Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


  ‹‹     Головна





Петро КУНАЩАК

РОДИННА ХРОНІЧКА XVII ст.


[Жовтень. — 1987. — №4. — С.90-102]



Року 1663, на святого Михайла, я найняв помешкання у пані Теодозії, кімнату з сінями і з стришком над тим мешканням, на рік за золотих сорок, які віддав відразу, як впровадився до того помешкання. Окремо за направу печі дав золотих два і грошів 15.

Року 1664, 22 березня. Олександр, челядник пані Теодозії, від’їжджаючи до Волощини 1 з паном Манолієм, дав мені заховати запечатану торбинку, повідаючи, що в тій торбинці є грубими шелягами 100 золотих. Я їх не лічив, тільки на слово взяв на збереження. Той же пан Олександр узяв у мене на видатки в дорозі і на свої потреби моїх грошей 16 золотих шелягів снопкових неволоських, полотна шість аршинів по 13 гр.

Року 1664, 25 травня. Прийшовши до мене в дім, пан Василь Ревак звернувся до мене, щоб я викупив від єврея, доктора з передмістя, який на той час був тут у місті у свого зятя, недалеко єврейської школи, 70 червоних золотих, які були закладені в 400 золотих Василем Реваком, і він від них давав євреєві по 4 золотих на тиждень. Тоді стосовно тих золотих пан Василь сказав: «Нащо маю давати євреєві на тиждень чотири золотих, нехай вам буду їх давати, і скільки їх набереться, половина піде вам за послугу, а половина на образи до -св. Івана Богослова». Вважаючи це слушним, я дав 410 золотих уртами золотими і викупив ті червоні. Відібравши їх від єврея, я з паном Василем, прийшовши до нього в дім, переважили їх, тоді важних було п’ятдесят, а неважних 2 двадцять, які, запечатавши своєю печаткою, віддав мені їх. А коли ми відбирали від єврея без ваги, казав пан Василь, що всі є важні, але не виявилися усі важні, як він казав. Викупив їх згаданого дня, за новим календарем.

Року 1664, 21 серпня. Богоявленське братство позичило в мене на дзвін 90 золотих найдалі на тиждень, на що й заставу дали: кілька білих срібних ліхтарів і позолочений хрест без підставки. За тих 90 золотих віддало мені братство Богоявленське золотих 40, другим разом віддали мені 30 золотих, третім разом віддали мені 20 золотих..

Р. б. 1664, у четвер першої неділі посту взялем в пана Петра злотих 22, їдучи на ярмарок стрийський, згостивши дасть бог повинен дати 23 злотих. Григорій Волкович.

У середу велику взялем злотих 10 в пана Петра. Григорій Волкович. За ключ зостал винен злотих 8 і гр. 10.

Року 1664, 27 вересня. Послав пану Олександрові Буському полотна 10 аршинів по 14 грошів, що нараховує 4.20 золотих за нитки і за полотно грубе, на потреби йому ж дав 10 гр.

Року 1664, напередодні святої Агнешки, я віддав 20 золотих чиншу панні Олімпіаді за півроку, який повинен був віддати аж на великдень. Оскільки мала в тім потребу, я не сперечався, віддав їй перед терміном.

Року 1664, 29 жовтня. На прохання пана Василя Поповича, мельника зі Збоїськ, який собі купив маєток у єврея, викупив його одяг від єврея Міхла на передмісті Краківськім. Дав йому готових грошей 70 золотих, які обіцяв мені з нагородою і подякою найдалі як за чотири тижні згаданий Попович віддати і право на млин на папері під печаткою поклав у мене.

Року 1665, у вступну середу, я позичив панові Василеві Реваку 100 золотих, за що поклав мені в заставу коробку ложок білих срібних, пояс білий у кільця і шухляду срібну білу найдалі... На тих 100 золотих відібрав 40 золотих.

Року 1665 в шосту суботу після великодня дав панні Олімпіаді чиншу 5 золотих.

Року 1665, в ярмарок львівський, Іван, челядник пана Нестеровича, узяв у мене полотна за 6 золотих, від’їхав до Волощини, не заплативши мені.

Року 1665, на святого Вавринця, позичила в мене панна Олімпіада Лангішівна 10 золотих.



1 Волощиною у той час називали Молдавське князівство.

2 У той час набули поширення т. зв. «стрижені дукати», яких вага не відповідала офіційно встановленій (3,5 г. золота). Саме їх і називає Кунащак неважними. /91/



Року 1665, під час виїзду до Яворова панни Кандиди і панни Олімпіади я дав панні Олімпіаді чиншу останнього 7 золотих і 15 гр.

Року 1665, 27 листопада. Позичив братству Святої Покрови 15 золотих, за що заставили срібну лампу.

Я, Семен Шонецький, підтверджую цим підписом моїм, що він залишився винен панові Петрові Кунащаку за «Ключ...3 золотих, 8,15, які повинен віддати на св. Агнешки 1666 р.

Року 1666, в ярмарок ярославський, пан Іван Бережецький узяв у мене три дзвони: один — на два камені, другий на півтори камені, третій — на камінь. За камінь по 34 золотих, і два ключі по 17 золотих. За це мені дав завдатку 30 золотих, при відбиранні цього товару дав мені золотих 20. Приїхавши з подорожі, дав мені на ринку 20 тинфів. Решту 114 золотих залишився мені винен. А на це дав у заставу 10 червоних, між ними два неважні.

Року 1666 місяця іюня 22 дня отець Василий Крушельницький зостал ми винен зл. 2.

Того ж дня пан Іоанн Бережецький зостал ми винен злотих 16, при битности отця Василия Крушельницького.

Року 1666, у день св. Андрія, позичив пані Констанції, яка мешкає під святим Іваном, 60 золотих, шелягами 30 зл. а золотими 30 зл.

Перед новим роком руським позичив отцеві Йосифу Сиванському 20 золотих і «Ключ», книжку цю отець Йосиф узяв у мене торгом за 17 зол.

Р. 1667. Перед святим Юрієм Іван Бережецький залишився мені винен за дзвін трикамінний 70 золотих. Виїжджаючи в дорогу до Підгайців цей же Іван позичив у мене на дорогу 4.15 золотих. За цей весь борг заставив у мене червоних 9.

Року 1666, перед м’ясопусною неділею руською, купив я ту ділянку, до двох неділь вимова між нами. Видаток на ділянку, яку купив у пана Гонсьорського, слуги його величності пана Владислава Гіхинського за 19 каменів без п’яти фунтів по 10 золотих заплатив 188 золотих і 10 грошів, від ваги дав 19 гр., хлопам разом дав 17 гр., на могорич гр. 6, баришникам 2 золотих. Як заставу до тих ділянок дав панові Гонсьорському 2 зол. і 26 гр. Сума нараховує 194 зол. 18 гр.

Реєстр продажу книг. «Октоїх» 15.15; Молитовник довгий золотий 2; Шестоднев — 6.15; Молитовник довгий золотий — 1.20; «Псалтир» — 5; «Полуустав» Сльоз(ки) — 3; Молитовник прос(тий) — 1.24; Часовник — 1,20; Часовник — 1.24; «Номоканон» — 2.24; «Псалтир» — 5; Молитовник золотий — 2; «Псалтир» — 5; «Служебник» — 9; «Требник» Сльоз(ки) — 5; Молитовник — 1.18; Азбучка — 0,10; Азбучка — 0,13; «Трифологіон» — 29; «Часослов» — 9; Молитовничок зелений — 1.20; Азбучка — 0,12. Сума нараховує 110.5. Бесіди св. Макарія 4 — 3.15; Азбучка — 0.12; «Октоїх» — 20; Служебник — 20; «Псалтиря — 4; Трифологіон» — 28; «Шестоднев» — 8; «Псалтир» — 4.15; Азбучка — 0.24; «Трифологіон» — 30; «Трифологіон» — 30; «Часослов» — 8; «Псалтир» — 4.24; Молитовник — 1.15; «Служебник» — 8.9; Молитовник — 2; «Псалтир» набор. — 4.25; «Номоканон» — 1,15; «Требник 4°» — 9; Азбучка — 0.12; «Служебник» — 9; Часовник — 1.18; Азбучки — 1.18.



3 Книга Й. Галятовського «Ключ розумінія», видана у Львові 1663 р. і 1665 р.

4 Видані у Вільнюсі.



Року 1661, місяця марта 26 дня купив у мене пан Іван дзвони, коториє то дзвони важили камені 9 по золотих 16. А два камені (бронзові) особно за зол. 20 тая сума чиниг зол. сто сімдесять і три. На тую суму взялем от пана Івана зол. сто п’ятдесят і шесть. В той то сумі зол. сто пятдесят і шесть дал мі червоних золотих п’ятнадцять і таляров два. Так собі вимовил отдати за них монети, а червониї взяти назад. Петро Кунащак, Іван Бережецький рукою власною.


Реєстр посагу доньки моєї Варвари в 1667 р. Насамперед скриня на одяг, коштувала 18 зол. 10 гр. Спідниця і катанаш з китайки кармазинової із золотою облямівкою, коштують 105 зол. 10 гр. Спідниця і катанаш із вишневого чамлету також із золотою облямівкою, обоє коштують 104 зол. 10 гр. Шнурівка табінова коштує 22 зол. Спідниця з панської саї і катанаш волосяний терпетяновий і спідниця терпетянова, коштують 45 зол. Рукав табіновий волосяний з хвостиками, 6 зол. Шапка із золотої матерії з соболиними хвостиками, 45 зол. Шапка атласна з соболиними хвостиками, 16 зол. Сім шнурків перел, усі коштують 60 зол. Два золоті перстені з рубінами 15 зол. Камінь цини 5 і латунний ліхтар 28 зол. 15 гр. Ліжко з помостом, 17 зол. Фіранки до ліжка 22 зол. 19 гр. Постіль: дві перини, для них три подушки, всипи мусулбасові, до них 9 наволочок, три простирадла, 141 зол. 15 гр. Перський рушник коштує 18 зол. Окремо подушка і коц новий для челяді, 14 зол. Два обруси, один подарований, а за другий 5 зол. Шість коронкових сорочок по 4 зол., коштують 24 зол. П’ять сорочок полотняних, 10 зол. Дві сорочки 12 зол. Сім мотків пряжі 24 зол. Сім спідниць, 10 зол. Чотири чепці 12 зол. Катанаш фалендишовий вживаний і мендзелани на спідниці на дівку, 14 зол. 20 гр. За хутро смушове (каракулеве) під кабат, 5 зол. На цех панові зятеві дали 50 зол. На весілля видали, що пам’ятається, 146 зол. Полотна для торгівлі Басьці дали за 250 зол. Спіжарню дали Басьці, коштувала 16 зол. За трьома разами дали Басьці 28 зол. Сума нараховує 1285 зол. 9 гр.

