Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
1. Тут і далі автор розглядає Київську Русь як історичну попередницю виключно Російської держави.
2. Козари — назва напівкочових тюркомовних племен — хозарів, сусідів слов’янських племінних союзів VII-IX ст.
3. Проблема походження українського козацтва хвилювала не одне покоління істориків, проте й сьогодні вона остаточно не вирішена. Уже на середину XVIII ст. існували різні версії щодо виникнення козацтва, частину з яких наводить у своїй праці Рігельман. Саме слово «козак» тюркського походження. У процесі просування кочових племен із Середньої Азії на захід воно з’являється у мові населення, яке мешкало на території Північного Кавказу та Причорномор’я. Слово «козак» зустрічаєтьгя у мовній пам’ятці кипчаків-куманів-половців XIII-XIV ст. «Codex cumanicus» («Куманський кодекс»). Із другої половини XV ст. через посередництво татарської мови воно потрапляє до українців, які вживають його у значенні людини вільної, незалежної, шукача воєнних пригод. Козаками називали також людей, які постійно займалися «уходництвом». Одним із перших вірогідних свідчень джерел про українських козаків є лист великого князя литовського Олександра до кримського хана Менглі-Гірея, де йдеться про напад козаків на татарський човен (галеру) під Тягинею (1492). У «Хроніці» М. Бєльського знаходимо більш ранню згадку про козаків на півдні Поділля (1489). Господарське освоєння степових просторів і небезпека з боку кочовиків диктували об’єднання у невеликі загони-ватаги. Формування козацької общини в умовах безпосередніх контактів з кочовим населенням значною мірою вплинуло на її військову організацію, на матеріальну та духовну культуру козаків.
4. Коховський Веспасіан (1633-1700) — польський історик, автор «Щорічників» та інших праць з історії Речі Посполитої.
5. Стрийковський Матвій (бл. 1547-1582) — польський історик, перу якого належить «Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі».
6. Гвагнін Олександр (1534-1614) — польський хроніст, італієць за походженням, автор історико-географічного опису Польщі, Литви, України й Білорусії.
7. Цимбри — йдеться про кіммерійців.
8. Меотичне море — Азовське море.
9. Феодосій Дмитрій — російський дворянський історик XVIII ст., апологет абсолютизму.
10. Ричков Петро Іванович (1712-1777) — автор праць з історії та географії Росії XVIII ст.
11. Викладається відома з «Повісті минулих літ» легенда про заснування слов’янської держави з центром у Києві. /759/
12. Прихід Олега до Києва й загибель князів Аскольда та Діра датуються 882 р.
13. Мінеі-Четьї — церковно-релігійні твори, в яких «житія святих» повчання тощо розміщені по днях кожного місяця. Виникли у Візантії у IX ст., вперше з’явилися на Русі в XI ст.
14. Понт Евксинський (Босфор Кіммерійський) — Чорне море.
15. Готфи — трансформована назва готів.
16. Костянтин VIII Порфирородний — візантійський імператор (912-959), автор праці «Про управління державою», у якій містяться відомості про життя слов’ян, побут, звичаї, вірування, військове мистецтво русичів.
17. Татіщев Василь Микитович (1686-1750) — російський дворянський історик й громадський діяч. Автор «Історії Російської з найдавніших часів», що була першою спробою узагальненого й послідовного викладу історії Росії до початку XVII ст., котру він розглядав як історію самодержавства.
18. Йдеться, мабуть, про Любенецького Станіслава (1623-1675) — автора церковних полемічних праць та праць з Історії Реформації в Польщі.
19. Кромер Мартин (1512-1589) — польський історик, церковний діяч. Написав, зокрема, історичну хроніку Польщі з найдавніших часів до 1505 р.
20. Соліньяк П’єр-Жозеф (1687-1773) — французький письменник, секретар польського короля Станіслава Августа, автор праць з історії Речі Посполитої.
21. Емін Федір (1735-1770) — російський письменник та історик. Найвідоміший його твір — «Російська історія».
22. Дотримуючись теорії виникнення козацтва з давньоруських часів, автор ототожнює козаків з косогами — одним із кочових племен на південному прикордонні Русі.
23. Болеслав І Хоробрий (967-1025) — польський князь (992-1025) та король (з 1025 р.). У 1018 р. здійснив похід на Київ, надавши цим допомогу Ярополку Окаянному у боротьбі проти Ярослава Мудрого.
24. Редедя — богатир, косогський князь, загинув у 1022 р. під час герцю з тмутараканським князем Мстиславом Володимировичем.
25. Автор помилково ототожнює печенігів з татарами.
26. Гедимін Вітенесович — литовський князь (1316-1341). Здійснив кілька походів в Україну, де міцно вкорінилися його нащадки.
