[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 5. — С. 313-418.]

Попередня     Головна     Наступна

КОМЕНТАРІ

У п’ятому томі академічного зібрання творів Шевченка вміщено: щоденник 1857 — 1858 рр.; автобіографію 1860 р. та автобіографічний лист до редактора журналу «Народное чтение»; звернення до передплатників першого видання поеми «Гайдамаки» 1841 р. «Панове субскрибенти!»; літературно-критичні та театральні статті (післямова до окремого видання поеми «Гайдамаки» 1841 р.; проспект серії офортів «Живописная Украина», повідомлення про її видання, тексти під офортами; передмова до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 р.; «Бенефис г-жи Пиуновой, января 21, 1858 года»); археологічні нотатки; «Букварь южнорусский»; записи народної творчості.

Текст «Букваря южнорусского» подається фототипічним способом, що дає можливість зберегти авторську своєрідність організації матеріалу, авторське графічне оформлення тексту, та друкується за сучасною орфографією — критично встановлений текст.

У розділі «Записи народної творчості» зібрано всі відомі на сьогодні фольклорні записи, зроблені Шевченком або на його прохання іншими особами переважно в його робочих альбомах» (Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 106 — 109). Введено кілька записів за публікаціями, про які є свідчення, що вони здійснені за Шевченковими записами, нині невідомими. Розділ доповнено досі не друкованими записами з альбомів № 107, 108.

Видання творів, зібраних у п’ятому томі, ґрунтується на всій сукупності текстологічних досліджень творчості Шевченка — атрибуції текстів, класифікації джерел тексту за часом і місцем їхнього створення та публікації, автентичністю і повнотою тексту, наявністю в них пошкоджень та сторонніх нашарувань, розробці методів їхнього усунення.

Твори Шевченка (основні тексти й варіанти) та записи народної творчості подаються за автографами, прижиттєвими виданнями та публікаціями (зокрема, деякими посмертними — у збірнику: Чумацкие народные песни. — Киев, 1874; у журналі: Русский библиофил. — 1914. — № 1 тощо), здійсненими за автографами, нині невідомими (з виправленнями друкарських та інших помилок). Усі уточнення, виправлення, редакторські кон’єктури, внесені в текст, застережено в коментарях.

Тексти подаються за сучасним правописом із збереженням особливостей мови Шевченка.

У коментарях враховано всі свідчення і згадки Шевченка про свої твори, свідчення сучасників поета в листах і спогадах, матеріали та ко/316/ментарі, вміщені в «Шевченківському словнику» (К., 1977 — 1978), у виданнях творів поета, збірниках праць тридцяти чотирьох наукових шевченківських конференцій. Використали упорядники і власні архівні, бібліографічні розшуки та коментарі до попередніх видань.

Коментарі написали: до щоденника — Л. Н. Большаков (за участю Н. О. Вишневської); до автобіографії, статей — Н. О. Вишневська; до повідомлення про видання та проспект серії офортів «Живописная Украйна» — В. С Бородін; до «Букваря южнорусского» — Н. О. Вишневська та В. С. Бородін; до археологічних нотаток — І. Г. Шовкопляс і В. С. Бородін; до записів народної творчості — Н. О. Вишневська (за участю О. А. Правдюка).

[ЩОДЕННИК]

Джерело тексту:

автограф в окремому саморобному зошиті-альбомі, виготовленому з дев’яти пронумерованих менших зшитків, оправленому в гарний коричневий сап’ян, з витисненими на лицевому боці оправи золотом словами: «Дневник Шевченка с 12 июня 1857 до 13 июля 1858 года», нижче — «12 июля 1858 года», з написом рукою М. М. Лазаревського на звороті останнього, 104-го аркуша: «Этот дневник подарен Т. Г. Шевченком 12 июля 1858 года в день именин Лазаревского» (ІЛ, ф. 1, № 104).

Подається за автографом. Уточнюється за автографом текст уривка в записі від 25 червня 1857 р.: «... я имел случай просидеть под арестом в одном каземате с колодниками и даже с клейменными каторжниками и нашел, что к этим заклейменным злодеям слово "несчастный" более к лицу, нежели этим растленным сыновьям беспечных эгоистов родителей» (друкується «беспечных эгоистов родителей», а не «безличных эгоистов родителей», як помилково друкувалося досі, зокрема, у виданнях: Шевченко Т. 1) Повне зібрання творів. — К., 1927. — Т. 4. — С 20; 2) Повне зібрання творів у десяти томах. — К., 1951. — Т. 5. — С 18; 3) Повне зібрання творів у шести томах. — К., 1964. — Т. 5. — С. 31). У реченні «И если бы боцман мне не указал его» (запис від 29 серпня 1857 р.) виправляється «боцман» на «лоцман» (уніфікується слововживання за загальним змістом твору). В записі від 6 лютого 1858 р. на місці залишеного поетом пропуску проставлено число випускниць Нижньогородського інституту шляхетних дівчат — [23]. Пропущені в автографі через недогляд слова встановлюються за контекстом (кон’єктури вводяться в тексті у квадратових дужках). Шевченкові написання власних імен (Залецкий, Штербер, Бетговен, Гумбольд, Шейгель, Желиковский), розбіжне написання окремих прізвищ (Кроневич — Кроникевич, Рыбочкин — Рыбушкин), переплутані ініціали (Э. А. Бабкин, хоч ініціали мають бути — А. Э.; Д. А. Улыбышев — А. Д.; Н. А. Муравьев — А. Н.; В. А. Станкевич — А. В) послідовно зберігаються; правильне їх написання подається у коментарях при першій їх згадці. Позначені ініціалами прізвища, імена та по-батькові (Ч[арц] — с. 15, П[еровский] — с 23, Н[астасия] И[вановна] — с 69, С [апожников], К[ишкин], А[лександр] А[лександрович] — с. 102, Ф[едор] П[етрович] — с 119, В[ладимир] И[ванович] — с 136, М[ихайло] С[еменович] — с 140), власні назви («О[течественные] з[аписки]», «К[нязь] Пожарский» тощо), скорочення типу г[раф], г[енерал], губ[ернатор], /317/ м[адам], м[есье] тощо розкриваються і доповнюються в квадратових дужках.

Записи, зроблені на прохання поета іншими особами, друкуються іншим шрифтом.

Датується за автографом, де перший запис позначено «12 июня» (1857 р.), останній — «13 июля» (1858 р.): 12 червня 1857 р., Новопетровське укріплення — 13 липня 1858 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано за автографом із багатьма вимушеними купюрами й переробками тексту з огляду на цензуру в журналі «Основа» (підготовка тексту Л. М. Жемчужникова): 1861. — № 5. — С. 6 — 13; № 6. — С. 5 — 16; № 7. — С. 7 — 18; № 8. — С. 3 — 15; № 9. — С. 13 — 24; № 11. — С. 6 — 16; 1862. — № 1. — С. 7 — 16; № 2. — С. 3 — 29; № 3. — С. 20 — 33; № 4. — С. 31 — 45; № 5. — С. 14 — 25; № 6. — С. 3 — 14; № 7. — 17 — 29; № 8. — С. 5 — 20.

Цензурні умови не давали змоги подати повний текст щоденника і змушували пропускати політично гострі записи поета й переробляти деякі місця. До цього додавалися перешкоди іншого, етичного порядку. Писаний у 1857 — 1858 рр., щоденник був ще надто свіжим документом, щоб його можна було друкувати повністю одразу ж по смерті поета. Згадувані в ньому особи були ще живі й, природно, могли б обурюватися публікацією деяких місць щоденника, що їх стосувалися. Надруковані в «Основі» уривки обіймали майже весь текст щоденника, але містили численні купюри, іноді досить великі (не вміщено, зокрема, запис від 21 червня 1857 р.), в окремих випадках — часткові переробки тексту. Частина прізвищ була зашифрована.

Проте й така, скорочена публікація, з купюрами цензурного та етичного характеру, викликала докори на адресу журналу. Закінчуючи у восьмій книжці 1862 р. друкування щоденника, редакція зазначала у примітці: «Нас упрекали, зачем мы печатали весь Дневник сподряд, не исключая многих мелочей — и не занимательных, и в то же время слишком обнажающих темные стороны домашней жизни поэта. По мнению этих строгих судей, образ поэта должен оставаться светлым и величавым, как его произведения: следовало выбрать лучшие страницы из Дневника, а не помещать таких подробностей, которые прочесть было бы неприятно самому Шевченку».

Не прийнявши цих закидів, редакція «Основи» так виклала свою точку зору на щоденник поета: «Мы руководились иною мыслью; мы, напротив, жалеем, что принуждены были выпустить некоторые места, где резко высказываются и его негодования, и ненависть, и желчные приговоры, и насмешка; мы уверены, что поэт не упрекнул бы нас за это. Шевченко при жизни скрывал только свои задушевные думы и самые нежные проявления своего сердца; но никогда не старался скрыть и тем более закрашивать те пятна, которые наложила на него многопечальная и многотрудная жизнь, продержавшая его от колыбели до могилы в черном теле. Он никогда не подымался на ходули, никогда не разыгрывал роли; будучи без малейших усилий истинно возвышен, неподражаемо велик в своих созданиях (из которых многие еще не напечатаны), он никогда в жизни не высился во весь свой рост, становясь рядом рука об руку с людьми обыкновенными, рядовыми... Пускай в напечатанном нами Дневнике увидят Шевченка всего, каков он был; пускай из него поймут, что наше пристрастие не то, /318/ которое боится правды для своих любимцев. Тому, кто имел полное право отнестись к своей Музе — к своему главному призванию — с словами:

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли: у нас нема

Зерна неправди за собою, —

тому не страшна правда» (Основа. — 1862. — № 8. — С. 19).

Разом із М. М. Лазаревським та Л. М. Жемчужниковим редакція «Основи» вперше привернула увагу до ваги та значення Шевченкового щоденника й здійснила першу його публікацію настільки сумлінно й дбайливо, наскільки це було тоді можливо.

Першодрук в «Основі» протягом трьох десятиріч лишався єдиною публікацією щоденника. У 1893 р. з’явився український його переклад, здійснений О. Я. Кониським: Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка // Правда (Львів). — 1893. — Т. 18 — 19; 1894. — Т. 20 — 23 (майже одразу ж передруковано в книжці: Шевченко Т. Кобзар. — Частина третя. — Львів, 1895 / Редакція О. Огоновського).

Вперше (російський оригінал) уведено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори в двох томах / Видання В. Яковенка. — Том другий. — СПб., 1911. — С. 145 — 342. Щоденник надруковано повніше за першодрук в «Основі», але чималого числа вимушених давніх скорочень тексту не пощастило уникнути й тут.

У своїй передмові видавець В. Яковенко змушений був зауважити: «Текст "Дневника" весь сплошь проверен при любезном содействии М. М. Коцюбинского по подлиннику, хранящемуся в Черниговском музее; но конфискация, постигшая полный "Кобзарь" (йдеться про вилучення за вироком Санкт-Петербурзької судової палати, затвердженим сенатом, більше шести аркушів забороненого тексту в «Кобзарі» 1910 р., першому томі «Творів» 1911 р. та «Кобзарі» за редакцією В. Доманицького 1908 р. — Ред.), показала, что полный текст "Дневника" тоже не может быть еще опубликован, поэтому пришлось делать пропуски, повсюду обозначенные» (с. III — IV). Відсутність у виданні коментарів дала підставу К. I. Чуковському різко зауважити у своїй рецензії, що «книжка ця без керма і без вітрил і чекає свого Венгерова (літературознавець С. О. Венгеров. — Ред.). Адже це не просто книжка, це видання класика. Не можна через піввіку після смерті друкувати його абияк, поспіхом, без вивчення тексту, без усякої редакції» (Речь. — 1911. — № 158).

Вперше повністю опубліковано уривки щоденника, що не були вміщені в першодруці в «Основі» 1861 — 1862 рр., П. Зайцевим 1919 р. (Зайцев П. Недруковані місця з Журналу (Щоденника) Т. Шевченка // Наше минуле. — 1919. — № 1/2. — С. 1 — 16). А через п’ять років вийшло під назвою «Дневник» у Харкові повне науково-критичне видання: Шевченко Т. Дневник / Редакция, вступительная статья и примечания И. Я. Айзенштока. — Харьков: Пролетарий, 1925.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Повне зібрання творів Тараса Шевченка. — Том четвертий. Щоденні записи (Журнал). Текст. Первістні варіанти. Коментарій / Редакція і вступне слово акад. Сергія Єфремова. — К.: ДВУ, 1927. У передмові «Од редактора» організатор роботи над томом С. Єфремов зазначав, що «силкувався (разом з редакто/319/ром-текстологом М. М. Новицьким. — Ред.) якомога менше відступати від первотвору, навіть у дрібницях, аж до пунктуації, дуже своєрідної у Шевченка, намагаючись дати точну копію оригіналу» (с. VI). Видання готувалося як дипломатичне, документальне і становить точний передрук тексту Шевченкового щоденника засобами нового друкарського набору. Вперше подано первісні варіанти тексту, понад 650 сторінок займають у томі докладні й ґрунтовні коментарі, написані самим редактором (432 коментарі) та залученими ним до праці співробітниками, фахівцями з різних галузей науки.

Після незаконних репресій, що звалилися на С. Єфремова в результаті штучно сфабрикованого процесу над так званою Спілкою визволення України, видання повного зібрання творів Шевченка припинилось, видані вже третій та четвертий його томи були вилучені чи опинились у спецсхронах.

Наступні публікації Шевченкового щоденника повернулися від дипломатичного типу видань до видань переважно науково-критичних. Критично перевірений текст щоденника подано в академічних виданнях: Повне зібрання творів Т. Шевченка в десяти томах (Т. 5. — К., 1951) та Повне зібрання творів у шести томах (Т. 5. — К., 1964). У 1972 р. видавництвом «Наукова думка» здійснено видання щоденника фототипічним способом.

1857

12 червня

...это случилося... в Новопетровском укреплении... — Укріплення на півострові Мангишлак на північно-східному березі Каспійського моря, засноване 1846 р. Його гарнізон налічував понад 700 чоловік і складався в основному з двох рот 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу та загону Уральського козачого війська. Шевченко перебував у цьому укріпленні з 17 жовтня 1850 р. до 2 серпня 1857 р. Увесь цей час він числився рядовим четвертої роти 1-го лінійного батальйону, якою командували штабс-капітан М. М. Потапов, а після його смерті — Є. М. Косарев. У 1858 р. укріплення дістало назву Форт Олександрівський, 1939 р. — місто Форт Шевченка.

...который имеет сообщение с Астраханью... — Астрахань — місто на острові, утвореному Волгою та її рукавами на відстані близько 100 км від Каспійського моря; з 1717 р. — центр Астраханської губернії. Протягом усього часу перебування в Новопетровському укріпленні Астрахань була для Шевченка найближчим великим містом, через яке в основному здійснювався його зв’язок із зовнішнім світом. З розповідей астраханців, які з’являлися на Мангишлаку, він мав досить повне уявлення про вигляд і життя міста, що знайшло своє відображення в повісті «Близнецы».

13 червня

По милости ротного писаря... — Ним був унтер-офіцер К. П. Петров.

...в шканечных журналах... — Тобто в суднових вахтових журналах.

...как сказал поэт наш... — Вірш російського поета О. В. Кольцова (1809 — 1842) «Пишу не для мгновенной славы...», вперше опублікований /320/ 1846 р., Шевченко цитує з пам’яті, з відміною тільки в пунктуації першого рядка (кома замість двох крапок).

...со времени посвящения моего в солдатский сан... — У доповіді головного начальника III відділу О.Ф. Орлова Миколі І від 26 травня 1847 р. про Кирило-Мефодіївське товариство та покарання його учасників, зокрема Шевченка, зазначалося: «Художника Шевченко, за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский Отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». На оригіналі документа напис олівцем рукою Миколи I: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать» (Кирило-Мефодіївське товариство. — К., 1990. — Т. 1. — С. 69).

...письмо... от Михайла Лазаревского... — Лазаревський Михайло Матвійович (1818 — 1867) — близький друг Шевченка. Вихованець Ніжинського ліцею князя Безбородька. Після закінчення курсу служив у Чернігівській цивільній палаті. У 1840 р. переїхав до Тобольської губернії, де служив протягом 1841 — 1845 рр., звідти перевівся до Оренбурга і працював там столоначальником Прикордонної комісії. У 1850 р. обіймав посаду радника Петербурзького губернського правління. Керував справами та маєтками графа О. С. Уварова в Москві. Шевченко познайомився з М. М. Лазаревським у липні — серпні 1847 р. в Орській фортеці. Перебуваючи у відпустці в Україні, а потім у Петербурзі, М. М. Лазаревський піклувався про полегшення долі Шевченка. Особисті контакти відновилися, коли М. М. Лазаревський у грудні 1849 р. приїхав до Оренбурга; тоді ж Шевченко намалював портрет братів Лазаревських — Михайла і Федора.

Он извещает меня, или, лучше, поздравляет с свободою. — Йдеться про лист М. М. Лазаревського від 2 травня 1857 р., в якому він повідомляв: «Я узнал только, что третьего дня послана бумага командиру Оренбургского корпуса, что ты... получаешь отставку, с предоставлением избрать род и место жизни» (Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 81).

...собираю сведения о волжском пароходстве. — Пасажирський зв’язок вгору по Волзі здійснювався пароплавами різних компаній. Розкладу руху пароплавів не існувало. Відстань між Астраханню і Нижнім Новгородом (2072 верстви) долалась звичайно за три-чотири тижні.

...астраханские флотские офицеры (крейсеры от рыбной экспедиции). — Шевченко має на увазі експедицію для вивчення Каспійського рибовилову 1853 — 1856 рр., яку очолював академік Карл Максимович Бер (1792 — 1876), і, мабуть, експедицію під керівництвом ученого-гідрографа Миколи Олексійовича Івашинцева (1819 — 1871). Обидві експедиції використовували для своїх потреб військові судна.

...а из Москвы, помолившись Богу за Фультонову душу, через 22 часа и в Питер. — Шевченко гадає їхати від Москви до Петербурга залізницею. Згадка тут про американського механіка Роберта Фултона (1765 — 1815), винахідника пароплава, — помилка; мається ж на увазі винахідник паровоза — Джордж Стефенсон (1781 — 1848). У Р. Фултоні, який згадується в щоденнику двічі, Шевченко бачив натхненника практичного застосування сили пари не лише на воді, а й на рейках (йдеться про залізницю з Москви до Петербурга). /321/

Вся переписка моя идет через Гурьев-городок. — Місто поблизу впадіння ріки Урал у Каспійське море, тепер адміністративний центр Гур’євської області Казахстану. Шевченко був тут проїздом у жовтні 1850 р., коли в останні дні перед закриттям навігації на Каспії його перевозили з Орської фортеці в Новопетровське укріплення. Через Гур’єв йшла військова пошта з Оренбурга й Уральська на Мангишлак і зворотна — від розташованих там військових підрозділів та окремих осіб.

Не вздумает [ли] батько кошовый Кухаренко написать мне? — Кухаренко Яків Герасимович (1799 — 1862) — український письменник і етнограф, у кінці життя — наказний отаман Чорноморського (Кубанського) козацького війська. Шевченко познайомився з ним 1840 р. в Петербурзі, схвально відгукнувся про його п’єсу «Чорноморський побит на Кубані», клопотався про її постановку в аматорському студентському театрі Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Я. Г. Кухаренко морально і матеріально підтримував поета. Шевченко ділився з ним творчими задумами, посилав свої твори, мав намір заїхати до нього по дорозі із заслання. У записі згадується лист Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 76 — 77).

...во время коронации... — Йдеться про коронацію Олександра II (вона відбулась у липні 1856 р.).

...познакомился со стариком Щепкиным... — Щепкін Михайло Семенович (1788 — 1863) — російський актор. Шевченко познайомився з ним, очевидно, 1844 р. в Москві, коли повертався з України до Петербурга; присвятив йому поезію «Заворожи мені, волхве...» (1844).

Через Кизляр и Ставрополь проехать в Екатеринодар... — Кизляр — місто на лівому березі річки Терек, повітовий центр Ставропольської губернії. Ставрополь — місто на Ставропольській височині, в центральній частині Передкавказзя, в XIX ст. — центр губернії. Катеринодар (тепер Краснодар) — місто на річці Кубань, в XIX ст. — центр Чорноморського (Кубанського) козацького війська.

... Несвиж... — містечко Слуцького повіту Мінської губернії, поблизу якого був розташований маєток Залеських — Рачкевичі.

...село Чирковичи... — Йдеться про Рачкевичі.

...обняв своего друга и товарища по заключению Бронислава Залецкого... — Залеський Броніслав (1820 — 1880) — польський історик і художник, учасник польського національно-визвольного руху. Після дворічного заслання до Чернігова був 1848 р. засланий до Окремого Оренбурзького корпусу рядовим. Звільнений у чині прапорщика, повернувся 1856 р. на батьківщину, брав участь у редакційних комісіях з підготовки селянської реформи 1861 р. У 1860 р. емігрував до Франції. Виступав як історик, став відомим як автор малюнків з життя степових народів. Знайомство Шевченка і Бр. Залеського припадає на початок листопада 1849 р., коли після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга Бр. Залеський був як художник відряджений допомагати Шевченкові завершувати малюнки, виконані під час експедиції. У 1851 р. вони разом брали участь у Каратауській експедиції. Тоді Шевченко зобразив Бр. Залеського поруч себе на малюнку сепією «Серед товаришів». Після повернення звільненого Бр. Залеського на батьківщину Шевченко посилав йому свої твори на продаж. У виданому 1865 р. у Парижі альбомі офортів «La vie steppes kirghizes» Бр. Залеський подав офорти з кількох малюнків Шевченка. /322/

...графини Настасии Ивановны, Толстой и ее великодушного супруга графа Федора Петровича. — Толстой Федір Петрович (1783 — 1873) — російський скульптор і живописець, з 1828 по 1859 р. — віце-президент, а з 1859 р. — товариш президента Академії мистецтв. Толстая Анастасія (Настасія) Іванівна (1817 — 1889) — дружина Ф. П. Толстого. Починаючи з 1855 р. подружжя клопоталося про звільнення Шевченка із заслання.

Уральськ — місто на річці Урал, засноване 1613 р. як один з військових аванпостів на кордоні з Ногайським ханством, згодом — центр Уральського козацького війська. В Уральську містився штаб і основний склад 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, в списках якого протягом семи років перебував Шевченко.

14 червня

...разрешился... мешком целковых и арапчиков. — Цілковий — срібний карбованець, арапчик — червінець.

...отнесли его Попову... — Попов Іван — купець, торговець у Новопетровському укріпленні.

...Козак Луганский... — псевдонім Володимира Івановича Даля (1801 — 1872), російського письменника, лексикографа, фольклориста, етнографа. Збірник оповідань, приказок і загадок для солдатського читання «Солдатские досуги» вперше був виданий у Петербурзі 1843 р.

15 червня

...портрет г. Бажанова... — Бажанов Микола Ефремович — підпоручик, наглядач півгоспіталя в Новопетровському укріпленні (з 1845 р.). Шевченко познайомився з М. Є. Бажановим і його дружиною Катериною Агатангелівною у Новопетровському укріпленні, намалював їхній парний портрет. Портрет М. Є. Бажанова, про який йдеться в цьому записі, не відомий.

Черт принес приятельницу... — Особа не встановлена. Можливо, йдеться про К. А. Бажанову.

...у горничной и у своего фаворита Молчалина А. — Шевченком зашифровані дійсні особи. «Горничная» — Жуйкова Олімпіада Петрівна, молода дружина поручика 1-го Оренбурзького лінійного батальйону О. Г. Жуйкова (1837 — ?), дочка есаула П. Г. Решетнова, що служив у Новопетровському укріпленні, «Молчалин А.» — вірогідно, сам О. Г. Жуйков. Молчалін — персонаж комедії О. С. Грибоедова «Горе от ума».

...тесть своєму будущему зятю Ч[арцу]... — «Тесть» — Васильєв Андрій Васильович, письмоводитель контори Новопетровського військового госпіталю, губернський секретар. Чарц Астафій Васильович — підпоручик 1-го Оренбурзького лінійного батальйону; в Новопетровське укріплення був переведений з батальйону № 5 Орської фортеці.

...зашел к Мостовскому... — Мостовський Мацей Валентійович (1804 — ?) — поручик, а потім штабс-капітан Оренбурзького артилерійського гарнізонного округу. Учасник польського національно-визвольного /323/ руху початку 30-х років XIX ст. В Новопетровське укріплення переведений не раніше 1853 р. М. В. Мостовський залишався в Новопетровському укріпленні й після від’їзду Шевченка.

16 червня

...лучше воспитанников Неплюевского корпуса. — Йдеться про Оренбурзький кадетський корпус, заснований 1825 р. і названий на честь першого намісника краю І. І. Неплюєва.

...о революции 1830 года. — Мовиться про польське визвольне повстання в листопаді 1830 — жовтні 1831 рр.

...миледи М[ешкова]... — Мєшкова Варвара Василівна — дружина комісаріатського чиновника Новопетровського арсеналу унтер-цейхвартера Михайла Федотовича Мєшкова.

...отдает унтер-офицерше Петровой... — Петрова Ганна Олексіївна — дружина ротного писаря К. П. Петрова.

...нашей комендантши... — Ускова Агафія (Агата) Омелянівна (1828 — 1899) — дружина коменданта Новопетровського укріплення І. О. Ускова. Двадцятип’ятирічна «комендантша», прибувши на Мангишлак 1853 р., заприятелювала з Шевченком. «Эта прекраснейшая женщина для меня есть истинная благодать Божия. Это одно-единственное существо, с которым я увлекаюсь иногда даже до поэзии», — писав Шевченко Бр. Залеському 9 жовтня 1854 р. В Новопетровському укріпленні в 1853 — 1854 рр. Шевченко виконав три портрети А. Ускової — погрудний; більш, ніж поясний; з донькою Наталею. А. Ускова залишила спогади про Шевченка (Науковий збірник за рік 1926. — К., 1926. — Т. 21. — С 168 — 173).

...Наташенька и Наденька... — Ускова Наталія Іракліївна (в заміжжі — Зарянко; 1853 — 1918) — старша дочка Ускових. Залишила спогади про Шевченка (Киевская старина. — 1889. — № 2. — С. 297 — 313); зберегла й передала в Україну малюнки Шевченка та матеріали про Новопетровське укріплення. Шевченко намалював її портрет і подарував їй з дарчим написом. Лишив їй книжку Ф. Кемпійського «О подражании Христу». Ускова Надія Іракліївна (в заміжжі — Смоляк; 1856 — 1935) — молодша дочка Ускових. Обидві дочки Ускових народились у Новопетровському укріпленні.

17 червня

...и видит Бога на земле, как говорит поэт. — Неточна цитата з вірша М. Ю. Лермонтова «Когда волнуется желтеющая нива...». У Лермонтова: «И в небесах я вижу Бога...».

...со дня получения письма от М. Лазаревского. — 7 квітня 1857 р. Шевченко отримав лист М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р., в якому повідомлялося, що «о увольнении его в отставку уже последовало разрешение царя» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 78).

Спасибо еще Кулишу... — Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 — 1897) — український письменник, історик, фольклорист, етнограф, критик і перекладач. Шевченко познайомився з П. Кулішем 1843 р. в Києві; разом брали участь у Кирило-Мефодіївському товаристві. Під час заслання в Тулу П. Куліш отримав можливість відновити літературну ро/324/боту, а після смерті Миколи I, переїхавши до Петербурга, розвинув видавничу діяльність.

«Записки о Южной Руси» — збірник фольклорних і літературних творів та історичних матеріалів, що його упорядкував і видав у двох томах П. Куліш у 1856 — 1857 рр. в Петербурзі. У цьому записі йдеться про перший том. Обидва томи разом Шевченко отримав від Куліша в листопаді 1857 р. в Нижньому Новгороді. У другому томі опубліковано поему Шевченка «Наймичка» (без імені автора).

Окроме Суботова, т. е. насчет места бывшего дома Богдана Хмельницкого. — Суботів — село Чигиринського повіту Київської губернії. У XVII ст. — одна з резиденцій гетьмана Богдана Хмельницького. Шевченко був у цьому селі в 1843 і 1845 рр. Під час другого приїзду виконав акварелі «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», «Кам’яні хрести в Суботові», «Будинок Хмельницького в Суботові» (малюнок не зберігся).

18 червня

Видел во сне Межигорского Спаса, Дзвонковую Криницю и потом Выдубецкий монастырь. — Межигірський Спасо-Преображенський монастир, один із найдавніших в Україні, заснований 988 р., одночасно із введенням християнства в Київській Русі, в околицях колишнього села Міжгір’я на березі Дніпра північніше Вишгорода, — Шевченко відвідав це місце 1843 р., в його альбомі 1839 — 1843 рр. є ескіз олівцем «Києво-Межигірський монастир». Дзвонкова Криниця — джерело поблизу монастиря. Видубицький монастир заснований у другій половині XI ст. в Києві. У 1843 р. Шевченко виконав рисунок олівцем «Видубицький монастир», 1844 р. — офорт «Видубицький монастир у Києві».

...свою милую Академию. — Йдеться про Академію мистецтв у Петербурзі, вищу мистецьку школу, що готувала живописців, скульпторів, граверів та архітекторів, засновану 1757 р. Шевченко навчався в ній з 1838 по 1845 р.

Неужели от 16 апреля... — Лист чи інше письмове повідомлення із зазначенням цієї дати, після якої Шевченко міг чекати з Оренбурга розпорядження про звільнення, не відомі. Дата, можливо, називалася на підставі чуток, що не підтвердилися.

...меня на седьмые сутки доставили из Петербурга в Оренбург. — Шевченко перебував у дорозі з 1 по 9 червня 1847 р. Згідно з рапортом виконуючого обов’язки командира Окремого Оренбурзького корпусу генерал-лейтенанта П. О. Толмачова, «отданный в воєнную службу» рядовий Шевченко «прибыл в Оренбург 9-го июня, в 11-ть часов пополудни» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С 140). Отже, прибув Шевченко до Оренбурга на восьмий день.

19 червня

...наш лекарь Никольский... — Нікольський Сергій Родіонович — старший лікар Новопетровського військового госпіталю. Шевченко користувався книжками, журналами й газетами, які одержував С. Р. Нікольський. /325/

Гіппократ (бл. 460 — 377 до н. е.) — давньогрецький лікар і дослідник природи, один з основоположників античної медицини.

Август-язычник, ссылая Назона к диким гетам... — Римський імператор Август Гай Октавіан (63 р. до н. е. — 14 р. н. е.) заслав римського поета Публія Овідія Назона (43 р. до н. е. — бл. 18 р. н. е.) до м. Томи (тепер м. Констанца в Румунії). Гети — племена, що жили в нижній течії Дунаю.

...христианин Н[иколай]... — імператор Микола І.

Данте Аліг’єрі (1265 — 1321) — італійський поет-гуманіст, автор «Божественної комедії». У 1302 р., коли до влади прийшли політичні противники Данте, він був вигнаний з Флоренції.

Майор Мешков... — Мешков Дмитро Васильович, командир 5-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, капітан, згодом майор. Став командувати батальйоном невдовзі до прибуття Шевченка в Орську фортецю, в квітні — травні 1847 р. Солдафон, він особисто муштрував поета. Під час другого тривалого перебування Шевченка в Орській фортеці, 1850 року, ставлення до нього Д. В. Мешкова було ще суворішим. Проте 1851 р. майора Д. В. Мешкова «за несообщение им в батальон № 4-го последовавшей над рядовым Шевченко высочайшей конфирмации, при командировании его в 1848 году в Раимское укрепление, что было поводом к тому, что рядовой этот продолжал вести переписку» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 246) було переведено до 10-го батальйону на нижчу посаду.

Бездушному сатрапу и наперснику царя... — Йдеться про Перовського Василя Олексійовича (1795 — 1857), оренбурзького військового губернатора в 1833 — 1842 рр., оренбурзького і самарського генерал-губернатора з травня 1851 по квітень 1857 р. В. О. Перовський не виправдав сподівань Шевченка на полегшення його становища, хоча й робив певні спроби в цьому напрямі.

...нелепая басня... — Йдеться про поширену в той час вигадку, нібито Шевченко був викуплений з кріпацтва, а потім навчався в Академії мистецтв на кошти царської родини і виявив «невдячність», намалювавши карикатуру на свого «благодійника». Поет неодноразово спростовував цю легенду.

20 червня

Баталионный командир... — підполковник Львов Геронтій Ілліч — командир 1-го Оренбурзького лінійного батальйону. В 1854 р. Г. І. Львов відмовився клопотатися про надання рядовому Шевченкові чину унтер-офіцера, що відкрило б поетові шлях до звільнення із заслання.

Кроніон — за грецькою міфологією, син Крона (Кроноса) Зевс, верховний бог стародавніх греків. Скинувши в Тартар свого батька, став володарем богів і людей.

...смотритель полугоспиталя... — М. Є. Бажанов.

Шепнуть разве Нагаєву... — Нагаєв Григорій Миколайович — прапорщик 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. Рукою останнього переписано повість Шевченка «Матрос» (остаточна назва «Прогулка с удовольствием и не без морали»).

...следствие невозмутимо летущего старика Сатурна... — Тобто плину часу. Сатурн у римській міфології — бог посівів, покровитель землеробства, ототожнювався з Кроносом, богом часу. /326/

Получивши от Кухаренка письмо... — Йдеться про лист Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 76 — 77).

...отблагодарил его письмом же... и вторым письмом... — Шевченко має на увазі свої листи до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня та 5 червня 1857 р.

...под названием «Москалева криныця». — Йдеться про другу редакцію поеми, датовану 16 травня 1857 р. Автограф поеми, надісланий Я. Г. Кухаренку разом із листом від 5 червня 1857 р., не відомий.

21 червня

Вперед, вперед, моя исторья... — Рядки з «Євгенія Онєгіна» О. С. Пушкіна (глава VI).

...вместе с комендантом... — Усков Іраклій Олександрович (1810 — 1882) — комендант Новопетровського укріплення з 1853 р., майор. Усупереч царській забороні дав Шевченкові можливість писати й малювати, розкрив перед ним двері свого дому, намагався звільнити від муштри. Дозволив звільненому із заслання Шевченкові поїхати до Петербурга, не заїжджаючи спочатку до Уральська й Оренбурга, за що одержав сувору догану від командира Окремого Оренбурзького корпусу.

...некоем полковнике Киреевском. — Киреєвський Ілля Олександрович — чиновник особливих доручень при оренбурзькому і самарському генерал-губернаторі. Особисто не знайомий з Киреєвським, Шевченко знав про нього з розповідей І. О. Ускова та інших.

...отправился на пароходе Харона прогуляться в Елисейском парке. — Тобто помер. Харон у грецькій міфології — перевізник душ померлих через річку підземного царства; Єлисейські поля — місце перебування блаженних у потойбічному світі.

...написал... приятелю своєму Марковичу... — Йдеться про лист до А. М. Маркевича від 22 квітня 1857 р. Маркевич Андрій Миколайович (1830 — 1917) — громадський діяч, юрист, музикант, згодом голова Товариства ім. Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах С.-Петербурга; син Миколи Андрійовича Маркевича (1804 — 1860), українського історика, письменника й етнографа, автора п’ятитомної «Истории Малороссии» (М., 1842 — 1843). Тим же проханням попіклуватися про одержання фотоприладдя для І. О. Ускова Шевченко тоді ж, крім А. М. Маркевича, турбував листом від 30 липня 1857 р. і М. М. Лазаревського.

«Русский инвалид» — російська військова газета, що виходила в Петербурзі в 1813 — 1917 рр. Шевченко на засланні читав цю газету. У літературному додатку до газети від 17 березня 1857 р. надруковано вірш «Заворожи мені, волхве...» (під назвою «Пустка», без прізвища автора).

...принят новым генерал-губернатором Катениным... — Катенін Олександр Андрійович (1803 — 1860) — після В. О. Перовського з квітня 1857 р. оренбурзький і самарський генерал-губернатор, командир Окремого Оренбурзького корпусу.

...сын статского советника Порциенка. — Порцієнко (Порцьянко) Юліан Антонович (1827 — ?), рядовий 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, син статського радника з Мінської губернії Антона Івановича Порцьянка. У Новопетровське укріплення прибув не пізніше першої половини 1854 р. «на перевиховання». /327/

25 червня

...привез баталионного командира... — підполковника Г. І. Львова.

В числе прочих конфирмованных... — Маються на увазі учасники національно-визвольного руху, доля яких вирішувалась без суду, волею високопоставлених осіб; «конфірмовані» в солдати виключались із дворянського стану.

