[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 6. — С. 352-358.]

Попередня     Головна     Наступна

КОМЕНТАРІ (продовження)

1851

52. ДО В. М. РЄПНІНОЇ

12 січня 1851. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 764). Помилково зазначений другий ініціал Т. Г. Волховської (замість Г написано О) виправляється.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 272 — 273).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 365 — 366.

...живо представляется 12 число генваря — и соседка ваша Т. Г. Вольховская... — Пишучи листа, Шевченко пригадав, що 12 січня 1844 і 1846 рр. він був на іменинах у поміщиці Тетяни Густавівни Волховської в с. Мойсівка. Тоді він виконав два акварельні малюнки «Бал у Волховських», намалював портрет О. І. Шостки.

Недавно кажется, всего четыре года... — Востаннє Шевченко був у Мойсівці 12 січня 1846 р. Відтоді минуло п’ять років.

В прошедшем году со мною ничего нового не случилось, разве только что меня перевели из Орской крепости в Новопетровское укрепление. — Поет не зважувався писати, що 23 квітня 1850 р. його арештували вдруге і відправили під найсуворіший нагляд у Новопетровське укріплення.

Андрей Иванович — А. І. Лизогуб.

Жив ли Алексей Васильевич? — Поет запитує про О. В. Капніста (1796 — 1869), знайомого В. М. Рєпніної. Шевченко познайомився з ним у Мойсівці в маєтку Т. Г. Волховської 29 червня 1843 р., коли там відзначався день народження покійного вже тоді чоловіка Т. Г. Волховської (див.: Афанасьев-Чужбинский А. С. Воспоминания о Т. Г. Шевченко // Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 1 — 39). Бував не раз у його маєтку в с. Ковалівці, виконав для нього копію портрета М. Г. Рєпніна роботи художника Й. Горнунга, подарував йому свій малюнок «Сліпий».

Кланяюся Глафире Ивановне, и князю В[асилию] Н[иколаевичу]... — Г. І. Дуніній-Борковській та В. М. Рєпніну.

...пишите ко мне... на имя... Антона Петровича Маевского. — Маєвський Антон Петрович (? — кінець 1852 — початок 1853 р.) — комендант Новопетровського укріплення. Прихильно ставився до Шевченка, доручив йому навчання своїх двох малолітніх дітей. 1851 р. з дозволу А. П. Маєвського Шевченка включено до складу Каратауської експедиції, до якої входили й оренбурзькі друзі поета Бр. Залеський і Т. Вернер.

53. ДО А. ВЕНГЖИНОВСЬКОГО

8 червня 1851. Апазир

Подається за автографом — допискою Шевченка в листі Бр. Залеського до А. Венгжиновського від 8 червня 1851 р., що зберігається в Ягеллонській бібліотеці у Кракові (Rkp, 4837; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 803). /353/

Датується тим самим числом, що й лист Бр. Залеського до А. Венгжиновського, на якому зроблена приписка Шевченка: 8 червня 1851 р., Апазир.

Вперше надруковано в перекладі українською мовою у виданні: Шевченко Т. Повне видання творів. — Варшава; Львів, 1935. — Т. 11. — С. 274.

Вперше в оригіналі введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 64.

Венгжиновський Аркадій Миколайович (1818 — 80-ті роки XIX ст.) — наглядач школи для киргизьких дітей при Оренбурзькій прикордонній комісії. Познайомився з Шевченком у листопаді 1849 р. в Оренбурзі. У червні 1850 р. подав у відставку, виїхав з Оренбурга і оселився в Одесі; сприяв продажу в Україні малярських творів Шевченка. У листах до Бр. Залеського поет часто згадував А. М. Венгжиновського, подарував йому автопортрет.

... ежели ты нарочно встретишься с моим искренним другом и расскажешь все, что знаешь обо мне. — Тобто з В. М. Рєпніною, яка тоді проживала в Одесі. На вимогу шефа жандармів О. Ф. Орлова вона припинила листування з Шевченком, але й далі допомагала поетові, сприяла поширенню його малярських творів.

54. ДО В. М. РЄПНІНОЇ

Між 10 і 20 вересня 1851. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 765).

Датується на підставі листів Бр. Залеського до А. Венгжиновського від 10 вересня і 10 жовтня 1851 р., у першому з яких він повідомляв, що через тиждень повертається до Оренбурга, а в другому просив передати записку Шевченка В. М. Рєпніній, орієнтовно: 10 — 20 вересня 1851 р., Новопетровське укріплення.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 273).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 366.

Я здесь пользуюся покровительством полковника Матвеева. — Матвеев Юхим Матвійович (роки народження і смерті не відомі) — підполковник Уральського козачого війська, офіцер для особливих доручень при командирі Окремого Оренбурзького корпусу. З ним Шевченко познайомився в перші дні свого перебування в Оренбурзі. Ю. М. Матвеев ставився до Шевченка співчутливо, сприяв призначенню його художником Аральської описової експедиції. Клопотався про створення сприятливіших умов солдатського життя поета.

Послал я здешнего краю произведение (кусок материи) Андрею Ивановичу... — Який саме малюнок Шевченко вислав у січні 1851 р. А. І. Лизогубу, не відомо.

...до сих пор не имею ответа, что бы значило? — Шевченко не знав, що А. I. Лизогубу шеф жандармів О. Ф. Орлов заборонив підтримувати зв’язки з ним. /354/

1852

55. ДО С. С. ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО

1 липня 1852. Новопетровське укріплення

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 7. — С. 9 — 11), де опубліковано за автографом, тепер не відомим, з помилкою в ініціалі О. Елькана.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 366 — 367.

... шестой год и кисти в руки не беру... — 3 1847 р. у листах до Петербурга Шевченко старанно приховує заняття малюванням, яким займався протягом усього періоду заслання.

Федот — Ф. Л. Ткаченко.

Скрипник — невідома особа.

Родился, вырос в неволе, да и умру, кажется, солдатом. — Перегук з рядками вірша циклу «В казематі» — «Мені однаково, чи буду...»:

В неволі виріс меж чужими,

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру...

Иван Михайлович — І. М. Корбе.

Чи жива в Городище твоя стара мати? — Варвара Арсенівна Гулак-Артемовська жила в с Городище Черкаського повіту Київської губернії. Даних про її знайомство з поетом не збереглося, однак вони могли зустрічатися 1845 р. під час приїзду Шевченка до Л. Свічки.

О новостях литературы, музыки и театра я не имею совершенно никакого понятия: кроме «Русского инвалида», ничего у нас не имеется; «Северную пчелу» ... забыл уже как и зовут. — Скарги на повну відсутність лектури не слід розуміти дослівно. Ще в другій половині 40-х років у гарнізон, за спогадами ротного командира Є. М. Косарева, надходили деякі видання: «Стали мы получать, хоть и не очень-то исправно, „Русский инвалид“, „Пчелку“ (газета „Северная пчела“. — Ред.), и даже тогдашние журналы „Отечественные записки“ и „Современник“ — в складчину, разумеется; а кто стал привозить с собою и разные другие кое-какие книжки» (Н[овицкий Н. Д.]. На Сырдарье у ротного командира // Киевская старина. — 1889. — № 3. — С. 571). Ймовірно, що саме в журналі «Современник» (1852. — № 7) Шевченко прочитав про вихід історичної праці С. Величка, а також ознайомився зі статтею М. Хотинського та М. Писаревського «Светопись и ее современное состояние» (Современник. — 1852. — № 8). Про читання Шевченка в наступні роки є свідчення в інших джерелах (див.: Хинкулов А. Ф. Тарас Шевченко: Биография. — М., 1960. — С. 271 — 281), однак поет, безперечно, не міг бути задоволений обсягом свого читання й вважав його недостатнім. «Русский инвалид» (1813 — 1917, Петербург) — офіційна військова газета, яку передплачували військові частини. «Северная пчела. Газета политическая и литературная» (1825 — 1864, Петербург) — проурядове видання.

Сегодня попался мне лоскуток печатной бумаги; читаю, а там говорится... о концерте г. Артемовского... и артистке г-же Артемовс/355/кой... — Йдеться, ймовірно, про афішу: «В зале г-жи Мятлевой, против Исаакиевского собора, на углу Почтамтской улицы. Во вторник, 11-го марта, артист императорских театров Артемовский будет иметь честь дать вокальный и инструментальный концерт, в котором будут участвовать: г-жи Артемовская, Жулева и Лаврова, гг. Гомилиус, Гусля и Артемовский» (РДІА, ф. 497, оп. 99/2123, спр. 3064, арк. 213; див.: Кауфман А. С. С. С. Гулак-Артемовский. — К. 1962. — С. 80).

56. ДО А. О. КОЗАЧКОВСЬКОГО

16 липня 1852. Новопетровське укріплення

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 4. — С. 18 — 20), де надруковано за автографом, що нині дуже пошкоджений (ІЛ, ф. 1, № 140).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 367 — 368.

Відповідь А. О. Козачковського, одержана 1 жовтня 1852 р., не відома (див. лист до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р.).

Козачковський Андрій Осипович (1812 — 1889) — лікар. Закінчив Петербурзьку Медико-хірургічну академію. З Шевченком познайомився в Петербурзі восени 1841 р. З січня 1844 р. працював міським лікарем у Переяславі, де Шевченко бував у серпні та з жовтня 1845 р. до початку січня 1846 р., лікував його. У Переяславі Шевченко написав поеми «Наймичка», «Кавказ», посвяту П.-Й. Шафарикові до поеми «Єретик» та вірш «Як умру, то поховайте...» («Заповіт»).

А. О. Козачковський залишив приязні спогади про поета, опубліковані в газеті «Киевский телеграф» (1875. — 26 лютого). У 1847 р. в Орській фортеці написаний вірш-послання «А. О. Козачковському».

... был у меня во время оно великий приятель... — Особа не відома.

Эскулап — у римській міфології бог-цілитель (у грецькій — Асклепій).

Фішер Фердінанд Федорович (1784 — 1859) — доктор медицини, домашній лікар Рєпніних в Яготині. У 1843 р. лікував Шевченка.

Скорбут — цинга; перебуваючи в Аральській експедиції, учасники якої подовгу харчувалися солониною й сухарями, Шевченко хворів цингою.

Точь-в-точь солдацкий портрет, что изобразил Кузьма Трохимович (у Основ’яненка). — Йдеться про повість Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Салдацький патрет».

Помните ли нашу с вами прогулку в Андруши и за Днепр в Монастырище на гору? — Андруші — село Переяславського повіту Полтавської губернії, в якому Шевченко бував у серпні — жовтні 1845 р., гостюючи в А. О. Козачковського в Переяславі; тут він виконав два малюнки. Монастирище, Монастирок — село Канівського повіту Київської губернії; Шевченко згадує його в поемі «Сон» («Гори мої високії»).

Та яром, яром за товаром... — Слова з народної пісні «Та немає гірш нікому, як бурлаці молодому».

Кланяюсь... особенно доброму гостеприимному Степану Никифоровичу Самойлову. — С. Н. Самойлов (? — 50-ті роки XIX ст.) — поміщик, власник с. В’юнище Переяславського повіту Полтавської губернії. Шевченко познайомився з ним у серпні 1845 р., у грудні жив у Самойлова; за/356/хворівши, переїхав до А. О. Козачковського до Переяслава. У В’юнищі написані поетичні твори «І мертвим, і живим...», «Холодний Яр», «Давидові псалми», «Маленькій Мар’яні», «Минають дні, минають ночі...», «Три літа», а також створено малюнок «У В’юнищі».

Ежели пишешь когда О. М. Бодянскому, то кланяйся за меня. — Шевченко писав О. Бодянському 3 січня 1850 р. з Оренбурга, повідомляючи про своє заслання й прохаючи надіслати йому «Историю русов». Відповіді, очевидно, не було; 15 листопада 1852 р. Шевченко знову звернеться до нього з цим же проханням.

57. ДО А. І. ЛИЗОГУБА

16 липня 1852. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 181).

Вперше опубліковано в журналі «Червоний шлях» (1923. — № 8. — С. 227 — 228).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 53 — 54.

Вот уже третий год как я не имею от вас никакого известия, последнее письмо ваше получил в Оренбурге 1850 в последних числах мая... — Лист не відомий. Про великі неприємності в А. І. Лизогуба з приводу його листування з Шевченком згадував Л. М. Жемчужников (Жемчужников А. М. Мои воспоминания из прошлого. — Л., 1971. — С. 163). Більш докладні відомості подав О. Я. Кониський: «Літуючи р. 1850 в Чернігові у своїх свояків Занькевичів, Орлов через чернігівського губернатора Павла Гессе покликав до себе Лизогуба. Віч-на-віч він ганьбив його за приятелювання і листування з Шевченком і царським іменем заборонив йому листуватися з ним, похваляючись, що інакше „і про його, Лизогуба, знайдеться місце там, де перебуває Шевченко“. За Лизогубом з того часу був потайний нагляд поліції» (Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. — Львів, 1901. — Т. 2. — С. 91).

...по разным скверным приключениям не мог отвечать вскоре... — Йдеться про арешт поета 23 квітня 1850 р. в Оренбурзі. Причиною арешту був донос прапорщика М. Г. Ісаєва про те, що Шевченко пише вірші, ходить у цивільному одязі, малює. 12 травня його відправлено до Орської фортеці, і з 24 червня він перебував на гауптвахті, де його допитував слідчий — командир 2-го лінійного батальйону підполковник Г. В. Чигир. 5 вересня 1850 р. командир Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Обручов наказав звільнити Шевченка з-під варти й перевести його у 4-ту роту 1-го лінійного батальйону в Новопетровське укріплення на півострів Мангишлак, 8 жовтня його відправлено з м. Уральська, де знаходився штаб батальйону, через Гур’єв-городок в Новопетровське укріплення, куди він прибув 17 жовтня 1850 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 186, 187; 242 — 244).

... писал вам уже из Новопетровского укрепления того же года, месяца ноября, вам и В[арваре] Н[иколаевне]... — Листи Шевченка до А. I. Лизогуба й В. М. Рєпніної не відомі.

Начальника мне Бог послал человека доброго. — Йдеться про А. П. Маєвського. /357/

Дожидаем в укрепление нонешнего лета корпусного командира. — 3 1851 по 1857 р. командиром Окремого Оренбурзького корпусу був Перовський Василь Олексійович (1795 — 1857).

Думаю просить, чтобы позволил мне в здешнюю церковь безмездно написать запрестольный образ во имя Воскресения Христова. — Шевченко не втрачав надії, що йому офіційно дозволять малювати, але цього не сталося.

... вот уже шестой год как я кисти и не видал. — Покараний за порушення заборони малювати, Шевченко змушений з обережності перед перлюстрацією своїх листів уникати згадки про свої заняття малюванням і на другому засланні.

Илья Иванович — І. І. Лизогуб.

Соседу вашему и соседке в Бегаче тоже. — Миколі Івановичу та Катерині Федорівні Кейкуатовим.

58. ДО Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

2 серпня 1852. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 774).

Рік написання встановлюється за змістом листа — за згадкою про А. Хаїрова, який 30 липня 1852 р. переведений в канцелярію командуючого Башкиро-Мещеряцьким військом в Оренбург.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1895. — № 2. — С. 46) без дати й з редакторськими кон’єктурами (публікація М. Комарова).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 368 — 369.

Відповідь Ф. М. Лазаревського, одержана в жовтні — грудні 1852 р. (див. наступний лист Шевченка до того ж адресата за жовтень — грудень 1852 р.), нині не відома.

... я прошедшего года ждал от вас не то чтобы письма, по крайней мере доброго слова... — Востаннє вони бачилися напередодні Шевченкового арешту, який стався 23 квітня 1850 р.; саме Ф. Лазаревський, почувши від К. І. Герна про донос М. Ісаєва, розшукав і попередив Шевченка, допоміг знищити й переховати компрометуючі матеріали та деякі інші папери.

Спрашиваю F і Z ... — Особи не відомі. Можливо, Z — це поручик К. А. Зелінський, з яким пізніше Шевченко передав до Оренбурга Бр. Залеському свій гіпсовий барельєф «Тріо» (див. лист Шевченка до Бр. Залеського від 10 червня 1855 р.).

