Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1963. — Т. 10: Живопис, графіка 1857-1861.]

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення








129. Портрет Василя Андрійовича Жуковського. Папір, акварель (27,3 × 21). [Пб.]. [1839 — 1844].

На звороті монтировочного аркуша вгорі чорнилом напис: Поэтъ В. А. Жуковскій || акварель кисти К. П. Брюллова. На тильному боці окантовки внизу зліва червоним олівцем напис: Е. Wsevolotsky.

Приналежність цієї акварелі К. П. Брюллову заперечується свідченням А. Мокрицького про те, що К. П. Брюллов почав працювати над олійним портретом В. А. Жуковського, призначеним для викупу Т. Г. Шевченка з кріпацтва, безпосередньо на полотні, а також і тим, що малоймовірно, щоб Брюллов копіював свій власний олійний твір в акварелі, до того ж в значно урізаному вигляді.

Техніка акварельного живопису і прийоми передачі зображення даного портрета дуже близькі до оригінальних творів Т. Г. Шевченка (портретів Є. П. Гребінки, М. О. Луніна, А. І. Лагоди, М. П. Соколовського, О. Є. Коцебу та ін., див. т. VII, № 11, 14, 17, 36, 73). Портрет міг бути виконаний Шевченком в час навчання в Академії художеств, коли він копіював окремі твори К. П. Брюллова («Сон бабусі і онуки», «Перерване побачення»). Художник М. І. Желєзнов згадував, що сам Брюллов доручав Шевченкові копіювати свої твори для замовців («Заметки о К. П. Брюллове. Из воспоминаний М. И. Железнова», «Живописное обозрение», 9 августа 1898, № 32, стор. 642).

Як роботу Шевченка цю акварель опубліковано в статті М. І. Мацапури «Портрет В. А. Жуковського пензля Т. Г. Шевченка» (журн. «Вітчизна», 1961, № 5, стор. 173 — 179). Остаточне визначення авторства Шевченка щодо цього твору вимагає ще додаткового дослідження.

Попередні місця збереження: власність В. І. Качуріна.


ДМШ, інв. № г — 1882. /65/










Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.