Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 3: Драматичні твори. Повісті. — С. 463-481.]

Попередня     Головна     Наступна





Коментарі


НАЙМИЧКА


Джерело тексту:

чорновий автограф (ІЛ, ф. 1, № 95).

Рукопис на 64 аркушах паперу, за авторською нумерацією — на 31 складеному вдвоє аркуші (Шевченко не рахував одинарних додаткових аркушів після 231-2 та 313-4). Назва повісті написана олівцем. Неоднаковий почерк, різної товщини перо, різні відтінки чорного чорнила, олівець, папір кількох гатунків, додатковий аркуш після аркуша 231-2, вставка на смужці паперу до сторінки 14, залишені чистими сторінки 184 та частини сторінок 232, 234, 244, 301 свідчать, що Шевченко працював над рукописом з перервами. На полі аркуша 174 автографа дрібнішим почерком і тоншим пером він написав речення: «Вы делаете мне зло, потому что не можете сделать добра». Це речення, не введене до твору, очевидно, стосується вміщених поряд з ним на основній частині сторінки запитань корнета до Лукії: «Скажи, Лукеюшка, за что ты меня не любишь, зачем ты от меня прячешься всякий раз, когда я сюда приеду?», «За что я тебе вдруг немилым стал?» і є заготовкою для дальшої роботи над повістю. Текст твору остаточно не викінчений: не уніфіковано імена деяких персонажів, на початку повісті йдеться про постій драгунів, які далі називаються уланами, в окремих реченнях не вистачає необхідних за змістом слів, іноді, навпаки, слово повторюється двічі, є випадки граматичної неузгодженості, пропусків складів, літер, деякі слова недописано тощо.

Подається за автографом. Пропуски заповнюються введенням редакторських кон’єктур в квадратових дужках. Імена персонажів уніфікуються, неузгодженості виправляються:



Автограф

Основний текст

С. 57

на Лохвицкой дороге и Зиньковской


на Лохвицкой и Зиньковской дороге

С. 55

да и, усмехнувшися, и спрашивает

вот что о происхождении Ромодановского шляху. Не был ли её пролагателем


да, усмехнувшися, и спрашивает

вот что о происхождении Ромодановского шляху. Не был ли его пролагателем

С. 60

они, каждая для себя и для освящения в церкви, сплела венок ~ и ~ возвращалися


они, каждая для себя и для освящения в церкви, сплели венок ~ и ~ возвращалися

С. 62

Если бы ~ не вступили драгуны в село


Если бы ~ не вступили уланы в село /464/

а драгуны, только что вступили, сейчас завязали драму.

а уланы, только что вступили, сейчас завязали драму.

С. 65

Яким бережно положил младенца бережно на стол


Яким положил младенца бережно на стол

С. 66

Марина принялась кормить младенца.

отец Нил вошел в хату, сначала прочитав младенцу молитву и нарек его Марком


Марта 1 принялась кормить младенца.

отец Нил вошел в хату, сначала прочитал младенцу молитву и нарек его Марком

С. 67

правду сказать, для наблюдательный ум и в этом обыкновенном случае наберет много пищи


правду сказать, наблюдательный ум и в этом обыкновенном случае наберет много пищи

С. 75

Ребенок, как бы чувствуя поцелуй родной матери, обвило ее сухую шею своими пухлыми ручонками.


Ребенок, как бы чувствуя поцелуй родной матери, обвил ее сухую шею своими пухлыми ручонками.

С. 76

— Горе мне с этой матушкою Лукериею.


— Горе мне с этой матушкою Якилыною 2.

С. 79

посадила его за стол, достал из мисныка ~ пляшку


посадила его за стол, достала из мисныка ~ пляшку

С. 80

— Ай да отець Савелий


— Ай да отець Нил 3

С. 81

сам не пошел чумаковать, бояся положить где-нибудь положить свои старые кости


сам не пошел чумаковать, бояся положить где-нибудь свои старые кости

С. 83

произнося слово: «мамо», «тату».


произнося слова: «мамо», «тату».

С. 86

остановил коня, постояв недолго, как бы раздумывая о чем-то, потом махнув нагайкою


остановил коня, постоял недолго, как бы раздумывая о чем-то, потом махнул нагайкою

С. 91

Выпивши водку, он немного помолчав и проговорил


Выпивши водку, он немного помолчал и проговорил



1 Тут і далі уніфікується за текстом повісті.

2 Уніфікується за дальшим текстом повісті.

3 Уніфікується за текстом повісті. /464/


С. 92

Яким ~ повторил просьбу не минать их хутора, возвращался


Яким ~ повторив просьбу не минать их хутора, возвращался

С. 96

У ~ московки ~ была не то, что называют хатой, а вернее, то


У ~ московки ~ было не то, что называют хатой, а вернее, то

С. 97

прошу Тебя, милосердый Боже мой, пошлите Ты здоровья


прошу Тебя, милосердый Боже мой, пошли Ты здоровья

С. 101

улан-охотник ~ обещал ему к празднику такое ему подарить


улан-охотник ~ обещал к празднику такое ему подарить

С. 105

пошла с ним в хату. Как ни Но в хату не могла войти.


пошла с ним в хату. Но в хату не могла войти.

С. 107

поставил стеклянный хитро сделанный стеклянный бочонок с выстоялкою.


поставил хитро сделанный стеклянный бочонок с выстоялкою.

С. 111

да как же ото он там читает?


да как же это он там читает?

С. 112

матушка Ярина с прочими мироносыцями ему подтягивали.


матушка Якилына 1 с прочими мироносыцями ему подтягивали.

С. 115

Верю, что краше ее во всем мире ее нет.


Верю, что краше ее во всем мире нет.

С. 116

Через месяц Яким с Марком возвратился на хутор


Через месяц Яким с Марком возвратилися на хутор



Дата в автографі фіктивна: «25 февраля 1844. Переяслов». Датується орієнтовно: 1852 — 1853 рр., Новопетровське укріплення.

Повість «Наймичка» написана на засланні. Документальних свідчень про роботу Шевченка над цим твором не збереглося. 19 лютого 1844 р.. Шевченко перебував у Москві, на що вказує авторське датування вірша «Чигрине, Чигрине...» в альбомі «Три літа»: «19 февраля 1844. Москва». Повертаючись 1844 р. з України до Петербурга, він приїхав до Москви не пізніше 10 лютого і загалом пробув у місті понад тиждень. 23 — 24 лютого поет, імовірно, вже дістався Петербурга (див.: Жур П. Літо перше: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1979. — С. 239 — 245). До Переяслава Шевченко вперше приїздив у серпні 1845 р. 13 листопада 1845 р. він написав там поему «Наймичка». Можливо, саме цей факт і спричинився до того, що в автографі однойменної повісті Шевченко назвав Переяслав місцем, де начебто її було створено.



