Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 286-293.]

Попередня     Головна     Наступна            





О. О. Благовєщенський

ШЕВЧЕНКО В ПЕТЕРБУРЗІ
(1858-1861)



... 10 лютого 1858 року надійшов всемилостивіший дозвіл на проживання відставного рядового Шевченка в Петербурзі та на відвідування класів академії для вдосконалення в мистецтві, з тим, проте, щоб над ним було встановлено суворий поліційний нагляд і щоб начальство Академії мистецтв теж належним чином наглядало за ним, аби не обертав на лихе свій талант.

Шевченко, який перебував тоді в Нижньому Новгороді, одержав звістку про це від М. М. Лазаревського 25 лютого, в день своїх іменин.

«Сьогодні графиня (Толстая), — писав Лазаревський, — прислала до мене Сераковського, щоб я неодмінно приїхав до неї. Вона повідомила мені, що на клопотання графа Федора Петровича тобі дозволено жити в Петербурзі, під наглядом поліції і під покровительством графа, для дальшого вивчення живопису в Академії мистецтв. Графиня надзвичайно рада, що ти приїдеш сюди (ах, коли б ти знав щирість її серця і бажання робити якомога більше добра), і просить тебе, щоб ти поспішив. Вона каже, що ти маєш представитись президентові академії, що тобою цікавляться тепер усі художники і бажають найшвидшого твого приїзду. Знаючи зі слів Овсянникова і Шрейдерса, що ти вже звикнувся з Нижнім, я не знаю, як ти сприймеш цю звістку, але щиро скажу, що я радий, дуже радий не лише тому, що побачу тебе, але що тут можеш жити і краще, і корисніше для себе та інших у фізичному й моральному відношеннях. Посилаю тобі в окремому конверті 50 карбованців, на дорогу вистачить, бо тут гроші потрібніші».

1 березня на ім’я нижегородського губернатора було одержано від міністра внутрішніх справ офіційний папір про дозвіл Шевченкові жити /287/ в Петербурзі, а 2 березня він одержав від графині А. І. Толстої також листа:

«Отже, заповітні мрії мої здійснюються: я побачу вас незабаром, наш бажаний гостю, Тарасе Григоровичу! Ось уже тиждень, як прийшов папір з дозволом його величності жити вам у столиці й відвідувати академію. Приїжджайте швидше! Не можу більше писати: руки тремтять від нетерпіння й радості».

Чекаючи поліцейської перепустки до Петербурга, Тарас Григорович узявся переписувати «Відьму» для друку й правити «Лілею» та «Русалку».

7 березня він розставався із своїми нижегородськими друзями і завершив своє розставання у М. О. Дорохової тостом за здоров’я «святої заступниці» графині А. І. Толстої.

8 березня Шевченко залишив Нижній Новгород, шістнадцять днів прогостював у Москві в М. С. Щепкіна, відвідав там княжну Рєпніну, С. Т. Аксакова, Мокрицького, Бодянського, Забєліна, Якушніна та ін., а 27 березня приїхав до Петербурга й просто з вокзалу подався до свого друга М. М. Лазаревського. Увечері того ж дня пішов до графині Толстої, в якої зимові літературно-художні вечори ще не закінчилися. «Сердечнее и радостнее не встречал меня никто и я никого, как встретились мы с моей . святой заступницей и с графом Федором Петровичем», — казав Шевченко. Другого дня графиня Толстая представила Шевченка своїм знайомим,

а 12 квітня влаштувала обід на честь його повернення. У червні Шевченко переїхав до великого корпусу Академії мистецтв, де йому було відведено маленьку майстерню з одним вікном та антресолями для спання (праворуч від церкви); переїхав він сюди з тим, щоб зайнятися гравюрою. «О живописи, — писав він у своєму щоденнику, — теперь нечего и думать! Я и прежде был посредственным живописцем, а теперь и недавно. Десять лет неупражнения в состоянии сделать из великого виртуоза кабашного балалаєчника».

