождества святого Іоанна Крестителя ³³. Собравшеся в вечер юноши мужеска, дЂвическа и женска полу соплетают себЂ вЂнца от зелія нЂкоего и возлагают на главу и опоясуються ими; еще же на том бЂсовстем игралищи кладут и огнь и окрест его, емшися за руцЂ, нечестиво ходят и скачут и пЂсни поют, сквернаго Купала часто повторяюще и чрез огнь прескачуще, самых себе тому ж бЂсу Купалу въ жертву приносят. И иных дЂйств діяволских много на скверных соборищах творят, их же и писати не лЂпо есть.

По сем святаго Іоанна Крестителя празднику еще и о праздницЂ святых верховных апостол Петра и Павла ³⁴ свою сЂть діавол запинает чрез колыски, на них же бо колышущим-ся приключается внезаапу спасти на землю, убиватися и злЂ без покаянія душу свою испущати. Сего ради и колысок, яко сЂти діаволскія, хранитися всякому христіанскому человЂку, да не впадет и увязнет в ню, нужда есть.

О ОБЛІЯНІИ ВОДОЮ НА ВЕЛИКДЕНЬ

НЂціи от древних беззаконій источником и езером, умноженія ради плодов земных, жертвы приношаху, а временем и людей въ водЂ топяху. По нЂкіих странах россійских еще и доселЂ древнего того безъчинія отновляется память, егда въ время пресвЂтлаго дне Воскресенія Христова, собравшеся, обоего полу юноты или и старыи друг друга, по подобію нЂкоего утЂшенія, въ воду въкидают. И случается наважденіем бЂсовским въверженному въ воду или о камень, или о древо разбитися, или утопати и злЂ испущати душу свою. Иныи же аще не вкидают въ воду, то поливают водою, томуж-де бЂсу жертву древних забобонов отновляюще. А нынЂ въ обычай утЂшенія, а не жертвы ідолскія, творят. Обаче лучше бы и тому не быти.

Шестый идол — Коляда, бог праздничный, ему же праздник велій мЂсяца декамврія 24 дня составляху. Обаче, аще людіе россійскіи и святым крещеніем просвЂтишася, и ідолы искорениша, но нЂціи памяти того бЂса Коляды и доселЂ не престают отновляти, наченше от самаго Рождества Христова, по вся святые дни собирающеся на богомерзкія игралища, пЂсни поют и въ них, аще и о рождест†Христовом воспоминают, но зде же беззаконно и Коляду, ветхую прелесть діяволскую, много повторяюще, присовокупляют. Къ сему на тых же своих законопротивных соборищах и нЂкоего Тура, сатану, и прочія богомерзкія скареды измышляюще, воспоминают. Иные лица своя и всю красоту человЂческую, по образу и по подобію божію сотворенную, нЂкими лярвами, или страшилами, на діаволскій образ пристроенными, закрывают, страшаще или утЂшающе людій, творца же и зиждителя своего укаряюще, и аки бы не доволствующе или мерзащеся твореніем руку его. Что всячески подобало бы христіанскому человЂку оставити, а сим образом, им же его сотвори господь, доволствовати. И прочія богопротивныя мерзости измышляемы бывают, их же и писанію предати не подобает.

Раз†тЂх бЂсовских кумир, еще и иныи идолы мнози бяху — по имени Усляд, или Осляд; Корша, или Хорс ³⁵; Дашуба, или Дажбог ³⁶; Стриба, или Стрибог ³⁷; Симаергля, или Семаргл и Макош, или Мокош ³⁸. Им же бЂсом помраченныи людіи, аки богу, жертвы и хваленія воздаваху. Сія же мерзость въ всем государст†Владиміровом по повеленію его содЂвашеся.

Посла же великій князь россійскіи Владимір на свое мЂсто въ Великій Новгород племенника своего именем Добрыню ³⁹. И той, достигши Велика Новгорода, яко въ Кіе†видЂ Владиміра творяща, тако, подражая ему, содЂловаша тамо, идолы ставляше, богами их нарицая, и людем кланятися и требы им приносити, нуждею повелЂваше [...]

О КРЕЩЕНІИ ВЛАДИМІРА И О БРАЦЂ ЕГО

И тако великій самодержец россійскіи Владимір СвЂтославич православне христіанскую греческую вЂру пріемше, повелЂ себе окрестити въ ХерсонЂ, лЂта от созданія міра

6496, а от рождества Христова 988, а по Кромерову свЂдителству, року от сотворенія свЂта 6497, а от рождества Христова 989 [...]

О КРЕЩЕНІИ ВСЕГО НАРОДА КІЕВСКАГО И ВСЕЯ РОССІИ

Назнаменова же великій самодержец россійскій Владимір день всему народу къ святому крещенію и повелЂ по всем градЂ Кіе†огласити сице:

— Аще кто не будет уставленна временЂ на рЂцЂ Почайной ⁴⁰, или богат или убог, стар или млад, раб или свобод, той будет господу Ісусу Христу и мнЂ противен.