1 Уніфікується за текстом повісті. /466/



У повісті докладно описуються археологічні пам’ятки Полтавщини, які Шевченко вивчав восени 1845 р. за завданням Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві (Київської археографічної комісії). Опис давніх курганів у «Наймичці» відповідає археографічній нотатці «Миргород», складеній у жовтні 1845 р.: «Между г[ородом] Миргородом и местечками Богачкой, Устывицей и Сорочинцями все возвышенности заняты разной величины укреплениями, я насчитал более сорока, исключая сторожевых курганов, некоторые из них имеют названия, как-то: Мордачевы, Дубовы, Королевы, но когда, для чего они построены — народное предание молчит. Самое огромное из этих укреплений — это Королевы могилы, близ местечка Сорочинец». Шевченко вперше побував на Миргородщині 1845 р.

У повісті згадано про відновлення Густинського монастиря, який мала намір відвідати Лукія: «...Она хотела зайти в Густыню, в то время только возобновлявшуюся». Офіційне відкриття Густинського монастиря відбулося 15 травня 1844 р. (Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. — М., 1948. — № 8. — С. 71), отже, у лютому 1844 р. Шевченко не міг би цього написати. Поет відвідав Густиню наприкінці червня 1845 р. й виконав три малюнки монастирських споруд («В Густині. Церква Петра і Павла», «Брама в Густині. Церква св. Миколи», «В Густині. Трапезна церква»), які свідчать, що й через рік після відкриття цієї пам’ятки архітектури відбудова її була ще далекою від завершення.

Фіктивність поставленої Шевченком дати створення «Наймички» підтверджується наявністю в ній місць, в яких відбилися враження і настрої поета, безпосередньо пов’язані із засланням. Такою є згадка про «необитаемые бесплодные и безводные степи киргизские», близька за змістом до описів степу в написаній 1847 р. в Орській фортеці поезії «А. О. Козачковському»:


А тут бур’ян, піски, тали...

І хоч би на сміх де могила

О давнім давні говорила.

Неначе люде не жили.

Од споконвіку і донині

Ховалась од людей пустиня...


й особливо природи та рельєфу біля Новопетровського укріплення в листах до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р.: «Настоящая пустыня! песок да камень; хоть бы травка, хоть бы деревцо — ничего нет» та до А. І. Лизогуба від 16 липня 1852 р.: «Пустыня, совершенная пустыня, без всякой растительности, песок да камень».

Інший характерний для Шевченкових творів та листування часів заслання мотив зустрічається наприкінці повісті. Розповідаючи про чумакування з батьком в дитячі роки, він пише: «Грустно мне! Печально мне вспоминать теперь мою молодость, мою юность, мое детство беззаботное! Грустно мне вспоминать теперь те степи широкие, беспредельные, которые я тогда видел и которых уже не увижу никогда». Сповнена непідробної щирості безпосереднього почуття, ця згадка не мала жодного реального підґрунтя 1844 р., після подорожі Шевченка по українських містах і селах 1843 — 1844 рр. і перед задуманими ним новими подорожами, по/467/в’язаними з реалізацією замислу «Живописной Украины», проте цілком відповідала тяжкому душевному стану засланого поета. «...Пришли Кониського, добрее зробиш діло, — просив Шевченко О. М. Бодянського в листі від 3 січня 1850 р., — нехай я хоч читатиму про нашу безталанную Україну, бо я вже її ніколи не побачу!» (див. також лист до А. І. Лизогуба від 16 липня 1852 р., вірші «Ой гляну я, подивлюся...», «Заросли шляхи тернами...», «Лічу в неволі дні і ночі...» та ін.).

Про фіктивність датування «Наймички» 1844 р. свідчить також зауваження Шевченка на початку повісті «Капитанша». Описуючи свою подорож з Москви в Україну навесні 1845 р. й згадуючи, як нудно було йому їхати, Шевченко відзначив: «В то время я повестей еще не сочинял».

Непрямим підтвердженням того, що «Наймичка», як і інша Шевченкова повість «Варнак», датована з конспіративних міркувань 1845 р., були написані на засланні, є відсутність згадок про них у листуванні поета та його сучасників 40-х років, у мемуарній літературі про цей період його життя. В листі до О. Я. Кониського зі спогадами про Шевченка А О. Ускова зазначала, що він читав у Новопетровському укріпленні повість «Наймичка» «якось на святах або в самому кінці р. 1853, або з самого початку р. 1854» (йдеться про Різдвяні свята; лист А. О. Ускової не розшукано, цитується за книжкою: Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. — Львів, 1898. — Т. 1. — С. 114).

Про те, що «Наймичку» написано на засланні, свідчать характерні для цього періоду Шевченкової творчості почерк та папір автографа, в якому трапляються аркуші того самого Гатунку, що й в автографах повістей «Близнецы» і «Художник», створених у Новопетровському укріпленні відповідно в 1855 і 1856 рр.

Спробу довести, що авторське датування перших повістей Шевченка не є фіктивним і «Наймичка» та «Варнак» справді були написані до арешту їх автора, зробив С. Дмуховський у книзі: Повести Т. Г. Шевченко «Наймичка» и «Варнак»: К вопросу о времени написания повестей. — Днепропетровск, 1958. Його аргументи не були підтримані більшістю дослідників. Критичний розгляд роботи С. Дмуховського див. у книзі: Кодацька Л. Ф. Однойменні твори Т. Г. Шевченка. — К., 1968. — С. 86 — 124. Час роботи Шевченка над повістю «Наймичка» визначається орієнтовно 1852 — 1853 рр. Прибувши до Новопетровського укріплення 17 жовтня 1850 р., поет поступово встановлює добрі стосунки з комендантом А. П. Маєвським, а після його смерті в грудні 1852 або січні 1853 р. — з І. О. Усковим, призначеним 1853 р. на посаду коменданта. Перший відомий нам лист Шевченка з Новопетровська датовано 12 січня 1851 р.; поет просив адресата В. М. Рєпніну писати йому на ім’я А П. Маєвського. В травні — вересні 1851 р. він брав участь у Каратауській експедиції. Найімовірніше, Шевченко почав працювати над російськими повістями після повернення з неї. Авторські дати — «1844» і «1845» — під першими повістями «Наймичка» і «Варнак» мали запобігти можливим звинуваченням на адресу поета у порушенні царської заборони писати і малювати в разі, якби у нього виявлено рукописи, наступна повість «Княгиня» створена, очевидно, відразу після «Наймички» та «Варнака» (вже при І. О. Ускові, який дав негласний дозвіл на працю Шевченка — письменника і художника), хоч і підписана псевдонімом «К[обзар] Дармограй», має точну дату — 1853 р. /468/

Вперше згадано про «Наймичку» в повідомленні М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка — «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке» (Основа. — 1862. — № 3. — С. 142), де описано автограф, який зберігається в ІЛ.

Вперше повість надруковано за цим автографом у журналі «Киевская старина» (1886. — № 8. — С. 577 — 612; № 9. — С. 1 — 36). Публікація містить значну кількість неточностей. Певна частина їх виникла внаслідок неправильного прочитання окремих слів, наприклад, в автографі: «школа вещь, коли ты хочешь знать, не малая» (арк. 74), в «Киевской старине»: «школа возня, коли ты хочешь знать, не малая» (№ 8, с 594); в автографі: «какая за тебя, безусого, выйде. Разве какая бессережная!» (арк. 282-3), в «Киевской старине»: «какая за тебя без усего выйде, разве какая бесприютная!» (№ 9, с. 31) та ін. Нерозбірливо написану в автографі частину речення після слів «жандарм на тройке» (арк. 191) в першодруці випущено беззастережно (№ 9, с 10).