27. Ольгерд (бл. 1296-1377) — литовський князь (1345-1377). Збільшував володіння своєї держави за рахунок сусідніх земель, у тому числі й українських.
28. Казимир IV (1427-1492) — литовський князь (з 1440 р.) і король Польщі (з 1447 р.), поширював шляхетські вольності на руських феодалів.
29. Менглі-Гірей (7-1515) — кримський хан, який неодноразово здійснював грабіжницькі походи в Україну. Зокрема, в 1482 р. кримці захопили й зруйнували Київ.
30. Іван III Васильович (1440-1505) — московський князь (1462-1505). За часів його правління завершилося об’єднання основної території Московської держави.
31. Степенна книга — твір, створений духовником Івана Грозного Андрієм у 60-х роках XVI ст. У ньому зроблена спроба систематичного викладу руської історії від Володимира Святославовича (Святого) до Івана IV включно. Книга пройнята ідеєю про небесне походження самодержавної влади.
32. Дашкевич Євстафій (?-1535) староста канівський і черкаський. Українська дворянська історіографія вбачала в ньому організатора козацтва. У різних списках він фігурує серед перших гетьманів, у тому числі й у Рігельмана. У схемі останнього наступниками Дашкевича є Лянцкоронський, Вишневецький, Ружинський і т. ін. Безумовно, вклад цих людей у розвій українського козацтва значний, однак класифікація їх як гетьманів довільна.
33. Сигізмунд I Старий (1467-1548) — король польський і князь литовський. /760/
34. Крюйц Корнелій (1657-1727) — голландець за походженням, брав участь у Північній війні як адмірал російського флоту, автор праць з історії Російської держави.
35. Вільне пересування російських ратних людей по території України в середині XVII ст. з метою боротьби проти Кримського ханства витлумачується як підданство козаків царській короні.
36. Іван IV (Грозний), син Василія III (1530-1584), — московський князь з 1533 р., цар з 1547 р. Вів переговори з Дмитром Вишневецьким про спільні дії проти Кримського ханства.
37. Сигізмунд II Август (1520-1572) — король польський з 1530 р., князь литовський з 1548 р. Важливою є його роль у підписанні Люблінської унії (1569), за якою значна частина українських земель відійшла до Речі Посполитої.
38. Генріх III (1551-1589) — останній король з французької династії Валуа. У 1573 р. перебував на польському престолі.
39. Івоня — господар (правитель) Молдавського князівства (1572-1574).
40. Баторій Стефан (1533-1586) — король Речі Посполитої з 1576 р. До боротьби проти сусідніх держав широко залучав українське козацтво.
41. Викладається одна із версій щодо організації реєстрового козацтва за Стефана Баторія.
42. Сигізмунд III (1566-1632) — король Речі Посполитої (1587-1632). Вихованець єзуїтів, сприяв утвердженню католицької реакції, проводив політику полонізації і національно-релігійного гноблення в Україні та в Білорусії.
43. Деулінське перемир’я між Росією і Польщею, підписане на 14 з половиною років 1 грудня 1618 р.
44. Похід Лжедмитрія II до Москви датується 1608-1609 рр.
45. Встановлення шеститисячного реєстру відбулося лише в 1625 р. При гетьмані П. Сагайдачному чисельність реєстрових козаків досягла 3 тис., згідно з Роставицькою угодою 1619 р.
46. Ктитор — опікун над храмом.
47. Київська братська школа заснована в 1615 р. на кошти шляхтянки Єлизавети Гулевичівни Лозки.
48. Йдеться про захисника православ’я князя Костянтина Острозького (1526-1608). Продовжувачем його справи став гетьман П. Сагайдачний, який більше надій покладав на силу українського козацтва.
49. Йдеться про козацько-селянське повстання в Україні 1630 р. під проводом Тараса Федоровича.
50. Владислав IV (1595-1648) — король Речі Посполитої (1632-1648). За допомогою українських козаків намагався стати володарем російського престолу.
51. Острянин Яків, Гуня Дмитро — керівники козацько-селянського повстання 1637-1638 рр. Рігельман помиляється: вони врятувалися від польсько-шляхетського терору на Слобожанщині та Дону.
52. Шевальє П’єр — французький офіцер, автор «Історії війни козаків проти Польщі», де описані найважливіші події в Україні 1648-1652 рр.
53. Дике поле — назва південноукраїнських степових територій, що з’явилася в офіційних документах польської адміністрації з другої половини XVI ст.
54. Кривоніс Максим (?-1648) — один з найближчих соратників Богдана Хмельницького, черкаський полковник у 1648 р.
