[Спогади про Тараса Шевченка. — К., 1958. — С. 518-521; 622.]

Головна    

ЛИСТИ ДО О. Я. КОНИСЬКОГО

Від 17 жовтня 1898 р., м. Погорільці

Вельмишановний Олександре Яковичу, я прочитав вислану мені Вами книгу рос. мовою «Жизнь Т. Г. Шевченко» і, незважаючи на те, що цензура багато не пропустила (і, звичайно, найсильнішого і найхарактернішого), книга Ваша досягає мети; особа бідного страждальника поста-художника представлена живо, симпатично, розумно й правдиво. Я читав її для дружини, яка знала Шевченка, і старого мого приятеля, художника російського, що гостює в мене тепер, і мушу сказати, що не рідко доводилось припиняти читання від надміри суму, обурення і сліз, що виступали.

Висловлюємо Вам глибоку вдячність за таку капітальну і сумлінну працю. Цензурні вилучення поповнювались мною з Вашої праці про Шевченка, надрукованої у Львові. Я дуже задоволений і вдячний за зняття наклепу на В. О. Перовського і можу доповнити ще словами гр. Олександри Андр[іївни] Толстої (досить поважної і правдивої), яка була в дружбі з Вас. Ол. Перовс[ьким], яка відвідала його в Оренбурзі і яка близька до двора, приятельки поета Жуковського, гр. О. К. Толстого, близько мені знайомої, яка позитивно стверджує, що В. О. Перовський робив усе можливе для полегшення долі Шевченка. Очевидно, Шевченко часто не міг зрозуміти того, що звинувачують його в намалюванні карикатур на імп. Миколу, його дружину і близьких до нього; він запевняє, що ніколи карикатур не малював — і це правда, — але тут непорозуміння; він намалював карикатури віршами. Крім того, він і не знав про те, що гроші на його викуп були дані (і трохи не всі) царською родиною, що було відомо гр. Орлову, Перовському, які звинувачували його в невдячності. Імп. Микола був ображений особисто, як чоловік, і за матір своїх дітей, на що вказує в своїй доповідній гр. Орлов, і, крім того, як на небезпечного за напрямком своїх думок поета, що розійшлись у талановитих творах по всьому краю. Оце причина тієї недостойної імператора помсти, що гнітила Шевченка. От чому й син його не відразу, як став царювати, примирився з прощенням Шевченка. Прощенню багато сприяла в. к. Марія Миколаївна, що була в майже друж/519/ніх стосунках з гр. Толстим, який високо цінив талант Шевченка. Без сприяння вел. княгині, як сестри імператора і як всесильного президента Академії, ніякі прохання і ніякі клопотання доброго і поважного віце-президента гр. Ф. П. Толстого не допомогли б змінити долі поета. Я хочу дещо висвітлити затінену обставину.

Від 18 жовтня 1897 р., Погорільці.

Листа вашого від 9-го ц. м., щиро поважаний Олександре Яковичу, одержав 15-го ц. м. і спішу відповісти на всі питання.

Андрій Ів[анович] Лизогуб говорив мені, що він, брат його Ілля Ів. і вся їхня сім’я умовляли Шевченка залишити в них свої папери, які складалися звичайно з віршів; але Шевченко взяв їх з собою і біля Дніпра був заарештований. Мені Андр[ій] Ів[анович] дав ним самим списані псалми Шевче[н]ка, «Наймичку», вилучені цензурою вірші з його «Кобзаря» I видання. Копії цих творів поета я передав Кулішу. Дуже шкодую, що не пам’ятаю, від кого я одержав і кому передав «Назара Стодолю» — і навряд, чи цей зошит був писаний не рукою Шевченка — здається, Кулішеві.

Листування Лизогуба з Шевченком під час його заслання велось досить секретно, бо в Андр[ія] Ів[анови]ча були неприємності, і його попередили про те, що за ним нагляд 3-го відділення.