Більшість відмін від автографа повісті в публікації «Киевской старины» спричинена довільним редагуванням Шевченкового тексту. Правка мала переважно стилістичний характер і виявилась у заміні порядку слів, заміні, доповненні й, навпаки, опущенні окремих слів у реченні, наприклад, в автографі: «Виха означает конюшню» (арк. 24), в «Киевской старине»: «Вихи означают конюшню» (№ 8, с. 582); «зеленеет небольшой гай (роща), как бы оазис в пустыне аравийской (красно сказано!)» (арк. 34) — «зеленеет небольшой гай (роща), как бы оазис в пустыне аравийской» (№ 8, с. 584); «потом села на ковер» (арк. 92) — «потом села на килим» (№ 8, с. 597); «Дытыну розбудиш своим проклятым хохотом» (арк. 161) — «Дытыну разбудишь своим проклятым смехом» (№ 9, с. 3); «— На, забавляй его по-своему, — и он передал Марка Марте» (арк. 171) — «— На, забавляй его по-своему, — сказал он, обратясь к Марте, и передал ей Марка» (№ 9, с. 6); «И она выбежала из хатки» (арк. 202) — «сказала она и выбежала из хаты» (№ 9, с. 18) і т. д.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1888. — С. 63 — 132. Текст подано за першодруком; використано його набір. Уперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т. — К., 1939. — Т. 3. — С. 1 — 82, де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.

У повісті використано фабулу однойменної поеми. В цьому творі Шевченко продовжив розробляти тему трагічної долі зведеної представником вищого суспільного стану жінки з народу, поширену в світовій, зокрема й російській та українській, літературі кінця XVIII — перших десятиліть XIX ст. (С. Річардсон, Д. Крабб, У. Вордсворт, Г. Бюргер, М. Карамзін, Є. Баратинський, Г. Квітка-Основ’яненко). Одна з центральних тем Шевченкової творчості (поеми «Катерина», «Слепая», «Відьма», «Марина», повість «Капитанша») — тема покритки в «Наймичці» розкривається в новому аспекті: зображенні морально-психологічної драми матері позашлюбної дитини, змушеної заради її щастя приховувати своє материнство. Найближче за фабулою до Шевченкової повісті стоїть /469/ «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка, проте героїня Г. Квітки сама виховує свого сина, отже, у побудові головної сюжетної ситуації Шевченко був цілком оригінальним. Безперечною є ідейна відмінність «Наймички» від близьких їй за темою творів інших письменників. Соціальна знедоленість покритки, ЇЇ моральна вищість над офіцером-спокусником, що уособлює чужий українському народові національно-етичний світогляд, життєвість зображуваних явищ у Шевченка розкриті набагато переконливіше, ніж у творах Карамзіна, Баратинського, Квітки-Основ’яненка. Є певна генетична і типологічна спорідненість між образами заможного хуторянина Якима Гирла й позитивних героїв наступних повістей Шевченка та «богобоязливими, людинолюбними, смиренними, але такими, що вміють «берегти свою копійку», героями Квітки-Основ’яненка» — Наумом Дротом («Маруся»), Тихоном Брусом («Добре роби — добре й буде») (Білецький О. Російська проза Т. Г. Шевченка // Зібр. творів: У 5 т. — К., 1965. — Т. 2. — С. 229). Скромність, доброта Якима і Марти, ідеальні взаємини між цим подружжям нагадують гоголівських «старосвітських поміщиків». На зв’язок між героями прямо вказав Шевченко в повісті: «До прибытия Марка из школы старый Яким был похож на Афанасия Ивановича после смерти Пульхерии Ивановны, с той разницею, что в доме и вообще в хозяйстве не было заметно того печального запустения, какое было видно в доме Афанасия Ивановича после смерти Пульхерии Ивановны». Проте герої «Наймички» від героїв Гоголя відрізняються тим, «що поєднують із зовнішньою добродушністю здатність до діяльного добра» (Там само. — С. 228; див. також: Кодацька Л. Ф. Художня проза Т. Г. Шевченка. — К., 1972. — С. 102, 161).

...дорога, называемая Ромодановым шляхом. — Ромоданівський шлях, Ромодан — старовинний торговельний шлях. Проходив Лівобережною Україною з півночі на південь поблизу міст Ромни — Лохвиця — Лубни — Кременчук. Був частиною великого шляху з Росії до Криму. Характерною особливістю Ромоданівського шляху була порівняно незначна кількість переправ через річки, він обминав також піщані місця і великі населені пункти. До побудови залізниць у 60 — 80-х роках XIX ст. був одним з найважливіших шляхів, яким чумаки Лівобережжя ходили в Крим по сіль. Шевченко подорожував Ромоданівським шляхом у 1845 р. за завданням Київської археографічної комісії. Спостереження місцевості поблизу Ромоданівського шляху — могили, укріплення (йдеться про відвали землі з насипів курганів, з якої вивітрювалась селітра), що подані в повісті далі, відповідають програмі обстежень, які мали виконати співробітники комісії (див.: Левицкий О. И. Пятидесятилетие Киевской комиссии для разбора древних актов: 1843 — 1893. — К., 1893. — С. 52 — 67).

Крюків — місто Полтавської губернії, розташоване на правому березі Дніпра напроти Кременчука, значний центр соляної торгівлі, з кінця XVIII ст. у складі Кременчука.

Перша Пречиста — свято Успіння Богородиці, одне з найзначніших свят християнської церкви, що відзначається 15 серпня за ст. ст.

А шел он вот какою дорогою: сначала на Хорол, так что ему Золотоноша оставалася вправо, а Веселый Подол влево, потом из Хорола на Миргород, из Миргорода на Лохвицу, а из Лохвицы уже в Ромен. — Хорол, Золотоноша, Веселий Поділ, Миргород, Лохвиця, Ромни (Ромен) — міста і села Полтавської губернії. Шевченко відвідав усі названі (крім /470/ Лохвиці) населені пункти, очевидно, 1845 р. Лохвицю, ймовірно, у 1845 — 1846 рр.

...на Лохвицкой и Зиньковской дороге... — тобто на дорозі, що проходила через Лохвицю і Зіньків — повітові міста Полтавської губернії, нині районні центри Полтавської області.

Кварта — кухоль, місткістю звичайно трохи більший за літр.

Поставець — рід ковша для зачерпування пива, меду, квасу і т. ін.

Вот уже и Чепига, и Волосожар за гору спрятался... — Чепіги — одна з поширених в Україні назв сузір’я Оріон (інші назви — Косарі, Полиця). Волосожар — давня українська назва групи зір Плеяд у сузір’ї Тельця. Походження назви пов’язується з давньослов’янським язичницьким богом худоби Волосом (Велесом). Волосожар і Чепіги в Україні та в інших народів здавна допомагали визначати нічний час й орієнтуватися зоряної ночі.

