Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
Бив нікоторий кроль. Барзо добрий бив до людей. Тому королеві повів єден мудрець:
— Кролю найяснійший! Сеї ночі єсли ти не пойдеш красти, то назарань злою смертію погинеш.
Слишавши то, кроль почудовав ся тому, а по том уснув по обіді. І приснився йому сон:
— Кролю найясніший! Єсли ти хочеш своє здоров'я заховати, іди ж ти сеї ночі красти. А єсли не пойдеш, то злою смертію погинеш.
Кроль, пробудившися, здумівся вельми. І мислить сам собі:
— Боже милий! Що би то мало бити? Єсли то так, волю я пойти красти, ніжли злою смертію погинути.
І не повідав то нікому. А коли било у твердії первосни, зняли кроля гадки — не может спати. По том, коли піснули ушиткі, уставши, кроль, убравшися по-хлопській, тілько кролевськую дорогую шапку узяв на себе, і вийшов із города потаємним виходом, і пошов на місто, і став ходити помежи крамниці, где би мав що украсти.
І ту знайшов чоловіка. Чоловік, так же увідивши чоловіка, збоявся. А то бив также злодій.
По том кроль потиху рек:
— Хто ти єст? І що за чловєк? А злодій рек:
— А ти хто єст? Кроль рек:
— Я злодій.
Почувши то, злодій рад бив вельми, і пришов близ, і рече:
— І я єстем злодій. Прошу тя, брате, будьме собі товариші. А кроль рек:
— Добре, брате, я товаришеві барзо рад.
І дали собі руки, і присягли єден другого не зрадити, але вірне жити. І ходили оба помежи крамниці, хотячи якую вибрати. Але били твердо позамикані, не могли нічого достати.
Рек злодій:
— Що маєме чинити, товаришу? Не здобудеме ся ту нічого. Где ся повернеме? А кроль рек:
— Не знаєш ти що? Ходіме ми до кролевського замку. Я знаю, куда увойти у замок. І знаю єден склеп кролевський. І ми там ся здобудеме добре.
Слишавши то, злодій випалить кроля по челюсті моцно і рече:
— О злий чловєче! Що се ти говориш? Аби ти не дочекав живим світа! То я його милості королеві, панові своєму, ворогом мав бити, а он єст нам добрий, яко отець?! Не дай мі то, боже!
А кроль мовчить.
По том злодій рече:
— Слухай ти мене, товаришу милий! Я тебе поведу, єсли ти хочеш. Ходіме ми до дому кролевського маршалка, того пана. Злий, людей дрет і кроля не боїть. Там я знаю скарб, і там ся здобудеме.
І там пойшли до дому маршалка. І увиділи, ано ся світить у покої його. Они пришли тихо. А било вікно високо.
Рек йому злодій:
— Милий товаришу! Стань под стіну, нехай я стану на твої плечі і вислухаю, що ту за бесіда.
І так став злодій на плечі кролеві і станет слухати. Ано маршалок [станет] говорити жоні своїй тії слова:
— [Треба] зготовати лютую отрову кролеві со змієвим ядом. І запрошу кроля зарань до себе на гостину. І насипаю йому у погар тоту трутизну. Он, випивши, умрет. А ми будеме над його скарбом паном і [будеме] його добро поживати.
Вислухавши то, злодій ізліз із плечі кролевих. Станет його кроль питати:
— Що єси, милий товаришу, вислухав? А он рек:
— Злая новина, товаришу! А то зарань маршалок хоче кроля запросити на гостину і отроїти його. Так ся намовили із жоною своєю. А я не знаю, як би то кролеві сприяти, аби ся стеріг.
Слишавши то, кроль одхнув тяжко і рече:
— Злая вість, товаришу, на кроля нашого. Треба би то йому сприяти. Знаю, що мав би од нього великую ласку той чловєк.
Рече злодій:
— Даймо покій, брате, тепер і розстайме ся. Рек злоді:
— Як же ся маєме назарань спознати? Дайме собі знак. А кроль рек йому:
— Прийди ти, брате, до костела. Хіба ся там спознаєме. Рече злодій:
— Єсли то так, товаришу милий, дайме собі знак. Возьми ти на себе мою шапку, а ти мені дай свою. Й коли будеме завтра у костелі, не знімайме собі із голови шапки. То, єсли так, ся спознаєме.
А в том ся розійшли. Злодій пошов додому, а кроль собі пошов на полату, і ліг спати, і мислив собі:
— Милий боже, що то ся хоче надо мною стати од моєго слуги? Подобно мі бог того злодія нагодив, хоч мя і по челюсті випалив. Ліпше мі то приятель, ніжли мой слуга. Коли би мі його заутра познати, нагородив бих йому добре за його приязнь.
А коли зазоряло, задзвонено до костела. Стали ся люде і панство збирати, бо била неделя. По том кроль, убравши ся, пошов із панством до костела. Шати на нем кролевськії, дорогії, а шапка цундрава, барзо старая. І чудовало ся вельми все панство тому, що то ся чинить. І сам маршалок дивуєть ся, которий то хоще кроля отроїти.