Романы Сю... — Ежен Сю (1804 — 1857) — французький письменник, популярний у Росії в 40-х роках XIX ст. Шевченко критично ставився до його творів, про що писав, зокрема, в листі до В. М. Рєпніної від 7 березня 1850 р.

До прибытия моего в Орскую крепость... — Орська фортеця — військове укріплення в Оренбурзькій губернії (тепер Орськ, місто обласного підпорядкування Оренбурзької області Російської Федерації). Заснована 1735 р. Детальний опис фортеці середини XIX ст. даний в повістях Шевченка «Близнецы» і «Несчастный». Шевченко прибув сюди 22 червня 1847 р., а 11 травня 1848 р. разом з іншими учасниками Аральської описової експедиції вирушив до Аральського моря. Вдруге Шевченко побував в Орській фортеці у жовтні 1849 р., по дорозі з Раїма в Оренбург, утретє — з травня до кінця вересня 1850 р., звідти його відправили у Новопетровське укріплення.

Обручов Володимир Опанасович (1793 — 1866) — оренбурзький військовий губернатор, командир Окремого Оренбурзького корпусу (до 1851 р.), генерал від інфантерії. Йдеться про арешт Шевченка 1850 р. за наказом В. О. Обручова (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С 185).

26 червня

...если бы не Лазаревского письмо... — Тобто лист М. Лазаревського від 2 травня 1857 р., в якому він вітав Шевченка із звільненням із заслання.

Надеждою живут ничтожные умы... — Рядок із «Фауста» Гете в перекладі російською мовою Е. I. Губера (вийшов 1838 р.).

...Эрмитаж, еще мною не виденный... — Йдеться про нову будівлю Ермітажу, споруджену за проектом німецького архітектора Лео Кленце; її було відкрито 1852 р.

Акватинта — метод гравіювання, що полягає у протравлюванні кислотою поверхні металевої пластини з наплавленим асфальтовим чи каніфолевим пилом і з зображенням, що наноситься кислотостійким лаком.

...«Казарма» с картины Теньера. — Йдеться про картину Тенірса Давида Молодшого (1610 — 1690) — фламандського живописця-жанриста. Свій задум Шевченко не здійснив. Близькі за сюжетом малюнки він створив у 1856 — 1857 рр. у Новопетровському укріпленні: «Кара колодкою», «Казарма».

Брюллов Карл Павлович (1799 — 1852) — російський художник, професор Петербурзької Академії мистецтв (з 1836 р.), учитель Шевченка. Один з організаторів викупу поета з кріпацтва. Він написав портрет В. А. Жуковського, що був завдяки зусиллям В. А. Жуковського та М. Ю. Вієльгорського розіграний у царській родині, і на одержані гроші (2500 крб.) Шевченка викуплено 22 квітня 1838 р. з кріпацтва у П. В. Ен/328/гельгардта. Образ К. П. Брюллова Шевченко відтворив у повісті «Художник».

...я думаю со временен выпустить в свет в гравюре акватинта и собственное чадо — «Притчу о блудном сыне»... — Над серією малюнків «Притча про блудного сина» Шевченко працював у Новопетровському укріпленні в 1856 — 1857 рр. У листі до Бр. Залеського від 8 листопада 1856 р. він писав: «Недавно мне пришла мысль представить в лицах евангельскую притчу о блудном сыне в нравах и обычаях современного русского сословия». Сепією було виконано вісім малюнків із задуманих дванадцяти: «Програвся в карти», «У шинку», «У хліві», «На кладовищі», «Серед розбійників», «Кара колодкою», «Кара шпіцрутенами», «У в’язниці».

Федотов Павло Андрійович (1815 — 1852) — російський художник, жанрист. Йдеться про картину П. А. Федотова «Сватовство майора», яку Шевченко називає «Жених».

...«Свои люди — сочтемся» Островского... — Комедія Олександра Миколайовича Островського (1823 — 1886) була опублікована в журналі «Москвитянин» (1850. — № 6. — Березень), отже, прочитав її Шевченко в Новопетровському укріпленні. Знав він і про заборону вистави на театральних сценах (її скасовано лише 1861 р.). За спогадами Є. М. Косарева, в минулому командира Шевченка, п’єса «Свои люди — сочтемся» ставилася в Новопетровському укріпленні аматорами, Шевченко виконував роль Ризположенського. Вистава відбулася, вірогідно, в 1851 — 1853 рр. (див.: Новицкий Н. Д. На Сырдарье у ротного командира // Киевская старина. — 1889. — № 3. — С 561 — 581).

...бестолковую тму-мну... — Тма, мна — склади в церковнослов’янських букварях, за якими навчали грамоти.

Данилевський Микола Якович (1822 — 1885) — російський природознавець, статистик, публіцист; учасник гуртка петрашевців. У 1853 — 1856 рр. брав участь в експедиції академіка К. М. Бера на Каспійське море. У 1853 р. в Новопетровському укріпленні познайомився з Шевченком, зблизився з ним (див. листи Шевченка до Бр. Залеського від 9 жовтня і 8 листопада 1854 р.).

27 червня

Немезіда (Немесіда) — в грецькій міфології — богиня людської долі, уособлення кари богів.

...Кампиньони... — Компіоні Андрій Олексійович — гарнізонний інженер-підпоручик Новопетровського укріплення.

Живая сцена из «Двомужницы» князя Шаховского. — Шаховськой Олександр Олександрович (1777 — 1847) — російський драматург і театральний діяч. «Двомужница» — одна з його п’єс, яку Шевченко бачив ще до заслання на сцені Александринського театру в Петербурзі.

28 червня

...на седьмом Магометовом небе. — Магомет — Мухаммед (бл. 570 — 632) — релігійний проповідник, засновник ісламу. Згідно з мусульманськими уявленнями про потойбічний світ, існують пекло і Рай. Рай склада/329/ється з семи небес; на найвищому сьомому небі у вічному блаженстві перебувають душі найбільших праведників.

29 червня

Мадам Эйгерт... — Особа не зовсім встановлена. Можливо, Еггерт Анна Богданівна — дружина чиновника особливих доручень при оренбурзькому і самарському генерал-губернаторі, яка привітала Шевченка із звільненням від солдатчини. Згадуваний лист від 15 травня 1857 р. не зберігся.

...память величайших двух провозвестников любви и мира. — Йдеться про церковне свято на честь християнських апостолів Петра і Павла.

...на Никейском вселенском соборе. — Мовиться про перший собор вищого духівництва християнської церкви, скликаний 325 р. в м. Нікеї (Мала Азія) імператором Константином. Нікейський собор виробив основи християнського віровчення — «Символ віри» і оголосив єрессю аріанство (від імені священика Арія з Александра).

...поклоняемся безобразным суздальским идолам... — Маються на увазі малохудожні ікони суздальського живопису, які виготовлялися в середині XIX ст. суздальськими богомазними артілями, були дешеві й мали поширення в народі.

30 червня

...пошел я к Сигмонтовским... — Йдеться про Зигмунтовського Костянтина Миколайовича, повіреного Астраханського акцизного комісіонерства, яке постачало провіантом гарнізон Новопетровського укріплення, та Софію Самійлівну, його дружину. К. М. Зигмунтовський цікавився творчістю Шевченка і знав, що він продовжує писати.

...в сообществе Телемона и Бавкиды... — У грецькій міфології старий Філемон (Телемон) і його дружина Бавкіда гостинно зустріли переодягнутих звичайними подорожніми Зевса і Гермеса, за це боги нагородили їх довгим спокійним життям і одночасною смертю. Філемон і Бавкіда — символ щасливого сімейного довголіття.

Плюшкін — персонаж «Мертвих душ» М. В. Гоголя, скнара.

...Сигизмонда, вероятно, Третьего. — Польський король Сигізмунд III (1566 — 1632), відомий численними авантюрами.

...поклонников Мельпомены... — Тобто музи трагедії.

...в ролях Эдипа, Фингала, Димитрия Донского... — Герої трагедій російського драматурга Озерова Владислава Олександровича (1769 — 1816) «Эдип в Афинах», «Фингал», «Димитрий Донской».

...в «Ябеде» Капниста... — Капніст Василь Васильович (1756 — 1823) — російський поет і драматург; комедія «Ябеда» (1798) — один з перших викривальних творів російської драматургії.

...знаменитого учителя Каратыгина, Яковлева... — Каратигін Василь Андрійович (1802 — 1853) — російський актор-трагік, якого Шевченко бачив у виставах на петербурзькій сцені в 40-х роках. Яковлев Олексій Семенович (1773 — 1817) — російський актор-трагік. Учителем В. А. Каратигіна він не був, його можна вважати попередником знаменитого актора.

...к Южному полюсу вместе с Лазаревым. — Лазарев Михайло Петрович (1788 — 1851) — російський флотоводець. Йдеться про експедицію /330/ Ф. Ф. Беллінсгаузена 1819 — 1821 рр., під час якої була відкрита Антарктида. Лазарев командував кораблем «Мирний».

...в крепость Измаил... — З 1790 р. турецька фортеця Ізмаїл належала Росії; тепер місто в Одеській області, порт в Кілійському рукаві Дунаю.

...графа Закревского... — Закревський Арсеній Андрійович (1783 — 1865) — міністр внутрішніх справ (1828 — 1831), фінляндський і московський генерал-губернатор (1823 — 1828, 1848 — 1859).

...фельдмаршалу графу Гудовичу. — Гудович Іван Васильович (1741 — 1821) — генерал-фельдмаршал, член Державної ради Російської імперії.

«Петербургские ведомости» — «Санкт-Петербургские ведомости», найстаріша російська газета; виходила в Санкт-Петербурзі в 1728 — 1917 рр.

1 липня

...письмо М. Лазаревскому. — Йдеться про лист від 1 липня 1857 р. Одночасно з цією ж поштою М. Лазаревському був відправлений і лист від 30 червня — додаток до листа І. О. Ускова.

...на петергофском празднике. — Петергоф (тепер Петродворець) — місто за 29 кілометрів від Петербурга на південному березі Фінської затоки; славиться палацово-парковим ансамблем XVIII — XIX ст. з величезними фонтанами й каскадами, серед яких і згадуваний в цьому ж записі «Самсон роздирає пащу лева» роботи М. І. Козловського (1753 — 1802). Щорічно 1 липня в Петергофі влаштовувалось багатолюдне гуляння з нагоди пуску знаменитих фонтанів.

Ширяев Василь Григорович (1795 — ?) — російський художник, майстер живописного цеху, декоратор-підрядник. У 1832 р. кріпак Шевченко був відданий поміщиком П. В. Енгельгардтом В. Г. Ширяеву в учні на чотири роки. В 1836 р. під керівництвом В. Г. Ширяева Шевченко брав участь у розписах Великого театру в Петербурзі та інших художньо-декоративних роботах. Перебував у його артілі шість років, аж до визволення з кріпацтва. ...на Бердовском пароходе... — Тобто на одному з старовинних дерев’яних пароплавів, що будувалися в Росії починаючи з 1813 р. приватною фірмою Р. Берда і використовувалися на ближніх лініях.

Петровський Петро Степанович (1814 — 1842) — російський художник, учень К. П. Брюллова, один з найближчих друзів Шевченка періоду навчання в Академії мистецтв; його сестрі Петровській Парасці Степанівні (1825 — 1902) Шевченко в першому виданні «Кобзаря» (1840 р.) присвятив баладу «Тополя». У 1841 р. П. С Петровський поїхав до Рима для продовження навчання і там помер.

Михайлов Григорій Карпович (1814 — 1867) — російський художник і близький товариш Шевченка під час навчання в Академії мистецтв, автор жанрових картин, портретів. Згадується в повісті «Художник».

Пора, пора душой смириться... — Рядки з вірша В. С. Курочкіна «Как в наши лучшие года...». Цей вірш Шевченко повністю наводить у щоденнику в записі від 29 листопада 1857 р.

«Библиотека для чтения» — російський щомісячний журнал «словесності, наук, мистецтв, промисловості, новин і мод», що виходив у 1834 — 1865 рр. в Петербурзі. Редакторами його в різний час були М. І. Греч, О. І. Сенковський, А. В. Старчевський, О. В. Дружинін та ін. /331/ Журнал вів боротьбу з «Современником» О. С Пушкіна, виступав проти М. В. Гоголя й «натуральної школи». У № 11 за 1856 р. на сторінках журналу друкувався (без зазначення автора) вірш Шевченка «Думка» («Нащо мені чорні брови...») в перекладі М. Гербеля.

...хоть перевод Курочкина с Беранже прочитаешь... — Курочкін Василь Степанович (1831 — 1875) — російський поет, перекладач, журналіст, один із засновників і редакторів сатиричного журналу «Искра», що виходив у Петербурзі в 1859 — 1873 рр. З Шевченком познайомився в Петербурзі 26 квітня 1858 р. Вірш Шевченка «Тим неситим очам...» є переспівом поезії В. Курочкіна «Для великих земли...». В «Библиотеке для чтения» були опубліковані такі переклади В. С Курочкіна з П.-Ж. Беранже (1780 — 1857): «Весна и осень», «Падающие звезды» (1855. — № 12), «Старушка» (1856. — № 1), «Как яблочко румян» (1856. — № 3), «Третий муж» (1856. — № 6), «Барышни» (1856. — № 7), «Тоска по родине» (1856. — № 8), «Умеренность» (1856. — № 9).

2 липня

...некто г. Афанасьев, или Чужбинский. — Афанасьев Олександр Степанович (1816 — 1875) — український і російський письменник, етнограф, друкувався під псевдонімом «А. Чужбинський». Шевченко познайомився з ним 29 червня 1843 р. в Мойсівці, маєтку поміщиці Т. Г. Волховської на Полтавщині. О. С. Афанасьєв-Чужбинський залишив спогади про поета (Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русское слово. — 1861. — № 5).

...судьба столкнула нас в «Цареграде»... — «Царград» — готель у Чернігові, куди Шевченко приїхав на початку 1847 р. у супроводі О. С. Афанасьева-Чужбинського як співробітник Київської археографічної комісії — як художник, дослідник пам’яток старовини.

...у старушки Дороховой... — Дорохова Євдокія Яківна (1779 — 1849), вдова генерал-лейтенанта І. С. Дорохова, одного з воєначальників Бородінської битви 1812 р.; жила в Чернігові.

...второго Тредьяковского. — Тредіаковський Василь Кирилович (1703 — 1768) — російський письменник і перекладач. Його поезія поєднувала в собі риси архаїки з експериментаторством у віршуванні.

Прошлой зимой в фельетоне «Р[усского] инвалида»... — Шевченко помилився: у 1856 р. вірші О. С. Афанасьева в газеті «Русский инвалид» не друкувалися. Можливо, йдеться про вірш О. С. Афанасьева на честь генерала Е. І. Тотлебена, надрукований в газеті «Санкт-Петербургские ведомости» (1856. — № 2).

...я получаю 75 рублей... — Від М. Лазаревського.

Бархвіц Станіслав Августович — підпоручик 5-го Оренбурзького лінійного батальйону. У 1838 — 1839 рр. він, на той час прапорщик Ревельського єгерського полку, належав до групи А. М. Кузьміна-Караваева, створеної для організації втечі польського революціонера Шимона Конарського (1808 — 1839). Після арешту «помилок» своїх зрікся, «сприяв» слідству і був залишений у чині прапорщика з переведенням в Окремий Оренбурзький корпус. У 1848 р. С Бархвіц позичив у Шевченка 68 крб. 30 коп. і не лише не повернув борг, а й вимагав «поступить с рядовым Шевченко по всей строгости законов... за ложное предъявление /332/ претензии» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 165).

Апрелєв Василь Петрович (1805 — 1855) — ротмістр кавалергардського полку. Шевченко познайомився з ним 1841 р., намалював його портрет, але обумовленого гонорару не отримав. Портрет не відомий.

Соколовський Микола Павлович — поручик лейб-гвардії уланського полку. Шевченко познайомився з ним на початку 40-х років і 1842 р. намалював його портрет.

3 липня

Чаганов Федір Юхимович — сотник Уральського козачого війська, під командою якого перебував загін уральських козаків у Новопетровському укріпленні. За спогадами М. Ф. Савичева (див.: Савичев Н. Кратковременное знакомство с Тарасом Григорьевичем Шевченко: Рассказ офицера Уральского казачьего войска // Казачий вестник. — 1884. — № 53, 54), з Ф. Ю. Чагановим у Шевченка склалися приязні стосунки.

4 липня

Рені Гвідо (1575 — 1642) — італійський живописець, майстер композиції і рисунку.

Калам Олександр (1810 — 1864) — швейцарський живописець і графік.

...Лукьяновский ростбиф... — Від імені слуги К. П. Брюллова — Лук’яна.

«Записки артиста» — спогади М. С. Щепкіна, що друкувались за його життя уривками в різних журналах і газетах, зокрема, як це добре запам’ятав Шевченко, — й у журналі «Современник». Видані книжкою 1864 р., після смерті М. С Щепкіна. Згодом вийшли повнішим виданням: Михаил Семенович Щепкин: Записки его, письма, рассказы, материалы для биографии и родословная. — СПб., 1914.

...я думал о «Осаде Пскова» и о «Гензерихе»... — Мовиться про твори К. П. Брюллова «Облога Пскова польським королем Стефаном Баторієм 1581 року» (1839 — 1843) і «Навала Гензеріха на Рим» (1835), над якими художник працював тривалий час, але так і не завершив. У повісті «Художник» Шевченко високо оцінив ці роботи. Гензеріх — вождь германського племені вандалів, яке 455 р. завоювало Рим і грабувало місто протягом кількох тижнів.

5 липня

Ригельмана «История Донского войска»... — Рігельман Олександр Іванович (1720 — 1789) — російський історик. Йдеться про його книжку «История, или Повествование о донских казаках» (М., 1846).

...бердичевский фактор. — Бердичів — місто на річці Гнилоп’ять (басейн Дніпра), тепер районний центр Житомирської області, у середині XIX ст. відомий своєю торговельною активністю; фактор — дрібний посередник, комісіонер.

Лібельт Кароль (1807 — 1875) — польський філософ, учасник польського національно-визвольного руху. Згадана праця («Estetyka czyli /333/ umnictwo piękne przez Karola Libelta») видана в Познані 1849 р. Шевченко різко полемізує з поглядами К. Лібельта, обстоюючи власне розуміння природи мистецтва. «Дева Орлеанская» (Dziewica Orleańska. — Познань, 1847) — нарис К. Лібельта, присвячений боротьбі французького народу за свою незалежність у XV ст.

Куліх Франц Карлович — рядовий, потім унтер-офіцер 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, польський політичний засланець. У Новопетровському укріпленні служив у 1853 — 1855 рр., на цей час припадає знайомство з ним Шевченка. У 1855 р. Ф. Куліх разом із другою ротою батальйону виїхав до Уральська і повернувся на Мангишлак наприкінці червня 1857 р. в чині унтер-офіцера на посаду каптенармуса.

Пшевлоцький Северин — рядовий 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу; відданий у солдати в червні 1849 р. як один з організаторів таємного товариства варшавської молоді. Познайомився з Шевченком в Новопетровському укріпленні в 1850 р. Увільнений зі служби в кінці 1856 р., передав для Шевченка «Естетику» К. Лібельта.

Галич Олександр Іванович (1783 — 1848) — професор філософії Петербурзького університету, автор книжки «Опыт науки изящного» (СПб., 1825).

Григорович Василь Іванович (1786 — 1865) — російський історик мистецтва, конференц-секретар і професор теорії мистецтва Академії мистецтв. Брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва. Шевченко присвятив йому свою поему «Гайдамаки».

Платон (428 або 427 — 348 або 347 до н. е.) — давньогрецький філософ.

6 липня

...со всеми онерами... — Онер (франц. honneur) — буквально: пошана; в переносному значенні — з усім належним.

7 липня

...дожидают великого князя Константина Николаевича... — Костянтин Миколайович (1827 — 1892) — другий син царя Миколи I. З 1855 по 1880 р. керував морським міністерством, через що 1857 р. і очікувався його приїзд.

Косарев Егор Михайлович (1818 — 1891) — командир роти, а потім півбатальйону 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу в Новопетровському укріпленні на півострові Мангишлак. У 1846 р. брав участь у будівництві укріплення, де й залишився до 60-х років і дослужився до чина майора. Його спогади, записані кількома особами, хоч і відзначаються недостатньою об’єктивністю, містять важливі факти з життя Шевченка у Новопетровському укріпленні (Киевская старина. — 1889. — № 3. — С 561 — 566; 1893. — № 2. — С. 240 — 243; 1898. — № 2. — С. 36 — 41). Шевченко намалював портрет Є. М. Косарева, який не знайдено.

Васильєв Микола Олександрович — астраханський військовий губернатор, адмірал, неодноразово приїздив у Новопетровське укріплення під час перебування там Шевченка. /334/

8 липня

Обрядін Петро Іванович — підпоручик першого Оренбурзького лінійного батальйону. В 1850 — 1852 рр. — один з безпосередніх начальників Шевченка в Новопетровському укріпленні, субалтерн-офіцер другої роти. Викладений у записі Шевченка епізод з І. Скобелєвим, що характеризує остаточне моральне падіння П. Обрядіна, стався тоді, коли роту було переведено до Уральська. У відставку П. Обрядін не вийшов, а одержавши чин поручика, був переведений у п’ятий лінійний батальйон і згодом, в чині сотника, — на службу в Оренбурзьке козаче військо.

...в честь известного балагура Русского инвалида Скобелева. — Скобелев Іван Микитович (1778 — 1849) — російський письменник, генерал. Писав у жартівливо-розповідній манері під псевдонімом «Русский инвалид», видав ряд книжок, призначених для солдатського читання, — «Беседы русского инвалида, или Новый подарок товарищам» (СПб., 1838), «Переписка и рассказы русского инвалида» (СПб., 1838) та ін. Шевченко знав І. М. Скобелева особисто, коли той був комендантом Петропавловської фортеці (з 1839 р.), згадував його в листі до Г. С Тарновського від 25 січня 1843 р.

...залетел в Эдикуль (так обыкновенно называют солдаты Новопетровское укрепление). — Укріплення на березі Каспійського моря тут порівнюється зі старовинною семибаштовою в’язницею в Константинополі, в якій тримали державних злочинців.

9 липня

Родзянко Аркадій Гаврилович (1793 — 1846) — поміщик, власник маєтку на Полтавщині. Шевченко познайомився з ним у липні 1845 р. і невдовзі полишив його дім через рукоприкладство над кріпосним слугою. В молоді роки А. Г. Родзянко писав вірші (переважно еротичні).

Барков Іван Семенович (1732 — 1768) — російський поет і перекладач, автор сороміцьких порнографічних творів.

...убежал к его брату Платону... — Родзянко Платон Гаврилович (1802 — ?), тоді маршалок дворянства Хорольського повіту.

10 липня

...парижский эстамп акватинта с картины «Последний день Помпеи»... — Тобто велика гравюра мецо-тинто французького гравера Жірара (Алексіса-Франсуа; 1789 — 1870) з картини К. Брюллова «Останній день Помпеї».

...Иосиф Вернет... — Клод-Жозеф Верне (1714 — 1799) — французький художник-мариніст, роботи якого представлені в Ермітажі.

Жуковський Василь Андрійович (1783 — 1852) — російський поет-романтик; брав діяльну участь у звільненні Шевченка з кріпацтва. Шевченко присвятив йому поему «Катерина». Творчість Жуковського він оцінював об’єктивно, не замовчуючи помітного впливу на поета німецької ідеалістичної філософії.

...произведениями Корнелиуса, Гессе и других светил мюнхенской школы живописи... — Корнеліус Петер (1783 — 1867) — німецький художник-монументаліст, автор фресок на історично-релігійні сюжети; з 1825 р. очолював Мюнхенську, а з 1840 р. — Берлінську Академію мистецтв. Гесс /335/ Петер — німецький художник ідеалістичної школи, автор картин на історично-релігійні сюжети. Мюнхенською школою живопису Шевченко називає групу німецьких художників, що працювали в Мюнхені в 20 — 40-х роках XIX ст. і в своєму мистецтві орієнтувалися на зразки релігійного живопису раннього Відродження.

Штернберг Василь Іванович (1818 — 1845) — російський і український художник-пейзажист, близький товариш Шевченка під час навчання в Академії мистецтв. Шевченко присвятив йому поему «Іван Підкова» (1839), створив його образ у повісті «Художник». У 1840 р. Штернберг виїхав до Італії, де й помер.

Гольбейн (Хольбейн) Ханс Молодший (1497 чи 1498 — 1543) — німецький художник, автор портретів, картин і гравюр на релігійні теми.

Дюрер Альбрехт (1471 — 1528) — німецький художник і теоретик мистецтва.

...в архитектуре Кленца... — Кленце Франц-Карл-Лео (1784 — 1864) — німецький архітектор, представник класицизму; йдеться про споруджені ним у Мюнхені будівлі, що наслідували зразки античності й Відродження. Деякий час (1839 — 1850) він працював і в Санкт-Петербурзі, брав участь у будуванні Ісаакіївського собору, під його наглядом збудовано головну частину Ермітажу.

...князь Вяземский... — Вяземський Петро Андрійович (1792 — 1878) — російський поет і критик, друг О. С. Пушкіна і В. А. Жуковського.

Бруні Федір Антонович (1799 — 1875) — російський художник, професор Академії мистецтв, автор живописних творів на історичні й релігійні теми. Його картина «Мідний змій» зберігається в Російському музеї в Санкт- Петербурзі.

11 липня

...попотчевал Ираклия Александровича... и Николая Ефремовича... — Мовиться про І. О. Ускова і М. Є. Бажанова.

...Наташенька... — Н. I. Ускова.

...нянька Авдотья... — Нянька в родині Ускових; уральська козачка, вірогідно, з поселенців станиці Миколаївської поблизу Новопетровського укріплення.

...на палубу парохода «Меркурия» или «Самолета». — Назви пароплавних компаній на Волзі.

Разін Степан Тимофійович (бл. 1630 — 1671) — керівник селянської війни 1670 — 1671 рр. у Росії. Шевченко називає його то «Сенькой», то «Семеном Степановичем».

Уж сколько раз твердили миру... — Неточна цитата з байки І. А. Крилова «Ворона и Лисица». У Крилова:

Уж сколько раз твердили миру,

Что лесть гнусна, вредна, но только все не впрок.

...козаченько Швачка... — Микита Швачка (бл. 1728 — ?) — один з керівників гайдамацьких загонів часів Коліївщини 1768 р. Про Швачку відомо кілька народних пісень, в дусі яких Шевченко створив вірш «Швачка» (1848).

...молодая жена Кулиша... — Йдеться про Олександру Михайлівну Куліш (дівоче прізвище — Білозерська; 1828 — 1911), українську письмен/336/ницю, що друкувалася під псевдонімом «Ганна Барвінок». У січні 1847 р. Шевченко був боярином на весіллі П. Куліша та О. Білозерської. Від Шевченка О. Куліш вивчила кілька народних пісень, що, записані з її голосу, ввійшли до збірника «Малороссийские песни, собранные А. Н. Маркевичем» (Записки о Южной Руси. — СПб., 1857. — Т. 2). Див.: Белозерский Н. Т. Г. Шевченко по воспоминаниям разных лиц // Киевская старина. — 1882. — № 10. — С. 70 — 71.

...в роковом 1847 году. — Мовиться про розгром Кирило-Мефодіївського товариства у березні — травні 1847 р. та арешт Шевченка і Куліша.

...Новгород-Северский... — Одне з найдавніших руських міст, засноване в XI ст. У XIX ст. — повітове місто Чернігівської губернії.

...вследствие недавнего чтения «Алексея Однорога»... — Йдеться про історичну повість П. О. Куліша, надруковану в 1852 — 1853 рр. у журналі «Современник» (1852. — Кн. 12; 1853. — Кн. 1, 2) під псевдонімом «Николай М.», в якій описано облогу Новгорода-Сіверського військами Димитрія Самозванця.

Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813 — 1873) — оперний співак, композитор, автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм» (1863). Дружні стосунки Шевченка з ним, що склалися ще наприкінці 30-х років, тривали до кінця життя поета.

12 липня

...первое радостное письмо из Петербурга от графини Толстой. — Мається на увазі лист А. І. Толстої від 8 жовтня 1856 р., в якому вона писала: «Надеюсь в скором времени дать Вам весть, а может быть и увидеться с Вами лично...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 75).

Небольсін Павло Іванович (1817 — 1893) — історик-етнограф, географ і літератор, один з організаторів Російського географічного товариства. У 1850 — 1855 рр. за дорученням Російського географічного товариства здійснив подорож у казахські степи і прикаспійські райони для вивчення торговельно-промислових зв’язків Росії з Середньою Азією, виїздив у найвіддаленіші місця Оренбурзької губернії, зокрема на Мангишлак. Результати мандрівок відображені в його книжках «Рассказы проезжего» (1854) і «Очерки торговли России со Средней Азией» (1856). Нарис Небольсіна «Уральцы», присвячений В. I. Далю, друкувався в журналі «Библиотека для чтения» (1855. — № 4, 5).

Желєзнов Йосафат Гнатович (1824 — 1863) — російський етнограф та історик. Ідеалізував побут уральських козаків. У 50-х роках XIX ст. його нариси друкувалися у виданнях «Москвитянин», «Библиотека для чтения», «Отечественные записки» й були видані окремою книжкою «Уральцы. Очерки быта уральских казаков», ч. 1 — 2 (М., 1858). Негативне ставлення Шевченка до праць Й. Желєзнова та П. Небольсіна викликане ідеалізацією в них консервативних рис побуту уральського козацтва.

Дагеротипія — спосіб фотографування на металевій пластинці, покритій йодистим сріблом. Назва походить від прізвища одного з винахідників фотографії, французького художника Дагера Луї-Жака-Манде (1787 — 1851). /337/

Зарянко Сергій Костянтинович (1818 — 1870) — російський художник, учень О. Г. Венеціанова; портрети його роботи відзначалися дагеротипною точністю відтворення зовнішніх рис оригіналу.

...Игнату Степанова сына Булавина. — Булавін Кіндрат Панасович (бл. 1660 — 1708) — один з отаманів Донського козацького війська. У 1707 — 1708 рр. став на чолі повстання проти Петра I, що, крім Дону, охопило Лівобережну й Слобідську Україну. В старовинній пісні, почутій поетом (але не наведеній у щоденнику), він — Ігнатій; мав товариша — Ігната Некрасу.

Сакен Фабіан Вільгельмович (1752 — 1837) — генерал-фельдмаршал, командував 1-ю армією, розташованою в Україні, штаб якої був у Києві.

Євгеній Болховитінов (1767 — 1837) — київський митрополит (з 1822 р.), історик і бібліограф.

13 липня

...в надежде услышать вчерашнего Баяна. — Шевченко порівнює співака-козака з давньоруським поетом Бояном, який згадується в «Слові о полку Ігоревім».

14 липня

Беллона — в римській міфології — богиня війни; зображувалась з мечем або бичем, часто на колісниці в бою.

Великороссийская деревня — это, как выразился Гоголь, наваленные кучи серых бревен с черными отверстиями вместо окон, вечная грязь, вечная зима. Нигде прутика зеленого не увидишь... — Маються на увазі зображення сіл, зокрема Манілова й Плюшкіна, у «Мертвих душах» М. Гоголя: «У подошвы этого возвышения, и частию по самому скату, темнели вдоль и поперек серенькие бревенчатые избы [...] нигде между ними растущего деревца или какой-нибудь зелени; везде глядело только одного бревно»; «бревно в избах было темно и старо; многие крыши сквозили, как решето; на иных оставался только конек вверху да жерди по сторонам в виде ребер» (Гоголь Н. В. Собрание сочинений. — М., 1985. — Т. 5. — С. 20 — 21, 104).

15 липня

В продолжение двухлетнего плавания по не исследованному еще Аральскому морю... — У 1848 — 1849 рр. Шевченко брав участь в експедиції О. І. Бутакова для вивчення та опису Аральського моря, виконуючи обов’язки художника.

Аргонавти — у грецькій міфології герої, що на кораблі «Арго» під керівництвом Ясона вирушили в Колхіду на пошуки золотого руна.

Колхіда — давньогрецька назва Західної Грузії.

Морфей — у грецькій міфології — бог сновидінь, син бога сну Гіпноса.

...накануне Тройцына дня... — Трійця — православне церковне свято, що відзначається на 50-й день після Великодня.

Могила Петро Симеонович (1596 — 1647) — церковний і освітній діяч України першої половини XVII ст., з 1633 р. — митрополит Київський і /338/ Галицький. Автор «Могилянського Требника» (1646) — богослужебної книги, призначеної для відправи різних християнських обрядів.

Батир (тюрк.) — богатир, силач, мужня людина.

16 липня

...лавки сарептских колонистов... — Сарепта (Сарпа) — німецька колонія в Саратовській губернії, поблизу Царицина, на річці Сарпі, що впадає у Волгу. Заснована 1765 р. вихідцями з Богемії. Сарептські колоністи торгували в багатьох містах Поволжя. Сарептська гірчиця була одним із важливих продуктів промислового виробництва.

Каймак — вершки з топленого молока.

Джурмиця (джурма) — борошняна юшка-затірка, приправлена цибулею і маслом.

...на острове Косарале, где... вышли мы на берег. — Косарал — острів у північно-східній частині Аральського моря, в бухті якого перебували в зимовий час судна експедиції О. І. Бутакова і рибопромислової ватаги. Шевченко прожив тут майже всю зим)’ 1848 — 1849 рр.; написав ряд поетичних творів, виконав численні зарисовки, рисунки, сепії та акварелі — «Шхуна біля форту Косарал», «Місячна ніч на Косаралі», «Казахська стоянка на Косаралі», «Укріплення Косарал взимку», «Маяк на Косаралі» та ін.

Чарторогов (Черторогов) Данило — у 1848 — 1849 рр. начальник Косаральського форту, пізніше — осавул Уральського козачого війська. Заприязнився з О. 1. Бутаковим та іншими учасниками Аральської описової експедиції. Описаний тут випадок (про нього йдеться і в повісті «Близнецы») трапився в перші дні знайомства Шевченка з Д. Чертороговим.

...отправился я в Раим... — Раїм — укріплення на річці Сирдар’ї за 60 км від її гирла. Засновано 1847 р., ліквідовано 1854 р. У 1848 — 1849 рр. в укріпленні була база Аральської описової експедиції О. І. Бутакова. Шевченко виконав тут ряд малюнків: «Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар’ю», «Урочище Раїм з заходу», «Укріплення Раїм. Внутрішній вигляд» та ін.

Марков Никон Степанович — військовий старшина Уральського козачого війська. У 1847 — 1852 рр. командував козачим загоном в Раїмському укріпленні.

17 липня

Петр Великий — Петро Перший (1672 — 1725) — російський цар (з 1682 р.), імператор (1721 — 1725).

Поскочин Микола Петрович (1826 — 1857) — командир пароплава «Куба». Влітку 1857 р. цей пароплав був базою експедиції для здійснення гідрографічних робіт на Каспійському морі, якою керував М. О. Івашинцев.

Костомаров Микола Іванович (1817 — 1885) — український і російський історик, письменник, етнограф і публіцист, один з організаторів і діячів Кирило-Мефодіївського товариства. Заарештований 1847 р. і засланий до Саратова. /339/

...в Лубнах во время Успенской ярманки. — Шевченко обмовився. Насправді йдеться про традиційний лубенський Преображенський ярмарок, який 1845 р. відкрився 6 серпня (див.: Жур П. Дума про Огонь: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1985. — С. 83).

18 липня

Гостей оказалось не двое, как я полагал, а пятеро. — Крім М. П. Поскочина, в гостях у коменданта Новопетровського укріплення були штурман Зенилов Ісхак Юсупович, лікар Зимодро Адам Миколайович (вихованець Київського університету), астрономи Кошкуль Василь Карлович і Симонов Микола Іванович. М. Поскочин, М. Симонов і В. Кошкуль 17 вересня того ж року загинули, коли в буряну ніч пароплав «Куба» зазнав аварії біля мису Шоулан. І. Зенилов та А. Зимодро відзначилися при рятуванні екіпажу пароплава.

Бер Карл Максимович (1792 — 1876) — російський натураліст, ембріолог. У 1853 — 1856 рр. керував експедицією для вивчення Каспійського моря, чотири рази (в 1853, 1854 і двічі в 1856 р.) відвідав Новопетровське укріплення під час перебування там Шевченка. К. М. Бер брав участь у справі визволення Шевченка із заслання.

...гебрийский город Баку... — В районі Баку жила частина гебрів, прихильників зороастрійської релігії, поширеної в давнину і в раннє середньовіччя у Середній Азії, на Аралі, в Афганістані, Азербайджані та на деяких інших територіях Ближнього і Середнього Сходу.

...на началах Триестской Ллойды... — Тобто на засадах, що були покладені в основу відомої австро-англійської пароплавної компанії.