Року 1668. Після запустів, у великий піст, почав мені доглядати дітей лан студент Юцевич, за що взяв у мене першим разом 5 золотих, за другим разом 1 зол. і 15 гр., третім разом 2 зол. В суботу, перед святим Тадеєм, узяв у мене пан Юцевич, студент, 3 зол. 1. В суботу п’ятого тижня по зелених святах узяв у мене пан Юцевич, студент, золотий 1.

Року 1668, на четверту неділю після зелених свят, ми позичили панні Констанції 50 золотих, на те положила нам у заставу пояс срібний.

В Івана Березецького маю боргу 14. 17. За три аршини полотна по 12 грошів — 1.6. Знову позичив у мене готових грошей 30. Обіцяв мені нагороду дати півтораками 1. Знову жоні Івановій позичив 3 зол. Сума нараховує 48 зол. 23 гр.

Року 1668, 2 червня. Позичив євреєві Абрамові на моздзір 6 50 золотих, постановив зі мною кожного тижня по 15 гр. за 4 тижні. Знову на той моздзір взяв у мене 22 зол.



5 Циною у той час називали олово.

6 Ступка.



В понеділок запусний взяв у мене пан Іван Березецький два дзвони за золотих 85. Поклав мені в заставу сім червоних і «Номока- /92/нон» за 2 зол. узяв пан Іван у мене між червоними два неважних.

Року 1668, у п’ятницю перед св. Михайлом, відібрав собі від пана Гузика Костчині гроші монетою доброю (уртами, шостками, талярів битих кілька) на суму золотих рахунку польського 134, червоних 18, нанизаних на шнурку шелягами грубими. Від того ж пана Гузика відібрав 70 золотих на св. Михайла, у суботу, коли олію святу клали на неї, віддав через пана Ференца Кущака на приготування обіду для священиків 10 зол.

У середу під час приймання причастя згадана Костка, почуваючи себе дуже хворою, складає заповіт при особах значних, що на той час були в її домі, тобто при священику богоявленськім, її сповіднику, при п. Станіславові Майдешевичу, міщанинові і при присяжному львівськім, при панові Ференцові Кущаку, передміщанинові львівському, при мені, Петрові Кунащаку, при Олександрові Поповичу, при Василеві Козачку. А це в той спосіб робила з огляду на нестатечне життя чоловіка свого, марнотратця великого. «Таким чином, розпоряджаюсь майном своїм. Насамперед нерухоме, дві частини на чоловіка, а третю — на дітей, вищезгаданих 137 золотих, помінявши їх на монети теперішні, спочатку похорон пристійний з обідом, щоб був відправлений, до церкви Богоявленської заповідаю на шпиталь тамтешній 50 зол., до св. Миколая 10 зол., до Богослова — 10 зол., священику свому — 10 зол., чоловікові — 70 зол. З остатку тієї суми прошу, щоб мені молебен за душу мою щороку відправляли. Червоних золотих 18 на шнурку нанизаних, щоб цілком до повноліття дівчині збережені були, а якщо би дівчину пан бог забрав з цього світу, тих червоних половина чоловікові, а половина на церкви. А тим усім розпоряджатися доручаю повноваження панові Петрові Кунащаку, кумові свому, і панові Ференцу Кущакові, також кумові свому. А хто б ці особи хотів турбувати і волю мою останню у чому порушити, з тим суд хочу мати».

Реєстр видатку на похорон і спадок згідно з волею останньої, небіжки Лаврентієвої Григоровичової, куми моєї: спочатку за труну і за смолу в труні ми дали 6 зол., 12 гр., за шість фунтів воску і за виготовлення поставника 7 дав 8.24 зол.; за шість свічок до тіла ми дали 7.15 зол.; за чотири факели дали 3.27 зол.; тим, що могилу копали, і дякові, що біля тіла ночував, 1,6 зол.; священику за читання Євангелія над тілом дав 3 зол.; за півтора аршина полотна на панчохи 0.21 гр.; за чотири пари ручних свічок для священиків 1.18; двом священикам і дякові за парастас дали 1.10; за сім мір полотна під тіло і на особу дали 3.15; за півтретя 8 аршина тонкого полотна прикрити тіло 1.15; співакам, за псалтир і за подзвонне 9 ми дали 4; сімом священикам за похорон дали 4.18; за чверть кадила і на службу божу при похороні 1.7; за шафран і за перець дали 2.3; кориця, цибуля, петрушка, сіль 18 гр.; шість кварт гороху 14 гр.; за рибу 7; за олію і за масло 1; за муку і за капусту 27 гр.; за хліб житній і за білий 1.27; за три кварти горілки 2.3; за пиво і за оцет 2; за три гарнці меду 1.18; за мед прісний дали 6 гр.; хлопові і дівчатам, помічникам видали 25 гр.; убогим роздано 6 гр.; братству Чеснохрестському за похорон 2. На похорон усього видатку сума нараховує 72.5.

Пану кумові Лаврентію згідно з заповітом його дружини віддали готовими грішми 70 зол. При віддаванні йому цієї суми для людей, які при цьому були, тобто богоявленському священикові, і панові Григорію Куриловичу дали нагороду 15 грошів. Священику, що сповідав небіжку, з розпорядження її останньої волі, дали 10 зол. Згідно з заповітом небіжки до церкви Богоявленської братству дали 50 зол. Через тиждень на службу божу за небіжку дали 20 зол. Заповіданих згідно з тестаментом до церкви Святого Миколая братству дали 10 зол. Сума становить 213 зол. 10 гр. Заповіданих згідно з тестаментом Лаврентихи братству Святого Богослова віддали 10 зол. Третього тижня за парастас і на службу божу 1.12. На сороковий день на парастасі на службу божу, до шпиталю, за м’ясо, за хліб і священику видали 2.27. Дівчині Марині, яка служила п’ять років у пана Лаврентія, згідно з тестаментом небіжки віддали ми їй піввосьма 10 міри полотна за 3.15. Другій дівці, що служила півроку, віддали 2 зол. На викуп бавовни Лаврентію дали 1. За черевики дівчині дали 1.22. За дві сорочки дівчині видали 2.20. За перепис тестаменту дали 6 гр. За фартух дівчині дав 26 гр. На коливо по небіжці в м’ясопусну п’ятницю 1.14. На відправу піврічну по небіжці на парастас і на службу божу, на шпиталь, до школи і священикові, за хліб і за рибу видав 3.16.

Видаток у процесі з Лаврентієм: на позов 4 гр. За перший вступ до всіх панів 11 дав 12 гр. За другим вступом також до всіх панів 12 гр. За витяг тексту пропозиції з канцелярії юристові дав 6 гр. На початку справи панові юристові дав 1 зол. Коли я подав відповідь на пропозицію до канцелярії 12 гр. Знову юристові дали 2 зол. На третій тиждень після великодня позичив панові Лаврентію 24 гр.

На п’яту неділю після великодня прийшли до мене додому пан Лаврентій з паном Василем Козаком старшим і з паном Кирилом Поповичем і при панові Данилові Ружицькім, палітурнику, вищезгаданому спадкоємцю Лаврентію Григоровичу при вищеописаних особах з грошей, що залишились після небіжки дружини, 50 зол. Разом із вищеподаними 70 зол., що взяв відразу після смерті, усього становить 120 зол., на що і розписку дав при названих особах.

Дівчину я утримував на своїх харчах вісім тижнів, на відправу річниці на парастас і на службу божу по шелягу видав 2.7 золотих. Всього 12.6.

Микола Роздажевич, слуга її милості пані Калинської, підчашої сяноцької, у вступну неділю заклав у мене срібний кухоль і ланцюжок вартістю 150 зол., від золотого по шелягу на тиждень.

Ведучи в уряді (міському) спір із моїм кумом Лаврентієм за частку сироти, видав на це 37 зол. і 9 гр.

1669. У п’ятий понеділок після великодня позичив панові Мартинові Кравцю, ткачеві, 15 зол. Знову тій же пані Мартиновій сама дала полотна за 2,10 зол.



7 Поставець — велика свічка (див. Словник Грінченка).

8 Півтретя — два з половиною.

9 Подзвонне — оплата за те, що дзвонили.

10 Сім з половиною.

11 Тобто в панів райців (у раді міста).



Рахуючи наполовину (закреслено — М. X.) суму, зберігається при мені 27 зол. З того /93/ дав п. Лаврентію, коли хворів, 10 зол. при Василеві Козаку і при священиках.

Року 1669, 29 липня узяла в мене пані Андрійова Гарагучова позичкою 60 зол., від них на тиждень повинна мені нагороду даваги по 12 гр. За це поклала мені в заставу три дияконські стихарі — один атласний, кармазиновий з коронкою навколо, а два менших смугастих.

Року 1669, 2 вересня, прийшла до нас у дім її милість пані Теодозієва Гомкевичова, розрахувалася з нами за полотно, що набрала по кілька аршинів, усього нарахували 9 зол., до цього взяла в нас за чинш півсоток полотна за 26 зол., при цьому ж окремо взяла тонкого полотна 27 аршинів без чверті по 22 гр., за то виходить 19 зол. і 18 гр. Всього припадало нам 54 зол. і 18 гр. З цих 54 зол. за рік 1669 заплатили чинш пані Теодозієвій зол. 45, а зол. 9 — завдаток чиншу на рік 1670 залишається у пані Теодозієвої.

Року 1669, 4 вересня. Позичив панові Іванові Березецькому 51 зол., від них на тиждень погодився давати мені по 12 гр., за це поклав у заставу Євангеліє у чорному оксамиті і один червоний. А давнього боргу півтораками пан Іван винен мені 1 зол. .

Року 1669, 6 вересня. Пані Андрійова Гарагучова позичила в мене 50 зол., від них за тиждень обіцяла мені по 12 гр. За це в заклад поклала мені штучку з рубінами, в одному місці рубіну не було.

