[Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1978. — Т. 2. — С. 350-362.]

Попередня     Головна     Наступна

Ш — Шев

ШАБЛІОВСЬКИЙ Євген Степанович (н. 27.IV 1906) — український рад. літературознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1934), засл. діяч науки УРСР (з 1972). Член КПРС з 1928. В 1934 — 35 очолював Інститут Тараса Шевченка. Осн. напрями наук. досліджень — шевченкознавство, історія укр. л-ри, славістика. Йому належать також праці з питань теорії л-ри, заг. літературознавства та ін. Один з авторів і член редколегії восьмитомної «Історії української літератури» (К., 1967 — 71).

Автор грунтовних розвідок про життя і творчість Шевченка. Ш. вперше глибоко дослідив ідейні зв’язки і єднання поета з рос. революц. демократами. Найповнішою працею на цю тему є монографія «Т. Г. Шевченко и русские революционные демократы. 1858 — 1861» (М., 1962). Важливе місце в рад. шевченкознавстві посідає монографія Ш. «Народ і слово Шевченка» (К., 1961). В книжці «Гуманізм Шевченка і наша сучасність» (К., 1964) автор розкриває джерела та світове значення гуманізму укр. поета.

В працях Ш. висвітлено питання творчого методу Шевченка (реалізм, романтизм), його худож. новаторство, значення Шевченкових традицій для дальшого розвитку укр. і рос. л-ри. Ряд досліджень присвячено проблемі інтернаціональних зв’язків укр. л-ри, питанням творчого єднання братніх культур, взаємодіяння рос. та укр. л-р («Шляхами єднання». К., 1965; «І. С. Тургенєв і українська дожовтнева література». К., 1968, в співавт.; «М. О. Некрасов і українська література». К., 1971 та ін.). III. — один із упорядників і редакторів незавершеного «Повного зібрання творів» Шевченка (т. 1. К., 1935), член редколегії та один з редакторів шеститомного «Повного зібрання творів» Шевченка (т. З — 4. К., 1963). НІ. належить підготовка текстів і передмов декількох фототипічних видань рукописної спадщини Шевченка.

Шевченкознавчі праці Ш. перекладено рос., англ., болг., чес. та польс. мовами. Ленінська премія, 1964.

Тв.: Т. Г. Шевченко та його історичне значення. К., 1933; Т. Г. Шевченко. К., 1934; Шевченко і російська революційна демократія. К., 1935; Народ і слово Шевченка. К., 1961; Патріотичні ідеї в творчості Т. Г. Шевченка. К., 1961; Т. Г. Шевченко и русские революционные демократы. 1858 — 1861. М., 1962; Інтернаціональне та національне в художній творчості. К., 1963; Гуманізм Шевченка і наша сучасність. К., 1964; Т. Г. Шевченко. Біографія. К., 1964 [y співавт.]; Послесловие. В кн.: Чернышевская Н. М. Н. Г. Чернышевский и Т. Г. Шевченко. К., 1974; Життя. Література. Письменник. К., 1974; Шевченкознавство. Підсумки й проблеми. К., 1975 [у співавт.]; Естетика художнього слова (Поетичний світ Тараса Шевченка). К., 1976.

Літ.: Гнатюк М. Видатні радянські шевченкознавці. В кн.: Лауреати Ленінської премії. К., 1969; Євген Степанович Шабліовський. К., 1976.

К. Г. Гуслистий.

ШАВИКІН Дмитро Миколайович (3.IV 1902 — 29.III 1965) — український радянський художник. Член КПРС з 1947. Автор портрета Т. Г. Шевченка (1939, ДМШ) і панно «Повстання українських селян» для Канівського державного музею-заповідника «Могила Т. Г. Шевченка» (1940), плаката «...Не втечете і не сховаєтесь!» (1944). Іл. т. 1, табл. VIII.

ШАВЛИ Стихван (справж. прізв., ім’я та по батькові — Шумков Степан Антонович; н. 15.IX 1910) — чуваський рад. поет, перекладач, нар. поет Чув. АРСР (з 1974). Член КПРС з 1943. До чувас. видання «Кобзаря» (Чебоксари, 1954) переклав поему «Гамалія», баладу «Тополя» та ряд ін. творів Шевченка. Переклади опубліковано також у збірці Шевченка «Вибране» (Чебоксари, 1964). Укр. поетові присвятив вірш «Дуб Шевченка».

Тв.: Дуб Шевченка. В кн.: Вінок великому Кобзареві. К., 1961.

ШАГІНЯН Марієта Сергіївна (н. 2. IV 1888) — російська рад. письменниця й літературознавець, чл.-кор. АН Вірм. РСР (з 1950), Герой Соціалістичної Праці (1976). Член КПРС з 1942. Здійснила 1939 поїздку по шевченківських місцях України. Виступала в Києві на шостому пленумі Правління Спілки рад. письменників СРСР, присвяченому 125-річчю з дня народження Шевченка. Авторка ряду статей про укр. поета та монографії «Шевченко» (М., 1941). В монографії, поряд з висвітленням проблем біографії укр. поета, грунтовно розглянула його естетику й поетику, літ. і мистецьку спадщину. Монографію характеризують проблемність, багатство фактів і спостережень, емоційність стилю, полемічна загостреність. Її перекладено чес. й укр. мовами. Про Шевченка і його спадщину Ш. не раз згадує в своїх щоденниках. До образу Шевченка зверталась і в ін. творах про видатних творців культури («Гете», «Воскресіння з мертвих»). Держ. премія СРСР, 1951. Ленінська премія, 1972.

Тв.: Русская проза Шевченко. «Красная новь», 1939, № 3; Тарас Шевченко. К., 1970.

ШАДУРІ Вано Семенович (н. 25.V 1910) — грузинський рад. літературознавець. Член КПРС з 1931. Шевченкові присвятив статті «Великий Кобзар» та «Шевченко і батьківщина» (обидві — 1944).

ШАЛІ (Šali) Северин (н. 22.X 1911) — словенський поет і перекладач. У 1976 видав у своєму перекладі словенською мовою збірку поетичних творів Шевченка. До збірки ввійшло 18 творів, серед них: «Заповіт» «Катерина», «Причинна».

ШАЛЯПІН Федір Іванович (13.II 1873 — 12.IV 1938) — російський оперний співак (бас), нар. артист Республіки (з 1918) Був прихильником укр. муз культури На початку своєї сценіч. діяльності, працюючи в укр. трупі Г. Деркача (1892), виконував роль Петра в «Наталці Полтавці». І. Котляревського. В 1898 на запрошення М. Старицького і М. В. Лисенка приїхав до Києва, взяв участь в організованому тут шевченківському вечорі, виконав романс М. В. Лисенка на слова Шевченка «Мені однаково». З 1922 жив у Парижі.

Літ.: Герасимчук Л. У товаристві Михайла Старицького. «Прапор», 1966, № 2; Федор Иванович Шаляпин, т. 2. Статьи, высказывания, воспоминання о Ф. И. Шаляпине. М., 1958.

ШАМО Ігор Наумович (н. 21.II 1925) — український рад. композитор, народний артист УРСР (з 1975). Автор музики до радіопостановок «Відьма» за Шевченком (1949) і «Тарасові шляхи» та до вистави «На світанні» (обидві — за романом О. Іваненко «Тарасові шляхи») в Київ. театрі юного глядача (1964). Написав десять романсів на слова поета («Закувала зозуленька», «Зацвіла в долині», «Ой гоп-гопака» та ін. — 1959) і фп. цикл з шести новел «Тарасові думи» (1960). Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1976.

ШАМПОЛЬЙОН (Champollion) Жан-Франсуа (24.XII 1790 — 4.III 1832) — французький учений-філолог, засновник єгиптології, почесний член Петерб. АН (з 1827). Поклав початок розшифруванню давньоєгип. ієрогліфіч. писемності. Шевченко в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» порівнює героїню твору з таємничим ієрогліфом, «над которым сам Шампольон призадумался бы».

ШАМРАЙ Агапій Пилипович (З.Х 1896 — 7.IV 1952) — український рад. літературознавець і педагог. Досліджував історію укр. та зарубіжних л-р, питання літературних зв’язків тощо. Автор збірки «Харківські поети 30-40 років XIX ст.» (Х., 1930). Вмістив тут кілька своїх розвідок, зокрема «„Запорожская старина“ І. Срезневського як історико-літературний факт», в якій показав вплив «Запорожской старины» на істор. твори Шевченка («Чернець», «Іржавець» та ін.). Творчості поета присвятив розділ у своєму підручнику з укр. л-ри (1927), написав передмову до п’єси «Назар Стодоля» (1927), статті «До еволюції коломийкового вірша в творчості Т. Шевченка» (1930), «Новий переклад творів Т. Г. Шевченка німецькою мовою» (1952) та ін.

ШАМРАЙ Павло Панасович (pp. н. і см. невід.) — учень петерб. Академії мистецтв. З 1842 — некласний художник історичного живопису. Брав участь у худож. розпису Ісакіївського собору в Петербурзі та собору в м. Катеринодарі. Шевченко познайомився з ним під час навчання в Академії мистецтв, згадував його в листуванні з Я. Кухаренком.

ШАМС Хусейн (1903 — 15.I 1943) — узбецький рад. письменник. У складі делегації узб. письменників приїздив у грудні 1938 на Україну для підготовки матеріалів до відзначення в Узб. РСР 125-річчя з дня народження Шевченка. Опублікував нарис «Київський зошит» (1939) та оповідання «Безпритульне дитинство» і «Ціна таланту» (обидва — 1939), в яких розповідається про дитинство Шевченка та роки його навчання в Академії мистецтв у Петербурзі.

ШАМУКОВ Абдулла Рухулович (н. 24.XII 1909) — татарський рад. актор і перекладач, нар. артист РРФСР (з 1957). Член КПРС з 1944. Переклав поему Шевченка «Сон» («У всякого своя доля»), вірші «Заповіт», «Думи мої, думи мої» (1947) та ін., що ввійшли до тат. видання «Кобзаря» (Казань, 1953). В 1961 і 1964 в періодич. виданнях публікувалися нові переклади творів укр. поета, які зробив Шамуков.