Услышавши же о сем, людіе абіе на урочное время без числа, мужеска и женска полу, на рЂку Почайну сотекашася. И сам царь Владимір съ всЂм синклитом и освященным собором прійде. Тогда священници и діаконы, облекшеся въ священныя одежды, стояху при брезЂ на досках, на рЂцЂ ПочайнЂ устроенных, идеже при брезЂ нынЂ церков святых мученик Бориса и ГлЂба ⁴¹. Людіе же идоша въ рЂку, болшаго возраста глубочее, меншаго — мЂлше, нЂціи — до выя, нЂціи — до пояса, а священници коемуждо имена давающе и молитвы над ними крещенію прочитовающе въ водЂ погружаху и крещаху въ имя отца, и сына, и святаго духа [...]

О УТВЕРЖДЕНІИ СОВЕРШЕННОМ ВЂРЫ ПРАВОСЛАВНЫЯ ВЪ РОССІИ И ИСКОРЕНЕНІИ КУМИРОВ

Великій убо самодержец россійскій Владимір, окрестившися сам и кіевскій и всея Россійскія землЂ народ святьш крещеніем просвЂтивши, абіе повелЂ бЂсовскія куміры и кумірници разоряти, крушити и до основанія искореняти, а на мЂстах их божественныя церкви созидати.

ПервЂйшаго бога или идола Перуна повелЂ до конска хвоста увязати и влещи въ ДнЂпръ, приставивши дванадесятъ паличников, да біютъ его палицами, не яко чувственное древо, но да поругаютъся бЂсови, иже чрез него народ человЂческій прелщаше. Привлекше же его къ брегу, въвергоша въ ДнЂпръ. И заповЂда Владимір, да нигдЂ же припустят его къ брегу, дондеже минет Пороги. Нижае же Порогов изверже его вЂтр под єдину гору велику, яже и до нынЂ Перун-гора нарицается.

Носит же ся и сія повЂсть, еще от старых людей, яко нЂкоего идола егда влекоша вЂрныи съ горы утопити въ ДнЂпръ, біюще его нещадно, бЂс въ том ідолЂ восклицающе, рыдая зЂло. И оттуду дорогу ту съ горы, нижае монастыра златоверхаго Міхаила, нарекоша древле «Чортово беремище» ⁴², си єсть «Тяжко чорту», ибо славенски «бремя» знаменует «тяжесть». Воверженный же он болван въ ДнЂпръ поплынул вниз. А невЂрныи людіе, идуще брегом, плакаху и зваху, глаголюще:

— Выдыбай, наш господару-боже, выдыбай!

Си єсть: «выплыви».

Ідол же той выдыбал, или выплыл, тамо на брег, идеже нынЂ монастыр Выдубицкій. И нарекоша мЂсто оно урочищем, от выдыбаня ідола, Выдыбичи ⁴³, а потом Выдубичи. Но и тамо, егда невЂрніи людіє хотяху взяти того ідола, вЂрныи же, притекше, камень къ нему привязаху и утопиша ідола.

Того ради повЂдают, яко первый при ВладимірЂ митрополит Михаилъ ⁴⁴, посадивши іноков на горЂ недалече от того Чортова Беремища, на свое имя и церковъ святого архистратига Міхаила ⁴⁵ созда, сея ради вины, зане, яко святый архистратиг Михаил ⁴⁶ чорта от небес низверже, тако и зде он же помогл от горы чорта, въ болванЂ бывшаго, низврещи. Въ Выдубичах же церковъ чудеси того ж святого архистратига Міхаила ⁴⁷ создани того ради, зане, яко в Хонех святый архистратиг Міхаил чудо сотвори, погрузивши рЂки невЂрных, тако и ту выдыбалого, или выплывшаго, въ болванЂ чорта помогл въ водах погрузити.

ПовелЂ же Владимір поставити каменную церковъ въ КіевЂ, святаго Спаса великую, на том мЂстЂ, идеже кумір Перун бяше; церковъ святаго Василіа ⁴⁸ въ имя на крещеніи святом себЂ данное созда.

И прочія вся богомерзкія ідолы овыя повелЂ въ огнь въмЂтати, овыя въ воду; и капища бЂсовскія искореняти — не токмо въ КіевЂ, но и везде по всем Россійском своем государствЂ, а церкви божественныя от каменія и древес созидати.

И тако благочестивая вЂра умножашеся и совершенно утверждашеся.

Такожде и грады окрест Кіева над рЂками Десною, Трубешем ⁴⁹, Острем ⁵⁰, Сулою ⁵¹, Сеймом сожидаше. Въ то же время и град над рЂкою Стугною ⁵² основа, и нарече его от своего имени Василев, а нынЂ зовутъ его Василков ⁵³ [...]