Року 1669, 8 вересня. Позичив панові Іванові Березецькому 100 зол., від них на тиждень згодився давати по 24 гр., за це поклав в заставу дзвін шестикамінний (далі замазано — М. X.).

Десятого дня того ж місяця сама пані Іванова взяла в мене на цю ж заставу 10 зол., у самої на ринку пані Іванова позичила один зол. Полотна на 1 зол. до того ж готовими грішми позичив панові Івану 17 зол. Усього маю у пана Івана боргу 130 зол.

10 вересня 1669. Пані Андрійова Гарагучова позичила в мене 150 зол. до тижня, за що поклала мені в заставу 4 шнурки перел калакуцьких три, п’ять перстенів, гудзи, прикрашені туркусами, в одному — три, і хрестик срібний, пояс з пуклями — 31 штука, срібні ножички. Іван Подтилецький, що торгує книжками, мені винен за «Ключ...» 2 зол. Іван Подтилецький, що книжками торгує, винен 2 гр. (дописано).

1669, після св. Михайла Ізраїль узяв у мене грубого полотна 31 аршин по 10 гр. Поклав мені в заставу за це полотно жупан синій паклаковий. Той же Ізраїль за цю ж заставу другим.разом узяв у мене 2 аршини по 10 гр., 4 аршини по 10 гр.

У понеділок, на св. Михайла руського, позичив Лаврентієві, що дзвони робить, 10 зол., за це в заставу. поклав мені півкаменя бронзи.

В понеділок, після св. Андрія польського, позичив пані Івановій Березецькій 3 зол.

Року 1669, 20 вересня. Реєстр цини власної. Насамперед миска велика, мальована посередині, воскресіння на ній посередині намальовано; 4 миски великих; 4 середніх миски; 10 менших полумисків; 6 тарелів цинових; приставка цинова; гарнець циновий; гранчаста пляшка на три кварти, кварта цинова мальована; пляшка квартова, пляшка півквартова, 2 кубки — один квартовий, а другий малий; 1 мидничка, 2 латунні ліхтарі. Ці всі речі цини важать три камені.

Нігди о тую реч не покушайся, котрої доступити не можеш. Нігди речи прешлой не жалуй. Речи неподобной не вір. Тиї три науки заховай, а добра ся з тобою діяти будет.

Року 1669, на св. Андрія польського, закінчив справу з Лаврентієм Григоровичем, кумом своїм, у всіх панів декретом щодо опікунства в той спосіб, що мав при собі всіх грошей небіжки Лаврентихи Григоровичової, куми моєї, ці ж гроші мала заховані в пана Гузика в монеті старій золотих 137, червоних; золотих 18, шелягами золотих 50. З додатком пани нарахували на теперішню монету 506 зол., з яких то 506 зол. видали на похорон небіжки, на обіди для убогих, на заповідані церквам гроші, на плату челяді і на одяг дівчині, на відправу по небіжці до року, і на суд, поки та справа в уряді не закінчилася. А після закінчення цієї справи маємо видатку 212 зол. 11 гр. Панові Лаврентію готовими грішми дали 151 зол. 15 гр. А в мене залишилося, згідно з декретом райців, на дівчину 159 зол.

Справа про опікунство 1669 р. Після декрету всіх панів (райців), щоб я зберіг дівчині третю частину по матері, тягав мене пан Лаврентій по судах, на що я видав 3 зол.

Коли хворів п. Лаврентій, на той час святим єлеєм його помазували, дав 10 зол.

На львівський ярмарок того ж року взяв у мене разом із дружиною 10 зол., на що і розписку спільну дали на себе.

У пані господині за півсоток полотна маємо 29 зол. А за півтретя міри і за чверть по золотому і по 10 гр., золотих 3.20. На новий рік руський це полотно відібрала від нас пані господиня року 1670.

Цього ж дня, прийшовши до мене додому, пані Теодозієва просила, щоб я заплатив своїми грішми подимне за неї панові Злоторовичу 19.6 золотих .

Року 1670, на свята великодні наші, порахував (замазано). Окремо маю у своєму розпорядженні сирітських офіційно наданих 160 зол. теперішньою монетою.

Року 1670, 29 квітня, єврей Пейсак із дружиною своєю Баською заставили в мене нашийний канак, 30 діамантами викладений з рожею, рубінами викладеною, у триста золотих. Від них за тиждень по 12 гр. якби за 4 тижні викупили, повинні дати за чверть року нагороду, якщо б на другу чверть перейшло кілька днів, повинні за цілих дві чверті заплатити. А якщо б до півтора року не викупив цей заклад, тоді можна це продати, про що і підпис свідчить (підпис по-єврейськи).

В року 1662-ом фундовался привилей на монастир Святого Іоанна Богослова. Коштовал золотих 58.

Року 1659 брацтво млоденческое зафундовалося у Святого Іоанна Богослова.

Року 1670, на тринадцятий тиждень по святах пан Іван Березецький став мені винен за камінний дзвін 16 зол., за «Апостол» — 17 зол. А 100 зол. минулого року позичив панові Іванові готівкою на будинок, коли будувався, і до цього часу мені їх не віддав.

Той вищеописаний борг заплатив мені пан Іван Березецький, ще залишився винен з того боргу 20 зол.

В року 1663-му почался фундовати деісус до святого Іоанна Богослова, а 64 скончился.

Року 1671, у святвечір різдва польського взяв у мене пан Дмитро палітурник «Тріодь» постную» за 16 зол.

Року 1671, 22 липня, у день Марії-Магдалини віддав сина свого Семена в кушнірське /94/ ремесло в Яворові до Миколая, зятя небіжчика Павла Ворочовського, на два роки. Маю дати за нього дві грошові винагороди 60 зол. на початку. Я зразу дав панові Миколі 30 зол., «а вписання до цеху дав 4 зол. А на другий раз дали полотна за 4 зол., і других 30 зол.

1672: дали панові Миколі Соховичу 10 зол.

Під час турецької війни знову взяв у мене за розпорядженням пана Гонсьорковича пан Лаврентій двома разами по 10 зол. Всього від суми дівчинки взяв вищезгаданий Лаврентій 40 зол.

Після ухвалення декрету панів (райців) на опікунство турбував мене вищезгаданий Лаврентій по судах. У зв’язку з цим витрачено З зол.

Полотна взяв у мене для дівчини на сорочку півчвертя (три з половиною — М. X.) аршина по 8 гр. і на ковнір тоншого і на рукави. А дівчині з того нічого не справив. Дівчина до мене без сорочки прийшла.

Попідбивали їй очі. Коли вночі її вигнали, собаки їй ноги покусали, голова її спаршивіла. Тоді видав цирульникові за лікування ноги і жінці, що почала лікувати голову, один золотий і 16 гр.

Коли батько піднімав справу в замку про згвалтування тієї дівчини, тоді дав йому дівчиних 6 зол.

Року 1671, у день св. Варфоломія узяв гроші за згодою з Василем пораненим 89.25 зол., з цих же грошей забезпечував усякий догляд вищеназваному Василю, що протягом п’яти тижнів у мене вдома лежав. Спочатку дали ми з тих грошей на писання угоди, коли вже з ним було домовлено, 1 зол. панові Матіяшові, що був на стороні Василя, дали 1.15 зол. Позичених на суд віддали через Павла 1.15 зол. Федькові, челяднику пана Гіни Грека, що напозичав Василеві на харчі, поки той не переселився до мене, віддали 2.16 зол. При розрахунку на ратуші загалом дав Павлові 1 зол. За хутро на каптур Василеві дали 1 зол. Павлові Осевичу, що рахував собі видаток у справі Василя пораненого, з розпорядження того ж Василя, дали тому Павлові 10 зол. Прачці і за полотно зав’язувати рану дали 15 гр.

Коли почав дуже слабнути названий Василь, дали ми знати в управу, на що надіслали підвійта засвідчити речі вищеназваного Василя. Не знайшлось при ньому нічого, тільки каптанина мусулбасова, подерта і верхній одяг, тобто кунтуш суконний лазурний полатаний, дуже старий, нічим не підшитий. Сказав, що має коня, Ференц Кущак віддав його на село на пасовисько і сідло там же в пана Ференца Кущака і то признав, що там щось витрачено на коня. Що там встановлять, те їм віддати. А коня заповідаю до тієї церкви, де тіло моє поховають. Тоді пану підвійту дали 12 гр.

Коли богу душу віддав, за свічки дали 2.26 зол. За напій для священика і тим, що біля тіла були, 14 гр. За труну і тому, що приніс, дали 5.3 зол. За сорочку і за шкарпетки дали 3.4 зол. До двох церков на службу божу дали 2.6 зол. Панові бурмістру 8 гр. Що дзвонили в місті, дали 1 зол., що тіло занесено до святого Івана 1.20 зол. Духовенству за похорон і на рибу видали 3.5 зол. Тому, що могилу копав, дали 18 гр. Отцю Йосифові, щоб відправляв за душу його, 20 зол. Отцю Ісакію, що сповідав його, 10 зол. А від греків цей же отець Ісакій узяв левка або два за чотири тижні за хату і за харчі, і за те, що в печі палили і за світло кожної ночі і різні послуги аж до смерті, за це 18 зол. Панові Ференцу Кущакові, що годував коня небіжчика, дали 8.12 зол. На церкву, де тіло лежить, узяли 21.24 зол. За те, що бракує до згаданої суми, то ми взяли за коня 18 зол. За верхній одяг і за сідло взяли 12 зол.

Року 1671, 14 листопада позичив пані Андрійовій Гарагучовій 600 зол., від ста зол. на тиждень по 15 гр. А застава така: дзбан срібний важить сім фунтів, ланцюжок у горохові зернятка важить червоних 20 і штучка.

Року 1671, 15 листопада. Позичив панові Миколаєві Захаріашовичу тисячу золотих (тинфами 400, а шелягами 600).

Року 1672, 14 серпня. Коли був неспокійний час, відправляючи до Ярослава зятя свого Івана Мазанського, дав йому для збереження, у зв’язку з небезпечністю тут у наших краях 285 зол. в талярах і вуртах старих, рахуючи їх за старою лічбою, шелягами теперішніми також дав йому зол. 200, полотна тонкого штук 12 з відбілювання, коштувало мене 280 зол. Книги за назвою «Ключ...» також узяли, коштує мене 18 зол. То вищеописане так сума готова, як і полотно, так і гроші за нього, якби його продав, то повинен, щасливо повернувшись, повністю батькам, тобто Петрові Кунащаку і жінці його віддати.