... восени вторік питаюся у Костромитенова... — Костромитинов Микола Федорович (1806 — ?) — старший перекладач Оренбурзької прикордонної комісії, співробітник Ф. М. Лазаревського. Невідомо, за яких обставин поет міг зустрічатися з ним восени 1851 р.; в Оренбурзі Шевченко був востаннє 3 жовтня 1850 р. по дорозі з Орської фортеці в Уральськ і бачився тоді в Оренбурзі з Бр. Залеським, а в Уральську — з М. Ятовтом (Я. Гордоном). Можливо, Шевченко помилився.

... привітай оцього доброго і благородного сотника Хаїрова. — Хаїров Ахмет (1824 — ?) — перекладач Новопетровського укріплення (1849 — 1852), закінчив Казанський університет (1848); з 1851 р. — сотник. 30 липня 1852 р. переведений до Оренбурга в канцелярію командуючого Башки/358/ро-Мещеряцьким військом. Рапорт коменданта А. П. Маєвського про виїзд А. Хаїрова з укріплення й заміну його перекладачем Г. Турпаєвим має дату 15 серпня 1852 р. (Державний архів Башкирії, ф. 2, № 6084,

... чи не бачив ти Поспелова. Як він вернувся із Раїма, і хто такий поїхав з пароходами на те погане А[ральське] море? — Поспелов Ксенофонт Егорович (1820 — бл. 1860) — прапорщик корпусу флотських штурманів, командир шхуни «Николай» в Аральській описовій експедиції 1848 — 1849 рр. в навігацію 1849 р. Восени 1849 — навесні 1850 р. в Оренбурзі разом з Шевченком опрацьовував матеріали експедиції, мешкаючи спільно на квартирі Ф. М. Лазаревського (Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. — М., 1962. — С. 180). До Шевченка, ймовірно, дійшла чутка про майбутнє транспортування на Аральське море розібраних пароплавів та вугілля для них. Пізніше повідомлялося: «В 1852 году по предложению от 10 августа 1852 года за № 1970 для приема и прикрытия транспортов с казенными тяжестями на телегах, с частями разобранных пароходов на 30 казенных роспусках и с 3000 пудов антрацита на верблюдах, из г. Оренбурга в Аральское укрепление назначено: 2 офицера, 9 урядников и 150 казаков [...] Верблюжий транспорт с антрацитом выступил из Оренбурга 15 августа, а транспорт с пароходами, под начальством капитана-лейтенанта Бутакова [...] выступили 25 августа и пришли в Аральское укрепление» (Материалы по историко-статистическому описанию Оренбургского казачьего войска. — Оренбург, 1913. — Вып. 2. — С. 526).

Залеський Броніслав Францович (1820 — 1880) — польський політичний засланець; історик, художник. За зв’язки з учасниками польського революційно-визвольного руху 1846 р. відданий рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. З Шевченком познайомився 1849 р. в Оренбурзі, коли був відряджений допомагати Шевченкові в оформленні альбому гідрографічних видів. У експедиції на Каратау 1851 р. близько здружився з Шевченком, під його впливом захопився малюванням; за участь у цій експедиції дістав чин унтер-офіцера. На час написання поетом даного листа перебував у експедиції в Мугоджарських горах.

І старому тому татаринові... — Особа не відома.

Як будеш писать до Василя... — В. М. Лазаревського.

... спитай у Михайла, чи послав він те, що я його просив... — Йдеться про невідомий малюнок Шевченка, переданий, імовірно, М. М. Лазаревському в Оренбурзі навесні 1850 р., коли він від’їздив на нове місце служби до Петербурга.

59. ДО Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

Жовтень — грудень 1852. Новопетровське укріплення

Подається за виданням: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929 — Т. 3. — С. 567 — 568.

Датується орієнтовно на підставі згадки про «башкирського офіцера» — сотника А. Хаїрова, з яким Шевченко передав Ф. Лазаревському свій лист від 2 серпня 1852 р.: жовтень — грудень 1852 р., Новопетровське укріплення.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1897. — № 2. — С. 151 — 152) з неточностями й дрібними пропусками. /359/

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 370.

Відповідь на невідомий лист Ф. М. Лазаревського, ймовірно, з Оренбурга, куди він повернувся після короткочасного перебування в Петербурзі.

Автограф зберігався в родині Ф. М. Лазаревського. Під час друкування третього тому «Повного зібрання творів Тараса Шевченка», ймовірно, наприкінці 1928 — на початку 1929 р., дочка Ф. М. Лазаревського О. Ф. Янжул передала оригінал до редакції. Але оскільки основний текст уже був надрукований за першодруком, який містив кілька розбіжностей з автографом, текст автографа опубліковано в примітках. Дальша його доля не відома.

За описом, поданим у згаданому виданні, текст автографа містився на половині поштового аркуша з ініціалами «Ф. Л.» на звороті; відсутність поштової адреси означала, що лист передано при нагоді.

Заграй мені, дуднику, на дуду, Нехай свого лишенька забуду. — Рядки з народної пісні «Ой ходила дівчина бережком». Цю пісню Шевченко поклав в основу поезії «Утоптала стежечку» (1848), цитує її в повісті «Близнецы».

То так і мені оце ваше письмо. — Лист Ф. М. Лазаревського не відомий.

... а надто Михайлові спасибі за гроші. — М. М. Лазаревському, братові Федора, ймовірно, за проданий малюнок (див. лист до Ф. М. Лазаревського від жовтня — грудня 1852 р.)

Пошли Господи доброго здоров’я Левицькому. — С. П. Левицькому, який після перебування в камері III відділу під час розслідування справи з його листом до Шевченка в Оренбург від 6 березня 1850 р. тяжко захворів.

... башкирский офицер... — А. Хаїров.

... ради святого Федора Тирона... — Федір Тирон — християнський святий; його спалено на вогнищі в Амасії (Мала Азія) 306 р.

60. ДО О. М. БОДЯНСЬКОГО

15 листопада 1852. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 124).

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9. — С. 641 — 643).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 369 — 370.

Текст автографа містить невеликі виправлення; О. Бодянський зазначив на листі дату його одержання: «Получ. 15-го дек. 1852 года во вторник». Цей лист Шевченка є другою спробою зав’язати листування з О. Бодянським під час заслання. Відповідь О. Бодянського не відома.

Недаром Мерзляков сказал: «Все други, все приятели до черного лишь дня». — Мерзляков Олексій Федорович (1778 — 1830), російський поет, перекладач, професор Московського університету. Цитуються рядки популярної пісні на слова О. Ф. Мерзлякова «Среди долины ровныя» (Песни и романсы А. Мерзлякова. — М., 1830. — С. 2).

... нет горшего горя, как в несчастии вспоминать о прошлом счастии. — Поет вільно переказує рядки з п’ятої пісні «Пекла» Данте Аліг’єрі: /360/

Нет большего страданья,

Как сердцу вспоминать о счастливых часах

Во время горестей! — и жить без упованья...

(Франческа Римини (Отрывок из Данта). [Пер.] Аб.Норов[а]. — Северная лира на 1827 год. — М., 1984. — С. 109).

... пришли мне летопись Конисского или Величка... — З проханням надіслати йому «Историю русов», авторство якої тоді приписували Г. Кониському, Шевченко вже звертався в листі до О. Бодянського від 3 січня 1850 р. «Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке» Самійла Величка (? — не раніше 1728 р.) видано в Києві в чотирьох томах (1848, 1851, 1855, 1864); отже, Шевченко міг знати про вихід лише перших двох томів.

...один лекарь выписывает... — Йдеться про гарнізонного лікаря Нікольського Сергія Родіоновича (1816 — ?); Шевченко користувався періодичними виданнями, що виписував С. Р. Нікольський, та книжками з офіцерської бібліотеки, якою він завідував (Науковий збірник за рік 1926. — Т. 21. — С. 173). Поет кілька разів згадує його в щоденнику.

Голованов Андріан Пилипович (1820 — 1889) — російський вчений-зоолог; 1852 р. приїздив у Новопетровське укріплення з науковою метою.

Карелін Григорій Силович (1801 — 1872) — російський географ і мандрівник, дослідник Оренбурзького краю; з 1849 р. постійно жив у Гур’єві. Про його особисте знайомство з поетом відомостей не маємо.

...1-го октября, получил я письмо от ... Андрея Козачковского... — Лист не відомий; очевидно, це була відповідь на лист Шевченка від 16 липня 1852 р.

61. ДО А. П. ГОЛОВАЧОВА

15 листопада 1852. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (РДБ, ф. 417, колекція А. Чорногубова).

Рік написання встановлюється за змістом листа до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р.

Вперше надруковано у виданні: Записки Отдела рукописей Государственной библиотеки СССР. — М., 1960. — Вып. 23. — С. 256 — 259.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 6 т. — К., 1964. — Т. 6. — С. 81.

Лист до А. П. Головачова пересланий разом з листом до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р., де сказано: «...когда получишь мое послание, то раздери его надвое и одну половину отдай А[ндриану] Филипповичу Головачеву, ты его, вероятно, нередко видишь».

Проведенный вечер с вами... — Див. лист до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р.

... небольшое стихотворение Щербины — «Купанье». — Щербина Микола Федорович (1821 — 1869) — російський поет, автор антологічних творів (збірок «Греческие стихотворения», 1850 і «Новые греческие стихотворения», 1851). У 1856 р. написав вільний переспів вірша Шевченка «Перебендя». Разом із родиною Толстих сприяв визволенню поета із заслання. Познайомився з Шевченком у Петербурзі 6 березня 1858 р., а 12 березня виступив на обіді на честь поета з вітальною промовою. /361/

А если увидите Островского, то и ему нижайший поклон за его «Свои люди»... — Островський Олександр Миколайович (1823 — 1886) — російський драматург. Аматорська вистава за п’єсою «Свои люди — сочтемся» відбулася в Новопетровському укріпленні на Різдвяні свята 1851 р. (Киевская старина. — 1889. — № 2. — С. 298). Ротний командир Є. М. Косарев згадував про чудове виконання Шевченком ролі Ризположенського (Киевская старина. — 1889. — № 3. — С. 572).

... а «Бедной невесты» еще не читал. — Про п’єсу О. М. Островського, написану 1851 р. й опубліковану в журналі «Москвитянин» (1852. — № 4), Шевченко міг дізнатися з рецензії І. С. Тургенєва «Несколько слов о новой комедии г. Островского „Бедная невеста“» (Современник. — 1852. — № 3).

Вы обещали посетить наше укрепление на будущее лето... — Ця поїздка не відбулася.

Рамазанов Микола Олександрович (1817 — 1867) — російський скульптор, історик мистецтв, знайомий Шевченка з часу навчання в Академії мистецтв. Поет згадав про нього в повісті «Художник».

1853

62. ДО С. С. ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО

15 червня 1853. Новопетровське укріплення

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 7. — С. 11 — 14).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 372 — 374.

Лист є відповіддю на невідомий лист С. С. Гулака-Артемовського; в листі від 6 жовтня 1853 р. Шевченко ще раз дякує йому за надіслані в попередньому листі гроші й повідомляє свою адресу — на ім’я нового коменданта — І. О. Ускова.

... новый комендант... — Усков Іраклій Олександрович (1810 — 1882) — майор, призначений комендантом Новопетровського укріплення після смерті А. П. Маєвського; прибув до укріплення в квітні 1853 р. Доброзичливо ставився до Шевченка, приймав його у своїй родині, дав можливість писати й малювати, полегшував умови служби.

А де вже його не возили... — Поштові поневіряння листа могли бути наслідком того, що його вислано взимку, коли грошова пошта до укріплення не надходила.

Знай же... что мне запрещено писать (окроме писем) и рисовать... — Начальник III відділу О. Ф. Орлов, доповідаючи Миколі I про Кирило-Мефодіївське братство, пропонував покарати Шевченка так: «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 130; на цьому документі цар власноручно приписав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать»). /362/

Шесть лет уже прошло, как я мучуся без карандаша и красок. Горе! и еще горе! От до чого довели мене стишки, трижды проклятые... — Зазнавши переслідувань у 1850 р., Шевченко був змушений старанно приховувати свої заняття малюванням; окрім того, ці нарікання на заборону й показне каяття в листах до Петербурга, тим більш, до такої відомої людини, як уславлений співак і композитор С. С. Гулак-Артемовський, мали на меті привернути увагу культурної громадськості до долі засланого поета й художника.

И теперь... занимаюся скульптурой. — Якщо вірити спогадам ротного командира Є. М. Косарева, то вже наприкінці 1852 р. комендант А. П. Маєвський хвалив Шевченка за успіхи в скульптурі. Однак більш імовірно, що ці заняття Шевченко розпочав навесні 1853 р.; протягом 1853 — 1854 рр. виконав барельєфи «Тріо», на сюжет сепії «Тріо», «Христос у терновому вінку», «Іоанн Хреститель», жоден з яких не зберігся.

... нагадав ти мені про К. І. Ійохима... — Іоахим (Йоахим) Карл Іванович (1805 — 1859) — російський живописець, знайомий Шевченка з часу навчання у К. Брюллова; згаданий у повісті «Художник».

... Михайлов, товарищ мой по академии... — Г. К. Михайлов.

Перовский — В. О. Перовський.

Горонович Андрій Миколайович (1818 — 90-ті роки XIX ст.) — художник, співучень Шевченка по Академії мистецтв. В Оренбурзькому краї працював із 1851 по 1860 р.

Ійохиму я пишу небольшую цидулу... — Лист не відомий.

Вылепил я небольшой барельєф. — Про який саме витвір Шевченка йдеться — не відомо.

... граф Толстой занимался опытом над гутаперчею... — Толстой Федір Петрович (1783 — 1873) — російський скульптор, медальєр, живописець; у 1828 — 1859 рр. віце-президент Академії мистецтв. Знав Шевченка з 1835 р. у зв’язку з навчанням поета в Товаристві заохочування художників, членом комітету якого був Ф. П. Толстой.

... я, кроме физики Писаревского, ничего не имею... — Мається на увазі видання: Общепонятная физика, составленная Н. Писаревским с 863 политипажами. — СПб., 1852.

... копия с того солдатского патрета, что написал Кузьма Трохимович у покойного Основьяненка. — Йдеться про повість Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Салдацький патрет».

Одних уж нет, а те далече, Как Пушкин некогда сказал. — Перефразовані рядки з роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»:

Одних уж нет, а те далече,

Как Сади некогда сказал...

Ці рядки поет цитує в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Доле моя, доле, чом ти не такая... — Рядки з популярної народної пісні «Та йшов козак з Дону, та з Дону додому»; цю пісню співає Петро в п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка».

Кланяюся низенько твоїй Олександрі Іванівні... — Дружині С. С. Гулака-Артемовського.

... стара твоя мати умерла... — Йдеться про В. А. Гулак-Артемовську.

/363/

63. ДО А. О. КОЗАЧКОВСЬКОГО

30 червня 1853. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 141).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 4. — С. 20 — 21).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 374.

Відповідь на невідомий лист Козачковського.

... твое глубоко-грустное письмо. — У невідомому листі, написаному в першій половині 1853 р., А. Козачковський повідомляв Шевченка просвоє горе — втрату дітей.

... на кого оно было адресовано... — Йдеться про А. П. Маєвського.

... новый комендант... — І. О. Усков.

... комендант привез с собою жену и одно дитя... — Йдеться про Агату Омелянівну та маленького Дмитрика Ускових.

Оно, бедное, захворало, долго томилося и умерло... — Дмитро Усков (1851 — 1853) помер у віці двох з половиною років. Ймовірно, що малюнок Шевченка «Молитва матері» зображує Агату Омелянівну над ліжком хворого сина. За спогадами А. О. Ускової, Шевченко виконав архітектурний проект пам’ятника померлому хлопчикові «у лицарському стилі» й сам наглядав за виконанням (Возняк М. Спогади А. О. Ускової про Тараса Шевченка // Науковий збірник за рік 1926. — Т. 21. — С. 172). Можливо, цей пам’ятник зображено на малюнку Шевченка «Кладовище Новопетровського укріплення».

Бедная! горестная мать, утратившая своего первенца! — Шевченко не знав, що перша дитина Ускових — десятимісячний Олександр помер в Оренбурзі 9 серпня 1850 р. (Большаков Л. Н. Літа невольничі. — С. 380).

64. ДО С. С. ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО

6 жовтня 1853. Новопетровське укріплення

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 7. — С. 14 — 15), без зворотної адреси, яку Шевченко написав наприкінці листа.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 374 — 375.