...вот что о происхождении Ромодановского шляху. Не был ли его пролагателем князь Григорий Ромодановский, который в 1686 году водил московскую рать под Брусяную гору, чигиринскую резиденцию неукротимого гетмана Петра Дорошенка? — Ромодановський Григорій Григорович (? — 1682) — російський державний і військовий діяч, боярин, князь. У складі російського посольства 1654 р. брав участь у Переяславській раді. В 1654 — 1656 рр. — один із воєвод російської армії в Україні у війні проти Польщі. У кінці 1650 — 1670-х років неодноразово придушував як командувач російської армії повстання українських автономістів, якими керували Ю. Хмельницький та П. Дорошенко. В 1677 — 1678 рр. очолював російські війська у війні проти турків. Г. Г. Ромодановського Шевченко згадує також у поемі «Заступила чорна хмара...». Дорошенко Петро Дорофійович (1627 — 1698) — український державний і військовий діяч, гетьман Правобережної України (1665 — 1676), онук гетьмана Михайла Дорошенка. Учасник Національно-визвольної війни українського народу 1648 — 1657 рр. З 1657 р. — полковник Прилуцького полку. В 1663 р. призначений генеральним осавулом. У 1665 р. став полковником і того ж року — гетьманом Правобережної України. Послідовний прибічник ідеї автономії України та єдності українських земель. Після підписання в січні 1667 р. Андрусівського перемир’я між поляками та росіянами, за яким Україна ділилася між ними, звернувся по допомогу до Туреччини. Восени 1667 р. об’єднане турецько-козацьке військо напало на польські сили в Галичині, змусивши короля Яна-Казимира надати Дорошенку на Правобережжі широку автономію. У 1668 р. Дорошенко, спираючись на турків, підпорядкував собі і Право-, і Лівобережну Україну та проголосив себе гетьманом усієї України. Проте втримати владу йому не вдалося. Угода про перехід України під протекторат Туреччини, укладена ним 1669 р., що сприяла турецькій інтервенції на українські землі й призвела до спустошення Правобережжя, відвернула від нього народ і викликала протест. У 1676 р., під час походу на Чигирин об’єднаного українсько-російського війська І. Самойловича — Г. Ромодановського, П. Дорошенко, залишившись без війська, невдоволеного його союзом з Туреччиною, змушений був здати свою резиденцію Чигирин і зректися гетьманства. Цей епізод історії України Шевченко відтворив у поемі «Заступила чорна хмара...». Дата походу Самойловича — Ромодановського у повісті вказана неточно: 1686, а треба 1676 р. На Брусяній (більш поширені назви — Кам’яній, /471/ Замковій, тепер — Богдановій) горі у Чигирині знаходилася фортеця з гетьманським палацом.

Назву Ромоданівського шляху з особою Г. Г. Ромодановського пов’язує Д. Бантиш-Каменський: «Дороги в Малороссии были тогда узкие; перевозы и мосты неудобные, непрочные. Сие заставило российского полководца князя Ромодановского в Чигиринские походы вести войско из Путивля прямо, степными местами, мимо Конотопа, Ромен и Хорола. Доселе дорога сия известна под названием Ромодановской или Ромодана...» (Бантыш-Каменский Д. История Малой России. — М., 1842. — Ч. 2. — С. 192).

Есть и такие насыпи (и это самые большие), которых и форму определить нельзя. Это валы разной величины и в разных направлениях. Думать надо, что форма этих шанцев впоследствии испорчена корыстолюбивым и любопытным потомством. — Шевченко пише про добування селітри для виготовлення пороху з розкритих давніх курганів, що, починаючи з XVI і до XIX ст. включно, було одним із важливих промислів на Лівобережній Україні (див. про це: Федоровський О. Майдани Харківщини та майданові теорії // Записки Всеукраїнського археологічного комітету. — К., 1930. — Т. 1. — С. 61 — 90). «Земля з насипів курганів та стін їх поховальних ям проварювалась у великих казанах, вмонтованих у цегляні виварювальні печі. Селітра при цьому осідала на дно казанів, а земля зсипалася навколо курганів у вигляді валів або куп-буртів, інколи розташованих у кілька рядів у різних напрямках, справді створюючи часом враження спеціально влаштованих, але здебільшого безсистемних споруд (це відзначає Шевченко. — Ред.), які сприймались за своєрідні укріплення» (Шовкопляс І. Г. Короткий коментар до «Археологічних нотаток» Т. Г. Шевченка // Збірник праць двадцять сьомої наукової шевченківської конференції. — К., 1989. — С. 170). Шанці — земляні укріплення у вигляді ровів з насипом; окопи.

Не помню, кто именно пробовал добывать селитру из Орельских земляных укреплений, или так называемой линии, построенной П[етром] Первым между Днепром и Доном, на берегу реки Орели. — Орель — ліва притока Дніпра. Вздовж Орелі проходила Українська лінія — система прикордонних укріплень, збудованих за наказом російського уряду в 30 — 60-х роках XVIII ст. в Україні для оборони південних кордонів Російської держави від турецько-татарської агресії. Будувалася Українська лінія в 1731 — 1733 рр. (тобто вже після смерті Петра I; 1672 — 1725) і в наступні роки безперервно вдосконалювалася. Вона починалася від Дніпра, проходила по течії річки Орелі, її притоки Берестової, річці Береці до впадання останньої у Сіверський Донець. Довжина Української лінії досягала понад 285 км. Складалася вона з високого суцільного валу, що з’єднував шістнадцять фортець і понад двісті редутів. Землі на південь від Орелі до річки Самари належали запорожцям, які добували там селітру. Шевченко побував на Орелі 1845 р., подорожуючи Полтавщиною. Влітку 1845 р. він відвідав маєток А. Ф. Лук’яновича — село Шедієве Кобеляцького повіту (нині Новосанжарського району) і виконав там три малюнки. Поміщицький будинок у Шедієвому стояв на високому крутому березі Орелі біля залишків Української лінії (див.: Жур П. Дума про Огонь: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1985. — С. 81 — 90). Згадки про лінію на Орелі є і в інших Шевченкових творах — містерії «Великий льох», поемі «Іржавець», повісті «Близнецы». /472/

...может быть, что и описываемые мною курганы, были пробованы каким-нибудь любителем селитры Ходаковским в некотором роде. — Доленга-Ходаковський Зоріан (псевдонім Адама Чарноцького; 1784 — 1825) — польський і український фольклорист, етнограф й археолог, один із перших дослідників давньослов’янських городищ. Тут згаданий на означення людини, яка займається розкопками стародавніх могил.

Антикварій — тут у значенні: знавець і любитель старовини.