О ПЕРВОМ БЂСУРМАНСКОМ ПРИХОДЂ ПОД ЧИГИРИН

Въ лЂто от созданія міра 7186, а от рождества же Христова 1677, поущеніем ненавистника роду христианскаго, лжи отца внук, турскій солтан устремився на православнороссійскій край, найпаче на богоспасаемый царственный град Кіев, хотя его под свою бисурманскую власть подъбити, посла многіи свои силы турецкіи и татарскіи зъ Имбраим Башею ⁵⁴ и зъ ханом кримским прежде под славный старинный город козацкій началнЂйшій Чигирин, приказавши Чигирина добывати, а добывши, абіе йти под Кіев. Но господь, разоряяй совЂты язык и противляяй ся гордым, расточи гордія мысли сердца их. Аще бо и много седмиц Чигирина всЂми силами, всякими воинскими промыслы, безпрестанными приступами, подкопами, кгранатами, безъчисленною стрелбою день и нощ доставаху, и время от времени, конца злому намЂренію своєму чаяху, но не возмогоша совершенно успЂти. З града бо Чигирина крЂпко ратныи царского пресвЂтлого величества.и козаки боронишася и поганых многіи тысящи побиша, въ осадЂ сЂдяще.

Егда же его ж царского пресвЂтлого величества многочисленныи силы зъ боярином князем Григорієм Григоріевичем Ромодановским ⁵⁵ и многіи полки козацкіи зъ гетманом Войска его царского пресвЂтлого величества Запорозкого Іоанном Самуйловичем , къ Днепру на отсЂч или на освобожденіе Чигирина прійдоша, поганыи агаряне ⁵⁷, услышавши о великих силах государевых, аще и убояшася. Обаче боязнь ту сокрывающе въ сердци, прилЂжнЂе къ Чигирину приступаху, ни на мало время ослабы осадником чигиринским дающе; Августа же найпаче числа 27-го всЂми силами добываху города Чигирина, всячески уже достати его нудящеся, дондеже бы не приспЂла отсЂч государская къ Чигирину.

А въ богоспасаемом царственном градЂ Кіе†тогожде мЂсяца августа, на память преподобнаго отца нашего Пимена Великаго ⁵⁸, бысть обхожденіе окрест всего великого верхнего города Кіева съ кресты, съ чудотворною иконою пресвятыя богородицы кіево-печерскою (яже никогда по то время не бяше от церкве Пресвятыя Богородицы зъ обители Печерскія движима) съ честным крестом, въ нем же бЂ часть животворящаго древа креста господня ⁵⁹ и мощи многих святых угодников божіих; и съ прочіими святыми чудотворными иконами, при его царского пресвЂтлого величества бояринЂ и воеводЂ кіевском князЂ ІоаннЂ БорисовичЂ Троекуро†и при околничом ІоаннЂ ІвановичЂ Ржевском. Такожде въ трудЂх бяше и сам всечестный господин отец Іннокентій Гізіель, архимандрит святыя Кіево-Печерскія обители, съ прочіими честными ігуменами святых монастырей киевских, и иных множество многое духовного и мирскаго чину людій; всЂ ели не чрез весь день лЂтный труждахуся за чудотворною иконою пречистыя богородицы ходяще и въ умиленій и сокрушеніи сердца молебное пЂніе и молитвы къ спасителю богу и къ спасающей от бЂд пресвятой богородицы приносяще; и толиким новым подвиженіем чудотворныя кіево-печерскія иконы пресвятыя богородицы изрядно чудо и всемирная радость содЂлася: въ той же бо день под Чигирином возбранныя воеводы и заступницы христіяном непостыдныя заступленіем внезаапу нападе на горделивыя поганы страх и трепет велій, и абіе превратишася въ бЂгство полки чужды, съ великим и никогда еще не бывшим толиким посрамленіем, и зЂлною пагубою сил бисурманских, иже невидимою силою божіею гоними быша сице, яко безпрестанным бЂгством въ дни и въ нощи истомльш'еся, множество их веліе везде по пути погибе, едва прочіе от превелика страха божія въ свояси угонзнуша. Град же Чигирин свобожден бысть от всяких бЂд и зпятая сЂть суеумнаго намЂренія агарянскаго на богоспасаемый царственный град Кіев, аки паучина, сокрушися. А мы всЂ помощію господа, сотворшаго небо и землю, по заступленію пресвятыя богородицы, ходотайством святых россійских чудотворцов, преподобных отец наших Антонія и Феодосія и прочіих кіево-печерских, и всЂх святых молитвами, изрядным щастьем великого государа нашего царя и великаго князя Феодора АлексЂевича, всея Великія, и Малыя, и БЂлыя Россіи самодержца, под его высокою государскою рукою добрЂ избавленны быхом.