... получишь... невеликий ящик с делом рук моих... — Йдеться про гіпсовий барельєф «Тріо», який Є. Косарев описував так: «Стоит в летнее время раскрытая киргизская кибитка, в которой у задней стены рекишетки лежит киргиз с открытым ртом и довольной физиономией, играя на домбре (род русской балалайки), сам полунагой и на голове надет кошмяной колпак. Снаружи против него у дверей стоит жена с улыбающейся к нему физиономией, толчет в деревянной ступе просо; она, как видно, одета в рубашку и на голове чаблук. Около нее сидят на земле двое играющих маленьких детей — мальчиков; с правой стороны кибитки привязан теленок, а с левой — три козы» (Несколько новых материалов для биографии Т. Г. Шевченко // Киевская старина. — 1893. — № 2. — с. 250). /364/

Бер Карл Максимович (1792 — 1876) — російський вчений, природознавець, ембріолог; з 1828 р. академік Петербурзької Академії наук. З 21 серпня по 3 жовтня 1853 р. перебував на чолі наукової експедиції в Новопетровському укріпленні; приїздив сюди ще в серпні — вересні 1854 та у травні й липні — серпні 1856 рр.

Коли буваєш часом у старого Григоровича, то поклонись йому, старому, од мене, і Софії Івановні... — В. І. Григоровичу та його дружині.

... зайди в магазин Дациаро... — Популярний серед художників магазин художніх виробів у Петербурзі.

...тетрадь литографированных рисунков Калама... — Калам Александр (1810 — 1864) — швейцарський живописець і графік романтичного напряму, автор численних гірських пейзажів. Шевченко цікавився творчістю А. Калама, згадував його в щоденнику та листах. «Две большие гравюры, изображающие пейзажи Калама» після смерті Шевченка виявлені в його майстерні (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 364).

Може, ти не получив (а я получив твої гроші) мого письма... — Лист Гулака-Артемовського не відомий; Шевченко відповів на нього 15 червня 1853 р.

... то от тобі ще один адрес... — На цьому текст обривається.

1854

65. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

5 лютого 1854. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 89).

Дата уточнюється за листом Шевченка до Бр. Залеського від 6 червня 1854 р.: «ты не читал моего письма от 5-го февраля»; рік встановлюється за змістом.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 1. — С. 168 — 170) за копією, виконаною Ю.-І. Крашевським; публікація М. П. Драгоманова з його передмовою. В першодруці наявні помилки й пропуски окремих рядків та слів.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 375 — 376.

Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського з повідомленням про підвищення в чині.

Радуюсь твоею радостию, друже мой единый! — Влітку 1853 р. Бр. Залеський взяв участь у поході в Коканді штурмі Ак-Мечеті. За заслуги при взятті Ак-Мечеті йому надано офіцерський чин, що давало йому право, на думку Шевченка, розпорядитися своєю долею. Сам Бр. Залеський коментував ці рядки так: «По експедиції до Коканду і здобуттю кріпості Ак-Мечеть (нинішній Форт Перовського) була надія, що верну додому. З сим-то й поздоровляв мене ІЩевченко]. Але мене авансовано тілько на офіцера, і ще 3 роки мусив я служити в війську» (Листочки до вінка на могилу Шевченка в XXIX роковини його смерті. — Львів, 1890. — С. 36; публікація та переклад з польської І. Франка). /365/

... у нас сегодня байрам у Ирак[лия]... — Родинне свято у коменданта укріплення І. О. Ускова, ймовірно, день ангела його дружини Агати Омелянівни, який припадає на 4 лютого (св. Агафії). Лист Шевченка до І. О. Ускова з Петербурга від 18 лютого 1858 р., де він вітає А. О. Ускову з «прошедшим днем ангела», підтверджує це.

... а в этом часу, я думаю, и у Юнга мысли были бы не на месте. — Юнг Едуард (1683 — 1765), англійський поет, автор поеми «Жалі, або Нічні роздуми про життя, смерть і безсмертя» (1742 — 1745) — філософсько-дидактичний твір у дусі сентименталізму; російські переклади: Плач, или Ночные размышления о жизни, смерти и бессмертии / Пер. А. М. Кутузова. — СПб., 1812. — Ч. 1 — 2; Юнговы ночи, в стихах / Изд. С. Глинкою. — М., 1806.

... благодарю тебя сердечно за «Трио»... — Бр. Залеський писав: «Так ІЩевченко] називав плоскорізьбу з гіпсу, котру нам прислав. Представляла вона нутро киргизької кибитки, в ній киргиз грає на „балалаю“, киргизянка меле на жорнах, а третє теля ричить. Продалось се без труду, і я послав йому гроші» (Листочки до вінка на могилу Шевченка... — С. 36).

... благодарю тебя за письма к Аркадию... за память о Варваре... — У листі від 17 листопада 1853 р. Бр. Залеський, який жваво листувався з А. Венгжиновським, переказував йому прохання Шевченка: «Тим часом пересилаю тобі від художника (Шевченка. — Ред.) сердечні обійми і його прохання про найдрібніші відомості про Варвару (Рєпніну. — Ред.) та її сім’ю. Зроби те, дорогий, бо він дуже непокоїться» (Питання шевченкознавства. — К., 1958. — Вип. 1. — С. 108). Цей лист свідчить, що восени 1853 р. Шевченко писав Бр. Залеському (лист не відомий).

Еще раз благодарю тебя за копию «Монаха»... — Попередній лист Шевченка до Бр. Залеського з висловленням вдячності не відомий. Йдеться про надіслану Бр. Залеському в Оренбург для продажу акварель «Скеля Монах» ще з принаймні двома малюнками — «Затока біля Новопетровського укріплення» і «Тріо», про що Бр. Залеський пише А. Венгжиновському в листі від 20 лютого 1854 р.: «На одному з цих малюнків маєш вид скелі, що називається „Монах“, за кілька верстов від тієї фортеці, на другому — пристань Новопетровська; на третьому — тріо музичне в степу...» (Питання шевченкознавства. — Вип. 1. — С. 122). Бр. Залеський не одразу переслав А. Венгжиновському ці малюнки, а затримав у себе для копіювання; копія роботи Бр. Залеського міститься в альбомі, що зберігається у НМТШ (№ 112). Тоді ж малюнок копіювала й молода дружина О. І. Бутакова Ольга Миколаївна, за що Шевченко дякує і їй у цьому ж листі.

... ежели Лев Филиппович такой человек, как ты говоришь, то и ты и он скоро увидите и Актау и Каратау... по крайней мере сепиею. — Екельн Лев Пилипович — черговий штаб-офіцер Окремого Оренбурзького корпусу; на прохання О. Плещеева, З. Сераковського, Е.-В. Желіговського клопотався про дозвіл Шевченкові виконати запрестольний образ для церкви в Новопетровському укріпленні. Шевченко покладав надії на те, що Екельн зможе домогтися для нього дозволу малювати, і тоді він виконає і низку видів хребтів Каратау й Актау за ескізами, зробленими під час Каратауської експедиції 1851 р.

... я два раза был на Ханга-бабе... — Йдеться про мальовничу місцевість неподалік від Новопетровського укріплення (за 27 верст), де Шевченко побував під час експедиції 1851 р. на Каратау. /366/

Данилевський Микола Якович (1822 — 1885) — російський вчений-природознавець, колишній петрашевець, учасник наукової експедиції під керівництвом К. М. Бера, яка приїздила на Мангишлак 21 вересня 1853 р. та 13 серпня 1854 р.

Поцелуй Карла за меня и скажи ему, что... я пойду за ним... всюду... — Йдеться про К. І. Герна. Коментуючи ці рядки, Бр. Залеський писав: «Герн вибирався тоді за коменданта до котроїсь з новозакладуваних кріпостів над Сирдарією» (Листочки до вінка на могилу Шевченка... — С. 38).

«Йордана» и Сову я знаю... — Антоній Сова — псевдонім Желіговського Едварда-Вітольда (1816 — 1864) — польського поета-демократа, учасника визвольного руху. У 1851 р. був висланий до Петрозаводська, в липні

1853 р. переведений до Оренбурга, а в січні 1854 р. — до Уфи. З його поемою «Йордан» (Вільно, 1846) Шевченко, ймовірно, ознайомився в колі польських засланців в Оренбурзі у 1849 — 1850 рр.

... спасибо трем людям, теперь уже не в Петрозаводске, которые знали меня лично и не забыли меня, а тому, что остался один из трех, посылаю сердечный поцелуй... — У цій фразі закладена суперечність: йдеться про трьох людей, які вже залишили Петрозаводськ, і водночас «один из трех» залишився в Петрозаводську; очевидно, виїхали з міста двоє. Найвірогідніше, йдеться про Г. Л. Андрузького, якого справді на початку

1854 р. уже не було в Петрозаводську, та В. М. Білозерського, який залишився. Обидва — соратники Шевченка по Кирило-Мефодіївському братству.

... а тем, которые знают меня не лично и вспоминают обо мне... — Між ними могли бути Е.-В. Желіговський та М. Я. Макаров, який прибув до Петрозаводська 1848 р. (одразу по закінченні Ніжинського юридичного ліцею), дружив там з кириломефодіївцем В. М. Білозерським та петрашевцем О. П. Баласогло, чим накликав на себе немилість губернатора М. Е. Писарєва, і змушений був, не прослуживши й належних трьох років, виїхати до Петербурга.

Ты говоришь мне о Белозерском и о моей бедной «Катерине»... — Згадка про В. М. Білозерського й «Катерину» (поему Шевченка) дає підставу припустити, що саме В. Білозерський міг декламувати цей твір Е.-В. Желіговському під час їх спільного перебування в Петрозаводську, де останній був у 1851 — липні 1853 рр.

А Ильяшенка и Петрова забудь и ты... — Ильяшенко — особа не відома; Петров Олексій Михайлович (1827 — 1883), будучи 1847 р. студентом Київського університету, з провокаційною метою вступив до Кирило-Мефодіївського братства й офіційно доніс на нього, що і спричинило арешт і заслання членів товариства.

Алексею Ивановичу пожелай всех благ от меня в его новой жизни; поблагодари ... ее за копии с «Монаха». — Йдеться про О. I. Бутакова, начальника Аральської описової експедиції; це побажання висловлене в зв’язку з його одруженням з Ольгою Миколаївною Безобразовою, художницею; їй поет дякує за виконані нею копії з його акварелі «Скеля Монах», надісланої Шевченком Бр. Залеському.

Поцелуй Поспелова... — К. Є. Поспелова.

... г-жа Юрасова... — Ймовірно, дружина О. М. Юрасова, підпоручика 4-го лінійного батальйону. /367/

Гороновичу скажи... — А. М. Гороновичу.

Земляка из Тального... — Середницького Є. П., родом з села Тальне Чигиринського повіту Київської губернії (Большаков Л. Н. Літа невольничі. — С. 364 — 365).

... и Михайла, земляка С[ераковского], обними... — Особа не відома; можливо, це Михайло Ходорович, польський засланець, унтер-офіцер Окремого Оренбурзького корпусу, в 1855 — 1857 рр. звільнений у відставку, проживав у Петербурзі; М. Ходорович, як і З. Сераковський, родом з Волині (Большаков А. Н. Літа невольничі. — С. 392).

С Михайловым ты виделся мимоходом, и говорил он тебе о «Быке с киргизом»... — Бр. Залеський коментував: «Се була плоскорізьба, над котрою працював Ш[евченко]. Михайлов — молодий офіцерик, перенесений з Новопетровська десь інде на службу» (Листочки до вінка на могилу Шевченка... — С. 40). Михайлов Володимир Олексійович — прапорщик 1-го Оренбурзького лінійного батальйону; служив у Новопетровському укріпленні, а в середині 1853 р. переведений до 3-го батальйону, розміщеного в Оренбурзі. Про дружні взаємини Шевченка й В. Михайлова свідчить М. Ф. Савичев (Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. — С. 224). Ним Шевченко й передав Бр. Залеському в Оренбург свій гіпсовий барельєф «Бик і киргиз».

Поздравь Фому от меня... — Вернера Томаша (роки життя і смерті не відомі) — польського політичного засланця. Познайомився з Шевченком в Орській фортеці, брав участь як геолог в Аральській описовій експедиції, де мешкав разом з поетом. В Оренбурзі вони разом опрацьовували матеріали експедиції. У 1849 р. Шевченко виконав портрет Вернера.

... и Алексею скажи... — Плещееву Олексію Миколайовичу (1825 — 1893) — російському поетові й перекладачеві, петрашевцю, якого заслано рядовим в Оренбурзький Окремий корпус у січні 1850 р. До 1852 р. перебував в Уральську, з березня 1852 р. — в Оренбурзі; влітку 1853 р. взяв участь у штурмі Ак-Мечеті, за що був відзначений чином унтер-офіцера. Повернувшись до Оренбурга наприкінці 1853 р., він навесні 1854 р. виїхав і близько двох років служив у Ак-Мечеті (Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 292).

Из приказов я вижу, что ты назначен в 9 баталь[он]... — Невдовзі Бр. Залеський був переведений до 9-го батальйону, розташованого в Богословську, Златоусті, Єкатеринбурзі.

Цейзика и Людвига поцелуй от щирого сердца. — Цейзик Михайло Гнатович (1815 — ?), аптекар в Оренбурзі, належав до кола польських засланців; знайомий Шевченка з осені 1849 р. Турно Людвіг Зигмунтович (бл. 1805 — ?) — польський політичний засланець, учасник Каратауської експедиції 1851 р., де жив з поетом в одному наметі. Познайомилися в Оренбурзі восени 1849 — взимку 1850 р. Шевченко змалював Л. Турно («Шевченко серед товаришів»).

Целую руки ojca prefekta. — Зельонка Михайло Тадейович (в чернецтві Кандид; 1797 — 1860) — польський політичний засланець, ксьондз оренбурзької католицької церкви, засланий сюди з 1833 р.; знайомий Шевченка з його перебування в Оренбурзі восени 1849 — взимку 1850 р.

Ты мне ничего не пишешь о Аркадии. — Йдеться про А. М. Венгжиновського.

... на имя коменданта Новопетровского укрепления. — І. О. Ускова. /368/

66. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА

1, 10, 16 квітня 1854. Новопетровське укріплення

Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 21 звор. — 23).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 3 — 7) з цензурними купюрами та виправленнями, пропусками слів та неправильно прочитаними словами.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 376 — 378.

Відповідь Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 76 — 77.

Трохи чи не буде чотирнадцять... — Шевченко познайомився з Я. Г. Кухаренком 1840 р. під час одного з його приїздів до Петербурга.

Остатній лист твій получив я року Божого 1846-го в Миргороді. І того ж Божого року, написавши тобі лист... поїхав... в Москву. — Листи ці не відомі. Відомі лист Шевченка від 23 березня 1845 р., написаний за два дні до від’їзду з Петербурга в Україну, в якому поет запитував у Я. Г. Кухаренка шлях до його домівки, подавши як свою зворотну адресу село Мар’янське Миргородського повіту, та відповідь Я. Г. Кухаренка від 25 травня 1845 р., де вказувалися два шляхи до станиці Уманської (Листи до Тараса Шевченка. — С. 36). Через Москву Шевченко проїздив наприкінці березня — на початку квітня 1845 р., прямуючи з Петербурга в Україну, де й перебував аж до арешту в квітні 1847 р.

... про Шамрая-маляра... — П. П. Шамрая.

... про Порохню... — Особа не встановлена.

... чи давно чоловік мені радив, щоб я бив лихом об землю, як той швець мокрою халявою об лаву... — Точна цитата із згаданого вище листа Я. Г. Кухаренка.

... щоб почваниться перед московками під Новинським... — Біля Новинського монастиря (нині район вул. П. І. Чайковського) в середині минулого століття влаштовувалися народні гуляння.

Труба — нині Трубна площа.

Козиха — район провулків Великого й Малого Козихинських; з 1959 р. — вул. О. О. Остужева.

... вернувся знову в Київ і тілько що ступив на дніпровський байдак... — Шевченка заарештували на переправі через Дніпро 5 квітня 1847 р.

Засадили мене в Петропавловську хурдигу... — Шевченко був ув’язнений в казематі III відділу, а не у Петропавлівській фортеці; ця вигадка стала джерелом численних помилок у біографічних працях про Шевченка.

Через півроку вивели мене на світ Божий... — Не через півроку, а 31 травня 1847 р. — через неповних два місяці.

Вернувшися вторік із Аральського моря в Оренбург... — Шевченко повернувся з Аральського моря в Оренбург у листопаді 1849 р.

