Попередня     Головна     Наступна

Антон ГОЛОВАТИЙ

* * *

Ой боже наш, боже, боже милостивий,

Що ми народилися в світі нещасливі.

Служили вірно в полі і на морі,

Та остались убогі, босі й голі;

Старались землю заслужити,

Щоб в вольності нам віку дожити.

Да й дав же гетьман од Дністра до Бугу,

Границя по Бендерську дорогу,

Дністровий і Дніпровий обидва лимани,

В них добувати рибу, справляти каптани.

Прежнюю взяли да й сю одбирають,

А нам дати Тамань обіщають.

Ми б туди пішли, аби б нам сказали,

Аби не загубить козацької слави.

Устань батьку, великий гетьмане!

Будь милостивий, вельможний наш пане!

Устань, Грицьку, промов до нас слово,

Проси цариці, все буде готово:

Дасть грамоту на вічність нам жити,

А ми і їй вірніше будем служити.

* * *

Ей, годі нам журитися, пора перестати,

Дождалися од цариці за службу заплати:

Дала хліб-сіль і грамоти за вірнії служби,

Оттепер ми, милі браття, забудем всі нужди.

В Тамані жить, вірно служить, границю держати,

Рибу ловить, горілку пить, ще й будем багаті.

Да вже ж треба женитися і хліба робити,

Хто прийде к нам із невірних, то, як врага, бити.

Слава богу і цариці, а покой гетьману,

Залічили нам в серцях наших великую рану.

Благодарім імператриці, молімося богу,

Що вона нам показала на Тамань дорогу.

Антон ГОЛОВАТИЙ

Головатий Антон Андрійович (1744 — 1798) — був старшиною і писарем нової Запорізької Січі, капітаном російської армії, військовим суддею і отаманом Чорноморського козацького війська. У пісні «Ой, боже наш, боже, боже милостивий...» передав настрої колишніх запорожців, які після зруйнування Запорізької Січі сподівалися одержати вільні землі між Дністром і Бугом. Козаки покладали надії на всесильного фаворита Г. О. Потьомкіна. У 1792 р. була підписана грамота про утворення Чорноморського війська на Кубані, куди переселилися колишні запорожці. З цієї нагоди А. Головатий склав другу пісню «Ей, годі нам журитися, пора перестати...», у якій висловив радість з приводу одержання «высочайших грамот». Ця пісня («Песнь Чорноморского войска, по получении за землю высочайших грамот сочиненную») того ж року була надрукована у «Новых ежемесячных сочинениях» за листопад і увійшла до всіх російських друкованих пісенників кінця XVIII — початку XIX ст. На Україні пісні А. Головатого поширювались у рукописах, у XIX ст. багато разів записувались з уст народу.

«Ой, боже наш, боже, боже милостивий...» і «Ей, годі нам журитися, пора перестати.,.». — подаються за текстом, опублікованим з копії рукопису кінця XVIII ст. у журн. «Киевская старина», 1883, т. V, с. 206 — 207 (Известия и заметки).

Додаток для сайту «Ізборник»
[За вид.: Антон Васильевич Головатый // Современник: Литературный журнал. — СПб., 1848. — Т.X. — №7.— С. 1-26.]

Ой Боже жь нашъ, Боже милостивый!

Вродились ми въ свити нечастливи!

Служили вирно у поли и на мори,

Та осталися убоги, боси и голи;

Дали намъ земли отъ ДнЂстра до Бугу,

Граныци намъ по бендерску дорогу,

Днистровый, Днипровый, обы-два Лиманы,

Въ нихъ добуваты, справляты й жупаны.

Прежнюю взяли, та й сю отнимаютъ,

А намъ дати Тамань обЂщаютъ.

Мы бъ туды пишли, а бы-бъ намъ сказали,

Щобъ не загубитт та казацкой славы.

Ой, встань, батьку, великій гетьмане!

Милостивый нашъ вельможный пане!

То встань, Грицьку, промовъ за насъ слово:

Проси у Царыци; — буде все готово.

Дасть грамоту на вЂчность намъ житы,

Мы ій будемо вирнійше служиты.

Эй годи жь намъ журитися, пора перестати,

Дождалися отъ Царици за службу плати.

Дала хлибъб силь и грамоти за вирныя службы,

Отъ теперь мы, мили братья, забудемъ вси нужды.

Въ ТаманЂ жить, вирно служить, границю держати,

Рыбу ловить, горилку пить, ще й будемъ багати.

Да вже треба женитися и хлиба робити,

Кто прійде къ намъ изъ невЂрныхъ, то якъ врага бити.

Слава Богу и ЦарицЂ, а покой Гетьману!

Заличили намъ въ сердцахъ нашихъ велику рану.

Благодаримъ Императрицу, молимося Богу,

Що намъ Она указала на Тамань дорогу.

Попередня     Головна     Наступна