Врангель Олександр Євстафійович — директор комерційної компанії пароплавства на Каспійському морі.

19 липня

...в какой-то татарской лачуге... — В Орській фортеці 1847 р. Шевченку деякий час було дозволено жити не в казармі, а на найманій квартирі. Він мешкав у будиночку місцевих татар Даутових на вулиці, яка з 1908 р. носить його ім’я.

Левицький Сергій Петрович (1822 — 1855) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії. У 1847 — 1850 рр. служив в Оренбурзі, де й потоваришував із Шевченком. Його лист від 6 березня 1850 р. (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 63 — 64), знайдений у Шевченка під час обшуку в квітні 1850 р., привернув особливу увагу III відділу. Гадаючи, що пощастило напасти на сліди таємної організації, III відділ наказав заарештувати С. П. Левицького і згадуваного в листі магістра математики М. О. Головка (1820 — 1850). Під час арешту М. О. Головко застрелився. У процесі слідства виявилась безпідставність звинувачень, і С. П. Левицького звільнили. Однак перебування під арештом підірвало його здоров’я, і на початку 1855 р. він помер (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С 197 — 203).

Писарев Микола Еварестович (1806 — 1884) — правитель канцелярії київського військового, подільського і волинського генерал-губернатора Дмитра Гавриловича Бібікова (1792 — 1870), згодом цивільний губернатор Олонецької губернії. /340/

Писарева Софія Гаврилівна (1814 — ?) — дружина М. Е. Писарева; тривалий час — фаворитка Д. Г. Бібікова.

Пашалик — в Османській імперії провінція чи область, що перебувала під владою паші.

Я слышал... что в Вологде какой-то подчиненный ему чиновник публично в церкви... дал ему пощечину. — Згадуваний тут випадок стався не у Вологді, як про це почув Шевченко на засланні, а у Петрозаводську 22 червня 1850 р., під час молебня в кафедральному соборі з нагоди річниці коронації Миколи I: чиновник Матвєєв дав тамтешньому губернаторові М. Е. Писареву ляпаса. Матвеева засудили на довічну каторгу, а М. Е. Писарева перевели по службі.

...вроде «Анджело» Пушкина... — Йдеться про поему О. С. Пушкіна, написану 1833 р. Оригінальну розповідь в дусі старовинних італійських хронік, що лягли в основу драми В. Шекспіра «Міра за міру», тут поєднано з переказом окремих місць цієї драми.

...построил каркас поэмы... «Сатрап и Дервиш». — Задум цієї поеми повністю не здійснився. Частково він був реалізований у розпочатій Шевченком поемі «Юродивий» (1857); серед героїв відомого нам уривка Д. Г. Бібіков — «капрал Гаврилович Безрукий», М. Е. Писарев — «єфрейтор малий».

20 липня

Норов Авраам Сергійович (1795 — 1869) — російський сходознавець, письменник; у 1854 — 1859 рр. — міністр народної освіти; автор п’ятитомної праці «Путешествия по Сицилии, святым местам, Египту и Нубии» (СПб., 1854). Її й має на увазі Шевченко.

Ильинская ярманка в Ромни... — Ярмарок у повітовому місті Ромни, відомий з середини XVIII ст., один з найзначніших у Російській імперії. У 1852 р. перенесений до Полтави.

...я случайно видел это знаменитое торжище. — У 1845 р. Іллінський ярмарок почався 5 липня і закінчився 2 серпня. Шевченко відвідав його у двадцятих числах липня (Жур П. Дума про Огонь. — С. 103).

...в палатке покойного Павла Викторовича Свички... Это был сын того самого полковника Свички... — Мовиться про Свічку Льва Миколайовича (1800 — 1845), полтавського поміщика, власника с. Городище в Пирятинському повіті, сина полковника Миколи Петровича Свічки, про якого розповідається в повісті Шевченка «Близнецы». Л. М. Свічка був одружений з сестрою Є. П. Гребінки.

...во время конт[ра]ктов в Киеве... — Йдеться про київський контрактовий ярмарок, що проводився щорічно між 5 і 25 лютого.

...в берлине едущего... — Берлин — старовинна карета.

Солених Карпо Трофимович (1811 — 1851) — український драматичний актор, один із основоположників українського реалістичного театру. Шевченко бачив його в ролі Чупруна в комедії І. П. Котляревського «Москаль-чарівник» 24 липня 1845 р. на Іллінському ярмарку (Пилипчук Р. Я. Т. Г. Шевченко в Ромнах // Радянське літературознавство. — 1979. — № 5. — С 37).

Не пылит дорога... — Рядки з вірша М. Ю. Лермонтова «Из Гете» («Горные вершины»). /341/

Познакомился с распутным стариком Якубовичем (отцом декабриста) и с его меньшим сыном... — Якубович Іван Олександрович — роменський поміщик, повітовий маршалок дворянства, батько декабриста Олександра Івановича Якубовича (1792 — 1845); молодший син його був калікою, звідси його порівняння із Квазімодо, персонажем роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері».

...с одним из бесчисленных членов фамилии Родзянки. — Йдеться про Віталія Васильовича Родзянка, власника села Василівка Хорольського повіту Полтавської губернії (Жур П. Дума про Огонь. — С. 105).

...Ромодановский шлях... — шлях від Конотопа до Кременчука, на якому знаходились і Ромни. «По местному преданию, этой дорогой в 1670-х годах двигались русские войска под начальством князя Ромодановского против гетмана Дорошенка» (Киевская старина. — 1882. — № 6. — С. 544).

21 липня

...получил Залецкого письмо... — Лист Бр. Залеського від 30 травня 1857 р. (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 81 — 83).

Фиялковский — Фіалковський Фелікс (1823 — ?) — польський політичний засланець, рядовий, згодом унтер-офіцер 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. В солдати відданий 1848 р. «за самовольную отлучку за границу с намерением присоединиться к венгерским бунтовщикам» (Дьяков В. А. Тарас Шевченко и его польские друзья. — М., 1962. — С. 93 — 94). Шевченко подружився з Ф. Фіалковським у Новопетровському укріпленні.

22 липня

...он не может дать мне пропуск... через Астрахань до Петербурга... — Комендант Новопетровського укріплення І. О. Усков, ще не отримавши офіційного розпорядження, вже знав, що командир батальйону дав наказ про звільнення із служби унтер-офіцерів О. Храбчинського, Е. Ольшевского, Ф. Фіалковського, рядових С. Домарацького, Т. Шевченка та їхню відправку до батальйонного штабу в м. Уральськ. Командир півбатальйону Є. М. Косарев, одержавши таке розпорядження, звернувся до коменданта з рапортом про відправку означених осіб до Уральська 29 липня 1857 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 282 — 283). Шевченко передбачав неминучість затримки, можливо, тривалої, в Уральську і, вірогідно, в Оренбурзі.

Бюрно Карл Іванович (1796 — ?) — військовий інженер, генерал-майор Окремого Оренбурзького корпусу з початку 1854 р. Тут К. І. Бюрно встановив добрі взаємини з О. М. Плещеєвим, 3. Сераковським та іншими засланцями. Особисте знайомство з Шевченком відбулося у вересні 1856 р. в Новопетровському укріпленні. «Надолго, надолго останется в моем сердце это кратко-длинное свидание, эта симпатическая благородная физиономия...» — писав Шевченко Бр. Залеському 8 листопада 1856 р. У 1858 р. вони зустрілися під Петербургом.

Герн Карл Іванович (1816 — ?) — військовий інженер, з 1844 р. квартирмейстер 23-ї піхотної дивізії Окремого Оренбурзького корпусу, з 1853 р. — чиновник для особливих доручень при оренбурзькому генерал-губернаторі. Шевченко і Герн познайомилися перед початком Аральської /342/ експедиції чи на самому її початку. Взимку 1849 — 1850 рр. Шевченко жив у будинку К. І. Герна, завдяки йому збереглися «Мала книжка» і альбом акварельних малюнків Шевченка. К. І. Герн залишив спогади про Шевченка (Русский архив. — 1898. — № 12. — С. 550 — 555).

Графу Федору Петровичу с это[й] же почтою я напишу письмо. — Йдеться про лист до Ф. П. Толстого від 26 — 31 липня 1857 р.

Лазаревскому... пошлю эти две тетради моего журнала... — Намір не був здійснений. Рукопис щоденника Шевченко подарував М. М. Лазаревському в липні 1858 р.

...пускай читает с Семеном... — Тобто з С. С Гулаком-Артемовським.

23 липня

Вазарі Джорджа (1511 — 1574) — італійський художник, архітектор, історик мистецтва. Шевченко має на увазі працю Д. Вазарі «Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів» (Рим, 1550).

25 липня

Фрейман Густав Антонович (1790 — ? ) — генерал-майор, начальник артилерії гарнізонів Оренбурзького військового округу. Неодноразово відвідував з метою інспектування Новопетровське укріплення під час перебування там Шевченка (1854, 1855, 1857 рр.). За участю Г. А. Фреймана у жовтні 1854 р. було подано клопотання про надання Шевченкові чину унтер-офіцера, яке залишилося без наслідків.

...Мешков... — М. Ф. Мєшков.

Іванов Михайло Іванович (? — 1860) — унтер-цейхвартер артилерійського відомства, колезький реєстратор.

26 липня

...ничего не мог сделать с этим неудающимся письмом. — Незважаючи на авторську дату під листом до Ф. П. Толстого (23 липня), робота над його текстом тривала аж до кінця липня.

...как я это сделал моим ответом на письмо графини Настасии Ивановны от 12 октября... — Йдеться про лист Шевченка від 9 січня 1857 р. Лист А. І. Толстої надісланий не 12, а 8 жовтня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 74 — 75).

27 липня

...картина Иванова «Иоанн Креститель» окончена! — картина російського художника О. А. Іванова (1806 — 1858) «Явлення Христа народу». Знаючи, що над цією картиною художник працював двадцять років (1837 — 1857), Шевченко висловлює побоювання, чи зберегла його праця «соковитість і свіжість життя». Ознайомившись з картиною після повернення до Петербурга, він не змінив своєї скептичної думки, про що й написав С. Т. Аксакову в листі від 15 липня 1858 р.

Восторженное письмо Гоголя... — Йдеться про лист М. В. Гоголя «Исторический живописец Иванов» у книжці «Выбранные места из пе/343/реписки с друзьями» (СПб., 1847). Цю книжку Шевченко одержав 1848 р. від В. М. Рєпніної.

Кенси Катрмер (1755 — 1849) — французький археолог і мистецтвознавець.

Фідій (поч. 5 ст. до н. е. — бл. 432 — 431 до н. е.) — давньогрецький скульптор, автор грандіозних статуй Афіни Промахос, Афіни Парфенос, Зевса Олімпійського.

Моллер Федір Антонович (1812 — 1875) — російський художник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1840 р.). Учень К. П. Брюллова. Йдеться про його картину «Апостол Іоанн Богослов проповідує на острові Патмосі під час свята Вакха».

28 липня

Выхожу один я на дорогу... — Неточна цитата з вірша М. Ю. Лермонтова «Выхожу один я на дорогу...».

29 липня

Видел во сне Семена Артемовского с женою... — Гулак-Артемовська Олександра Іванівна (1825 — ?) стала дружиною С. С. Гулака-Артемовського 1848 р. Шевченко знав про неї як про арфістку з газет, що доходили до Новопетровського укріплення, і писав про це у листі до С. С. Гулака-Артемовського 1 липня 1852 р. Особисте знайомство Шевченка з О. І. Гулак-Артемовською відбулося після його повернення із заслання до Петербурга.

Ігнатьєв Єгор — унтер-офіцер Астраханської інвалідної команди, «найближче начальство» Андрія Обеременка.

Балагуров Олександр Васильович — капітан, наглядач новопетровського госпіталя. Шевченко міг познайомитися з ним ще 1847 р., коли той служив плац-ад’ютантом оренбурзького ордонансгаузу (комендантського управління), хоча певних даних про це немає.

5 серпня

...приплыл я на самой утлой рыбачьей ладье в город Астрахань. — Шевченко прибув сюди на човні № 1, який курсував між Новопетровським укріпленням і Астраханню за розкладом. Командиром човна, що здійснював як військові, так і торговельні перевозки, був Петров Устим Микитович (1800 — ?). В Астрахані Шевченко жив з 5 по 22 серпня 1857 р., чекаючи пароплава до Нижнього Новгорода. Тут він виконав малюнок «В Астрахані».

...внезапно согласился дать мне пропуск прямо в Петербург. — У розпорядженні генерал-ад’ютанта В. О. Перовського від 28 травня 1857 р. про звільнення від військової служби Шевченка і ще 67 рядових «из политических преступников» окремо зазначалося: «...чтобы они до окончательного увольнения их на родину имели жительство в г. Оренбурге под секретным полицейским надзором» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 282). Це уточнення коменданту I. О. Ускову не було повідомлено, і він погодився видати Шевченку квиток про те, що той /344/ «уволен от службы и ныне по желанию его отправлен на местожительство свое в г. С.-Петербург» (Там само. — С. 284). Така «свавільність» викликала велике офіційне листування. Пояснюючи своє рішення, І. О. Усков писав: «...из числа помянутых чинов рядовой Тарас Шевченко обратился ко мне с убедительною просьбою о выдаче ему билета на следование его на место жительства в С.-Петербург прямо отсюда, не заходя в Уральск, — по примеру тому, как был выдан билет от меня уволенному от службы напред сего унтер-офицеру Балинскому, — в том уважении, дабы он, Шевченко, мог воспользоваться без излишних издержек и потери времени проехать на место жительства ближайшею дорогою чрез город Астрахань. Принимая с своей стороны во внимание, что отправление Шевченки к батальонному штабу в г. Уральск [...] сделает ему разницу более тысячи верст лишних [...] я, по соображению всех сих обстоятельств, решился выдать Шевченке 1-го сего августа билет за № 1403 на проезд его к месту жительства в г. С.-Петербург впредь до высылки ему настоящего паспорта откуда следует и уведомил о сем командира 1-го батальона от 1-го августа за № 1406-м» (Там само. — С. 286). Пояснения не були визнані задовільними. І. О. Усков отримав суворе зауваження командира Окремого Оренбурзького корпусу (Там само. — С 289).

6 серпня

...по причине Макарьевской ярманки. — Мовиться про Нижньогородський ярмарок, що відбувався щороку в липні — серпні; до 1817 р. проводився поблизу Макаріївського монастиря в Нижньогородській губернії, згодом був переведений до Нижнього Новгорода. У ньому брали участь не лише російські, а й східні та західноєвропейські купці.

Пароход «Меркурий»... — Мається на увазі пароплав компанії «Меркурій».

Рибінськ — повітове місто Ярославської губернії, велика пристань на Волзі.

7 серпня

Бурцов — Бурцев Лев Олександрович, плац-ад’ютант Новопетровського укріплення, підпоручик. У 1856 — 1857 рр. входив до кола осіб, близьких до сім’ї І. О. Ускова, де зустрічався з Шевченком.

8 серпня

Белебей — повітове місто Оренбурзької губернії (засноване 1757 р.), центр башкирського кантону.

...Гваренги... — Кваренгі Джакомо (1744 — 1817) — італійський архітектор; жив з 1780 р. в Росії, створив у Петербурзі архітектурні споруди класичного стилю — Смольний, будинок Академії наук, Ермітажний театр та ін.

...с серебряным Георгием... — Російський орден святого великомученика Георгія Побідоносця, запроваджений 1769 р. для нагороди офіцерів і генералів за бойові заслуги та вислугу років. У 1807 р. запроваджено знак цього ордена для нагороди «нижніх військових чинів» за бойові заслуги. /345/

Сапожников Олександр Олександрович (1833 — 1887) — астраханський купець першої гільдії, рибопромисловець-мільйонер. Шевченко знав О. О. Сапожникова ще на початку 40-х років у Петербурзі, коли навчався в Академії мистецтв, а юний Олександр брав у нього уроки малювання. Знайомство відновилося 16 серпня 1857 р. в Астрахані. В будинку Сапожникових містилась «штаб-квартира» експедиції К. М. Бера, який не раз приїздив на Мангишлак, тому Шевченко і називає Сапожникова «безмездным астраханским метрдотелем».

«Роберт-Диявол» — опера французького композитора Джакомо Мейєрбера (1791 — 1864).

«Уж как веет ветерок» — пісня з популярної опери російського композитора О. М. Верстовського (1799 — 1862) «Аскольдова могила» (1835).

9 серпня

...Хвалынское море... — давньоруська назва Каспійського моря.

Кизилбаші (тюрк. — червоноголові) — об’єднання тюркських кочових племен в Ірані; в минулому становили головну військову силу шаха.

...в Кремль... — Астраханський кремль збудований у XVI ст.

...красавцем собором. — Астраханським кафедральним Успенським собором, закладеним 1698 р.

...книги под названием «Описание города Астрахани». — Мовиться про книгу «Записки об Астрахани» (М., 1841); її автором був М. С. Рибушкін (1792 — 1849), історик-краєзнавець, директор астраханських училищ.

...отца Гавриила Пальмова. — Пальмов Гавриїл Якович — ключар Успенського собору.

10 серпня

Ходил в контору «Меркурия»... — В Астрахані перебувало представництво пароплавної компанії «Меркурій» (головна контора компанії — в Нижньому Новгороді). Меркурій в римській міфології — бог торгівлі, покровитель мандрівників.

Сан-Франціско — місто на заході США, в штаті Каліфорнія, що прославилося своїм багатством.

...написал радостные письма друзьям моим... — Відомий лише один лист, датований 10 серпня 1857 р. — Бр. Залеському. Лист до М. М. Лазаревського був написаний лише 14 серпня, до Я. Г. Кухаренка — 15 серпня 1857 р. Листа К. І. Герну або інших згадок про нього не виявлено.

Ожидаю... ответа на «Москалеву криныцю». — Лист Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р. не застав Шевченка в Астрахані, він отримав його лише 10 лютого 1858 р. в Нижньому Новгороді.

...Англинская набережная... — Англінською Шевченко називає набережну каналу в Астрахані, зіставляючи її з Англійською набережною у Петербурзі.

...построен на кошт ... грека Варвараци. — Варварацці Іван Андрійович (1750 — 1825) — астраханський рибопромисловець, який багато зробив для благоустрою міста. /346/

11 серпня

Іван Грозний (1530 — 1584) — перший російський цар (1547 — 1584).

Сакос — частина одягу священика; одягається на підризник.

...єпископа Иосифа, убиенного Разиным. — Митрополит Іосиф був убитий в Астрахані під час повстання Степана Разіна.

Фелонь — риза священика.

Борис Годунов (бл. 1552 — 1605) — російський цар (1598 — 1605).

Потир — велика чаша, яка використовувалася для освячення вина під час причастя.

...кто был архитектором этого колоссального и прекрасного собора... — Зодчим Астраханського Успенського собору був селянин Дорофей М’якишев. За цю працю йому було заплачено 100 карбованців (Рыбушкин М. С. Записки об Астрахани. — М., 1841. — С. 30).

Тон Костянтин Андрійович (1794 — 1881) — архітектор, чех за походженням, працював у Росії. Наслідував зовнішні риси давньоруського і візантійського зодчества. Цей псевдоруський стиль Миколою I був визнаний офіційним. За проектами К. Тона в Росії будувалися численні церкви.

12 серпня

...пароход «Князь Пожарский»... — Пароплав компанії «Меркурій», який здійснював пасажирські та вантажні перевезення по Волзі, рухався із швидкістю 12 верст на годину, в дорозі перебував 14 — 16 годин на добу. Відстань від Астрахані до Нижнього Новгорода міг подолати за 12 — 13 діб, проте, враховуючи відсутність розкладу, велику кількість мілин і необхідність зупинок на ремонт, шлях у 2072 версти звичайно долався за три-чотири тижні. Даний рейс був завчасно повністю «абонований» О. О. Сапожниковим, постійним клієнтом компанії «Меркурій».

... «Публичная библиотека для чтения»... — Астраханська публічна бібліотека, відкрита 19 червня 1838 р. Цей акт був «делом патриотического усердия и просвещенной ревности» багатих купців, які придбали книжковий фонд і взяли на себе оплату «особого служителя» (Рыбушкин М. С. Записки об Астрахани. — С. 183).

13 серпня

...написал Кухаренку письмо... — Лист до Я. Г. Кухаренка датований 15 серпня 1857 р.

«Вестник Европы» — російський журнал, заснований М. М. Карамзіним; виходив у Москві в 1802 — 1830 рр. У літературному відділі брали активну участь Г. Р. Державін, І. І. Дмитрієв, В. А. Жуковський, тут друкувалися твори деяких українських письменників (П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, С. Шпигоцького та ін.).

«Московский телеграф» — російський літературно-науковий журнал, що видавався М. О. Полевим у Москві в 1825 — 1834 рр. Був закритий за критику псевдопатріотичної драми Н. В. Кукольника «Рука Всевышнего отечество спасла».

Хвостов Дмитро Іванович (1757 — 1835) — обер-прокурор Синоду, бездарний поет, об’єкт численних пародій та епіграм. /347/

Державін Гавриїл Романович (1743 — 1816) — російський поет. Карамзін Микола Михайлович (1766 — 1826) — російський історик і письменник, автор дванадцятитомної «Історії держави Російської» (1816 — 1829).

«Дух законов» — трактат французького філософа-просвітителя Шарля-Луї Монтеск’є (1689 — 1755).

Свод законов с прибавлениями... — «Свод законов Российской империи», збірник діючих законів (у 15 томах), опублікований 1832 р.

...завалены творениями Дюма и Сю... — Дюма Александр (Дюма-батько; 1802 — 1870), Сю Ежен (1804 — 1857) — французькі белетристи; переклади їхніх творів користувались великою популярністю у російського читача.

«Русский вестник» — російський літературний і політичний журнал, що виходив з 1856 р. в Москві (редактор М. Н. Катков). У перші роки видання мав помірковано-ліберальний напрям. Перша книжка журналу за 1856 р., що привернула увагу Шевченка, містила серед інших публікацій неопублікований уривок з першого тому «Мертвих душ» М. В. Гоголя, знайдений в його рукописах, працю С. М. Соловйова «Древняя Россия», розділ зі спогадів С. Т. Аксакова «Гимназия — период второй»; друкувались також праці Т. М. Грановського, М. Н. Каткова та ін.

Соловйов Сергій Михайлович (1820 — 1879) — російський історик, з 1847 р. — професор Московського університету, автор двадцятидев’ятитомної «Истории России с древнейших времен» (1851 — 1879).

Аксаков Сергій Тимофійович (1791 — 1859) — російський письменник, автор книжок «Семейная хроника» (1856), «Детские годы Багрова-внука» (1858).

Наша славная-преславная Савор-Могила раскопана. — Так неточно зрозумів Шевченко розповідь П. Леонтьева в журналі «Русский вестник» (1856. — № 1) про свіжу розкопку великого кургану на Катеринославщині; справді ж у ній ідеться не про Савур-могилу, певно, відому поетові з думи про втечу трьох братів з неволі, а про іншу — Лугову.

14 серпня

Туркменський чапан — верхній одяг, каптан.

15 і 16 серпня

Записи від 15 до 20 серпня зроблені новими знайомими Шевченка, з якими він зустрівся в Астрахані.

Клопотовський Іван Петрович — учитель історії та географії в астраханській гімназії. Навчався в Київському університеті в 1845 — 1849 рр.; з 1850 р. служив в Астрахані, підтримував тісні зв’язки із земляками, що прибували в це місто. Можна припустити, що І. П. Клопотовський знав про перебування Шевченка в Новопетровському укріпленні від учасників експедиції К. М. Бера, зокрема учителя гімназії К. І. Вейдемана. З Нижнього Новгорода 6 листопада 1857 р. Шевченко писав І. Клопотовському. Спогади І. Клопотовського надруковані в статті В. Кларка «Тарас Григорьевич Шевченко в Астрахани» (Русская старина. — 1896. — № 3. — С. 655 — 658). /348/

Незабитовський Степан Андрійович (1829 — 1902) — молодший лікар 45-го флотського екіпажу в Астрахані. Закінчив Київський університет 1854 р., був учасником Кримської війни (1853 — 1856). 18 серпня 1857 р. С. А. Незабитовський переписав собі в зошит Шевченкові твори «Чернець» і «А. О. Козачковському». До цього ж зошита Шевченко переписав вірш «Ще як були ми козаками...» («Полякам») з дарчим написом «Степанові Незабитовському на пам’ять 20 августа 1857»; 12 лютого 1860 р. він надіслав йому в подарунок «Кобзар» 1860 р.

Одинцев Євтихій (Євген) Іванович (1831 — ?) — молодший лікар 46-го флотського екіпажу в Астрахані. У 1855 р. закінчив Казанський університет. На час знайомства з Шевченком отримав бронзову медаль на пам’ять про Кримську війну 1853 — 1856 рр.

16 серпня

Чельцов Федір Іванович (1826 — ?) — молодший лікар Астраханської стройової ластової роти. У 1853 р. закінчив Київський університет. Брав участь в обороні Севастополя під час Кримської війни. На пам’ять про зустріч в Астрахані поет подарував Ф. І. Чельцову посвідчення про те, що на півострові Мангишлак «никакой эпидемической болезни не имеется» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 283), на звороті якого записав уривок з поеми «Царі» («І поживе Адам на світі...») з дарчим написом «Федору Чельцову (И. Рогожину) на память 16 августа 1857 р.»; 1860 р. Шевченко надіслав йому «Кобзар» з дарчим написом — «Федорови Чельцову (он же и Иван Рогожин) от автора 12 лютого 1860 року».

17 серпня

Запис народного анекдоту про чорта, який боявся солдатської служби, зроблено в щоденнику Ф. Чельцовим. Анекдот, очевидно, побутував серед солдатів і матросів, учасників Кримської війни. Жартівливий образ сатани — Івана Рогожина — став для Шевченка ніби псевдонімом Ф. Чельцова, якого він називав «Рогожиным» і в дарчих написах, і в листі до І. П. Клопотовського від 6 листопада 1857 р. Фольклорні джерела запису не виявлені.

18 серпня

Кишкін Володимир Васильович (1825 — 1911) — військовий моряк, з 1857 р. — капітан пароплава «Князь Пожарский». Знайомство Шевченка з ним могло відбутися ще в 40-х роках у Петербурзі, але вірогідніше — у 50-ті роки в Новопетровському укріпленні, де В. В. Кишкін бував у службових справах. Завдяки йому Шевченко вперше прочитав або почув нові твори, що поширювалися в списках. Шевченко намалював портрет В. В. Кишкіна (нині не відомий).

19 серпня

Власноручний запис Новицького Кароля (Карла) Йосиповича (1823 — ?), старшого лікаря 44-го флотського екіпажу, що базувався в Аст/349/рахані. У 1842 р. К. Новицький закінчив Віленську медико-хірургічну академію; учасник Кримської війни 1853 — 1856 рр.

Власноручні записи Павла Радзєйовського і Титуса Шалевича; очевидно, вони були друзями і земляками К. Новицького.

20 серпня

Запис зроблено Томашем Зброжеком по-польськи. Переклад: «Красномовство не багатьом випало на долю; мені ж, позбавленому цього божественного дару, лишається тільки мовчки дивуватися й благословляти творчу твою могутність, святий народний пророче-мученику Малоросії. Теперішнє твоє перебування серед нас робить мене цілком щасливим, і хвилини спілкування ніколи не зітруться з моєї пам’яті. О стократ, стократ благословляю той дорогий день, коли небо дало мені можливість особисто познайомитися з тобою, ревний і безстрашний оповіснику слова правди. Нехай же ці кілька слів нагадують тобі [...] ¹, поете-художнику, про глибоку повагу шануючого тебе Томаша Зброжека».

Зброжек Томаш (1821 — ?) — старший лікар 17-го робочого екіпажу в Астрахані. У 1850 р. закінчив Київський університет. Учасник Кримської війни 1853 — 1856 рр. З червня 1856 р. служив у Астрахані.

¹ Текст автографа пошкоджений.

23 серпня

Земляки мои... — Серед не названих у щоденнику земляків Шевченка в Астрахані — Муравський Гнат Францевич (1824 — ?), молодший лікар 45-го флотського екіпажу, який одним із перших зустрів Шевченка в Астрахані у серпні 1857 р.; Овсянников Микола Абрамович, діловод контори астраханського порту, брат майбутнього нижньогородського приятеля Шевченка П. А. Овсянникова.

25 серпня

Запис (текстовий і нотний) зроблено рукою Панова Олексія Панфіловича — буфетника пароплава «Князь Пожарский», музиканта-самоука, вільновідпущеного кріпака поміщика Крюкова Олексія Єгоровича. У Нижньому Новгороді 30 вересня 1857 р. Шевченко хотів відвідати О. Панова, але не знайшов його.

27 серпня

Шопен Фридерик (1810 — 1849) — польський композитор і піаніст, основоположник польської класичної музики.

Паганіні Нікколо (1782 — 1840) — італійський скрипаль-віртуоз і композитор.

И великий Ватт! — Уатт Джеймс (1736 — 1819) — англійський винахідник, удосконалив парову машину. Паровий двигун Д. Уатта відіграв велику роль у переході до машинного виробництва.

...начали во Франции энциклопедисты... — Йдеться про французьких просвітителів — Дідро, Д’Аламбера, Гольбаха, Гельвеція та ін., що у дру/350/гій половині XVIII ст. об’єдналися навколо видання «Енциклопедії, чи Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» (35 томів, 1751 — 1780 рр.). Енциклопедисти були ідеологічними попередниками Великої французької революції 1789 р.

28 серпня

...начиная с хозяйки... — Сапожникова Ніна Олександрівна (1837 — бл. 1900), дружина О. О. Сапожникова, дочка управителя Астраханської казенної палати О. П. Козаченка. Зберегла ряд портретів, які Шевченко виконав на пароплаві «Князь Пожарский».

...от Царицына и Дубовки... — Царицин — колишня назва Волгограда, в XIX ст. — повітове місто Саратовської губернії, велика пристань на Волзі; Дубовка — пристань на Волзі, на 52 км вище Царицина, у XVIII ст. — один із центрів пугачовського повстання.

...начал читать «Королеву Варвару» Попова. — Попов Ніл Олександрович (1833 — 1891), російський історик, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (з 1883 р.) Його розвідка «Королева Варвара» була опублікована в журналі «Русский вестник» (1857. — № 1) з підзаголовком «Исторический рассказ».

Борей — у грецькій міфології бог північного вітру; зображався могутнім крилатим чоловіком із сивою головою.

29 серпня

...около Камышина... я едва успел сделать легонький очерк... — Камишин — велика пристань на правому березі Волги на 182 км вище Царицина, повітове місто Саратовської губернії. Відомий малюнок олівцем з шевченківським написом унизу: «1. Камышин».

...бугор Сеньки Разина. — У написанні імені Степана Разіна Шевченко йшов від поширеного тоді «Стеньки» (звідси і Семен Степанович замість Степан Тимофійович).

Брандвахта — вартове судно на рейді або в порту.

30 серпня

...портрет его тещи m-me Козаченко. — Козаченко Катерина Никифорівна (1819 — 1866) — дружина голови Астраханської казенної палати Олександра Петровича Козаченка (1808 — 1870), мати Н. О. Сапожникової. Шевченко познайомився з К. Н. Козаченко, вірогідно, ще в Астрахані, в домі Сапожникових. Портрет, виконаний італійським і білим олівцями, має дарчий напис: «А. А. С. На память 30 августа 1857 года Ш.».

...Н. И. Костомаров уехал за границу. — У травні 1857 р. М. Костомаров виїздив за кордон для лікування. З Шевченком зустрілись вони влітку 1858 р. в Петербурзі.

Я просил у нее адрес Костомаровой и... — На цьому запис 30 серпня уривається, останнє речення лишилося незакінченим.

31 серпня

...нашел квартиру Татьяны Петровны Костомаровой. — Костомарова Тетяна Петрівна (1798 — 1875) — мати М. І. Костомарова. 19 травня 1847 р. Шевченко написав вірш «Н. Костомарову» («Веселе сонечко хова/351/лось...»), навіяний реальними враженнями: з вікна каземату III відділу він побачив матір М. І. Костомарова. До цього Шевченко бачив її в 1846 р., а потім — у квітні 1847 р., в день свого арешту. Шевченко подарував Т. П. Костомаровій автограф вірша «Н. Костомарову».

...роковое 30 мая 1847 года... — У цей день оголошено вирок заарештованим учасникам Кирило-Мефодіївського товариства. Цього ж дня Шевченка передано з III відділу військовому міністерству для зарахування рядовим в Окремий Оренбурзький корпус.

1 вересня

Перший рядок — власноручний запис П. У. Чекмарьова, культурного діяча Саратова, з 1859 р. — директора Саратовського театру.

Солонина Марія Григорівна (1829 — після 1913) — дружина чиновника провіантської комісії в Саратові, майора у відставці З. К. Солонини, родом з Лохвицького повіту Полтавської губернії, уроджена Гамалія.

...я вынул из моей бедной коморы какую-то песенку... — Можливо, автограф вірша, якого — невідомо.

...увидеться будущею зимой в Петербурге. — Відомостей про таку зустріч Шевченка з П. У. Чекмарьовим немає.

2 вересня

Пятнадцать лет не изменили нас... — Автограф О. О. Сапожникова.

Барб’є Анрі-Огюст (1805 — 1882) — французький поет. Вірш «Собачий пир» (із збірника «Ямби», виданого 1831 р.) написаний під впливом подій Липневої революції 1830 р., коли було скинуто Бурбонів, але владу в країні захопила буржуазія.

Бенедиктов Володимир Григорович (1807 — 1873) — російський поет. У 30-ті роки здобув популярність як «певец кудрей и прочего тому подобного». У другій половині 50-х років пише вірші громадянського спрямування, серед них — переклад вірша О. Барб’є «Собачий пир», що поширювався в численних списках, друкувався в безцензурних виданнях, а в легальному друку з’явився лише 1908 р.

...огромного нашего тормоза, как выразился Искандер... — Іскандер — арабо-перська форма імені Олександр, псевдонім О, I. Герцена (1812 — 1870). Нищівна герценівська характеристика Миколи I стала відомою в 1856 — 1857 рр. В «Полярной звезде на 1856 год» в уривку з «Былого и дум» (частина I, глава 6) говорилося: «Все это принадлежит к ряду безумных мер, которые исчезнут с последним дыханием этого тормоза, попавшего на русское колесо...». Згодом О. I. Герцен вживав цей же вислів у статті «Княгиня Екатерина Романовна Дашкова», передмові до збірника «14 декабря и император Николай» та ін.

Волжськ — повітове місто Саратовської губернії (нині місто Вольськ) на правому березі Волги, на 134 км вище Саратова. Тут була розташована головна контора компанії «Брати Сапожникови».

...моего дядю Шевченка-Грыня. — Шевченко Григорій (Гринь) Євстратович (бл. 1775 — ?) — дядько Шевченка, батько Варфоломія Григоровича Шевченка (1821 — 1892). /352/

3 вересня

Не забывайте любящего вас И. Явленского. — Автограф Явленського Івана Никифоровича (1824 — не раніше 90-х років) — чиновника астраханської губернської канцелярії, брата К. Н. Козаченко і дядька Н. О. Сапожникової. І. Н. Явленський з 1844 по 1850 р. служив офіцером на Кавказі, з 1851 р. — в Астрахані чиновником для особливих доручень, повітовим, а згодом губернським предводителем дворянства. У відставці зайнявся літературною діяльністю — писав п’єси, поеми, дорожні нариси. З Шевченком познайомився, очевидно, 1857 р. в Астрахані. Зустрічались також і в Нижньому Новгороді. І. Явленський виконував доручення Шевченка в Москві, а пізніше клопотався про публікацію малюнків Шевченка, що зберігалися в родині Сапожникових.

4 вересня

Хвалинськ — повітове місто Саратовської губернії, пристань на правому березі Волги.

... «Кающуюся Россию» Хомякова. — Хом’яков Олексій Степанович (1804 — 1860) — російський поет, публіцист, один з лідерів слов’янофільства. Двічі переписаний до щоденника (вдруге — 16 квітня 1858 р. рукою Г. Ґалаґана), вірш «Кающаяся Россия» поширювався в численних списках. З О. С. Хом’яковим Шевченко познайомився в Москві 25 березня 1858 р.

5 вересня

Коти — тепле, звичайно на хутрі, взуття.

...церковь святыя Анны в Вильне... — Готичний костьол XVI ст. у Вільні, одна з видатних пам’яток архітектури. Шевченко був у Вільні з весни 1829 р. до літа 1831 р. як «козачок» поміщика П. В. Енгельгардта.