Поки Христа дочитуються... — Йдеться про святкову Великодню службу.

... як ти там у тому Азові сам пробуваєш? — Я. Г. Кухаренка на той час в Азові уже не було: він жив у Катеринодарі. Лист Шевченка довго блукав, доки знайшов адресата. /369/

...як ми з Бориспольцем з вами попрощалися... — Йдеться про П. Т. Бориспольця.

Тече річка Невеличка З вишневого саду... — Рядки з популярної народної пісні.

Чи ти надрюкував свій «Чорноморський побит»? — Див. примітку до листа до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р. П’єса була опублікована в журналі «Основа» (1861. — № 11-12. — С. 6 — 41).

У Харків до Метлинського, може, інколи пишеш... — Йдеться про А. Л. Метлинського.

67. ДО А. О. КОЗАЧКОВСЬКОГО

14 квітня 1854. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 142).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 4. — С. 21 — 23) з пропуском слова «так» («Я думаю, що так») і помилкою в прочитанні: «девять рублей» (треба: «десять»).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 378 — 379.

Відповідь на невідомий лист А. О. Козачковського від 14 січня 1854 р.

Дай тобі Господи милосердий не класти більше своїх любих діток в домовину... — Див. лист до А. О. Козачковського від 30 червня 1853 р.

А жінку твою (чом ти мені не напишеш, як її звати?) поцілуй... — З дружиною А. Козачковського Марією Степанівною (1820 — 1905) Шевченко познайомився в червні 1859 р. у Переяславі.

... поїдьте собі з Богом у Андруші, погуляйте собі гарненько у архієрейському гаї... — Шевченко бував у Андрушах у серпні — жовтні 1845 р. і згадував цю прогулянку й околиці Переяслава в листі до А. О. Козачковського від 16 липня 1852 р. (див. примітку до цього листа). Архієрейським поет називав Чернечий гай у Андрушах, тому що в гаю на березі озера Станіслава стояла архієрейська садиба (Жур П. В. Дума про Огонь. — С. 121 — 122).

... а вам там то, може, навіть остило дивиться і на сині Трахтемировські гори... Чи гляну я на ті гори коли-небудь хоч одним оком? — Зі спогадами про історичні події, що відбувалися на Переяславщині, пов’язана поема «Сон» («Гори мої високії...»), у фіналі якої вилито пристрасне прагнення самого поета колись побачити ті гори:

Дай же, Боже, коли-небудь,

Хоч на старість, стати

На тих горах окрадених

У маленькій хаті.

Хоча серце замучене,

Поточене горем,

Принести і положити

На Дніпрових горах.

... издание Шишков а або Максимовича «Слово о полку Игореви...» — Йшлося про переклади Шишкова О. С. у вид.: Собрание образцовых русских сочинений и переводов в прозе. — СПб., 1824. — Ч. 6; /370/

 Максимович М. О. ПЂснь о полку ИгоревЂ, сложенная в концЂ XII в. на древнем русском языке. — Киев, 1837. Переклади надіслані не були.

... перевод «Слова о полку Игоря» Н. Гербеля и его же издание... — Игорь, князь Северский, поэма. — СПб., 1854; 2-е изд. — 1855.

68. ДО О. М. БОДЯНСЬКОГО

1 травня 1854. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 125).

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9 — С. 643-644).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 379 — 380.

Привітай ... оцього уральського козачину... — Савичева Микиту Федоровича (1820 — 1885) — офіцера Уральського козачого війська, з яким поет познайомився в травні 1852 р. у Новопетровському укріпленні. В червні того ж року Шевченко намалював його портрет. Про ці зустрічі М. Савичев залишив спогади (Кратковременное знакомство с Т. Г. Шевченко // Казачий вестник. — 1884. — 24, 27 мая).

«Слово о полку Игоря» Максимовича або Шишкова... — Див. примітку до листа до А. О. Козачковського від 14 квітня 1854 р.

Спасибі тобі, друже мій милостивий, за летописи, получив я їх от Головачева... — Йдеться, ймовірно, про літописи, опубліковані в редагованих О. Бодянським «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских»: Летописное повествование о Малой России Ригельмана. — М., 1847; Летопись Самовидца. — М., 1846; Симоновский П. Описание о казацком малороссийском народе и о военных его делах. — М., 1847; Миллер Г. Исторические сочинения о Малороссии и малороссиянах. — М., 1846; История Русов или Малой России. Сочинение Георгия Конисского, архиепископа белорусского. — М., 1846. Всі ці книжки є в описі особистої бібліотеки Шевченка.

Шевченко просив О. Бодянського надіслати літописи Г. Кониського чи С. Величка в листі від 15 листопада 1852 р. На початку жовтня 1852 р. А. П. Головачов, знайомий О. Бодянського, відвідав Новопетровське укріплення, а згодом, 1854 р., на прохання О. Бодянського переслав Шевченкові ці видання.

Писав ще я в Київ Іванишову, щоб прислав мені летопись Величка... — Цей лист не відомий. Іванишев Микола Дмитрович (1811 — 1874) — український правознавець, професор Київського університету, один із засновників Тимчасової комісії для розгляду давніх актів. Разом із Шевченком брав участь у розкопках кургану Переп’ятиха на Васильківщині. Під його редакцією друкувався літопис С. Величка. Прохання Шевченка М. Д. Іванишев так і не виконав.

Чи нема в тебе... екземпляра тієї летописи Величка... — Переданий О. Бодянським літопис С. Величка затримав у себе М. Савичев, передавши його Шевченкові лише 20 березня 1858 р., як занотував Шевченко в щоденнику.

Чи не побачишся... з Головачовим... скажи йому, що яй досі жду-жду Щербину. — Йдеться про обіцянку А. П. Головачова в жовтні 1852 р. на/371/діслати збірку поезій М. Ф. Щербини (див. також лист Шевченка до А. П. Головачова від 15 листопада 1852 р.)

... піди в Симонов монастир і за мене помолися Богу на могилі Гоголя... — М. В. Гоголь помер 21 лютого 1852 р. й похований у Даниловому монастирі; пізніше його останки перенесені на Новодівиче кладовище.

69. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

6 червня 1854. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 895).

Рік написання встановлюється за змістом (див. примітку до початкових рядків цього листа).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 1. — С. 170 — 173) з пропусками і неточностями.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 380 — 381.

Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського від 20 лютого 1854 р., в якому він обіцяв прислати Шевченкові твори К.-Т. Кернера й Ю.-Б. Залеського, і на пізніший, написаний орієнтовно в березні — травні 1854 р.

Вітаю тебе... на лоне девственной, торжественно прекрасной природы! — Бр. Залеський коментував: «Лист сей написаний був до Богословська, де справді ліси кругом, модринові, ялові і соснові бори покривають увесь простір, куди тільки оком сягнеш...» (Листочки до вінка на могилу Шевченка... — С. 41). Богословськ — з 1941 р. м. Карпинськ.

... под темной тенью широковетвистой, мрачной, как дума Оссиана, ели. — Йдеться про літературну містифікацію шотландського поета Дж. Макферсона (1736 — 1796), який видав поезії, написані ним за мотивами шотландського фольклору, за твори шотландського барда III ст. Оссіана. Російський переклад: Оссиан, сын Фингалов, бард третьего века. Гальские стихотворения; пер. с франц. Е. Кострова. — 2-е изд. — СПб., 1818. — Ч. 1 — 2.

Первое твое письмо прочитал я... — Цей невідомий лист Бр. Залеського від 20 лютого 1854 р. міг бути відповіддю на невідомий лист Шевченка, написаний орієнтовно до листопада 1850 р. з проханням дізнатися про В. М. Рєпніну.

... ты в нем ничего не упоминаешь о моей просьбе... — У листі від 5 лютого 1854 р. (з авторською датою «1854. Генваря») Шевченко просив Бр. Залеського передати К. І. Герну прохання взяти його з собою в експедицію по Середній Азії й повідомити про наслідки цього прохання.

Во втором твоем письме... — Лист не відомий.

Письмо твое к Сигизмонду, вероятно, не застало уже Карла в Оренбурге... — Одержавши лист Шевченка від 5 лютого 1854 р., Бр. Залеський, імовірно, листовно передоручив З. Сераковському виконати прохання Шевченка.

У П[лещеева] действительно не оказалось германских книг... — Ймовірно, наприкінці 1853 чи на початку 1854 р. Шевченко писав О. М. Плещееву, висловивши між іншим і прохання роздобути для нього /372/ поезії німецького поета-романтика К.-Т. Кернера, щоб зробити подарунок А. О. Усковій з нагоди її іменин.

Кернер Карл-Т еодор (1791 — 1813) — німецький поет-романтик, драматург, відомий патріотичними мотивами поезії й особистою участю у війні з Наполеоном, під час якої загинув. Епізод з подарунком книжечки К. Кернера А. Усковій гумористично інтерпретовано в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Залеський Юзеф-Богдан (1802 — 1886) — польський поет, належав до української школи в польській літературі. Широко використовував історичну українську тематику і фольклор.

Благодарю тебя и за прекрасные песни Совы. Мне особенно понравились из них «Два слова» и «Экспромт». — Бр. Залеський надіслав такі поезії: переписані своєю рукою п’ять оригінальних віршів Е.-В. Желіговського польською мовою («Два слова», «Імпровізація», «Поет», «Зречення молодості», «Місяць і Річка»), два переклади Е.-В. Желіговського — «Рибачка» (з Гейне), «Пророк. Переклад з Пушкіна», а також перекладений О. М. Плещеєвим російською мовою вірш Е.-В. Желіговського «Два слова» (ІЛ, ф. 92, № 358 — 360) (див.: Павлюк М. М. З літературних взаємин оренбурзьких засланців (Шевченко — Желіговський — Плещеев) // Збірник праць дев’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1972. — С. 108 — 126).

... для чего и посылается тебе это изображение... — В автографі на аркушику між текстом листа Шевченко виконав два ескізи зразків печатки.

Пономарьов Федір Павлович (1822 — 1884) — російський художник-медальер, товариш Шевченка по Академії мистецтв. Взимку 1839 — 1840 рр. вони мешкали разом, про що Ф. П. Пономарьов згадував пізніше (Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русская старина. — 1880. — № 3. — С. 589 — 591). З тих часів у нього зберігався олійний етюд Шевченка «Натурщик у позі Марсія» (помилково названий «Натурщик у позі св. Себастіяна»).

Кланяется тебе Ираклий и Агата... — І. О. та А. О. Ускови. Зелінський Карл Адамович — завідуючий артилерійськими чинами в Новопетровському укріпленні, поручик. Знайомий з Шевченком із вересня 1850 р.

Н[икольский] — С. Р. Нікольський.

... если ты не запасся Каламом... — Йдеться про гравюри з пейзажами О. Калама (див. лист до С. С. Гулака-Артемовського від 6 жовтня 1853 р. та примітку до нього).

Аркадий — А. М. Венгжиновський.

В последнем письме П[лещеев] писал мне... — Лист, написаний навесні 1854 р., не відомий (див. лист до О. М. Плещеева від 6 квітня 1855 р.).

Добрый А[ев] Ф[илиппович] просил В[асилия] А[лексеевича]... — Йдеться про Л. П. Екельна та В. О. Перовського (див. лист до Бр. Залеського від 5 лютого 1854 р. та примітку до нього).

...если бы хотя к зиме состоялся твой перевод в Оренб[ург]. — Взимку — навесні 1855 р. Бр. Залеський під керівництвом вченого-сходознавця В. В. Григор’єва активно займався придбанням книжок для бібліотеки при канцелярії оренбурзького і самарського генерал-губернатора; зберег/373/лося 27 розписок Бр. Залеського на бібліотечні витрати (ДАОО, ф. 6, оп. 6, спр. 1332) — див.: Большаков А. Н. Літа невольничі. — С. 247 — 248. Поцелуй Ф[ому]... — Йдеться про Т. Вернера.

70. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

9 жовтня 1854. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, який зберігається в Ягеллонській бібліотеці у Кракові у фонді Ю.-Б. Залеського (Rkps BJ 9239, III, к. 108 — 109; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 815).

Рік написання встановлюється за змістом (див. примітку до початкових рядків листа).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 1. — С. 173 — 176).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 380 — 381.

Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно наприкінці літа — на початку осені 1854 р.

Почти вместе с твоим письмом прибыла к нам и экспедиция Бэра... — Друга експедиція на Мангишлак, керована академіком К. М. Бером, прибула в Новопетровське укріплення 13 серпня 1854 р.

С[игизмонд] даже пишет мне... — Лист З. Сераковського до Шевченка, написаний орієнтовно влітку — восени 1854 р. (не раніше кінця червня), не відомий.

... что ты оставляешь военное сословие и делаешься библиотекарем Оренб[ургской] публичной библиотеки. — Хоча планомірна закупівля книжок для бібліотеки при канцелярії оренбурзького й самарського губернатора В. О. Перовського розпочалася в 1855 р. під керівництвом вченого-сходознавця В. В. Григор’єва, про ці плани, ймовірно, стало відомо попереднього року; пов’язана з цим необхідність розширити штат бібліотеки давала надію Бр. Залеському одержати місце бібліотекаря.

Из твоего описания окрестностей Златоуста... — Лист Бр. Залеського до Шевченка, написаний 20 лютого 1854 р., не відомий. Відповіддю на нього був лист Шевченка від 6 червня 1854 р.

Милого Богдана Z[aleskiego] я получил... — Ймовірно, це був один з томів чотиритомного видання «Poezye Bohdana Zaleskiego» (СПб., 1852).

Переводы Совы так прекрасны... — Див. примітку до листа до Бр. Залеського від 6 червня 1854 р.

... по милости Никольского... — С. Р. Нікольського.

... прочитал биографию Гоголя... — Йдеться, ймовірно, про видання: Опыт биографии Н. В. Гоголя, со включением до сорока его писем. Сочинение Николая М. — СПб., 1854 (Николай М. — псевдонім П. О. Куліша).

... о Гороновиче... — Про А. М. Гороновича.

Одесские события и на милого нашего Аркадия имели влияние, а в том числе и на меня, разумеется, косвенно... — Йдеться про події Кримської війни: у квітні 1854 р. флот союзників бомбардував Одесу й зробив невдалу спробу висадити десант. Під час війни А. Венгжиновському стало складно знаходити покупців на Шевченкові малюнки. /374/... я, впрочем, еще и «Цыгана» не промотал... — 3 цих рядків випливає, що малюнок Шевченка «Циган», надісланий через Бр. Залеського на продаж А. Венгжиновському, було куплено й гроші надіслано поетові. У листі до А. Венгжиновського від 17 жовтня 1851 р. Бр. Залеський дав опис цього сюжету (Питання шевченкознавства. — К., 1958. — Вип. 1. — С. 118 — 120).

Ираклий — І. О. Усков.

Агата — А. О. Ускова.

... поцелуй за меня руку ojca prefekta... — М. Т. Зельонки.

... и доброго Цейзика... — М. Г. Цейзика.

Сигизмонду я пишу теперь же. — Лист до 3. Г. Сераковського не відомий.

71. ДО О. М. БОДЯНСЬКОГО

1 листопада 1854. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 126).

Перелатування листа з 3 на 1 листопада спричинене тією обставиною, що цей лист переданий з І. Семеновим, який 4 листопада вже залишив Астрахань, куди з Новопетровського укріплення добиратись не менш трьох діб. Дата від’їзду І. Семенова з Астрахані засвідчена документально (Архів РАН, ф. 129, оп. 1, № 569, арк. 49; див. докладніше: Жур П. В. Зустрічі на Мангишлаку // Збірник праць п’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1968. — С. 55 — 56).

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9. — С. 644).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 381 — 382.

Посилаю тобі... с г. Семеновим поличчя оцього нікчемного гетьманця. — Семенов Микола Михайлович (1830 — ?) — природознавець, учасник експедиції К. І. Бера на Мангишлак у 1854 р. Йдеться про невідомий автопортрет Шевченка в цивільному одязі.

Писав я до тебе недавно через одного мого великого приятеля, уральського козака... Спасибі тобі ще раз за літописи... — Див. лист до О. М. Бодянського від 1 травня 1854 р. та примітку до нього.

72. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

8 листопада 1854. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, що зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 19, № 896).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 611 — 612) за копією І. Крашевського.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 361 — 362.

Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно в жовтні 1854 р. /375/

Писал я тебе о Данилевском... — Див. лист до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р.

