Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна         Див. Українські інтермедії XVII-XVIII ст.




АНОНІМ

[ІНТЕРМЕДІЯ НА ДВІ ПЕРСОНИ: СИН З ТАТОМ]


Тато мовить

Е, ось, панове, єдного сина маю, і то ледащо вдався!

Який великий в базнику сховався.

Або би йому не час мормолію трепати,

А ось єще не вміє літеру складати!

Сину, сину, песькая тя мати уховала,

Яко-сь ти тая школа не засмаковала!

А нащо-сь свині пасав, а не смотриш кеблиці,

А зачни но мені хоч якої небилиці.


Син

Бале, тату, не хочу я до школи ходити,

Бо я не злюблю, що там схотять бити;

Бо якось не могу язбуки поняти,

Ану ж коли ся прийдет літеру складати.


Тато

Ба, мовчи но, сину! Добро то буде,

Будуть тобі по том завидувати люде.

От, леда що говориш! Куди ти убрався?

От прочитай язбуку та уже не бався.


Син

Та ж уже добре, тату, буду я читати,

Але хто мені буде поправувати?


Тато

Ну, чого, сину? Тадже знають люде,

Тадже та ктось тебе поправляти буде.


Син

Тату, тату, повідж, бо спершу не знаю,

Та ж я таки всей язбуки не прочитаю.


Тато

Тьфу, сину, ци же-сь не чував,

Що мовлять люде — а, б, в, л?

Іой-гой, сину, нічого доброго з тебе не буде!


Син

От ти, тату, не бридь, а ліпше чинити будеш,

Коли мене не можеш письма научити,

От ти мене по святах полиш оженити.


Тато

Ов песький сину, перепеський, поганський сину!

От коли умотаю руку у твою чуприну!

Та мені, сивцеві, казати лгати?

Прийшлося батькові од тебе лиха дождати!


Син

А чом же-сь мя змалу до школи не давав,

Але-сь мі вівці і телята пасти казав?

А тепер я до науки охоти не маю

І тої язбуки прочитати не знаю.


Тато

Отже, панове, чого се я на старость дождав,

Що мені мой син брехати казав?


Син

Тату, тату! Як тя возьму києм обертати,

Не будеш знав, куди утікати!

А чом же-сь мя замалу до науки не давав?

То би-сь був з мене тепер ліпшую потіху мав,

А тепер росту псу трава, бо пам'яті не маю.

Озьми собі і кеблицю, бо нічого на нюй не знаю.

Тут син татові таблицю положить.


Тато

Ав, песький, перепеський, поганський сину!

Бодай-єм тя був не знав, такую дитину!

Так мене, старого сивця, зневажати?!

От тепер же я тебе озьму обертати!

Тут тато костуром на сина махаєт, а син та йому костуром

складает; по тім мовить.


Син

Ей, тату, дай покуй! Ей, ґвалт! Тату, дай пукуй! Гамуйся!

Тут тато сина біет, син мовить.


Син

Ей, не буду ті больше тривати,

А юж, боже, помагай, тата обертати!


І будет тата син бити, тато кричить.




Тато

Ґвалт! Ґвалт! Панове, од сина ратуйте!

Для бога, щоби мя не забив, його гамуйте!


Тут син, отця вибивши, пойдет і мовить.



Син

Нехай же тато знаєт, що мя замалу до школи не давав!

То би я його тепер ні в чом не турбував.

Тут встанет отець, як його син виб'єт, мовить.



Тато

Приглядітеся, люде, моїй зніті од сина!

Ах, моя нещасливая нинішняя година!

Волів би-м го бив замалу до науки дати,

А ніжелі од нього тепер ганьбу отримати!

А южей пойду на нього где помсти шукати,

Буду я його добре шпікгувати!

І пойдуть.



Фініс.









АНОНІМ


[Інтермедія на дві персони: син з татом]. — Міститься у так званому Дернівському рукописному збірнику кінця XVII — початку XVIII ст., інтермедії якого, очевидно, були створені в тій самій місцевості, що й інтермедії до п'єси Якуба Гаватовича, можливо, в тій самій Кам'янці Струмиловій, але років на п'ятдесят пізніше.

Подається за публікацією у кн.: Українські інтермедії XVII — XVIII ст., с. 53 — 55.





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.