Стосунки Шевченка з Лизогубом до заслання і під час заслання були хороші, а з Андрієм Ів[ановичем] майже дружні; однак бувало так, що Ілля Ів[анович] картав Шевченка за вихватки, досить рисковані, які бували з ним в шинку. Лизогуби всіляко намагались пом’якшити долю Шевченка під час його заслання і допомагали йому матеріально. Вони зверталися з проханнями за нього до Василя Олексійовича Перовського, в той час начальника краю Оренбурзького. Перовський знав про Шевченка від К. П. Брюллова, Вас[иля] Андр[ійовича] Жуковського та ін. Просив за Шевченка у Перовського при проїзді його через Москву граф Андр[ій] Ів[анович] Гудович (брат дружини Іллі Ів[ановича] Лизогуба); просив його і в Петербурзі і в Оренбурзі двоюрідний брат, відомий тепер публі-/520/ці поет граф О. К. Толстой. Але Перовський, хоч і був всесильним сатрапом, як висловився Шевченко, та нічого не міг зробити для Шевченка, бо був злий на поета імператор Микола Павлович. Перовський говорив Лизогубам, Толстому і Гудовичу, що краще тепер мовчати, щоб забули про Шевченка, бо клопотання про нього може тільки пошкодити йому. Цей факт є безсумнівним і серйозним, тому що висвітлює особу В. А. Перовського інакше, ніж думав про нього Шевченко. Перовський, суворий на вигляд, був добрим, надзвичайно благородним і по-рицарському чесним; він завжди полегшував долю засланців, про що не раз заявляли ці засланці поляки й росіяни, але на користь Шевченка зробити щось він був безсилий. Імпер[атор] Микола вважав Шевченка невдячним і був ображений і озлоблений за представлення його дружини в карикатурному вигляді у вірші «Сон», тоді як вона дуже охоче брала участь у розиграшу портрета Жуковського, щоб визволити Шевченка від поміщика. Такий був погляд Миколи Павловича.

Після смерті імпер[атора] Миколи граф О. К. Толстой, який високо цінив талант Шевченка, був невідомим, але не безсилим учасником прощення Тараса Григоровича. Улюбленець імператора Олександра II і імператриці, з якими бачився щоденно, він користувався нагодою і діяв на користь Шевченка; так він діяв колись і на користь І. С. Тургенєва, коли той був заарештований. Я ніколи не говорив з Шевченком про Перовського не стільки тому, що він мій дядя, а, головним чином, тому, що від розмови з Шевченком про часи його поневірянь він мінився на обличчі від страждання і злості. Він стримував себе і зціплював зуби.

Чи припинилось і якщо припинилось листування Лизогубів з Шевченком, то коли і чому — мені не відомо. Лизогуби, як я вже сказав, не тільки любили Шевченка, але й цінили його як поета і співця малоруських пісень, які він співав приємним голосом, цілком зберігаючи характер народний, глибоко переживав те, про що співав. А Лизогуби були великі й серйозні знавці музики. В садибі Лизогубів, у Седнєві, він завжди мав притулок у флігелі — в живописній майстерні, — що знаходився в саду з окремим ходом у майстерню через окремі сіни. У цій самій майстерні працював і я в 50-х роках, і тоді ще її стіни були списані віршами рукою самого Шевченка. /521/

Про життя Шевченка в Петербурзі, після його заслання, в 1858 і 59 роках я нічого не можу сказати, бо жив тоді за кордоном. У Парижі (!) я дізнався про подробиці повернення Шевченка. Розповів мені Куліш, який приїхав туди; він же привіз мені фотографічні портрети Шевченка, Костомарова і свій для того, щоб через моє посередництво і під моїм наглядом з них були зроблені літографії. Портрети були прекрасні, і я виконав його прохання; вони були налітографовані найкращим літографом Муільроном (A. Mouilleron). Разом з цим Куліш привіз мені від Шевченка другий його фотографічний портрет як подарунок за участь у полегшенні його становища, про що дізнався він від друга свого Мих. Матв. Лазаревського і Куліша.

Вперше я зустрівся з Шевченком, приїхавши в Петербург з-за кордону, і цей випадок викладений мною в «Основі», в березневій книзі 1861 р.

Про ставлення Шевченка до Ликери я ніколи з ним не говорив ¹. Друзі Шевченка і всі, хто любив його, боялись цього весілля, жаліючи його й поважаючи, бо не вбачали в тому нічого хорошого. Про Ликеру відзивались несхвально.

Рисунка кімнати, в якій Шевченко помер, у мене нема, і тому цим прислужитись вам не можу. Після смерті Шевченка я в цій кімнаті не був і думаю, що її тепер впізнати не можна. Після того багато було в академії змін, хоч і здається, що все було так недавно! Ясно я бачу його, з його добрими, розумними очима!.. А як підрахуєш час, то здивуєшся: адже минуло відтоді 36 років!

ЛИСТИ ДО О. Я. КОНИСЬКОГО

Листи Льва Жемчужникова написані були у відповідь на спеціальні питання біографа Кониського.

Друкуються за текстом публікації у львівському журналі «Культура», № 3 за 1925 рік, де вперше й були надруковані Михайлом Возняком.

¹ Про відносини між Шевченком і Ликерою див. тут же спогади самої Ликери в записі Костя Широцького.

Листи до О. Я. Кониського / Спогади про Тараса Шевченка. — К., 1958. — С. 518-521; 622.

Головна