О ВТОРОМ БЂСУРМАНСКОМ ПРИХОДЂ ПОД ЧИГИРИН

Въ лЂто от рождества Христова 1678. Жестокосердный он богопротивник турский солтан, въ лютой ярости и скорби сердца своего сый, хотя мимошедшую пагубу людій своих и студ лица своего безчестнаго утолити, еще болшіи свои турецкіи и татарскіи силы подвиже и посла зъ поганым вейзером своим на имя Мустафою и съ многими башами под Чигирин, доставати его. Тыи бЂсурманскіи силы, пришедше мЂсяца іюля числа 8-го къ Чигирину, доставаху его различными промислами: приступами, страшною огненною стрЂлбою, кгранатами, подкопами и всякими навЂты, чрез многое время нудящеся злое намЂреніе свое совершити; но многу пагубу себЂ тамо прістяжаху: ибо ратній его царского пресвЂтлаго величества люди, под властію умнаго мужа, его царскаго пресвЂтлаго величества околничого и воеводы чигиринскаго Іоанна Ивановича Ржевского, а Войско Запорозкое бодростію полковника чигиринскаго Григорія Карповича, и инных таможе бывших храбрых началников войсковых промыслови, мужественно противу тЂх непріятелей подвизахуся, так от стЂн градских всякою стрЂльбою стрЂляюще и отбивающе, яко и из града исходяще, по шанцам поганских многое множество янчаров убиваху, и на полЂ частыи бон сводяще, без числа турков и татаров поражаху, и живых много, началных и общых поган имаху; яко толикому божію силою укрЂпляемаго православнаго воинства мужеству, промыслу, дерзновенію и нарочитой храбрости богатырской, зЂло дивитися бЂсурманом. И уже непріятели, въ уныніи и малодушіи суще, по болшой части бяху в отчаяніи, мняще, намЂренія своего не совершивши, съ печалію и вЂчным студом своим или от града отступити, или всЂ на приступах въ конец погибнути.

О ПРЕСЛАВНОЙ ПОБЂДЂ НАД ТУРКАМИ И ТАТАРАМИ, БЫВШОИ НА ГОРЂ

Егда же болшіи силы его царского пресвЂтлаго величества, при боярину и воеводЂ князю Григорию Григоріевичу Ромодановскому, и многіи полки Войска Запорозкого, при гетману Іоанну Самойловичу, съ богом данною ему благонравною отраслію, Семеоном , у ДнЂпра снійдошася, абіе вси купно, силою крЂпкаго въ бранех господа въоружившеся, пойдоша іюля 31-го съ поля Бужинскаго ⁶¹ къ Чигирину на одсЂч своих, съ всЂми обозами просто въ очи непріятелевЂ, ополчившемуся окрест Чигирина.

О сем услышавши вейзЂр турецкій, аще въ болшом еще страсЂ и ужасЂ оста, но, аки въ дерзновеніи сый, понудися семнадесят башей съ многими бЂсурмянскими силами, и хана кримскаго съ всЂми ордами, и янчарскую пЂхоту послати противу войск православных, усилуя проходы путныя запяти им, и убо на тЂсных мЂстах и переправах нужных заступивше, всячески от всЂх стран на обозы государевы московскіи и козацкіи непріятели налЂгаху и немалыя перепоны содЂваху.

Православное же войско, мужественно въ храбрости воинской подвизающеся, нарочитий отпор непріятелем на всЂ страны даваху, въ всяком дерзновеніи всЂ праволучно идуще противу бесурмяном на Гору, от Черкас до рЂки чигиринской Тясмина ⁶³ лежащую, къ вывозу, зовомого КувЂчинскому ⁶⁴. НепріятелЂ же, войсками своими Гору ту окрывше и всЂ удобныи восходы на ню янчарами сь многою огненною стрельбою засадивше, отнюдъ восхода христіанским воем возбраняху. Чего ради Гора та, от множества непріятелей, от высоты и труднаго восхода своего, аки нЂкій страшный облак съ огненным дождем и лютыми громы стрЂлянія бЂсурмянскаго над православными _вои висяше, даже под нею вои царского величества принудишася премедлЂти день и д†нощи, въ всяком трудЂ и тЂснотах.

Но зде десница господня сотвори силу! Зде множеством славы своея сотре бог сопротивных! Егда силою креста господа, силнаго въ бранех, православній, въоружившеся, августа 3-го числа, въ день субботній, изряднЂ же чинным управленіем благоразумнаго вожда Войск Запорозких всЂ полки двигнушася, храбріи вои предваряюще, обозы же им послЂдующе, просто на Гору тщахуся и въ всяком дерзновеніи и мужест†сердца на обозы и войска бЂсурманскіи наступаху, тогда лук силных изнеможе, а немощній препоясашася силою. Ибо предстателством пресвятыя богородицы непостыдныя христіанскія надежды ходотайством преподобных отецъ печерских и всЂх святых пособіем купно же и явленіем преподобнаго отца Сергія, игумена радонежскаго ⁶⁵, великаго чудотворца, и щастем и молитвами благовЂрнаго государя нашего царя и великаго князя Феодора Алексіевича, всея Великія, и Малыя, и БЂлыя Россіи самодержца, внезаапу лютому оному супостату одолЂша православній вои, и отнюдъ прегордаго того кгакгана премогоша.