ШАНШІАШВІЛІ Сандро (Олександр Ілліч; н. 24.VII 1888) — грузинський радянський поет, драматург, перекладач. Поему «Мати», оповідання «Новий фундамент», «Балада про українця» присвятив дружбі укр. і груз. народів. У 1911 в журн. «Накадулі» («Джерело», № 3) опублікував у своєму перекладі вступ до балади Шевченка «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий»). Держ. премія СРСР. 1949.

ШАПОВАЛ Іван Павлович (н. 26.IX 1909) — український рад. скульптор. Працює в галузі станкової та монументальної скульптури. Автор творів «Шевченко та Щепкін» (гіпс, 1939, музей Т. Г. Шевченка в с. Моринцях), «Т. Г. Шевченко» (дер., 1963 — 64, Кіровоград. краєзнавчий музей), «Т. Г. Шевченко» (теракота, 1967 — 68).

ШАПУРМА (Σιαπουρμαίς) Антон Амвросійович (н. 29.I 1911) — румейський (грецький рад.) поет і перекладач. Перекладає твори рос. і укр. письменників, зокрема вірші Шевченка. В газ. «Κολεκτιβιστίς» («Колективіст», 9.III 1935) вмістив свій переклад поезії «Сон» («На панщині пшеницю жала»). За активною участю III., Л. Кир’якова та ін. грец. літераторів України до 150-річчя з дня народження Шевченка (1964) створено рукописний «Кобзар» у перекладі румейською мовою, до якого увійшли й перекладені Ш. поезії «Чого мені тяжко, чого мені нудно», «Ой одна я, одна», «Самому чудно. А де ж дітись?» та уривок з вірша «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!». «Кобзар» цей передано до фондів ДМШ у Києві.

ШАРИПОВ Джуманіяз (н. 30.X 1911) — узбецький рад. письменник, перекладач, літературознавець. У своїй праці «Некоторые проблемы поэтического перевода с русского на узбекский язык» (Ташкент, 1958) окремий розділ присвятив перекладам творів Шевченка узб. мовою. Розшукав і проаналізував узб. переклади творів Шевченка, що їх здійснив І. Даврон ще в дожовтн. період.

ШАРИПОВ Мухамед (н. 9.V 1927 — 21.XII 1973) — узбецький рад. літературознавець. Шевченкові присвятив розділ «Пісня душі» в монографії узб. мовою «Навої та літературні зв’язки» (Ташкент, 1968). Автор статей про укр. поета «Тарас Шевченко», «Незабутнє вічне вогнище», «Шевченко з нами», «Шевченко в узбецькому домі» (всі — 1964).

ШАРЦЕ Ольга Миколаївна (Злоказова; н. 19.V 1915) — російська радянська перекладачка. Перекладає англ. мовою твори рос., білорус. і укр. рад. письменників. Серед перекладів Ш. — поеми Шевченка «Наймичка», «Варнак» і «Княжна», які надруковано в збірнику поета англійською мовою «Вибрані твори» (М., 1964).

ШАТКІВСЬКИЙ Олекса Якович (н. 28.V 1908) — український рад. художник. Працює в галузі станкового живопису та графіки. Виконав багато творів на шевченківські теми: живописні — «Т. Шевченко в дорозі до Почаєва», «Т. Шевченко в Почаївській лаврі», «Т. Шевченко малює», «Т. Шевченко біля Почаєва» (усі — темпера, 1964), «Зустріч Т. Шевченка з селянами в Почаєві» (темпера, 1965); графічні — «Т. Шевченко» (гр. на дер., 1940), «Т. Шевченко за малюванням» (оф., 1952), «Шевченківські дні в Почаєві» (ліногр., 1961), «Т. Шевченко в Кременці» (гр. на дер., 1964).

ШАТОБРІАН (Chateaubriand) Франсуа-Рене (4.ІХ 1768 — 4.VII 1848) — французький письменник. Представник реакційного романтизму. Автор повістей «Атала» і «Мученики». В працях «Дослід про революції» та «Геній християнства» виступав проти просвітительських, революц. і демократич. ідей. Творчість Ш. різко критикував К. Маркс. Шевченко очевидно, був обізнаний з деякими творами франц. письменника.

В листі до А. Толстої 9.I 1857 укр. поет полемізував щодо трактування щастя в мемуарах Ш. «Замогильні записки» (в рос. перекладі опубліковано в журн. «Отечественные записки», 1848, № 11).

ШАУББЕ Анна (Анхен) — гувернантка в родині М. Брилкіна, знайомого Шевченка в Нижньому Новгороді. Шевченко намалював її портрет у перші дні перебування в місті. Доля портрета невідома. Поет з прихильністю писав про Ш. в «Щоденнику» 28.IX і 6.X 1857.

ШАФАРИК (Šafářik) Павел Йосеф (13.V 1795 — 26.VI 1861) — чеський і словацький філолог, історик, діяч чеського й словац. відродження. Прихильно ставився до укр. культури. В низці розвідок дав характеристику укр. мови, л-ри та нар. творчості. Шевченко знав про Ш., очевидно, з розповідей О. Бодянського. Укр. поетові були відомі в перекладі О. Бодянського рос. мовою праці Ш. «Славянские древности» (т. 1, кн. 1 — 3. М., 1837 — 38) і «Славянское народописание» (М., 1843). Висловлені в цих працях Ш. ідеї слов. єдності поширювалися й на Україні. Вони, зокрема, мали вплив на творчість Шевченка і його діяльність як члена Кирило-Мефодіївського т-ва, в якому поет очолював революц.-демократич. крило. Ш. був обізнаний з творчістю укр. поета. В 1844 — 45 О. Бодянський надіслав Ш. твори Шевченка «Тризна», «Гамалія», «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки». В 1845 український поет написав поему «Єретик» і поетичну посвяту до неї — «Шафарикові».

Високо оцінюючи діяльність ученого на ниві слов. відродження, називаючи його «любомудром», Шевченко писав: «Слава тобі, Шафарику, // Вовіки і віки! // Що звів єси в одно море // Слав’янськії ріки !». Згадував поет Ш. і в посланні «І мертвим, і живим...». У передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» Шевченко говорив про Ш. й В. Караджича як про справжніх патріотів, що «не постриглись у німці..., а остались слов’янами, щирими синами матерей своїх, і славу добрую стяжали». Повернувшись із заслання, Шевченко передав Ш. (через кого — не з’ясовано) автограф послання «Шафарикові» разом з автографом початку поеми «Єретик». Шевченкові автографи не збереглися. Передаючи 1863 до Народного дому у Львові інший автограф послання «Шафарикові» (з рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий»), В. Білозерський зробив на ньому такий напис: «Оповідають свідки, що Шафарик, читаючи оце посланіє Шевченкове, плакав вдячними сльозами». Наприкінці 50-х pp. Ш. міг одержувати відомості про Шевченка від російських учених, які приїздили до Праги, І. Бабста, М. Сухомлинова, П. Бартенева й особливо О. Бодянського.

Літ.: Кирилюк Є. П. Шевченко і Шафарик. В кн.: Міжслов’янські літературні взаємини, в. 2. К., 1961; Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків. Пряшів, 1961.

Г. М. Сиваченко.

ШАХ Роман Юрійович (н. 16.X 1932) — український рад. художник декоративно-ужиткового мистецтва. Створює ужитковий і декор. посуд з кришталевого та півтонового скла. В 1964 на шевченківські теми виконав вази «Катерина», «На панщині», декор. тарілки «Бандура», «Наймичка», келихи «Ювілейний», «Т. Г. Шевченко», «Кобзар».

ШАХОВСЬКИЙ Семен Михайлович (н. 20.V 1909) — український рад. літературознавець. Член КПРС з 1941. Досліджує історію укр. дожовтневої і рад. л-ри. Шевченкові присвятив праці «Великий революціонердемократ» (1937), «Шевченко і російська література» (1939), «Сто років „Заповіту“» (1946), «Шевченко — драматург» (1939), «Майстерність і стиль лірики Шевченка» (1958), «Шевченко — митець і мислитель» (1961), «Політичні поеми Шевченка періоду „Трьох літ“» (1964), книжки «Світова слава Шевченка» (Львів, 1961), «Огонь в одежі слова. Питання майстерності і стилю поезії Т. Г. Шевченка» (К., 1964). Автор передмови і упорядник літературно-критичної збірки «Про Шевченка» (К., 1939), упорядник «Хрестоматії критичних матеріалів про нову українську літературу» (т. 1. К. — Х., 1947), в якій вміщено матеріали і про Шевченка.

ШАХОВСЬКОЙ Олександр Олександрович (5.V 1777 — 3.II 1846) — російський драматург консервативного напряму і театральний діяч. Перебував під впливом традицій франц. класицизму. Шевченко, ймовірно, дивився п’єсу Ш. «Двомужниця», сцену з якої згадав у «Щоденнику» 27.VI 1857. В повісті «Близнецы» поет словами одного з персонажів дав гостро критичну оцінку водевілям Ш. «Козак-віршувальник» і «Малоросійська Сафо».

ШАЦ Борис Зусійович (н. 13.II 1922) — український рад. художник. Створив ілюстрації до повістей Шевченка «Наймичка» і «Варнак» (обидві акв., 1957), серію «Т. Г. Шевченко» (кольор. літогр., 1961), композиції «Єдина втіха», «Т. Г. Шевченко в казахів-рибалок», «Арешт» (усі — кольор літогр., 1964).

ШАШКЕВИЧ Володимир Маркіянович (7.IV 1839 — 16.II 1885) — український письменник. Син М. Шашкевича. В творчості III. помітне наслідування віршово-ритмічного ладу Шевченкової поезії. Пам’яті поета присвятив вірш «Вінець на могилу Тарасу Шевченкові» (1869). Громадянське звучання поезії й публіцистики III. приглушене через обмеженість його народовсько-просвітян. світогляду.

ШАШКЕВИЧ Маркіян Семенович (6.ХІ 1811 — 7.VI 1843) — український письменник і фольклорист. Найактивніший учасник прогрес. літ. угруповання зх.-укр. письменників «Руська трійця». Ініціатор видання альм. «Русалка Дністровая» (Будапешт, 1837). Поява Шевченка для Ш., як і для ін. діячів «Руської трійці», була свідченням великих духовних можливостей укр. народу. Поезія Ш. визначала шляхи розвитку нової л-ри в Галичині на нар. основі, підтримувала боротьбу за етнічну, мовну та культурну єдність трудящих України, ідею спільності їхніх історичних і суспільних завдань.