Ты говоришь, что ты сроднился в своем углу с безотрадным одиночеством. — 1854 рік Бр. Залеський провів у відрядженні на Богословський завод, у Златоуст, Єкатеринбург.

Сердечно благодарю тебя за известие о Варваре, целую трижды доброго Аркадия. — У листі до Шевченка (що не зберігся) Бр. Залеський подавав якісь звістки про В. М. Рєпніну, одержані від А. Венгжиновського з Одеси.

Насчет «Монаха» напиши ему, чтобы он не беспокоился... — Див. лист до Бр. Залеського від 5 лютого 1854 р. та примітку до нього.

Я тебя давно уже воображаю в Оренбурге... — На той час Бр. Залеський ще перебував у відрядженні на уральських заводах.

Агата тебе кланяется, а Ираклий пишет тебе письмо... — А. О. та I. О. Ускови.

... Зелинский посылает тебе поклон. — К. А. Зелінський.

1854 — 1855

73. ДО А. О. КРАЄВСЬКОГО

Кінець 1854 — початок 1855. Новопетровське укріплення

Подається за рукописною копією (ІР НБУВ, I, № 500), що зберігається разом з копією повісті «Княгиня». У тексті копії — помилкове написання імен: «Андрей Иванович» замість «Андрей Александрович», «Брячислав» замість «Броніслав».

Датується орієнтовно на підставі листа Шевченка до О. М. Плещеева від 6 квітня 1855 р., в якому висловлено прохання переглянути травневий та червневий номери журналу «Отечественные записки», чи не вміщено там повість «Княгиня».

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1884. — № 3. — С. 391) у скороченому вигляді. Повністю лист вперше надруковано в примітці до листа Шевченка до О. М. Плещеева від 6 квітня 1855 р. у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 632.

Краєвський Андрій Олександрович (1810 — 1889) — російський журналіст; з 1839 р. — видавець журналу «Отечественные записки».

Если же окажется он неудобопечатаемым, то прошу переслать рукопись в г. Оренбург... — Журнал «Отечественные записки» не опублікував повісті й не повернув її. Після тривалих пошуків М. О. Осипов знайшов рукопис, на якому було позначено «возвратить», і передав його А. І. Толстій для влаштування в друк (див. лист від М. О. Осипова від грудня 1855 — березня 1856 р. у виданні: Листи до Тараса Шевченка. — С. 67).

Имею честь быть К. Дармограй. — Змушений приховувати від влади свою творчу працю, Шевченко підписував цим псевдонімом повісті, а також один із автографів поеми «Неофіти», подарований Марку Вовчку (опублікований у празькому «Кобзарі»). /376/

1855

74. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

10 лютого 1855. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, що зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 897).

Рік написання встановлюється за змістом: листа адресовано уже в Оренбург, куди Бр. Залеський повернувся орієнтовно наприкінці 1854 — на початку 1855 р.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 612 — 614) за копією І. Крашевського.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 384 — 385.

Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського з Оренбурга, написаний орієнтовно наприкінці 1854 — на початку 1855 р.

... любуешься... лицами Карла и Михайла. — Йдеться про К. I. Герна та М. Г. Цейзика.

Какое чудное, дивное создание непорочная женщина! — А. О. Ускова.

... старик Рустем... — Рустемас Йонас (1762 — 1835) — литовський художник вірменського походження, викладач малювання у Віленському університеті (1798 — 1832). Не виключено, що Шевченко в 1829 — 1830 рр. відвідував його лекції.

Пеняешь ты мне, почему я тебе не прислал «Трио» или «Христа» ...Я начал еще лепить... «Ивана Крестителя» на текст «Глас вопиющего в пустыне». — Йдеться про скульптурні твори з алебастру чи гіпсу, над якими Шевченко почав працювати з 1853 р. і які не збереглися — барельєфи «Тріо» (див. лист до С. С. Гулака-Артемовського від 6 жовтня 1853 р. та примітку до нього) та «Христос», згаданий Є. М. Косаревим як «Иисус Христос, сидящий на табурете в терновом венце» (Косарев Е. М. Извлечение из дел и памяти: Нечто о Тарасе Григорьевиче Шевченко, с 1846 по 1857 год включительно // Киевская старина. — 1893. — № 2. — С. 250) і в десятитомному «Повному зібранні творів» під назвою «Христос у терновому вінку». У примітці до листа Бр. Залеський писав: «„Христос у терновій короні“ і „Іван Хреститель“ були дві невеличкі овальні плоскорізьби Шевченка, котрі він прислав пізніше» (Листочки до вінка на могилу Шевченка... — С. 43).

Кланяйся Карлу и скажи ему... — К. І. Герну; Бр. Залеський коментував далі: «Самі з Герном робили ми гіпсові відливи, тому-то й просили ми Ш[евчен]ка о інструкції, бо в Оренбурзі ніхто про се не мав виображення» (Листочки до вінка на могилу Шевченка... — С. 43).

Я чрезвычайно рад, что тебе поручена новая библиотека... — По приїзді до Оренбурга Бр. Залеському було доручено листування з приводу поповнення фондів; він склав каталог (ДАОО, ф. 6, оп. 6, спр. 13321, 13225) і працював у бібліотеці аж до від’їзду на батьківщину в червні 1856 р. (Большаков А. Н. Літа невольничі. — С. 248).

Как бы я рад был, чтобы ты сблизился с В[асилием] А[лексеевичем]. — В. О. Перовським, військовим губернатором, який особисто здій/377/снював нагляд над бібліотекою. Від нього залежав дозвіл Шевченкові займатися малюванням, а також підвищення в чині й майбутнє звільнення поета із заслання.

Посылки... я еще не получил... — Очевидно, саме про цю посилку Шевченко пише в листі до 3. Сераковського від 6 квітня 1855 р.

Что мне Сигизмонд ничего не пишет? Что он и где он? — 3 червня 1854 р. до 1856 P. S. Сераковський перебував у Форті Перовському (Ак-Мечеті) (Дьяков В. А. Тарас Шевченко и его польские друзья. — М., 1964. — С. 60).

Что делается с Людвигом? — Л. Турно служив у 3-му Оренбурзькому лінійному батальйоні до кінця грудня 1855 р.

... не имеешь ли каких известий о А[лексее] П[лещееве] и Фоме? — А. М. Плещеев служив тоді в Ак-Мечеті; Томаш (Фома) Вернер, який наприкінці 1853 р. або на початку 1854 р. за заслуги під Ак-Мечеттю одержав чин прапорщика, у травні 1854 р. був переміщений із 9-го до 2-го лінійного батальйону, розташованого в Оренбурзі.

А если увидишь Сову... расцелуй его за меня; за его прекрасные сердечные стихи. — Про надіслані Шевченкові списки віршів Е.-В. Желіговського див. лист до Бр. Залеського від 6 червня 1854 р. та примітку до нього.

Будешь писать Аркадию... — А. М. Венгжиновському.

Кланяйся и Михайлу... — М. Г. Цейзику.

Если увидишь Михайлова... — В. О. Михайлова, в середині 1853 р. переведеного в Оренбург; з ним Шевченко передав Бр. Залеському і К. Герну свій барельеф «Бик і киргиз» (не зберігся).

... принял ли В[асилий] А[лексеевич] представление Фреймана обо мне и пошло ли оно дальше. — Генерал-майор Г. А. Фрейман, начальник артилерії гарнізонів Оренбурзького Окремого корпусу, інспектуючи Новопетровське укріплення восени 1854 р., на прохання коменданта укріплення І. О. Ускова пообіцяв порушити клопотання перед командиром корпусу В. О. Перовським про підвищення Шевченка в чин унтерофіцера; але через опір батальйонного командира майора Г. Львова успіху не досяг (Т. Г. Шевченко: Біографія. — С. 293).

Если ты знаком с Фрейманом, то попроси его, пускай он тебе покажет мою «Ночь» акварелью. — Подарований Г. А. Фрейману малюнок «Ніч» не відомий.

Кланяются тебе Z[ieliński] и Ираклий. — К. А. Зелінський та І. О. Усков.

75. ДО О. М. ПЛЕЩЕЄВА

6 квітня 1855. Новопетровське укріплення

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 7 — 8).

Датується на підставі фрази: «В прошлом году генерал Фрейман представил меня в унтер-офицеры» (тобто 1854 р.). Цей лист написано одночасно з листом до З. Г. Сераковського (теж без дати), в якому є фраза: «Кернера и прочее с письмом И. Станевича, писанным 25 октября, получил я сегодня, т. е. 6 апреля». /378/

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 390 — 391.

Відповідь на два невідомі листи О. М. Плещеева — перший орієнтовно від весни 1854 р., а другий — імовірно, від грудня — березня 1854 р., оскільки в ньому О. М. Плещеев поздоровляв Шевченка з Новим роком.

Я существовал этой бедной надеждою... — Див. лист до Бр. Залеського від 10 лютого 1855 р. та примітку до нього.

«Отечественные записки» — російський науково-літературний і політичний щомісячник (СПб., 1839 — 1884).

... не увидите ли там рассказ «Княгиня», подписанный К. Дармограй. — Див. лист до А. О. Краєвського від кінця 1854 — початку 1855 р. та примітки до нього.

«Современник» — російський літературний щомісячний журнал (СПб., 1847 — 1866). Видавався М. О. Некрасовим та І. І. Панаєвим, які навіть у роки політичної реакції (1848 — 1855) відстоювали його демократичне спрямування. Повість «Княгиня» так і не потрапила до «Современника».

76. ДО З. СЕРАКОВСЬКОГО

6 квітня 1855. Новопетровське укріплення

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 6-7).

Першодрук не датований; про мотиви датування див. коментар до листа до О. М. Плещеева від 6 квітня 1855 р.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 390.

Відповідь на невідомий лист З. Сераковського.

Сераковський Зигмунт Гнатович (1826 — 1863) — учасник польського визвольного руху, 1848 р. засланий солдатом до Оренбурзького Окремого корпусу. З липня 1848 по серпень 1849 р. служив у Новопетровському укріпленні, протягом року — в Уральському, з жовтня 1850 по травень 1854 р. — в Оренбурзі, а потім до середини 1856 р. перебував у Ак-Мечеті, де служив О. М. Плещеев. Розминувшися з Шевченком у жовтні 1850 р. між Оренбургом та Уральськом, вони вперше особисто зустрілися в Петербурзі після повернення поета із заслання.

О моем настоящем горе сообщаю я А. П[лещееву]... — Див. лист до О. М. Плещеева від 6 квітня 1855 р.

Кернера и прочее с письмом И. Станкевича... получил я сегодня... — На прохання Бр. Залеського Я. Станевич (у цьому та в наступному листах Шевченко помилково назвав його Станкевичем) переслав Шевченкові твори К.-Т. Кернера та мистецьке приладдя. Але посилка не встигла на пошту до початку жовтня, коли востаннє відправлялася морем у Новопетровське укріплення важка пошта, і потрапила в зимову перерву до березня, про що Шевченко попереджав Бр. Залеського в листі від 10 лютого 1855 р. Станевич Ян (Онуфрій) Фердінандович (1832 — 1904) — польський політичний засланець. Познайомився з Шевченком в Оренбурзі в жовтні 1850 р. по дорозі в Уральськ і Новопетровськ. У 1850 — 1853 рр. Я. Стане/379/вич служив у Оренбурзі, з лютого 1854 р. — в Ак-Мечеті, з жовтня 1855 р. знову відряджений в Оренбург. Таким чином, посилка, відправлена Шевченкові 25 жовтня 1854 р., надійшла з Ак-Мечеті, де служили в той час З. Сераковський (близьким другом якого був Я. Станевич) та О. М. Плещеев.

Поцелуй доброго Станевича за его ласковые письма... — Листи Я. Ф. Станевича не відомі.

Кто такой киевский студент, посылаемый сюда? — Особа не відома.

Поцелуй Карла, Цейзика... — К. I. Герна та М. Г. Цейзика.

77. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

10 квітня 1855. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, що зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 898).

Рік написання встановлюється за змістом: ідеться про ту ж невдачу з клопотанням генерала Г. Фреймана, що й у попередніх листах — до О. М. Плещеева та до 3. Г. Сераковського.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 621 — 622).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 395.

... о скверном ты узнаешь из письма А. П[лещееву]. — Див. лист до О. М. Плещеева від 6 квітня 1855 р. Шевченко був певен, що О. М. Плещеев, як і З. Г. Сераковський, в Оренбурзі.

Напиши мне, кто такой Станкевич? — Я. Ф. Станевич (див. коментар до попереднього листа).

Целуй ojca prefekta, Карла, Цейзика... — М. Т. Зельонку, К. I. Герна та М. Г. Цейзика.

А[гата] — А. О. Ускова.

Когда будешь писать Сове... — Е.-В. Желіговському.

Кернера и прочее я получил исправно... — Див. лист до 3. Сераковського від 6 квітня 1855 р. та примітку до нього.

... если можешь, то пришли 1 и 2 томы B. Zaleckiego. — Один з томів чотиритомника творів Ю.-Б. Залеського Шевченко одержав восени 1854 р.

78. ДО В. І. ГРИГОРОВИЧА

Близько 12 квітня 1855. Новопетровське укріплення

Подається за чорновим автографом, написаним на титульному аркуші автографа повісті «Княгиня» (ІЛ, ф. 1, № 93).

Датується за аналогією до змісту листа до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р.

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 84. /380/

Адресат листа встановлюється за звертанням до нього: «незабвенный мой благодетель» та «Вы, как конференц-секретарь Ак[адемии] художеств]»... — В. I. Григорович.

Не відомо, чи був лист переписаний і надісланий.

Христос воскресе, незабвенный мой благодетель. — В. I. Григорович, бувши з 1829 р. секретарем Товариства заохочування художників у Петербурзі, дозволив Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства (1837); звертався до В. А. Жуковського по допомогу в справі звільнення Шевченка з кріпацтва, сприяв його навчанню як конференц-секретар Академії мистецтв. Шевченко присвятив йому поему «Гайдамаки».

...а я между тем приближаюся к 50 году моей жизни. — Шевченкові недавно минув 41 рік.

На осьмом году моих тяжелых испытаний я был представлен корпусному командиру к облегчению моей горькой участи. И что же, мне отказано... — Див. лист до О. М. Плещеева від 6 квітня 1855 р.

...просить... графа Ф[едора] П[етровича]... — Ф. П. Толстого.

79. ДО Ф. П. ТОЛСТОГО

12 квітня 1855. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 224).

Дата в автографі: «Новопетровское укрепление. 1855 года, апреля 12».

Вперше надруковано у виданні: Шевченківський збірник. — К., 1924. — Т. 1. — С. 126 — 127.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 86 — 87.

Відповів на лист Шевченка М. О. Осипов за дорученням Ф. П. Толстого 20 травня 1855 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 65).

...Императорской Академии художеств, покровительства которой я так безрассудно лишился... — 22 березня 1845 р. Шевченко подав до Ради Академії мистецтв заяву про надання йому звання художника і того ж дня одержав звання некласного художника й залишив Академію (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 65 — 66).

По распоряжению бывшего тогда корпусного командира сослан я в Новопетровское укрепление... — До Новопетровського укріплення Шевченко був відправлений за наказом В. О. Обручова від 5 вересня 1850 р. Обручев у 1842 — 1851 рр. був командиром Окремого Оренбурзького корпусу й оренбурзьким генерал-губернатором (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 242 — 243).

...ходатайствуйте обо мне у нашей высокой покровительницы. — Президентом Академії мистецтв з 1852 р. була сестра царя велика княгиня Марія Миколаївна (Романова; 1819 — 1876).

...дошло в нашу пустыню сведение о торжественном, прекрасном празднике вашего юбилея. — 10 жовтня 1854 р. відбулося урочисте святкування 50-річчя творчої діяльності Ф. П. Толстого в конференц-залі Академії мистецтв за участю культурної громадськості Петербурга.

/381/

80. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

10 червня 1855. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, що зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 899).

Рік написання встановлюється за змістом листа, зокрема: згадки про намір послати барельєф «Тріо» з К. А. Зелінським та повідомлення в наступному листі до Бр. Залеського від 25 — 26 вересня 1855 р. про виконання цього наміру, а також згадки про нещодавно відправлені листи до 3. Сераковського та О. Плещеева, про надіслану до редакції журналу «Отечественные записки» повість «Княгиня» тощо.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 619 — 621) за копією І. Крашевського з помилкою в датуванні й деякими неточностями в тексті.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 393 — 394.

Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно в травні та одержаний 10 червня 1855 р.

У него оставил я небольшой тюк с платьем... — У К. I. Герна Шевченко жив узимку 1850 р. аж до арешту 23 квітня; оскільки у провину поетові було поставлено те, що він ходив в Оренбурзі в цивільному одязі, то він мусив залишити його у К. І. Герна.

Приехал сюда старик Козлов, штейгер, помнишь, что с Антиповым ходил в Каратау. — Козлов Микола Данилович (1804 — ?) — гірничий урядник, штейгер Каратауської експедиції (28 травня — початок вересня 1851 р.), учасником якої був і Шевченко. Антипов Олександр Іванович (1824 — 1887) — гірничий інженер, поручик, начальник цієї експедиції.

... пускай Михайло и занимается ими... — М. Г. Цейзик.

... прочитай прекрасную статью Хотинского и Писаревского о фотографии в «Современнике» за 1852... — Див.: Хотинский М., Писаревский Н. Светопись и ее современное состояние // Современник. — 1852. — № 8. — С. 1 — 38.

Сигизмонду и Алексею я писал... — З. Сераковському та О. Плещееву.

У Карла есть брат в Петербурге... — Йдеться про А. I. Герна.

... откуда ты взял... «Киевские ландыши»? — Йдеться про видання: Ландыши Киевской Украйны: В тринадцати книгах. Стихами и прозою. Книга первая: Сочинение Григория Карпенка 2. 1848 года. — СПб., 1848. Збірка містила твори братів Степана й Григорія Карпенків українською, російською та польською мовами, які тогочасна критика одностайно оцінила як суто графоманські вправи.

«Трио» пришлю тебе с Зелинским. — Це друга відливка гіпсового барельєфа; перший його зразок Шевченко надіслав С. С. Гулаку-Артемовському (див. лист до С. С. Гулака-Артемовського від 6 жовтня 1853 р. та примітку до нього).

... целуй от меня Сову... — Е.-В. Желіговського.

... кланяйся Карлу, и Михайлу, и Станкевичу. — К. I. Герну, М. Г. Цейзику, Я. Ф. Станевичу. /382/

Повидайся с Лазаревским и попроси его, чтобы он сообщил тебе адрес своего старшего брата... — Тобто з Ф. М. Лазаревським; Шевченко бажав листуватися з М. М. Лазаревським, який служив у Петербурзі.

Узнай, пожалуйста, у Карла, цел ли мой альбом? — Про цей альбом Шевченко знову нагадає Бр. Залеському 20 травня 1856 р. (див. коментар до листа 85).

81. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

25 — 26 вересня 1855. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 900).

Дата уточнюється за фразою: «Вчера не дали мне кончить письмо».

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 617 — 619) за копією І. Крашевського.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 391 — 392.

Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно влітку 1855 р. після відрядження до Уфи й зустрічі з Е.-В. Желіговським.

Вчера был я на Ханга-Бабе... — Див. лист до Бр. Залеського від 5 лютого 1854 р. та примітку до нього.

Я вспоминал наш каратавский поход со всеми его подробностями... — Бр. Залеський коментує: «В часі нашої спільної мандрівки по степах Ш[евчен]ко одного дня, коли сильніше розгорячився і говорив щиро (w chwili większego rozgrzania i szczeroścs) сказав мені, що жалує своїх „Гайдамаків“ і цілого того напряму, що тепер знає Красінського і наших поетів і „w duchu swoim to potępia“. Але додав: „Вибачай, се вже було в моїй крові, я ж рідний внук одного з гайдамаків, се нехай тобі все вияснить“. В часі тої мандрівки Ш[евчен]ко зробив для мене чорною крейдкою свій портретик, з котрого аква-форт посилаю. Портретик був дуже подібний (był uderzającego podobieństwa); замість зеркала послугувався артист збанком з водою, бо іншого зеркала не мали ми в степу. Не було також ані бритви, ані цирюльника, і для того носили ми бороди, хоч властиво оба ми були солдати» (Листочки до вінка на могилу Шевченка... — С. 45 — 46). Автопортрет зберігся.

Я вспоминал... Турно и кой-где изредка Антипова. — Л. З. Турно та О. І. Антипова.

Письмо вдохновенного Сигизмонда я с наслаждением прочитал... надеюсь вскоре с ним увидеться в Ак-Мечети. — 3. Сераковський служив тоді в Ак-Мечеті при генералі К. Бюрно. Його лист до Шевченка не відомий.

Прошу тебя, Карла и всех добрых людей... — Шевченко сподівався, що К. І. Герн, діставши відрядження в степ, візьме його з собою.

Послал я тебе с Зелинским экземпляр «Трио»... — Див. лист до Бр. Залеського від 10 червня 1855 р. та примітку до нього.

...а с Фрейманом экземпляр «Спасителя»... — Йдеться про барельєф «Христос у терновому вінку» (див. лист до Бр. Залеського від 10 лютого 1855 р. та примітку до нього). Шевченко передав його через Г. А. Фреймана, який у 1855 р. знову інспектував Новопетровське укріплення. /383/

Если ты можешь как-нибудь узнать о судьбе «Княгини»... — Шевченко досі не мав жодних відомостей про повість «Княгиня», надіслану для публікації до журналу «Отечественные записки» (див. лист до А. О. Краєвського від кінця 1854 — початку 1855 р. та примітку до нього).

...цел ли у Карла мой тюк с платьем... — Див. лист до Бр. Залеського від 10 червня 1855 р. та примітку до нього.

... а сегодня... пришла почта и привезла твое второе письмо с драгоценным для меня подарком, с портретом Совы. — Лист не відомий; портрет Е.-В. Желіговського не зберігся.

О, с каким бы наслаждением я прочитал бы теперь его «Иордана»! — 1846 р. Е.-В. Желіговський опублікував драматичну фантазію «Йордан», яка стала причиною його заслання в 1851 р.

... вложи... портрет Михайла... — М. Г. Цейзика.

Говоришь, что будто бы в коллекции начальника штаба есть оригиналы голландских мастеров. — Начальник штабу Оренбурзького Окремого корпусу Фантон де Веррайон Михайло Львович (1804 — 1887) мав в Оренбурзі колекцію картин, яка складалася переважно з власноручно виконаних копій з картин відомих майстрів.

Кланяйся Средницкому... — Середницький Євстафій Тадейович (1813 — ?) — польський політичний засланець, учасник польського визвольного повстання 1830 — 1831 рр. і таємної організації, за що 1838 р. був засланий рядовим в Оренбурзький Окремий корпус. З Шевченком познайомився взимку 1849 — 1850 рр. в Оренбурзі.

Кланяйся... ojcu prefektu... — Йдеться про М. Т. Зельонку.

... не забудь написать мне об Аркадии... — Про А. М. Венгжиновського.

Не знаю, имел ли какое влияние на судьбу мою всемилостивейший манифест. — Протягом перших двох місяців царювання Олександр II обнародував два маніфести — 19 лютого 1855 р., з приводу вступу на престол, і 27 березня 1855 р. В обох маніфестах не було списків амністованих, сподівання Шевченка були марні. Твердження К. Ф. Юнге, дочки віцепрезидента Академії мистецтв Ф. П. Толстого, про те, що цар власноручно викреслив ім’я Шевченка зі списків амністованих (яких не існувало) зі словами: «Этого я не могу простить, потому что он оскорбил мою мать», — є чуткою або пізнішою легендою.

С последней морской почтою пошлю тебе что-нибудь вроде «Монаха»... — Йдеться про акварель «Скеля Монах». Шевченко мав намір послати на продаж якийсь свій малюнок.

1855 — 1856

82. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

Кінець 1855 — початок 1856. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, що зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 893).

Датується за змістом: якщо в листі до Бр. Залеського від 25 — 26 вересня 1855 р. Шевченко висловив прохання надіслати йому портрети самого Бр. Залеського, Михайла Цейзика, Карла Герна та вперше реагує на по/383/відомлення про колекції двох новоприбулих аматорів мистецтва, то в даному листі він дякує за одержані портрети, а також впевнено висловлює судження про колекцію одного з них — начальника штабу корпусу К. І. Бюрно, докладніше про яку він дізнався з невідомого листа Бр. Залеського.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 1. — С. 165 — 167) за рукописною копією І. Крашевського з деякими неточностями.

Вперше введено до збірника творів за виданням: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 370 — 371.

...получил я с твоим последним письмом сердцу милые портреты... Если бы мне еще портрет Карла... — Лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно восени 1855 — взимку 1856 р., не відомий. Про портрети (очевидно, фотографічні, оскільки М. Г. Цейзик і сам Бр. Залеський займалися фотографією) Шевченко просив Бр. Залеського у листі від 25 — 26 вересня 1855 р. Надіслані портрети не збереглися; висловлено гіпотезу, яка спирається на відсутність портрета Карла Герна, про те, що Шевченкові надіслано копію малюнка О. П. Чернишова, де зображена група польських політичних засланців і сам Шевченко між ними, а К. Герн відсутній (Хінкулов А. Ф. Тарас Шевченко і його сучасники. — К., 1962. — С. 219 — 221); однак з листа 83 з’ясовується, що йшлося саме про фотопортрети.

С последней почтой послал тебе «Байгушей»... — Цей лист Шевченка до Бр. Залеського не відомий; не зберігся й малюнок, який не є тотожним відомому малюнкові «Автопортрет із байгушами» (Владич А. В. Про малюнки «Байгуші» і «Т. Г. Шевченко й байгуші» та їх датування // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1964. — С. 380 — 391).

...мне хотелось бы подарить их А[гате]... — А. О. Усковій.

... посади secondo Цейзика... — Сина М. Г. Цейзика.

... если б коллекция картин н[ачальника] ш[таба] состояла не из его собственных произведений. — Йдеться про колекцію М. Л. Фантон де Веррайона (див. лист до Бр. Залеського від 25 — 26 вересня 1855 р. та примітку до нього).

...в Защите у Дмитриева... — Ілецька Защита — місто за 68 верст на південь від Оренбурга, де перебувало правління розташованих навколо соляних промислів (Шевченко назвав його «Соляная Защита» в повісті «Варнак»). Дмитрієв Микола Олександрович — гірничий комендант, полковник, керуючий Ілецьким соляним правлінням. Бр. Залеський коментував цей фрагмент листа: «Комендант гірничий Дмитрієв, недавно туди присланий, любив картини і мав щось ніби невеличку галерею» (Листочки до вінка на могилу Т. Г. Шевченка... — С. 30). У лютому 1854 р. Бр. Залеський побував у Ілецькій Защиті (Большаков А. Н. Літа невольничі. — С. 231). Чи вдалося Шевченкові ознайомитися з цією колекцією — не встановлено.

Если... найдешь хорошие эстампы новой французской школы, как-то Аелакроа, Делароша, Ораса Верне и других... — «Нова школа» в розумінні Шевченка означала відхід від класицизму в живопису; вона об’єднувала засновника французької романтичної школи Ежена Делакруа (1798 — 1863), засновника натуралістичного історичного живопису Поля Делароша (1797 — 1856), автора парадних портретів Ораса Верне (1789 — 1863). /385/

Я вчера только узнал от Мостовского, что Колесинский в Оренбурге... — Мостовський Мацей Валентійович (1804 — ?), польський політичний засланець, артилерійський офіцер у Новопетровському укріпленні. Шевченко здружився з ним, пізніше згадував у листах і щоденнику. 16 червня 1857 р. він записав: «Мостовский один-единственный человек во всем гарнизоне, которого я люблю и уважаю. Человек не сплетня, не верхогляд, человек аккуратный, положительный и в высокой степени благородный». Колесінський Балтазар Балтазарович (1818 — ?), польський політичний засланець, рядовий; познайомився з Шевченком у 1848 р. під час служби в Орській фортеці, а взимку 1849 — навесні 1850 р. вони зустрічалися в оренбурзькому колі польських засланців. Зображений на відомому малюнку О. П. Чернишова «Т. Г. Шевченко серед польських політичних засланців». У березні 1855 р. призначений на роботу з постачання степових укріплень і весь цей сезон до снігу провів у поїздках степом. Те, що на час написання даного листа він уже повернувся до Оренбурга, підтверджує орієнтовне датування листа: не раніше, аніж наприкінці листопада 1855 р.

Мне давно хочется завести переписку с Совою... — З Е.-В. Желіговським, який у той час перебував в Уфі, спілкуючись з Шевченком через посередництво Бр. Залеського.

... поцелуй щиро Михайла и Карла... — М. Г. Цейзика та К. І. Герна.

Поцелуй руку ojca prefekta... — М. Т. Зельонки.

... если Средницкий в Оренбурге... — Є. Т. Середницький.

Где Турно? — Л. З. Турно.

Будешь писать Аркадию... — А. М. Венгжиновському.

Пиши S[erakowskiemu]... — З. Г. Сераковському.

1856

83. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

21 квітня 1856. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 901).

Рік написання встановлюється за листом Бр. Залеського від 8 червня 1856 р., в якому є фраза: «... получил два куска шерстяной материи», про надсилку яких Шевченко пише в даному листі; те ж щодо повістей «Варнак» та «Княгиня» (Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 84 — 86).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 3. — С. 617 — 619) за копією І. Крашевського (публікація М. П. Драгоманова).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 391 — 392.

Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського (з посилкою).

Начну с сердечной моей благодарности за твою присылку... и за будущие твои присылки... — Про що йдеться — не відомо.

... посылаю тебе два куска шерстяной материи... — Про які малюнки йдеться — не відомо. З листа Бр. Залеського від 8 червня 1856 р. випливає, що принаймні один з них мав орієнтальну тематику. /386/

Еще посылаю тебе «Варнака» и «Княгиню»... — Копії автографів повісті «Варнак» та «Княгиня», зроблені невідомою рукою.

Осипов Микола Осипович (1825 — 1901) — російський художник, знайомий Шевченка і родини Толстих, який за дорученням Ф. П. Толстого розпочав листування з Шевченком, щоб допомогти поетові (див. лист М. О. Осипова від 20 травня 1855 р. у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 80).

Еще посылаю... объявление о издании «Monumenta Regum Poloniae Cracoviensia». — Йдеться про видання: Monumenta Regum Poloniae Cracoviensia. — Petropoli, editore B. M. Wolfo, 1852.

Ты так прекрасно говоришь о г[енерале] Бюрно... — Лист Бр. Залеського, в якому б йшлося про К. І. Бюрно, не відомий.

Он, говорят, пользуется добрым вниманием графа В[асилия] А[лексеевича]... — В. О. Перовського. Бюрно Карл Іванович (1796 — ?) — військовий інженер, генерал-майор; з 1854 р. будував оборонні споруди на Сирдар’їнській лінії. О. Плещеев, який служив з ним в Ак-Мечеті, писав про нього у своїх листах з великим пієтетом (Минувшие годы. — 1908. — № 10. — С. 126). Після повернення до Оренбурга К. І. Бюрно зблизився з Бр. Залеським на ґрунті спільної любові до мистецтва.

Я не знаю, что мне думать о моем упорном несчастии. Львов ли причиною его... — Йдеться про невдале клопотання про підвищення Шевченка в чин унтер-офіцера, що дало б можливість займатися малюванням і сподіватися на звільнення із заслання. Львов Г. І., підполковник, командир 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, після нового інспектування укріплення і завдяки, ймовірно, клопотанню коменданта І. О. Ускова змінив свої наміри щодо Шевченка й 7 липня 1855 р. надіслав командиру першої бригади Л. І. Федяєву подання щодо підвищення Шевченка в чин унтер-офіцера (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 266). Але й це подання тривалий час залишалося без наслідків, хоча, можливо, воно зіграло певну роль для позитивного вирішення долі Шевченка на підставі коронаційного маніфесту від 26 серпня 1856 р.

Напиши ты Аркадию... чтобы он... написал Варваре... — Йдеться про А. М. Венгжиновського та В. М. Рєпніну.

С следующей почтой... напишу Сове. — Лист до Е.-В. Желіговського не відомий.

Кланяйся от меня Карлу и не забудь прислать его фотографическое поличие. — К. І. Герну; про цей портрет див. у листах до Бр. Залеського від 25 — 26 вересня та кінця 1855 — початку 1856 р.; те, що в даному листі йдеться саме про фотографічний портрет К. І. Герна, — єдиний, ще не присланий Бр. Залеським, тоді як жадані портрети М. Г. Цейзика й самого Бр. Залеського він уже одержав, — підтверджує думку, що й ці два портрети теж були фотографічними, а не фотокопією малюнка художника О. Чернишова, де зображене велике коло оренбурзьких засланців, як вважав Л. Хінкулов (див. коментар до листа 82).