БЂсурмане же, видяще толикую нечаемую въ христіянских воех храбрость и мужественное сердце их, аки сердце лва, на лов готоваго, абіе, нечестивый, падше въ страх и трепет, растаяшася въ мнимой крЂпости сил своих поганских, от шанцов же и от всЂх армат, болших и менших оружій огненных, от наметов и от всяких запасов своих отбЂгоша, стремглав един другаго предваряющи и друг друга оставляющи, утЂкаху, амо же очима зряху, яко и ту исполнитися писанному: «Пожнетъ единъ тысящу и два двигнета тмы» [П'ята Книга Мойсеєва, Второзаконіє, гл. 32, ст. 30]. Ибо стрЂлы православних воев изъобилно упишася от крове бЂсурманскія, и меч без числа снЂде мяс их поганских. Началных башей и мурз, много же и живых поган въ руцЂ христіанскаго войска остася, а утЂкающіи на своих же мостах, на рЂцЂ Тясмини помощеных, от великаго страха и тЂсноты, многое множество подавися, изъ мостов спадающе, без числа потопишася. Наметы же, арматы, запасы и многіи користи непріятелскіи храброму его царскому пресвЂтлого величества воинству досташася.

Тогда вси христоименитыи вои утЂшахуся крЂпостію силы бога вседержителя, хваляще и величающе его яко единаго побЂдителя, побЂждающаго и смиряющаго врага вознесенную гордыню, дающаго же неоскудно крЂпость православному цареви нашему и возносящаго рог Христа своего.

О ПРИШЕСТВІИ ПОД ЧИГИРИН ВОИСК ПРАВОСЛАВНЫХ

По толикой торжественной побЂдЂ над бЂсурманами вси обозы ратій царского величества и войск запороских, на гору выш реченную воздвигшеся, прійдоша под Чигирин августа

4-го числа и сташа под городом над рЂкою Тясминем. Тогда жестокосердый враг, вейзер турецкій, от презЂлныя туги и студа своего ради великія пагубы своих нечестивых, ели богохулныя души своея не испроверже. ВсЂже оставшія бЂсурмане устремилися бяху всеконечнЂ на бЂгство, а православныи войска, въ побЂдителном торжест†суще, надЂяхуся всяко тому супостату, падшему уже, не востати.

Лютый же супостат христіанскаго рода, діавол, от обилія своея злобы, лукаваго онаго вейзера, яко свойственный свой сатанинскій сосуд, от послЂднего унынія и малодушія, аки от смертоноснаго сна возбуждши, попусти его оставшія вои бЂсурманскія от намЂреннаго бЂгства удержати. Той же, помалу малу въ чувство пришедши, исполнися ярости и всякія неправды и размысли, яко уже невозможно воинскими приступами града Чигирина взяти и явньїм боем противу мужественных сил христіанских постояти, вдадеся въ тайныя злохитрныя коварства, въ них же непрестанно впраждняшеся до толЂ, даже, яко тать, подъкопавшися землею под нижный город, восхити его и огнем сожже.

Ратныи же его царского пресвЂтлого величества, зъ арматами [и] всяким оружіем и запасами вышедши зъ города верхнего, зажгоша его, а сами цЂло пройдоша къ обозом сил государских и козацких полков.

О ВОЗВРАЩЕНІИ ВОЙСК ХРИСТИАНСКИХ ОТ ЧИГИРИНА И О УБЂГШИХ ТУРКАХ И ТАТАРЕХ ОТ ВОЙСК ПРАВОСЛАВНЫХ

По чигиринской же брани его царского пресвЂтлаго величества рати и войска запорозкіи, возъвратившеся къ ДнЂпру, сташа паки въ преждных своих шанцах на полЂ Бужинском, при брезЂ ДнЂпровом.

Но врази креста господня, аще и ослабЂлы бяху въ истомленных силах своих поганских, грЂхами нашими поощрены, дерзнуша паки на брань. Ибо сам везер со всЂми своими турскими силами и хан со своими татарскими ордами въ слЂд за войсками царского величества подвигнушася и начаша всЂми силами от всЂх стран, найпаче 14-го числа августа, въ среду, налЂгати, хотяще православних, яко гладніи звЂріе, всячески пожрети.

Обаче силы его царского пресвЂтлого величества зъ войсками запорозкими, и ту стройным управленіем искуснаго вожда наставлены, толикій бой сведоша съ поганими, еликій нынЂшнего вЂку не бяше видЂный. Тамо бо гласы до небес возвышахуся, от превелика клича безчисленных воев! Тамо солнце затмися, ради прегуста дыма, от огненныя стрелбы восходяща. Ту воздух помрачися от праха земли, конскими копытами горЂ возбіеннаго! Тамо мняшеся землЂ возстогнати от превеликих сил воинских, на ней брань отяготивших! Ту стрЂлы, от многочисленных луков испущенныя, яко прегустыя капли дождевныя! Тамо кулЂ от великія и меншія стрелбы, яко огненный град, исхождаху! Тамо гласы стрелбы огненныя, аки страшныя громы, слышахуся! Ту мечи обнаженныя, аки молнія, блещахуся! Тамо руцЂ христіанскія освятишася въ кро†поганской! [Друга Книга Мойсеєва. Вихід, гл. 32, ст. 28 — 29]. Ибо въ том бою многіи от самых лучших богатыров поганских началных а посполитых безчисленныя телеса въ труп падоша!