Видаток на похорон Василя, зятя мого, з моїх власних грошей в р. 1673, у львівський ярмарок на св. Агнешки. Насамперед, на посвячення єлею видали всього 7 зол. 24 гр. Воску півдесяти (дев’ять із половиною — М. X.) фунта і з роботою 10 зол. 15 гр. Співакам на похороні 6 зол. За труну дали 6 зол. Духовенству за похорон видано 9 зол. За подзвонне видано 4 зол. 15 гр. На парастас і на службу божу видали 5 зол. Цирульникові 2 зол. Братству монастиря 2 зол. На частування тих, що тіло несли, 1 зол. Тому, що могилу копав, 20 гр.

Дев’ятого дня на службу божу і на парастас і вбогим видано 2 зол. Чоловікам, що носили скриню і інші речі, видано всього 1 зол. 6 гр.

В 1673 р., серед зими, опівночі вигнав на сильний мороз той батько дівчину. Тоді собаки їй ноги покусали, голова її спаршивіла. Мусив я її узяти до себе. Тоді цирульникові за лікування голови і ноги дав 1 зол. 16 гр.

Після смерті її матері тримав цю дівчину на своїх харчах два роки і кілька тижнів. Не витратив на страву більш золотого на тиждень. Потім викрав її батько від мене здоровою на все тіло і вдягненою. Протягом тих двох років і кілька тижнів годував її і одягав як свою дитину і навчання давав. Немало мене то коштувало. А коли її батько після того, як забрав від мене, коли вже могла здатися йому на якусь послугу, тримав її немалий час, тоді в нього спаршивіла, що вже і вдома не хотіли її тримати, дійшло до того, що у бруді мало не загинула. Знову я взявши, дав на лікування від пархів і корости. Коли в лікарки була протягом чотирьох тижнів, на харчі тоді витратив 8 зол. 15 гр.

На одяг 1673 р. взимку витратив за черевики 1 зол. За кабат з хутром зол. 2, за сорочки 2, за фартух, за шапку, всього в той час видав на неї 4 зол. 15 гр.

Року 1675, на перший день після трьох святих, за зняття копії під час процесу в справі Лаврентія і його дочки про опікунство витратив зол. 2 і 12 гр.

У 1676 р. справив їй сорочку, коштує 1 зол. /95/

У 1676 р. за декретом їх милості панів райців віддав п. Лаврентію Григоровичу інтерес (процент — М. X.) за два роки від 140 зол.: зол. 22 і 12 гр., тобто готовими грішми (готівкою — М. X.) дав йому 16 зол. 12 гр. На витрати за ведення процесу в тій же справі видав 6 зол. 12 гр. З тим разом буде 22 зол. 24 гр. На що і квитанцію я отримав 11 липня.

В р. 1676 за витяг декрету і поквитування з книг видав зол, 4.

На різдвяні свята в 1677 р. дали дівчині полотна на сорочку за 1 зол. 9 гр.

Відразу після свят позивав мене п. Лаврентій до всіх панів, щоб йому дати з грошей дівчини 80 зол. на відання боргу п. Овадовському. В уряді видав всього 1 зол. і 15 гр.

15 грудня пан Габріель найняв пивницю на вино.

В 1674 р., в п’ятницю після св. Юрія, вищеописаних 40 півсоток віддав вибілювати синові Леськові, Томі і Дмитрові челяднику: зол. З взяв на білення полотна Дмитро, а четвертий зол. дарував йому я. Другим разом прийшов Дмитро Бляхарчик і взяв у мене на відбілювання полотна 4 зол. На третій раз дали ми Дмитрові 2 зол.

Червоних (закреслено) двісті, п’ятдесят і шість. А в заставі три: талярів 58 і півталяра, з Ярослава маю 95, тут виявилось у шкатулці 30, усіх 386, окремо в заставі 3: двох додати талерів 65, то складає усього 5145 зол. 20 гр.

В 1673 р., коли військо йшло під Хотин, капітан із регіменту його милості короля, на ім’я Генрих Денгофф, заставив у мене речі свої: насамперед, сукняний одяг китайкою підшитий, убрання, камізолю з срібною коронкою на кінці рукавів, штани, панчохи, шкіряний пояс білою китайкою підшитий, старі черевики і червоні стрічки, приналежні до того одягу — те все у простий килимок загорнуте. Той же вище згаданий капітан Генрих Денгофф сам своєю особою і з своїм челядником, у чорній бурці на ньому, тиждень перед польським різдвом, повернувшись з-під Хотина, ті вищеописані речі відібрав від мене усі повністю, на які і реєстр мав при собі з підписом моєї руки. А оскільки пізно, після закриття міста, відбирав ті речі від мене, просив я його, щоб відписав на тому рєстрі, що відібрав, а він не зробив цього з приводу скорого закриття міста, обіцявся до мене наступного дня якнайскоріше з тим реєстром з’явитися, але так не зробив, як чесній людині личило б. Більше його мої очі не бачили. А якби він сам або хтось інший з тим реєстром хотів би ті вищеописані речі від мене чи після моєї смерті від моєї дружини або від дітей моїх вимагати, то щодо нього на страшному суді буду просити справедливості. Петро Кунащак.

В 1674 р., 24 квітня. Наказали їх милість пани райці відняти від 159 зол., які в мене залишилися дівчині Лаврентія Григоровича, дати їй на прогодування 19 зол. у той тяжкий час і декрет про це прийняли.

Того ж року, 5 травня. Поквитували мене у книгах ратуші за проценти з майна дівчини, які взяв батько її і які я сам видав на її потреби — 67 зол. 16 гр.

Того ж 1674 р., 7 травня у домі тодішнього пана бурмістра Убальдіні взяв від мене пан Лаврентій Григорович на харчування дівчини 18 зол., а 19 зол. я видав на одяг дівчини.

У 1678 р., у неділю після різдва, їх милість лани райці наказали декретом дати і заплатити п. Овадовському борг за пана Лаврентія Григоровича з капіталу дівчини на ім’я Ганка, дочки вищезгаданого Григоровича, яка була у мене під опікою. Тоді, згідно з декретом, заплатив я 80 зол., на що одержав розписку.

В 1679 р. за копіювання з книг декрету і розписки на 80 зол., які я заплатив п. Овадовському за п. Лаврентія Григоровича, витратив я 2 зол. 22 гр.

6 травня 1681 р., будучи хворим, пан Лаврентій Григорович побажив здійснити розрахування сумління, на той час я дав йому з грошей дівчини 6 золотих при п. Василю Козаку і при п. Петрові Сафінику і при сусідах, які були в той час у його домі.

В 1681 р., на святого Михайла п. Лаврентій Григорович продав будинок за 270 зол., з яких третина належала дівчині Ганні, яка була в мене під опікою. Тоді, при поверненні цієї суми від того пекаря п. Лаврентію у приміщенні ради міста, наказали їх милість пани райці віддати мені, як опікунові, з будинку третину — 90 зол., а 30 зол. наказали мені панове райці взяти з частки п. Лаврентія у рахунок боргу, який я заплатив за нього п. Овадовському з суми 80 зол., що належала дівчині, з якої: 40 зол. постановою звільнили, а 40 на дівчину присудили, таким чином відібрав на той час до себе 130 зол.

За витяг із книг декрету і запису і розписки з приводу продажу хати Лаврентія Григоровича я видав 2 зол. 18 гр.

1676 р. позичили Басьці готових грошей 24 зол. Самому зятеві також позичили 6 зол. В 1679 р. дали Басьці на торгівлю 60 зол. Того ж року дали Басьці жита дві півміри по 11 зол., що складає 22 зол. В 1679 р. дали полотна Басьці за 13 зол. В 1680 р. позичили зятеві мечнику 50 зол., віддав 30 зол., а за ним залишилося 20 зол.

На Баську, старшу мою дочку, маємо видатку готовими грішми 1487 зол. 20 гр.

Після смерті її першого чоловіка тримали нашу Баську з двома дітьми в себе. На харчі наші півтора року мало 250 зол.

В 1683 р., перед зеленими святами, позичив зятеві Павлові 50 зол. Не віддав мені їх.

В 1683 р., перед різдвом, позичив дочці Басьці 50 зол. 30 зол. віддала, а 20 зол. залишилося за нею. На то поклала в заставу п’ять шнурків дрібних перел, шнурок коралів, перлами перетиканих, і три золотих перстені. Цю заставу Баська собі забрала.

Полотна взяла Баська 3 аршини по 18 гр., аршин по 11 гр. Всього 2 зол. 27 гр.

Затеві мечнику в 1684 р. дали 20 зол. 10 гр.

На придане дочці Басьчиній видали всього 985 зол. 21 гр.

На Баську нашу і на дочку її, видаючи обидвох заміж, видали на них готовими грішми 2866 зол. 18 гр.

А те, що ми виховали і після смерті чоловіка її з дітьми протягом півтора року і доньку її протягом кількох років! А ж скільки ми їй видали, того не рахується (закреслено — М. X.).

На похорон, на піврічницю і річницю Баськи нашої видали всього 117 зол. 8 гр.

Всього видатку на Баську нашу 3000 зол. 26 гр.

Року 1675, 7 серпня. Прийняв я під присягою у всіх панів Міста Львова міське право. Коштує мене те на той час 50 зол.

Облога турками міста Львова була в 1672 р.

14 березня (1675) за направу замка на брамі в кам’яниці заплатив слюсареві 1 зол. і 24 гр.

У вівторок, перед Великоднем, узято полотна панні Ганні на спідницю п’ять аршинів /96/ і півчвертя (три з половиною — М. X.) по 10 гр. 1 зол. 22 гр.

Коли завалилося склепіння над коридором, на налраву того ганку і розчистку проходу витратив усього 7 зол. 15 гр.

За платву і лати для направи даху над стайнею 1 зол. 16 гр.

За цвяхи і за півтретя копи гонти 2 зол. 17 гр.

Тесляреві за роботу даху над стайнею і що нагорі поправив дах дав йому 2 зол. На очистку вбиральні дав 4.24 зол.