...милую Дуню, чернобровую Гусиковскую. — Гусиковська Ядвіга (Дзюня) — швачка, полька, з якою Шевченко познайомився 1830 р. у Вільні, його перше юнацьке кохання. Доля дівчини невідома.

Нужно будет прочитать его... «Турецкую войну при царе Федоре Алексеевиче». — Статтю «Турецкая война в царствование Федора Алексеевича» (Русский вестник. — 1857. — Т. 8) написав не Н. О. Попов, а його однофамілець — історик Олександр Миколайович Попов (1821 — 1877).

Как хороши «Губернские очерки», в том числе и «Мавра Кузьмовна» Салтыкова. — Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович (1826 — 1889) — російський письменник-сатирик. «Губернские очерки» друкувалися в «Русском вестнике» протягом 1856 — 1857 рр. за підписом «Н. Щедрін». Шевченко знав справжнє прізвище їхнього автора. Нарис «Матушка Мавра Кузьмовна» надрукований в журналі «Русский вестник» (1857. — Т. 8).

Панченко Єлисей Олександрович (1813 — ?) — медичний інспектор астраханського порту, домашній лікар родини Сапожникових. Шевченко познайомився з ним в Астрахані 1857 р. На пароплаві «Князь Пожарский» намалював його портрет. /353/

6 вересня

Самара — місто на високому лівому березі Волги при впадінні в неї річки Самари, засноване 1586 р. Через це ж місто везли поета на заслання на початку червня 1847 р. Самара згадується в повісті Шевченка «Близнецы».

...приволжский Новый Орлеані — Шевченко порівнює Самару з містом і портом на півдні США (Новий Орлеан заснований 1718 р.).

Там говорилось о китайских инсургентах... — Шевченко прочитав статтю «Новейшие сведения о действиях китайских инсургентов» (Русский инвалид. — 1857. — 31 июля), присвячену подіям селянської війни в Китаї 1850 — 1864 рр. під керівництвом Хуна Сюцюаня (1814 — 1864) проти феодалів і національного гноблення з боку маньчжурської династії Цін (так зване Тайпінське повстання).

...перед штурмом Нанкина. — Нанкін — місто, порт у нижній течії річки Янцзи. Штурмом взятий повстанцями 19 березня 1853 р., до 1864 р. був столицею держави тайпінів.

В Самаре живет богатый купец Светов. — У 1856 — 1858 рр. робилася спроба вислати Свєтова у Вологду (Державний архів Оренбурзької області, ф. 6, оп. 18, спр. 337 «О высылке в г. Вологду самарского мещанина Свєтова как главного и самого ревностного молоканского деятеля»), але цього не сталося (Свєтов був тісно пов’язаний з пароплавними і страховими компаніями і усунення його могло негативно позначитися на справах Волзького пароплавства та інших установ).

Молокани — одна із сект духовних християн, виникла в Росії у другій половині XVIII ст.

Кальвінізм — протестантське віровчення; назва походить від імені його засновника Жана Кальвіна (1509 — 1564).

7 вересня

Жигулівські гори — підвищення на правому березі Волги поблизу Самари; тягнеться більш ніж на 60 км із заходу на схід, обумовлюючивигин течії Волги на схід (Самарська лука). Жигулі покриті лісом — переважно листяним і сосновим.

...Царев Курган... — гора на лівому березі Волги, неподалік від Самари. Наведена в щоденнику версія про походження назви — одна з легенд, що побутувала в Поволжі. Шевченко зробив олівцем два рисунки цієї гори.

Звенигородка — повітове місто Київської губернії.

Гудзівка — село у Звенигородському повіті.

Воронцов Михайло Семенович (1782 — 1856) — російський державний діяч, генерал-фельдмаршал.

Мошни — містечко в Черкаському повіті Київської губернії. Шевченко бував тут до арешту 1847 р.

Грабовський Міхал (1804 — 1863) — польський критик і письменник, представник так званої української школи в польській літературі. Йдеться про його статтю «Парк князя М. С. Воронцова в Киевской губернии» (Современник. — 1853. — № 4. — Кн. 2. — Отд. 6. — С. 242 — 257), де він, описуючи «Святославову башню», зазначав, що «не имел возможности положительно узнать причину ее наименования и помещения в этом пункте». /354/

8 вересня

Расшива — парусне судно.

Симбірськ — губернське місто на високому правому волзькому березі; засноване як фортеця 1648 р.

9 вересня

Сенгилей — повітове місто Симбірської губернії, торговельна пристань на правому березі Волги; засноване 1666 р. як фортеця; сюди висилали учасників стрілецьких бунтів кінця XVII ст.

...взглянуть на монумент Карамзина. — Пам’ятник М. М. Карамзіну, споруджений у Симбірську за ескізами скульптора С. І. Гальберга 1845 р. ...терял надежду видеть на месте... музу истории, которую я видел только в [г]лине в мастерской незабвенного Ставассера. — Муза історії Кліо — головна деталь пам’ятника М. М. Карамзіну в Симбірську. Її виліпили скульптори А. А. Іванов і П. А. Ставассер, а відлив у бронзі П. К. Клодт. Ставассер Петро Андрійович (1816 — 1850) — російський скульптор, знайомий Шевченка часів його навчання в Академії мистецтв.

Другой раз я проезжаю мимо Симбирска... в 1847 меня провез фельдъегерь... — Шевченко згадує жандармського фельд’єгеря Віддера, який на початку червня 1847 р. супроводжував його на заслання.

Возніцин Яків Йосипович — походив з поміщиків Тверської губернії. До середини 50-х років служив на пароплавах Балтійського і Чорного морів. У серпні 1856 р. був звільнений з 8-го флотського екіпажу для служби на комерційних суднах пароплавної компанії «Меркурій».

...нек[ий] гер Ренинка[м]пф... — Ренненкампф Рудольф Петрович — голова симбірської палати кримінального суду, довірена особа пароплавної компанії «Меркурій» у Симбірську.

11 вересня

Запис зроблений В. В. Кишкіним.

12 вересня

...баронессе Медем... — Медем Емілія Борисівна — дружина титулярного радника М. де Медем, засідателя балахнинського земського суду, одного з акціонерів і агентів пароплавної компанії «Меркурій» у Балахні.

13 вересня

Казань — губернське місто, один з торговельно-промислових центрів Поволжя; нині — столиця Татарстану.

...монумент певца Екатерины... — Тобто пам’ятник Г. Р. Державіну, який народився і вчився в Казані. Збудований за проектом С. І. Гальберга і К. А. Тона М. О. Рамазановим та К. М. Климченком; установлений в університетському дворі, напроти анатомічного театру; 1870 р. перенесений на Театральну площу.

...не помнит ли он Посяду и Андруского... — Йдеться про студентів Київського університету, учасників Кирило-Мефодіївського товариства /355/ І. Я. Посяду (Пасяду, Посяденка; 1823 — 1894) та Г. Л. Андрузького (1827 — ?). Після арешту і слідства у III відділі 1847 р. обидва були переведені до Казанського університету з наступним призначенням на службу в російські губернії. І. Я. Посяда закінчив Казанський університет 1848 р. і тоді ж вибув у Рязанську губернію. Г. Л. Андрузький університету не закінчував. У 1848 р. його переведено на службу до Петрозаводська. ...царем Иваном Лютым. — Тобто царем Іваном IV Грозним.

14 вересня

...сделал два абриса: общий вид Казанії и вид на Волгу против Казани и села Услон. — Тобто рисунки олівцем «Казань» та «Проти Казані». Запис дає можливість уточнити місце, де зупинявся пароплав. Услон (Великий, або Верхній Услон) — село у мальовничій місцевості поблизу Казані; засноване в XVI ст.

Свіяжськ — повітове місто Казанської губернії при впадінні р. Свіяги у Волгу. Засноване 1551 р. як фортеця, база російських військ при облозі Казані. Тепер село у Верхньоуслонському районі Татарстану.

15 вересня

...Дубельт с своими помощниками (Попов и Дестрем)... — Дубельт Леонтій Васильович (1792 — 1862) — керуючий III відділом власної його імператорської величності канцелярії і начальник штабу Окремого корпусу жандармів, генерал-лейтенант; 1847 р. провадив слідство у справі Кирило-Мефодіївського товариства. Попов Михайло Максимович (1800 — 1871) — начальник секретної експедиції III відділу. Дестрем — Нордстрем Іван Андрійович (1814 — 1878) — чиновник III відділу, цензор драматичних творів.

Комаровський Михайло Петрович (1811 — ?) — капітан другого рангу, служив на Балтійському, згодом на Каспійському морі. На пароплаві «Ленкорань» до 1854 р. розвозив по каспійських портах пошту і вантажі, отже, міг познайомитись із Шевченком ще на початку 50-х років у Новопетровському укріпленні. У липні — серпні 1857 р. на пароплаві «Князь Пожарский» перебував як пасажир. Тут Шевченко виконав його портрет (не розшуканий).

...содержание «Дон Жуана» Байрона... — Йдеться про твір англійського поета Дж.-Г. Байрона (1788 — 1824); його творчість Шевченко знав із російських та польських перекладів.

16 вересня

«Собачий пир» (Из Барбье). — Зіставлення записаного Шевченком тексту вірша з першими публікаціями в безцензурній літературі XIX ст., зокрема в книжці «Лютня. Собрание свободных русских песен и стихотворений» (Лейпциг, 1873), свідчить про те, що він користувався списком повнішого перекладу В. Г. Бенедиктова.

17 вересня

...начал открываться из-за горы город Чебоксары ... на половину будет в нем домов и церквей. — Чебоксари — місто на правому березі Волги, повітовий центр Казанської губернії. Відоме з 1469 р. В часи Шевченка /356/ на 4700 жителів у Чебоксарах було 13 церков і монастирів, 11 молитовень. Нині — столиця Чувашії.

Ільїнське — село на правому березі Волги між Чебоксарами і Козьмодем’янськом.

...вытащил из-под спуда «Полярную звезду» 1824 года... — Йдеться про російський літературний альманах, який видавали в Петербурзі в 1823 — 1825 рр. декабристи О. О. Бестужев (1797 — 1837) і К. Ф. Рилєєв (1795 — 1826). Серед творів, надрукованих у книжці за 1824 р., були уривки з поеми К. Ф. Рилєєва «Войнаровский» («Юность Войнаровского», «Бегство Мазепы», «Смерть Войнаровского»), відомі поетові ще до його арешту й заслання. У 1842 р. Шевченко працював над ілюстрацією до неї, рядки з поеми «О как неверны наши блата, Как мы подвержены судьбе...» цитував у листі до В. М. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р. Добре відомою Шевченку ще з молодих років була і поема К. Ф. Рилєєва «Наливайко». Уривки з неї («Смерть Чигиринского старосты», «Киев», «Исповедь Наливайко») друкувалися в «Полярной звезде на 1825 год».

Явленська Любов Григорівна — вдова старшого лікаря тифліського військового госпіталю Никифора Явленського (1788 — 1840), мати К. Н. Козаченко та І. Н. Явленського, бабуся Н. О. Сапожникової.

18 вересня

«Русскому народу» — вірш П. Л. Лаврова (1823 — 1900) — російського соціолога і публіциста, одного з ідеологів російського народництва. Записані перші 96 рядків вірша: основна частина тексту переписана рукою Шевченка, від слів — «На путешествия, киоски, павильоны...» — рукою І. Н. Явленського. Вірш поширювався в Росії у численних списках. Вперше повністю надрукований О. І. Герценом у виданні «Голоса из России» (Лондон, 1857. — Кн. 4. — С. 30 — 39). 3 П. Л. Лавровим Шевченко особисто познайомився 1859 чи 1860 р. у Петербурзі.

19 вересня

...мимо красивого по местоположению села Зименки помещика Дадьянова... — Зименки — село на Волзі, неподалік від Нижнього Новгорода. Власником села був князь Антон Олександрович Дадіан. Пожежа, про яку йдеться в записі, трапилася в листопаді 1856 р. і знищила «весь почти до основания сноповой хлеб» (так говориться у скарзі батька А. О. Дадіана нижньогородському генерал-губернатору на управителя маєтку Г. І. Іванова, якого він звинувачував у безгосподарності). Селяни П. Ільїн та В. Васильєв, що підозрювались у підпалі, були взяті під варту і згодом звільнені, оскільки їх провину не довели (Державний архів Нижньогородської області, ф. 639, оп. 124, спр. 4400).

Єралаш — гра в карти, що нагадує преферанс.

20 вересня

...мимо красавицы 17 столетия, цер[к]ви с[в]. Георгия... — Йдеться про старовинну церкву на Відкосі, збудовану на честь великого князя Георгія (Юрія) Всеволодовича — засновника Нижнього Новгорода. /357/

Зашел в гимназию к Боб[р]жицкому... — Бобржецький Олексій Олександрович — учитель латинської мови в нижньогородській гімназії. У 1848 р. закінчив філософський факультет Київського університету. Шевченко знав про О. О. Бобржецького ще до приїзду в Нижній Новгород, очевидно, від астраханських земляків.

...пошел в Кремль. — Нижньогородський кремль збудований у 1508 — 1511 рр. як важлива оборонна споруда.

Новый собор — отвратительное здание. — Преображенський собор у Нижньогородському кремлі. Закладений у XIV ст. Заново відбудований 1834 р., приблизно тоді, коли за дорученням царя Миколи І архітектор К. Тон розробив типові проекти церков на 1000, 500 і 200 чоловік. Архітекторам по всій імперії велілось обов’язково дотримуватися форм і стилю, вказаних К. Тоном.

Приношение благодарности потомства гражданину Минину и кн. Пожарскому. — Йдеться про пам’ятник-обеліск, споруджений у Нижньогородському кремлі 1826 р. Козьмі Мініну (? — 1616) і Дмитру Михайловичу Пожарському (1578 — 1642), що очолили ополчення, яке 1612 р. визволило Москву від польських загарбників. Спроектований І. П. Мартосом (1754 — 1835) величний пам’ятник спорудили в Москві, а в Нижньому Новгороді обмежилися «грошовим обеліском».

Брилкін Микола Олександрович — головний управитель нижньогородської контори пароплавної компанії «Меркурій», з яким Шевченко підтримував дружні стосунки під час перебування в Нижньому Новгороді.

... «Голос[а] из России», лондонское издание... — Йдеться про збірники, які з 1856 по 1860 р. видавались у Лондоні, а в Росії поширювались нелегально (останній вийшов у червні 1857 р.). У збірниках друкувалися матеріали, що надходили з Росії.

Овсянников Павло Абрамович — помічник управителя нижньогородської контори пароплавного товариства «Меркурій», архітектор за освітою. Шевченко заприятелював з П. Овсянниковим і майже півроку жив у його домі.

22 вересня

...читал «Богдана Хмельницкого» Костомарова. — Праця М. І. Костомарова «Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России» друкувалася 1857 р. в «Отечественных записках» (№ 1 — 8). Окремим виданням вийшла 1859 р.

23 вересня

...читаю Зиновия Богдана. — Тобто працю М. Костомарова «Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России».

...нарисовал сегодня портрет В. В. Кишкина... — Портрет не розшуканий.

24 вересня

Балахна — повітове місто Нижньогородської губернії на правому березі Волги, вище Нижнього Новгорода. Нині — промисловий центр, місто обласного підпорядкування. /358/

...с мистером Стремом, американским инженером... — Йдеться про інженера-суднобудівника Джона В. Ністрема, учня відомого шведського спеціаліста по створенню морських і річкових суден Карлзунда. Він працював на судноверф’ях Америки, вивчав практику річкового судноплавства у Франції. Перебуваючи на службі в компанії «Меркурій», а згодом «Кавказ і Меркурій», Д. Ністрем багато зробив для організації та вдосконалення пароплавної справи на Волзі. У Балахні М. Брилкін і Д. Ністрем інспектували будівництво пароплава, барж, а також доку і майстерень.

Дєдново (чи Дєдиново) — село на Оці, нижче гирла р. Москви. У 1667 — 1668 рр. там був споруджений корабель «Орел», відправлений на Волгу для торговельних зв’язків із Персією.

25 вересня

...начертил верхушку церкви с[в]. Георгия. — Висока будівля церкви св. Георгія збудована біля Георгієвської башти Кремля 1702 р. (див.: Агафонов С. Горький. Балахна. Макарьев. — М., 1969. — С. 73). Рисунок не розшуканий.

26 вересня

...нарисовал из окна Благовещенский собор. — Рисунок, виконаний цього дня сепією і білилом на тонованому папері, наклеєно на аркуш більшого формату. На рисунку внизу ліворуч помітка олівцем: «NN. Соборъ БлаговЂщенія». На звороті напис чорнилом, зроблений пізніше: «NN. БлаговЂщенскій соборъ. Основанъ въ 1378 году В. К. Дмитріемъ Константиновичемъ».

...не имеет печатного указателя. — Перша частина «Краткого очерка истории и описание Нижнего Новгорода» вийшла у вересні — жовтні 1857 р.

27 вересня

...индийский Ману или Вешну... — Ману, за індійською міфологією, родоначальник людства; Вешну (правильно — Вішну) — один з трьох головних богів релігії індуїзму (Вішну, Шива, Брахма), бог-охоронець світу.

28 вересня

...портрет мамзель Анхен Шауббе. — Портрет не розшуканий.

...комедию Островского «Доходное место». — Комедія О. М. Островського написана 1856 р. і опублікована в журналі «Русская беседа» (1857. — № 5). Перша постановка здійснена того ж року Казанським театром. Показ вистави в Малому театрі (грудень 1857 р.) був заборонений цензурою за гостре викриття чиновництва.

29 вересня

...начал рисовать соборную колокольню... — Малюнок не розшуканий. Малюнок «Архангельський собор у Нижньому Новгороді» Шевченко виконав 12 жовтня 1857 р.

...отправился к Печерскому монастырю... — Печерський монастир заснований у 1328 — 1330 рр. у мальовничій місцевості над Волгою. /359/

30 вересня

Портрет был окончен... — Портрет П. А. Овсянникова виконаний італійським олівцем на тонованому папері.

...г. Лапа (так прозывается) к нам не жаловал. — Йдеться про старшого нижньогородського поліцмейстера Павла Вільгельмовича Лаппо-Старженецького. Шевченко зустрівся з ним у Петербурзі в травні 1858 р.

...некоего Арбеньева, театрального музыканта. — Вірогідно, про Арбеньєва (називаючи його «А-в») писав у своїх спогадах П. Д. Боборикін, повідомляючи, що він, перша скрипка театру, «был из вольноотпущенников» нижньогородського поміщика Шепелева, який мав кріпосну трупу (Воспоминания. — М., 1965. — Т. 1. — С. 69).

...прочитал «Рассказ маркера» граф[а] Толстого. — Оповідання Л. М. Толстого «Записки маркера», надруковано в журналі «Современник» (1855. — № 1. — С. 9 — 26) за підписом «Л. Н. Т.».

1 жовтня

...предложил сеанс г. Грасу... — Грасс Ілля Петрович (1829 — ?) — службовець пароплавного товариства «Меркурій», зять М. О. Брилкіна.

...был прерван приходом... г. Гартвиг[а]. — Гартвіг Осип Андрійович — лікар у Нижньому Новгороді. Між ним і Шевченком встановились товариські стосунки.

...г. Лапа засвидетельствовал действительность... мнимой болезни... — 17 жовтня 1857 р. П. В. Лаппо-Старженецький надіслав офіційний лист коменданту Новопетровського укріплення І. О. Ускову: «Вследствие отношения вашего высокоблагородия от 29 августа сего года за № 1674, имею честь при сем препроводить выданный вами билет за № 1403, отобранный от служившего в укреплении рядового из бывших художников Тараса Шевченко, и уведомить, что он прибыл в Нижний Новгород 20 сентября в расстроенном состоянии здоровья, который был мною освидетельствован вместе с городовым врачом, и по освидетельствовании он оказался не могущим следовать в обратный путь, впредь до совершенного выздоровления» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 289).

С сегоднишнего дня начинаются здесь спектакли... — Перша трупа була організована в Нижньому Новгороді 1798 р. князем М. Г. Шаховським з кріпаків. У 1811 р. збудовано спеціальне приміщення на 300 місць, яке 1853 р. згоріло. Нова, також невелика будівля, почала функціонувати 1856 р. Під час перебування в Нижньому Новгороді Шевченка антреприза належала Ф. К. Смолькову.

...драму Потехина «Суд людской — не Божий», — Потєхін Олексій Антипович (1829 — 1908) — російський письменник. Драма «Суд людской — не Божий» (1854) — одна з його найслабших п’єс.

Мочалова Анастасія Микитівна (уроджена Данилова) — російська драматична актриса. Виступала на московській, згодом на провінційній сцені, зокрема, в 50-х роках — у Нижньогородському театрі.

Климовський Євген Іванович (справжнє прізвище — Оглоблін; 1824 — 1866) — російський драматичний і оперний артист. Грав на сценах Малого театру, Александринського театру в Петербурзі, з 1855 р. — на сценах провінційних театрів, спочатку в Костромі, а потім у Нижньому Новгороді, де в сезон 1857 — 1858 рр. Шевченко з ним познайомився і підтримував приятельські стосунки. /360/

Водевиль — «Коломенский нахлебник». — Одна з численних переробок французьких водевілів, здійснена драматургом Павлом Степановичем Федоровим (1803 — 1879), начальником репертуарної частини петербурзьких театрів.

...оркестр в антрактах играл несколько номеров из «Дон Жуана» Моцарта... — Моцарт Вольфганг-Амадей (1756 — 1791) — австрійський композитор, автор опер «Весілля Фігаро» (1786), «Дон Жуан» (1787), «Чарівна флейта» (1791), ряду інструментальних творів, пісень та ін. Оркестром керував Карл Шмідтгоф, актор і музикант, який у 50-х роках служив у Нижньогородському театрі (іноді він виконував оперні партії).

2 жовтня

Кончивши портрет... — Портрет І. П. Грасса не розшуканий.

Якові Микола Карлович — управитель Нижньогородського соляного управління. Шевченко підтримував добрі взаємини з Якобі та його родиною.

...принадлежит кисти Гверчино... — Джованні-Франческо Барб’єрі (1591 — 1666) — італійський живописець, представник болонської школи бароко, прозваний «Гверчіно» («Косоокий»).

Цамп’єрі Доменіко (1581 — 1641) — італійський живописець та архітектор. Шевченко цінував його творчість. У повісті «Художник» згадується про копіювання К. Брюлловим картини Цамп’єрі «Іоанн Богослов».

...за святыми финансами к моему искреннему М. Лазаревскому. — У М. М. Лазаревського зберігалися гроші за продані рисунки Шевченка, що надходили від друзів поета і призначалися для його матеріального забезпечення після повернення до Петербурга.

3 жовтня

...одолжились от европейцев... словом клуб. — Клуби (від англ. club) з’явилися в Англії приблизно в XVI ст. як об’єднання людей, зв’язаних спільними політичними, науковими, художніми, спортивними та іншими інтересами. Великого поширення політичні клуби набули в період буржуазної революції кінця XVIII ст. у Франції, де об’єднували прихильників певних політичних напрямів. Першим дворянським клубом у Росії був «Англійський клуб» Петербурга (1770).

Веймарн Олександр Володимирович — командир Нижньогородського учбового карабінерного полку, генерал-майор.

Кудлай Петро Дмитрович (1819 — ?) — молодший поліцмейстер Нижнього Новгорода, капітан. Знайомство з П. Д. Кудлаєм Шевченко підтримував протягом усього періоду перебування в Нижньому Новгороді.

Петровський Павло Степанович — брат художника Петра Степановича Петровського, чиновник департаменту внутрішніх справ. Шевченко був знайомий з ним ще під час навчання в Академії мистецтв. Намір Шевченка відновити з ним стосунки не здійснився, оскільки П. С Петровський помер незадовго до повернення поета до Петербурга.

4 жовтня

Запис зроблений рукою напівграмотного слуги П. А. Овсянникова під диктовку Шевченка. /361/

Брилкіна Аделаїда Олексіївна — дружина М. О. Брилкіна. Портрет, про який ідеться, не розшуканий.

...1843 году в Чернигови... — У 1843 р. з травня Шевченко перебував в Україні, отже, наведений приклад взятий із його власних вражень.

5 жовтня

Цезар Гай Юлій (102 або 100 — 44 до н. е.) — державний і політичний діяч, полководець, письменник та оратор Стародавнього Риму.

6 жовтня

...видел драму Коцебу «Сын любви»... — Коцебу Август (1761 — 1819) — німецький письменник, драматург і поет, один із творців міщанської родинно-побутової драми; його твори користувалися великим успіхом у невибагливої міщанської публіки.

...артистка московского т[еат]ра госпожа Васильева... — Васильєва Катерина Миколаївна (1829 — 1877) — актриса Малого театру в Москві; наприкінці 1857 — на початку 1858 р. перебувала разом із чоловіком, актором С. Васильєвим, на гастролях у Нижньому Новгороді, там бачив її гру Шевченко, згадав її у статті «Бенефис г-жи Пиуновой, января 21, 1858 года» (див. у цьому томі с. 209).

Платонов — артист театру в Нижньому Новгороді, за своїм амплуа резонер, один з популярних акторів периферійної сцени. З ним у Шевченка склалися дружні взаємини.

...последовала «Путаница»... — Йдеться про французький водевіль, перероблений на російський лад П. С Федоровим.

7 жовтня

Написал Михайлу Лазаревскому... — Йдеться про лист до М. М. Лазаревського від 8 жовтня 1857 р.

8 жовтня

Шрейдерс Костянтин Антонович (? — 1894) — чиновник для особливих доручень при нижньогородському генерал-губернаторі. Навчання в університеті не закінчив. Шевченко познайомився з К. А. Шрейдерсом одразу ж після приїзду до Нижнього Новгорода, а 8 січня 1859 р. поселився в його квартирі. Під час поїздок до Петербурга К. А. Шрейдерс виконував Шевченкові доручення. Його спогади лягли в основу статті Г. П. Дем’янова «Т. Г. Шевченко в Нижнем Новгороде (1857 — 1858)» (Исторический вестник. — 1893. — № 5, 8).

...некоего барона Торнау... — Торнау Федір Федорович (1810 — 1890) — полковник Генерального штабу російської армії. Брав участь у російсько-турецькій війні 1828 — 1829 рр., у придушенні польського визвольного повстання 1830 — 1831 рр., у боях проти горців Кавказу. Під час Кримської війни в 1856 р. був російським воєнним агентом у Відні. Автор мемуарів.

Ковалевський Єгор Петрович (1811 — 1868) — російський дипломат, мандрівник і письменник. Був одним із організаторів і першим головою /362/ Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим («Літературний фонд»), заснованого в Петербурзі восени 1860 р. Товариство клопоталося про звільнення з кріпацтва родичів Шевченка. Відомий лист Шевченка до Є. П. Ковалевського від 23 квітня 1860 р.

9 жовтня

... давно жданное «Краткое историческое описание Нижнего Новагорода», составленное некоим Н. Хранцовским. — «Краткий очерк истории и описание Нижнего Новгорода, в двух частях, составленные Н. Храмцовским. Издание В. К. Мичурина. С 28-ю видами и 2-мя планами, снятыми с натуры Быстрицким. Часть первая (Очерк истории). Нижний Новгород. В Губернской типографии. 1857». Друга книжка вийшла з друку 1859 р. Храмцовський Микола Іванович (1818 — 1890) — історик-краєзнавець.

... набросал вид монастыря... — Рисунок олівцем з шевченківським написом: «NN. Печерскій Монастырь».

10 жовтня

...предложил сеанс Н. А. Брылкину и нарисовал его портрет. — Портрет М. О. Брилкіна не розшуканий.

11 жовтня

...он угостил меня брошюрой Искандера... — Перше видання брошури О. I. Герцена (Іскандера) «Крещенная собственность» вийшло в Лондоні 1853 р., видання друге, про яке пише Шевченко, — 1857 р.

12 жовтня

Окончил вчера начатый рисунок Архангельского собора. — Малюнок виконано на тонованому папері сепією і білилом. Внизу ліворуч шевченківський напис олівцем: «NN. Архангельскій соборъ». Малюнок наклеєний на цупкий аркуш паперу, на звороті якого Шевченко написав: «NN. Архангельскій Соборъ, построенный въ XIV столЂтіи». У написі уточнено щоденниковий запис про те, що собор споруджено «во время великого князя нижегородского Юрия Всеволодовича в 1227 году». У XIV ст. (1359 р.) храм було відбудовано, а у 1631 р. на території Нижньогородського кремля було збудовано новий Архангельський собор, який і намалював Шевченко. Собор спорудили як пам’ятник народному ополченню 1611 р., очоленому К. Мініним та Д. Пожарським. Керували будівельними роботами талановиті зодчі з народу Лаврентій та Антипа Возоуліни.

13 жовтня

Попова Ганна Миколаївна — дружина чиновника нижньогородської казенної палати Михайла Івановича Попова.

Піунова Катерина Борисівна (1841 — 1909) — актриса провінційної сцени. У 1856 — 1858 рр. виступала в трупі Нижньогородського театру. Шевченко захопився юною актрисою і мав намір одружитися з нею. У 1860 р. /363/ К. Б. Піунова вийшла заміж за музиканта й актора М. К. Шмідтгофа. Шевченко піклувався творчою долею актриси, про що, крім щоденникових записів і листування, свідчить його стаття «Бенефис г-жи Пиуновой, января 21, 1858 года» (Нижегородские губернские ведомости. — 1858. — 1 февраля). Спогади К. Б. Піунової про Шевченка, записані М. Ф. Юшковим (К истории русской сцены: Екатерина Борисовна Пиунова-Шмидтгоф в своих и чужих воспоминаниях. — Казань, 1889) та М. К. Шмідтгофом (Воспоминания о Шевченко // Литературный современник. — 1903. — № 3. — С. 198 — 204), містять чимало помилок і неточностей.

Увертюра из «Вильгельма Телля»... — Йдеться про оперу італійського композитора Джоаккіно-Антоніо Россіні (1792 — 1868) «Вільгельм Телль» (1829), яку, за свідченням М. І. Костомарова, особливо любив Шевченко.

14 жовтня

...сегодня я портрет окончил... — Портрет Г. М. Попової не розшукано.

...он едет в Петербург. — В. В. Кишкін виїздив до Петербурга для переговорів щодо обладнання пароплавів компанії «Меркурій».

15 жовтня

...нарисовал вид двух безыменных башень, часть Кремлевской стены и вид на Заочье. — Закінчений малюнок з авторською назвою «Вид на Заочье» згадується у статті В. Горленка «Картины, рисунки, офорты Шевченка» серед акварелей і сепій, що належали В. М. Лазаревському (Киевская старина. — 1888. — № 6. — С. 83); нині цей малюнок не розшуканий. Імовірно, що у запису йдеться про іншу початкову зарисовку. Заоччя — район Нижнього Новгорода за Окою.

...за «Пчелой»... — «Северная пчела», російська політична і літературна газета; виходила в Петербурзі з 1825 по 1864 р. Була єдиною приватною газетою в Росії, що мала право давати політичну інформацію.

...за... бутылкой эля. — Тобто світлого густого англійського пива.

Варенцов Віктор Гаврилович (1825 — 1867) — педагог, фольклорист і перекладач. Закінчив Казанський університет. Під час учителювання в саратовських гімназіях познайомився з М. Г. Чернишевським і посів у гімназії його місце, зблизився з М. І. Костомаровим. 16 березня 1857 р. В. Г. Варенцов був призначений інспектором Нижньогородського дворянського інституту. 21 листопада 1857 р. затверджений ад’юнктом на кафедрі російської словесності Казанського університету.

...Кулиш издал второй том «Записок о Южной Руси». — Другий том цього видання вийшов у 1857 р. Користуючись інформацією В. Г. Варенцова, Шевченко в листі до М. М. Лазаревського від 19 жовтня 1857 р. просив передати П. О. Кулішеві прохання надіслати йому обидва томи «Записок о Южной Руси».

16 жовтня

...в Москве между молодежью ходит письмо Костомарова, адресованное на имя государя. — Чутки про такий лист не відповідали дійсності і виникли, можливо, на тій підставі, що М. І. Костомаров у цей час перебував за кордоном, зокрема в Лондоні, де жив О. І. Герцен. /364/

...разумнее письма Герцена... — Йдеться про «Письмо к императору Александру Второму», опубліковане в «Полярной звезде на 1855 год», в якому висловлені міркування О. I. Герцена щодо можливості «реформи зверху» в інтересах селянства.

Голяховський Петро Петрович — петербурзький чиновник, колезький секретар. У службових справах він неодноразово приїздив до Нижнього Новгорода.

...русский журнал под названием «Посредник», редактор Сазонов. — Чутки про видання журналу «Посредник» були безпідставні. Сазонов Микола Іванович (1815 — 1862) — університетський товариш О. І. Герцена, політичний емігрант, звернувся в цей час до уряду з проханням дозволити йому повернутися на батьківщину.

«Le Nord» — російська урядова газета, виходила з 1855 р. в Брюсселі французькою мовою.

...коронованный Картуш... — Ім’ям французького розбійника XVIII ст. Шевченко називає Наполеона III (1808 — 1873), який 2 грудня 1851 р. вчинив державний переворот, ліквідував у Франції республіканський лад і проголосив себе імператором.

Киндяков Олександр Львович (1805 — 1884) — поміщик Симбірської губернії.

Тимашев Олександр Єгорович (1818 — 1893) — начальник штабу корпусу жандармів, генерал-лейтенант.

Анненков Іван Олександрович (1802 — 1878) — декабрист, член Північного товариства. Був засуджений на двадцятирічну каторгу, відбував її в Нерчинських копальнях. Коли термін каторжних робіт був скорочений до десяти років, отримав дозвіл поселитися спочатку в селі Бєльському Іркутської губернії, потім у місті Туринську Тобольської губернії. У 1839 р. його прийняли на службу в туринський земський суд, а звідти перевели до Тобольська. Після амністії 1856 р. І. О. Анненков одержав можливість виїхати з Сибіру і 1857 р. був призначений чиновником для особливих доручень при нижньогородському губернаторі.

Чернишов Олександр Іванович (1786 — 1857) — князь, з 1832 р. — військовий міністр, а з 1848 р. — голова Державної ради; у 1825 — 1826 рр. був членом слідчої комісії і верховного суду в справі декабристів.

Левашов Василь Васильович (1783 — 1848) — граф, член верховного суду в справі декабристів, згодом голова Державної ради і кабінету міністрів. Говорили о ... Николае Тургеневе, о его книге... — Тургенєв Микола Іванович (1789 — 1871) — російський економіст, член Північного товариства декабристів. У 1824 р. виїхав за кордон. Царський уряд заочно засудив його до страти, потім страту замінив довічною каторгою. З 1826 р. — політичний емігрант. З травня по липень 1857 р. Тургенєв перебував у Росії. Книжка, про яку йдеться в записі, — тритомна праця «Russie et le Russes» («Росія і росіяни»), видана 1847 р. в Парижі.

17 жовтня

Сегодня получил письмо от М. Лазаревского и два письма от милого моего, неизменного Залецкого. — Лист М. М. Лазаревського, датований 12 жовтня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 87 — 88), був відповіддю на лист Шевченка від 8 жовтня 1857 р. М. М. Лазаревський надіслав /365/ також два листи Бр. Залеського — від 20 серпня і 15 вересня 1857 р., які були відправлені Бр. Залеським до Петербурга, оскільки він не знав про затримку Шевченка в Нижньому Новгороді (Там само. — С. 85 — 87).

...через президента нашего М[арию] Н[иколаевну]... — Велику княгиню Марію Миколаївну (1819 — 1876), сестру Олександра II, яка з 1852 по 1876 р. була президентом Академії мистецтв і головою Товариства заохочування художників. Шевченко вперше згадав про неї у листі до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р., де просив виклопотати йому через Марію Миколаївну дозвіл повернутися до Петербурга. На початку 1858 р. велика княгиня сприяла отриманню Шевченком дозволу на проживання в Петербурзі (під поліцейським наглядом).

...рисунки мои получил все сполна... — Бр. Залеський був головним посередником Шевченка у справі розповсюдження і реалізації його мистецьких творів. У листі від 20 серпня він писав про успішний продаж малюнків «Дочка Хіоського гончаря», «Сцена з казарми», «Щасливий ловець», «Молитва по вмерлих», а також про плани продажу сімнадцяти малюнків, виконаних під час експедиції в Каратау (Листи до Тараса Шевченка. — С 85 — 86).

...с какой-то своей землячкой-литвинкой... — Йдеться про Гелену Скірмунт, яка придбала сепії Шевченка «Дочка Хіоського гончаря» і «Сцена з казарми» (Листи до Тараса Шевченка. — С 86). Місцезнаходження їх тепер невідоме.