Целую Михайла, Людвига, Евстафия, Сигизмонда... — М. Цейзика, Л. Турно, Є. Середницького, З. Сераковського. /387/

84. ДО А. І. ТОЛСТОІ

22 квітня 1856. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 221).

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1877. — № 10. — С. 287 — 288) з пропусками й помилками в тексті.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 392 — 393.

Відповідь на лист А. І. Толстої від 20 лютого 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 66).

Відповідь А. І. Толстої див.: Там само. — С. 74 — 75.

Толстая Анастасія Іванівна (дівоче прізвище — Іванова, 1817 — 1889) — дружина Ф. П. Толстого, віце-президента Академії мистецтв. Після того, як Шевченко листом від 12 квітня 1855 р. порушив перед Ф. П. Толстим клопотання про допомогу в звільненні з заслання, А. І. Толстая, близько до серця прийнявши долю засланого поета й художника, стала активно сприяти його визволенню, розпочала з ним листування, всіляко підтримуючи в ньому надію на краще.

Благородное письмо ваше от 20 февраля получено мною 15 апреля... — На прохання М. О. Осипова, який не встиг ні відповісти поетові, ні надіслати художницьке приладдя й книжки, А. І. Толстая відповіла одразу на два листи Шевченка (перший написаний, ймовірно, у відповідь на лист М. О. Осипова від 20 травня 1855 р., другий — на початку листопада 1855 р., бо одержаний М. О. Осиповим 26 листопада, напередодні його виїзду до армії; див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 66). У цьому ж листі А. І. Толстая відповіла і на лист Шевченка до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р., за його дорученням, подавши поетові надію на допомогу й пообіцявши вислати книжки.

... я не вычеркнут из реестра мучеников, что я забыт. — Див. лист до Бр. Залеського від 25 — 26 вересня 1855 р. та примітку до нього.

Ротний командир — Косарев Єгор Михайлович (1818 — 1891), який нещадною муштрою намагався зробити з Шевченка зразкового солдата. Поет неодноразово з ненавистю згадує про нього в щоденнику. Є. М. Косарев залишив спогади про Шевченка в записах М. Д. Новицького (Киевская старина. — 1889. — № 3. — С. 561 — 581) та К. М. Обєручева (Киевская старина. — 1893. — № 2. — С. 243 — 257).

Николай Осипович — М. О. Осипов.

...но мне уже 50 лет. — Тоді Шевченкові минуло 42 роки.

...мне снится иногда бедный ученик Мартоса и первый учитель покойника Витали. — Йдеться про Тимофеева Івана Тимофійовича (? — 1830) — талановитого скульптора, золотого медаліста і стипендіата Академії мистецтв, чий талант не був належно оцінений; це призвело І. Т. Тимофеева до передчасної загибелі. Він був учнем і помічником скульптора І. П. Мартоса й учителем майбутнього відомого скульптора, а тоді самоука І. П. Віталі.

...писал ли обо мне граф Ф[едор] П[етрович] оренбургскому генерал-губернатору? — Ф. П. Толстой не писав В. О. Перовському, але порушив офіційне клопотання перед президентом Академії мистецтв великою княгинею Марією Миколаївною. /388/

Коронация государя императора — предел моей единственной надежды. — Коронаційний маніфест Олександра II, яким оголошено амністію кільком категоріям політичних злочинців, обнародуваний 26 липня 1856 р. Командирам корпусів пропонувалося подати списки кандидатур на звільнення.

Николаю Осиповичу пишу с этой же почтой. — Шевченко не встиг закінчити листа М. О. Осипову до відходу пошти (див. лист до М. О. Осипова від 20 травня 1856 р.).

Не сообщите ли вы мне насчет «Княгини» К. Дармограя, о которой я просил Николая Осиповича? — Очевидно, Шевченко просив М. О. Осипова передати рукопис «Княгині», який він мав одержати від Бр. Залеського (див. лист до Бр. Залеського від 21 квітня 1856 р.), до якогось журналу. Цей лист не відомий.

85. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

20 травня 1856. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 902).

Рік написання встановлюється за листом Бр. Залеського від 8 липня [1856 р.], що є відповіддю на даний лист і на попередній (від 21 квітня 1856 р.), а також за змістом цих листів, зокрема відомостями про «два куска шерстяной материи», про повісті «Варнак» та «Княгиня», клопотання перед В. О. Перовським тощо.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 1. — С. 167 — 168), публікація М. П. Драгоманова за копією І. Крашевського з помилкою в датуванні.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори : В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 371 — 372.

Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського, написаний орієнтовно на початку травня 1856 р.

Відповідь Бр. Залеського від 8 — 9 червня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 69 — 70).

Благодарю тебя... за «Мертвые души»... — «Мертві душі» М. В. Гоголя.

Ты, вероятно, не получил еще последнего моего письма и двух кусков шерстяной материи... — Йдеться про невідомі малюнки, які Шевченко вислав з листом від 21 квітня 1856 р. Бр. Залеський 8 червня 1856 р. одразу відповідає на це: «Я получил два куска шерстяной материи и вслед за сим коротенькое послание твое».

Бюрно — К. I. Бюрно.

И[раклий] — I. О. Усков.

Михайло — М. Г. Цейзик.

... последняя неудача меня так озадачила... — Див. листи до Бр. Залеського (від 25 — 26 вересня 1855 р.) та А. І. Толстої (від 22 квітня 1856 р).

По известному тебе адресу отошли только «Варнака», а «Княгиню» оставь у себя, она уже приютилась. — У листі від 21 квітня 1856 р. Шевченко, повідомляючи про надсилку цих повістей, просив віддати їх переписати й надіслати до Петербурга М. О. Осипову. Але, дізнавшись з /389/ листа М. О. Осипова від грудня 1855 — березня 1856 р., що «Княгиню» А. І. Толстая обіцяла влаштувати в журналі «Современник», Шевченко змінив своє рішення (Листи до Тараса Шевченка. — С. 67).

Как бы ты достал карандаши... у Карла. — Шевченко вже звертався до Бр. Залеського з проханням розшукати у К. І. Герна олівці й пояснював, де саме вони знаходяться (див. листи до Бр. Залеського від 10 червня 1855 р. та 25 — 26 вересня того ж року).

Жив ли мой альбом чистый у Карла? — Очевидно, саме цей альбом Шевченко мав на увазі в листі до Бр. Залеського від 10 червня 1855 р. Кланяйся Сове, Михайлу... — Е.-В. Желіговському та М. Г. Цейзику.

86. ДО М. О. ОСИПОВА

20 травня 1856. Новопетровське укріплення

Подається за першодруком у газеті «Московские ведомости» (1862. — 28 лютого) з помилковою датою: 1855.

Рік написання встановлюється за змістом, а також за листами М. О. Осипова від грудня 1855 — березня 1856 р. та А. І. Толстої від 20 лютого 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 66).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 385 — 388.

Відповідь на лист М. О. Осипова від грудня 1855 — березня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 66 — 68).

Відповідь (повторну) М. О. Осипова див.: Там само. — С. 111 — 113.

... хотя вы и променяли лиру на меч и лучезарного Феба на мрачного Арея... — У листі від грудня 1855 — березня 1856 р. М. О. Осипов повідомляв про свій від’їзд до діючої армії 27 листопада 1855 р. Лист розпочато у Курську в госпіталі, а закінчено в Криму на позиціях (Біюк-Сойрень). Феб — у грецькій міфології один з епітетів Аполлона як бога світла. Арей, Арес — у грецькій міфології бог війни.

...16-го апреля, получаю страховое письмо от неизвестной мне особы. — Йдеться про лист А. І. Толстої від 20 лютого 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 66). Шевченко добре знав і розумів, хто автор листа, але вважав своїм обов’язком не розголошувати її імені, побоюючись можливої перлюстрації.

14-го апреля получил я известие из Оренбурга... — Див. лист до Бр. Залеського від 25 — 26 вересня 1855 р. та коментар до нього.

Я очень рад, что случай привел вас увидеть хоть один экземпляр амфибий, между которыми я прозябаю столько лет. — М. О. Осипов у згаданому листі розповідає про зустріч з В. О. Михайловим, офіцером, який служив разом із Шевченком у Новопетровському укріпленні.

Геты, между которыми на берегах Дуная влачил остаток дней своих Овидий Назон... — Публій Овідій Назон (43 до н. е. — близько 18 н. е.) — римський поет, засланий імператором Августом у м. Томи (нині Констанца в Румунії), римську колонію на території, де жили фракійські племена гетів, споріднених з даками — предками румунів.

Кстати о Дармограе: вы сделали замечание на его «Княгиню»... — У згаданому листі М. О. Осипов писав: «... я прочел сочинение с удовольствием... тем не менее мне кажется, что в рассказе много недостатков, про/390/истекающих от недостатка отделки, подробностей, отрывочности развития» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 67).

Прислал он мне еще один рассказ, под названием «Варнак». — Рукопис повісті «Варнак», написаної орієнтовно наприкінці 1853 — на початку 1854 р., Шевченко надіслав разом із рукописом повісті «Княгиня» Бр. Залеському з листом від 21 квітня 1856 р., прохаючи його прочитати, виправити де слід, віддати переписати й переслати на адресу М. О. Осипова (Шевченко тоді не знав, що М. О. Осипов ще 27 листопада минулого року залишив Петербург).

Он, кажется, вовсе не читает великого шотландца. — Йдеться про романи англійського і шотландського письменника Вальтера Скотта (1771 — 1832), які багато перекладалися в Росії і були добре відомі Шевченку (у своїх російських повістях він згадує романи «Вудсток», «Пертська красуня», «Антикварій», «Замок Кенільворт», «Квентін Дорвард»).

Вы говорите, что Логановский имел для московского храма работы на 80 000 руб. — Логановський Олександр Васильович (1810 чи 1812 — 1855) — російський скульптор, професор Академії мистецтв, автор уславленої скульптури «Парень, играющий в свайку» (1836), якій О. С. Пушкін присвятив вірш «Юноша, полный красы...»; займався оздобленням Ісаакіївського собору в Петербурзі. Йдеться про його участь в оздобленні храму Спаса у Москві.

Пименов Микола Степанович (1812 — 1864) — російський скульптор; автор скульптури в народному дусі «Парень, играющий в бабки» (1836), теж відзначеної Пушкіним у вірші «Юноша трижды шагнул...».

Рамазанов — М. С. Рамазанов. Виконав низку алегоричних скульптур для Ісаакіївського собору.

К[арл] И[ванович] — прізвисько Миколи I.

Прадье (1792 — 1852) — французький скульптор.

Жак — французький скульптор у Петербурзі, відомий низкою невдалих праць і проектів.

Лядурнер Адольф Ігнатович (Ladurner A. J) (1789 — 1855) — французький скульптор, професор Академії мистецтв (з 1840).

... старик Мельников... — Мельников Авраам Іванович (1784 — 1854) — російський архітектор.

... сенат поручили выстроить какому-то инженеру Шуберту... — Автор будинку сенату й синоду (1829 — 1834) — російський архітектор Россі Карл Іванович (1775 — 1849); будівничий — А. Е. Штауберт.

Если случится вам быть в Киеве... взгляните на институт благородных девиц. — Ця будівля (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв) створена архітектором Беретті Вікентієм Івановичем (1781 — 1842) у класицистичному стилі.

Верба моя часто напоминает мне легенду о раскаявшемся разбойнике. — Поширений у світовому фольклорі, й українському зокрема, сюжет (Куліш П. Записки о Южной Руси. — СПб., 1856. — Т. 1. — С. 304, 309 — 311; Драгоманов М. П. Малорусские народные предания и рассказы. — К., 1876. — С. 131 — 132).

Но тот был разбойник, а я, увы, сочинитель. — Шевченко натякає на байку I. А. Крилова «Сочинитель и разбойник» (Басни Ивана Крылова в осьми книгах. — СПб., 1830. — С. 305). /391/

Погода к осени дождливей, А люди к старости болтливей. — Рядки з байки I. А. Крилова «Плотичка» (Басни Ивана Крылова в осьми книгах. — С. 314).

Робинзон Крузо — герой однойменного роману англійського письменника Даніеля Дефо (1663 — 1731). Цей твір Шевченко з пієтетом згадував у повісті «Художник», а влітку 1856 р. виконав сепію «Робінзон Крузо».

Коронация государя — предел моих надежд и упований. — Див. примітку до листа до А. І. Толстої від 22 квітня 1856 р.

С повестями и рассказами Толстого я совершенно не знаком. — М. О. Осипов у згаданому листі радив Шевченкові прочитати в журналі «Современник» повісті Л. М. Толстого «Детство» і «Отрочество», а також оповідання (Листи до Тараса Шевченка. — С. 67).

87. ДО С. С. ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО

30 червня 1856. Новопетровське укріплення

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 7. — С. 15-16).

Рік написання встановлюється за листом М. М. Лазаревського до Шевченка від 7 серпня 1856 р., де є фраза: «Вчера я прочитал письмо к Семену от 30 июня» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 72).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 395 — 396.

Відповідь на лист С. С. Гулака-Артемовського від 30 квітня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 68).

Відповідь С. С. Гулака-Артемовського не відома. Відповіли на цей лист М. М. Лазаревський листом від 7 серпня 1856 р. (Там само. — С. 72 — 73) та А. М. Маркевич листом від 25 жовтня 1856 р. (Там само. — С. 75).

Десятий год не пишу, не рисую і не читаю навіть нічого... — У листах до Петербурга, які надсилалися поштою й могли бути перлюстровані, Шевченко намагається створити враження строгого додержання усіх заборон. Насправді відомо про його активну творчу діяльність: працю над російськими повістями, малювання й заняття скульптурою, чималу лектуру.

Два чи, може, вже і три годи тому буде, як писав я до тебе, друже мій єдиний, і до Ійохима... — Це були листи до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р., 15 червня та 6 жовтня 1853 р. У двох останніх листах Шевченко просив С. С. Гулака-Артемовського передати К. Ійохиму прохання надіслати йому зразки фігурок, виконаних технікою гальванопластики, та поради щодо цієї техніки, але відповіді не одержав. Лист Шевченка до К. Ійохима не відомий.

... ради святого Аполлона... — тобто заради покровителя мистецтва, чий образ втілено в прекрасній статуї скульптора Леохара (IV ст. до н. е.).

... плачу разом з вами о погребенії вашої Александри. — Йдеться про маленьку доньку С. С. Гулака-Артемовського, названу так на честь його дружини.

... цілую твоє єдинеє дитя... — Йдеться про доньку Варвару. /392/

88. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

Друга половина червня 1856. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 903).

Датується на підставі листа від Бр. Залеського від 8 — 9 червня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 69 — 70), згадки в наступному листі Шевченка до Бр. Залеського від 8 листопада [1856 р.], де є фраза: «Писал я через Михайла тебе еще в начале лета; не знаю, получил ли ты мое письмо». Лист був адресований на ім’я М. Г. Цейзика відповідно до прохання Бр. Залеського в листі від 8 — 9 червня 1856 р. (відповіддю на який і є даний лист): «Пиши ко мне на имя Михаила: Михайлу Игнатьеву» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 70). Шевченко так і зробив, надписавши на листі: «Брониславу». М. Цейзик переслав цього листа Бр. Залеському вже значно пізніше, одержавши, ймовірно, звістку про прибуття Бр. Залеського додому в с Рачкевичі: лист Шевченка одержано Залеським 18 вересня 1856 р. (див. відповідь Бр. Залеського від 18 вересня [1856 р.]. — Там само. — С. 73 — 74). Рік встановлюється за змістом.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 4. — С. 856 — 858) з неточностями в тексті.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 399 — 400.

Відповідь на листи Бр. Залеського від 8 — 9 червня [1856 р.] (Листи до Тараса Шевченка. — С. 69 — 70) та З. Сераковського від 9 червня 1856 р. (Там само. — С. 70 — 71).

Відповідь Бр. Залеського від 18 вересня [1856 р.] див.: Листи до Тараса Шевченко. — С. 73 — 74.

Ты с таким чистым восторгом... пишешь мне о своем возвращении на милую родину. — Цим повідомленням закінчується лист Бр. Залеського від 8 червня 1856 р. Не виключено, що останні рядки дописані 9 червня, про що свідчить лист З. Сераковського з цією датою (Листи до Тараса Шевченка. — С. 70).