...все эти так называемые могилы имеют свои названия, как-то: Няньки, Мордачевы, Королевы и т. д. Последние, быть может, окопы Карла XII, потому что он в этих местах когда-то шлялся с своими синекафтанными шведами. — Ці могили Шевченко згадав у своїй археологічній нотатці «Миргород». Він наводить народні назви розкритих курганів. Згадка про шведського короля Карла XII (1682 — 1718) пов’язана з подіями Північної війни 1700 — 1721 рр. — перебуванням шведської армії на території України в 1708 — 1709 рр. (зокрема, із зимівлею її в районі Гадяч — Прилуки — Лохвиця) та Полтавською битвою між російськими і шведськими військами 27 червня (8 липня) 1709 р.

Сула — річка в Полтавській і Сумській областях України, ліва притока Дніпра.

Вдоль берега Сулы растяну лося большое село... — Рідне село героїні повісті Липове (назва подана далі; раніше Хорольського повіту, тепер у складі Глобинського району Полтавської області) було розташоване на річці Сулі, нині — на березі Кременчуцького водосховища.

В такую-то вечернюю пору возвращалися в село с поля молодые прекрасные жницы. — Обряд перших обжинків, що їх відзначають після закінчення озимніх жнив, який описує далі Шевченко, характерний для побуту багатьох слов’янських народів. Мотив обжинків у подібній сюжетній ситуації обіграний Шевченком у поемі «Слепая» (1842) та на рисунку ескізу композиції олівцем до цієї поеми, який орієнтовно датується 1842 р.

...в руках у нее был серп и небольшой сноп жита, перевитый зеленою березкою. Настоящая Церера. — Церера — у римській міфології богиня землеробства й родючості. На її честь влаштовувались народні свята — цереалії. Відповідає грецькій Деметрі.

«Выйды, Грыцю, на улыцю...» — Варіанти цієї народної пісні див.: Материалы к изучению Кубанского козачьего войска: Песни кубанских и терских Козаков («Пісні чорноморські») для одного голоса и хора с аккомпанементом фортепиано собраны А. Бигдаем, действительным членом Кубанского статистического комитета. — 1897. — Вып. 5. — № 191; Демуцький Д. Українські народні пісні. — К., 1954. — С. 80.

...вступили уланы в село... — Улани — у тодішній російській та деяких іноземних арміях — солдати або офіцери легкої кінноти.

Вся эта долина испещрена разноцветными нивами и уставлена темными могилами, формою и величиною похожими на те могилы, что между Києвом и Васильковом, на Белокняжем поле. — Шевченко порівнює кургани Полтавщини з курганами поблизу Києва. У липні — серпні 1846 р. він разом з іншими співробітниками Київської археографічної комісії під керівництвом професора Київського університету М. Д. Іванишева (1811 — 1874) брав участь як художник у розкопках могили Переп’ят (Перепет) біля села Фастівець Васильківського повіту Київської губер/473/нії (нині Фастівського району Київської області). В цей час він змальовував селян, які працювали на розкопках, та побутові сцени, а також записував народні перекази.

Ворота не дощатые, как это бывает у постоялых русских дворов... — Постоялий двір — у Російській імперії приміщення для ночівлі приїжджих з двором для коней та екіпажів, звичайно з трактиром.

Посередине саду колодезь с колесом и навесом. — Такого типу криниці мали заможні селяни, у бідних селян криниці були з «журавлями».

...он не любил разных московских китаек, а носил все белое... — Китайка — первісно густа, переважно синя шовкова тканина, яку завозили з Китаю, потім бавовняна тканина, яку виробляли в Росії.

Юпка — верхній жіночий одяг у вигляді довгої корсетки, переважно з рукавами.

Поеду я завтра в Бурта... — Хутір Якима Гирла, де відбуваються основні події повісті, розташований біля села Бурти. Шевченко побував у Буртах Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (нині Новосанжарського району Полтавської області) влітку 1845 р. під час відвідання маєтку А. Ф. Лук’яновича — сусіднього з Буртами села Шедієвого. На думку дослідників, саме Бурти описані в повісті «Наймичка» як невелике село, в якому стояли улани (Жур П. Дума про Огонь. — С. 95 — 96). На Полтавщині є ще два села, які називаються Бурти, — в Полтавському та Кременчуцькому районах. Усі вони розташовані на відстані більш ніж сорок верст від Липового («...от Липового до нас будет, я думаю, верст сорок...»). Шевченко в повісті не прагнув до повної документальності топіки і вільно використовував відомі йому назви населених пунктів Полтавщини.

«Сорокоуст» — у православній церкві молитви за померлого, які читаються протягом сорока днів після його смерті.

Псалтир — книга псалмів — творів іудейської та християнської релігійної лірики, входить до Старого Завіту, приписується давньоєврейському цареві Давиду (1012 — 972 рр. до н. е.). Насправді псалми складалися протягом тривалого часу різними авторами, лише частина їх належить Давидові.

...прочитал псалом «Живый в помощи Вышняго». — Псалом 90.

Бодня — дерев’яна діжка з кришкою, в якій вчиняли тісто.

Покритка — дівчина, що народила позашлюбну дитину. За українським народним звичаєм, який стояв на сторожі суспільної моралі і дбав про збереження родини, такій дівчині громадою обрізали коси і покривали голову хусткою (звідси і назва — покритка).

...читал из Псалтыря «Не ревнуй лукавнующим, ниже завидуй творящим беззаконие». — Псалом 36 «Не ревнуй лукавнующим, ниже завиди творящим беззаконие».

...доживем до Покровы, то поедем в церковь, запричастим нашего Марочка... — Покрова Богородиці — одне з найбільших православних церковних свят, відзначається 1 жовтня за ст. ст. Причащання, євхаристія — обряд у християнстві.

Московка — тут: дружина солдата, солдатка.

«Э...Э, люли...» — колискова народна пісня (див.: Народні українські пісні з голосом: 50 пісень і 50 додатків / Зібрані, споряджені і видані Олексієм Гулак-Артемовським. — К., 1883. — Вип. 1. — С. 18. — № 1; ва/474/ріанти — Сборник украинских песен, издаваемых Михайлом Максимовичем. — Киев, 1849. — Ч.1. — С. 104; Народные южнорусские песни / Изд. Амвросия Метлинского. — Киев, 1854. — С. 3; Труды этнографическостатистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — СПб., 1877. — Т. 4. — С. 19. — № 13).

Ляж отут на полу... — Піл — нари в селянській хаті, розміщені між піччю і протилежною до печі стінкою.

«Ой жила вдова..л — рекрутська народна пісня (див.: Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Ф. Головацким. — М.,

1878. — 4.1. — С. 186. — № 8; варіанти сюжету пісні про вдову, яка віддала сина до війська, — в книзі: Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем. — М., 1827. — С. 6 — 7. — № 3; Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — СПб., 1874. — Т. 5. — С. 976). Сюжет пісні «Ой жила вдова...» частково використаний Шевченком у вірші «Ой крикнули сірії гуси...».

Слив’янка — сливова наливка або настоянка на спирті, горілці й т. ін.