...что Кухаренко мне не пишет? — Шевченко стурбований тим, що не отримав відповіді на лист до Я. Г. Кухаренка від 5 червня 1857 р. з додатком другої редакції «Москалевої криниці», а також поеми «Чернець» і вірша «Вечір» («Садок вишневий коло хати...»). Я. Г. Кухаренко відповів ще 7 серпня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 84 — 85), але до адресата лист дійшов лише 10 лютого 1858 р.

...до нелюбимого ею Екатеринбурга... — З XIX ст. — адміністративний центр уральської гірничої промисловості. Голяховські їхали до Єкатеринбурга у зв’язку з тим, що при транспортуванні вантажів на один з єкатеринбурзьких стеаринових заводів зникло кілька ящиків і бочок очікуваної там продукції, і П. П. Голяховському було доручено розслідування цієї справи (РДІА, ф. 101, оп. 1, спр. 684, арк. 50 — 53).

...кровь древних сабинок... — Сабіни — давньоіталійські племена, які відіграли велику роль у створенні римської народності. Відома легенда про те, як під час свята, влаштованого Ромулом, чоловіки Рима вкрали дівчат, запрошених на свято. Особливим успіхом користувалися сабінські дівчата, що відзначалися красою і темпераментом. У «вогненній молдаванці» Шевченко побачив живі риси легендарних сабінок (чи сабінянок). Очевидно, Шевченко мав на увазі й те, що предки молдаван походили від давнього корінного населення Дакії — римської провінції, що займала частину території сучасної Румунії.

18 жовтня

Написал и отослал письма... — Йдеться про листи до М. М. Лазаревського від 19 жовтня та до Бр. Залеського. Останній не відомий; про його зміст можна скласти уявлення з відповіді Бр. Залеського від 5 листопада 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 89 — 91). /366/

22 жовтня

Вздумалось мне просмотреть рукопись моего «Матроса» — «Матрос, или Старая погудка на новый лад» — такою була первісна назва повісті Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали». Перша частина повісті написана в Новопетровському укріпленні 30 листопада 1856 р., друга — 22 квітня 1857 р. Перегляд рукопису 22 жовтня 1857 р. став початком роботи над новою редакцією рукопису, що була завершена в Нижньому Новгороді 16 лютого 1858 р.

23 жовтня

При свете великолепного пожара... — Увечері 23 жовтня 1857 р. в Нижньому Новгороді спалахнула велика пожежа. Її опис вміщено в неофіційній частині «Нижегородских губернских ведомостей» (1857. — № 45).

...обо м[н]е получена форменная бумага... — Листа командира Окремого Оренбурзького корпусу до нижньогородського військового губернатора не виявлено.

...к правителю канцелярии... Кадинскому... — Мова йде про Кадницького Андрія Кириловича, управителя канцелярії нижньогородського генерал-губернатора. Шевченко познайомився з ним незабаром після приїзду до Нижнього Новгорода, намалював його портрет.

24 жовтня

...писать графу Ф. П. Толстому... — Лист до Ф. П. Толстого був написаний лише 13 листопада 1857 р.

25 жовтня

«Прогулка с пользою и не без морали» — проміжна назва повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

26 жовтня

«Русская беседа» — слов’янофільський журнал, що виходив у Москві в 1856 — 1860 рр.; його редактором і видавцем був О. І. Кошелєв. У редагуванні журналу брали участь М. О. Максимович, І. С. Аксаков, співробітничали в ньому українські письменники Д. Мордовець, II. Куліш, Марко Вовчок та ін. В «Русской беседе» (1857. — № 8) було надруковано рецензію на «Записки о Южной Руси», в якій високо оцінювалась поема Шевченка «Наймичка». На прохання М. Максимовича Шевченко передав «Русской беседе» для публікації вірші «Садок вишневий коло хати...» і «Сон» («На панщині пшеницю жала...»). Обидва вірша побачили світ у третьому номері за 1859 р. Деякий час Шевченко зацікавлено ставився до журналу, але незабаром змінив свою думку про нього. Іронічна згадка про «Русскую беседу» є в поезії «Умре муж велій в власяниці...» (1860).

В эпилоге к «Черной раде»... — Історичний роман П. Куліша в перекладі російською мовою друкувався в «Русской беседе» 1857 р. Епілог /367/ («Об отношении малороссийской словесности к общерусской») надруковано в третьому номері (с. 123 — 145).

Тютчев Федір Іванович (1803 — 1873) — російський поет. Вірш «Эти бедные селенья...» — один з особливо популярних його творів.

27 жовтня

...нарисовал церковь пророка Илии... — Рисунок олівцем на тонованому папері.

...в память огненного стреляния, спасшего Нижний от татар и ногаев. — Йдеться про облогу Нижнього Новгорода в кінці серпня 1505 р. 60-тисячним татаро-ногайським військом казанського хана Мухаммед-Еміна. Нижегородський воевода Хабар Омський озброїв 300 литовських військовополонених воїнів, навчених поводженню з вогнепальною зброєю, і це забезпечило перемогу над облогою. У 1506 р. після невдалого другого штурму відбулися московсько-казанські переговори, що закінчилися укладенням миру.

28 жовтня

Нарисовал ... церковь Николая за Почайной... — Рисунок олівцем на тонованому папері.

...знаменитый патриарх Никон. — Никон (Минов Микита; 1605 — 1681) — російський церковно-політичний діяч, патріарх російської церкви; він справді народився в селі Вельдеманові (тепер Перевозький район Нижньогородської області Російської Федерації). Церковна реформа, що її провів Никон (виправлення богослужбових книг і зміни в церковних обрядах), спричинила розкол у православній церкві.

29 жовтня

Трубецькой Володимир Олександрович (1825 — 1879) — князь, голова нижегородської палати цивільного суду; допомагав родині Добролюбових, був зв’язаний з декабристами, що поверталися із заслання.

...слушал... увертюру из «Роберта» Мейербера... — Мається на увазі опера «Роберт-Диявол», створена композитором Джакомо Мейербером.

30 жовтня

...нарисовал Благовещенский монастырь. — Рисунок олівцем на кольоровому папері. На звороті напис рукою Шевченка: «NN. БлаговЂщенскій монастырь, 1649».

Благовещенский монастырь основан в XIV столетии св. Алексеем митрополитом. — Благовіщенський чоловічий монастир заснований на початку існування Нижнього Новгорода — близько 1227 р., але первісні його будівлі були зруйновані в роки ворожих навал і спустошливих пожеж. Соборний храм на території монастиря заново збудували в 1349 р. митрополит Московський Олексій і великий князь Борис Костянтинович. Кам’яна Успенська монастирська церква, споруджена в XVI ст., славилася своїми іконами. /368/

31 жовтня

Прочитаю еще раз в новом экземпляре... — Йдеться про примірник, якого чекав Шевченко від нижньогородського переписувача, котрий мав переписати все начисто, врахувавши авторські виправлення.

Дорохова Марія Олександрівна (1811 — 1867) — начальниця Нижньогородського інституту шляхетних дівчат, двоюрідна сестра декабристів Олександра і Федора Вадковських та Захара Чернишова. Протягом багатьох років була близька до учасників таємних товариств і повстання 1825 р. Переїхавши 1855 р. до Нижнього Новгорода, здійснювала зв’язки між декабристами, що жили в Сибіру, і тими, що поверталися із заслання.

Рєпніна Варвара Миколаївна (1808 — 1891) — дочка Миколи Григоровича Рєпніна (1778 — 1845). Поет познайомився з нею в липні 1843 р. в Яготині, в маєтку Рєпніних; тут він написав і присвятив їй поему «Тризна», намалював і подарував свій автопортрет. Дружні стосунки підтримувались протягом багатьох років. Під час заслання Шевченка В. М. Рєпніна до 1850 р. листувалася з ним, поки III відділ їй це не заборонив. У 1849 р. Шевченко надіслав В. М. Рєпніній автопортрет (не розшуканий). Повертаючись до Петербурга, двічі відвідав її в Москві. В. М. Рєпніна залишила спогади «К биографии Шевченко» (Русский архив. — 1887. — № 2).

1 листопада

Рисовал портрет М. А. Дороховой... — Портрет не знайдений.

2 листопада

...книжку «О[течественных] з[аписок]»... — Російський науково-літературний і політичний журнал; виходив у Петербурзі в 1839 — 1884 рр. Окремі його номери Шевченко читав на засланні і мав намір друкувати там свої російські повісті.

...стихотворение без названия З. Тур. — Вірш надруковано в журналі «Отечественные записки» (1857. — № 1. — С. 90), автор — З. В. Тур, що систематично друкувався в цьому журналі.

3 листопада

Зашел я к ... мистеру Гранду... — Грант Олександр Олександрович — один з організаторів Волзького пароплавства, судновласник і підприємець. Ймовірно, що «Полярную звезду» та інші герценівські видання О. Грант отримував безпосередньо з Англії.

...сочинения Гоголя, изданные моим другом П. Кулишем. — «Сочинения и письма Н. В. Гоголя» в шести томах (СПб., 1857), видані П. О. Кулішем.

...как знаменитый Иордан позволил подписать... — Йордан Федір Іванович (1800 — 1883), російський гравер і рисувальник. Після повернення Шевченка до Петербурга допоміг йому оволодіти технікою гравюри акватинта. Доданий до шеститомника портрет М. В. Гоголя роботи художника Ф. А. Моллера, гравійований Ф. І. Йорданом на сталі, М. В. Гоголь вважав кращим і рекомендував його для друку. /369/

...в первый же раз увидел я «Полярную звезду» Искандера... — Мовиться про літературно-політичний альманах, який видавали в 1855 — 1869 рр. за кордоном О. І. Герцен і М. П. Огарьов. Названий на честь літературного альманаху «Полярная звезда», що видавали в Петербурзі декабристи К. Рилєєв і О. Бестужев у 1823 — 1825 рр. Призначався для таємного поширення в Росії.

Обертка, т. е. портреты первых наших апостолов-мучеников... — Шевченка схвилювала літографована обкладинка альманаху, на якій були зображені в медальйоні барельєфні портрети п’яти страчених декабристів: П. І. Пестеля, К. Ф. Рилєєва, М. П. Бестужева-Рюміна, С. І. Муравйова-Апостола, П. Г. Каховського.

4 листопада

...и ее воспитанницы Нины, побочной дочери Пущина... — Йдеться про Анну Іванівну Пущину (1842 — 1863), дочку декабриста Івана Івановича Пущина (1798 — 1859), яку чотирнадцятилітньою взяла на виховання М. О. Дорохова. Анна народилась в Ялуторовську, її матір’ю була бурятка. Наприкінці 1860 р. А. I. Пущина вийшла заміж за А. О. Палібіна. Портрет А. І. Пущиної не виявлений.

...подобная независимость непростительна. — Шевченку були невідомі всі обставини тяжкого життя І. І. Пущина, зокрема, його ставлення до Анни-Ніни, яку він спочатку вважав «покинутою дочкою». Пізніше Шевченко дізнався і про листи І. І. Пущина, сповнені турботи про дочку, і про його увагу до стану здоров’я, освіти дівчини. У 1858 р., вже тяжко хворий, І. І. Пущин приїздив до неї у Нижній Новгород.

5 листопада

...получил письмо от Костомарова из Саратова. — Лист М. І. Костомарова від 28 жовтня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 88).

6 листопада

Написал письмо Костомарову и моим астраханским землякам-друзьям. — Лист М. I. Костомарову не відомий. 6 листопада 1857 р. датується лист, адресований I. П. Клопотовському.

...Якоби и ее неумолимо говорливой сестрице. — Йдеться про дружину М. К. Якобі — Аграфену Миколаївну. В домі Якобі постійно мешкала Марія Карлівна Якобі, сестра не Аграфени Миколаївни, а Миколи Карловича.

...она рассказала мне о Лабзине... — Лабзін Олександр Федорович (1766 — 1825) — віце-президент Академії мистецтв. Розповідь А. М. Якобі близька до епізоду з «Былого и дум» (ч. 1, гл. 3): «Президент Академии предложил в почетные члены Аракчеева. Лабзин спросил, в чем состоят заслуги графа в отношении к искусствам? Президент не нашелся и отвечал, что Аракчеев — самый близкий человек к государю. "Если эта причина достаточна, то я предлагаю кучера Илью Байкова, — заметил секретарь, — он не только близок к государю, но и сидит перед ним"» (Герцен А. И. Собрание сочинений: В 30 т. — М., 1956. — Т. 8. — С. 57). Точніший опис цієї історії дав російський скульптор, професор, а згодом ректор Академії мистецтв /370/ І. П. Мартос (1754 — 1835), який сам був учасником засідання ради Академії, де для обрання в почесні члени були запропоновані царедворці Д. О. Гур’єв, О. А. Аракчеев і В. П. Кочубей. Тоді ж і висловився щодо лейб-кучера О. Ф. Лабзін, за що був засланий до Сенгилея — глухого містечка Симбірської губернії (Киевская старина. — 1896. — № 6. — С 361). Аракчеев Олексій Андрійович (1769 — 1834) — військовий міністр (з 1808 р.), голова департаменту військових справ Державної ради (з 1810 р.), фаворит Павла I і Олександра I.

...происшествие, так трогательно рассказанное Герценом в своих воспоминаниях про Ивашева... — В «Полярной звезде на 1856 год» був надрукований уривок з «Былого и дум» (ч. 1, гл. 3), в якому розповідалася історія одруження засланого до Сибіру декабриста Василя Петровича Івашова (1794 — 1840) з гувернанткою-француженкою Камілою Ледантю (1808 — 1839). Зовсім юною поїхала вона за нареченим і розділила з ним усі випробування нелегкого життя.

...случилося с супругою И. А. Анненкова... — Мовиться про Анненкову Парасковію (Поліну) Єгорівну (1800 — 1876). Молода француженкамодистка Поліна Гебль поїхала за І. Анненковим до Сибіру як його наречена і 1828 р. взяла з ним шлюб у Петровському заводі. П. Є. Анненкова залишила «Записки», вперше надруковані 1888 р. у журналі «Русская старина», а згодом видані окремою книжкою (Воспоминания Полины Анненковой. — М., 1929). Обидві історії справді дуже подібні.

Дюма, кажется, написал сантиментальный роман на эту богатырскую тему. — Дюма (Дюма-батько) Александр, французький письменник, написав роман «La maitre d’armes», прообразом героїні якого була Поліна Гебль. Як відзначила у своїх спогадах П. Анненкова, в романі Дюма більше вигадки, ніж правди. У російському перекладі під назвою «Учитель фехтования» роман уперше виданий 1925 р. видавництвом «Время».

...отец ее, г. Пущин, служит где-то на видном месте в Москве и что он женился на богатой вдове... — Шевченко лише переказує те, що почув від стареньких у домі Якобі. Насправді І. І. Пущину було заборонено жити в Москві. Одружився він з удовою свого товариша-декабриста М. О. Фонвізіна Наталією Дмитрівною, яка довгий час була разом зі своїм чоловіком в Сибіру.

7 листопада

Крестьяне помещика Демидова... пришли к губернатору просить управы... — Демидов Денис Олексійович, поміщик Макар’євського повіту Нижньогородської губернії, майор у відставці. Його жорстокі утиски викликали масові заворушення селян у селах Варгани, Білозериха, Любимово, що йому належали. 25 жовтня 1857 р. селяни (208 чоловік) прийшли скаржитися на Д. О. Демидова губернатору. Тоді їх і бачив Шевченко. За наказом губернатора, селяни Демидова були повернуті з суворим попередженням на місце проживання, деякі покарані різками й закуті. Незважаючи на введення військового загону, заворушення у селах тривали до червня 1858 р. (Державний архів Нижньогородської області, ф. 2, оп. 6, 1857, спр. 77).

9 листопада

Окончил портреты Якоби. — Парний портрет подружжя Якобі виконаний італійським і білим олівцями на тонованому папері. /371/

10 листопада

Получил от Кулиша... «Чорну раду». — Йдеться про окреме видання українською мовою: «Чорна рада, хроніка 1663 року. Написав П. Куліш» (СПб., 1857). У перекладі російською мовою Шевченко раніше читав «Чорну раду» в журналі «Русская беседа» (див. запис у щоденнику від 26 жовтня 1857 р.). «Я її прочитав і в "Руській бесіді", і там вона добра, але по-нашому лучше», — писав він П. О. Кулішу 5 грудня 1857 р.

Какой милый оригинал... этот г. Жемчужников. — Жемчужников Лев Михайлович (1828 — 1912) — український і російський художник, фольклорист, етнограф, згодом близький друг Шевченка. Згадка про нього викликана читанням другого тому «Записок о Южной Руси», надісланого П. О. Кулішем. У ньому надруковані українські народні казки, записані Л. М. Жемчужниковим під час перебування в Україні у 1852 — 1856 рр. Публікація супроводжувалася передмовою П. Куліша: «Уже несколько лет знаком я в Малороссии с молодым русским художником Л. М. Жемчужниковым. Он проводит у нас на юге сплошь лето и зиму, изучая нашу природу и нашу жизнь во всех их проявлениях. Не довольствуясь тем, что видит глаз, он изучает нравственный образ малороссийского народа в проявлениях его духа. Он убежден, что малороссиянина не поймешь, не зная языка его и не ознакомясь на месте с его настоящим и прошедшим. Это убеждение... тем замечательнее в г. Жемчужникове, что он родился в глубине Северной России, воспитывался в г. С.-Петербурге (в пажеском корпусе) и до приезда в Малороссию не слыхал малороссийской речи... Этнография южнорусская имеет в нем несравненного деятеля. Не говоря уже о множестве этюдов с натуры, выражающих быт народа со всеми его принадлежностями, у г. Жемчужникова набралось около пятисот напевов песен, положенных на ноты им самим или, по его просьбе, другими с голоса малороссийских певцов и певиц; а недавно он привез мне из Пирятинского уезда большой сверток сказок, записанных им слово в слово из уст народа» (Записки о Южной Руси. — СПб., 1857. — Т. 2. — С. 3). Художня творчість Л. М. Жемчужникова пов’язана переважно з українською тематикою; зокрема, він, продовжуючи традиції Шевченка, створив велику серію з 48 гравюр «Живописная Украина» (видана альбомом як додаток до журналу «Основа»), картину «Кобзар на шляху» та ін. Л. М. Жемчужников залишив «Воспоминание о Шевченке» (Основа. — 1861. — № 3).

11 листопада

...получил я письмо от... Н. И. Толстой... — Лист А. І. Толстої від 2 листопада 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 88).

...просит она передать поклон В. И. Далю... — Володимир Іванович Даль з 1849 р. до виходу у відставку в 1859 р. служив управителем Нижньогородської удільної контори. У 1857 — 1859 рр. він одночасно очолював губернський тюремний комітет «попечительного о тюрьмах» товариства.

...от какого-то г. Жадовского. — С. Жадовський належав до петербурзької сім’ї, з якої вийшов ряд відомих тоді діячів літератури і мистецтва. У домі Толстих Жадовські були частими гостями. /372/

12 листопада

Голіцин Володимир Федорович (1834 — 1876) — ад’ютант нижньогородського військового губернатора, учасник Кримської війни 1853 — 1856 рр., під Севастополем був поранений.

О чем грустит... эта едва развернувшаяся сантифолия? — Сантифолія — різновид французької троянди. З цією квіткою Шевченко порівнює молодшу сестру В. Ф. Голіцина Лідію (1837 — 1889), якій у ті дні (17 листопада) саме виповнилось двадцять років.

...зашел я к его зятю Александру Петровичу Варенцову... — О. П. Варенцов — директор ярмаркової контори і ярмаркового театру в Нижньому Новгороді. Був одружений з сестрою В. Ф. Голіцина Софією Федорівною.

Фанданго — іспанський народний танець; виконується під акомпанемент гітари і кастаньєт.

«Мать-испанка» — трьохактна драма російського драматурга, Шевченкового знайомого, М. О. Полевого (1796 — 1846) з часів правління іспанського короля Філіппа IV (1621 — 1665).

13 листопада

...отошлю просительное письмо графу Ф. П. Толстому. — Лист не зберігся. Як видно з письмового викладу листа Шевченка, поданого 28 грудня 1857 р. Ф. П. Толстим президенту Академії мистецтв великій княгині Марії Миколаївні, поет висловлював прохання «о милосердном ея ходатайстве относительно разрешения ему жить в С.-Петербурге, чтобы посещать классы Академии». Наступного дня, 29 грудня, велика княгиня Марія Миколаївна звернулася з клопотанням про це до міністра імператорського двору В. Ф. Адлерберга. Розгляд справи перейшов до III відділу, і 5 лютого 1858 р. начальник III відділу В. А. Долгоруков повідомив міністра імператорського двору, що «государь император всемилостивейше соизволил на сие ходатайство, с тем, однако, что [бы] Шевченко был подвергнут здесь строгому полицейскому надзору и чтобы начальство Академии художеств имело должное наблюдение, дабы он не обращал во зло своего таланта» (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 295).

...написал письмо М. С. Щепкину. — Лист датований Шевченком «Ноября 12» 1857 р.

14 листопада

Начал портрет м[адам] Варенцовой. — Йдеться про Софію Федорівну Варенцову (1830 — 1893), дружину О. П. Варенцова. Портрет не розшуканий.

15 листопада

Получил письмо от моего милого Бронислава... — Лист Бр. Залеського від 5 листопада 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 89 — 91) — відповідь на лист Шевченка від 18 жовтня того ж року, що не зберігся.

...свою приятельницу Елену Скирмонд... — Йдеться про художницю і меценатку Гелену Скірмунт (1827 — 1874), близьку знайому /373/ Бр. Залеського, яка придбала в нього Шевченкові малюнки (нині невідомі) «Дочка Хіоського гончаря» та «Сцена з казарм»; про неї Шевченкові Бр. Залеський писав також 15 вересня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С 86 — 87).

16 листопада

...милое чадо. — П’ятирічний Петро, син О. П. і С. Ф. Варенцових (народився близько 1852 р.). Портрет невідомий.

18 листопада

...застал... меньшую милую, задумчивую сестру. — Тобто Лідію Федорівну Голіцину.

19 листопада

...окончил портрет... Варенцовой и ее будущего собачника-сына. — Можливо, мовиться про парний портрет матері і сина. Відомостей про цю роботу немає.

Бобеліна (правильніше — Бубуліна; 1771 — 1825) — героїня грецького національно-визвольного повстання 1821 р. проти турецького поневолення. Ім’я її набуло популярності в Росії завдяки перекладу роману німецького письменника Крістіана-Августа Вульпіуса (1762 — 1827) «Бобелина, героиня Греции нашего времени» (М., 1823). Це ім’я стало синонімом енергійної, кремезної жінки.

26 листопада

...Кадинский... — А. К. Кадницький.

...Фрейлих... — Фреліх Микола Адамович, нижньогородський міський архітектор.

Лазаревський Федір Матвійович (1820 — 1890) — один із шести братів Лазаревських. Шевченко познайомився з ним 1847 р. в Оренбурзі, де той працював чиновником Прикордонної комісії; з 1854 р. — чиновник для особливих доручень при петербурзькому генерал-губернаторі, з 1859 р. — керуючий удільними конторами в Орлі й Ставрополі. Шевченко намалював його портрет (не зберігся) і парний портрет з братом Михайлом. Поет не бачився з Ф. Лазаревським з 1850 р. Знову зустрілися вони в Петербурзі 1858 р. і підтримували дружні стосунки. Ф. Лазаревський залишив спогади про свої зустрічі з Шевченком (Киевская старина. — 1899. — № 2, 4).

29 листопада

...написал я М. Лазаревскому письмо... — В автографі листа до М. М. Лазаревського стоїть авторська дата — «18 ноября». Датується 29 листопада 1857 р. на підставі цього запису в щоденнику.

Князь прочитал нам свое «Впечатление после боя». — В. Ф. Голіцин писав вірші. /374/

...не перевод, а собственное произведение. — Вірш В. С. Курочкіна «Как в наши лучшие года...» Шевченко вперше прочитав у журналі «Библиотека для чтения» (1856. — № 12) ще в Новопетровському укріпленні. Тут вірш, записаний з пам’яті, має відступи від оригіналу. У записі від 1 липня 1857 р. Шевченко цитував три рядки з цього ж вірша.

30 листопада

...начал портреты в группе своих щедрых приятелей. — Йдеться про К. А. Шрейдерса, А. К. Кадницького і М. А. Фреліха. Груповий портрет не був виконаний; Шевченко згодом намалював їхні індивідуальні портрети.

1 грудня

Получил письмо от М. С. Щепкина... — Тобто лист від 27 листопада 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 92), в якому М. С Щепкін писав: «Теперь же извещаю, что ежели тебе очень хочется увидеть мою старую фигуру, то можно приехать: у сына под Москвой у 40 верстах есть дача, Никольское...».

...дворянские выборы. — Вибори губернського і повітових предводителів дворянства, голів кримінального і цивільного судів, а також деяких інших діячів, що обиралися дворянами.

...к путейскому офицеру Ультрамарку... — Йдеться про Миколу Івановича Уттермарка (20-ті роки XIX ст. — 1881) — підпоручика, чиновника нижньогородської будівельної і шляхової комісії.

Татаринов Сергій Петрович — нижньогородський чиновник, музикант-аматор.

...из «Пророка» и из «Гугенотов»... — 3 опер Джакомо Мейєрбера.

2 грудня

Гюден Жан-Антуан (1802 — 1880) — французький художник-мариніст. Згадується у повісті Шевченка «Художник».

...старика Улыбашева... — Улибишев Олександр Дмитрович (1794 — 1858), російський музикальний критик, публіцист, літератор, автор першого в Європі тритомного дослідження про В.-А. Моцарта (М., 1843), фундаментальної праці «Бетховен, его критики и толкователи» (Лейпциг, 1857), численних статей на музичні й літературні теми, перекладів. У молоді роки — учасник гуртка «Зелена лампа», пов’язаного з декабристським «Союзом благоденства». З 1841 р. О. Д. Улибишев жив у Нижньому Новгороді.

3 грудня

Кебер Густав Васильович — лікар, помічник керуючого Нижньогородською удільною конторою, співробітник В. І. Даля, приятель Ф. М. Лазаревського.

4 грудня

Написал письма Щепкину и Кулишу. — Листи М. С. Щепкіну і П. О. Кулішу датовані Шевченком 5 грудня 1857 р. /375/

8 грудня

В продолжение этих четырех дней писал поэму... — Йдеться про поему «Неофіти», датовану Шевченком «1875, 8 декабря, Нижний Новгород» (див. т. 2). Пізніше поема була присвячена М. С. Щепкіну «На память 24 декабря 1857» (дня приїзду актора до Нижнього Новгорода).

...примусь за «Дервиша и Сатрапа»... — Шевченко повертається до давнішого задуму твору «Сатрап і Дервіш», згодом частково реалізованого у незавершеній поемі «Юродивий» (1857).

10 грудня

...привез мне от Кулиша письмо... — Лист П. О. Куліша від 26 листопада 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 92).

...и только что отпечатанную его «Граматку». — Український буквар для селян, складений П. О. Кулішем і виданий ним у Петербурзі 1857 р. Тут вперше були опубліковані без імені автора «Давидові псалми» Шевченка, 12-й, 53-й і 132-й, а також уривки з псалмів 12, 53, 93, 132, 149.

Бодянський Осип Максимович (1808 — 1877) — український та російський філолог, історик, письменник і перекладач, професор Московського університету. Шевченко познайомився з ним у лютому 1844 р. в Москві, коли повертався до Петербурга з України. Монографія О. М. Бодянського «О времени происхождения славянских письмен» видана в Москві 1855 р.

...портрет нашего изгнанника, апостола Искандера. — Йдеться про портрет О. І. Герцена, скопійований з гравюри М. Леммеля, виданої 1854 р. в Лейпцигу, і доданий до другого видання герценівських «Прерванных рассказов» (1857).

12 грудня

...видел я на сцене «Станционного смотрителя» Пушкина. — Сценічну переробку повісті О. С. Пушкіна здійснив Микола Іванович Куликов (псевдонім — Н. Крестовський; 1812 — 1891) — російський драматург, актор і режисер.

...тетенька Трусова... — Трусова Єлизавета Агафонівна (1803 — 1859) — російська драматична актриса. Усе життя грала на сцені Нижньогородського театру. Шевченко бачив її в ряді ролей, зокрема і в ролі поміщиці Лєпьошкіної, відсутньої в повісті О. С Пушкіна, але дуже колоритної в п’єсі.

Коробочка — персонаж поеми М. В. Гоголя «Мертві душі».

13 грудня

Получил письма от Щепкина и от Лазаревского. — Йдеться про листи М. М. Лазаревського від 9 грудня 1857 р. та М. С Щепкіна від 11 грудня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 94 — 95).

14 грудня

...танцкласе Марцинкевича в Петербурге... — другорядний розважальний заклад у Петербурзі 40 — 50-х років XIX ст. /376/

15 грудня

...получил письмо от Федора Лазаревского. — Лист Ф. М. Лазаревського від 8 грудня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С 93).

16 грудня

...одна из дочерей... — Даль Марія Володимирівна (1841 — 1903); згодом вона разом із сестрою Ольгою відвідувала музичні класи, які організував 1860 р. при «Російському музичному товаристві» в Москві російський піаніст, диригент і педагог Микола Григорович Рубінштейн (1835 — 1881).

Апокаліпсис — «Одкровення Іоанна Богослова», остання книга Нового Завіту, найдавніший християнський літературний твір, що дійшов до наших днів (середина 68 — початок 69 р.).

17 грудня

Получил письмо от П. Кулиша. — Лист датується орієнтовно — «середина грудня 1857 р.» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 96 — 97).

От журнала, о котором я ему писал, он наотрез отказался. — 5 грудня 1857 р. Шевченко писав П. Кулішу, що хотів би бачити його «Записки о Южной Руси» постійним періодичним виданням «на шталт журналу».

...для третьего тома «З[аписок] о Южной Руси»... — Третій том виданий не був, підготовку його П. О. Куліш припинив задовго до завершення роботи.

...«Дообеденный сон» Островского... — Йдеться про нову п’єсу О. М. Островського «Праздничный сон до обеда», відому Шевченкові, вірогідно, ще до постановки в Нижньому Новгороді (друкувалася в журналі «Современник», 1857, № 2).

18 грудня

Читал и сердцем сокрушился... — Неточне цитування «автоепіграми» В. В. Капніста:

Капниста я прочел и сердцем сокрушился,

Зачем читать учился.

19 грудня

...Брас... рассказал мне сегодня... — Брон Генріх Іванович, викладач французької мови в Нижньогородському дворянському інституті, колезький секретар.

20 грудня

...составляется спектакль... под непосредственной дирекцией г. Голынской и г. Варенцова. — Спектакль готувався під керівництвом Олександра Петровича Варенцова і Парасковії (Поліни) Михайлівни Голинської (1822 — 1892) — племінниці дружини нижньогородського військового губернатора О. М. Муравйова. /377/

21 грудня

...получил письмо от М. С. Щепкина. Он сегодня выехал из Москвы... — У листі від 17 грудня 1857 р. М. С. Щепкін повідомляв: «Я еду 21-го числа в Нижний Новгород, то есть в субботу» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 97).

...получил письмо от моей святой заступницы... — Лист А. І. Толстої від 13 грудня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 95 — 96).

...письмо мое... будет передано М[арии] Н[иколаевне]. — Тобто великій княгині, президенту Академії мистецтв.

...сообщает мне адрес Н. О. Осипова. — Осипов Микола Йосипович (1825 — 1901) — російський художник-портретист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1855 р.). Був близький до родини Толстих, за їхнім дорученням листувався із засланим поетом, брав участь у клопотаннях про його звільнення.

29 грудня

Олейников — Аленников Микола Сергійович, службовець волзької пароплавної компанії «Меркурій». Завідував кабестановим (вантажно-розвантажувальним) пароплавом, потім був помічником керуючого пароплавством, а на початку 60-х років — керуючим нижньогородської контори пароплавства і одним з директорів об’єднаної компанії «Кавказ і Меркурій». М. С. Аленников був знайомий з Т. М. Грановським, високо цінував діяльність О. І. Герцена, підтримував зв’язки з учасниками «Народної волі» (ДАРФ, ф. 101, оп. 1, спр. 683, арк. 1, 12, 21; Пантелеев А. Ф. Воспоминания. — М., 1958. — С 316).

...шесть дней полной, радостно-торжественной жизни! — М. С. Щепкін пробув у Нижньому Новгороді шість днів — від 24 до 29 грудня 1857 р.

30 грудня

У меня все еще стоит перед глазами городничий, Матрос, Михайло Чупрун и Любим Торцов. — Йдеться про ролі, виконані Щепкіним у виставах «Ревізор» М. В. Гоголя, «Матрос» — водевіль Соважа і Делюр’є, «Москаль-чарівник» І. П. Котляревського і «Бедность — не порок» О. М. Островського.

1858

1 січня

Пріап — у давньогрецькій міфології бог полів, садів і водночас покровитель плотських насолод.

Сочинение этой басни приписывают московскому актеру Ленскому. — Ленський Дмитро Тимофійович (справжнє прізвище — Воробйов; 1805 — 1860) — драматург і актор, автор сатиричних віршів і перекладів пісень П. Беранже. Ця байка, спрямована проти Олександра II, поширювалася в Росії у списках. Під назвою «Помойная яма» вперше надрукована О. І. Герценом в «Полярной звезде на 1859 год» (Кн. 5. — С. 46) та у виданні «Русская потаенная литература» (1959. — С. 290). /378/

Самойлова Надія Василівна (1823 — 1899) — російська драматична актриса, виступала у водевілях. Шевченко бачив її на петербурзькій сцені у 30 — 40-х роках.

2 січня

...стихотворение Курочкина на смерть Беранже... — Переписаний до щоденника текст вірша має чимало різночитань порівняно з першодруком у журналі «Русский вестник» (1858. — Кн. 1. — С. 181 — 182). На час, коли вірш переписував Шевченко, він ще не був опублікований. У всіх виданнях творів Б. Курочкіна вірш має назву «18 июля 1857 года», у Шевченка — «16-е июля 1857 года». Беранже помер 16 липня, похорон відбувся 18 липня 1857 р.

3 січня

Получил от Кулиша письмо со вложением 250 рублей. — У листі від 23 грудня 1857 р. П. О. Куліш писав: «От тобі, брате Тарасе, гроші — аж 250 цілкових! Се за твої невольницькі пейзажі. Тут не знайшлось охочих, так я писав до наших панів, оцінивши 17 штук у 250 цілкових. Хотілось мені, щоб споминки про твою святу для нас неволю були не в чужих, а в рідних руках...» (Листи до Тараса Шевченка. — С 99). Йдеться про 17 малюнків гір Каратау та краєвидів Новопетровського укріплення, які Шевченко в травні 1857 р. надіслав Бр. Залеському для передачі видавцеві «Виленского альбома» Я. К. Вільчинському. Оскільки видавець альманаху тоді виїхав за кордон, Бр. Залеський передав малюнки 3. Сераковському для продажу. У грудні 1857 р. акварелі були куплені Василем Васильовичем Тарновським (1837 — 1899), засновником музею українських старожитностей у Чернігові. З цих акварелей відомі: «Вид на Каратау з долини Апазир», «Туркменські аби в Каратау», «Чиркалатау», «Акмиштау», «Новопетровське укріплення з моря», «Новопетровське укріплення з Хівинського шляху», «Мис Тюккарагай на півострові Мангишлак».

Сераковський Зигмунд (1826 — 1863) — діяч польського національно-визвольного руху. За намір перейти російсько-австрійський кордон для участі в революційних подіях у Галичині був засланий солдатом до Оренбурзького Окремого корпусу 1848 р. Тут він пробув вісім років — служив у Новопетровському укріпленні, в Уральську, Оренбурзі, Ак-Мечеті. У 1856 р., отримавши офіцерський чин, вступив до Академії Генерального штабу; закінчивши її, служив у Генеральному штабі. Під час польського повстання 1863 р. командував повстанськими загонами Литви, був захоплений у полон і повішений. Вперше зустрівся з Шевченком у Петербурзі 28 березня 1858 р.

4 січня

Написал полдюжины посланий... — Відомо п’ять листів Шевченка, датованих 4 січня: М. С Щепкіну, М. О. Максимовичу, М. М. Лазаревському, П. О. Кулішу та С. Т. Аксакову.

...в том числе и автору «Семейной хроники»... — С. Т. Аксакову, який надіслав з М. С. Щепкіним у дарунок Шевченку свою книжку «Семейная хроника и воспоминания» (М., 1856) з дарчим написом. Книжка зберігалася в бібліотеці поета. /379/

Кулишу... послал свои «Неофиты». Интересно мне знать его мнение... — Свою думку про поему «Неофіти» П. О. Куліш висловив у листі до Шевченка від 20 січня 1858 р.: «Твої «Неофіти», брате Тарасе, гарна штука, да не для друку! Не годиться напоминать доброму синові про ледачого батька, ждучи від сина якого б не було добра. Він же в нас тепер первий чоловік: якби не він, то й дихнуть нам не дали б. А воля кріпаків — то ж його діло. Найближчі тепер до його люде по душі — ми, писателі, а не пузатії чини. Він любить нас, він йме нам віри, і віра не посрамить його» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 102).