Вперше Ш. читав твори Шевченка в альм. «Ластівка» (СПБ, 1841), щиро захоплювався ними. Найбільше припала йому до душі балада «Причинна», і він переписав її у свій зошит. З листа П. Лукашевича до І. Вагилевича 21.ІХ 1843 відомо, що Шевченко знав «Русалку Дністровую» й високо цінував опубліковані в ній твори.

Літ.: Шалата М. Й. Маркіян Шашкевич. К., 1969.

ШАШКОВ Серафим Серафимович (11.ІХ 1841 — 28.VIII 1882) — російський критик, публіцист. Написав статтю «Тарас Шевченко» (1874), яку царська цензура вилучила з гранок журн. «Дело». Пізніше опублікував її в цьому самому журналі (1880, № 3) з незначними змінами під назвою «Шевченко й Сирокомля». В ній Ш. ставив укр. поета серед першорядних майстрів худож. слова; він перший у рос. критиці дав ідейно-естетичний аналіз поем «І мертвим, і живим...», «Єретик» і «Сон» («У всякого своя доля»). В статті «Живописатели новых людей» (журн. «Дело», 1878, № 3) Ш., охарактеризувавши антикріпосницькі мотиви в рос. л-рі 40 — 50-х pp., дійшов висновку, що у викритті самодержавнокріпосницької системи мало хто може зрівнятися з Шевченком.

Літ.: Зельдович М. Слово союзников. Неизвестная статья о Тарасе Шевченко. «Советская Украина», 1962, № 3; Шубравський В. Невідомі статті про Шевченка. В кн.: Збірник праць вісімнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1971.

В. Є. Шубравський.

ШВАРЦ Бертольд (справж. ім’я — Костянтин Анклітцен; 14 ст.) — німецький монах. Займався хімією. Вважають, що він бл. 1330 винайшов порох (проте порох був відомий ще до Ш.). Шевченко згадав Ш. в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

ШВАЧКА Микита (н. бл. 1728 — р. см. невід.) — запорізький козак, ватажок гайдамацького загону під час Коліївщини (1768). Народ склав про Ш. багато пісень, одну з яких — «Ой поїжджає по Україні та козаченько Швачка» — Шевченко назвав у «Щоденнику» улюбленою (11.VII 1857). Поет присвятив Ш. вірш «Швачка».

«ШВАЧКА» — вірш Шевченка, написаний у 2-й пол. 1848 на о. Косарал. Автографи — у «Малій книжці» (за № 35 у захалявній книжечці 1848) і в «Більшій книжці», куди твір переписано 1858. Вперше надруковано в «Кобзарі» (СПБ, 1867).

Вірш присвячено одному з відомих ватажків Коліївщини М. Швачці. Він продовжує в Шевченковій творчості тему гайдамаків після поеми «Гайдамаки» і вірша «Холодний Яр» У «Малій книжці» є авторська примітка до слів: «В Переп’яті» — «Могила» Шевченко брав участь у розкопках могили Переп’ятихи поблизу Фастова, саме в тому районі діяли гайдамацькі загони М. Швачки. Основне джерело твору — нар пісні про Швачку, в дусі яких написано вірш. Поет змалював епізод нар боротьби за соціальне й нац. визволення, підносив ідею спадкоємності народно-визвольного руху Композиційно «Ш.» складається з двох частин: монолога героя і авторської розповіді про те, як повстанці на чолі з Швачкою захопили Фастів На вірші позначився й вплив нар пісень аро І. Бондаренка (одну з таких пісень — «Ой хвалився Бондаренко» — поет записав в альбомі 1846 — 50. другу — «Хвалилася Україна, що в нас добре жити» — записано невідомою рукою в Шевченковому альбомі 1839 — 44).

Літ.: Ненадкевич Є. О. З творчої лабораторії Т. Г. Шевченка. К., 1959; Кирилюк Є. П. Тарас Шевченко. К., 1964; Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії 1847 — 1861 рр. К., 1968.

П. І. Орлик.

ШВЕДСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО Перша згадка про Шевченка швед. мовою з’явилася в 14-му томі «Північного сімейного енциклопедичного словника» (Стокгольм, 1897). У вміщеній тут сгатті Шевченка схарактеризовано як найвизначнішого серед укр поетів, а «Кобзар» 1840 названо найвидатнішим його твором. Проте поряд з правдивими відомостями з життя поета деякі факти подано не зовсім точно. У «Finsk Tidskrift för Vitterhet, Vetenskap, Konst och Politik» («Фінський літературний, науковий, мистецький і політичний журнал», 1909, т. 67, листопад) А. Єнсен опублікував свою першу студію про Шевченка і власні переклади уривків з творів «Гайдамаки», «Тополя», «До Основ’яненка» та повністю «Заповіт». У книжці А. Єнсена «Російська література» (Стокгольм, 1912), що вийшла в серії «Іноземна література шведською мовою. Книжка для читання в школі і вдома», в розділі «Малоросійська література» після стислих відомостей з історії України подано біографію Шевченка. Найвидатнішим твором укр. поета названо «Гайдамаки», які автор визначив як героїчну поему Там же А. Єнсен навів і свої переклади уривків з поеми «Гайдамаки» та вірша «До Основ’яненка» і повністю поезій «Минають дні, минають ночі» та «Заповіт». Важливим елементом праці є вміщений тут коментар укр реалій (кобза, кобзар, червоні жупани), власних імен (Основ’яненко) та окремих місць з перекладених творів. У 1916 у Відні А Єнсен видав нім. мовою книжку «Тарас Шевченко. Життя українського поета». Незважаючи на окремі недоліки, в Скандінавії, зокрема в Швеції, вона й досі лишається однією з найгрунтовніших праць про Шевченка. В новому виданні «Північного сімейного енциклопедичного словника» (Стокгольм. 1917) вміщено статтю А. Єнсена про Шевченка В журн. «Ord och bild» («Слово і образ») 1919 він опублікував статтю «Україна», в якій, зокрема, дав глибшу, ніж доти, соціально-політичну характеристику творчості укр. поета, під назвою «Козацьке щастя» подав свій переклад-контамінацію трьох строф поезії «Думка» («Тече вода в синє море») й останньої строфи поезії «Думка» («Тяжко-важко в світі жити»). Там же надруковано поезії «Ой діброво — темний гаюі» і «Мені однаково, чи буду» в перекладах Я Геммера. В своїй розвідці швед, мовою «Слов’янська культура й література дев’ятнадцятого століття» (Стокгольм. 1920) А Єнсен у розділі «Україна» стисло й змістовно розповів про творчість Шевченка як поета і художника.

В 17-му гомі «Північного сімейного енциклопедичного словника» (Стокгольм, 1932) вміщено статтю професора слов’янської філології Копенгагенського університету А. Кальгрена про життєвий і творчий шлях укр. поета, в якій автоп характеризував Шевченка як борця проти соціальної несправедливості.

В енциклопедич. «Шведському довіднику» (т. 25. Стокгольм, 1953) надруковано (посмертно) статтю відомого славіста і письменника С. Агрелла, в якій подано змістовну біографію Шевченка, заг. характеристику «Кобзаря» 1840, поем «Гайдамаки», «Сон», повісті «Художник» (автор визначив її як автобіографіч. роман), підкреслено, що він був і прекрасним художником.

Центральний орган Комуністичної партії Швеції газ. «Ny dag» («Новий день», 8.III 1961) опублікувала велику статтю Б. Вагнера «Поет всупереч забороні писати», присвячену Шевченкові. Нагадавши, що царський уряд заборонив святкування 100-річчя з дня народження укр. поета й художника, автор наголосив, що 100-річчя з дня смерті Шевченка відзначають усі народи Радянського Союзу, а за ухвалою Всесвітньої Ради Миру — й усі країни світу. Особливу увагу автор звертав на твори революц. змісту (поеми «Сон», «Царі», «Гайдамаки»), підкреслюючи їхню антикріпосницьку, антицаристську спрямованість. Стаття, пройнята пафосом революц. пролетарської публіцистики, є новим, прогрес. словом у швед. шевченкіані. 11.III 1961 та ж газета, нагадавши про статтю Б. Вагнера, вмістила портрет Шевченка роботи І. Рєпіна та переклади поезій «Ликері», «Заповіт» і «Садок вишневий коло хати», здійснені Т. Ерікссоном. У 1964 в книжці «Заповіт. Мовами народів світу» (Київ) цей вірш подано в перекладі А. Єнсена. 15.III 1964 «Hufvudstadtsbladet» («Столична газета») надрукувала статтю «150 років національному поетові України» і портрет Шевченка. Статтю про нього вміщено в енциклопедії «Словник Боньєра» (Стокгольм, 1966). Перекладачі поезії Шевченка шведською мовою прагнули познайомити читачів хоча б з поодинокими творами українського поета. Найбільшу кількість перекладів здійснив А. Єнсен. І якісно його переклади вищі за інші.

Переклади: Шевченко Т. Заповіт. Мовами народів світу. К., 1964.

Літ.: Євніна О. М. Дожовтнева та радянська українська література за рубежами СРСР. К., 1956.

О. О. Миронов.

ШВЕЦЬ Василь Степанович (н. 17.I 1918) — український ?ад. письменник. Член КПРС з 952. Шевченкові присвятив вірші «Подорож на Орськ», «Там, де поет проходив», «Шевченко» (всі — 1964). Переклав вірші про Шевченка — «Тарас» Джамбула Джабаєва (1960) й «Рани поета» П. Хузангая (1964).

ШЕВИРЬОВ Степан Петрович (30.Х 1806 — 20.V 1864) — російський письменник, історик л-ри і критик, акад. Петерб. АН (з 1852). З серед. 30-х pp. став на реакц. позиції, виступив як прихильник офіційної «народності», великодержав ницьких монархістських поглядів. Один з керівників журн. «Москвитянин» (з 1841). 25.III 1858 разом з М. Погодіним був на обіді, який М. О. Максимович дав на честь Шевченка. Ш. не сподобався Шевченкові, про що свідчить запис у «Щоденнику» того самого дня. В листі до М. Максимовича 13.IV 1861 (надруковано в журн. «Русский архив», 1872, № 6) Ш. писав із Флоренції про те, що рос. кола за кордоном сприйняли звістку про смерть Шевченка з великою скорботою.