«Та вырис я в наймах, в неволи...» — фрагмент чумацької народної пісні «Гей, гей! Ой, хто лиха не знає...» (див.: Українські пісні з голосами: Десяток перший / Видав Данило Каменецький. — СПб., 1861. — № 4; варіанти — Чумацкие народные песни И. Я. Рудченка. — Киев, 1874. — С. 3; Танеев С. И. Украинские народные песни: Записи и обработки. — М., 1958. — С. 42). За спогадами кухаря поміщика О. А. Лук’яновича А. Татарчука, Шевченко любив цю пісню. Пригадуючи перебування поета 1845 р. в маєтку О. Лук’яновича — селі Мар’янському, А. Татарчук відзначав, що під час відвідувань «вулиці» «иногда он приглашал на свой счет музыку, тогда бывало очень весело; сам Шевченко очень любил, чтобы собравшиеся пели и танцевали. Из песен ему особенно нравилась та, где поется:


Ой, хто лыха не знае,

Да нехай мене спытае.


Он почти всегда предлагал пропеть и повторить ему песню» (Беренштам В. А. Т. Г. Шевченко и простолюдины, его знакомцы: Воспоминания Татарчуков, Киселевского и других // Киевская старина. — 1900. — № 2. — С. 253).

Очіпок — старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, часто з поздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся.

...как нашого головы дочка. — Голова — вибраний керівник сільської громади.

«Ой волы мои та половии...» — фрагмент бурлацької народної пісні (див.: Украинские народные песни, изданные Михаилом Максимовичем. — М., 1834. — Ч.1. — С. 169; Українські народні пісні в записах 3. Доленги-Ходаковського: З Галичини, Волині, Поділля, Придніпрянщини і Полісся. — К., 1974. — С. 671; Народні пісні в записах Миколи Гоголя. — К., 1985. — С. 106).

...прочитал псалом «Господь просвещение мое, кого убоюся». — Псалом 26 «Господь просвещение мое и спаситель мой, кого убоюся».

...читая наизусть молитву: «Да воскреснет Бог». — Псалом 67. /475/

Настал Великий пост, отговелися, и пост проводили, и Великодня святого дождали. — Великий піст — період, що за православним церковним календарем починається за сім тижнів до Великодня. Говіти — поститися і відвідувати церковні служби з метою приготуватися до сповіді й причащання у встановлені терміни. Тут ідеться про Великоднє говіння, яке звичайно припадає на Страсний тиждень, що безпосередньо передує

Великодню.

...на хутор зашел венгерец с разными кроплями... — Венгерець — так називали в Україні мандрівних крамарів, переважно угорців та словаків за національністю, що торгували майже до кінця XIX ст. Кроплі — краплі,

ліки.

Копа — одиниця лічби грошей, що дорівнює п’ятдесяти копійкам.

«Ой, гоп, по вечери...» — танцювальна народна пісня (див.: Танцювальні пісні. — К., 1970. — С. 111). У збірнику вміщено текст, записаний у 1860 — 1870 рр. у селі Безпечна Сквирського повіту Київської губернії. Варіанти не зафіксовані. Шевченко побував на Сквирщині влітку 1846 р. і записав кілька народних пісень. Ймовірно, пісню «Ой, гоп, по вечері...» він почув саме тут.

Вертоград — сад.

...повесь перед Варварою-великомученицею. — Тобто перед іконою із зображенням однієї з перших канонізованих християнською церквою святих — Варварою, що, за легендою, жила у фінікійському місті Геліополі в кінці III — на початку IV ст. Житіє Варвари-великомучениці було популярним серед народу, про неї складені пісні і псальми.

Подати, дати на часточку — пожертвувати на церкву за чиєсь здоров’я або за упокій душі померлого.

Просфірка (просфіра, просфора) — білий круглий хлібець, що використовується в обрядах православного богослужіння.

Лушня (люшня) — кривий кусок дерева, що верхнім кінцем упирається у верхню в’язь воза, а нижнім одягається на вісь, завдяки чому підтримується бік возового ящика.

Охотники, полагать надо, что были немного намоча морду (термин из их же словаря)... принялися мочить морды. — Вжитий Шевченком у повісті фразеологізм пов’язаний з назвою створеного на Полтавщині з ініціативи В. О. Закревського гуртка так званих «мочеморд», до якого був причетний і поет. До гуртка належали Віктор і Михайло Закревські, Яків і Сергій де Бальмени, Микола Маркевич та інші — люди, опозиційно настроєні до миколаївського самодержавства, щирі прихильники поезії Шевченка. У своїх застіллях «мочеморди» вільнодумствували з приводу антидемократичних порядків у Росії, займалися різними жартівливими витівками.

Корнет — тут: військовий, що служить у кавалерії армії Російської імперії і має перший офіцерський чин (відповідає підпоручику піхоти).

Ротмістр — тут: кавалерійський офіцер в армії Російської імперії (в піхоті та інших військах чину ротмістра відповідало звання капітана).

Марія Єгипетська — одна з християнських святих. За легендою, жила в VI ст., замолоду вела розбещене життя. Навернувшись до віри, сорок сім років прожила в покаянні у зайорданській пустелі.

Житіє — релігійно-біографічний твір про життя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів, оголошених церквою «святими». /476/

...а препод обилась же) — Тобто стала праведною, святою.

Бель фам (франц. belle femme) — розкішна жінка.

Вовкулака — за народними повір’ями, людина, що обертається на вовка.

Кизлярка — виноградна горілка невисокої якості, яку виробляли в місті Кизлярі на Кавказі.

Патефруа (франц. pâtés de froids) — паштет із різних сортів м’яса, рідше — з риби й овочів, делікатес французької кухні. Подавався охолодженим.

Притча во языцех! — Тут у значенні: «Оце так пригода!»

...на руках грязи, что и вихтем м не отмоешь. — Віхоть — жмут клоччя, шматок старої тканини тощо для миття і чищення чого-небудь.

«Исаия, ликуй» — церковна пісня (тропар), що виконується під час вінчання.

Если б можно было достать шавлии... — Шавлія — тут настій або відвар із листя деяких видів шавлії — багаторічної рослини, що використовується як лікарський антисептичний засіб.

Зазвонили к павечерне. — Йдеться про велику навечірню — одну з церковних служб у православних християн, що, зокрема, правиться під час Великого посту.

Зазвонили к «Часам»... Уже на шестым и на девятый звонят... — «Часи» — богослужіння першого, третього, шостого, дев’ятого «часів» дня, позначувані так у Часослові. Шостий час відповідає першій, другій, третій, дев’ятий — четвертій, п’ятій і шостій годині пополудні. Служба шостого часу відбувається після літургії, дев’ятого — звичайно правиться з вечірнею, передуючи останній. У дні Великого посту служби третього, шостого та дев’ятого «часів» можуть відправлятися разом і мають особливу програму молитов і пісень.

«Упылася я...» — жартівлива народна пісня, див.: Zbiór wiadomości do antropologii krajowéj. — Kraków, 1883. — Т. 7. — С. [203]. — № 50; запис зроблено в селі Юрківщина на Волині; варіант — Кримський А. Звенигородщина. — К., 1928. — С. 138. Шевченко наводить цю пісню також у повістях «Музыкант», «Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не без морали».