Но не суть кончина. Жестосердніи бо бЂсурмане, по толиком паденіи своем, еще седм дній над ДнЂпром премедлЂша, ополчающеся окрест обозов воинств христіанских, страшными стрЂлянми зъ многих и великих армат день и нош, настояху и, шанцы своя по различным мЂстом заводяще, всякій промыслы на одолЂніе творяху.

Силы же царского величества и войска запороскіи храбро и мужественно стояху против бЂсурманов и многое множество, на всяк день и час исходяще зъ обозов, побиваху и неизреченныя пакости воинскими промыслы и храбростію своєю содЂваху нечестивым, овых убивающе, овых уязвляюще, овых живых восхищающе, яко, превеликих ради налог и смертоносных тЂснот, нужда бяше нечестивим въ силах своих ослабЂти и изнемогти.

На конец, видяще бЂсурмане, яко уже отнюдъ невозможно стерпЂти силныя храбрости и крЂпкаго мужества воев христіанских, понудишася от превеликаго страха, не яко воины, въ началЂ показавшійся, но уже яко татіе въ нощи тайно отбЂгти воспят (зъ девятого на десятъ, на двадесятый день августа) на вЂчный студ свой и всенародное поношеніе. И едва въ третей части сил своих бЂсурманских, и то съ великою нуждою своєю въсвояси увойти возмогоша.

Но силы его царского пресвЂтлого величества и войска запорозскіи въ цЂлости по домах розыйдошася, благодаряще бога [...]

АНОНІМ

Синопсис — короткий нарис східнослов'янської історії від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст. за традицією приписують українському церковному і культурному діячеві, педагогу і письменнику Інокентію Гізелю (1600 — 1683), котрий, благословивши книжку до друку, засвідчив свою до неї причетність принаймні у ролі «відповідального редактора»; імовірно, що укладачем «Синопсису» був чернець Києво-Печерської лаври Пантелеймон Кохановський. Перше видання «Синопсису» вийшло з лаврської друкарні 1674 р.; третє, найповніше, — 1680 р. Книжка набула популярності не тільки на Україні, в Білорусії та Росії, а й в усьму православному світі, перекладена грецькою і латинською мовами, протягом тривалого часу (до XIX ст.) була чимсь на зразок підручника.

Фрагменти із «Синопсису» подаються за виданням 1680 р.

 ¹ «Синопсис» (грецьк. — огляд) — книжний жанр, збірник виписок, уривків, скорочених викладів, описів, окремих статей переважно богословського чи історіографічного характеру, розміщених у хронологічній послідовності.

 ² Федір Олексійович (1661 — 1682) — російський цар, син царя Олексія Михайловича. За його царювання (1676 — 1681) відбулася російсько-турецька війна, в якій російське і українське військо відбило спроби Туреччини загарбати правобережні українські землі.

 ³ Муринські землі — землі, де живуть мурини, тобто негри (Африка).

 ⁴ Август-кесар — Август Гай Октавій (Гай Юлій Цезар Октавіан Август, 63 до н. е. — 14 н. е.), римський імператор з 27 р. до н. е., небіж Юлія Цезаря. За його правління підкорено придунайські землі і встановлено зверхництво над північним Причорномор'ям.

 ⁵ Лентулій. — Йдеться, мабуть, про Косса Корнелія Лентулія (? — 35), римського консула, котрий в 14 р. н. е. придушив повстання в Паннонії.

 ⁶ князь... славеноросскій Одонацер... — Йдеться про Одоакра (Одонакера, Одонацера, бл. 431 — 493), вождя однієї з германських воєнних дружин, що служили імператорові Західної Римської імперії. Захопивши владу, він протягом 476 — 493 рр. правив Італією; за середньовічною слов'янською легендою, зафіксованою польськими хроністами, був руським князем.

 ⁷ Іезекіил (Єзекіїль) — біблійний пророк; його пророцтва складають старозавітну «Книгу Єзекіїля».

 ⁸ Тартар — за грецькою міфологією глибока похмура прірва, у яку Зевс ввергає злочинців; частина підземного світу, де мучаться грішники.

 ⁹ ...cтрана Траційская... — Тобто Фракія — частина Балканського півострова, розташована північніше Македонії, була заселена племенами фракійців; у VI ст. захоплена македонцями і частково скіфами, в 44 р. підкорена римлянами, з кінця V ст. — слов'янами, з кінця X ст. належала Візантії; з XIV ст. підпала під владу Османської імперії.

 ¹⁰ Траки (фракійці) — племена одрисів, гетів, даків, трибалів, бістонів та ін., які населяли Фракію. Під час переселення народів у III — VII ст. змішалися з іншими племенами і стали одним із компонентів в етногенезі східних романців, теперішніх румунів і молдаван.

 ¹¹ Чех — легендарний праотець чехів, брат Лєха, праотця поляків і Руса — праотця русів.

 ¹² Лєх — легендарний праотець поляків, брат Чеха і Руса.

 ¹³ Володимир Мономах (1053 — 1125) — великий князь київський з 1113 р.

