Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
Піснь світова («Поки ж думати, боже, дай знати...»)
Піснь свіцька («Мусиш ти ся признати...»)
Пісня свіцька («Тяжкая річ любити...») Піснь свіцька («Ох, мні жаль не помалу...») ПІСНЬ СВІТОВА Поки ж думати, боже, дай знати, Где друга моєго маю взяти, Би-м могл згодне жити Та бога хвалити, Бо гди в жалях тяжких Вік ненджу. 2 Ах, нам, сиротам, бідним голотам, Трудно в світі милості
ізнайти. Тілько нас ізводять, А інших знаходять, Краснійших, багатших Над нами. 2 Шкода нам багатих шукати, Ність враз зо панами
ровняти. Пан панов кохаєт, Убогих вминаєт, Кажди то признаєт Чоловік. 2 Коли ж нас, убогих, вминають, Нехай же вперед знати дають. А когда час прийде, І мила ся знайде, Бодай небагата, Би з щастям. 2 О, когда би я могл добре знати, В яком стані маю зоставати. В закон мня мисль тиснет, Коли серце в’янет, Дивлячи на квіти Младиє. 2 Виростает квіт, а вже ж то той вік В дозрілом том квіті маю
знайти. Єсли бог позволит, Ваша милость згодит І ку собі мня враз Привернет. 2 Сладкіє мови, чорніє брови в моїм серці рани отворяют. Ах, боже, створітесь, І кому ж судилесь Ту дівчину красну Отняти? 2 Коли би-м в бога був щасливим, Твоїм би-м слугою був
жичливим. Ах, ніхто не знаєт, Як мисль тая зближаєт, Прилину ку тобі, Милая. 2 І хто ж ми на тоє одповість, Подобно тілько один бог
вість. Ти, боже, керуєш І милость справуєш, Од тебе вся данна Мні буде. 2 ПІСНЬ СВІЦЬКА Мусиш ти ся признати, Аби щире кохати, Аби мене не зводити І літ моїх не тратити. Кохання моє. 2 А я ж тебе не зводжу, Маю в бозі надежду. Єсли би-м тебе ізводила, То би я іншого любила. Милого собі. 2 Радості мні єдина, Прекрасная дружина, Радості мні і потіха, Я забуду всего лиха. Як тя зобачу. 2 Уродою хороша, Хоч не маю і гроша, Уродою єсть прекрасна, А у щастю єсть нещасна Через вороги. 2 Слухай мене, нещасную, Хоч на вроду прекрасную, Бог-отець мні і потіха. Як забуду всего лиха, В нему надежду. 2 Я на бога все здаю, На обмову не дбаю. Бо хто кого обмовляє, То сам тим перебуває В великой біді. 2 Не уважай, що-м убога, Аби-м була хандога, Бо хто багато ся має, То ще більше зажирає, Все то загине. 2 Я о тоє не дбаю, Тілько тобі повідаю, Аби-сь мене шановала, Коли-сь мні присягала З щирого серця. 2 Не турбуйся за тоє, Буде добре, — обоє Будемо си добре жити. Буде бог благословити. Тебе і мене. 2 ПІСНЯ СВІЦЬКА Тяжкая річ любити І до тебе ходити. Скажу правду ненароком, Година ся стане роком, Терпяще вздихання, Же свого кохання не виджу. 2 Власне як би-м зв’язаний, Од дівчини вкоханий, Бо она мня зневолила, Що она мні так мовила: «Я тебе кохаю, Я тобі сприяю вірнейко». 2 Ой, коли би я тоє знав, Кохання би-м занехав, Але не помірковався, Що в дівчині закохався. Трудно перестати, Ні їсти, ні пити не можу. 2 Ах, волів би-м вмирати, Нижли тако страждати. Которая жичливая, Нехай будет здоровая. Боже, увеличай, Мене з нею вінчай вічнейко. 2 ПІСНЯ СВІЦЬКА Ох, мні жаль не помалу, Що не подостану, Нема ж мого миленького, Трудно мні прожити, Тяжко без нього прожити. Лютиє то вороги Запинають нам дороги Чарами своїми злими. Трудно мні прожити з ними Мні, бідной. Єсли не дають прожити, Треба їх просити, До помощі пана бога, Аби простая дорога Милому ко мні. Не уважай, миленький, Хоч то жаль тяженький, Потлумить-то бог вороги, А нам поспішить дороги До життя. Але єго хвалити, Аби дав прожити У сім світі нещасливом, Вовік-віки нещасливом Прожити. Зоставайся здорова, Дівчинонько чорноброва, Тепер тебе покидаю, В руки бога поручаю Справи мої. Іван ПАШКОВСЬКИИ Пашковський
Іван — священик у с. Мишковичі на Тернопільщині — в середині XVIII ст. уклав
рукописний збірник пісень, до якого увійшло 56 українських і польських
світських пісень та 90 пісень духовного змісту. Це була своєрідна антологія
популярної на той час пісенності. У 1910 р.
рукопис було передано до бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка у
Львові, він описаний, і вибрані тексти з нього надруковано у вид.: Возняк М.
З культурного життя України XVII — XVIII вв. — ЗНТШ, 1912, т. 108, с. 75
— 102, т. 109, с. 22 — 38; є окремий відбиток, 74 с. Іван
Пашковський заносив до свого пісенника твори з різних рукописних джерел. Ці
записи мають книжний характер, варіанти їх зустрічаються в інших рукописах XVII
— XVIII ст. У річищі цього репертуару розвивалася і творчість самого
записувача. Він е автором кількох «світських» пісень, його прізвище повністю
вичитується з акровірша «Пісні світової» («Поки ж думати, боже, дай знати...»),
яка датується 1764 р. На думку вчених (М. Возняк, Г. Нудьга), І. Пашковському
належать також пісні, в яких вичитується акровірш «Маруся» («Мусиш ти ся
признати, аби щиро кохати...»), «Твой», «Твоя», («Тяжкая річ любити...») і
«Олена» («Ой, мні жаль не помалу...») Іван Пашковський відомий також і як автор
духовних пісень: «На воскресеніє Ісуса Христово», «О душах в муках чистительних
сущих», надрукованих у 1790 р. у почаївському «Богогласнику». «Пісні світські»
І. Пашковського — зразки раннього українського романсу. Головна їх тема —
кохання, соціальна нерівність, сирітство. У них поєднується книжний елемент з
народнопоетичним, релігійне, моралістичне нашарування з тверезим,
народним поглядом на кохання як на земне щастя, парування рівного з рівним.
Народнопоетична образність, легкість форми сприяли тому, що пісні Івана
Пашковського надовго ввійшли до пісенного репертуару. Піснь
світова («Поки ж
думати, боже, дай знати...», акровірш «Пашковскі»), Піснь свіцька («Мусиш
ти ся признати...», акровірш «Маруся»), Пісня свіцька («Тяжка річ
любити...», акровірш «Твой», «Твоя»), Піснь свіцька («Ох, мні жаль не
помалу...», акровірш «Олена». — Ці вірші вперше надруковані у вид.: Возняк
М. З культурного життя України XVII — XVIII ст. — ЗНТШ, 1912, т. 109, с.
58 — 62,69). Подається за
першодруком.