«В сели довго говорылы...» — автоцитата з другого розділу поеми «Катерина».

...дьявол же искусил святого... — Йдеться про апостола Петра, який, за біблійними переказами, тричі зрікся Ісуса Христа, хоч і запевняв його перед тим, що коли б навіть усі зрадили його, він один залишився б йому вірним (див., наприклад, Матвія. Гл. 26. В. 33 — 35, 69 — 75).

...на Фоминой неделе... — перший тиждень після Великоднього, Святого тижня.

Сначала твой мылый-чорнобрывый остриг бы тебя и одел мальчиком (как сердечную Оксану)... — Йдеться про героїню повісті Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Сердешна Оксана».

...да, не снимая кандалов, и на кобылу. — Кобила — лава, на якій карали засуджених.

...единородная мать Энея... — Венера, в римській міфології богиня кохання і жіночої вроди. /477/

Боса, Задрипана, простоволоса... — неточна цитата з поеми І. П. Котляревського «Енеїда». У Котляревського:

боса,

Розхристана, простоволоса...

(Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. — Харьков, 1842. — Ч. 3. — С. 11). Рядки стосуються не Венери,

а Сивіли.

...бедная богиня Пафоса... — Венера, один із храмів якої знаходився в місті Пафосі на острові Кіпр. Цей храм — домівка Венери в поемі Котляревського.

В шинели сирий щеголяла, Манишки офицерам прала, Горилку з перцем продавала и т. [д.] — неточна цитата з «Енеїди». У Котляревського:

В шинелі сірій щеголяла, Походом на візку тряслась; Манишки офіцерські прала, З стрючком горілку продавала І мерзла вніч, а вдень пеклась.

(Там само. — Ч. 6. — С. 8). Йдеться про Венеру, яку в цих рядках зображено маркітанткою.

...запишемо и ее отца и матерь в свою граматку. — Граматка — тут: поминальний список.

...добро лилося, как будто сама фортуна коловратная на его хуторе поселилася в лице Аукии и Марка. — Згадавши про римську богиню долі, щастя, добробуту, успіху Фортуну (її зображували жінкою, що спирається на кулю і в правій руці тримає коло — символ мінливого щастя), Шевченко тут же розкриває зміст свого алегоричного порівняння.

...ходила в Киев на поклонение святым угодникам печерским. — Тобто до Києво-Печерської лаври, де існує культ «печерських угодників» — муміфікованих захоронень.

Зелені свята — Трійця, одне з найважливіших християнських свят. Відзначається на сорок дев’ятий день після Великодня, звичайно припадає на останні дні травня або на початок червня. Від давніх часів у багатьох народів зберігся звичай на Трійцю прибирати хати зеленню, прикрашати берези тощо.

Причт церковний — священнослужителі одного приходу.

...прочитал псалом «Боже, в помощь мою вонмиши». — Псалом 69 «Боже, в помощь мою вонми».

...вящше потрудимся. — Тобто більше потрудимось.

...отдаймо и кесарево кесареви. — Тут у значенні: «Займімося мирськими справами».

...прочитавши «Отче наш» и «Ядят убозии и насытятся»... — «Отче наш» — євангельська молитва (Матвія. Гл. 6. В. 9 — 13; Луки. Гл. 11. В. 2 — 4), читається не тільки у встановлені години богослужіння, а й перед їжею. «Ядят убозии и насытятся» — слова з Псалтиря (Пс. 22. В. 27).

И чего он тут не глаголал? И о Симеоне Столпнике, и о Марии Египтяныне... — Симеон Столпник (356 — 459) — один із християнських свя/478/тих, родом кілікієць. За переданнями, більшу частину дня упродовж сорока років молився і проповідував на площадці, що містилася на вершині стовпа і не мала жодних пристроїв для захисту від спеки та холоду, вітру й дощу. Марія Єгиптяниня — Марія Єгипетська.

И только было начал «Отолсте сердце их»... — «Отолсте бо серце людей сих» (Матвія. Гл. 13. В. 15).

...все духовенство запело хором «О всепетую Мати», потом «Богом избранную Мати, Деву Отроковицу», а потом «О горе мне, грешнику сущу». — «О всепетая Мати», «Богом избранная Мати, Дева Отроковица» — церковні пісні (кондаки) на честь Богородиці. «О горе мне, грешнику сущу» — псальма, складена українським і російським письменником, церковним і культурним діячем Д. С. Тупталом (Димитрієм Ростовським; 1651 — 1709) (рукописний збірник XVIII — XIX ст. «Канты... Димитрия Ростовского». — Російська Національна бібліотека. — Збірка А. О. Титова. — 271. — Арк. 67-67 звор. Відомі численні варіанти цього поширеного в народі вірша в українських рукописних збірниках XVIII ст. Під назвою «ПЂсня в недЂлю о блудном сынЂ» вірш друкувався у Богогласниках 1790, 1825, 1850, 1866 рр. (Українська поезія. Середина XVII ст. / Упорядники В. І. Крекотень, М. М. Сулима. — К., 1992. — С. 614).

....если бы тимпан и органы или хоч гусли доброгласны! — Тимпан — ударний музичний інструмент, тут: вид невеликої литаври. Орган — тут: стародавній духовий музичний інструмент у вигляді ріжка. Гуслі — щипковий музичний інструмент. Тимпан, орган та гуслі згадуються в Біблії.

Клечальное воскресенье продлилося до вторника. — Клечати — убирати, прикрашати (зеленню). Клечальна неділя — Трійця, Трійцин день.

...засунули ему граматку за пазуху... — Граматка — тут: буквар.

...одолел букварь до самого «Иже хощет спастися». — Тобто прочитав буквар до кінця (до останньої літери церковнослов’янської і старої російської абетки «іжиці» (У), що позначала звук «і»). «Иже хощет спастися» — початок передмови до Псалтиря церковного діяча і письменника Афанасія, архієпископа александрійського (298 — 373).

По обычаю древнему нужно бы кашу варить... — За народним звичаєм, після закінчення навчання грамоті дяк-учитель одержував від родичів учня горщик каші, в який кидали мідні та срібні гроші. Шевченко точно описав цей народний звичай.

Часослов — богослужбова книга з текстами релігійних пісень та молитов, призначених для щоденних церковних відправ; використовувалась як читанка при навчанні грамоти.

...Марко уже посередине церкви читал большое повечерие... — Йдеться про велику навечірню (рос. — большое повечерие). У звичайні дні після вечірні правилася мала навечірня (рос. — малое повечерие) — скорочений варіант великої.

...услышала читающего Марка, и уже не одну «Нескверную, неблазную», а и «Полуношницу»... — «Нескверная, неблазная» — молитва на честь Богородиці. «Полунощница» — церковна служба, що правиться опівночі й в будь-який час ночі до ранку.

Кафізма — назва кожного з двадцяти розділів, на які поділений Псалтир для читання за обрядом православного богослужіння.