ШЕВЧЕНКІВСЬКІ НАЙМЕНУВАННЯ — одна з форм вшанування та увічнення пам’яті Шевченка. В дореволюц. час навіть в умовах найсуворішої царської заборони та жандармських утисків передова громадськість вшановувала пам’ять поета. Так, 1898 в Петербурзі створено «Товариство імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах С.-Петербурга». В 1911 при істор.-філол. т-ві Харків. ун-ту за найкращу студентську наук. працю встановлено премію ім. Шевченка. У зв’язку з 50-річчям з дня смерті поета його іменем названо міську б-ку в Орську. В 1892 у Львові, що був тоді в складі Австро-Угорщини, створено Наукове товариство імені Шевченка. У 1906 — 09 існувало прогрес. Товариство імені Т. Г. Шевченка в Канаді.

Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції і виникнення першої в світі соціалістич. д-ви рад. народ підніс ім’я Шевченка по-справжньому на гідну височінь.

В перші роки Рад. влади ім’я поета було присвоєно багатьом підприємствам, навчальним і культ.-осв. закладам, селам і містам, колгоспам і радгоспам, паркам, вулицям, пароплавам тощо. В 1920 с. Новоолексіївку на Запоріжжі перейменовано на с. Шевченкове Друге. В той же час на Одещині організовано радгосп, а через два роки — першу в СРСР МТС, яким було надано ім’я Шевченка.

До 60-річчя з дня смерті поета Президія ВУЦВК 26.II 1921 видала Постанову про організацію в Харкові літ.-політ. будинку ім. Шевченка. 26.IV 1921 Раднарком УРСР ухвалив заснувати в Харкові дослідно-показовий дит. будинок з с.-г. школою ім. Шевченка. В березні 1919 почав працювати Перший театр Української Радянської Республіки ім. Т. Г. Шевченка. У 1921 с-ще Лиса Гора на Донеччині названо с-щем Шевченко, а кам’яновугільну шахту «Лиса Гора» — шахтою № 19 — 20 ім. Шевченка. В 1922 присвоєно ім’я Шевченка Вінницькій худож. профес. школі, с. Столипіне на Поділлі почало називатися Тарасівським, у с. Гіївці на Харківщині іменем поета названо дитячий будинок тощо. В 1923 с. Гирявку перейменовано на Шевченкове. В 1926 створено науково-дослідний Інститут Тараса Шевченка в Харкові. В січні 1927 Постановою ВУЦВК перейменовано Черкаський округ на Шевченківський. У 1929 на честь 115-річчя з дня народження поета с. Кирилівку перейменовано на Шевченкове. На відзначення 121-ї річниці з дня народження поета 1935 ім’я Шевченка присвоєно найкращій у районі б-ці в с. Рабчинцях на Вінниччині. В 1936 створено Ін-т укр. л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (див. Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії наук Української РСР). З нагоди 125-річчя з дня народження поета його ім’я надано багатьом установам, виробничим колективам, культурно-осв. закладам тощо. У березні 1939 Указом Президії Верховної Ради СРСР про увічнення пам’яті Шевченка ім’я поета присвоєно Київ. театрові опери та балету і Київ. ун-тові. Того самого року альпіністи Дніпропетровщини піднялися на вершину Суганського хребта (Центр. Кавказ) заввишки 4200 м над рівнем моря і назвали її — пік Шевченка. У роки Великої Вітчизн. війни 1941 — 45 в шевченківські дні 1942 на шахтах Харківщини з ініціативи робітників оголошено «стахановську добу» ім. Шевченка. На окупованій нім. фашистами території діяли партизанські загони ім. Шевченка, у Саратові з 1941 працювала укр. Радіостанція імені Т. Г. Шевченка. На честь завершення великої наступальної операції військ 1-го та 2-го Укр. фронтів (24.I — 17.II 1944) давнє укр. місто Корсунь 1944 дістало назву Корсунь-Шевченківський. У Києві іменем поета названо один з районів, парк, сквер, майдан, бульвар, провулок, фабрику худож. виробів, кінотеатр, дитячу б-ку та б-ку для дорослих, кілька середніх шкіл, респ. худож. школу. Постановою ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 20.V 1961 встановлено щорічні респ. премії ім. Т. Г. Шевченка (з 1969 — Державні премії Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, мистецтва і архітектури). В усіх республіках Радянського Союзу є підприємства, установи, навч. заклади, вулиці тощо, названі іменем Шевченка. Указом Президії Верховної Ради СРСР 1939 встановлено дві стипендії ім. Шевченка в Академії мистецтв у Ленінграді. Президія Саратовської міської Ради ухвалила перейменувати вул. Кропивну на вул. Шевченка. У Молд. РСР ім’я поета присвоєно пед. ін-тові в Тирасполі, ряду будинків культури, пед. школі в м. Балті, кільком школам. Указом Президії Верховної Ради Тадж. РСР ім’я Шевченка присвоєно Першому держ. таджицькому пед. ін-тові, одній з серед. шкіл, кінотеатрові, будинкові колгоспника в Душанбе, встановлено дві стипендії ім. Шевченка в Другому держ. таджицькому пед. ін-ті в Ленінабаді. Ім’я Шевченка надано Казахській худож галереї (див Казахська державна художня галерея імені Т. Г. Шевченка) та Орському пед. ін-тові. В Тбілісі та Єревані є вулиці, яким присвоєно ім’я укр. поета. В БРСР встановлено для студентів вузів дві премії ім. Т. Г. Шевченка, в Мінську його іменем названо бульвар.

У 1939 кол. Новопетровське укріплення перейменовано на м. Форт Шевченка. На березі Каспійського моря 1961 побудовано нове місто — Шевченко, яке стало центром Мангишлацької обл. (створена 1973). Ім’я Шевченка присвоєно і пароплавам, що курсують по Дніпру, Неві, Амудар’ї, по морях і океанах. До 100-річчя з дня смерті поета (1961) в Москві перейменовано Дорогомилівську набережну на набережну Шевченка, його іменем названо одну з моск. б-к. На 1976 в Рад. Союзі було понад 3000 Ш. н. Ім’я Шевченка відоме народам усього світу. В роки нац.-визв. війни ісп. народу проти фашизму на полях Іспанії билася під респ. прапором рота імені Тараса Шевченка. В Празі, Софії та Перемишлі іменем українського поета названо вулиці, в Парижі — сквер. У Канаді й США є вулиці ім. Шевченка тощо.

Нерідко укр. бурж. націоналісти, маскуючи свою антинародну діяльність, називають іменем Шевченка всілякі т-ва, читальні, клуби тощо. Іл. табл. XXIV.

В. М. Криворучко.

ШЕВЧЕНКІВСЬКІ НАУКОВІ КОНФЕРЕНЦІЇ — одна з форм популяризації наук. досягнень, обговорення дискусійних проблем, засіб координації шевченкознавчих досліджень. Попередниками Ш. н. к. були урочисті засідання з участю видатних учених у дні шевченківських ювілеїв 1911 і 1914 Такі засідання відбулися в Моск. ун-ті (26.II 1911) — виступали Ф. Корш, Ф. Де ла Барт, О. П. Новицький, О. Калишевський; в Академії наук у Петербурзі (27.III 911) — з участю О. Шахматова, Д. Овсянико-Куликовського, Г. Житецького; у Львові проведено засідання Наукового товариства імені Шевченка (березень, 1911), в якому брали участь О. Колесса, В. Щурат, І. Труш, С. Людкевич та ін.

Урочисті засідання проводилися на відзначення роковин Шевченка і після Великої Жовтн. соціалістич. революції майже до серед. 30-х pp. Розгортання шевченкознавчих досліджень, дедалі глибше оволодіння марксистсько-ленінською методологією, зростання наук. кадрів зробили можливим скликання шевченківських сесій (наук. сесія Ін-ту мовознавства АН УРСР, березень 1934; сесія АН УРСР 9 — 10.III 1936, присвячена 75-річчю з дня смерті Шевченка, де виступили Ю. Йосипчук, П. Тичина, А. Хвиля, О. Шліхтер). У 1938 в зв’язку з наближенням 125-річчя з дня народження Шевченка розгорнулася широка підготовка ювілейних сесій. У 1939 відбулися урочиста сесія АН УРСР 19 — 20.V, шевченківська сесія, організована Узб. ін-том мови та л-ри разом з узб. письменниками, шевченківська сесія Моск. ін-ту історії, філософії і філології, шевченківські сесії в Харків. ун-ті, в Микол. педагогічному ін-ті і шостий пленум Правління Спілки рад. письменників СРСР (4 — 8.V), на якому в доповідях П. Тичини, О. Корнійчука, Я. Коласа, А. Мірцхулави, М. Рильського, К. Чуковського, О. Білецького, С. Раєвського, О. Толстого, Янки Купали, В. Лебедєва-Кумача, П. Козицького, І. Стебуна, Аразі, Р. Рзи, А. Тажибаєва та ін. було всебічно проаналізовано значення Шевченкової творчості та її місце у вітчизн. і світовій культурі.