 ¹⁴ Іоанн Данилович (Іван Калита; ? — 1340) — московський князь з 1325 р. Об'єднав північноруські землі навколо Москви, перенісши в неї столицю з Владимира.

 ¹⁵ Владимир — місто на Клязьмі, притоці Оки, засноване великим князем київським Володимиром Святославичем 1108 р.; у 1157 — 1238 рр. столиця Володимиро-Суздальського князівства.

 ¹⁶ Андрій Первозваний — за християнськими легендами, перший із дванадцяти апостолів, учнів Ісуса Христа; проповідував християнство в причорноморських землях і благословив Київські гори.

 ¹⁷ ...къ cкифам, или татаром... — Слова «скіфи» і «татари» в староукраїнській мові часто вживалися як синоніми на означення всіх степових напасників-нехристиян.

 ¹⁸ Херсон — Херсонес Таврійський (Херсон, Корсунь), місто на південно-західному березі Криму, засноване греками у V ст. до н. е.; 989 р. його здобув київський князь Володимир Святославич. За однією з версій, саме тут він прийняв хрещення.

 ¹⁹ ... церков Воздвиженія Креста Господня... — Хрестовоздвиженська церква у Києві, споруджена 1212 р. на Андріївській горі, де, за легендою, апостол Андрій благословив майбутній Київ і воздвиг хрест.

 ²⁰ Вишгород — місто над Дніпром вище Києва; вперше згадується в літописах під р. 946 як резиденція княгині Ольги («Ольжин град»); в XI — XIII ст. столиця удільного князівства; знаменне усипальницею святих князів Бориса і Гліба.

 ²¹ Либедь — річка, ліва притока Дніпра; назву пов'язують з ім'ям легендарної сестри Кия, Щека і Хорива.

 ²² Радим — легендарний родоначальник східнослов'янського племені радимичів, яке жило в межиріччі Дніпра і Десни; нащадки цього племені були одним із основних складників при формуванні білоруської народності.

 ²³ В'ятко — легендарний родоначальник східнослов'янського племені в'ятичів, яке жило в басейні річок Оки, Угри, Москви і верхів'їв Дону.

 ²⁴ Дуліпа — легендарний родоначальник східнослов'янського племені дулібів, або лучан, пізніших бужан, чи волинян.

 ²⁵ Ігор (? — 945) — великий князь київський з 912 р., син Рюрика, чоловік княгині Ольги. Підкорив древлян, уличів та інші східнослов'янські племена. Успішно воював з Візантією; убитий повсталими древлянами.

 ²⁶ Олег Святославич (? — 977) — древлянський князь, син Святослава Ігоревича; загинув у війні із своїм братом Ярополком.

 ²⁷ Ярополк Святославич (? — 980) — великий князь київський з 972 р., старший син Святослава Ігоревича. Боровся з братами Олегом, князем древлянським, і Володимиром, тодішнім князем новгородським. Убитий з відома Володимира.

 ²⁸ Чорна Русь — назва земель в басейні горішнього Німану; в XIII ст. ними володіли галицько-волинські і литовські князі, у XIV ст. разом з литовськими землями вони стали центром Великого князівства Литовського.

 ²⁹ Білгород — місто під Києвом на річці Ірпінь; тимчасова резиденція київських князів.

 ³⁰ Буричов поток — мабуть, потік у районі київської вулиці Боричів Тік.

 ³¹ Лель і Полель — в поганській міфології східних слов'ян боги кохання і шлюбу, сини богині Лади.

 ³² Ладо (Лада) — в поганській міфології східних слов'ян богиня сонця, згоди, любові, достатку.

 ³³ Іоанн Хреститель — біблійни-й" новозавітний персонаж, предтеча Ісуса Христа. Він викривав вади суспільства і закликав до каяття. Охрестив Ісуса в Іордані; був обезглавлений з наказу царя Ірода на вимогу танцівниці Саломеї, навченої своєю матір'ю Іродіадою.

 ³⁴ ...о праздницЂ святых верховных апостол Патра и Павла... — Свято відзначається 12 липня за новим стилем.

 ³⁵ Хорс — в поганській міфології східних слов'ян бог сонця.

 ³⁶ Дажбог — в поганській міфології східних слов'ян бог сонця і вогню; він же — Сварожич, син Сварога, бога неба, вогню, ковальства.

 ³⁷ Cтрибог — в поганській міфології східних слов'ян бог вітру, бурі, непогоди.

 ³⁸ Mокош (Мокша, Макош, Цариця Вода, Водяниця) — у поганській міфології східних слов'ян богиня родючості, жіночого рукоділля, мистецтва

й води; заступниця вагітних і породіль. Днем Мокоші вважається п'ятниця, яка за християнства стала днем святої Параскеви та Покрови.

 ³⁹ Добрыня — воєвода; дядько великого князя київського Володимира Святославича (брат матері); допоміг йому перемогти Ярополка і зайняти великокнязівський престол. Управляв Новгородом, брав участь у поході на Болгарію 985 р., насаджував християнство, зокрема у Новгородській землі.