Готовими грішми дав чиншу 10 зол. Всього чиншу за 1678 рік заплатив пану Папарі 50 зол.

Року 1679, на св. Михайла, віддав чинш пану Папарі, згідно з угодою за дві кімнати 60 зол. і розписку одержав.

З того вищеописаного полотна відібрав від винницьких вибілювачів лляних півсоткіа (з тими, що я, їдучи з Пасік, узяв одно лляне, друге конопляне) з тими разом становить лляних 32, а конопляних 8 півсотків.

У 1680 р. заплатив за бджоли борг пану Соболовському 8 зол. У 1681 р. — 14 зол. В 1682 р. — 16 зол. У 1683 р. — 13 зол. 22 гр. і пів. У 1684 р. заплатив пану Соболовському за 51 вулик по 6 гр. 10 зол. 6 гр.

В рок 1682 на Воведеніє Пресвятої Богородиці пожичилем цорці Рубіновой золотих сто двайцят.

На свята жидовскії в пяток перед квітною неделею пожичилем цорці Рубіновой золотих 150 в рок 83.

Реєстр посагу нашої дочки на ім’я Маринки року 1669. Насамперед, пурпурний шуштокар, хутром підшитий, коштує 63 зол. 6 гр. Спідниця з вишневого чамлету, коштує 73 зол. Спідниця і шуштокар китайки помаранчевої з срібною облямівкою, те все коштує 142 зол. 25 гр. Шнурівка з парчі, цегляста, на срібному тлі 20 зол. Шапка табінова з соболиними хвостиками 20 зол. За скриню на одяг дали ми 22 зол. Шапка з парчі, у золоті квіти, з соболиними хвостиками 51 зол. Сім шнурків перел коштують 76 зол. Рукав табіновий персикового кольору, коштує 12 зол. Постіль з усім коштує зол. 146, гр. 21. Ліжко з помостом, коштує 21 зол. 20 гр. Полотно і фіранки коштують 33 зол. 27 гр. Дев’ять мотків пряжі коштує 32 зол. Хустки білі полотняні, з рубчиками коштують 74 зол. 22 гр. Спідниця гарасова турецька коштує 20 зол. Спідниця з панської саї і катанаш волосяний 30 зол. Два перстені і обручка коштують 24 зол. Коралі з срібним хрестиком коштують 10 зол. Пара срібних ложок коштує 16 зол. Дзеркало коштує 4 зол. Камінь цини за золотих 30. Спіжарню дав я за 12 зол. Дві сковороди за 10 зол. Весілля нас коштує того, що пам’ятається, 107 зол. На торгівлю дали ми полотна за 103 зол. Готовими грішми дали 200 зол.

1683 р., коли випроваджувався від нас до свого мешкання пан Іван, наш зять, на той час дали ми їм 300 зол.

У 1688 р., коли віддавали заміж панну Геленю, на той час дали дочці нашій Маринці 200 зол.

У 1689 р. гдисми хворіли обоє на той час далисми Маринці нашій 120 зол.

У 1694 р. дали нашій Маринці 280 зол.

Після смерті небіжки дружини моєї відібрала від мене Маринка із своєю дочкою зол. 1200 — дванадцять соток.

У 1671 р. віддав я сина свого на ім’я Семен у кушнірське ремесло в Яворові на два роки. Дав я п. Михайлові Соховичу 60 зол. На вписання до цеху дав я 4 зол. На одяг і на інші потреби протягом тих двох років, видали того, що пам’ятається, 73 зол. При визволенні 12 з цеху я видав 5 зол. 16 гр. Першим разом, відправляючи його в мандрівку, спорядження мене коштує 56 зол. Коли повернувся з мандрівки перший раз, видав на одяг на нього 43 зол. і 22 гр. Другим разом вибрався на сейм до Варшави, коштує мене спорядження, що пам’ятається, 64 зол. і 15 гр. Коли повернувся через чотири роки з тієї другої поїздки, видав на одяг на нього 54 зол. 15 гр. На подарунки до Яворова дав я 4 зол. 7 гр. В 1681 р. на доробок йому, синові моєму Семенові, готовими грішми дав 840 зол. Під час виїзду до Ярослава сина мого другим разом до води послав йому через його жінку на передмістя до возу 30 зол. 10 гр.



12 Визволення — надання підмайстрові прав майстра.



На перший вступ до кушнірського цеху я видав 37 зол. 24 гр. За кафтан із китайки до шлюбу витратив 46 зол. 6 гр. За перстень, викладений рожею, дали йому 20 зол. За вінці дали 13 зол. На весілля видали йому того, що пам’ятається, 46 зол. За ліжко синові моєму, Семенові, дав 15 зол. Кунтуш із французького сукна, темно-зелений, свій, мало вживаний, і хутро дав під нього 42 зол.

У відсутність сина мого, коли пішов до Гданська, видали ми на потреби жінці його 8 зол. 14 гр.

За другим разом готовими грішми до цеху за сина Семена заплатив я 100 зол., зокрема за мед у тій же сумі 10 зол. 20 гр.

За золоту прикрасу з п’ятьма рубінками до шапки дружині мого сина Семена дали 13 зол.

За посвідку про законне народження, пред’явлену до цеху кушнірського, 5 зол. 15 гр. На будку кушнірську дали йому 50 зол. Цини дали йому за 30 зол. За спіжарню і за дрова на нове господарство 10 зол. 6 гр. Постіль, ковдра, перина, подушка і коц для челяді і турецький килим мало вживаний, 38 зол. Книжки, одна — йому, друга — молодій, 4 зол. Сковороду і мого начиння дали їм за 6 зол. На нове господарство полть солонини за 5 зол.

Після одруження сина нашого, Семена, утримували їх на своїй страві 30 тижнів.

У 1683 р., посередині посту, до Ярослава на ярмарок позичив Семенові 61 зол., того ж року, відразу після великодня, заплатив Матвієві Українцеві за лиси для сина 60 зол., того ж року, в день польського свята всіх святих, позичив синові на лисів 100 зол. З тих позичених грошей не віддав нічого мені син мій

Того ж року виплатив я панам господарям, стараючись за місце на будку синові 9 зол. 18 гр. А що не зміг я добитися місця на будку, мусив найняти будку в п. Петра Городецького за 24 зол. на рік. На рік видав своїх грошей 17 зол.

У 1684 р., під час ставлення будки за те, що її дороблено і поставлено, і за контракт: на неї на той час видав всього своїх грошей 23 зол. 28 гр.

У 1684 р., на св. Михайла, позичив синові Семенові на товар кушнірський 350 зол., золотих 150 віддав, а 200 залишилось за ним.

У 1685 р., в запусти, на отримання міського права дав синові 10 зол. В тому ж році, на св. Маргарити, позичив Семенові на бунт лисів 200 зол., не віддав мені і ті. Сума ста-/97/новить 2011 зол. 16 гр. В 1687 р. дав я Семенові на сплату боргу п. Сльозчакові 24 фунти воску, платив по 40 гр., то становить 32 зол.

У 1688 р. позичив синові свому на купівлю лисів талярів битих 20 зол. 140. Не віддав мені іх. В тім же році, коли їхав до Болехова, позичив у мене 50 зол. Ті мені віддав. Сума становить 2647 зол. 14 гр.

На Івана, сина мого, маю витрат — що мене він коштує! Насамперед, даючи йому науку, тримаючи для нього інспектора як української мови, так і латини, переходячи вже до другої школи. Не хотів жити спокійно, то з челяддю, то з жовнірами втікав, наїздився я, відшукуючи його по різних краях і по обозах. Одного разу відшукав його, а більше дарма по світу наволочився за ним, наймаючи фірманів. То діялося перед турецькою війною, під час війни прийшов додому голий і босий. Вдягнув я його, як належить, знову обдумував я, як його людиною зробити. Висилаю його до Гданська на науку, коштує мене то золотих більше як півтораста — дарма. І тут і там він не жив спокійно, утік, волочився невідомо де, повернувся знову голо і босо. Знову я його вдягнув як належить. Обіцявся уже встаткуватися, знову відправляю його з зятем до Гданська, щоб собі вже торгував. На той час дав йому до 430 золотих. Як тільки він прибув до Гданська, став пропадати за вином, зять, не знаючи, чи його шукати, чи своїми справами займатися, мусив без нього додому повертатись. На той час мені вернулося тільки шість бочок оселедців! Повертається знову за рік додому син мій, мало що не голий і босий, знову мусив я його вдягнути. Взявся знову до школи ходити, накупив книжок і інспектора (репетитора) найняв — походив тиждень до школи. Мав я у шкота (шотландця) за полотно 36 зол., узяв їх, а з одягом, з книжками, на той час у мене відхопив більше як на 90 зол. і втік! Полотна в селян набрав на золотих тридцять і кілька і промахлював між євреями на передмісті. Мусив я через декрет його милості пана бурмістра селянам платити за полотно. У п. Ставського потім був десь там за Дністром і втік від нього, а той, приїхавши до мене, казав собі дати золотих півтораста, мусив його задовольнити. І те мене коштує золотих 30 з гаком, що в нього там чогось відхопив. Віддав я його до кравця Данила довчитися ремесла, якого почав вчитися у Гданську, там він відхопив кунтуш шляхетський із французького сукна із золотими прикрасами за 80 зол., мусив я шляхтичу заплатити. На той час і в кушнірів також для зразка дві шапки взяв і з тим усім втік. Мусив я за шапки заплатити. Того набравши в людей, гультяював, ходив по корчмах, знайшов собі таке саме недобре, як і він, в якійсь корчмі і світ собі зав’язав, не поважаючи нас, батьків, сестер і братів, що пристойно на світі живуть. Після одруження його кожного року протягом чотирьох років, своїми способами, то через людей таких, які його вдачі не знали, докучав нам, щоб йому всього давати, а що більше і через його милість отця єпископа, який також його вдачі ще не випробував. Тоді протягом тих чотирьох років кожного року позбавляв нас по декілька десятків золотих. А 1683 р. знову прийшов, обіцяючи більше не відходити звідсіля нікуди і надалі повністю дбати про себе, щоб бути людиною. Я, бідний батько, повіривши, що так буде, як він говорить, дав йому помешкання біля монастиря Іоанна Богослова і дав йому на той час готовими грішми золотих 23 і на 20 золотих одягу на нього самого, на його жінку і дітей. Ледве пожив там тижнів два, виманивши від отців монахів, тобто отця ігумена Ступницького і отця Татомира до 40 золотих, пішов, ніхто не знав коли. Мусив я, бідний батько, отцям монахам те заплатити. З віку дев’яти років сина мого і протягом усіх років, то мене позбавив майна і здоров’я немало. Самого майна вирахував я на золотих 996 і гр. 23. 1685 року прийшов до Львова, витратив я на нього тоді 15 зол. І хлопця свого залишив у мене, тримав я того хлопця півтора року, вдягав і годував. А коли прийшов по хлопця, взяв у мене речей усього на 12 зол.