Широкого розмаху в нашій країні Ш. н. к. набули в ювілейному 1961, коли відбулися сесія Загальних зборів АН УРСР (6.III), на якій виголосили доповіді О. Білецький та Є. Кирилюк; наук. сесія відділів мови й л-ри та істор. наук АН СРСР і Відділу суспільних наук АН УРСР (23 — 24.III , Москва), на якій виступили О. Білецький, Ф. Прийма, М. Рильський, М. Бєльчиков, І. Білодід, О. Сидоров та ін.; ювілейна 10-а Ш. н. к., скликана Відділом сусп. наук АН УРСР та спілками письменників, художників і композиторів України (22, 24 і 25.V, Канів — Київ); 18-а наук. сесія Київ. ун-ту (14 — 18.III); міжвузівська наук. сесія на тему «Т. Шевченко і слов’янські народи» (16 — 21.V, Київ), міжвузівська студентська наук. конференція на тему «„Кобзар“ мовами народів СРСР та мовами народів соціалістичних країн» (4 — 10.III , Київ); Ш. н. к. в Держ. музеї укр. образотворчого мистецтва, а також у Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві (18 — 19.IV). Наук. конференції та сесії пройшли на більшості гуманітарних факультетів університетів і в пед. вузах України. Наук. сесії та засідання пройшли в ряді н.-д. та навчальних ін-тів братніх республік. У 1961 відбулися наук. шевченківська сесія Ін-ту л-ри Польс. АН та наук. конференція в Краківському ун-ті. Відзначення стоп’ятдесятиріччя з дня народження Т. Г. Шевченка показало широкий розмах шевченкознавчих досліджень. У 1964 відбулися: ювілейна сесія Загальних зборів АН УРСР (11.III; виступали Б. Патон, М. Рильський, І. Білодід, В. Касіян, Л. Новиченко), наук. сесія відділів суспільних наук АН СРСР (14.III; виступали П. Федосєєв, М. Бєльчиков, І. Білодід, О. Смирнов), Міжнародний форум діячів культури в Києві, ювілейна 13-а Ш. н. к. Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (12 — 13. III), Об’єднаний пленум правлінь Спілки письменників СРСР та Спілки письменників України (27 — 28. V), Ш. н. к. в Держ. музеї Т. Г. Шевченка. 8 — 9.V Ш. н. к. пройшли у Вінницькому, Запорізькому Івано-Франківському, Сумському, Ніжинському пед. ін-тах в Одеському ун-ті; міжвузівські наук. конференції та сесії — у Львівському, Харківському, Дніпропетровському ун-тах, у Черкаському та Чернігівському пед. ін-тах. У Київ. ун-ті відбулася 21-а наук. сесія професорсько - викладацького складу. В союзних республіках наук. сесії відбулися в Ін-ті історії, мови й л-ри Даг. філіалу АН СРСР, у відділах суспільних наук АН БРСР АН Вірм. РСР, АН Молд. РСР, у Тбіліському пед. ін-ті. Провели наук. сесії АН Аз. РСР разом із Спілкою письменників Азербайджану та Бакинським ун-том; Ін-т грузинської л-ри АН Груз. РСР із Спілкою письменників Грузії і Тбіліським ун-том; АН Каз. РСР із Каз. ун-том, спілками письменників і художників і респ. т-вом «Знання»; Спілка письменників Таджикистану з пед. ін-том в Душанбе. Наук. конференції відбулися на філол. кафедрах Орєхово-Зуєвського пед. ін-ту, в Ін-ті мови та л-ри АН Тадж. РСР, в Ташкентському пед. ін-ті. На філол. ф-ті Горьковського ун-ту, в Ін-ті мистецтвознавства, фольклору та етнографії БРСР, в Ін-ті мови та л-ри АН Узб. РСР проведено розширені засідання вчених рад, ювілейне засідання — на кафедрі л-ри Барнаульського пед. ін-ту. Спілка письменників Чеч.-Інг. АРСР провела ювілейне засідання спільно з н.-д. ін-том історії, мови й л-ри та Вченою радою Чеч.-Інг. пед. ін-ту. Вагомий внесок у шевченкознавство зробили 1964 вчені країн соціалістич. співдружності. В Берліні 16 — 17.VI скликано міжнародний шевченківський симпозіум, організований Відділенням філософії, історії, держ. права й економіки разом з Ін-том історії нім.-слов. зв’язків Нім. АН з участю нім., рад., польс., чес. та словац. учених. На симпозіумі виступив рад. шевченкознавець Є. Кирилюк, прочитано тексти доповідей М. Новикова, М. Пархоменка, Ф. Прийми, Є. Шабліовського. В Болгарії відбулася на філол. ф-ті Софійського ун-ту наук. сесія. Наук. сесію провели Т.во польс.-рад. дружби та кафедра україністики Варшавського ун-ту. Наук. сесії та семінари пройшли також в ін. містах ПНР. Ін-т світової л-ри та мов Словац. АН разом з Культурною спілкою укр. трудящих у Чехословаччині провів III. н. к. у Пряшеві (7 — 9.XII). Великий інтерес і вияв шани до Шевченка за кордоном ще раз засвідчують світове значення його творчості.

До ювілейних належить і Ш. н. к., скликана Літературно-меморіальним музеєм Т. Г. Шевченка в с. Шевченковому з нагоди 30-річчя музею (9.VI 1969).

Ш. н. к. скликає Ін-т л-ри їм. Т. Г. Шевченка АН УРСР (з 1952). Їм передували наук. сесії АН УРСР, які відбувалися спорадично в довоєнні роки, регулярно — в роки війни (1942 — 44), наук. сесії Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (1946, 1949, 1951). Ін-т л-ри проводить III. н. к. спільно з ін. наук. установами та вузами країни і з участю шевченкознавців усього Рад. Союзу. 12 — 13.III 1974 відбулася 22-а Ш. н. к. Матеріали конференцій опубліковано в збірниках праць наукових шевченківських конференцій (1954 — 76 вийшло 20 книжок). Значне місце в збірниках посідають огляди шевченкознавчих досліджень (статті О. Білецького, Є. Кирилюка) та історіографія (статті О. Мороза, Д. Наливайка, Ф. Сарани, В. Сарбея), питання методології окремих галузей шевченкознавства (статті Б. Бутника-Сіверського, В. Дьякова, Г. Сидоренко). Велику увагу приділено біографії поета (статті В. Абрамавічюса, І. Айзенштока, Л. Большакова, П. Жура, М. Моренця, Ф. Прийми), його світоглядові (статті І. Назаренка, М. Новикова, П. Попова, Є. Шабліовського, Д. Острянина). В галузі поетики аналізуються худож особливості окремих творів, образне й жанрове багатство поезії, її зв’язок з фольклором, особливості вірша (статті В. Бородіна, П. Волинського, Ю. Івакіна, Л. Кодацької, В. Крекотня, Є. Ненадкевича, М. Рильського, Н. Чамати та ін.). Збірники містять нові публікації, джерелознавчі й текстологічні дослідження В. Бородіна, Г. Паламарчук, В. Сарбея, Л. Хінкулова, В. Шубравського. Широко розглядається участь Шевченка в літ. процесі — українському, російському та ін., значення поезії Шевченка в світовій культурі (статті А. Аджалова, С. Амірян, В. Васовчик, О. Лея, О. Засенка, М. Кравцова, Н. Крутикової, М. Ларчанка, В. Микитася, М. Павлюка, Т. Пачовського, І. Пільгука, Я. Погребенник, М. Ушакова, Д. Чалого, С. Шешельгіса та ін.). У ряді статей висвітлено роль слова Шевченка в суспільно-політичному житті, дано відсіч укр. бурж.-націоналістич. фальсифікаторам, які спотворюють ідейний зміст поезій Шевченка (статті В. Бородіна, Є. Кирилюка, П. Лісового, О. Мазуркевича, В. Микитася, Ф. Прийми, В. Сарбея, Є. Шабліовського, В. Шубравського). Значна кількість статей присвячена аналізові Шевченкової мови (статті В. Ващенка, Л. Добржанської, Г. Їжакевич, А. Москаленка, П. Тимошенка, Т. Черторизької), розглядові його мистецької спадщини та визначенню її місця в розвитку вітчизн. мистецтва (статті Л. Владича, Я. Затенацького, В. Касіяна, С. Раєвського, Г. Чаброва та ін.), зображенню Шевченка та літ. героїв його творів у різних жанрах мистецтва и худож. л-ри (статті П. Білецького, П. Говді, М. Гордійчука, П. Данилка, К. Данькевича, М. Йосипенка та ін.). Опубліковані в збірниках статті характеризують стан і напрям шевченкознавчих досліджень на різних етапах. Наук. конференції Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР — авторитетні форуми шевченкознавців, які не лише здійснюють обмін інформацією про стан шевченкознавчої науки, але й спрямовують дослідження в цій галузі.

З 1946 почав регулярно проводити Ш. н. к. Держ. музей Т. Г. Шевченка з своїм філіалом — Літературно-меморіальним будинком-музеєм Т. Г. Шевченка в Києві. В 1974 відбулася 14-а Ш. н. к. У різноманітній тематиці конференцій значне місце посідають питання музейної справи, історія вшанування пам’яті Шевченка, біографічні проблеми, аналіз мистецької спадщини Шевченка. В конференціях беруть участь працівники музею, шевченкознавці України та ін. республік СРСР. Частину матеріалів цих конференцій опубліковано в збірниках «Питання шевченкознавства» (вийшло 4 вип.) та ін. виданнях.

Літ.: На спомин 50-х роковин смерті Тараса Шевченка. Сборник, посвященный памяти Тараса Григорьевича Шевченко М., 1912; VI Пленум Правлення Союза советских писателей СССР, посвященный 125-летию со дня рождения Тараса Григорьевича Шевченко. Бюллетени 1 — 5. К., 1939; Пам’яті Т. Г. Шевченка. М., 1944; Збірники праць наукових шевченківських конференцій [кн. 1 — 20]. К., 1954 — 76; Питання шевченкознавства [в. 1 — 4]. К., 1958 — 68; Тези доповідей наукової сесії Львівського університету, присвяченої 100-річчю з дня смерті Т. Г. Шевченка. Львів, 1961; Тези доповідей наукової конференції викладачів Ніжинського педагогічного інституту, присвяченої 100-річчю з дня смерті Т. Г. Шевченка. Ніжин, 1961; Доповіді і повідомлення наукової шевченківської конференції Ровенського педагогічного інституту. Ровно, 1961; Тези шевченківської наукової конференції Харківського інституту культури. Х., 1961; Тези доповідей міжвузівської наукової шевченківської сесії. К., 1964; Тарас Шевченко. Доповіді наукової конференції Вінницького педагогічного інституту, присвяченої 100-річчю з дня смерті Т. Г. Шевченка. Вінниця, 1962; Шевченко-художник. Матеріали наукової конференції Київського державного музею українського мистецтва, присвяченої 100-річчю з дня смерті Т. Г. Шевченка. К., 1963; Світова велич Тараса Шевченка. Тези доповідей Республіканської міжвузівської наукової сесії, присвяченої 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. К., 1964; Тези доповідей. Науково-теоретична конференція кафедр Івано-Франківського педагогічного інституту, присвячена 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. Івано-Франківськ, 1964; Шевченківська конференція Дніпропетровського університету. Тези доповідей. Дніпропетровськ, 1964; Тези доповідей науково-теоретичної конференції Української сільськогосподарської академії, присвяченої 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. К., 1964; Тези доповідей та повідомлення наукової конференції професорсько-викладацького складу Ужгородського університету, присвяченої 150-річчю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ужгород, 1964; Питання шевченкознавства. Доповіді та повідомлення на науковій конференції Черкаського педагогічного інституту, присвяченій 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. (Тези). Черкаси, 1964; Всенародна шана. К., 1967.