...познакомился там с доктором Рейковским... — Райковський Ізмаїл Іванович — лікар громадської опіки в Нижньому Новгороді.

5 січня

Привез... письмо... — Лист від М. С Щепкіна, що датується 1 — 3 січня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 100).

...и четыре экземпляра своего портрета... — Портрети М. С. Щепкіна Шевченко вручив М. О. Брилкіну, М. О. Дороховій, П. М. Голинській і К. Б. Піуновій.

...о смерти сына Димитрия... — Щепкін Дмитро Михайлович (1817 — 1857) — старший син М. С. Щепкіна, магістр астрономії; працював також у галузі археології, міфології, історії мистецтв. З 1848 р. жив переважно за кордоном. Помер 12 грудня 1857 р. в м. Мантуя (Італія).

6 січня

Пиунова сегодня в роли Простушки... — Йдеться про водевіль Д. Т. Ленського «Простушка и воспитанная», в якому розбещеній жінці протиставляється проста селянська дівчина Палаша, що зберегла чистоту і душевну щирість.

7 січня

Крулікевич Станіслав (1816 — ?) — рядовий 5-го, згодом 4-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, польський політичний засланець. У 1846 р. «был отдан в службу за намерение присоединиться к краковским мятежникам и склонить к тому же рекрут, находившихся в горных заводах Царства Польского». В Окремому Оренбурзькому корпусі служив до листопада 1855 р., коли був звільнений з військової служби «с оставлением на жительство в Оренбургском крае с учреждением над ним строгого полицейского надзора». В Оренбурзі засланець перебував до кінця 1857 р. (ДАОО, ф. 6, оп. 6, спр. 13456, арк. 12). Шевченко познайомився з С. Крулікевичем 1847 р. в Орській фортеці. Приязні стосунки тривали в поході з Орської фортеці до Аральського моря, а також на Косаралі та в Раїмі.

Побочный сын гнилого сатрапа Перовского... — Йдеться про Перекрестова Олександра Васильовича, позашлюбного сина оренбурзького генерал-губернатора В. О. Перовського. З січня 1847 р. служив штабс-капітаном в Орській фортеці, але був розжалуваний за вбивство денщика. Відзначався особливою жорстокістю до підлеглих.

...он вскоре умер... — В. О. Перовський помер 20 грудня 1857 р., про що Шевченкові вже було відомо.

...Николай... — Микола I. /380/

8 січня

...занимаю две квартиры. — Після від’їзду П. А. Овсянникова до Петербурга Шевченко переселився до К. А. Шрейдерса.

9 січня

...нарисовал сегодня портрет Олейникова... — Портрет М. С. Аленникова не відомий.

...с условием, чтобы он написал фельетонную статейку для «Московских ведомостей»... — «Московские ведомости» — російська офіційна газета; виходила у Москві в 1756 — 1917 рр. У 1852 — 1862 рр. Її редактором був В. Ф. Корш, близький знайомий М. С. Щепкіна.

10 січня

Нарисовал портрет Шрейдерса... — Портрет виконаний італійським і білим олівцями на тонованому папері.

11 січня

...кроткую любимицу Вареньку Остафьеву. — Остаф’єва Варвара Рафаїлівна, молодша сестра керуючого конторою Спаського затону Д. Р. Остаф’єва.

Крилов Іван Андрійович (1769 — 1844) — російський поет-байкар, творчість якого високо цінував Шевченко.

12 січня

...старушку Шаховскую... — Шаховська Марфа Михайлівна (1799 — 1885), дружина нижньогородського губернатора О. М. Муравйова.

Вышел сам губернатор... — Муравйов Олександр Миколайович (1792 — 1863) — нижньогородський військовий губернатор (з 1855 р.), один із засновників «Союзу порятунку» і член «Союзу благоденства». У 1826 р. як декабрист засланий до Сибіру без позбавлення чинів і дворянства. Завдяки втручанню О. М. Муравйова поетові було дозволено залишитися в Нижньому Новгороді.

...с получением через плечо Анны... — Тобто одного з вищих орденів Російської імперії.

Бабкін Олександр Євграфович (Э. А. — помилка Шевченка) — чиновник нижньогородського земського суду, титулярний радник. Подарував Шевченкові акватинту із зображенням страти французького короля Людовіка XVI (1754 — 1793), гільйотинованого за вироком Конвенту 21 січня 1793 р.

«Сцены из рыцарских времен» — незавершена п’єса О. С. Пушкіна (1835).

«Каменный гость» — одна з «маленьких трагедій» О. С. Пушкіна (1830).

Грасс Марія Олександрівна — дружина I. П. Грасса, сестра М. О. Брилкіна. /381/

13 січня

...изобразил его собственную персону... — Портрет О. Є. Бабкіна невідомий.

Весловський Володимир Павлович — молодий нижньогородський чиновник, член Нижньогородської губернської археографічної комісії. Належав до відомої в Нижньому Новгороді родини, близької до літературно-музичних кіл (письменника П. І. Мельникова-Печерського, історика музики О. Д. Улибишева та ін.).

...нашел у себя на столе письмо... Аксакова. — Лист С. Т. Аксакова не зберігся. Згадується в листі Шевченка до М. С. Щепкіна від 17 січня 1858 р. Шевченко відповів С. Т. Аксакову 16 лютого 1858 р.

Катков Михайло Никифорович (1818 — 1887) — російський публіцист, видавець журналу «Русский вестник». На початку журналістської діяльності належав до гуртка М. В. Станкевича, підтримував зв’язки з О. І. Герценом і його соратниками, наприкінці 40-х років порвав з ними. Після спалаху польського повстання 1863 р. «Русский вестник» — орган крайнього шовіністичного спрямування. У журналі «Русский вестник» повість «Матрос» («Прогулка с удовольствием и не без морали») надрукована не була.

14 січня

...боится там какой-то Прокофьевой... — Йдеться про актрису Казанського театру. Умову з антрепренером у Казані К. Б. Піунова уклала і в наступному сезоні (1858 — 1859 рр.) грала вже там. Тоді Казанський театр був одним із кращих російських провінційних театрів.

Я напишу письмо директору Харьковско[го] театра и буду просить... Щепкина о ее заступничестве. — Про творчу долю К. Б. Піунової, безперечно, йшлося під час перебування М. С. Щепкіна в Нижньому Новгороді. Харківський театр належав до найстаріших, був створений ще наприкінці XVIII ст. (див.: Пилипчук Р. У дощепкінський період: З історії театру в Харкові і Полтаві (1808 — 1816 рр.) // Український театр. — 1986. — № 6. — С. 26 — 29). М. С. Щепкін грав тут протягом кількох сезонів; 1819 р. силами харківської трупи на чолі з ним у Полтаві була поставлена «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського (ця вистава започаткувала український професійний театр). У 50-ті роки у Харкові працювала змішана російсько-українська трупа.

15 січня

...сегодня же я написал и директору Харьковского театра и моему великому другу. — Лист до директора Харківського театру Івана Олександровича Щербини (1821 — 1869) не зберігся. Лист до М. С. Щепкіна датується 15 — 18 січня 1858 р.

16 січня

...сегодня не почтовый день. — Листи з Нижнього Новгорода до Москви, Петербурга та інших центрів Росії відправлялися не щоденно, а за спеціальним розкладом, два-три рази на тиждень. /382/

...нашел у себя письмо моего гениального друга. — Лист М. С. Щепкіна від 15 січня 1858 р., в якому він писав: «Рисунки твои на днях будут разыграны в лотарею» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 101). Які малюнки були взяті для продажу в Москві, не встановлено.

17 січня

Окончил неоконченное письмо, отправил на почту... — Лист до М. С. Щепкіна, писаний протягом 15 — 18 січня 1858 р.

...принялся за «Матроса». — Тобто переписування і редагування другої частини повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

18 січня

Погожев Василь Миколайович (1802 — 1859) — інженер-майор відомства шляхів сполучення. Знавець і любитель літератури, музики і театру. Шевченко познайомився з ним у Петербурзі на початку 40-х років. Дочки В. М. Погожева Віра і Наталія (1833 і 1834 рр. народження) були відомі в Петербурзі як обдаровані піаністки, і вечори за їхньою участю користувалися успіхом. Шевченко названий В. М. Погожевим серед тих, хто заохочував його розвивати далі обдарування дівчаток, піклуватися про їхню освіту (Исторический вестник. — 1893. — № 8. — С. 372). Через Погожева Шевченко передав у Москву рецензію на бенефіс К. Б. Піунової, що була надрукована в «Приложениях» до газети «Московские ведомости» 11 лютого 1858 р. (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 274 — 275).

20 січня

Проводил в Петербург до[к]тора Кутерема... — Йдеться про Ван-Путерена Дмитра Івановича (1823 — 1877), відомого нижньогородського лікаря. У 1858 р. лікував Шевченка в Москві.

21 січня

Бенефис милочки Пиуновой. — Програму вечора складали дві п’єси: мелодрама Ежена Сю «Парижские нищие» і одноактний водевіль О. М. Баженова «Бедовая бабушка».

...прекрасная тема для газетной статейки. — Шевченко написав статтю «Бенефис г-жи Пиуновой, января 21, 1858 года», надруковану без підпису в газеті «Нижегородские губернские ведомости» (1858. — 1 февраля. — С. 17 — 18).

22 січня

В’ятка — губернське місто, засноване у 1457 р.; розташоване на торговельних шляхах до Сибіру і Архангельська.

Лазаревський Яків Матвійович (1829 — 1880) — один із шести братів Лазаревських. Закінчив 1847 р. Полтавський кадетський корпус. У 1850 р. в чині підпоручика вийшов у відставку, служив у Петербурзі чиновником господарчого департаменту міністерства внутрішніх справ. У 1857 р. одержав призначення до В’ятки, де й працював протягом кількох років. У /383/ 1858 р. Шевченко подарував Я. М. Лазаревському офорт «Притча про робітників на винограднику» з дарчим написом: «Якову Матвеевичу Лазаревскому на украшение его Вятской юдоле приносит Т. Шевченко». У листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 р. Шевченко назвав Якова Матвійовича «славним хлопцем». Пізніше поет і Я. Лазаревський зустрічалися кілька разів у Петербурзі.

...о грустном Екатеринославском восстании 1856 года... — Маються на увазі селянські заворушення в Катеринославській і Херсонській губерніях улітку 1856 р., викликані чутками, нібито цар закликає селян переселятися в Крим, де надає їм волю і наділяє землею. Селяни кількох повітів з усім своїм майном вирушили до Криму. Цей рух був придушений військовою силою в червні 1856 р.

Білозерський Микола Данилович (1800 — 1879) — поміщик з Чернігівщини, двоюрідний брат В. М. Білозерського. Шевченко познайомився з ним у січні 1847 р. на хуторі Мотронівка на весіллі П. Куліша й Білозерської і тоді ж побував на його хуторі Миколаєві під Борзною. У 1824 — 1841 рр. був повітовим суддею у Борзні.

23 січня

«Дочь второго полка» — комічна опера «Дочь полка» італійського композитора Гаетано Доніцетті (1797 — 1848), вперше поставлена в Парижі 1840 р. У Росії перша постановка здійснена 1841 р., у Петербурзі — 1847 р. (італійською мовою). Шевченко, очевидно, бачив виставу однієї із зарубіжних труп, що гастролювали в Росії у першій половині 40-х років. Є підстави вважати, що Шевченко слухав цю оперу у виконанні якоїсь польської трупи в Ромнах у липні 1845 р. під час Іллінського ярмарку, про що може свідчити згадка в повісті «Капитанша» («Настоящая Córka Rogimentu, что в прошлом лете в Ромне польские актеры представляли»; докладніше див.: Пилипчук Р.Я. Перебування Т.Г. Шевченка в Ромнах // Радянське літературознавсто. — 1979. — № 5. — С 38).

Гедеонов Олександр Михайлович (1790 — 1867) — директор імператорських театрів (1833 — 1858).

Старуха Шмитгоф... — Шмідтгоф Евеліна Карлівна (1828 — 1860) — актриса Нижньогородського театру, виступала в комедіях, водевілях, оперетах. Назвавши її тут «старухой», Шевченко мав на увазі, мабуть, лише те, що вона була старшою сестрою Люції Карлівни Шмідтгоф (1830 — ?), також актриси Нижньогородського театру.

24 січня

Получил письма... — Йдеться про листи П. О. Куліша від 20 січня 1858 р. та М. М. Лазаревського від 19 січня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С 102 — 103).

25 січня

Получил письмо от Костомарова... — Лист М. І. Костомарова від 23 січня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С 103 — 104). /384/

26 січня

...Пиуновой с семейством. — Старшою представницею родини була бабуся, Анастасія Іванівна Піунова (дівоче прізвище — Полякова), в минулому актриса кріпосного театру князя М. Г. Шаховського. Її син Борис у молоді роки був танцівником у театрі, потім служив театральним адміністратором. З родини, близької до театру, походила й Феона Іванівна, мати актриси. Шевченко познайомився з усіма членами цієї родини, гостював у них, любив гратися з малечею (у Піунових було ще кілька дітей різного віку).

Бор — село на лівому березі Волги, проти Нижнього Новгорода.

27 січня

В церкви Покрова... — в нижньогородській Покровській церкві.

...отпели тело Д. А. Улыбашева... — Шевченко наводить ініціали і прізвище помилково, треба — «А. Д. Улыбышева». — О. Д. Улибишев помер 24 січня, поховали його 26 січня 1858 р. Шевченко повідомляє про кончину шанованої ним людини, а не про свою участь у траурній церемонії, оскільки 26 січня він їздив з Піуновими за місто.

28 січня

Болтін Микола Петрович — предводитель дворянства Нижньогородської губернії. Знайомство з Шевченком, ініціатором якого був М. П. Болтін, могло бути пов’язане з діяльністю, яку він провадив у зв’язку з організацією роботи Комітету по поліпшенню побуту поміщицьких селян, що мав вирішити питання про скасування кріпацтва. М. П. Болтін був прихильником звільнення селян з кабальним викупом.

29 січня

Аляповатый бенефис г-жи Васильевой и сплетни. — Запис цього дня пов’язаний із записом від 21 січня. Рецензію на бенефіс К. Б. Піунової Шевченко написав одразу ж; уже 24 — 25 січня вона була, очевидно, надіслана до редакції «Нижегородских губернских ведомостей», а 29 січня, ще не надрукована, стала приводом для пліток серед місцевих театралів. Рецензія була надрукована 1 лютого. Це ще більше загострило ситуацію, внаслідок чого 22 лютого 1858 р. в «Нижегородских губернских ведомостях» з’явилась полемічна стаття «Заметки на статью о бенефисе г-жи Пиуновой (в 5 № НГВ)» за підписом «Щеголев».

30 січня

«Проект» важливого для Шевченка листа від початку і до кінця написаний, імовірно, М. С. Аленниковим. Лист мав багато в чому «діловий» характер. Аленников був юристом, згодом присяжним повіреним. Версія про авторство М. О. Дорохової відпадає, оскільки почерки різні.

1 лютого

Получил письмо от М. С. Щепкина... — Цей лист не зберігся. Його зміст частково відомий з листа Шевченка до М. С Щепкіна від 3 лютого 1858 р. /385/

...принимаюсь опять за послание. — Йдеться, напевно, про лист до К. Б. Піунової, який Шевченко готував на основі «проекту», записаного в щоденник 30 січня 1858 р.

2 лютого

«Губернские очерки» — твір М. Є. Салтикова-Щедріна, опублікований у 1856 — 1857 рр. у журналі «Русский вестник».

Ливрезон (франц.) — видання, твори, випуск.

Гогарт (Хогарт Уїльям; 1697 — 1764) — англійський художник і теоретик мистецтва, відомий як майстер сатиричного побутового жанру; викривав недоліки, моральний розклад аристократії та буржуазії, підкупність парламентських виборів (серії «Кар’єра повії», 1731; «Кар’єра гультяя», 1735; «Проповідь», 1736; «Модний шлюб», 1745; «Вибори», 1755 — 1758). Гравюри видавались окремими серіями і були широко відомі на батьківщині У. Хогарта та в інших країнах.

«Парижские нищие» — мелодрама французького драматурга Теодора Барр’єра (1825 — 1877) за романом Е. Сю. Перекладена російським актором Александринського театру і перекладачем Федором Олексійовичем Бурдіним (1827 — 1887).

3 лютого

...уже напечатанную статейку собственного изделия... — Стаття «Бенефис г-жи Пиуновой, января 21, 1858 года», надрукована в «Нижегородских губернских ведомостях» 1 лютого 1858 р., містила й окремі критичні зауваження.

4 лютого

Другой день нет спектаклей... — Перерва в театральних виставах була викликана початком Великого посту.

5 лютого

Бєлов Микола Олександрович — столоначальник нижньогородської палати цивільного суду. Через брата Євгена Олександровича Белова був знайомий (особисто або заочно) з М. І. Костомаровим, Д. Л. Мордовцем, М. Г. Чернишевським, В. Г. Варенцовим та ін. (див.: Юдин П. Е. А. Белов // Русская старина. — 1905. — № 12. — С. 489 — 512).

...из «Фрейшица»... — «Фрейшютц» — опера німецького композитора Карла Вебера (1786 — 1826); йшла на російській оперній сцені під назвою «Волшебный стрелок».

Гайдн Йозеф (1732 — 1809) — австрійський композитор, представник віденської класичної школи.

6 лютого

...питомицы... числом... — У Шевченка число випускниць пропущено; має бути — 23 (Нижегородские губернские ведомости. — 1858. — 1 марта).

...девица Беляева... — Беляева Катерина Львівна, закінчивши курс навчання в Маріїнському інституті шляхетних дівчат із золотою медаллю, /386/ склала іспит на домашню вчительку і тривалий час працювала в підготовчому класі нижньогородської жіночої гімназії (Адрес-календарь Нижегородской губернии на 1873 год. — С. 52).

...обещался подарить сочинения И. Козлова... — Козлов Іван Іванович (1779 — 1840) — російський поет і перекладач. На деяких творах Шевченка позначився вплив його творчості. Обіцяючи подарувати твори І. І. Козлова К. Бєляєвій, Шевченко, очевидно, мав на увазі останнє видання: Стихотворения Ивана Козлова: В 2 т. — СПб., 1855.

Шумахер Петро Васильович (1817 — 1891) — російський поет-сатирик, співробітник журналу «Искра». Знайомство Шевченка з П. В. Шумахером відбулося в Петербурзі у 40-х роках.

Он недавно возвратился из-за границы... — Із закордонної подорожі П. В. Шумахер повернувся не пізніше 1855 р.; разом з дружиною він побував у Німеччині, Італії та Франції.

...привез с собою 4 № «Колокола». — «Колокол» — перша російська вільна газета, яку видавали О. Герцен і М. Огарьов у 1857 — 1865 рр. у Лондоні й у 1865 — 1867 рр. у Женеві. У 1857 р. вийшло шість випусків газети; до дня, коли було зроблено цей запис у щоденнику, — вісім. Ураховуючи, що головний розповсюджувач герценівських видань у Нижньому Новгороді московський книготорговець М. М. Щепкін (син М. С. Щепкіна) був тут узимку 1857 р., можна гадати, що вказані «4 №» — це комплект з перших чотирьох випусків «Колокола». П. В. Шумахер та М. М. Щепкін були давніми знайомими і підтримували дружні стосунки.

7 лютого

Сегодня получил письмо... от директора Харьковского театра. — Лист І. О. Щербини, надісланий як рекомендований, не зберігся; його переслано до Москви М. С. Щепкіну, який «тотчас написал к нему и приложил репертуар Пиуновой», сказавши «все, что нужно» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 110).

...глупая мамаша... — Йдеться про матір К. Б. Піунової, Феону Іванівну.

10 лютого

Получил письмо от кошового батька Я. Кухаренка от 7 августа. — Див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 84 — 85.

И. А. У сков... пишет... — Йдеться про лист І. О. Ускова від 7 січня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 100 — 101).

В. Н. Погожев пишет... — Лист В. М. Погожева від 5 лютого 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 106).

...читал наизусть какую-то мою «Пустку». — Мовиться про вірш Шевченка «Заворожи мені, волхве...» (1844), надрукований без заголовка в журналі «Пантеон» (1856. — № 6. — С. 84; див.: Пилипчук Р. Я. Невідомі прижиттєві публікації Шевченкового вірша «Заворожи мені, волхве» // Радянське літературознавство. — 1977. — № 5. — С. 36 — 43). Під заголовком «Пустка» (без зазначення імені автора) він був надрукований в газеті «Русский инвалид» (1857. — № 61; див.: Попов П. М. Ще одна прижиттєва публікація твору Т. Г. Шевченка// Жовтень. — 1957. — № 8. — С 112 — 115). Публікатором, вірогідно, був М. С. Щепкін; він, можливо, і дав віршу свою назву, тому Шевченко й писав: «Совершенно не помню этой вещи». /387/

11 лютого

...пишет мне о моем безалаберном и нетрезвом существовании. — У листі до Шевченка від 6 лютого 1858 р. М. С. Щепкін писав: «Не витерплю! Скажу! Ти, кажуть, друже, кутнув трохи? Никакая пощечина меня бы так не оскорбила. Бог тебе судья! Не щадишь ты и себя, и друзей твоих. Погано, дуже погано. Не набрасывай этого на свою натуру и характер... Дружба строга, а ты сам произвел меня в друзья, и потому пеняй на себя...» (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 108). Шевченко був глибоко схвильований цією доганою і «паскудной брехней», що її викликала. 10 лютого 1858 р. він відповів М. С. Щепкіну: «...коли мене неволя і горе не побороло, то сам я не звалюся». На доказ своєї творчої активності Шевченко, очевидно, й переписав для Щепкіна щойно створений триптих.

12 лютого

...нарисовал портрет Кадинского. Остается нарисовать Фрейлиха... — Йдеться про портрети А. К. Кадницького та М. А. Фреліха.

14 лютого

Как примет его С. Т. Аксаков? — Думка С. Т. Аксакова про другу частину повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» була негативною. «Я обещал Вам откровенно сказать свое мнение об этом Вашем произведении, — писав він у листі від 19 червня 1858 р. — Исполняю мое обещание: я не советую Вам печатать эту повесть. Она несравненно ниже Вашего огромного стихотворного таланта, особенно вторая половина...» (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 119). Шевченко прислухався до поради С. Т. Аксакова.

16 лютого

Отправивши на почту письма Кухаренку и Аксакову... — Листи Шевченка до Я. Г. Кухаренка і С. Т. Аксакова датовані 16 лютого 1858 р.

...зашел в собор... — Йдеться про Преображенський (Спасо-Преображенський) собор у Нижньогородському кремлі.

Г. Майоров... — Майоров Дмитро — декоратор і актор Нижньогородського театру.

...последнюю сцену из «Фауста» Гете, перевод Губера. — Російський поет і перекладач Едуард Іванович Губер (1814 — 1847) переклав віршами лише першу частину трагедії. Сцена, про яку йдеться, — побачення Фауста з Маргаритою в тюрмі.

...нет под рукою Реча. — Мовиться про ілюстрації до «Фауста» (26 гравюр, 1828 р.) Моріца-Фрідріха-Августа Ретша (1779 — 1856), німецького живописця і гравера.

17 лютого

...достал «Фауста» Губера. — Тобто книжку: Фауст. Сочинение Гете / Пер. Эд. Губера. — СПб., 1838, видану з посвятою пам’яті О. С. Пушкіна, який виявляв глибоку зацікавленість у здійсненні Губером головної його праці. /388/

18 лютого

...посетили меня земляки мои Волконский и Малюга. — Волхонський Федір Миколайович і Малюга Павло Потапович, лікарі, вихованці медичного факультету Київського університету (випуск 1857 р.).

Марко Вовчок (Маркович Марія Олександрівна; 1833 — 1907) — українська і російська письменниця. Її твори, зібрані в книжці «Народні оповідання» (СПб., 1857), П. Куліш надіслав Шевченкові в Нижній Новгород (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 98, 103, 104). Шевченко розпитував про письменницю в листах і під час зустрічей із земляками. Згодом вони листувалися, а в січні 1859 р. познайомились особисто в Петербурзі. Свої почуття Шевченко висловив у вірші «Марку Вовчку» (1859). Їй присвятив також вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала...»).

Каменецький Данило Семенович (1830 — 1881) — український фольклорист та етнограф, управитель друкарні П. О. Куліша в Петербурзі. Шевченко познайомився з ним у квітні 1858 р. Д. С Каменецький допомагав Шевченкові в літературно-видавничих справах, брав участь у виданні «Кобзаря» 1860 р. (див.: Бородін В. С. До історії тексту «Кобзаря» 1860 року // Збірник праць вісімнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1977. — С 49 — 77).

19 лютого

...привез мне письмо от Лазаревского... — Лист М. М. Лазаревського від 10 лютого 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С 109).

...песни Беранже Курочкина... — Йдеться про перше видання: Песни Беранже / Переводы Василия Курочкина. — СПб., 1858.

...четыре экземпляра моего портрета... — М. М. Лазаревський надіслав Шевченкові чотири фотовідбитки його автопортрета з бородою, нарисованого італійським і білим олівцями й 4 січня 1858 р. відправленого до Петербурга з П. А. Овсянниковим. Лазаревський писав: «...посылаю 4 портрета; много есть охотников, желающих и молящих у меня твоего портрета, и я решился заказать их 50 штук...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 109).

...торжественное открытие комитета... — Офіційна його назва — «Губернский комитет по устройству и улучшению быта помещичьих крестьян».

...благословлено епископом... — Тобто Антонієм, єпископом Нижньогородським і Арзамаським (до постригу в ченці — Олександр Павлинський; 1804 — 1878).

...воєнного губернатора Н. А. Муравьева... — Має бути: «А. Н. Муравьева». Промова О. М. Муравйова надрукована в «Нижегородских губернских ведомостях» від 8 березня 1858 р.

20 лютого

...экземпляр моего нерукотворенного образа... — Йдеться про один із чотирьох фотовідбитків автопортрета Шевченка, надісланого М. М. Лазаревським.

21 лютого

Писал Лазаревскому... — Лист до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 р. Шевченко надіслав «недавно спечену штуку» — триптих «Доля», /389/ «Муза», «Слава», а також свою майбутню адресу: «В Москву. Михайлу Семеновичу Щепкину. С передачею. В конторе императорских театров». Начал переписывать свою поэзию для печати... — Шевченко розпочав обробку своїх поезій років заслання, які зібрав у «Малій книжці» і переписав у «Більшу книжку».

22 лютого

Третий раз вижу ее во сне... — Йдеться про К. Б. Піунову.

23 лютого

...с здешним новым директором театра, с г. Мирцовым. — Мирцев Микола Іванович був директором (антрепренером) не Нижньогородського, а Казанського театру, на сцені якого К. Б. Піунова і стала грати з наступного сезону. «Тутешнім» він міг бути названим у запису, бо перебував на той час у Нижньому Новгороді, «новим» — бо прийняв антрепризу в Казані того ж року (або стосовно К. Б. Піунової).

24 лютого

Получил письмо от Кулиша... с хутора Матроновки около Борзны. — Лист від 14 лютого 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 110). Мотронівка — хутір Борзнянського повіту Чернігівської губернії; Шевченко приїздив сюди у січні 1847 р. на весілля П. О. Куліша.

Завтра Кудлай едет во Владимир, попрошу его взять и меня с собой. — Поїздка Шевченка не відбулася, оскільки була отримана звістка про дозвіл на проживання в Петербурзі.

...довольно удачные стишки, посвященные памяти неудобозабываемого фельдфебеля. — Автором вірша, що поширювався в анонімних списках, був П. Л. Лавров; до цього Шевченко переписав його вірш «Русскому народу» (див. запис від 18 вересня 1857 р.).

25 лютого

...получил письмо Лазаревского. — Лист М. М. Лазаревського від 20 лютого 1858 р. (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 113).

...с днем ангела... — 25 лютого (за ст. ст.) за православним церковним календарем відзначається день св. Тарасія Константинопольського. Цього дня Шевченкові виповнилось сорок чотири роки.

Брилкін Петро Олександрович — старший брат М. О. Брилкіна, капітан пароплава «Мінін» пароплавної компанії «Меркурій».

Товбич Лев Йосипович — старший чиновник для особливих доручень при нижньогородському військовому губернаторі.

27 лютого

Медновка — село за 78 км від Нижнього Новгорода.

...встретился я с путейским капитаном Петровичем... — Петрович Григорій Фердинандович — капітан корпусу лісничих, чиновник нижньогородської будівельної і дорожньої комісії; працював на будівництві нижньогородської залізниці. Походив із сербської сім’ї, що брала активну участь у національно-визвольному русі придунайських князівств. /390/

1 березня

На имя здешнего губернатора... получена бумага... — 13 лютого 1858 р. головний начальник III відділу В. А. Долгоруков повідомив міністра внутрішніх справ С. С. Ланського про те, що «г[осударь] и[мператор] изволил всемилостивейше разрешить отставному рядовому Шевченко проживать в С.-Петербурге и для усовершенствования в живописи посещать классы... Академии с тем, однако, чтобы он подвергнут был здесь строгому полицейскому надзору и чтобы начальство Академии имело должное наблюдение, дабы он не обращал во зло своего таланта в живописи». Одночасно Долгоруков просив дати відповідні розпорядження «к дозволению Шевченко приезда в С.-Петербург и учреждению здесь помянутого надзора», повідомивши при цьому, що Шевченко «в настоящее время проживает в Нижнем Новгороде» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 297). На підставі цього листа С. С. Ланськой направив відповідний лист на адресу нижньогородського військового губернатора О. М. Муравйова.

Адлерберг Володимир Федорович (1791 — 1884) — з 1852 по 1872 р. — міністр імператорського двору.

2 березня

Получил письмо от графини Н. И. Толстой. — Лист від 24 лютого 1858 р. «Итак, мои заветные мечты сбываются, — писала А. I. Толстая. — По получении официального на то повеления не мешкайте нисколько и отправляйтесь тотчас в Петербург. Вас ждет здесь многое: Академия, друзья и Ваша родная семья...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 114).

Овсянников просит... — П. А. Овсянников перебував у Петербурзі й обіцяв повернутись до 7 березня. Його приїзд був важливим для Шевченка, оскільки М. М. Лазаревський мав передати поетові гроші на дорогу. Лист П. А. Овсянникова з проханням почекати його невідомий.

3 березня

...книгу «Детство Багрова внука» сегодня получил... с надписью сочинителя. — Йдеться про перше видання книжки С. Т. Аксакова «Детские годы Багрова-внука», здійснене в Москві 1858 р. У складеній після смерті поета «Описи книгам, принадлежавшим Т. Г. Шевченко» зазначений цей примірник.

4 березня

...принялся переписывать «Видьму» для печати. — З «Малої книжки» поему переписано до «Більшої книжки» зі значними відмінами і переробками.

5 березня

Послал письмо графине Н. И. Толстой. — У листі до А. І. Толстої від 5 березня 1858 р. Шевченко повідомляв про те, що «всемогущая бумага [...] получена в губернаторской канцелярии и завтра будет передана по/391/лицмейстеру ... я получу от него пропуск и послезавтра же, т. е. 7 марта, в 9 часов вечера (в этот час мальпост отходит от Нижнего Новгорода в Москву), я оставлю гостеприимный Нижний Новгород».

6 березня

...«Видьму»... сегодня кончил... — Нову редакцію поеми «Відьма» у «Більшій книжці» датовано: «1855, марта 6».

Переписал и слегка поправил «Лилею» и «Русалку». — Йдеться про балади, написані Шевченком у липні — серпні 1846 р. у Києві.

Он отвозил в Вятку ...капитана Шлипенбаха. — До В’ятки відвозили не «непокорного отцу своєму капитана», а нижньогородського почтмейстера Павла Антоновича Шліппенбаха, психічно хворого.

Вільде Микола Євстафійович (Карл Густавович; 1832 — 1896) — у 1857 — 1858 рр. чиновник особливих доручень при нижньогородському губернаторі, актор-любитель; згодом — актор московського Малого театру, драматург. Виходячи з характеру запису, Шевченко і М. Є. Вільде зустрічалися часто (Вільде був родичем О. Д. Улибишева).

...встретил ... мамзелей Шмитгоф и брата их... — Йдеться про Евеліну Карлівну і Лючію (Люцію) Карлівну Шмідтгоф, актрис Нижньогородського театру. Їхній брат — Максиміліан Карлович Шмідтгоф (1835 — 1879), актор і музикант. Акторську діяльність розпочав 1850 р. в Калузі, пізніше виступав на інших провінційних сценах, переважно в амплуа простаків і коміків; як обдарований музикант грав в оркестрі на скрипці і диригував оркестром. «Он был замечательный музыкант и полезный артист. 17 лет от роду он дирижировал балетною труппою своего отца». Цікавий такий факт, наведений тим самим мемуаристом: М. Шмідтгоф, «хорошо зная малороссийские мотивы», починав писати оперу «Тарас Бульба», але не закінчив (див.: Самсонов А. Н. Пережитое. — СПб., 1880. — С. 116 — 118). До Нижньогородського театру М. Шмідтгоф вступив уже після від’їзду Шевченка з цього міста, проте поет мав можливість познайомитись з ним під час приїзду актора до батька і сестер. У 1860 р. М. К. Шмідтгоф одружився з актрисою К. Піуновою.

10 березня

Владимир — одне з найстаріших російських міст (засноване в XII ст.), важливий політичний центр періоду створення Російської держави; за часів Шевченка — губернське місто з численними пам’ятками національного зодчества.

Бутаков Олексій Іванович (1816 — 1869) — російський мореплавець і географ, дослідник Аральського моря. У 1848 — 1849 рр. — начальник Аральської описової експедиції, до складу якої на його клопотання було введено й Шевченка.

...едет с женою... — Тобто з Бутаковою Ольгою Миколаївною (1830 — 1903). Однією з перших у російському образотворчому мистецтві вона взялася за широку планову розробку «степової» тематики в живопису, зокрема в художньому офорті. Виконала кілька офортів з малюнків Шевченка періоду Аральської експедиції 1848 — 1849 рр. /392/

11 березня

Нашел его у старого Пимена в доме Щепотьевой... — 3 1847 по 1859 р. М. С. Щепкін наймав будинок у Воротниковському провулку, що виходив на Садово-Тріумфальну вулицю; будинок належав московській домовласниці Щепотьєвій; провулок знаходився у північній частині центру Москви, спочатку тут мешкали вартові при воротах Кремля, Китай-города і Білого города, звідси і назва провулка. «Старий Пимен» — храм Пимена.

12 березня

Максимович Михайло Олександрович (1804 — 1873) — український учений-природознавець, історик, філолог. Був професором Московського університету на кафедрі ботаніки (1833), пізніше — ректором Київського університету (1834 — 1835) і професором російської словесності (до 1841 р.). Наприкінці 1857 р. М. Максимовича запросили до Москви для редагування журналу «Русская беседа» — одного з органів слов’янофілів. Знайомство Шевченка з Максимовичем відбулося 1845 р. у Києві. Після зустрічі в Москві вони листувались, Шевченко гостював у нього в Україні й намалював його портрет.

...по настоянию моих гостеприимных хозяев... — Йдеться про М. С. Щепкіна та його дружину Олену Дмитрівну (1789 — 1859).

Кетчер Микола Христофорович (1809 — 1886) — російський письменник і перекладач, лікар за фахом; учасник московських громадсько-політичних гуртків. До московської зустрічі Шевченко знав про М. X. Кетчера головним чином як про перекладача У. Шекспіра.

Бабст Іван Кіндратович (1824 — 1881) — російський економіст і публіцист, професор Московського університету. Звернула на себе увагу його актова промова, виголошена у Казані 1856 р., в якій він виявив себе палким і переконаним поборником реформи.

Афанасьев Олександр Миколайович (1826 — 1871) — історик літератури і фольклорист. Представник міфологічної школи у фольклористиці. З 1849 по 1862 р. служив у головному архіві міністерства іноземних справ. Одночасно займався літературною діяльністю. З 50 — 60-х років був одним з кореспондентів О. Герцена, брав участь у його виданнях.

13 березня

Мін Дмитро Єгорович (1818 — 1885) — лікар, поет і перекладач, з 1858 р. — ад’юнкт-професор Московського університету.

Навестил меня Маркович... — Йдеться про А. М. Маркевича.