... сбывать мою материю? — Йдеться про виконані Шевченком малюнки й скульптурні твори.

... то я должен буду отправить материю к землякам моим, которые... непременно требуют моего штемпеля... — Шевченко турбувався про збут своїх мистецьких творів — єдиного джерела його заробітку на той час. Бр. Залеський відповідав: «Что касается до материй, то присылай мне все куски, какие только имеешь, мне можно будет найти здесь охотников...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 74). «Штемпель» — авторський підпис Шевченка на малюнках; Бр. Залеський вважав цю вимогу земляків доказом любові до поета.

Портрет С[игизмонда]... — Фотографічний портрет З. Сераковського надіслано Бр. Залеським у листі від 8 — 9 червня 1856 р.

... а за письмо не благодарю... — Йдеться про лист З. Сераковського від 9 червня 1856 р. Це підтверджується також згадкою про Єкатеринослав в обох листах — З. Сераковського (Листи до Тараса Шевченка. — С. 71) та коментованому. /393/

Ты, вероятно, заедешь в Уфу — поцелуй Сову и Людвика. — Е.-В. Желіговського та Л. Турно.

Бюрно у нас еще не было... — У листі від 8 — 9 червня 1856 р. Бр. Залеський повідомляв Шевченка, що на початку вересня до укріплення прибуде з інспекцією генерал-майор К. І. Бюрно, і радив поету звернутися до нього з приводу дозволу малювати (Листи до Тараса Шевченка. — С. 69-70).

Сделает ли без тебя Михайло для меня фотографии?.. Устрой это так, чтобы сделал, и непременно [попроси] уважаемого мною Карла. — Шевченко вже кілька разів просив Бр. Залеського та М. Цейзика виконати фотографічний портрет К. I. Герна.

И[раклий], кажется, немного охладел к фотографии. — I. О. Усков, який мав намір зайнятися фотографією.

А[гата] имела неосторожность попрекнуть меня своими благодеяниями... — Обставини конфлікту з А. О. Усковою не відомі, але невдовзі мир було відновлено.

... возьми мою мизерию у Карла и передай Михайлу. — Речі й папери, що зберігалися у К. І. Герна, Шевченко просив передати М. Г. Цейзику.

Я весьма опрометчиво поступил с моим «Варнаком»... — Це відповідь на зауваження Бр. Залеського в листі від 8 — 9 червня 1856 р.: «Обе вещи (повісті «Княгиня» і «Варнак». — Ред.) очень хороши... „Варнак“ еще выше, да только писец поганый переписывал, не говоря о бесчисленных ошибках, еще во многих местах пробелы — то двух-трех слов недостает, то иногда и целой строки. Жаль, очень жаль, что ты не просмотрел при отправлении» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 69). Помилки були зроблені при переписуванні твору з авторської чернетки.

... не посылай его Осипову. — М. О. Осипову.

Я содержание помню и напишу его вновь. — Автограф повісті «Варнак» (ІЛ, ф. 1, № 91), ймовірно, написаний наново.

Будешь писать Аркадию... — А. Венгжиновському.

89. ДО М. О. ОСИПОВА

10 вересня 1856. Новопетровське укріплення

Подається за факсимільною копією в журналі «Українська книга» (1937. — № 3), де лист вперше надруковано.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів : У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 117 — 118.

Відповідь М. О. Осипова не відома.

Ни вы, Николай Осипович, ни мой добрый аноним не получили моих писем. — Шевченко має на увазі свої листи до М. О. Осипова від 20 травня 1856 р. та до А. І. Толстої від 22 квітня того ж року. У листі від 17 лютого 1858 р. М. О. Осипов писав, що він одержав лист від 20 травня 1856 р. і кілька разів писав Шевченкові, але відповіді не одержав (Листи до Тараса Шевченка. — С. 111). А. І. Толстая була за кордоном і одержала згаданий лист Шевченка лише 1 жовтня 1856 р. (Там само. — С. 74).

Ради... Венеры Милосской... — Венера — богиня кохання в римській міфології, чий образ втілено в прекрасній статуї невідомого автора (II ст. до н. е.). /394/

90. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

8 жовтня 1856. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 152).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 3 — 4) з неточностями.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 396 — 397.

Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 7 серпня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 72 — 73).

Спасибі тобі і за гроші. — М. Лазаревський надіслав Шевченкові 20 крб.

У мене їх тепер так небагато, як у того Лазаря, що сліпці співають по ярмарках. — Один із записів тексту лірницької пісні про Лазаря див.: Малинка А. Кобзарь Петро Гарасько й лирнык Максим Прыщенко // Киевская старина. — 1893. — № 7-9. — С. 442 — 443.

Я сердечне рад, що ви познакомилися з Семеном. — Йдеться про С. С. Гулака-Артемовського, який ознайомив М. М. Лазаревського й А. М. Марковича з листом Шевченка до нього від 30 червня 1856 р.

Німець Йохим, мабуть, на мене сердиться? — Йдеться про К. Ійохима (див. примітку до листа до С. С. Гулака-Артемовського від 30 червня 1856 р.).

Кланяюся Федорові і Василеві... — Братам Ф. М. та В. М. Лазаревським.

Глухому Галузі, коли знаєш, і йому... — Я. Ю. Галузевському. Напиши мені, будь ласкав, про Левицького... — С. П. Левицького.

91. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО ТА С. С. ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО

5 — 30 листопада 1856. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 99), вклеєним на форзаці перед текстом повісті «Старая погудка на новый лад. Этюд» (первісна назва — «Матроз», остаточна — «Прогулка с удовольствием и не без морали»).

Датується за автографом листа і самої повісті, під текстом якої авторська дата «30 ноября 1856»: 5 — 30 листопада 1856 р., Новопетровське укріплення.

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 119.

Відповідь М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 78 — 79.

... и первую половину теперь посылаю... — Автограф містив першу частину повісті; ця частина включала 10 розділів.

Писемський Олексій Феофілактович (1821 — 1881) — російський письменник; на час зустрічі з Шевченком влітку 1856 р. — автор реалістичних оповідань і повістей з життя селянства, провінційного дворянства та чиновництва. У листі до поета від 6 липня 1856 р. (з пізнішим постскрип/395/тумом) оповів про Шевченкову популярність серед земляків-українців та своє клопотання про звільнення поета перед К. М. Бером та А. І. Толстою (Листи до Тараса Шевченка. — С. 72).

Семен чи не буває часом у графа Ф. П. Толстого? Нехай би він там розпитав, де згинув академік Осипов? — С. С. Гулак-Артемовський, дуже відомий у Петербурзі співак і композитор, мав широке коло знайомств і міг би з’ясувати, де перебуває М. О. Осипов, від якого Шевченко не міг дочекатися відповіді на свої два листи — від 20 травня та 10 вересня 1856 р.

Семенові, Василеві і Федорові поклон. — С. С. Гулаку-Артемовському, В. М. та Ф. М. Лазаревським.

92. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО

8 листопада 1856. Новопетровське укріплення

Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 904).

Рік написання встановлюється за змістом, зокрема за згадкою про приїзд у Новопетровське укріплення К. І. Бюрно, а також за листом Бр. Залеського від 2 березня 1857 р., який є відповіддю на даний (Листи до Тараса Шевченка. — С. 79 — 80).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 4. — С. 853 — 856) з помилкою: замість Михайла — Михайлова.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 397 — 399.

Відповідь на лист Бр. Залеського від 3 липня 1856 р.; оскільки Шевченко не знав, чи одержав Бр. Залеський його попередній лист, надісланий у червні 1856 р., то частково повторює відповідь на листи Бр. Залеського від 8 — 9 червня 1856 р. і 3. Сераковського від 9 червня 1856 р.

Відповідь Бр. Залеського від 2 березня 1857 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 79 — 80.

15 сентября посетил нас Бюрно... — Про майбутній приїзд К. І. Бюрно повідомляв Шевченка Бр. Залеський у листі від 8 — 9 червня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 69 — 70) і радив побачитися з ним.

Необходимо, чтобы В[асилий] А[лексеевич] спросил у графа Орлова, на чей счет я воспитывался в академии и за что мне запрещено рисовать? — Розслідуванням справи про Кирило-Мефодіївське братство керував начальник III відділу граф О. Ф. Орлов. Шевченко не міг знати, що саме від нього виходить формулювання провини поета в доповіді Миколі І 26 травня 1847 р., яка стала підставою обвинувачення й покарання: «Шевченко, вместо того, чтобы вечно питать благоговейные чувства к особам августейшей фамилии, удостоившим выкупить его из крепостного состояния, сочинял стихи на малороссийском языке, самого возмутительного содержания. В них он [...] с невероятною дерзостью изливал клеветы и желчь на особ императорского дома, забывая в них личных своих благодетелей» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 130). Шевченко був викуплений ще до того, як царська родина передала гроші за лотерейні квитки (Там само. — № 23 — 25). Кошти, ймовірно, /396/ зібрали К. Брюллов та його друзі на приватній лотереї (Быков Н. Д. Заметка о портрете В. А. Жуковского //Русская старина. — 1877. — № 11. — С. 534; Його ж. Заметка Николая Дмитриевича Быкова о Т. Г. Шевченке // Русская старина. — 1904. — № 7. — С. 60; Жур П. В. Шевченковский Петербург. — Л., 1964. — С. 108 — 123). Жодної причетності до утримання Шевченка під час навчання в Академії мистецтв царська родина не мала: з 1 січня 1839 р. по 1 червня 1842 р. Шевченко був пансіонером Товариства заохочування художників, а ще до того, в 1837 — 1838 рр., Товариство неодноразово надавало Шевченкові матеріальну допомогу. Заборона малювати пояснюється, ймовірно, мстивістю Миколи I, розлюченого сатиричним осміянням царської родини в поемі «Сон».

Писал я через Михайла тебе еще в начале лета. — Відповідь на лист Бр. Залеського від 8 — 9 червня 1856 р. Шевченко написав орієнтовно в червні того ж року на ім’я М. Г. Цейзика.

Извини меня перед Сигизмондом... Если он еще в Петербурге, то напиши ему... просьбу уничтожить «Варнака»... — 3 попередніх листів Бр. Залеського та 3. Сераковського від 8 — 9 червня 1856 р. Шевченко знав, що 3. Сераковський їде через Петербург на місце розташування свого полку під Єкатеринослав, і намагався знищити рукопис повісті «Варнак», переписаний прапорщиком М. Г. Нагаєвим з помилками й пропусками в тексті.

Недавно мне пришла мысль представить в лицах евангельскую притчу о блудном сыне... — Це перша згадка про серію малюнків «Притча про блудного сина», з якої відомо вісім малюнків, виконаних у листопаді 1856 — жовтні 1857 р.

... и если бы хоть когда-нибудь мне удалось издать в литографии... — У відповідь Бр. Залеський запропонував послуги видавця «Виленского альбома» Яна Казиміра Вільчинського (1820 — 1885), лікаря й мецената, який 1858 р. видав «Виленский альбом» з літографіями картин польських художників (Листи до Тараса Шевченка. — С. 79).

Посоветуй, что мне делать с лоскутьями шерстяной материи? У меня их накопилось кусков около десятка. — 2 березня 1857 р. Бр. Залеський відповів Шевченкові: «Материю я жду с нетерпением, присылай, друже мой, столько кусков, сколько имеешь: у меня легко найдутся любители, и продажа подобных произведений не затруднит меня нисколько» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 79).

На Михайла и Карла надежда плохая... — М. Г. Цейзик не листувався з Шевченком; К. І. Герн здебільшого перебував поза Оренбургом і теж не писав поетові.

Они непременно требуют пломбы. — Те ж, що й штемпель, — підпис автора на малюнку.

Где Аркадий... — А. М. Венгжиновський.

Пиши Сове... — Е.-В. Желіговському.

93. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

8 грудня 1856. Новопетровське укріплення

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 153).

Рік написання встановлюється за позначкою М. М. Лазаревського на аркуші автографа: «1856 р. из Новопетровского» та його ж відповіддю на цей лист Шевченка. /397/

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 4 — 5).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — С. 400.

Відповідь М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 78 — 79.

Вместе с последними пятью главами сего произведения... — При цьому листі Шевченко надіслав автограф кінця першої частини повісті, згодом названої «Прогулка с удовольствием и не без морали», початок якої був відправлений із листом М. М. Лазаревському та С. С. Гулаку-Артемовському 5 листопада 1856 р.

Хмельницький Зіновій-Богдан Михайлович (бл. 1595 — 1657) — український державний діяч, гетьман України (1648 — 1657), керівник визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського поневолення.

... Чигиринский сотник Михайло Хмельник, или Хмельницкий. — Хмельницький Михайло (? — 1620) — чигиринський підстароста, певний час був сотником Запорозького війська; місце народження не відоме.

И не по словам летописи Самовидца... — Йдеться про козацький літопис XVII ст., написаний анонімом (можливо, генеральним підскарбієм при гетьмані І. Брюховецькому Р. Ракушкою-Романовським) і вперше виданий О. Бодянським (М., 1846). У 1854 р. О. Бодянський доручив А. П. Головачову переслати Шевченкові цю книжку разом з іншими виданнями історичної літератури (див. лист до О. Бодянського від 1 травня 1854 р. та примітку до нього).

... а по словам профессора Соловьева, который ссылается на киевские «Акты». — Соловйов Сергій Михайлович (1820 — 1879) — російський історик; йдеться про його працю «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (Отечественные записки. — 1849. — Т. 62), яка пізніше виявлена в бібліотеці Шевченка. Соловйов писав: «Одни говорят, что отец Богдана, Михайло, был польский шляхтич, бежавший из отечества и скрывшийся между казаками... По малороссийским свидетельствам, отец Зиновия, Михаил Хмельник, родился в местечке Лысянке, сперва служил при коронном гетьмане Жолковском, потом был сборщиком податей и счетчиком в Чигирине и получил за службу поместье Субботово, после чего видим его сотником в реестровом Черкасском полку» (Отечественные записки. — 1849. — Т. 62. — С. 235). «Киевские акты» — документи, які публікувалися в 35-томному «Архиве Юго-Западной России» (1859 — 1914), що видавався Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів у Києві, співробітником якої Шевченко був у 1845 — 1847 рр. У бібліотеці Шевченка поряд з літописами були два томи «Памятников, изданных Киевскою временною комиссиею» (Киев, 1846 — 1848), надіслані, ймовірно, О. Бодянським у 1854 р. Але Шевченко помилково відносить посилання на ці акти до повідомлення про М. Хмельника — у Соловйова воно стосується іншого матеріалу.

... нужно было написать фамилию знаменитого череполога Лаватера. — Лафатер Іоганн-Каспар (1741 — 1801) — швейцарський письменник; у філософському творі «Фізіогномічні фрагменти для заохочення людських знань і кохання» (1775 — 1778 рр., російський переклад 1817 р.) нама/398/гався виявити залежність анатомії людського черепа від характеру людини. Шевченко ставився до цих ідей скептично.

Якби ти сам побачився з Писемским... та спитав його, чи бачився він з графинею Т[олстой] і що вона сказала йому... і про «Княгиню» К. Дармограя. — У листі до М. М. Лазаревського і С. С. Гулака-Артемовського від 5 листопада 1856 р. Шевченко просив передати рукопис повісті «Старая погудка на новый лад» («Матроз») (пізніша назва — «Прогулка с удовольствием и не без морали») О. Ф. Писемському до контори журналу «Отечественные записки». А. I. Толстая писала Шевченкові в листі від 8 жовтня 1856 р.: «Повесть Дармограя хотят напечатать, только с некоторыми изменениями, но где, в каком журнале, еще не знаю» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 75), тому саме від неї Шевченко чекав відомостей про влаштування до друку повісті «Княгиня», яку він надіслав редактору журналу «Отечественные записки» А. О. Краєвському наприкінці 1855 або на початку 1856 р.

... чи получила вона мої письма. — Із згаданих тут листів до А. І. Толстої відомий лист Шевченка від 22 квітня 1856 р.

Кланяюсь Василеві, Федорові і Семенові. — В. М. та Ф. М. Лазаревським і С. С. Гулаку-Артемовському.

Коментарі до листів 1839-1850
Коментарі до листів 1851-1856
Коментарі до листів 1857-1858
Коментарі до листів 1859-1861

Попередня     Головна     Наступна