Про святого священномученика Кукшу та преподобного Пимена Постника

Слово 18

Як проминути волею цього блаженного і священномученика, того ж монастиря Печерського чорноризця Кукшу ¹, про якого всі знають, як бісів прогнав і в'ятичів хрестив, і дощ із неба викликав, і озеро висушив, і багато [Інших] чудес сотворив. І по багатьох муках йому з учнем його відсічені були голови.

З ними і Пимен ², блаженний постник, в один день помер, прорікши своє відходження до Господа за два роки. І іншого багато прорік, недужих зцілив. І посеред церкви велегласно промовив: "Брат наш Кукша перед світанком убитий був". І, те сказавши, преставився в один день з тими святими.

Для Полікарпа додаток: [Надалі] не буду докладно оповідати про святих, Якщо недостатня тобі моя бесіда, яку чув із вуст моїх, то і написане не впевнить тебе. Якщо ж цьому не віруєш, то [навіть] якщо із мертвих хто воскресне - не повіриш.

Примітки

1. Слово написане на основі монастирських переказів. Св. Симон зазначає, що існує безліч переказів про прп. Кукшу. Але сам по сул лише нагадує Полікарпові про подвиги святого. Кукша - ім'я поганське. Монастирські перекази зберегли його чернецьке ім'я - Іоан. Вважається, що він сам спочатку був поганином, можливо, походив із в'ятичів, і був одним із багатьох печерських ченців - місіонерів, які проповідували християнство в Заліссі (докладніше про це див. у додатку). В'ятичі - східнослов'янське плем'я, яке жило в середній течії Оки, в т. ч. на території майбутнього Московського князівства, і вважалося найвідсталішим у Київській Русі. Воно найдовше опиралося християнізації, так що в сільських районах тут типові поганські поховання зафіксовані не лише в часи св. Кукші, але аж до XIV ст., а в багатьох місцях - ледь не до XIX ст. \12, с. 150\.