Прийшовши кроль до костела, сів у кріслі високо і смотрить по всіх людей товариша своєго.
По том якогось часу, не борзо, увойшов і злодій до костела. Станет пильно смотріти, на ким би могл свою шапку познати. По том посмотрить на маїстат кролевський, ано увидів шапку свою на королі. І убоявся, і мислив собі:
— То конечне хтось то подслухав нас уночі із товаришом моїм, що єсьме бесідовали, і удав то королеві. Або мой товариш сам мене удав.
По том кроль, увидівши товариша свойого, познав його по своїй шапці і рад бив вельми товаришеві. І послав слуг своїх, аби його вартовали пильно.
А коли било по службі, казав кроль просити того чловєка за собою до полати своєї на обід.
Хлоп ся збояв і мислив собі:
— Тепер мі горкий обід.
А коли кроль войшов у полату, казав увести до себе і злодія. І били там самі двоє.
Рекл йому кроль:
— Не бойся, товаришу милий! Я днесь кролем, а вночі бив-єм злодій. Я єст твой товариш, которого ти по лиці ударив. Але я ті того прощаю. Не бойся, не гадай нічого злого. Ти єст мой вірний приятіль. Єдно тя прошу: єсли то єст правда, що мя мой маршалок хоче днесь отровити, будеш од мене великую ласку мати.
Тут ся йому злодій у ноги поклонив і рек:
— О найясніший кролю, пане мой! Одпущай, твоя милость, мою злость, бо я розумів, же тото простий хлоп зо мнов ходить. А то, пане мой, єст то правда, іж то твоїй милості зготовлено отрову. Але ся не бой, я тебе пораджу, як маєш із тим чинити.
По том кроль казав йому дати шати дорогії, і посадив його попри себе вмісто гостя, і казав йому дати пити.
Тут йому рече товариш:
— Кролю милий! Такова ест на тя порада маршалкова із жоною його, іж то коли тя зазовет до себе на гостину, дасть тобі чашу золотую першую. А буде пильно тя просити із своєю панею, аби-сь ти за їх здоров'я тую чашу ізповнив. Але ти, кролю милий, не слухай їх лукавствія, хоч би тебе як лестили. Але ти його самаго пригрози, свойого злого ворога, що тобі ізготовав, нехай то поживе.
А коли кроль сидів у столу, прийшов маршалок, станет кроля просити до свойого дому на гостину. Уставши, кроль пошов і узяв товариша свойого вмісто гостя. І коли там сів кроль, станет теди перед кролем маршалок со женою своєю, почнуть його віщовати розмаїтими слови лесними, яко вороги лукавії.
А товариш йому рек потиху:
— Кролю милий! Єсли хоч здоров'я своє заховати, не слухай їх лукавствія.
По том маршалок, узявши злотий погар у руки, поставив перед кролем, з лютою трутизною, смертельним ядом змієвим. І, поклонившися, станет його барзо умильно а розмаїто просити, аби то за їх здоров'я і за їх любов тую чашу ізповнив.
А кроль, узявши тоту чашу, поставив її пред маршалка, станет говорити, рекучи:
— Мой наймильший слуго! Дякую ті за такую вашу любов і приязнь противко мні. Але то іначе й не может бити, єдно ти мусиш до мене, пана свойого, перше поклонити за доброє здоров'я, а я по том поклоню до твоєї панії.
Рек маршалок:
— Кролю милий, не приналежно мні перше од кроля з королевського погара пити, бо то вашей милості насипано во ім'я кролевськоє.
А кроль йому рек:
— Юж ти на тоє нич не гадай. Коли я тобі позваляю, мусиш то учинити. А єсли бе-сь не хотів, то мой міч, а твоя шия.
Тут ся кроль на нього опалив і розказав слугам своїм застати його од двері, аби не утік. А сам рече:
— Юж ти мусиш пити, єсли ти мі вірний слуга, або горло своє утратиш.
Тут ся маршалок убояв і мислив сам собі:
— Єднако юж мні живому не бити, хоч пити, хоч не пити. Узявши погар у руки з трутизною, став пити не по волі, і рече:
— Уживай то сама, душе, що єси била пану зготовила.
То рекши, випив тоту злую, лютую трутизну. А скоро випив, зараз упав і здох, і став ся пукати люто.
Видівши то, кроль похвалив небесного бога. А жону його казав розволочити коньми по полю. І побив ворогов своїх. А товариша свойого учинив маршалком. Посадив його на вшитком том панстві, учинив його першим по собі і шановав його барзо пристойне, як своє здоров'я.
І жив кроль в радості великой, у годності, у щастю, в мирі, в добром покою. Доконав живота свойого, умер смертію великою, славною, яко кроль і монарха великий, і погребен з честію великою.
Богу же нашому слава всегда, і нині, і прісно, і во віки віком. Амінь.
Повість о єдином королі, котоpuй ходив co злодієм вночі красти. Єcли би бив красти не пошов, то би бив ізгинув злою смертію. — Подається за текстом рукописного Хітарського збірника 1744 р. у публікації: Гнатюк В. Легенди з Хітарського збірника (1-ї половини XVIII в.). — «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», 1897, т. 16, с. 4 — 8.