В. Л. Смілянська.

ШЕВЧЕНКО Андрій Варфоломійович (1849 — 1927) — син В. Г. Шевченка. Влітку 1859, коли поет гостював у В. Г. Шевченка в Корсуні, малий Андрійко завжди супроводив його під час прогулянок. Співав поетові і переймав від нього народні пісні. Був на похороні Шевченка на Чернечій горі. Після смерті батька деякий час доглядав могилу поета. А. В. Шевченкові належать спогади про зустрічі з Шевченком (опубліковано в журналі «Україна», 1925, № 1 — 2).

ШЕВЧЕНКО Варфоломій Григорович (11.VI 1821 — 11.VI 1892) — троюрідний брат і свояк Т. Г. Шевченка (брат поета, Йосип, у 40-х pp. 19 ст. одружився з Мотрею — сестрою Варфоломія). Познайомився з поетом на початку 1844. Ще до цієї зустрічі листувався з Шевченком, зокрема писав поетові листи від його брата Микити. Шевченко під час приїзду на Україну 1859 побував у нього. Відтоді листування поета з В. Г. Шевченком особливо пожвавилося. Останній допомагав поетові придбати ділянку землі для садиби, викупити його родичів з кріпацтва. Варфоломій до кінця життя наглядав за утриманням могили поета в Каневі. Листувався з шанувальниками таланту Шевченка — В. Гнилосировим, П. Житецьким, А. Красовським та ін. Допомагав Є. Моссаковському, М. Чалому та ін. збирати матеріали до біографії поета. В 1876 в львівському журн. «Правда» (№ 1 — 2) надрукував «Споминки про Тараса Григоровича Шевченка». В журн. «Основа» (1862, № 5) М. Чалий опублікував 22 листи поета до В. Г. Шевченка. Збереглося 11 його листів до поета. За зв’язки з польс. повстанцями В. Г. Шевченко 1864 перебував під слідством.

ШЕВЧЕНКО Григорій (Гринь) Євстратович (н. бл. 1775 — р. смерті невідомий) — дядько Т. Г. Шевченка, батько В. Г. Шевченка. Поет любив і поважав свого дядька. Повертаючись із заслання, він побачив на пароплаві білого з чорними бровами, свіжого, напрочуд красивого діда. «Он мне живо напомнил своей изящной наружностию, — писав поет у „Щоденнику“ 2.IX 1857, — моего дядю Шевченка-Грыня».

ШЕВЧЕНКО (Грушівський) Григорій Іванович (1781 — 21.III 1825) — батько Т. Г. Шевченка, кріпак. Н. в с. Кирилівці у сім’ї селянина І. А. Шевченка. В 1802 одружився з К. Бойко (див. К. Я. Шевченко). Був письменним. Щонеділі у своїй родині читав «житія святих» (Мінеї-Четьї) і свого сина Тараса віддав учитися до школи дячка П. Рубана. Після смерті дружини залишився з п’ятьма дітьми і невдовзі (7.Х 1823) одружився вдруге, з удовою О. Терещенко. Чумакуючи, брав з собою й малого Тараса. Хлопчик побував з ним у Єлисаветграді, Умані та ін. містах. Шевченко 1829 — 30, ймовірно, намалював портрет батька; у вірші «Якби ви знали, паничі» описав його долю: «Там батько, плачучи з дітьми, // А ми малі були і голі, // Не витерпів лихої долі, // Умер на панщині!..».

ШЕВЧЕНКО (Грушівський, Швець) Іван Андрійович (1761 — 1849) — дід Т. Г. Шевченка по батькові, селянин с. Кирилівки, кріпак В. В. Енгельгардта. Свідок селянського повстання 1768 — Коліївщини. Про це Шевченко згодом розповідав Б. Залеському. В дідовій хаті 1802 — 10 та після 1816 жила родина майбутнього поета. Розповіді діда про Коліївщину — одне з багатьох джерел поеми «Гайдамаки» в епілозі твору поет змалював діда як цікавого оповідача «Столітнії очі, як зорі, сіяли, // А слово за словом сміялось, лилось». Намалював його портрет, згадував про нього в повісті «Близнецы» та в листах.

ШЕВЧЕНКО Йосип Григорович (8.III 1821 — бл. 1878) — брат Т. Г. Шевченка. 20.IX 1845 поет разом з сестрою Яриною хрестив у Й. Г. Шевченка сина Трохима, а 1845 і 1859 гостював у нього. В 1859 поет почав клопотатися про звільнення молодшого брата з кріпацтва і 1860 добився цього. Разом з іншими родичами Й. Г. Шевченко зустрічав домовину поета в Києві і супроводив її до Канева. Згадується в листах поета.

ШЕВЧЕНКО Катерина Григорівна (20.ХІ 1804 — бл. 1848) — сестра Т. Г. Шевченка. Як найстарша з дітей доглядала менших братів і сестер, зокрема Тараса, порядкувала в хаті й на городі. 29.I 1823 вийшла заміж за кріпака з Зеленої Діброви А. Красицького. Поет називав її терплячою та ніжною нянею і тепло згадував про неї в повісті «Княжна». З Катериною Тарас хлопчиком побував у Мотронинському монастирі (див. Холодний Яр), після смерті матері часто приходив до Катерини; в її родині до нього тепло ставилися. Поет завітав до сестри в Зелену Діброву 1843 та у вересні 1845, коли був на Україні. Він згадував про неї в листах до брата Микити.

ШЕВЧЕНКО Катерина Якимівна (дівоче прізв. — Бойко; 1783 — 20.VIII 1823) — мати Т. Г. Шевченка, кріпачка. В 1802 взяла шлюб з Г. І. Шевченком. Молоде подружжя спершу жило в Кирилівці, а 1810 переїхало до Моринців і оселилося в хаті висланого до Сибіру кріпака Копія; в кін. 1815 сім’я повернулася до Кирилівки. Мати дуже любила малого Тараса. Через усе життя поет проніс найтепліші почуття до неї. На засланні, згадуючи тяжку панщину, він у вірші «Якби ви знали, паничі» писав: «Там матір добрую мою, // Ще молодую — у могилу // Нужда та праця положила». Поховали К. Я. Шевченко, як вона й заповідала, біля хати в саду. Тепер її могила неподалік від Літературно-меморіального музею Т. Г. Шевченка в с. Шевченковому.

ШЕВЧЕНКО Марія Григорівна (26.I 1819 — бл. 1846) — молодша сестра Т. Г. Шевченка. Трирічною осліпла від трахоми. Натерпілася й від мачухи. Поет піклувався про неї, допомагав їй матеріально. В листах до рідних часто запитував про сестру.

ШЕВЧЕНКО Микита Григорович (28.V 1811 — бл. 1870) — брат Т. Г. Шевченка. Був добрим теслею і стельмахом, навчав цього ремесла й Тараса Як старшому братові поет надсилав йому гроші для допомоги рідним; 1843, 1845 і 1859 гостював у нього. Після зустрічі 1859 Шевченко почав клопотатися про звільнення з кріпацтва братів Микити та Йосипа й сестри Ярини і при сприянні літ. громадськості добився цього. М. Г. Шевченко зустрічав домовину брата Тараса в Києві й супроводив її до Канева. Доглядав могилу поета. Подав важливі відомості дослідникам життя Шевченка.

ШЕВЧЕНКО Михайло Іванович (н. 26.III 1923) — український рад. співак (баритон), нар. артист УРСР (з 1969). З 1955 — соліст Київ. театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. Виконував партії Івана (1957) та Гната (1961) в операх «Катерина» М. Аркаса й «Назар Стодоля» К. Данькевича за однойменними творами Шевченка. В опері Г. Майбороди «Тарас Шевченко» співав заголовну партію (1964). У репертуарі Ш. — романси М. В. Лисенка, Я. Степового, Д. Клебанова на вірші поета.

ШЕВЧЕНКО Мотря Григорівна (н. 1826 — р. см. невід.) — троюрідна сестра Т. Г. Шевченка. 28.IX 1841 з нею одружився Й. Г. Шевченко — молодший брат Тараса. Поет згадував її в листуванні з В. Г. Шевченком.

ШЕВЧЕНКО Павло Іванович (н. 1797 — р. см. невід.) — рідний дядько Т. Г. Шевченка. Після смерті поетового батька став опікуном сиріт. Малий Тарас деякий час жив у нього. М. Чалому, біографові поета, Я. Г. Шевченко характеризувала дядька як «великого катюгу».

ШЕВЧЕНКО Пелагея Гнатівна (дівоче прізв. — Кириченко; н. бл. 1818 — р. см. невід.) — друга дружина старшого брата Т. Г. Шевченка — Микити. В 1859, коли поет приїхав у с. Кирилівку, Пелагея першою зустріла його на порозі батькової хати. Про це 1892 вона розповіла біографові поета О. Кониському.

ШЕВЧЕНКО Петро Микитович (1847 — 1944) — племінник Т. Г. Шевченка. Зустрічався з ним під час останньої подорожі поета на Україну. В травні 1861 брав участь у його похороні в Каневі, допомагав каменярам мурувати склеп. Згадується в листах до Шевченка.

ШЕВЧЕНКО Фросина (Пріся, Рузя) Варфоломіївна (1847 — 1913) — племінниця Т. Г. Шевченка, донька В. Г. Шевченка. Вчилася в Києві, в пансіоні Соар, була одружена з чиновником М. Велигорським. Він брав участь у похороні поета на Чернечій горі Шевченко познайомився з Ф. В. Шевченко 1859 у Корсуні, коли приїздив до Варфоломія. Пізніше в листах до нього тепло згадував племінницю, у вересні 1859 надіслав їй книжку Д. Дефо «Робінзон Крузо» (франц. мовою) з дарчим написом (зберігається в Державному музеї Максима Горького). Фросина писала листи поетові (не збереглися). її донька Олександра (1881 — 1906) була дружиною рос. письменника Л. Андрєєва.

ШЕВЧЕНКО Ярина Григорівна — див. Бойко Ярина Григорівна.

ШЕВЧЕНКО (до 1964 — Актау) — місто, центр Мангишлацької обл. Каз. РСР. Лежить на п-ві Мангишлак, де 1850 — 57 відбував заслання Шевченко. Засновано 1961 у зв’язку з розвитком у цьому районі Казахстану нафтової та газової пром-сті. В 1964 в дні відзначення 150-річчя з дня народження Шевченка місто названо ім’ям поета. В Ш. закладено дендропарк. В парку є кілька верб, що їх виростили з гілочок Шевченкової верби, яка росте в Форті Шевченка. В місті є музей Шевченка. Іл. табл. XXIV.