У 1636 р., коли повернуло (військо) з Буджаків 13, на той час під варту його тут узято. Видав на одяг і на інші потреби на нього 34 зол. 16 гр.



13 Буджак, Буджаки — південна частина міжріччя Дністра і Пруту.



У 1688 р., на св. Михайла, прийшов син наш Іван босий і голий, на той час видав я на одяг на нього; каптан, одяг сукняний, черевики, пару хусток, пояс, те коштувало 16 зол., окремо готовими грішми дав 30 зол. 10 гр.

У 1689 р., коли пішов із військом до табору, взяв у нас нові черевики, готовими грішми 15 зол. 24 гр.

Усього становить зол. 1120 гр. 16.

Року 1690 і 1691 видав я на сина свого Івана одяг і грішми 56 зол.

На сина мого на ім’я Теодор, як його віддав до ремесла, маю витрат 101 зол. 28 гр..

Пану Андрієві Стебелькові за кавчання ремесла кушнірського сина мого Теодора 70 зол.

У 1682 р., перед визволенням, справив йому кунтуш з хутром, коштував мене 28 зол. 19 гр. У цеху за визволення видав 11 зол. 12 гр. Після визволення справив йому жупан сукняний, коштував 18 зол. За черевики, за шапки, за хустки і на різні потреби протягом двох років видали ми 54 зол.

У 1683 р., на великодень, за черевики і за шапку дав 9 зол. Того ж року, коли йшов у подорож син наш Теодор, видали йому 30 зол.

Коли осів у Варшаві на роботу, вимагав від мене в листах на хутро, у той час дав я йому 14 зол. 15 гр.

Повернувся з Варшави син наш Теодор на різдво в 1684 р.; протягом м’ясопустів і на великодні свята витратили на нього 84 зол. 12 гр. Того ж року на ярославському ярмарку нав’язався син наш Теодор із паном зятем нашим поїхати до Гданська. На той час дали йому на торгівлю 150 зол., на інші потреби видали 36 зол. 15 гр. Коли з тієї дороги повернув, виявилось, що втратив усе, ще й я платив борги за нього, які в тій дорозі наробив. Панові Хомичу і панові Мальованому в Ярославі, п. Іванові, зятеві, і п. Бекові в Гданську за нього віддав я 31 зол. 15 гр.

У 1685 р. справив йому смугастий жупан, на черевики, на білизну, шинкаркам за нього, на дорогу йому знову до Варшави 90 зол. 18 гр.

У 1686 р., на свята наші різдвяні, прийшов із мандрівки мало що не голий, на той час справив я йому дві пари одягу, черевиків двоє, білизну, шапку, видав я на нього 125 зол. 26 гр. На п’ятий тиждень після придбання того одягу заставив кунтуш, що мене коштував зол. 60, у зол. 30, викупив я його за зол. 24.

У великий піст відразу нав’язався у дорогу до Каліша, узяв у мене тоді готівкою 50 зол. В 1687 р., на св. Петра, коли приїхав з Каліша, /98/ дав я йому разом 80 зол. Того ж 1687 р., на св. Маргарити, коли приїхали з гіберною 14 калішани, п. Фіалковський і інший каліський міщанин з ним, привезли мені два листи від Теодора, сина його, і від пана бурмістра від імені всього магістрату каліського, прохаючи іменем сина мого, щоб допомогти йому на початку доробку, заявивши мені, що там міське право прийняв і вступив до кушнірського цеху. Це мені тоді дуже важко було, але на його велике прохання післав я йому через п. Фіалковського, міщанина, і райцю каліського, битих талярів 16, тобто 112 зол., пару хусток за 7 зол., килим за 6 зол., черевики червоні за 8 зол., свідоцтва про народження і визволення 20 зол.

У 1688 р., у львівський ярмарок, знову надходить лист до нас через п. Шаковича, міщанина каліського. Син наш Теодор просить про допомогу і перстень. Послали тоді йому перстень за 16 зол. і червоних два в листі, що становить 44 зол.

У 1689 р., на св. Агнешки, витрати на сина мого Теодора: за каптан із китайки 18 зол., за другий каптаник нижній 7 зол., за дві пари білизни і п’ять аршинів полотна 10 зол. 10 гр., готовими грішми на шаблю і на дорогу 36 зол. Коли повернувся, справив йому кунтуш із французького сукна, з додатками і з роботою коштував 73 зол., жупан із китайки 74 зол., каптан мусулбасовий новий і черевики 25 зол., за пояс турецький 12 зол., на дорогу, коли їхав до Загорова, 10 зол., до Мостиськ коли їхав, 6 зол., коли сварився з кушнірчиком Гішком, 15 зол., коли нападав на варту в брамі, сидів у кордегардії і на ратуші, — видав я на нього 63 зол.

Задумав знову поїхати до Польщі, коли ми лежали хворими обидвоє, у день преображення господнього того ж 1689 р., і взяв у нас готовими грішми 45 зол.

У 1690 р. захотів женитися син наш Теодор. Погодився я на те з надією, що стане статечним. Справив я йому жупан із китайки взористої за 83 зол., кунтуш із французького сукна з облямівкою до швів 180 зол., шапка соболева коштувала 40 зол., пас шовковий 18 зол., за хустку турецьку дали ми пану Карову 28 зол., чотири пари черевик 32 зол., двом фірманам до Стрия дав я 60 зол., за другу шапку, баранячу, за френдзлі і за багаж і за сувій рубчика 35 зол., за ланцюжок жінці його, в якому червоних 12, зол. 168, окремо червоних чотири молодій — 56 зол., перстень рубіновий на заручини 60 зол., за шапку для молодої 20 зол., на весілля п’ять талярів битих — зол. 35. Виправа з дому на весілля, струцлі, горілка та інші речі 63 зол., музикам під час заручин і весілля 16 зол. На торгівлю синові нашому Теодорові дали ми 800 зол., дружині його окремо на торгівлю 300 зол., кунтуш на дорогу тузинковий справив я один за 30 зол., за ліжко з помостом висуване дав я їм 10 зол., хусток 8 пар по зол. 3.15, за них 28 зол.

У 1691 р. відправив я сина свого Теодора на Україну, дав йому 320 зол., а опанчу мені загубив у той час за 12 зол., а що коня загубив із Винник, коштує мене 54 зол. Поповському, студентові. з Києва, якому прислали (гроші) через мого сина, заплатив я 32 зол. Каптан мусулбасовий справив синові за 21 зол. У 1692 р. послав я невістці до Стрия терпетяни на юпку і хутра блам, і на кравця видав я 40 зол.



14 Гіберна — податок на зимове утримання війська.



Коли на селі був у священика, там речей пропало на 72 зол., коли повернувся, як їздив із Бобовським до Каліша, я видав за нього і на нього 245 зол., коли повернувся з Гданська і Сандомира. І на виправу його, коли цілком обіцявся у монахи, витратив 364 зол.

Року 1687, на св. Мартина, купив я кам’яничку, що називається Домагаличівська, на вулиці Галицькій, від брами галицької, за суму золотих сім тисяч і 800. Відібрав від мене насамперед за ту кам’яничку пан Данило Тешевич пасамонник 15 на священика Казимира Гуменевича на капітальну суму золотих 2300, на відеркафи 16 золотих 460, для себе пан Данило Тешевич і на дітей відібрав від мене золотих 1740, пані Павлова Богушова за свою частину відібрала від мене 3300. Всієї суми, окрім рукавичного 17, дав я за ту кам’яничку зол. 7800. Окремо на юристів, до каси ради міста, на документацію, — на все те видав 463 зол. Рукавичного п. Данило Тешевич із панею Павловою Богушовою відібрали від мене на себе і на священика кармеліта, на сина Адама і на дочку Марцелу 135 зол.

У 1688 і 1689 рр. на покриття усіх дахів і на впорядження кімнат верхніх із печами новими і з вікнами і в нижніх кімнатах дверей, столів, замків, то все коштує мене 450 зол.

У 1691 р. я найняв мешкання пану Стефанові Шихтирові на два тижні перед св. Мартином, домовленість між нами до св. Михайла за 45 зол. (тому опустив 5 зол., що на св. Михайла повинен звільнити, а так за таке приміщення для ремесла шихтарського дають 50 зол.). А якщо між нами якійсь стороні не сподобається, від півроку звільнити повинен пан Стефан і чинш півроку оплачувати.

З останнього Семенового реєстру 2647 зол. 14 гр.

Під час похорону брата невістки нашої позичили ми невістці Настці на похорон її брата 40 зол., за полотно, на сорочки і за горілку 6 зол. 15 гр.

У 1689 р., коли ми хворіли обоє, дали Семенові 10 талярів битих, що становить 70 зол. Полотна на торгівлю — ще одні 70 золотих. Знову позичив я їм на бунт лиса талярів битих 30, за те взяв я блам хутра за 70 зол. 10 талярів битих тільки відібрав я і півблама, решта їм залишилася. У 1690 р. позичили самі на смушок 35 зол., окремо на харчі 4 зол., полотна половину півсотка за 9 зол., тонкого полотна половину півсотка за 15 зол.

У 1695 р., коли побив мою служницю, більше того, убити нахвалявся, тоді у двох бурмістрів за те, що не хотів ставати до суду, заклав я за нього 17 зол. А коли вже став до суду в іншого бурмістра, там був засуджений до ув’язнення і штраф бурмістрам, що неслушно слугу батькову бив, і з жінкою своєю непорядно поводився, пан бурмістр казав мені на його рахунок той кошт мій, у реєстр тих 17 зол. написати.