 ⁴⁰ Почайна — річка в обширі підкиївських земель і в самому Києві; права притока Дніпра, що починалась на Оболоні. Від Дніпра відділялась піщаною косою і правила за порт; в XIX ст. злилася з Дніпром. У Почайні було охрещено киян.

 ⁴¹ ... церков святых мученик Бориса і ГлЂба. — Церква на Подолі, в районі Борисоглібської вулиці.

 ⁴² «Чортове беремище» — гора Вздихальниця (Уздихальниця, або Андріївська), на якій стоїть Андріївська церква.

 ⁴³ Выдыбичи (Видубичі, Видобичі) — урочище на південній околиці Києва. В XI ст. київський князь Всеволод Ярославич побудував собі тут Красний двір, а згодом заснував Видубицький монастир.

 ⁴⁴ Mиxаїл Cіpин (? — 984) — перший київський митрополит, котрий прибув у Київ з Цариграда після прийняття Володимиром Святославичем християнства. Охрестив Володимирових синів і всіх киян.

 ⁴⁵ ... цepковъ святого архистратига Міхаила... — Йдеться про Михайлівський золотоверхий собор, споруджений у 1108 — 1113 рр. на території Михайлівського монастиря (теперішньої верхньої те- ; раси Володимирської гірки) онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем.

 ⁴⁶ Архістратиг Михаїл — у християнській міфології архангел, вождь небесного воїнства, котрий скинув архангела Сатанаїла, який повстав проти бога, з небес у безодню; архангел Михаїл вважався покровителем Києва.

 ⁴⁷ Въ Выдубичах... церковъ ... святого архистратига Міхаила — Михайлівський собор Видубицького монастиря споруджений у 1070 — 1088 рр. за князя Всеволода Ярославича.

 ⁴⁸ ... церковъ святаго Василіа... — Церква споруджена в 988 р. князем Володимиром Святославичем по його поверненні з Корсуня, де він прийняв християнство, охрестившись під іменем Василія; містилася на початку теперішньої Десятинної вулиці.

 ⁴⁹ Трубіж — ліва притока Дніпра; впадає у Дніпро під Переяславом.

 ⁵⁰ Остер — річка на Чернігівщині, ліва притока Десни.

 ⁵¹ Сула — ліва притока Дніпра, що впадає в нього біля Кременчуга.

 ⁵² Стугна — права притока Дніпра, на якій стоїть місто Васильків.

 ⁵³ Василков (Васильків) — місто на Київщині, засноване в X ст. київським князем Володимиром Святославичем.

 ⁵⁴ Имбраим Баша (Ібрагім-паша) — турецький полководець, командував турецьким військом в чигиринських походах.

 ⁵⁵ Ромодановський Григорій Григорович (? — 1682) — російський державний і військовий діяч; князь, боярин, окольничий; учасник російського посольства на Переяславській раді 1654 р.; один із воєвод російської армії у війні проти Польщі 1654 — 1656 рр.; протягом тривалого часу очолював російське військо на Україні, зокрема під час Чигиринської війни 1677 — 1678 рр., активно втручаючись в політичну боротьбу різних козацьких старшинських партій; вбитий під час повстання у Москві.

 ⁵⁶ Самуйлович Іоанн (Самойлович; ? — 1690) — гетьман України в 1672 — 1687 рр.; боровся проти гетьмана Петра Дорошенка, очолив українське військо під час Чигиринської війни 1677 — 1678 рр.; 1687 р. скинутий з гетьманства і засланий в Сибір.

 ⁵⁷ Агаряни — мусульмани, зокрема татари; за біблійною легендою, мусульманські народи — нащадки Ізмаїла, сина праотця Авраама і його рабині-наложниці Агарі.

 ⁵⁸ Пимен Великий — ранньохристиянський подвижник, єгипетський пустельник.

 ⁵⁹ ... часть животворящаго древа креста господня... — Церковна реліквія. Паломники приносили з Палестини шматочки дерева, що сприймалися за частинки хреста, на якому було розп'ято Ісуса Христа; їм приписувалися чудодійні властивості.

 ⁶⁰ Самойлович Симеон — син гетьмана Івана Самойловича, стародубський полковник.

 ⁶¹ Бужин — село на Дніпрі, на південний схід від Чигирина; пристань, замок, перевіз через Дніпро, плавні, поле.

 ⁶² Черкаси — місто на Дніпрі, відоме з XIV ст.

 ⁶³ Тясмин — річка на Черкащині, права притока Дніпра з містами Кам'янка, Сміла, Чигирин.

 ⁶⁴ ...къ вывозу... КувЂчинскому. — Узвіз до річки Тясмину в Чигирині.

 ⁶⁵ ...отца Сергія, игумена радонежскаго... — Сергій Радонезький, в миру Варфоломій (1314 — 1392), церковний діяч, з боярського роду, засновник Троїцько-Сергіївського монастиря; вважався покровителем московського воїнства.

Попередня     Головна     Наступна            Повний текст в перекладі І.Жиленко