Літ.: Коновалов Б. Города в пустыне. «Известия», 1973, 9 августа; Федоров Р. Быстрые нейтроны Мангышлака. «Правда», 1973. 19 июля.

«ШЕВЧЕНКО І БАЙГУШІ» (папір, сепія, 28,8 × 22) — малюнок Шевченка, виконаний 1855 — 57 у Новопетровському укріпленні. Сюжетно й стилістично пов’язаний з малюнком «Байгуші під вікном». Образи дітей-злидарів під пензлем художника переросли в узагальнений образ уярмленого царизмом казах. народу. Викривальна сила твору набагато зросла завдяки тому, що Шевченко ввів у композицію автопортрет, виражаючи цим своє ставлення до зображуваного. Цей твір свого часу ототожнювався з сепією «Байгуші», що її Шевченко наприкінці 1855 — на поч. 1856 надіслав Б. Залеському для продажу (дальша доля малюнка невідома). Зберігається в Харків. худож. музеї. Іл. табл XII.

Літ.: Владич Л. В. Про малюнки «Байгуші» і «Т. Г. Шевченко і байгуші» та їх датування. В кн.: Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1966; Паламарчук Г. П. Нескорений Прометей. Творчість Шевченка-художника 1850 — 1857 років. К., 1968.

«ШЕВЧЕНКО І КАЗАХСЬКИЙ ХЛОПЧИК, ЩО ГРАЄТЬСЯ З КІШКОЮ» (брістольський картон, сепія, 25,3 × 19,7) — малюнок Шевченка, виконаний не раніше літа 1856 — не пізніше квітня 1857. Художник ввів у композицію твору автопортрет, щоб підкреслити своє співчуття до казах. дітей, приречених на злидні, до поневоленого царизмом казах. народу. Цей твір у травні 1857 Шевченко надіслав Б. Залеському, щоб він передав його А. Толстій (лист Шевченка до Б. Залеського 8 — 20.V 1857). Згадка про малюнок є і в листах Шевченка до Б. Залеського 10.VIII та до М. Лазаревського 18 — 19.Х 1857, де твір названо «Киргизя». Зберігається в ДМШ.

«ШЕВЧЕНКО МАЛЮЄ СЕЛЯНСЬКЕ ПОДВІР’Я» (папір, сепія, 18,5 × 27) — малюнок Шевченка, виконаний весною 1845 на Україні. В л-рі відомий і під назвами «Сільський вид на Україні», «Жінка в намітці», «Сцена коло хати, серед двору». В списку Г. Честахівського зазначено, що на малюнку Шевченко зобразив самого себе. Зберігається в ДМШ.

«ШЕВЧЕНКО МАЛЮЄ ТОВАРИША» (папір, сепія, 18,1 × 27,1) — малюнок Шевченка, виконаний у 1856 — 1857 в Новопетровському укріпленні. На звороті ліворуч угорі чорнилом напис: «Шевченко с карандашом в руке. Перед ним натурщик». Донедавна малюнок відносили до періоду Аральської експедиції (1848 — 49). За дослідженнями останнього часу його датують 1855 — 57. В л-рі є ще назви: «Автопортрет. Шевченко малює в похідній палатці», «В джуламійці», «Шевченко на етюді» та ін. У 1876 з малюнка виконано гравюру на дереві під назвою «Шевченко на етюді», вміщену в журналі «Пчела» (1876, т. 2, № 16). Малюнок зберігається в ДМШ. Іл. табл. XX.

Літ.: Паламарчук Г. Нескорений Прометей. К., 1968.

«ШЕВЧЕНКО СЕРЕД ТОВАРИШІВ» (кольор. папір, сепія, білило; 26 × 19,3) — малюнок Шевченка, виконаний у липні — серпні 1851 під час Каратауської експедиції. Художник зобразив у казах. кибитці себе самого, Б. Залеського і — з ескізом сепії «Циган» у руці — члена експедиції Л. Турно (за свідченням М. Савичева). Ліворуч на розгорнутій книжці — авторська дата: «1851». На звороті малюнка чорнилом напис: «В белом кителе за столом сидит Шевченко и чинит карандаш, перед ним стоит его товарищ — натурщик обнаженный до бедер и рассматривает нарисованн[ое]. (Писано в ссылке)». В л-рі твір відомий ще під назвами: «Сцена з життя засланців», «На засланні», «Шевченко з товаришами в юрті», «Серед товаришів в юрті», «Тріо» та ін. Зберігається в ДМШ.

Літ.: Раєвський С. До питання атрибуції і датування деяких сепій Т. Г. Шевченка. «Образотворче мистецтво», 1941, № 4.

«ШЕВЧЕНКО СЕРЕД УЧАСНИКІВ ЕКСПЕДИЦІЇ НА БЕРЕЗІ АРАЛЬСЬКОГО МОРЯ» (папір, акварель, 13,7 × 22,9) — малюнок Шевченка, виконаний 12 — 21.IX 1848 або 22 — 30.VIII 1849, можливо, на о. Миколи. В л-рі згадується під назвами «На березі Аральського моря», «Топографічні роботи на березі Аральського моря з участю Шевченка», «Берег Аральського моря». Зберігається в ДМШ.

ШЕВЧЕНКО Т. Г. В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ. Образи поета і його літературних героїв митці втілили в багатьох живописних, графічних і скульптурних творах. Це — портрети (див. Іконографія Т. Г. Шевченка), станкові й монументальні роботи, картини, гравюри, малюнки, скульптурні композиції, настінні розписи на теми з життя й творчості Шевченка, ілюстрації до його поезій і повістей (див. Ілюстрування творів Т. Г. Шевченка), монумента (див. Пам’ятники Т. Г. Шевченкові), плакати (див. Плакати шевченківські) тощо. Перші твори, в яких постає образ Шевченка або втілено сюжетні мотиви його поезій, належать йому самому (див. Автопортрети Т. Г. Шевченка, Ілюстрації та автоілюстрації Т. Г. Шевченка, «Катерина»). Пізніше до образу Шевченка та його літ. героїв звернулися художники, які ще за життя поета виступили продовжувачами його реалістичних і демократичних традицій: М. Башилов (картина «Наймичка», 1857), Л. Жемчужников (картина «Кобзар на шляху», 1854; офорт «Покинута» за поемою «Катерина», 1860). Незабаром К. Трутовський, на якого глибоке враження справила поезія Шевченка і його трагічна доля, створив символічно-алегоричну картину «Кобзар над Дніпром» (1875), де героєві надано Шевченкових портретних рис, реалістичні малюнки «Шевченко-козачок поміщика Енгельгардта», «Шевченко-хлопчик з сестрою Катериною», «Зустріч Шевченка з сестрою Яриною після повернення з заслання» (всі — 80-і pp. 19 ст.) та глибокі за змістом і переконливі щодо трактування ілюстрації до поем «Гайдамаки» (1886) і «Невольник» («Сліпий»; 1887). Багато і плідно над ілюструванням творів Шевченка працював М. Микешин, автор своєрідних, сповнених романтики малюнків до «Ілюстрованого „Кобзаря“» (розпочав 1863). Серію епічних ілюстрацій до поеми «Гайдамаки» виконав 1883 — 86 О. Сластіон. Уперше образ поета-засланця відтворив у живопису К. Устиянович («Шевченко на засланні», 80-і pp. 19 ст.). Не раз до мотивів творчості поета звертався А. Манастирський («У ворожки», 1910; «Катерина», 1913). У 90-х pp. 19 ст. малюнки на сюжети Шевченкових творів«Причинна» (1893 — 94), «Гайдамаки» (1895), «Катерина» (1895, 1896), «Перебендя» (1897) виконав І. Їжакевич; для них характерні достовірна передача багатьох побутових деталей, суто народне трактування образів. Під час революції 1905 — 07 шевченківська тема набула гострого звучання в сатиричній графіці, зокрема в малюнках, які вміщувалися в худож.-сатиричному журн. «Шершень» [художники Ф. Красицький, В. Різниченко (Велентій), І. Бурячок, М. Яковлєв, П. Наумов]. У 1915 два малюнки (аквареллю та олівцем), присвячені Шевченкові, виконав Л. Пастернак; на них він зобразив поета разом з великим негритянським трагіком («Т. Шевченко і А. Олдрідж»).

Образ Шевченка завжди приваблював майстрів скульптури. Бюст поета вирізьбили Ф. Каменський, П. Забіла, В. Беклемішев, Ф. Балавенський та ін. За мотивами Шевченкової поезії Л. Позен створив виразну композицію «Кобзар» (1883), а Б. Едуардс — постать Катерини (1885). Особливої актуальності шевченківська тема набула під час проведення конкурсів на проект пам’ятника поетові для Києва 1911 — 14. У зв’язку з конкурсами розгорнулася гостра політ. боротьба демократич. сил проти чорносотенної реакції.