...М. А. Максимович с брошюрою... — «Брошюрою» Шевченко назвав окрему відбитку статті М. О. Максимовича «Сказание о гетьмане Петре Конашевиче Сагайдачном», надрукованої 1850 р. в альманасі «Киевлянин».

14 березня

Отправил Лазаревскому два рисунка... — Про малюнки, призначені для подарунка президенту Академії мистецтв великій княгині Марії Миколаївні, Шевченко писав у листах до М. М. Лазаревського від 12 і 19 березня 1858 р. Які саме малюнки були надіслані, не встановлено. /393/

15 березня

Грекова Ірина Опанасівна (1823 — 1870) — дружина московського юриста П. М. Грекова, родичка Станкевичів, близький друг Огарьових, Сатіних, Щепкіних. Її характеристика є у спогадах Н. О. Тучкової-Огарьової: «Ее наружность была необыкновенно симпатична, хотя нельзя было назвать ее красивой; выражение ее лица было исполнено доброты, приветливости. Кроме того, к ней влекло меня и всех знающих ее потому, что у нее был замечательный музыкальный талант: редко чистый, мелодичный, сильный голос, контральто, что для меня и для всех понимающих музыку — выше лучшего исполнения на любом инструменте. Я любила слушать ее, особенно когда она пела страстные и грустные малороссийские песни...» (Тучкова-Огарева Н. А. Воспоминания. — М., 1959. — С. 163).

Петр Михайлович, старший сын моего великого друга... — Щепкін Петро Михайлович (1821 — 1877) був не старшим, а третім за віком сином Щепкіних; після смерті Дмитра Михайловича старшим залишився Микола Михайлович. П. М. Щепкін закінчив правничий факультет Московського університету, займався юридичною практикою, іноді виступав із статтями за своїм фахом.

16 березня

Нарисовал портрет, не совсем удачно, М[ихайла] С[еменовича]. — Портрет М. С. Щепкіна виконаний на тонованому папері італійським і білим олівцями.

18 березня

Вскоре явилася она... — Марія Василівна Максимович (дівоче прізвище — Товбич) — дружина М. О. Максимовича. Дочка небагатого поміщика Золотоніського повіту Київської губернії, дівчина-безприданниця, 1853 р. вона стала дружиною вже немолодого відомого вченого. Під час подорожі в Україну, гостюючи у Максимовичів, Шевченко 22 червня 1859 р. намалював портрет М. В. Максимович.

...написал ей на память свой «Весенний вечер»... — Йдеться про вірш «Садок вишневий коло хати...» (1847).

...заехали мы в школу живописи... — Так Шевченко називає майбутнє Училище живопису, скульптури і зодчества. Школа була розташована на М’ясницькій вулиці.

Мокрицький Аполлон Миколайович (1811 — 1871) — український і російський живописець, педагог; навчався в Академії мистецтв, був учнем К. П. Брюллова. Брав участь у заходах щодо викупу Шевченка з кріпацтва. У 50-ті роки А. М. Мокрицький став професором Училища живопису, скульптури і зодчества. Більшість робіт художника — картини на історичні, біблійні сюжети, а також портрети. Теплі відгуки про Мокрицького як про доброго знайомого і приятеля є у повісті «Художник», згадки про нього зустрічаємо в листуванні того часу.

...заехали в книжный магазин Н. Щепкина... — Щепкін Микола Михайлович (1820 — 1886) — російський видавець, громадський діяч, син М. С. Щепкіна. Разом з купцем-меценатом К. Солдатьонковим заснував видавництво в Москві, що випустило твори М. О. Некрасова, М. П. Ога/394/рьова, О. В. Кольцова, О. І. Полежаева. Своєю видавничою діяльністю він допомагав Є. І. Якушкіну в справі організації матеріальної підтримки декабристів та їхніх родин. Книгарня М. М. Щепкіна була одним із центрів поширення нелегальних закордонних видань О. Герцена і М. Огарьова в Росії. Влітку 1857 р. М. М. Щепкін разом з дружиною їздив до О. Герцена. Шевченко не раз відвідував книгарню (будинок на Великій Луб’янці не зберігся).

Якушкін Євген Іванович (1826 — 1905) — російський етнограф, правник, громадський діяч, молодший син декабриста І. Д. Якушкіна. Він двічі їздив до Сибіру, де зустрічався з батьком і його товаришами, радив їм писати мемуари, які згодом видав; організував допомогу декабристам та їхнім родинам. Шевченко знав про Є. І. Якушкіна ще від 1856 р., коли отримав його адресу для надсилання літературних творів, призначених для «Русского вестника» (Листи до Тараса Шевченка. — С 74). Особисте їхнє знайомство відбулося в Москві в березні 1858 р.

Новиков Микола Іванович (1744 — 1818) — російський просвітитель XVIII століття, письменник, видавець сатиричних журналів «Трутень», «Живописец» та інших.

19 березня

Я не видал Кремля с 1845 года. — Після 1845 р., коли Шевченко проїздив через Москву востаннє перед арештом і засланням, за проектом архітектора К. А. Тона були збудовані Великий Кремлівський палац (1838 — 1849) і Оружейна палата (1849 — 1851). У так званому російсько-візантійському стилі створювався за його ж проектом храм Христа Спасителя (1837 — 1883), в пам’ять про Вітчизняну війну 1812 р.

...прошли мы на Большую Дмитровку... — Сучасна назва вулиці (з 1937 р.) — Пушкінська.

Станкевич Олена Костянтинівна (дівоче прізвище — Бодиско; 1824 — 1904) — дружина О. В. Станкевича, двоюрідна сестра Т. М. Грановського. Познайомилась з Шевченком 1844 р. в Україні, про що свідчить її лист до поета від 21 липня 1844 р., сповнений захоплення поемою «Тризна» та іншими творами поета (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С 25).

...где я встретил еще одну мою старую знакомую Олимпиаду Ивановну Миницкую. — О. І. Міницька належала до родини, близько пов’язаної з літературно-громадськими колами Москви. Іван Федорович Міницький був членом гуртка Т. М. Грановського і багаторічним кореспондентом І. С. Тургенєва; О. І. Міницька була близька до родини Станкевичів. Знайомство Шевченка з нею відбулося, вірогідно, в 40-х роках.

20 березня

...посмотреть скульптурные работы. — У скульптурному оформленні храму Христа Спасителя брали участь П. К. Клодт, О. В. Логановський, М. О. Рамазанов, Ф. П. Толстой; цим, насамперед, і був викликаний інтерес Шевченка до скульптурних робіт у храмі.

...меня и на двор не пустили. — Оскільки храм будувався, територію охороняли від сторонніх осіб. /395/

...дорогу к почтамту... — Поштамт знаходився на вулиці М’ясницькій.

...пошел к уральскому казачине Савичу. — Савичев Микита Федорович (1820 — 1885) — офіцер Уральського козачого війська. У травні 1852 р. він приїхав з м. Уральська у Новопетровське укріплення, де познайомився з поетом. Тоді ж, у червні 1852 р., Шевченко намалював його портрет. Заочний зв’язок між Шевченком і Савичевим тривав кілька років. Стаття М. Ф. Савичева «Кратковременное знакомство с Тарасом Григорьевичем Шевченко» (Казачий вестник. — 1884. — 24, 27 мая) є цінним мемуарним джерелом для вивчення життя Шевченка-засланця.

Взял у него летопись Велички... — Величко Самійло Васильович (бл. 1670 — після 1728) — український історіограф і письменник. Йдеться про його працю «Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке, составил Самуил Величко, бывший канцелярист войска Запорожского, 1720». У М. Ф. Савичева Шевченко взяв перші три томи «Літопису» Самійла Величка (К., 1848 — 1855). Том другий, виданий 1851 р., зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Відділ рукописів, ф. 1, № 824). Літопис охоплює історичні події в Україні з 1648 по 1700 р. Про «Літопис» Величка поет, вірогідно, знав ще під час роботи в Київській тимчасовій комісії для розгляду давніх актів (можливо, ознайомився з цим твором у рукопису в Москві через О. Бодянського). З проханням надіслати два перші томи «Літопису» Шевченко звертався з Новопетровського укріплення до історика М. Д. Іванишева і О. М. Бодянського (лист від 1 травня 1854 р.).

...Страстным бульваром вышел на Дмитровку. — Страсний бульвар був розташований між Пушкінською площею (тоді Страсною) і площею Петровські ворота.

...на расставаньи В. А. Станкевич... — В автографі помилка, має бути «А. В.». Станкевич Олександр Володимирович (1821 — 1912) — російський письменник, біограф і видавець літературної спадщини російського історика Т. М. Грановського (1813 — 1855). У 50-х роках «в доме Станкевича собиралось все, что было мыслящего и порядочного в тогдашнем литературном обществе, за исключением славянофилов, которые держались особняком...» (Воспоминания Бориса Николаевича Чичерина: Москва сороковых годов. — М., 1929. — С. 198 — 202).

...подарил мне экземпляр стихотворений Тютчева. — Йдеться про перше прижиттєве видання «Стихотворения Ф. Тютчева» (СПб.: Тип. Эд. Праца, 1854).

21 березня

Заехали также... к Кетчеру... — Будинок М. X. Кетчера, куплений на кошти його друзів, містився на Третій Міщанській (сучасна адреса — вулиця Щепкіна, 44).

Кетчер подарил мне все издания своей компании... — Книги видавничого товариства «К. Солдатьонков і М. Щепкін», створеного 1856 р., у діяльності якого М. X. Кетчер брав в основному організаційно-редакторську участь. Після смерті Шевченка залишились подаровані йому тоді «Сочинения Т. Н. Грановского» (М., 1856); «Стихотворения Н. Огарева» (М., 1856); «Стихотворения А. Полежаева» (М., 1858) та ін. (див.: Опись книгам, принадлежавшим Т. Г. Шевченко // Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С 340). /396/

...кроме... перевода Шекспира, — он еще в типографии. — Саме розпочалося друге видання зібрання «Драматические сочинения В. Шекспира. Перевод с английского Н. Кетчера, выправленный и пополненный по найденному Пэн-Колльером старому экземпляру: in folio 1632 года». Воно здійснювалося протягом двадцяти років (1858 — 1879). Тоді друкувалась лише частина V, видана 1858 р.

...Бабст подарил свою речь... — «О некоторых условиях, способствующих умножению народного капитала. Речь, произнесенная 6 июня 1856 г. в торжественном собрании императорского Казанского университета» (М., 1857).

...поехали к Якушкину. — Є. І. Якушкін мешкав у 1-му кварталі Міщанської частини, в будинку Абакумова (ІРЛІ, ф. Р — І, оп. 10, спр. 9, арк. 7). Тепер це проспект Миру.

...милейшая хозяйка подарила нам по экземпляру портрета к[н]. Волконского... — Якушкіна Олена Густавівна (дівоче прізвище — Кноррінг) вийшла заміж за Є. І. Якушкіна 1848 р. і одразу ввійшла у коло інтересів свого чоловіка, стала його вірною помічницею. Князь Волконський Сергій Григорович (1788 — 1865) — декабрист, член «Союзу благоденства» і Південного товариства. Засуджений до смертної кари, потім заміненої 20-річною каторгою, яку відбував у Нерчинських копальнях. З 1835 р. жив на поселенні, спочатку в Петровському заводі, потім у селі Уріковське поблизу Іркутська. За амністією 1856 р. отримав дозвіл повернутися в європейську Росію. Портрет князя С. Г. Волконського — один з літографованих портретів, видання яких здійснював Є. І. Якушкін. На продаж портрети не йшли; вони поширювалися між людьми, що користувалися довір’ям господарів.

...поехали к Красным воротам, к Забелину. — Забєлін Іван Єгорович (1820 — 1909) — історик і археолог, знавець Москви. Розкопував скіфські та грецькі могили у Причорномор’ї, зокрема Чортомлицьку. Цікавив Шевченка як фахівець — історик, археолог.

...показать мне Оружейную палату... — Один з найстаріших музеїв декоративного і прикладного мистецтва в Кремлі; палата була заснована на початку XVI ст. як сховище зброї, звідси її назва.

Вельтман Олександр Хомич (1800 — 1870) — російський письменник, археолог. З 1852 р. — директор Оружейної палати.

22 березня

После постного обеда в Троицком трактире... — «Пісного» з нагоди останнього дня Великого посту. Троїцький трактир містився на правому березі річки Неглинної (захованої тепер у підземну трубу), на шляху з Кремля в район міста, що звався Занеглинням і заселявся в основному ремісниками.

...статью в 3 № «Полярной звезды» о записках Дашковой... — Йдеться про статтю О. І. Герцена «Княгиня Екатерина Романовна Дашкова» (Полярная звезда. — 1857. — № 3). Дашкова Катерина Романівна (1743 — 1810) — відома діячка періоду царювання Катерини II, перший президент Російської Академії наук. Її «Записки» були опубліковані 1840 р. (англійською мовою). /397/

23 березня

Самарін Іван Васильович (1817 — 1885) — актор Малого театру, автор кількох п’єс, режисер і педагог, учень і послідовник М. С. Щепкіна, блискучий виконавець ролей класичного репертуару.

...очень миленькую эпиграмму Щербины... — Твори поета Миколи Федоровича Щербини (1821 — 1869) Шевченко знав ще до заслання; їхнє особисте знайомство відбулося 6 квітня 1858 р. Насправді ця епіграма є пародією поета О. М. Апухтіна (1841 — 1893) на вірш А. А. Фета «Лесом мы шли по тропинке единственной...», надрукований у лютневій книзі «Русского вестника» за 1858 р.

24 березня

...к себе в деревню на лето... — 3 1843 р. С. Т. Аксаков жив переважно в підмосковній садибі Абрамцево.

Шумський Сергій Васильович (справжнє прізвище — Чесноков; 1820 — 1878) — драматичний актор, учень М. С Щепкіна. У 1841 р. закінчив Московське театральне училище і був прийнятий до трупи Малого театру, де з невеликою перервою (у 1848 — 1850 рр.) служив до останніх днів свого життя.

Чичерін Борис Миколайович (1828 — 1904) — історик, правознавець, філософ і публіцист. Професор Московського університету.

Кронеберг Олександр Іванович (1824 — 1865) — зоолог, публіцист, син харківського професора-латиніста І. Я. Кронеберга.

Корш Євген Федорович (1810 — 1897) — журналіст і перекладач. У молоді роки був близький до гуртків В. Г. Бєлінського, О. І. Герцена, Т. М. Грановського. Зв’язки з Герценом та його виданнями підтримував і в 1858 р.

Крузе Микола Федорович (1823 — 1901) — публіцист. У 1855 — 1859 рр. — цензор Московського цензурного комітету. Через звинувачення у лібералізмі змушений був вийти у відставку.

Варенцов Микола Михайлович (1818 — ?) — московський купець і меценат. Мешкав у будинку Четверикова, в четвертому кварталі Басманної частини (Справочная книга о лицах, получивших на 1873 год купеческие свидетельства по 1 и 2 гильдиям в Москве. — М., 1873. — С. 89); тепер Нова Басманна вулиця. Прізвища учасників зустрічі в купця-мецената — московських художників і музикантів — не встановлено.

25 березня

Погодін Михайло Петрович (1800 — 1875) — історик, журналіст, публіцист офіційно-монархічного напряму. Посідав кафедру російської історії Московського університету (1835 — 1844), упродовж 1841 — 1856 рр. видавав журнал «Москвитянин».

Шевирьов Степан Петрович (1806 — 1864) — поет, історик літератури і критик, професор Московського університету. З середини 30-х років виступав як прихильник офіційної народності, великодержавницьких монархістських поглядів.

Амфітріон — за грецькою міфологією, син тірінфського царя Алкея; Зевс в образі Амфітріона домагався кохання його дружини Алкмени. Цей сюжет був використаний французьким драматургом Мольєром (1622 — /398/ 1673) у комедії «Амфітріон». Ім’я Амфітріона стало символом гостинного господаря.

... амфитрион прочел в честь мою стихи собственного сочинения. — Вірш М. Максимовича, про який йдеться (див. запис від 28 березня 1858 р.), згодом друкувався в журналі «Основа» (1861. — № 6. — С. 8). Ось його останні рядки:

Перебув ти тяжке лихо

І лиху неволю;

Заспівай же нових пісень

Про людськую волю;

Заспівай нам таких пісень,

Щоб мати Вкраїна

Веселилась, що на славу

Тебе породила!

...милейшая хозяйка пропела несколько малороссийских песен... — Про цей вечір у Максимовичів є ряд інших письмових свідчень, зокрема Г. П. Ґалаґана, Є. П. Єлагіної. Єлагіна Євдокія Петрівна (1789 — 1877) у листі до сина В. А. Єлагіна розповідала: «Вася, вот что расскажу тебе: во вторник Максимович приходит и становится на колени, чтобы я приехала к нему обедать: это будет праздник для всей моей жизни, у меня Шевченко. — Несмотря на колики сердца, я поехала; и приятно было видеть их малороссийскую связь. — Шевченко простой, добродушный, умной мужик, он опять принят как художник в Академию, и Мар. Ник. очень к нему милостива. У Максимовича обедали Кошелев и Кошелева, оба Аксаковы, Щепкин, Галаган, Погодин, Шевырев... После обеда Шевченко, хозяйка и Галаган стали петь малорос[сийские] песни и премило, Максимович сказал спич стихами, совсем был в восторге...» (див.: Записки Отдела рукописей Государственной библиотеки СССР им. В. И. Ленина. — М., 1939. — Вып. 5. — С. 28 — 29). Отже, Шевченко тут не тільки слухав, а й сам співав.

...с наслаждением слушал мои родные песни, петые Надеждой Сергеевной. — Аксакова Надія Сергіївна (1829 — 1869) — молодша дочка С. Т. Аксакова. Велика любителька співу, наділена музично-вокальними здібностями, вона виявляла особливий інтерес до пісень українського народу. Її спів слухав і цінував М. В. Гоголь. П. О. Куліш під час гостин у Аксакових подарував їй зошит зі своїми фольклорними записами. Шевченко знав також і старшу дочку С. Т. Аксакова — Віру Сергіївну (1819 — 1864). Щедро обдарована від природи, високоосвічена, вона займалася філософією, малювала, захоплювалась літературною творчістю.

...с Иваном и Константином Аксаковыми... — Аксаков Іван Сергійович (1823 — 1886) — російський письменник і публіцист, громадський діяч, один з ідеологів слов’янофільства, молодший син С. Т. Аксакова. Аксаков Костянтин Сергійович (1817 — 1860) — російський публіцист, критик, поет, один із ідеологів слов’янофільства, старший син С. Т. Аксакова.

Кошелев Олександр Іванович (1806 — 1883) — російський публіцист і громадський діяч слов’янофільського напряму. Автор одного з радикальних проектів реформи 1861 р. і діяльний учасник її проведення. Відомі його «Записки» (СПб., 1884). Мешкав у власному будинку на вулиці Поварській. /399/

26 березня

Он уехал в Ярославль... — 26 березня 1858 р. М. С Щепкін виїхав з театром на гастролі до Ярославля, а з 12 по 21 квітня з ярославською трупою В. Смирнова гастролював у Костромі. 26 березня 1858 р. О. Д. Щепкіна писала синові О. М. Щепкіну: «Сейчас мы отца проводили и Шевченко. Отца выпроводили в Ярославль, а Шевченко в Петербург» (ДЦТМ, ф. 312, спр. 255, док. № 75794).

...поехал к железной дороге... — Тобто на Миколаївський вокзал.

27 березня

В 8 часов вечера громоносный локомотив... остановился в Петербурге. — На Московський вокзал Миколаївської залізниці Шевченко прибув через тридцять годин після від’їзду з Москви. Обидва вокзали, у Москві й Петербурзі, були збудовані за проектами архітектора К. А. Тона (закінчення будівництва — 1851 р.).

...в квартире моего искреннейшего друга... — М. М. Лазаревський мешкав у будинку графа О. С. Уварова, майном якого завідував, за адресою: Набережна Мойки, 88, нині — 93 (Жур П. Шевченківський Петербург. — К., 1972. — С 121).

28 березня

...зашел в гостиницу Клея... — Цей готель містився приблизно там, де тепер готель «Європейський» (Жур П. Шевченківський Петербург. — С 122).

...приехавшего из Москвы Григория Галагана. — Ґалаґан Григорій Павлович (1819 — 1888) — український поміщик, один з діячів громадівського руху в Україні. Знайомство Шевченка з ним відбулося у 40-х роках. Знову зустрілись вони в Москві після повернення Шевченка із заслання. Г. П. Ґалаґан був запрошений на обід, влаштований Максимовичами.

...письмо Максимовича с его стихами... — Лист М. О. Максимовича від 27 березня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 116).

...записку на получение «Русской беседы»... — Йдеться про записку до петербурзької контори журналу «Русская беседа» про доставку Шевченкові комплекту журналу за 1856, 1857 і перші місяці 1858 р.

...моего в Москве обретшегося «Еретика», т. е. «Яна Гуса»... — Чистовий автограф поеми «Єретик» у рукописному збірнику «Три літа» був вилучений у Шевченка під час арешту 1847 р. Після звільнення із заслання поет почав розшукувати свій твір. Від історика, бібліографа та археографа Петра Івановича Бартенєва (1829 — 1912), можливо, під час обіду у М. О. Максимовича 25 березня 1858 р., пощастило довідатись про список частини поеми (227 рядків), що зберігалася в когось. Цю частину і одержав Шевченко від М. О. Максимовича через Г. П. Ґалаґана 28 березня вже у Петербурзі. У листі до М. О. Максимовича від 5 квітня 1858 р. він писав: «Подякуй за мене Бартеневу і попроси його, чи не дістане він де-небудь другу половину...» Повністю поему вперше опубліковано у «Кобзарі» за редакцією В. М. Доманицького (СПб., 1907. — С. 190-201).

...отправились мы к графине Н. И. Толстой. — Квартира віце-президента Академії мистецтв Федора Петровича Толстого і його дружини /400/ Анастасії Іванівни була на першому поверсі Академії мистецтв. Трьома вікнами вона виходила на набережну Неви, шістьома — на 3-ю лінію Васильєвського острова (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 136).

Вечер провели мы у В. М. Белозерского... — Білозерський Василь Михайлович (1825 — 1899) — один з організаторів Кирило-Мефодіївського братства. Заарештований 1847 р., був відправлений під наглядом на службу в Олонецьку губернію. У середині 50-х років повернувся до Петербурга. У 1861 — 1862 рр. редагував журнал «Основа». В. М. Білозерський мешкав у будинку принца Ольденбурзького біля Круглого ринку.

Станевич Ян Фердинандович (1832 — 1904) — учасник польського національно-визвольного руху. Виключений 1850 р. з Дворянського полку з політичних мотивів і засланий рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, служив у Оренбурзі, Ак-Мечеті. Одержав офіцерське звання, вчився разом із 3. Сераковським в Академії Генерального штабу, а згодом був одним з його найближчих соратників по революційному підпіллю перед повстанням 1863 р. Особисте знайомство Шевченка і Я. Станевича відбулося в Оренбурзі восени 1850 р. Більше протягом заслання Шевченка вони не зустрічалися.

Желіговський Едвард-Вітольд (1816 — 1864) — польський поет і перекладач; літературний псевдонім — Антоній Сова. Літературну діяльність розпочав у Дерптському університеті, де входив до складу таємної студентської організації. За драматичну поему «Йордан» (1846) у січні 1851 р. був засланий до Петрозаводська, а згодом переведений в Оренбурзьку губернію. Знайомство Шевченка і Е. Желіговського протягом усього періоду їхнього заслання було заочним. Його ім’я часто зустрічається в Шевченковому листуванні. На початку 1857 р. Е. Желіговський повернувся із заслання. Перша їхня зустріч відбулася 28 березня 1858 р. в Петербурзі. У 1860 р. Е. Желіговський емігрував; жив в Італії, Швейцарії; помер у Женеві. Шевченко присвятив йому вірш «Подражаніє Едуарду Сові» (1859).

29 березня

Мокрицький Іван Миколайович (1822 р.) — управитель канцелярії петербурзького обер-поліцмейстера, брат художника А. М. Мокрицького. Шевченко познайомився з І. М. Мокрицьким 1844 р. у Петербурзі, підтримував з ним добрі взаємини.

...на его патрона графа Шувалова, к которому я должен явиться как главному моему на[д]зирателю. — Шувалов Петро Андрійович (1827 — 1889) — петербурзький обер-поліцмейстер (1857 — 1860), пізніше — директор департаменту загальних справ, начальник штабу корпусу жандармів, керуючий III відділом.

Лазаревський Василь Матвійович (1817 — 1890) — російський письменник і перекладач, старший з братів Лазаревських. У 1847 — 1848 рр. служив чиновником особливих доручень при голові Оренбурзької прикордонної комісії, а в червні 1848 р. був переведений до канцелярії петербурзького цивільного губернатора. Згодом — член ради при міністрі внутрішніх справ і Головного управління в справах друку; відомий також як перекладач У. Шекспіра. Листувався з Шевченком, матеріально допомагав йому. Особисте знайомство Шевченка з В. М. Лазаревським відбулося 29 березня 1848 р. /401/

...все ше[с]ть братьев как один замечательная редкость. — У щоденнику названі чотири з них: Михайло, Федір, Яків, Василь. Шевченко знав і молодших — Олександра та Івана, тоді студентів Петербурзького університету.

...отправились мы в цирк-театр... — У 1849 р. в Петербурзі був відкритий перший казенний (імператорський) цирк з широкою програмою вистав: від власне циркових до театральних, концертних і навіть лекційних з ілюстраціями типу ілюзіону. Будівля згоріла 1859 р.; на її місці споруджено Театр опери і балету.

...смотреть и слушать живописную лекцию геологии профессора Роде. — Професор В. М. Роде був відомим популяризатором науки. Тут йдеться про лекцію «Оптичні картини до історії утворення земної кори», схарактеризовану одним із слухачів як «представление в 40 картинах, которые изображают постепенное развитие земной поверхности до ее нынешнего состояния» (Голос минувшего. — 1915. — № 11. — С. 199), останню з лекцій, підготовлених В. М. Роде. На вимогу петербурзького митрополита Григорія проведення лекцій було заборонено, на що О. І. Герцен відгукнувся в «Колоколі» (1858. — № 17) заміткою «Архипастырское рвение о мраке». На смерть митрополита Григорія Шевченко написав сатиричний вірш «Умре муж велій в власяниці...» (1860).

30 березня

Заказал фотографический портрет... — Шевченко сфотографувався у шапці й кожусі в студії відомого петербурзького фотографа Деньєра Андрія Івановича (Генріха-Йоганна; 1820 — 1892), з яким навчався в Академії мистецтв у К. П. Брюллова. Ця фотографія 1860 р. була використана Шевченком для автопортрета (офорта).

Искал квартиру Бабста... — Вірогідно, мається на увазі московський знайомий поета І. К. Бабст, який тоді перебував у Петербурзі.

...зашел к художнику Лаврову... — Лавров Микола Андрійович (1820 — 1875) — художник-портретист, товариш Шевченка по Академії мистецтв і по майстерні К. П. Брюллова; з 1849 р. — академік живопису. Жив із родиною на Васильєвському острові у 3-му кварталі, в будинку Балашова; тепер це будинок № 18 по Набережній Малої Неви {Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 175).

...от него узнал о смерти Павла Петровского. — П. С. Петровського Шевченко згадував у Нижньому Новгороді. Його сестра Петровська Параска Степанівна (1825 — 1902) була дружиною М. А. Лаврова.

...представила меня своим знакомым... — про цей вечір та інші зустрічі у родині Толстих писала їхня дочка-художниця К. Ф. Юнге (див.: Юнге Е. Ф. Воспоминания. — СПб.: Сфинкс, 1913).

31 березня

Лукашевич Микола Олексійович — знайомий Шевченка, офіцер у чині поручика, який відвідував рисувальні класи Академії мистецтв водночас із Шевченком. Згодом М. О. Лукашевич служив начальником декораційного і костюмерного управління театральної дирекції. /402/

Новое здание Эрмитажа... — Новий Ермітаж будувався в 1839 — 1852 рр. за проектом Л. Кленце під керівництвом і за творчою участю архітекторів В. П. Стасова і Н. Є. Єфимова.

...мой старый... знакомый... Л. Н. Дзюбин... — У записі в щоденнику від 16 квітня 1858 р. Шевченко називає його «И. Н. Дзюбин». Знайомий Шевченка ще з 40-х років. Згадується у листі поета до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. («Добряга чоловік...»). П. Жур, називаючи його Іваном Львовичем, вважає, що це колишній студент Харківського університету (Жур П. Третя зустріч. — К., 1970. — С. 34). Версія видається вірогідною, оскільки Шевченко у щоденнику іноді по-різному називає тих самих осіб; інших біографічних відомостей про «Івана Львовича» немає. Дзюбину Шевченко подарував акварельний автопортрет, на якому той власноручно написав: «Портрет Шевченко, написанный им самим в 1859 году, подарен мне покойным Тарасом Григорьевичем, в память многолетней искренней между нами приязни. О взаимных наших близких отношениях можно читать в составленных Шевченко Записках, напечатанных в журнале "Основа", 1861-го, если не ошибаюсь, года. И. Дзюбин».

Вечер провел у Семена. — Тобто у С. С. Гулака-Артемовського.

1 квітня

...нашел квартиру Кокорева... — Кокорев Василь Олександрович (1817 — 1889) — російський підприємець, колекціонер, радник комерції, засновник Закаспійського торговельного товариства (1857); розбагатів головним чином на горілчаних відкупах. Наприкінці 50-х років виступав як публіцист, видавець, фінансував видання прогресивного сатиричного журналу «Искра» (1859 — 1873).

...заехал Сошальский... — Певних відомостей про цю особу немає, проте на підставі щоденникових записів можна припустити, що це один із земляків поета, людина багата, можливо, К. Г. або Є. Г. Розаліон-Сошальський з Куп’янська Харківської губернії.

...к имениннице землячке М[арье] С[тепановне]. — Кржисевич Марія Степанівна (дівоче прізвище — Задорожна; 1824 — 1905) — племінниця поміщика Г. С Тарновського. Знайомство з нею відбулося, мабуть, 1843 р. в Качанівці, садибі Г. С Тарновського. У Петербурзі Шевченко намалював портрет М. С. Кржисевич.

2 квітня

...к землячке Ю. В. Смирновой. — Юлія Василівна Смирнова — двоюрідна племінниця Г. С Тарновського.

Градович Едуард Олександрович — лікар Олександринської жіночої лікарні в Петербурзі. У 40-х роках жив в Україні, був прилуцьким і лохвицьким повітовим лікарем; тоді, ймовірно, і познайомився з ним Шевченко.

...Палкин трактир... — Ресторан «Палкін» містився на перехресті Невського, Литейного і Володимирського проспектів.

...смотрел и слушал «Бронзового коня». — Популярну комічну оперу французького композитора Даніеля-Франсуа-Еспрі Обера (1782 — 1871).

Один старик Петров... — Петров Йосип Опанасович (1806 — 1878) — російський оперний співак (бас). У 1830 — 1878 рр. співав на сцені Петербурзького оперного театру, був першим виконавцем партій Сусаніна і Рус/403/лана в операх М. І. Глинки. В опері «Бронзовий кінь» виконував роль мандарина Теін-сінга, який літав у повітрі на коні. Шевченко познайомився зі співаком ще в 1840 р. і потоваришував з ним після повернення із заслання, любив і цінував як актора.

3 квітня

«Навуходоносор» — вірш, написаний В. С. Курочкіним за мотивами однойменного твору П.-Ж. Беранже, поширювався в рукописних списках. Вперше надрукований без підпису В. Курочкіна у «Полярной звезде на 1861 год».

Кроневич — Круневич Павло Адамович (1825 — 1871) — польський політичний засланець, лікар 4-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. У 1853 р. брав участь у штурмі Ак-Мечеті, після чого, отримавши дозвіл на звільнення з військової служби, дістав чин колезького реєстратора і дозвіл проживати в Оренбурзі. У 1854 р. став лікарем при генерал-губернаторі В. О. Перовському; 1857 р. виїхав до Петербурга. П. А. Круневич лікував Шевченка під час його тяжкої хвороби.

...встретили мы вездесущего вечного жида, брехуна Элькана. — Елькан Олександр Львович (1802 — 1868) — перекладач Головного управління шляхів сполучення; співробітничав як репортер, фельєтоніст, театральний рецензент в «Санкт-Петербургских ведомостях», «Северной пчеле» та інших періодичних виданнях. Шевченко познайомився з О. Л. Ельканом на початку 40-х років, спілкувався з ним. У повісті «Художник», пригадуючи своє навчання в Академії мистецтв, Шевченко змалював виразний словесний портрет приятеля: «Странное явление этот Элькан. Нет языка, на котором бы он не говорил. Нет общества, в котором бы он не встречался, начиная от нашей братии и оканчивая графами и князьями. Он, как сказочный волшебник, везде и нигде. И на Английской набережной, у конторы пароходства — приятеля за границу провожает, и в конторе дилижансов или даже у Средней рогатки — тоже провожает какого-нибудь задушевного москвича, и на свадьбе, и на крестинах, и на похоронах, и все это в продолжение одного дня, который он заключает присутствием своим во всех трех театрах... Его иные остерегаются, как шпиона, но я в нем не вижу ничего похожего на подобное создание. Он, в сущности, неумолкаемый говорун и добрый малый и вдобавок плохой фельетонист. Его еще в шутку называют Вечным Жидом, и это он сам находит для себя приличным» (т. 4). Шевченко неодноразово згадував О. Л. Елькана в листах 1842 — 1843 рр. і 1852 р. з Новопетровського укріплення.

5 квітня

Приезжа[л] Смаковский... — Особа не встановлена; петербурзький знайомий Шевченка. Йдеться, можливо, про Смаковського Вінцентія (1797 — 1876), польського художника, у 1823 — 1829 рр. пенсіонер Віденського університету в Академії мистецтв, який належав до кола людей, що спілкувалися з родиною Ф. П. та А. І. Толстих.

...на лукулловский обед. — Римський полководець Луцій Ліціній Лукулл (бл. 117 — бл. 56 до н. е.) славився своїм багатством, розкішшю і бенкетами. Звідси і вираз «лукуллів банкет». /404/

6 квітня

Она урожденная Свичка и настоящая моя землячка. — Йдеться про Марію Львівну Мокрицьку. З представниками цієї родини Шевченко познайомився в Пирятинському повіті під час першої подорожі в Україну, влітку 1843 р. Лев Миколайович Свічка згадується також у повісті «Близнецы».

...прошел я в Академию художеств на выставку. — В Академії була розгорнута виставка робіт академіків і учнів. Звіт про неї друкувався в газеті «Северная пчела» (1858. — № 81).

...Калама две вещи не первого достоинства... — На виставці в Академії мистецтв експонувалися дві картини О. Калама — «Ліс» і «Вид на частину озера чотирьох кантонів у Швейцарії».

...игру Антония Кон[т]ского... — Контський Антоній Григорович (1817 — 1899) — польський піаніст, композитор і педагог. З великим успіхом концертував у багатьох країнах світу. У 1853 — 1867 рр. жив у Петербурзі; 1857 р. заснував тут школу фортепіанної музики, якою керував близько двадцяти років.

...лично познакомился с поэтом Щербиною. — Йдеться про М.Ф. Щербину.

7 квітня

Павловськ — місто за 26 км від Петербурга, відоме своїми архітектурними і садово-парковими ансамблями, у створенні яких брали участь А. Н. Вороніхін, К. І. Россі та інші видатні зодчі.

Соколов Іван Іванович (1823 — 1910) — російський художник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1857 р.). Часто бував в Україні. Автор багатьох картин з життя українського села («Кобзар», «Проводи рекрутів», «Українське весілля», «Повернення з ярмарку» та ін.). У 1859 р. з його картини «Приятелі» Шевченко виконав офорт, який разом із офортом з картини Рембрандта «Притча про робітників на винограднику» подав до ради Академії мистецтв на здобуття звання академіка.

...с Михайлом до Семена... — Тобто з М. М. Лазаревським до С. С. Гулака-Артемовського.

8 квітня

...Семеновский полк... — Район Петербурга від сучасної Звенигородської вулиці до Вітебського вокзалу, вздовж Загороднього проспекту; там розташовувалось містечко лейб-гвардії Семенівського полку.

...искать квартиру Олейникова. — Тобто нижньогородського приятеля М. С. Аленникова, який перебував у Петербурзі в справах пароплавного товариства «Меркурій» і наймав квартиру в цьому районі.