Після смерті небіжки жінки моєї у 1695 р. і в 1696 р. вибрав у мене син мій Семен 636 зол.



15 Пасамонник — ремісник, що виготовляв шнури для прикраси одягу і пояси.

16 Відеркафи — сплати процентів (найчастіше церковним установам), що гарантувалися нерухомим майном.

17 Рукавичне — додаткова оплата за оформлення контракту. /99/






ЗАПОВІТ ПЕТРА КУНАЩАКА*


Во ім’я пресвятої трійці, отця і сина і святого духа, Амінь, Я нижчепідписаний, тілом хворий, а розумом при добрій пам’яті, і відаючи, що кожен, народжений на цьому світі, вмирати мусить, заповідаю по смерті моїй майно своє. Насамперед в шкатулці у скрині стрийської невістки в полотняній торбинці червоних золотих 200, у тій же скринці в торбі полотняній талярів битих 300. Це становить суму 5 тисяч польських золотих. З цих 5 тисяч заповідаю (...) **

Особисто виділяю з вищезгаданої суми талярів битих 286, в талярах шостках, в кожному талярі рахуючи 7 золотих, що становить золотих польських дві тисячі: їх заповідаю після своєї смерті на відправу за душу мою і дружини моєї Ганни, тому що того всього ми дороблялися спільно. Спершу до собору святого Юра на відправу за наші душі золотих сто. До Крехівського монастиря сто золотих. До міської церкви духовним на відправу за душі каші золотих 60. До монастиря святого Онуфрія на Краківськім передмісті золотих 20. До святого Івана Богослова, де й тіла наші обох залишатись будуть, на церкву заповідаю золотих 300, отцю ігуменові на відправу за душі наші золотих 50, а золотих 50 вже забрав. До церков передміських братських по золотих 10, а священикам, особливо на відправу за душі наші вже віддано через руки отця Самуїла з міської церкви по одному червоному. Ці 286 талярів битих доручаю панові Іванові Вишенському, зятеві пана Гната, і панові Іванові Порохницькому з братства для виконання заповіту, як було сказано, і для влаштування похорону і витрат на обіди для духовних і бідних, також на парастаси протягом року. Ці дві згадані особи щоб діяли згідно і в присутності синів моїх при написанні реєстру витрат. А кому б вони не віддали належного згідно мого заповіту, і покірно прошу бути опікуном його вельможність отця єпископа львівського, пана і пастиря мого, і маю надію на нього, що допоможе судом своїм останнім божим і пастирським у всьому, згідно волі моєї останньої.

Домашні речі. Насамперед цина: миска велика карбована, шість мисок великих кращої цини, 12 мисок більших і менших. Три великі приставки, гарнець циновий, півгарнцівка і кварта рисована. Пляшка гарнцева, пляшка триквартова, тарелів чотири цинових. Антвас*** циновий. Мидниця велика рисована, Адам і Єва на ній викарбувані. Ті мидниці до Івана Богослова заповідаю.

Мідь: сковорода велика, сковорода друга середня, третя менша і пательня. Мідна фляга двогарнцева (цина мого Теодора власна), килимів маловживаних турецьких три.



* ЦДІА УРСР у Львові, ф. 52, оп. 2, спр. 91, арк. 524 — 529.

** Пропускаємо докладний перелік грошових сум, які П. Кунащак заповідає дітям та іншим членам родини.

*** Антвас — цебрик, балія, рукомийник, умивальник.



Постіль: перини дві пухові, третя напівпухова, п’ять малих і великих подушок, до всіх перин і подушок по дві полотняні наволочки. Котел горілчаний з усім. Вісім срібних ложок різної роботи, одна з них найменша з плоским руків’ям в заставі від Василихи Пекарки. Ложка у футлярі всередині позолочена невістки моєї заставлена за чотирнадцять золотих.

Речі мої: кунтуш сукна французького кольору як перець, ґудзиків на ньому тринадцять позолочених, і чапрага також позолочена старосвітської роботи підшита лисами, коштувала 230 золотих. Жупан адамашковий попелятий, гудзиків на ньому білих, срібних 35. Опанча тузинкова капарового кольору. Кунтуш чорний французького сукна білками підшитий. Жупан з китайки чорної, новий, кунтуш паклаковий чорний лисами підшитий. Шапка чалмоподібна крижакова.

Речі небіжки дружини моєї: спідниця чорна камелова. Спідниця Тарасова, блакитного кольору з строкатою облямівкою. Спідниця терпетянова волосяна з чорною облямівкою, рукав адамашковий з простими хвостиками. Заслона гарасова блакитного кольору. Різних образів 7 менших і 6 більших, які в хаті стоять на лиштвах. Рушниця, шабля, порохівниця, піхва маленька в срібло оправлена.

Книги. Біблія з фігурами польська, Полуустав київський фоліо *, Акафист також київського друку кварто **, «Завіт» друку віленського оправлений під маргінес кварто. Псалтир. Псалтир менший октаво. Молитовка. Образ «Розп’яття з розбійниками» на полотні сина мого Семена власний. Дві великі скрині зелено помальовані.



* Фоліо, в аркуш — книга великого формату.

** Кварто, формат в 4-у частину аркуша.



Постіль для челяді. Коц білий, другий червоний. Дві подушки, на ліжку дві зелені гарасові заслони. На столі килимок старий. Пас шовковий кармазиновий.

Документи і записи на кам’яницю оправлені в зелений пергамен, фоліо. У крамниці скриня, дана на схов, Клима Мельника з Винник, яку треба йому віддати. Два шкіряні крісельця, шальки для зважування коріння, гвинти від них пропали (...)

Іще домашні речі, Стара кульбака у тильному склепі, залізні ноги під котел, кульбака і повсть у цьому ж склепі пана Бекерагі Турчина, і шабля в скрині. Моздзір залізний (...) Горщиків великих весільних п’ять штук. Менших срібних горнців і ще менших штук 14 і кілька. 8 штук великих глиняних мисок. Дерев’яних тарелів з тими, що в хаті, 46 штук. 30 дерев’яних ложок. Горілчаних барилець, в яких по 100, по 30 кварт, 5 штук. Менших барилець окремо 6 штук. 7 моїх білих хуст, 5 білих обрусів. Моя щоденна стара юпка. Дві білі плахти для накривання постілі. Три обручі, каптаник під жупан. У тильному склепі скриня з церковним начинням Богоявленського братства. (...) Діялося у Львові року божого 1696, місяця липня, 11 дня. Петро Кунашевич рукою своєю підписується.



З польської переклала Марія ХОМИШИН /100/













ВІКНО В МИНУЛИЙ СВІТ



Записи Петра Кунащака про своє життя — твір із багатьох поглядів незвичайний. Якимсь чудом зберігся (і врешті-решт опинився у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника АН УРСР) зошит, де один із численних львівських крамарів записував свої витрати протягом 30 років від 1663 до 1696 р. Коли інші купці переважно вели свої книги як суто бухгалтерські, то емоційна натура Кунащака спричинилася до того, що буденні свої витрати він часто коментував, при цьому наводив різноманітні подробиці, цитував слова своїх співрозмовників. У результаті реєстр витрат (на жаль, реєстр прибутків не зберігся) перетворився у мемуарний твір, своєрідну родинну хроніку.

Унікальність її — не тільки для Львова, а й для усієї України — полягає у тому, що від тих часів збереглися лише мемуари, написані представниками верхів — феодалами, заможними міськими патриціями. А записи Кунащака, особливо перша їх частина, стосується тих, кого в місті називали «поспільством», «посполитими людьми». Під цими словами тоді розуміли переважну більшість міського населення — широкі кола ремісників, тісно пов’язаних з ними крамарів.

Кунащак, хоч і писав тільки для себе, виявив безсумнівний літературний хист. Він не лише вправно будує речення, а й уміє — і це головне — передати почуття словами, створити зоровий образ. Наслідком є «ефект присутності»: читач переноситься думкою у віддалену епоху, має змогу глянути на неї очима тогочасних людей.

Львівський крамар не пише про великі справи. В полі його зору повсякденний побут, зустрічі з сусідами, весілля, похорони та інші родинні справи. Але як із дрібних зерен складається мозаїка, так і з «дрібничкових» записів Кунащака складається картина із життя львів’ян другої половини XVII ст. Разом узяті, записи дають нам уявлення про особистість самого автора, його родину, оточення, їх будні, повсякденні турботи. Крізь призму грошових взаємин видно стосунки між людьми чужими і близькими. Як батька Кунащака найбільше хвилює така актуальна в усі часи проблема, як стосунки між батьками і дітьми. Кунащак опікується сиротою Ганною, донькою небіжки Костки (Костихи) Григоровичової, яка перед смертю доручила йому розпоряджатися майном дівчини. Через це багато клопотів завдає кум Лаврентій Григорович. Найменше довідуємося про жінку Кунащака, у записах тільки дві згадки, пов’язані з нею: «гдысмы хоровали обоє» і «коли померла». Вона, мабуть, була скромною і доброю дружиною, жила його інтересами й турботами, єдина з-поміж усіх, що нічого не вимагала від чоловіка і не завдавала йому клопоту та видатків. Натомість багато турбот приносили діти. Дві доньки. Варвару (Баську) і Маринку, батько віддає заміж, справляє їм досить заможний посаг. Усе своє життя бореться, щоб сини Семен, Іван і Теодор завжди поводилися статечно, навчає їх ремесла, дає гроші «на доробок». Хоч і тяжко переживає їх «гультяйство», але ніколи не відвертається від дітей, усіляко допомагає, не шкодує ні здоров’я, ні грошей. «Наїздився я, відшукуючи його (Івана) по різних краях і обозах... наволочився по світу за ним, наймаючи фірманів», — з болем пише бідолашний батько. Для допомоги дітям довелося витратити чимало грошей, які не так легко йому діставалися. Починав дороблятися Петро Кунащак як бідний крамар із передмістя. Найнявши мешкання 1663 року в пані Теодосії Лангішової за 40 зол., змушений був докласти багато зусиль, праці, спритності, щоб через дванадцять років отримати «міське право» (тобто статус міщанина) і ще через дванадцять купити кам’яницю на Галицькій вулиці.