2. Крім даної оповіді про прп. Пимена Постника, нижче, в Посланні Полікарпа, є окреме житіє однойменного святого - прп. Пимена Багатостраждального чи Багатохворобливого (слово 35). До того ж в Патерику неодноразово згаданий архимандрит Києво-Печерський XII ст. Пимен Постник (див, дод. 2), який не має відношення до обох оповідей, але найвірогідніше був похований у лаврських печерах, де нині налічується троє преподобних на ім'я Пимен. Про одного з них, упокоєного в Дальніх печерах, ми знаємо лише те, що він вживав їжу раз на тиждень і непрестанно робив монастирський послух. Ми не маємо ніяких даних про зв'язок цієї особи з описаними в Патерику. До того ж, більшість упокоєних у Дальніх печерах святих найвірогідніше жили в помонгольський час. Отже, на двох похованих у Ближніх печерах святих Пименів припадає три особи з цим іменем, описані в Патерику. Проте, чи справді житія двох святих Пименів знаходяться в Патерику? Paterikon \150, с. 132-136, 144 \і слов'янський Патерик 1661 року \146, лист. 241 об.; 223 об.- 229\ не дають на це запитання однозначної відповіді, не відкидаючи тотожність двох Пименів, але й не наголошуючи на ній. В усякому разі, там обидві оповіді не з'єднані в одну. Наразі, на думку О. О. Шахматова, оповіді св. Симона і Полікарпа стосуються одної людини: "Сопоставьте предвидение предстоявшей ему смерти Пименом постником и Пименом многострадальным; тот и другой после этого пророчествуют и исцеляют недужих; тот и другой входит в церковь перед самой своей смертью" \226, с. 50, прим. 15\. На думку того ж дослідника, дні пам'яті (які він вважає датами смерті) прп. Пимена (7 серпня) і прп. Прохора (10 лютого) були ще в давнину переплутані \226, с. 49\ - так стають зрозумілими й деякі аспекти висвітлення в печерських джерелах біографії прп. Прохора (див. слово 31) та первісний зміст геть попсованої Мономаховими прибічниками статті 1110 року. Тим часом, найдавніші дні пам'яті печерських святих навряд чи є днями їхньої смерті (див. дод. 1), а тому теорія О. Шахматова не потребує такого складного пояснення і є, на нашу думку, цілком слушною. Отже, що ж ми можемо поновити з авторського тексту прп. Нестора про смерть прп. Пимена? У редакції "Повісті", що увійшла до ЛаврентГІ'вського та близьких до нього списків (згідно з О. Шахматовим- редакції 1116 року) стаття 1110 року завершує зведення і має такий вигляд: "...Того ж літа було знамення в Печерському монастирі місяця лютого в 11 день; з'явився стовп вогненний від землі до небес, а блискавиця освітила всю землю. І в небі прогриміло о першій годині ночі (через годину після смеркання - І, Ж.); і весь світ [те] бачив. Цей же стовп спочатку став над трапезною кам'яною, аж не видно було хреста, і, постоявши трохи, перейшов на Церкву [Велику], і став над ракою Феодосієвою. І по тому здійнявся вгору в східному напрямку, і по тому невидимим став" \227, с. 332-336\. "Розшифрування" знамення тут нема, що видається досить дивним для середньовічного літописного зведення. У редакції 1118 (за М. Алєшковським - 1119) року це "розшифрування" вже знайдене. Тут текст продовжено так: «Це ж був ні вогонь, ні стовп вогненний, а з'ява янгольська: янгол бо так з'являється, копи стовпом янгольським, копи ж полум'ям... ...молитвами Святої Богородиці та святих янголів умилосердився Бог, і послав янголів на допомогу руським князям проти поганих, як було сказано [й] до Мойсея: "Ось Янгол МІЙ прийде перед лице твоє"»\227, с. 332-336\. В статті наступного, 1111 року, той самий автор, з винахідливістю істинного царедворця, розширює свою думку: виявляється, це знамення з'явилося "спеціально" для Володимира Мономаха: "...Це бо Янгол вклав у серце Володимиру Мономаху пустити братів своїх, руських князів, на іноплеменних. Це бо, як [уже] говорилося, видіння бачив у Печерському монастирі, коли став стовп вогненний на трапезниці, по тому перейшов на церкву і звідти - до Городця. Тут бо був Володимир у Радосині. І тоді той Янгол вклав [думку] Володимиру в серце, [аби той] почав піднімати [князів], як було сказано..." \227, с. 336\. Єдине, чого не зумів пояснити прибічник Мономаха, так це - чому, в такому разі, знамення відбулося все-таки в Печерському монастирі. Відповідь на це запитання знаходимо в Полікарповому посланні, в жити прп. Пимена Багатостраждального (слово 35), де міститься повідомлення, що в день смерті святого "...з'явилися три стовпи над трапезною і відтіля на верх церкви перейшли. Про них же сказано в літописі". Як бачимо, тут є суттєва розбіжність - у редакціях 1116 і 1118 років подано інформацію про один стовп, а у Патерику - про три. Проте, зменшення кількості стовпів - мабуть, результат промономахівської правки, оскільки у Густинському літописі стаття 1110 року (взята там із редакції 1118 р., яка була одним із джерел даного зведення), все ж починається згідно з авторською редакцією: " Того ж року, лютого 11 преставився довготерпеливий Пимен..." \51, с. 288\. О.О.Шахматов пояснює сюжет із трьома стовпами саме тотожністю між описаним св. Симоном прп. Пименом Постником, та описаним Полікарпом прп. Пименом Багатостраждальним: "Пимен, согласно сообщению Симона, умер в один день і в один часе Кукшей й его учеником" \226, с. 50-51\. Отже, смерть цих трьох святих і символізували три світлові стовпи над Печерським монастирем. Таке трактування подій, коли "під особливим Божим патронатом" "чомусь" опинилися святі печерські ченці, а не "Божий обранець"- князь, не сподобалось Мономаху, і тому в редакції 1116 року стаття лишилася недописаною, доки її не зумів "достойно завершити" ще більший блюдолиз. Цікаво, що Полікарп, маючи більшу можливість ознайомитися з різними київськими літописними зведеннями, ніж св. Симон, який спирався тільки на авторську редакцію "Повісті", відображену в "Літописці старому Ростовському", знав, мабуть, текст редакції 1118 року, бо в кінці свого твору додзе : "Знає ж [лише] Господь, Який це знамення показав, чи задля цього блаженного, чи інший якийсь промисел Божий був".