55. Ян Казимир (1609-1672) — король Речі Посполитої (1648-1668).
56. Аттіла — вождь гуннів, у середині V ст. очолював союз різних племен на значній території від Волги до Рейну.
57. Тамерлан (1336—1405) — середньоазіатський полководець, емір у 1370-1405 рр. Його держава була сукупністю феодальних володінь, штучно об’єднаних військовою владою. Неодноразово здійснював походи проти сусідніх країн. /761/
58. Нечай Данило (?-1651) — брацлавський полковник (1648-1651).
59. Богун Іван (?-1664) — кальницький полковник (1649-1664).
60. Глух Йосип — уманський полковник у 1649-1654 рр.
61. Джелалій Філон — кропивнянський полковник у 1649-1654 рр.
62. Очевидно, йдеться про Барана, котрий був черкаським полковником у 1651 р.
63. Крез — мабуть, відомий козацький дипломат Михайло Криса, адже чигиринським полковником у 1648-1650 рр. був Федір Вешняк.
64. Гладкий Матвій (?-1652) — миргородський полковник (1649-1652)
65. Небаба Мартин (?-1651) — чернігівський полковник (1648-1653).
66. Барабаш Іван (?-1648) — осавул реєстрового війська напередодні Визвольної війни.
67. Хмельницький прибув на Запоріжжя наприкінці 1647 р.
68. Кричевський Михайло (?-1649) — київський полковник (16481649).
69. Світла Неділя Христова — свято воскресіння Ісуса Христа (Паска).
70. Владислав IV коронований на Сеймі Речі Посполитої у 1633 р.
71. Ганжа Іван (?-1648) — уманський полковник (1648).
72. Гоголь Остап — полковник Війська Запорізького.
73. Колодка — представник козацької старшини повстанської армії Хмельницького.
74. Чорнота Іван — військовий обозний повстанської армії у 1648-1649 рр.
75. Бурляй Кіндрат — гадяцький полковник у 1648-1649 рр.
76. Півторакожуха Карпо — представник козацької старшини у війську Хмельницького.
77. Тиша Іван — звягельський полковник у 1648-1649 рр.
78. Виговський Іван (?-1664) — генеральний писар у війську Хмельницького (1648-1657), гетьман України (1657-1659).
79. Бернардинський орден — одна з чернецьких католицьких організацій — активний провідник політики Ватикану.
80. Повернення Хмельницького з-під Замостя до Києва відбулося наприкінці 1648 р.
81. Коє — польський дворянський історик XVIII ст., один із авторів опису подій Визвольної війни.
82. Чорний шлях — один із шляхів, яким користувалися кримські татари для грабіжницьких нападів на Україну. Розпочинався від Перекопського перешийку і через запорізькі степи доходив до заселених районів південної Київщини.
83. Петрів піст, або ж Апостольський, — у християнській церкві триває від 8 днів до 6 тижнів перед святом Петра і Павла 12 липня.
84. Успенський піст — триває з 1 по 15 серпня перед святом Успенія Пресвятої Богородиці.
85. Магдебурзьке право — феодальне міське право, за яким міщани звільнялися від управління та судочинства феодала. Виникло в XIII ст. у місті Магдебурзі, встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування тощо. Протягом XV-XVII ст. його дістали більшість міст України.
86. Пушкар Мартин (?-1658) — полтавський полковник (1648-1658).
87. Дорошенко Петро (1627-1698) — прилуцький полковник (1648-1658), чигиринський полковник (1659-1663), гетьман Правобережної України (1665-1674).
88. Радзівілл Януш (1612-1655) — литовський польний гетьман (1646-1654), великий гетьман литовський з 1654 р.
89. Похід Тимоша Хмельницького до Молдавії відбувався у 1650 р.
90. Гуляницький Григорій — ніжинський полковник у 1656-1659 рр. /762/
91. Мабуть, страчений був один із козацьких старшин Павло Хмельницький.
92. Золотаренко Іван (7-1655) — ніжинський полковник (1653-1655).
93. Поїздка до Москви козацьких послів Григорія Гуляницького та Івана Виговського відбулася у 1653 р.
94. В офіційній російській документації другої половини XVI — першої половини XVII ст. українські козаки називалися черкасами.