Гравірувальним класом в Академії мистецтв керували тоді заслужений вісімдесятирічний професор М. І. Уткін і автор гравюри з Рафаелевого «Преображення господнього» та хранитель естампів в імператорському Ермітажі Ф. І. Йордан. Учнями Йордана були Єфимов, Пожалостін та Александров, в Уткіна — один Д. Лебедєв. З травня 1858 року Шевченко в Ермітажі зустрівся і познайомився з Йорданом. Понад три години ходили вони ермітажними залами, подовгу зупинялись перед різними відомими картинами й естампами. Наприкінці Йордан запропонував Шевченкові бувати в нього й користуватися його порадами. «Итак, — зауважує Шевченко, — с божию и Иордановою помощью, принимаюсь за опыты...» Відтоді він по можливості почав підбирати колекцію естампів і клопотатись про майстерню в академії. Перед виїздом а Новопетровського укріплення поет думав зайнятися виключно гравюрою. «Для этого, — писав він у своєму щоденнику, — достаточно будет двух лет. Потом уеду на дешевий хлеб в мою милую Малороссию и примусь за исполнение эстампов, и первым эстампом моим будет «Казарма» с картины Теньера. Из всех изящных иекусств теперь мне более всего нравится гравюра: сколько прекрасних произведений, доступных только богатым, коптилось бы в мрачных галереях без гравюры! Кроме копий с великих /288/ мастеров, я думаю со временем выпустить в свет и собственное чадо: «Притчу о блудном сыне», приноровленную к современным нравам купеческого сословия».

З другого боку, дехто з друзів радив йому і в гравюрі дотримуватися сюжетів з історії і сучасного побуту Малоросії. Шевченко, взявшись за гравюру, як видно, цікавився великим в офорті й живописі Рембрандтом; почав малювати і гравірувати копії з офортів цього славнозвісного голландського майстра, брався відтворювати картини російської живописної школи, виступав як портретист. З усіх видів гравірування йому найбільше припало до душі гравірування на міді міцною горілкою (a l’eau forte). Майже всі його гравюри 1858 — 1861 років виконані цим способом. Першими граверними спробами Шевченка були: 1) п’ять копій з гравюр Рембрандта: «Виноградарі», «Сцена в купецькій конторі» та ін.; 2) дві хохлушки; 3) одаліска; 4) голівка; 5) автопортрет художника; 6) малоросійський селянин-подорожній та 7) «Спляча жінка з оголеними грудьми і папіроскою в руці».

У квітні 1859 року Шевченко, подаючи деякі з цих гравюр на розгляд ради Академії мистецтв, просив присудити йому звання академіка чи задати програму на одержання цього звання. Рада 16 квітня ухвалила визнати його «призначеним в академіки й задати програму на звання академіка з гравірування на міді». Крім цього важливого для Шевченка заохочення з боку академії, товариш президента, граф Ф. П. Толстой, тоді ж рекомендував його з найкращого боку міністру імператорського двору графу Адлербергу. Клопочучись про дозвіл Шевченкові виїхати на п’ять місяців у Малоросію для малювання етюдів з натури, граф Толстой, між іншим, 5 травня 1859 року писав міністрові двору, що відставний рядовий художник Шевченко, з дня приїзду до Петербурга, займався з особливим успіхом почасти живописом, а особливо гравіруванням на міді. Ми не знаємо, яку програму було задано Шевченкові радою на звання академіка. Безперечно те, що на щорічну академічну виставку 1860 року в залах академії він подав п’ять гравюр a l’eau forte: «Вірсавія» з картини Брюллова, два пейзажі з А. Мещерського й М. Лебедєва, автопортрет і етюд та, крім того, живописний автопортрет. Одержати академічне звання експоненту тодішніх виставок взагалі було важко. На виставці 1860 року, серед 370 експонентів з живопису, акварелі, скульптури, гравірування та архітектури, звертали на себе загальну увагу картини художників К. Брюллова («Облога Пскова»), Ф. Зав’ялова («Зішестя Христа в пекло»), Плешанова («Навернення Савла»), Реймерса («Свято в Римі»), братів Чернецових та багатьох ін., учнівські роботи К. Маковського, Г. Мясоєдова, І. Пелевіна, О. Литовченка, В. Якобія, М. Клодта, В. Перова, А. Попова та ін., гравюри Пожалостіна, М. Старикова та ін. З другого боку, разом з Шевченком на академічні звання претендували пансіонери академії: А. Мещерський, В. Сверчков, М. Бочаров, І. Кабанов, М. Клодт, О. Чернишов, академіки Лагоріо, М. Ерассі, І. Соколов, В. Худяков, художники О. Бейдеман, К. Бодрі, Р. Брандт та багато ін., більше десяти іноземних митців, серед них професори академій: Берлінської — гравер Лідеріц, Віденської — Ціммерман, Дюссельдорфської — А. Ахенбах, президент Женевського товариства образотворчого мистецтва Ш. Ембер та багато ін. Роботи всіх цих конкурентів розгляда-/289/лись і оцінювались ректорами К. Тоном, Ф. Бруні, професорами Басіним, О. Марковим, Нефом, Віллевальде, С. Воробйовим, П. К. Клодтом, Уткіним, Пименовим, Йорданом, Ляліним та ін. В оглядах виставки брали участь також товариш президента академії граф Ф. П. Толстой, віце-президент князь Г. Г. Гагарін і конференц-секретар Ф. Ф. Львов. На попередньому засіданні академічної ради 2 вересня 1860 року Шевченко, поряд з живописцями О. Бейдеманом, Ів. Борниковим, В. Пукирєвим та ін., був визнаний академіком гравірування, «зважаючи на майстерність і знання в мистецтві».