Корбе Іван Михайлович (1800 — 1868) — генерал-майор у відставці. Шевченко познайомився з Корбе в Петербурзі під час навчання в Академії мистецтв (не пізніше 1840 р.). Він служив тоді у Військовому міністерстві по інтендантській частині і належав до кола Тарновських, Є. П. Гребінки, братів Кукольників та інших спільних знайомих. У 1844 — 1847 рр. Шевченко зустрічався з І. М. Корбе в Україні — у Києві, а також в його /405/ маєтку Вейсбахівці, де збиралися друзі поета. У 1852 р. через казанську комісаріатську комісію, яку очолював І. М. Корбе, С. С. Гулак-Артемовський переслав у Новопетровське укріплення 20 крб., які нібито був винен Шевченкові за акварельний портрет. У листі до С. С Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р. Шевченко просив передати І. М. Корбе подяку за його участь у «добрій справі».

...зашел к Кроневичу, к моему соизгнаннику... — Знайомство Шевченка з П. А. Круневичем у період заслання було заочним. Але поет не випадково називає його серед своїх «співвигнанців». На засланні в Шевченка було чимало спільних з П. А. Круневичем знайомих, за посередництвом яких вони могли знати один про одного.

...графа Толстого, автора солдатской севастопольской песни... — Авторство «солдатської севастопольської пісні» — колективної пісні севастопольців про бій 4 серпня 1855 р. — приписувалось одному Л. М. Толстому, учаснику тих подій. З піснею Шевченко був, очевидно, знайомий ще в Новопетровському укріпленні. Проте в цьому записі Шевченко помилився, прийнявши за Льва Миколайовича його брата, Миколу Миколайовича, офіцера і літератора. За щоденниковими записами Л. М. Толстого, з 18 березня до 9 квітня він перебував у Москві, звідки виїхав до Ясної Поляни. Через рік, 10 березня 1859 р., Шевченко і Л. М. Толстой зустрілись на урочистому обіді на честь актора О. Є. Мартинова.

Хрульов Степан Олександрович (1807 — 1870) — один з героїв оборони Севастополя 1854 — 1855 рр., генерал-лейтенант; у боях виявив відвагу; був поранений.

9 квітня

Кроникевич — П. А. Круневич.

10 квітня

Безобразов Володимир Павлович (1828 — 1889) — економіст і публіцист, академік (з 1857 р.). Був противником кріпацтва, прибічником реформ. Шевченко познайомився з ним у Москві, вірогідно, на відкритті книжкової крамниці М. М. Щепкіна, що відбулося 24 березня 1858 р.

Рамазанов Микола Олександрович (1817 — 1867) — скульптор та історик мистецтва, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1849 р.). Дружба Шевченка з ним, що виникла в роки навчання, зміцніла після повернення поета із заслання.

Царь помешал. — Як видно із записок Олександра II, у четвер, 10 квітня 1858 р., відзначався день народження великого князя Володимира Олександровича. Цар супроводжував його в роз’їздах по столиці і, можливо, відвідав академічну виставку.

11 квітня

...хлопотать в цензурном комитете... — Клопотання розтяглося на два роки і закінчилось дозволом на видання збірки творів, що вийшла з друку 1860 р. під назвою «Кобзар» і складалася з поезій, надрукованих раніше, і повністю ще не опублікованих на той час «Давидових псалмів». /406/

...из миленькой Анны Яковлевны... — Ганна Яківна Петрова (дівоче прізвище — Воробйова; 1816 — 1901), дружина Йосипа Опанасовича Петрова, видатна оперна співачка 30 — 40-х років, перша виконавиця ролі Вані й Ратмира в операх «Життя за царя» та «Руслан і Людмила» М. Глинки. В. В. Стасов писав: «Голос Воробьевой был одним из самых необычайных изумительных контральто в целой Европе; объем, красота, сила, мягкость — все в нем поражало слушателя и действовало на него с неотразимым обаянием» (Стасов В. В. Избранные сочинения. — М., 1952. — Т. 1. — С. 235). Знайомство її з Шевченком відбулося в 40-х роках; поет слухав співачку на оперній сцені.

...новую драму Желяковского (Совы)... — Йдеться про драму Е. Желіговського «Зорський», що була продовженням його драми «Йордан. Фантазія драматична» (1846).

12 квітня

...завернули к Смурову... — С. Г. Смуров був власником у Петербурзі гастрономічної крамниці з рестораном.

...сказал почти либеральное слово Николай Дмитриевич Старой. — М. Д. Старов (1823 — 1877) — педагог, у 50-ті роки — викладач історії та російської словесності в 1-му кадетському корпусі й водночас учитель дочки Толстих Катерини (пізніше, за чоловіком, — Юнге). «Ліберальне слово» М. Д. Старова Шевченко переписав до щоденника 17 квітня 1858 р.

...к землячке М. С. Гжесевич... — Тобто М. С. Кржисевич.

...к Борелю. — Петербурзький ресторан, відомий за ім’ям його власника.

13 квітня

Остроградський Михайло Васильович (1801 — 1862) — математик, один із засновників петербурзької математичної школи, академік (з 1830 р.). Народився в Полтавській губернії, підтримував тісні зв’язки зі своїми земляками. Познайомився з Шевченком ще до його заслання, про що свідчить згадка про М. В. Остроградського у повісті «Художник». С. С. Гулак-Артемовський, з яким приятелював Остроградський, сприяв відновленню і зміцненню цього знайомства одразу після приїзду Шевченка до Петербурга 1858 р. Збереглася записка М. В. Остроградського із запрошенням Шевченка на обід (Листи до Тараса Шевченка. — С. 176).

Слушал стихотворения Юлии Жадовской... — Жадовська Юлія Валеріянівна (1824 — 1883) — російська поетеса, друкувалась у столичних журналах і альманахах. Повне зібрання її творів вийшло у світ лише після смерті авторки в 1885 — 1886 рр. у Петербурзі. Жадовська була калікою від народження.

14 квітня

Енгельгардт Василь Павлович (1828 — 1915) — російський астроном, член-кореспондент Петербурзької Академії наук, син колишнього Шевченкового поміщика П. В. Енгельгардта; любитель і знавець музики, друг О. С. Даргомижського, В. В. Стасова та інших видатних діячів мистецтва. Значну роль відіграв він у пропаганді творів і збиранні творчої спадщини М. І. Глинки. /407/

...с черниговскими землячками, с Карташевскими. — Карташевська Варвара Яківна (1832 — 1902) — сестра чернігівського поміщика М. Я. Макарова; була одружена з сином сенатора В. Г. Карташевським, родичем сім’ї Аксакових. Її петербурзький дім часто відвідували російські й українські письменники. Тут служила покоївкою Ликера Полусмакова (1840 — 1917), з якою хотів одружитися Шевченко. Ракович Глафіра Олександрівна (1831 — 1899), тітка В. Я. Карташевської, також уродженка Чернігівської губернії, гостювала тоді в Петербурзі. Карташевські мешкали в міській садибі, що була розташована на місці сучасного будинку № 4 по Малій Московській вулиці.

15 квітня

Долгоруков Василь Андрійович (1804 — 1868) — князь, з 1856 р. шеф жандармів і головний начальник III відділу, безпосередній організатор суворого поліційного нагляду над поетом після його повернення із заслання.

Тупиця Трохим Семенович (? — 1870) — земляк Шевченка. Закінчив 1843 р. Ніжинський ліцей кн. Безбородька, у Петербурзі служив начальником відділу інспекторського департаменту. Надрукував 1844 р. статтю «О цели жизни человеческой, по учению древних греческих философов» («Прибавление к Журналу Министерства Народного Просвещения»).

Громека Степан Степанович (1823 — 1877) — російський ліберальний публіцист, автор викривальних статей, зокрема про зловживання поліції, що друкувалися в 1857 — 1858 рр. в «Русском вестнике». Співробітничав в «Отечественных записках», «Современнике» та інших виданнях, друкував без підпису кореспонденції в «Колоколе». Проте вже на початку 60-х років С. С Громека перейшов на позиції запеклого консерватизму, був жорстоким губернатором у Польщі.

...познакомился с стариком Персидским, с декабристом. — Декабриста з таким прізвищем серед учасників таємних товариств 1825 р. не було. Можливо, йдеться про Бистрицького Андрія Андрійовича (1799 — 1872), родом з дворян Київської губернії. За участь у повстанні Чернігівського полку був засуджений на двадцять років каторжних робіт. Каторгу відбував у Читі, а пізніше на Петровському заводі, після чого залишився на поселенні в Сибіру. У 1856 р. йому дозволили повернутися в європейську Росію і поселитись у Могильові-Подільському. У квітні 1858 р. А. А. Бистрицький приїжджав до Петербурга клопотатися про пенсію.

16 квітня

...записал прекрасное стихотворение Хомякова. — Вірш О. С. Хом’якова «России» (1854), під назвою «Кающаяся Россия», вже був переписаний Шевченком до щоденника 4 вересня 1857 р.

Крилов Олександр Дмитрович (1819 — 1887) — чиновник Військового міністерства, член Головного військового суду. Свою кар’єру розпочав у Харкові. Шевченко познайомився з О. Д. Криловим після повернення із заслання. На полях запису про О. Крилова рукою М. М. Лазаревського дописано: «Известная каналья». /408/

...Мей прислал мне тот самый «Весенний вечер»... — Мей Лев Олександрович (1822 — 1862) — російський поет, драматург і перекладач. З Шевченком познайомився 1858 р. у Петербурзі. Переклав ряд його творів («Садок вишневий коло хати...», «Хустина», «Наймичка», уривки з «Гайдамаків»). «Весенний вечер» («Садок вишневий коло хати...») був опублікований у журналі «Народное чтение» (1859. — № 3).

17 квітня

...познакомил меня с профессором Кавелиным. — Кавелін Костянтин Дмитрович (1818 — 1885) — російський соціолог і публіцист, професор цивільного права Петербурзького університету. Інтерес до нього з боку Шевченка міг бути викликаний запискою К. Д. Кавеліна 1855 р. про звільнення селян з кріпацтва за викуп, що ходила тоді у списках. Згодом К. Д. Кавелін на цих позиціях не втримався.

...познакомил меня с тремя братьями Жемчужниковыми. — Про Жемчужникова Лева Михайловича, живописця і графіка, Шевченко з повагою відгукнувся в щоденнику 10 листопада і 13 грудня 1857 р. Знайомий з ним поки тільки заочно, поет у цей день отримав можливість вперше зустрітися з його братами. Йдеться, вірогідно, про Олексія Михайловича (1821 — 1908), Володимира Михайловича (1830 — 1884) і Олександра Михайловича (1826 — 1896) Жемчужникових — російських поетів, ініціаторів створення та авторів гумористичних творів, що друкувалися під псевдонімом Козьма Прутков. Лев Михайлович перебував у цей час за кордоном. Микола Михайлович (1824 — 1909), поміщик, відвідував Петербург епізодично.

...слушал оперу «Жизнь за царя». — Опера М. І. Глинки, перша постановка якої відбулася 27 листопада 1836 р. у Великому театрі в Петербурзі. Шевченко слухав оперу в 30 — 40-х роках, тоді ж зустрічався з М. І. Глинкою (1804 — 1857).

...Леонова в роли Вани... — «Самородным русским талантом» назвав М. І. Глинка Леонову Дарину Михайлівну (1829 — 1896), яка володіла чудовим контральто. Вона готувала партію Вані під керівництвом самого композитора, проте перевагу у виконанні цієї партії Шевченко надавав Г. Я. Петровій.

18 квітня

Получил милейшее письмо от милейшего Сергея Тимофеевича Аксакова, на которое буду отвечать завтра... — На лист С. Т. Аксакова від 14 квітня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 117) Шевченко відповів 25 квітня 1858 р.

...увлекся своею «Лунатикою». — Автограф чи списки твору з такою назвою не відомі. Проти цього запису рукою М. Лазаревського зазначено: «Как-то где-то совсем пропала».

...мадмуазель Грубнер. — Йдеться про Ізабеллу Львівну Грінберг (1833 — 1877) — обдаровану петербурзьку співачку, ученицю М. І. Глинки. І. Л. Грінберг брала участь в аматорській виставі, що відбулася 13 квітня 1857 р. в Академії мистецтв для збору коштів на користь Шевченка у зв’язку із очікуваним звільненням його із заслання. Шевченко намалював її портрет (не зберігся). Співачка мешкала в будинку Чичагової на Кіроч/409/ній вулиці; сучасна адреса — вулиця Салтикова-Щедріна, 30 (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 137).

Даргомижський Олександр Сергійович (1813 — 1869) — російський композитор. О. С. Даргомижський любив виконувати свої твори. У нього «был истинно композиторский голос: несколько хороших, высочайших теноровых нот, а остальной регистр слабоватый, хрипловатый и какой-то смешной по звуку...» (Кюи Ц. А. Русский романс. — М., 1896. — С. 34 — 35). «Пискливе сопрано» О. С. Даргомижського відзначав М. I. Глинка. Негативна оцінка, висловлена Шевченком у щоденнику, стосувалася лише співу композитора, однак не творчості, яку він, за свідченням М. Й. Микешина, «глибоко цінував» (Спогади про Тараса Шевченка. — С 342).

Кузьмін Роман Іванович (1811 — 1867) — російський архітектор, закінчив Академію мистецтв, удосконалював майстерність у країнах Європи (повернувся 1840 р.). Р. І. Кузьмін збудував новий будинок Медико-хірургічної академії, перебудував і обновив Гатчинський палац, збудував собор у Гатчині та ін. Був близький до деяких учасників гуртка петрашевців. Шевченко познайомився з ним, вірогідно, в 40-х роках.

19 квітня

Михайло — М. М. Лазаревський.

...познакомить с декабристом бароном Шейгелем. — Штейнгель Володимир Іванович (1783 — 1862) — декабрист, член Північного товариства. Був засуджений на п’ятнадцять років каторги. З Сибіру повернувся до Петербурга 1856 р.

Голенищев Аркадій Васильович (1789 — ?) — генерал-лейтенант морського відомства. Навчався одночасно з Ф. П. Толстим у морському кадетському корпусі і підтримував з ним дружні взаємини протягом багатьох років.

...прочитал описание своего будынка... в Прилуцком уезде. — Цей опис згодом був надрукований під назвою «Письмо Г. П. Галагана о малороссийском будынке...» в «Киевской старине» (1904. — № 7/8. — С. 2 — 3). Йдеться про будинок Г. П. Ґалаґана, споруджений 1856 р. в селі Лебединці. «Будынок, — писав про нього згодом Л. М. Жемчужников, — смотрел так уютно, так приветливо; своею физиономиею он переносил нас в жизнь, давно прошедшую...» (Жемчужников А. М. Мои воспоминания из прошлого. — Л., 1971. — С. 169 — 170).

20 квітня

Обедал у Н. А. Кавелина... — У Шевченка описка: має бути К. Д. (Костянтин Дмитрович).

Галахов Олексій Дмитрович (1807 — 1892) — історик літератури, письменник, укладач хрестоматій і автор підручників з російської літератури. Тоді — професор Академії Генерального штабу.

21 квітня

Спектакль вообще был хорош... — Йдеться про оперу Гаетано Доніцетті «Лінда ді Шамуні». /410/

Сетов Йосип Якович (справжнє прізвище — Сетгофер; 1826 — 1894) — оперний співак. Народився в Угорщині, вчився співу в Парижі та Мілані. З 1835 р. співав на петербурзькій оперній сцені (до 1864 р.), згодом — соліст Великого театру в Москві, професор Московської консерваторії, оперний режисер і антрепренер.

23 квітня

...читали Гумбольда «Космос»... — Гумбольдт Александр (1769 — 1859) — німецький природознавець, географ і мандрівник, член Берлінської і почесний член Петербурзької Академій наук. У 1829 р. разом із С Еренбергом і Г. Розе здійснив поїздку на Урал, Алтай і Каспійське море. «Космос» — п’ятитомна праця А. Гумбольдта, в якій він спробував змалювати фізичну карту світу, звести воєдино всі природничі знання першої половини XIX ст. У російському перекладі видана в 1848 — 1863 рр. Шевченко читав перші томи ще на засланні: 10, 15 лютого 1857 р. він писав з Новопетровського укріплення Бр. Залеському: «О, как бы мне хотелось теперь поговорить с тобою о "Космосе"». У бібліотеці Шевченка було видання двох частин «Космосу» в російському перекладі М. Фролова (1851 — 1857) (див.: Опись книгам, принадлежавшим Т. Г. Шевченко // Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — С. 345).

24 квітня

Клодт Петро Карлович (1805 — 1867) — російський скульптор, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1838 р.), керівник ливарної майстерні Академії мистецтв. Найвідоміші роботи П. Клодта — бронзові групи приборкувачів коней на Анічковому мосту та пам’ятник І. А. Крилову в Літньому саду в Петербурзі, князю Володимиру в Києві.

Зембулатов Михайло Іванович — російський художник, у 1842 — 1857 рр. викладав малювання в Петербурзькій школі гвардійських прапорщиків; на час зустрічі з Шевченком мав чин підполковника. Їхнє знайомство відбулося в роки навчання в Академії мистецтв.

Борисполець Платон Тимофійович (1805 — 1880) — художник, родом з Чернігівської губернії, у минулому артилерійський офіцер. Навчався в Академії мистецтв одночасно з Шевченком по класу батального живопису. У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» Шевченко писав про батька свого приятеля — «старого прокурора Бориспольца». П. Т. Борисполець згадується в листах Шевченка до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. та до Я. Г. Кухаренка від 1, 10, 16 квітня 1854 р.

25 квітня

Сухомлинов Микола Іванович (1828 — 1901) — російський історик літератури, професор російської словесності Петербурзького університету, з 1872 р. академік Петербурзької Академії наук. Родом із Харкова.

...полюбовался монументом неудобозабываемому... — Йдеться про пам’ятник Миколі I, над яким працював тоді П. К. Клодт. Установлений 1859 р. на Ісаакіївській площі в Петербурзі. /411/

...встретился с Жемчужниковым... — З котрим із Жемчужникових, не відомо; ймовірно, з Олександром Михайловичем Жемчужниковим; кілька років він служив в Оренбурзі.

...на Петербургскую сторону... — Найдавніша частина міста, що розкинулася на чотирьох островах: Заячому, Березовому, Аптекарському і Петровському.

Петров Микола Іванович (бл. 1825 — 1878) — чиновник поштового департаменту в Петербурзі. Здобув освіту в Чернігівській гімназії та Ніжинському ліцеї князя Безбородька, який закінчив 1844 р. Іноді займався літературною працею. Шевченко познайомився з ним ще у 40-х роках.

26 квітня

Курочкін Микола Степанович (1830 — 1884) — старший брат В. С. Курочкіна, російський поет і перекладач, співробітник сатиричного журналу «Искра». М. С. Курочкін переклав ряд творів Шевченка («Один у другого питаєм...», «Доля», «Муза», «Огні горять, музика грає...»). Збереглися дві записки М. Курочкіна до Шевченка (Листи до Тараса Шевченка. — С. 159 — 160; див.: Павлюк М. М. Кілька уточнень до Шевченкового листування: (Шевченко і М. Курочкін) // Радянське літературознавство. — 1970. — № 6). На похороні Шевченка М. С. Курочкін виступив з промовою (Основа. — 1861. — № 3).

28 квітня

Когда же я примусь за самые опыты? — Працювати в галузі офорта і акватинти Шевченко почав у травні 1858 р. (див. записи в щоденнику від 3 і 4 травня 1858 р.). 16 квітня 1859 р. він подав на розгляд ради Академії мистецтв гравюри з картини Рембрандта «Притча про робітників на винограднику» і з картини І. Соколова «Приятелі». Рада ухвалила: «Шевченко по представленным гравюрам признать назначенным в академики и задать программу на звание академика по гравированию на меди» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 310 — 311). 2 вересня 1860 р. рада ухвалила: «...во уважение искусства и познаний в художествах, доказанных исполненными работами, по заданной от Академии программе и по другим известным трудам, признать академиками: ...по гравированию Тараса Шевченко...» (Там само. — С. 335). Таким чином, за два роки він пройшов шлях від перших «спроб» до визнання майстерності.

29 квітня

...случившуюся со мною рукопись... — Цей автограф послання «І мертвим, і живим...» не відомий. Зберігся лише один автограф цього твору в рукописному збірнику «Три літа», де він має назву: «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».

30 квітня

Літній сад — найстаріший сад у Санкт-Петербурзі, заснований 1704 р. Створювався у стилі регулярних садів з геометрично правильним розташуванням алей, великою кількістю квітників, фонтанів і скульптур. /412/

 Більшість мармурових скульптур виконувалася італійськими майстрами XVII — XVIII ст.

...в Казанский собор посмотреть картину Брюллова. — Казанський собор збудований у 1801 — 1811 рр. за проектом російського зодчого А. Н. Вороніхіна. Йдеться про запрестольний образ «Вознесіння Божої Матері», над яким К. П. Брюллов працював у 1836 — 1839 рр. У повісті «Художник» Шевченко теж згадує цю картину у зв’язку з неможливістю роздивитися її у будь-який, а не в особливо сприятливий за освітленням час.

Пасаж — велике торговельне підприємство, збудоване в 1846 — 1848 рр. архітектором Р. Железевичем на Невському проспекті; у театральному залі Пасажу відбувалися літературні і музичні вечори.

Монумент Крылова, прославленный «Пчелой» и прочими газетами... — Пам’ятник І. А. Крилову на одному з майданчиків поблизу головної алеї Літнього саду був відкритий 1855 р. і викликав хвалебні відгуки як в «Северной пчеле», так і в інших столичних газетах. Шевченка цей твір П. К. Клодта розчарував. Він, на його думку, не відповідав справжньому образу великого байкаря. Вихований в Академії мистецтв на зразках монументальної, «строгої» скульптури часів античності і Відродження, на високих зразках класицизму, Шевченко негативно поставився до елементів жанровості в пам’ятнику, до спрощення, олюднення «величественного старца».

...поплыли на биржу. — Біржа (або фондова біржа) будувалась на стрілці Васильєвського острова за проектом архітектора Тома де Томона за участю архітектора А. Д. Захарова в 1805 — 1810 рр.; відкриття відбулося 1816 р.

...прошли в сквер... зашли на постоянную выставку... — За будинком біржі була велика площа з алеями і квітниками. У цьому сквері торгували всім тим, що привозили моряки з різних країн, зокрема екзотичними тваринами і птахами. Був тут і павільйон, де виставлялись і продавались твори художників.

Тиранов Олексій Васильович (1801 — 1859) — художник, один із найобдарованіших учнів К. П. Брюллова; працював у галузі портрета, жанру та інтер’єра. Навчався в Академії мистецтв. У 1839 р. йому надано звання академіка живопису. В 1844 р. художник психічно захворів; останні роки жив на мізерну пенсію, виклопотану Академією, але продовжував займатися живописом. Про нього Шевченко писав у повісті «Художник».

...в окнах магазина Дациаро... — Тобто художнього салону на Невському проспекті; магазин-салон користувався великою популярністю серед жителів столиці, зокрема й митців; згадується в повісті Шевченка «Художник». Тепер там лавка художників (Невський проспект, № 1. Див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 83).

1 травня

...отправиться в Екатерингоф посмотреть праздничную публику. — Заміський парк із палацом на березі Неви, біля Фінської затоки. Першого травня в парку проводилися традиційні гуляння.

...прошли к Остроградскому... — Остроградські мешкали на Васильєвському острові, на початку його 7-ї лінії. /413/

2 травня

...очаровал Танерини своей умирающей Душенькой... — Танерані П’єтро (1789 — 1869) — італійський скульптор, учень А. Торвальдсена й А. Канови. Йдеться про його скульптуру «Вмираюча Псіхея». Шевченко називає її Душенькою, згадуючи відому жартівливу поему І. Ф. Богдановича, написану на сюжет античного міфу про Амура і Псіхею.

...прошли мы на выставку цветов. — Йдеться про першу прилюдну виставку садівництва, організовану Російським товариством садівництва і відкриту 27 квітня в одному з приміщень будинку Гвардійського штабу (оголошення було вміщено в газеті «Русский инвалид» за 27 квітня 1858 р.). Відвідувачі заходили з Двірцевої площі і виходили на Зимову Канавку. Виставка, розрахована на п’ять днів, мала великий успіх і була продовжена.

Маслов Іван Ілліч (1817 — 1891) — чиновник, у 40-х роках — секретар коменданта Петропавловської фортеці. Тоді ж і познайомився з ним Шевченко.

Уваров Сергій Іванович (1816 — 1868) — петербурзький чиновник, служив в експедиції державної канцелярії, статський радник. З Шевченком потоваришував наприкінці 30-х років, коли вчився на філософському факультеті Петербурзького університету.

3 травня

...остановился я на эскизе Мурильо «Святое семейство». — Мурільйо Бартоломе-Естебан (1617 — 1682) — іспанський художник, автор картин релігійного змісту, жанрових сцен із зображенням дітей севільської бідноти, портретів. Шевченко виконав гравюру з ескізу картини Мурільйо «Свята родина».

...обедать у Уваровых... — Наприкінці 30-х років Шевченко познайомився не лише з С. І. Уваровим, а й з усією родиною Уварових: батьком — петербурзьким купцем Іваном Олександровичем (1777 — 1858), матір’ю — Пелагеєю Іванівною (? — 1839), братами — Іваном (1811 — 1849) і Олександром (1815 — 1865), сестрою Пелагеєю (1807 — 1885). Олександрові Івановичу він подарував одну з найраніших своїх робіт — малюнок «Погруддя жінки».

...милейшей Александре Ивановне. — Дружині С. С. Гулака-Артемовського Олександрі Іванівні. Шевченко високо цінував її виконавські здібності піаністки й арфістки, подарував їй автопортрет з написом: «Олександрі Івановні Гулак-Артемовській на пам’ять. 4 декабря 1860 года».

4 травня

Служинський (Слюджинський) Франциск Йосипович — гравер, учень відомого російського гравера М. І. Уткіна. Академію мистецтв закінчив 1837 р. Його роботою «Геркулес Фарнежський», за яку Ф. Й. Слюджинський одержав 1836 р. другу срібну медаль, Шевченко користувався як навчальним зразком для копіювання. У зв’язку з цим його ім’я згадується в повісті «Художник». Ф. Й. Слюджинський сприяв Шевченкові у виданні серії офортів «Живописная Украина» (1844 — 1845).

Старик Уваров... — І. О. Уваров, якому минав тоді вісімдесят перший рік. /414/

5 травня

...зашли мы в «Лондон»... — Готель і трактир «Лондон» містилися на Середньому проспекті Васильєвського острова (тепер — будинок 37/47).

Рембрандт Гарменс ван Рейн (1606 — 1669) — голландський живописець.

Уткін Микола Іванович (1780 — 1863) — російський гравер, професор Академії мистецтв, де керував гравіювальним класом.

6 травня

Юзефович Віктор Володимирович (1817 — 1871) — обер-секретар розпорядчого відділу канцелярії Синоду.

...родной брат предателя — киевского Юзефовича. — Мається на увазі Юзефович Михайло Володимирович (1802 — 1889), у 1842 — 1856 рр. помічник куратора, а згодом куратор Київського учбового округу, з 1844 р. член Тимчасової комісії для розгляду давніх актів. Шевченко був знайомий з М. В. Юзефовичем, зустрічався з ним у 1845 — 1847 рр. у Києві. Характеристика його як зрадника викликана дворушництвом М. Юзефовича після арешту членів Кирило-Мефодіївського товариства.

...к Степановым из Харькова. — Про яких Степанових мовиться — невідомо.

Нікітенко Олександр Васильович (1804 — 1877) — історик літератури, професор російської словесності, з 1853 р. академік; протягом сорока років — цензор Петербурзького цензурного комітету. Знайомство Шевченка з Нікітенком відбулося в 40-х роках і відновилося після повернення поета із заслання. У записі Нікітенко зветься земляком: він народився в Бірюцькому повіті Слобідсько-Української губернії (тепер Воронезької області Російської Федерації).

7 травня

...музыкальный магазин Пеца... — Має бути Петца; крамниця для музикантів і любителів музики.

...дождавшись Юзефовича... — Йдеться про В. В. Юзефовича.

8 травня

Написал письмо Н. А. Брылкину... — Лист цей не зберігся.

...насчет постановки на сцену оперы Вильбуа. — Вільбоа Костянтин Петрович (1817 — 1882) — російський композитор і диригент. Ідеться, можливо, про щойно завершену оперу К. П. Вільбоа «Наташа, или Волжские разбойники» (вперше поставлена 1861 р.).

...к Софье Федоровне... — Особа не встановлена.

9 травня

...с Ноздровским... — Про цього знайомого Шевченка відомо лише, що він був членом Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим. /415/

10 травня

...билет для входа в Исакиевский собор... — Цей собор — монументальна пам’ятка пізнього російського класицизму, збудований у 1819 — 1858 рр. за проектом А. А. Монферрана, доопрацьований В. П. Стасовим та іншими російськими архітекторами. В оформленні Ісаакіївського собору брали участь скульптори І. П. Віталі, П. К. Клодт, О. В. Логановський, живописці К. П. Брюллов, Ф. А. Бруні та ін. До освячення собору, що відбулося 30 травня 1858 р., оглядати його дозволялося лише за спеціальними перепустками.

...Васильчиковым, а не Гурьевым. — Васильчиков Віктор Іларіонович (1820 — 1878) — князь, генерал-майор, член будівельної комісії Ісаакіївського собору. Гур’єв Олександр Дмитрович (1786 — 1865) — сенатор, голова департаменту економії Державної ради, керівник названої комісії.

11 травня

...с Желяковским у Белозерского... — Йдеться про Е. В. Желіговського і В. М. Білозерського.

...за успех будущего польского журнала «Слово»... — Польська газета «Słowo» почала виходити в Петербурзі на початку 1859 р. під редакцією Йосафата Огризка, одного з діячів польського національно-визвольного руху в Росії. Вийшло лише 15 номерів. Газета була заборонена через публікацію в № 15 листа польського історика і громадського діяча, ідеолога польського демократичного руху Йоахима Лелевеля (1786 — 1861).

12 травня

...устроить себе постоянную квартиру в Академии. — На початку червня 1858 р. Шевченко оселився в будинку Академії мистецтв, де йому була виділена маленька майстерня з антресолями.

Микешин Михайло Йосипович (1835 — 1896) — російський скульптор і графік. У 1852 — 1858 рр. навчався в Академії мистецтв. Шевченко познайомився з ним у родині Ф. Толстого. Микешин часто зустрічався з Шевченком в Академії мистецтв, залишив спогади про Шевченка (див.: Шевченко Т. Г. Кобзарь. З додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. — Прага, 1876. — С XIII — XXIII), був ілюстратором «Кобзаря» (див.: Шевченко Т. Иллюстрированный «Кобзарь». — СПб., 1896).

...Глебовский... — Хлєбовський Станіслав (1835 — 1885) — польський художник, навчався в Академії мистецтв у 1853 — 1858 рр.; у квітні 1858 р. отримав золоту медаль за картину «Ассамблея при дворе Петра Великого», що експонувалась на академічній виставці.

...Троцина Костянтин Єлисейович (1827 — ?) — ніжинський повітовий маршалок дворянства. У Петербурзі перебував як представник в комітеті по розмежуванню Полтавської та Чернігівської губерній.

...пришел я к Аюссо... — Йдеться про фешенебельний ресторан; містився в старовинному будинку, збудованому архітектором П. Жако.

Макаров Микола Якович (1828 — 1892) — петербурзький чиновник, поміщик з Чернігівщини. Співробітник «Основи» та інших журналів. Виїздив за кордон, отож Шевченко передав через нього О. І. Герцену «Кобзар». У 1860 р. поет присвятив йому вірш «Барвінок цвів і зеленів...». М. Я. Макаров дав відпускну кріпачці Ликері Полусмаковій, яку засватав Шевченко. /416/

13 травня

...зашел к Курочкину... — В. С. Курочкін мешкав у будинку на розі Італійської вулиці й Ертелевого провулку, тепер — вулиця Жуковського, 10/2 (Жур. П. Шевченківський Петербург. — С 133).

...он мне записал свое прекрасное стихотворение. — Ще під час Шевченкового заслання Е. Желіговський написав вірш «Do brata Tarasa Schewczenki». Цей твір увійшов до його збірки «Poezye Antoniego Sowy» (СПб., 1858. — С. 165 — 166), де друкувався під назвою «Do poety ludu (Z. Bulgarskiego)» без останньої строфи. Примітка «З болгарського» була зроблена, очевидно, з цензурних міркувань.

Переклад М. Т. Рильського:

Братові Тарасу Шевченку

Синові й співцю народу

Личить гордість, милий брате,

Лаври, пишна нагорода,

Чисті, як твій сум крилатий.

Ти в гіркій і скорбній долі

Два вінки дістав криваві,

Не служив-бо марній славі,

А братам, що у неволі.

Тяжко плакав люд голодний,

Але й стогін був — виною!

Та могучою луною

Підхопив ти зойк народний.

Ти росив сльозами слово,

Кожна пісня — муки вияв...

І натхнення дух чудовий

Чоло страдника овіяв.

Чудо слова бачиш, брате?

Так, як сонця не сховати

В ясний день, — сховать не може

Слова жоден із тиранів,

Бо воно, те слово Боже,

У співців, не в капеланів!

Утікає морок з поля,

Коли день забагрянів.

Не за горами там воля,

Де народ співця родив!

14 травня

...по случаю юбилея Гедеонова... — Виповнювалось двадцять п’ять років перебування О. М. Гедеонова на посаді директора імператорських театрів. /417/

...бароном Штенгелем, с тобольским другом М. Лазаревского. — У 1841 — 1845 рр., до переїзду в Оренбурзьку губернію, М. М. Лазаревський служив у Тобольську — спочатку в канцелярії губернського управління, а згодом — наглядачем установ експедиції у справах засланців; тоді тут жив декабрист В. І. Штейнгель.

16 травня

...зашел к землячке М[арье] С[тепановне]... — М. С. Кржисевич.

18 травня

... «Фейерверк» и рассказ охотника из комедии Ильина. — М. С. Щепкін прочитав монолог відкупщика Вєдьоркіна з комедії Ф. Ф. Кокошкіна «Воспитание, или Вот приданое» та розповідь мисливця Горлопанова з комедії «Женихи, или Век живи, век учись». Автор комедії не М. І. Ільїн, а Ф. Ф. Іванов.

19 травня

На Михайловском театре... — Мовиться про петербурзький театр, збудований у 1831 — 1833 рр. архітектором О. П. Брюлловим; використовувався переважно як концертний зал чи приміщення для гастрольних вистав зарубіжних труп. Мав, проте, і свою трупу. Тепер у цьому приміщенні, капітально перебудованому ще за життя Шевченка, працює академічний Малий оперний театр.

...смотрел Садовского в роли Расплюева... — Садовський Пров Михайлович (1818 — 1872) — російський драматичний актор. З 1839 р. грав у московському Малому театрі. Талант П. М. Садовського з особливою силою розкрився у п’єсах О. М. Островського, які зайняли центральне місце в творчій біографії актора. Він же став першим виконавцем на сцені Малого театру ролі Розплюєва у «Весіллі Кречинського», комедії російського письменника О. В. Сухово-Кобиліна (1817 — 1903).

Самойлов Василь Васильович (1813 — 1887) — російський драматичний актор. У 1835 — 1875 рр. грав у петербурзькому Александринському театрі.

Г. Снеткова 2[-я]... — Снєткова Фанні (Федосія) Олександрівна (1838 — 1929) — російська драматична актриса. З 1858 р. — актриса Михайлівського театру.

20 травня

Напрасно, разносчик, в окно ты глядишь... — Пародійний вірш «Элегия» без підпису друкувався в газеті «Северный Меркурий» (1830. — № 60); пізніше він став основою жартівливого романсу, що був особливо популярним у купецькому середовищі.

...лучшие места из «Трубадура». — З опери Дж. Верді (1813 — 1901).

Кармелюк Устим (1787 — 1835) — уславлений у піснях і легендах керівник антикріпосницької боротьби селян на Поділлі першої половини XIX ст. Пісня записана рукою І. М. Лазаревського. /418/

...рукоделье мизерного Падуры. — Падура Тимко (1801 — 1871) — польський і український поет, один з представників так званої «української школи» в польській поезії. Серед творів Т. Падури цієї пісні нема. Її автором, очевидно, був кременецький канонік Ян Комарницький. Він «сочинял песни, из которых наиболее известной стала народу и распространялась во многих вариантах песня о разбойнике Кармелюке» (Русов А. Торбанисты Грегор, Каэтан и Франц Видорты // Киевская старина. — 1892. — № 3. — С. 372).

13 липня

Напередодні цього дня, 12 липня 1858 р., у день іменин М. М. Лазаревського, Шевченко подарував йому свій щоденник. Вже після цього вписав він сюди щойно створений вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала...»). Це найраніший варіант із відомих тепер п’яти автографів вірша.

Попередня     Головна     Наступна