Звичайно, лише незначній частині передміських крамарів удавалося піднятися до рівня «панів міщан», увійти в число «громадян міста». Кунащакові якось поталанило. Мабуть, найбільше він тут завдячує вигідній торгівлі полотном. Саме тому значна частина рукопису відводиться реєстрам сирого лляного і конопляного полотна, яке купував для вибілювання, а потім продавав (вибілювати давав селянам у навколишніх селах — Винниках, Завадові, Зашкові). Починаючи від 1664 р., закупівлі полотна зростали, їх сума дійшла від 662 зол. до 2996 зол.

Крім полотна, Кунащак торгує українськими книжками, бронзою, дзвонами. Неабияка частина прибутків йшла від позик, які надає тільки під заставу і проценти. Серед його клієнтів — ремісники і шляхтянки, священики і братства, офіцери, книгарі та малярі. Залежно від того, хто позичає, під заставу клалися найрізноманітніші речі — коштовності, книжки, дзвони, навіть вулики. Записи про ці речі дають чимало відомостей про побут, ремесло й ужиткове мистецтво тогочасного Львова.

Опис посагу знайомить нас із назвами старовинного одягу і тканин. Це — верхній одяг: юпка (напівкаптан із домашнього тонкого сукна в талію із складками і стоячим коміром), кунтуш (міський одяг, що вдягали на жупан, з розтятими рукавами, з’єднаними на плечах), катан (різновид каптана, підшитий), шорс — фартух, шлам (шкі-/101/ра з лисячих та рисячих животів і боків). Назви матерій — мусулбас (бавовняна турецька тканина, виготовлена в м. Мусул), табін (гатунок китайки), чамлет (східна вовняна тканина), гарас (гатунок легкої вовняної тканини), фалендиш (гатунок голландського або англійського сукна), мезелян (вовняна і лляна тканина, з франц. — мезеліни), паклак (товсте сукно місцевого виробництва).

У книзі Кунащака є окремі записи українською мовою, як його власні, так і розписки рукою боржників. Усі українські слова і записи, в оригіналі подані українським кириличним скорописом, у даній публікації виділено світлим. Більшість записів публікуємо в перекладі з польської мови. Тодішні власті нав’язували її як офіційну і як мову «панську», мову соціальних верхів. Українські феодали, найбагатші купці Львова намагалися уподібнюватися до пануючої верхівки. Свідомо чи несвідомо за ними пішов і Кунащак, тим паче, що один з його синів одружився з полькою і довго жив у Польщі. Але розмовна мова в родині і в спілкуванні з іншими українськими родинами була українська. Про це свідчать не лише вставки українських фраз і окремих слів, записані кирилицею, а й численні українізми в польських текстах: sribrny (замість srebrny), Jagniszka (замість Agnieszka), oliy, postawnyk, newistka, nikędy (в значенні «нікуди»), soroczyny (сороковини, відзначення пам’яті небіжчика на 40-й день після смерті), koliwo (коливо — обрядова поминальна їжа). Україною Кунащак називав Наддніпрянщину, під словом Польща розумів не Польську державу, а етнічно польські землі. Коли його син виїжджав до м. Каліша, Петро Кунащак записав, що той їде зі Львова до Польщі.

Хоч і писав Кунащак нотатки по-польськи, проте для сина найняв учителя української мови, розповсюджував українські книжки. На одній із сторінок своєї рукописної книги він переписав вірша українською мовою «О смутку!..» У вірші йшлося про пасію («страсті Христа»), але твори на цю тему служили закликові до самопожертвування, до стійкості в боротьбі проти національно-релігійного гніту (див. про це: Л. Міляєва. Ідеї національно-визвольної боротьби в стінопису м. Потилича. — У кн.: Українське мистецтвознавство. — 1967. — Вип. 1. — С. 108).

Особливо цікавою сторінкою життя Кунащака є його участь у діяльності братства Івана Богослова. Один час він був сеньйором (виборним старостою) братства. Як відомо, передміські братства Львова (їх було у XVII ст. п’ятнадцять) допомагали Успенському Ставропігійському братству, що діяло на Руській вулиці, в його культурно-освітній праці. Іванівське братство було наймолодшим у тогочасному Львові — монастир Івана Богослова засновано на схилах Високого замку (вище сучасного вокзалу Підзамче) 1640 р., братство при ньому затверджене 14 червня 1648 р. А 1673 р. ігумен Іванівського монастиря Йосип Творинський разом із членами братства Іваном Городецьким і Миколою Пурпурою їздив до Москви й отримав там від російського уряду матеріальну підтримку. Завдяки цьому, як і завдяки пожертвам мешканців міста, 1679 року на місці спаленої дерев’яної церкви побудовано нову, наполовину муровану. Стояла вона в дуже мальовничому місці: поблизу дзюркотів потік, шумів лісок, де росли буки, берести, осики, берези. Для зміцнення горбка посаджено липи *. Як видно з його записів, Кунащак займався справами братства, був причетний до його діяльності в галузі мистецтва і культури.

Серед ділових нотаток свого реєстру-щоденника Кунащак записав у перекладі тогочасною українською мовою вислови, відомі ще в часи Київської Русі: «Нігди о тую річ не покушайся, которую доступити не можеш. Нігди речі прешлої (минулої — М. X.) не жалуй. Речі неподобної (неймовірної — М. X.) ніколи не вір. Тиє три науки заховай, а добре ся з тобою діяти будет». Це ті самі три поради, які дала стрільцеві пташка у Франковій «Притчі про нерозум» (збірка «Мій Ізмарагд»). Вірш цей І. Франко написав незабаром після публікації В. Лозинським записів Кунащака. Гадаємо, це могло наштовхнути поета використати у вірші даний мотив, хоч він міг бути І. Я. Франкові відомий і з інших джерел, зокрема східних: віршована притча на цю тему є у перського середньовічного поета Д. Румі.

Складаючи 1697 р. заповіт, Кунащак асигнує кошти для Крехівського монастиря, що був значним осередком культури, і для львівських церков та монастирів.

Загальне враження від рукопису Кунащака неоднозначне. Слідкуючи за його повсякденними турботами, починаєш розуміти цю людину, а подекуди і співчувати їй. Яскраво змальовуються злигодні, що їх несло людям праці панування у країні шляхти, феодальна анархія. Але так само безпосередньо, як він пише про сімейні справи, Кунащак розкриває нам суперечності тогочасного суспільства, нещадний лихварський визиск ним самим і подібними до нього кредиторами своїх боржників.

Хотілося б вірити, що все краще в думках і вчинках нашого автора — це його власні риси характеру, зумовлені народним середовищем, здоровими народними традиціями. А все гірше — наслідок впливу несприятливих обставин, виховання і життя у тогочасному хижацькому суспільстві. Гадаємо, так воно й було: лад визиску і несправедливості ламав характери, накладав своє тавро на людські душі. Треба було бути людиною виняткової сили духа, — а таким наш крамар не був — щоб не піддатися згубному впливові оточення, пануючих у ньому вовчих звичаїв і законів.



* Опис монастиря, церкви і каплиці Антонія та Феодосія Печерських (розібраних 1809 р.) зберігся у відділі рукописів Львівської бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР (ф. А. С. Петрушевича. № 811, п. 95).



Уривки з рукопису Кунащака опублікував свого часу Володислав Лозинський. Він же дав яскраву, але дуже однобічну характеристику автора в книжці «Львівський патриціат і міщанство у XVI — XVIII ст.» (1890, друге видання 1982 р., в якому низку цікавих подробиць про Кунащака пропущено). Характерно, що Лозинський нерідко звинувачує Кунащака більше, ніж патриціїв — головних гнобителів трудового люду міста. Щодо католицьких патриціїв, то він нерідко замовчує найнепривабливіші /102/сторони їх поведінки, ідеалізує усе, що тільки вдається. Публікація повного тексту записів допоможе спростувати хибне уявлення, яке розповсюдилося під впливом книжки Лозинського.

Уже в наш час Роман Іваничук, пишучи роман «Манускрипт з вулиці Руської», спирався на деякі відомості рукопису Кунащака. Головне ж, цей рукопис навіяв саму форму тієї частини роману, яка стилізована під записи в подібному «реєстрі» — щоденнику Мацька Лисого. Знайомство із записками Кунащака засвідчує, наскільки тактовно й доречно сучасний письменник переплітає опис дійсних фактів із художнім домислом, щоб досягти мистецької виразності і переконливості. Гадаємо, письменники й далі звертатимуться до хроніки Кунащака як до джерела про побут людей XVII ст., їх звичаї і психологію. Широким колам читачів він теж допоможе неначе заглянути крізь вікно в далеку добу, побачити і її специфіку, і ті проблеми, які предки передали у спадщину прийдешнім поколінням.

Публікуємо записи Кунащака за рукописом Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника АН УРСР (ф. Оссолінських, спр. І.2111). У тих випадках, коли це було можливим, відновлено хронологічну послідовність записів. Пропущено окремі повторення, а також однотипні щорічні реєстри купівлі полотна.

У тексті часто вживаються назви різних грошових одиниць. Лічильною одиницею був золотий (пізніше його стали називати «польським золотим»), що складався з 30 грошів. Але оплата здійснювалася різними монетами, що були в обігу: ортами (уртами), червоними (тобто дукатами), тимфами, талярами, півтораками, шостаками, левами (левками). Тому Кунащак часто називає суму двічі: у тих конкретних монетах, якими здійснювався платіж, і в перерахунку на умовні лічильні золоті (скорочено «зол.») і гроші («гр.»). Співвідношення між різними монетами, що були в обігу на Україні, читачі зможуть знайти у книжці М. Ф. Котляра «Нариси історії обігу й лічби монет на Україні XIV — XVIII ст.» К., 1981. — С. 236 — 239.

Дуже колоритні і старовинні назви мір і лічильних одиниць, якими міряли різні товари. Так, лисячі хутра рахували на бунти (бунт — в’язка з 15-ти штук), деякі інші хутра міряли бламами, полотно вимірювалося в півсотках (50 аршинів), вагу дзвонів у каменях та ін. Відомості про старовинні міри на Україні зібрано у статті Я. Д. Ісаєвича «Деякі питання української метрології» (Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. — 1961. — № 2 — С. 3 — 13).



Марія ХОМИШИН

м. Львів






[Кунащак Петро. Родинна хроніка XVII ст. // Жовтень. — 1987. — №4. — С.90-102.]
















© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua/)
13.IX.2006








  ‹‹     Головна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.