Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 278; 702-703.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Лічу в неволі дні і ночі

І лік забуваю:

О Господи, як-то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть за ними,

Пливуть собі стиха,

Забирають за собою

І добро і лихо.

Забирають, не вертають

Ніколи нічого,

І не благай, бо пропаде

Молитва за Богом.


Каламутними болотами,

Меж бур’янами, за годами

Три года сумно протекли.

Багато дечого взяли

З моєї темної комори

І в море нишком однесли.

І нишком проковтнуло море

Моє не злато-серебро —

Мої літа, моє добро,

Мою нудьгу, мої печалі,

Тії незримії скрижалі,

Незримим писані пером.


Нехай гнилими болотами

Течуть собі меж бур’янами

Літа невольничі. А я!

Такая заповідь моя!

Посижу трошки, погуляю,

На степ, на море подивлюсь,

Згадаю дещо, заспіваю

Та й знов мережать захожусь

Дрібненько книжечку. Рушаю.











«ЛІЧУ В НЕВОЛІ ДНІ І НОЧІ...»


Джерела тексту:

чорновий автограф другої редакції (РДАЛМ, ф. 2591, оп. 2, № 25, арк. 1);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, №67, с. 167 — 168).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані; вірш відкриває добірку поезій під 1850 роком у «Більшій книжці».

Датується за часом переписування зі згаданого неповного чорнового автографа до «Більшої книжки» не раніше 18 березня (дата завершення переписування поезії за 1847 рік) і не пізніше 22 листопада 1858 р. (дата новоствореної поезії «Я не нездужаю нівроку...» в «Більшій книжці»), орієнтовно: 1858 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано у журн. «Основа» (1862. — № 3. — С. 2) за «Більшою книжкою» з редакційною купюрою у рядку 12.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 548 — 549, де подано за першодруком. /703/

Скрижаль — плита зі священним текстом; тут вжито в переносному значенні — історія духовного життя поета.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.