Поезія Шевченка стала невичерпним джерелом натхнення для рад. митців. Вони частіше звертаються й до відтворення образу самого поета. Вже в перші пожовтневі роки було встановлено пам’ятники поетові в Москві, Петрограді, на Україні. Шевченківську тематику широко використовували художники в живопису, плакаті й сатиричній графіці. Соціальної загостреності, глибини розкриття образів і змісту творів поета, реалістичної виразності живопису й малюнка дедалі більше набувають картини й ілюстрації І. Їжакевича: «Катерина» (цикл з 13 картин на сюжети однойменної поеми, 1927), «Тарас Шевченко — пастух» (1928), «Гайдамаки оволодівають Уманню», «Т. Г. Шевченко в майстерні В. Ширяєва» (1933), «Т. Г. Шевченко в рисувальних класах Академії мистецтв» (20-і pp.), «Перебендя» (1934), «Мені тринадцятий минало...» (кілька повторень-варіантів, усі — 1935 — 38), «Зустріч Т. Г. Шевченка з сестрою Яриною», «Похорон Т. Шевченка» (обидві — 1935). Над образом поета в традиціях реалістичного жанрового живопису працював П. Носко («Т. Шевченко серед кріпаків», 1927). Шевченка в молоді роки відтворив у скульптурі І. Севера («Молодий Т. Г. Шевченко», 1923). Триптих «Катерина» (ілюстрація до поеми Шевченка, 1929) виконала графік С. Налепинська-Бойчук, гравюру «Т. Г. Шевченко. 1814 — 1934» (1934) — О. Сахновська. Образ Шевченка багатогранно й глибоко відтворено в картинах, скульптурах і графічних композиціях, виконаних до 125-річчя з дня народження поета. Живописці багато уваги приділяли змалюванню окремих епізодів з життя Шевченка, наголошуючи при цьому на соціальній характеристиці, емоційній виразності полотен (К. Трохименко «Тарас Шевченко і Енгельгардт», В. Костецький «Т. Шевченко на засланні. Після муштри», С. Кручаков та І. Літинський«Т. Г. Шевченко в казармі», С. Прохоров «Т. Г. Шевченко на засланні», Г. Світлицький«Етап», М. Глущенко «Т. Г. Шевченко серед селян»; усі — 1939). Картини, що відзначалися побутовою достовірністю і сюжетною новизною, створили Д. Крайнєв («Друзі біля хворого Т. Г. Шевченка») та В. Савін («Зустріч Т. Г. Шевченка з М. С. Щепкіним у Нижньому Новгороді», обидві — 1939). Над циклом з п’яти композицій за мотивами поеми «Катерина» працював Ф. Кричевський (1937 — 40; залишився незакінченим). Цей твір є непересічним явищем рад. мистецтва; йому властиві глибоке проникнення в поетичний світ Шевченкових образів, точність виразного малюнка, чистота темперних фарб, досконалість і чіткість композиції. Широке коло сюжетів з життя Шевченка відтворили графіки, які видали до ювілею поета спеціальний альбом («Тарас слухає оповідання свого діда» М. Дерегуса, «Смерть батька Т. Г. Шевченка» Й. Дайца, «Малий Тарас малює в бур’яні» Б. Бланка, «Зустріч Т. Г. Шевченка з І. М. Сошенком у Літньому саду в Петербурзі» П. Борисенка, «Т. Г. Шевченко і його земляк Обеременко» Г. Бондаренка, «Т. Г. Шевченко серед представників російської революційно-демократичної літератури» В. Аверіна та ін.). Змістовні, узагальнені образи створив у техніці офорта В. Касіян («Шевченко серед селян», «Шевченко на Україні»). Соціально-викривальні мотиви Шевченкової поезії інтерпретували в сатиричній графіці А. Петрицький, Б. Фрідкін, К. Агніт-Следзевський, О. Пащенкота ін. Встановлено пам’ятники поетові в Харкові, Києві та Каневі. Виконано ряд станкових скульптур і творів малих форм (Д. Мойсеєнко «Тарас-пастух», «Т. Г. Шевченко-солдат», обидва твори — 1938; Г. Петрашевич «Знедолена», М. Гельман «Т. Г. Шевченко в Петербурзі», Г. Малкова «Т. Шевченко з казахськими дітьми», усі — 1939).

В роки Великої Вітчизн. війни 1941 — 45 образ Шевченка та його поезія надихали художників на виконання патріотично піднесених і сатирично загострених творів агітаційного мистецтва, зокрема плакатів (В. Касіян, М. Дерегус, І. Кружков та ін.). Для укр. образотворчого мистецтва повоєнних років характерне прагнення до філософ. осягнення образу Шевченка, до показу його особистої долі в зв’язку з істор. долею народу. В живопису ця тенденція найповніше виявилася в емоційно оповідній картині Г. Меліхова «Молодий Тарас Шевченко в майстерні К. П. Брюллова» (1947) та епічно-поетичному полотні М. Божія «Думи мої, думи...» (1959 — 60). Протягом 50-х pp. ряд цікавих за сюжетами картин виконано для експозиції Київського держ. музею Т. Г. Шевченка. Серед них живописною виразністю й поетичною переконливістю образу виділяються картини П. Сулименка («Вручення відпускної Т. Г. Шевченкові», 1949), М. Хмелька («Т. Г. Шевченко і М. С. Щепкін у Москві»), М. Дерегуса («Тарас слухає кобзаря»; обидві — 1956), а також цикл малюнків про дитячі та юнацькі роки поета. Особливо активно працювали митці над втіленням шевченківської теми в зв’язку з відзначенням 150-річчя з дня народження та 100-річчя з дня смерті поета, розширивши сюжетно-тематичні межі присвячених йому творів. Розмаїтішим, змістовнішим, людянішим стає образ Шевченка в живопису. Глибоко й проникливо втілюють характерні мотиви поетичної творчості Шевченка майстри графічного мистецтва. До багатьох творів поета вони звертаються вперше і в роботах прагнуть розкрити їхній філософський зміст.

Справді новаторський характер мали картини В. Югая, К. Філатова, Г. Васецького, що стосуються періоду заслання поета. В цих творах Шевченка змальовано сердечною і чуйною людиною, безпосередньою й щирою у ставленні до казах. народу, особливо до дітей, у своєму захопленні незвичною природою. Незламний бунтарський дух поета передано в картині Г. Томенка «Громадою обух сталить...» (1961) Переконливою живописною мовою розповідає Г. Меліхов про повернення поета із заслання в творі «Повернення» (1964) та про його дружбу з відомим негритянським трагіком у картині «Тарас Шевченко і Айра Олдрідж» (1963). В. Патик у картині «Т. Г. Шевченко на батьківщині» (1964) відтворює образ поета під час його першої подорожі на Україну. Прагненням до широкого узагальнення, до розкриття ролі і значення Шевченка у визвольній боротьбі народу позначений триптих А. Каца «Кобзар» (1964). Мотиви Шевченкової поезії покладено в основу композиції М. Кривенка «Гомоніла Україна, довго гомоніла...» і картини С. Подерв’янського «Покинута» (обидві — 1961). Про інтерес і глибоку повагу В. І. Леніна до Шевченка розповідає багатофігурна композиція С. Бесєдіна «В. І. Ленін та Н. К. Крупська на вечорі, присвяченому 100-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка в 1914 році у Кракові» (1964) та картина В. Задорожного «В. І. Ленін оглядає проект пам’ятника Т. Г. Шевченку» (1958). Всенародне схиляння перед генієм поета передав у картині «Велика туга» М. Чепик (1964). Засобами монументально-декоративного мистецтва шевченківську тему розкрили І. та М. Литовченки, Л. Орленко, С. Серветник, Г. Соколенко, М. Фіголь. Окреме місце тут посідають оригінальні мозаїчні композиції С. Кириченка та Н. Клейн (триптих «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...», 1959 — 60; «Та не однаково мені...», 1961; «Нічого кращого немає, як тая мати молодая...», 1963), а також декоративне мозаїчне панно (1969) на будинку середньої школи ім. Т. Г. Шевченка в Ташкенті, що його виконав В. Куткін. Як синтез багаторічної роботи художника над шевченківською темою з’явився глибоко узагальнений, філософськи осмислений образ поета в серії великих станкових ліногравюр В. Касіяна («Тарас Шевченко», 1960; «Шевченко з казахським хлопчиком», 1960; «Народ і слово Шевченка», 1962). Сміливим трактуванням теми відзначаються по-плакатному декоративні, цікаві щодо композиційного розв’язання ліногравюри В. Куткіна з серії «За мотивами творчості Т. Г. Шевченка» (1959 — 65), а також лапідарні й виразні за силуетом аркуші С. Караффи-Корбут з серії «За мотивами творів Т. Г. Шевченка». (1963 — 64). Поетичні літографії Н. Лопухової з серії «Доля жінки в творах Т. Г. Шевченка» (1964) та М. Попова «За мотивами „Кобзаря“ Т. Г. Шевченка» (1961 — 64). Викривальна гострота і політ. злободенність характерні для сатиричних графічних творів, що їх виконали за мотивами поезій Шевченка К. Агніт-Следзевський, Ю. Северин і В. Чернуха. Широке коло сюжетів з життя поета і його творчості розробляли в цей час скульптори. Величний пам’ятник Шевченкові споруджено в Москві 1964 (скульптори М. Грицюк, Ю. Синькевич та А. Фуженко). Багато створено скульптурних портретів Шевченка. В них митці прагнуть глибоко розкрити характер поета (роботи Е. Миська, П. Мовчуна, М. Лисенка, Г. Кальченко, В. Агібалова, Ф. Коцюбинського, І. Кавалерідзе та ін.), показати його у зв’язку з епохою, в яку він жив (М. Вронський «Т. Г. Шевченко і М. Г. Чернишевський», 1954, та ін.). В роботах за мотивами творчості Шевченка скульптори часто звертаються до оспіваних поетом образів жінок-страдниць, до теми материнства, до героїчних постатей народних повстанців, мотивів панщини й рекрутчини [М. Рябінін «Серце моє! Серце моє! Тяжко тобі битись...», І Коломієць«На панщині», «Єдиного сина, єдину дитину», усі — 1963 — 64; В. Борисенко — трилогія «Земля» («Кріпацтво», «Народження сівача», «На оновленій землі»), 1963 — 64; В. Бородай «Дума про волю», 1961; Н. Дерегус «Панщина», 1963; Л. Твердянська «Ви в наймах виросли чужії...», 1961 та ін.]. У багатьох творах митці, даючи фольклорне трактування образів, використовують і прийоми народної пластики (О. Супрун «Наймичка», 1964; В. Свида «На панському полі», 1961; Я. Ражба «Лілея», 1964, «Тополя», 1975. До образу Шевченка звертаються і живописці з братніх республік: киргиз К. Керімбаєв («Перед перевалом», 1963), казах М. Кенбаєв («Сучасник батьків», 1964), грузин Р. Стуруа («Зустріч Т. Г. Шевченка з грузинським поетом Акакієм Церетелі», 1964) та ін. Шевченківська тема посіла важливе місце в українському образотворчому мистецтві, сприяла його тематичному збагаченню й професійному зростанню, утвердженню принципів народності й реалізму. Іл. табл. XXIX — XXXII.

Літ.: Художня виставка, присвячена 100-річчю з дня смерті Т. Г. Шевченка. Каталог. К., 1961; Шевченко в образотворчому мистецтві. К., 1963; Юбилейная художественная виставка. Каталог. К., 1964; Державний музей Т. Г. Шевченка. Каталог фондів, в. 1. К., 1967.

О. О. Овдієнко.

Попередня     Головна     Наступна