95. Хід Переяславської ради (8 січня 1654 р.) по-різному висвітлюється істориками. Дослідження щодо цієї події грунтуються переважно на переказах та літописних згадках, де зафіксований зовнішній бік справи. Це стосується і праці О. Рігельмана, котрий зазначає, зокрема, що Б. Хмельницький «охотно учинил... в истинном желании своем быть вечными подданными его царскому величеству всероссийскому и наследникам его». Інша картина постає в документальних матеріалах, навіть відредагованих у Посольському приказі Російської держави. (Див. Бантыш-Каменский Д. Н. Источники Малороссийской истории. М., 1858-1859). Насамперед, гетьман мав намір вести переговори з царськими послами, як з рівними партнерами про входження частин українських земель до Росії на правах автономії. Боярин Василь Бутурлін прибув до Переяслава з іншою місією, а саме — поповнити чисельність царських підданих. Зіткнення цих протилежних намірів призвело врешті-решт до фактичного розколу в лавах українського козацтва, насамперед, старшини. Лише після тривалих дискусій Хмельницькому вдалося умовити своїх соратників присягнути на вірність царю у запропонованій Бутурліним формі перед алтарем Успенської церкви Переяслава.
96. Слід читати — Чигиринське староство.
97. Золотаренко Василь (?-1663) — ніжинський полковник (16591663).
98. До переговорів у Вільно представники українського козацтва не були допущені, а Віленська угода від 24 жовтня 1656 р. між Росією і Річчю Посполитою цілком ігнорувала інтереси України.
99. Тезу про володіння Волинню, Покуттям, Поділлям і Поліссям великоросійськими князями Рігельман самовільно приписує Б. Хмельницькому.
100. «Березневі статті» про взаємовідносини України з Росією затверджені в 1654 р.
101. Барабаш Яків (?-1658) — кошовий отаман Запорізької Січі.
102. Немирич Юрій (1612-1659) — український шляхтич, один із авторів Гадяцької угоди 1658 р.
103. Сулима — очевидно, один із синів гетьмана Івана Сулими, Степан чи Северин.
104. «Трактатные пункты» — Гадяцька угода 1658 р., підписана гетьманом Іваном Виговським, згідно з якою «Велике князівство Руське» (Україна) одержувало широку автономію у складі Речі Посполитої.
105. Переяславська угода Юрія Хмельницького з російським урядом укладена восени 1659 р., або ж 7167 р. від Різдва Христова.
106. Олівський мир 1660 р. — мирний договір між Швецією та Річчю Посполитою.
107. Сомко Яким (?-1663 р.) — наказний гетьман Лівобережної України (1660 1663).
108. Чорна Рада 1663 р. — загальна козацька рада для обрання гетьмана Лівобережної України. При підтримці представників царського уряду ним було обрано кошового Запорізької Січі Івана Брюховецького.
109. Опара Степан — гетьман Правобережної України в 1665 р.
110. Децик (Дацко Васильович) — овруцький полковник, один із керівників повстань 1664-1665 рр. на Правобережжі, спрямованих проти шляхетської Польщі.
111. Суховій Петро — гетьман Правобережної України в 1668-1669 рр.
112. Вишневецький Михайло — король Речі Посполитої (1669-1673) /763/
113. Ханенко Михайло — гетьман Правобережної України (1670-1674).
114. Едикуль — фортеця в Стамбулі, використовувалася і як в’язниця.
115. Собеський Ян (1629-1696) — король Речі Посполитої (1674-1696).
116. Дука — господар (правитель) Молдавії.
117. Куницький Стефан — гетьман Правобережної України (1683).
118. Могила Андрій — гетьман Правобережної України (1683-1684).
119. Драгинич — гетьман Правобережної України (1684).
120. Самусь Самійло — один із керівників визвольного руху на Правобережній Україні наприкінці XVII — початку XVIII ст.
121. Палій Семен (?-1710) — один із організаторів козацьких полків на Правобережній Україні на рубежі XVII-XVIII ст.
122. Абазин Андрій (?-1703) — брацлавський полковник.
123. Іскра Іван (?-1708) — полтавський полковник (1696-1703).
124. Місто Вінниця розташоване на р. Південний Буг.
] 25. Петрик (Петро Іваненко) — писар Генеральної військової канцелярії. Спираючись на кримського хана в 1692-1694 і 1696 рр. здійснив походи на Лівобережжя з метою добитися булави гетьмана України.
126. Фрідріх Август (1670-1733) — польський король (1697-1706 і 1709-1733) та курфюрст саксонський.
127. Орден Андрія Первозванного — перший російський орден, заснований Петром I в 1698 р. Серед перших його кавалерів був гетьман України Іван Мазепа.
128. Ліщинський Станіслав (1677-1766) — польський король (17041711 та 1733-1734).
129. Офіційні кола та їх ревнителі з числа представників історичної науки всіляко намагалися приховати правду про діяльність гетьмана України Івана Мазепи. На цих же позиціях стоїть і автор «Летописного повествования».
130. Конфедерати — учасники воєнно-політичних союзів польської шляхти в Україні XVII-XVIII ст. Їх виступи супроводжувалися погромами і грабунками. /764/