...отец Нил на гуслах играл «Исусе мой прелюбезный...» — псальма, складена Д. С. Тупталом (див.: Псальмы или духовные канты, со/479/чинения святителя Димитрия митрополита Ростовского, изданные протоиереем церкви Святителя Стефана епископа Пермского, что при первой Московской гимназии, Аристархом Израилевым: С присовокуплением псалма, сочиненного в честь святителя Димитрия, при открытии мощей его. — М., 1889. — С. 10 — 11).

...Яким был похож на Афанасия Ивановича после смерти Пульхерии Ивановны... — Йдеться про ідилічне подружжя з повісті М. В. Гоголя «Старосветские помещики».

...начал читать «Блажен муж». — Псалом 1.

Когда же дочитался до «Славы» и начал читать «Со святыми упокой», то не мог проговорить «рабу твою Марту». — «Слава» — мале славословіє, що читається між частинами кафізми; «Со святыми упокой» — заупокійна церковна пісня (кондак).

...и, как Гоголь говорит, юркость... — У поемі «Мертвые души» М. В. Гоголь, характеризуючи одного з героїв — Ноздрьова, відзначає «неугомонную юркость и бойкость» його характеру (Гоголь Н. Похождения Чичикова, или Мертвые души. — М., 1842. — С. 135).

...какая за тебя, безусого, выйде. Разве какая бессережная! — Тобто бідна, неімуща.

А для себя привезли... Ефрема Сирина и «Житие святых отец» за весь год. — Єфрем Сирін — церковний письменник IV ст., родом із Сирії. Автор молитов, віршів на церковні теми, проповідей. Починаючи з XVII ст. твори Єфрема Сиріна неодноразово видавались у Росії (зокрема Києво-Печерською лаврою) старослов’янською мовою. З другої половини 40-х років XIX ст. почали друкуватися їх російські переклади (зокрема: Цветы из сада святого Ефрема Сирина. — М., 1847; Творения святых отцов в русском переводе, издаваемые при Московской духовной академии. — 1848 — 1853. — Т. 12 — 16, 18, 20, 22). Слово Єфрема Сиріна на преображеніє у перекладі українською мовою Т. Земки опубліковано у книзі: Андрій, архієпископ Кесарії капподокійської. Толкованіє на Апокаліпсис. — К., 1625. — Арк. 123 — 126. «Житие святых отец» за весь год. — Йдеться про Четьї Мінеї — церковно-релігійні збірники, в яких «житія святих», а також перекази, повчання тощо розміщені по днях кожного місяця. Шевченко, найімовірніше, мав на увазі Четьї Мінеї Д. С. Туптала (збірник створено в 1689 — 1705 рр., перевидавався зі змінами до XX ст.) або його переробки XIX ст.

«Всякому городу нрав и права» — сатиричний вірш Г. С. Сковороди (1722 — 1794), поширився як народна пісня. Введений І. П. Котляревським до п’єси «Наталка Полтавка» як пісня возного.

...купила небольшой образок святого гробокопателя Марка, колечко у Варвары-великомученицы и шапочку Ивана Многострадального. Образок святого гробокопателя Марка. — Йдеться про ікону Марка-печерника, християнського святого. Жив у XI ст., був ченцем Києво-Печерського монастиря, похований там же. Колечко у Варвары-великомученицы — тобто в Михайлівському Золотоверхому монастирі. За переданнями, мощі Варвари-великомучениці в 1108 р. були перенесені з Константинополя до Києва дочкою імператора Олексія Комніна Варварою, що стала дружиною великого київського князя Святополка Ізяславича (1050 — 1113), і покладені у Михайлівському Золотоверхому монастирі. Вважається, що свята Варвара наділена даром врятовувати від наглої і насильницької /480/ смерті. Іван (Іоан) Многостраждальний — християнський святий XII ст., за переданнями, близько тридцяти років прожив у печері, закопаний по плечі в землю. Похований у Києво-Печерському монастирі.

Прилуки, Прилука — повітове місто Полтавської губернії (тепер районний центр Полтавської області). Шевченко приїздив до Прилук у 1845, 1846, 1859 рр. Згадки про це місто є також у повісті «Музыкант».

Дубовий Гай — село Прилуцького повіту Полтавської губернії, нині — Прилуцького району Чернігівської області.

...хотела зайти в Густыню, в то время только возобновлявшуюся. — Густинь — Густинський Свято-Троїцький чоловічий монастир, розташований у селі Густинь Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Прилуцького району Чернігівської області). Заснований 1600 р. У 1799 р. монастир закрито, 1843 р. відновлено. Відкриття відбулося 15 травня 1844 р. до завершення відбудови. Шевченко побував у Густині наприкінці червня 1845 р. й за дорученням Київської археографічної комісії виконав три акварельні малюнки монастирських споруд. Про відвідання Густинського монастиря він згадує в повісті «Музыкант».

Во времена самой нежной моей юности (мне было тогда 13 лет) я чумаковал тогда с покойником отцом. — Батько Шевченка Григорій Іванович помер 21 березня 1825 р., коли Тарасу було одинадцять років (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії: 1814 — 1861. — К., 1982. — С. 9).

Выезжали мы из Гуляйполя. Я сидел на возе и смотрел не на Новомиргород, лежащий в долине над Тикичем, ана степь, лежащую за Тикичем. — Гуляйполе — давня назва (до 1787 р.) містечка Златополя Чигиринського повіту Київської губернії. У 1959 р. Златополь об’єднано з Новомиргородом. Новомиргород — місто Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (тепер районний центр Кіровоградської області), розташоване на річці Великій Висі (ліва притока річки Синюхи). Тікич — річка у Черкаській області, один із витоків Синюхи. Тут і далі Шевченко помилково називає Тікич замість Великої Висі.

Соб, цоб — вигук, яким волів або коней повертають ліворуч.

Єлисавет (Єлисаветград) — повітове місто Херсонської губернії (тепер Кіровоград, обласний центр України).

...мы приехали в Грузовку... — Очевидно, йдеться про село Грузьке, розташоване в долині річки Грузької, за 18 км на захід від Кіровограда.

Старі Санжари (з 1946 р. — Решетники) — село на Полтавщині. Біля Санжар був брід через Ворсклу, тут проходив чумацький шлях.

Троїста музика — український народний музичний ансамбль — тріо, до складу якого входять скрипка, бас і бубон або цимбали, бас, ударні (бубон чи барабан).

Білоцерківка — село на Полтавщині, розташоване на річці Псьол.

Идуть соби чумаченьки Та йдучи спивають. — Неточна автоцитата з третього розділу поеми «Катерина»:

Ідуть шляхом чумаченьки,

Пугача співають.

Серце мое! доле моя! Моя Катерыно! — Авторемінісценція з поеми «Катерина». Пор.: «Катерино, серце моє», «Де то моя Катерина», «Серце моє! Не плач, Катерино» та ін. /481/

Маслосвятіє — обряд соборування єлеєм, тобто помазання єлеєм тяжкохворого чи вмираючого.

Третьи петухи только что пропели... — Спів третіх півнів — знак рівної відстані від півночі до вранішньої зорі.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.