Імена Шевченка та інших новообраних членів академії проголошені були, під звуки сурм і литавр, на загальному річному урочистому зібранні академії 4 вересня конференц-секретарем Ф. Ф. Львовим. Крім названих, Шевченко виконав іще й такі гравюри: копія з картини Мурільйо «Св. родина», маленький малоросійський пейзаж, до «Цыган» Пушкіна, «Король Лір» і кілька портретів графа Ф. П. Толстого, Ф. А. Бруні, П. К. Клодта, славнозвісного в свій час трагіка Айри Олдріджа й нарешті свої власні. Автопортретів у 1860 році він награвірував чотири (три на міді міцною горілкою й один на сталі); зроблені вони з різних оригіналів, але досить схожі між собою; на них Шевченко уже немолодий. На одному портреті він у смушевій шапці, на другому в кожусі й смушевій шапці, на третьому в кожусі без шапки.

Крім гравірування, Шевченко в 1858 — 1861 роках малював сепією, олівцем і аквареллю. Сюжети для своїх малюнків та ескізів він брав здебільшого з історії і сучасного побуту Малоросії, а також із рідної йому природи. До них належать: великий малюнок сепією «Дніпровські русалки», начерки «Хмельницький перед Кримським ханом», «Смерть Хмельницького», «Мазепа, що вмирає в присутності Карла XII» та ін. До цього ж часу належить і ряд начерків та малюнків, на яких зображено казармені сцени й місцевості в каспійських степах.

Загалом у своїх гравюрах і малюнках 1858 — 1861 років Шевченко виступає обдарованим художником-реалістом, хоч і дещо розкидається: як офортист він брався і за портрет, і за жанр, і за пейзаж, і за випадкову ілюстрацію. На жаль, життя його в. Петербурзі складалось несприятливо для занять мистецтвом. Гравюри вимагали наполегливої, ретельної, копіткої праці, а в Шевченка не минало дня, щоб його не запросили на обід, на вечір, до театру, на прогулянку, на пельмені чи вареники — улюблені поетові страви. «Даже писем не дают написать. Нужно где-нибудь спрятаться... Боюсь, как бы мне не сделаться модной фигурой», — нарікав Шевченко. Вечори він проводив у графа Ф. П. Толстого, Лазаревських, Костомарова, Полонського, Жижиленка, в музикальній родині І. Л. Грінберг та багатьох інших. Приймали його також і в багатьох світських домах, наприклад, у Демидових, Мусіних-Пушкіних та ін., куди звичайно запрошували на вечори письменників і художників. У родині графа Толстого його приймали як свого, як рідного, ходив він туди мало не щодня, а іноді й по кілька разів. Квартира графа Толстого, до речі зауважимо, була тоді місцем зібрань учених, літераторів і художників. У визначені дні тижня тут збиралось усе, що було в Петербурзі хорошого, освіченого, вирізнялось своїми обдарованнями. В особливих випадках графиня А. І. Толстая посилала Шевченкові записочки із запрошенням. /290/

30 грудня 1858 року вона, наприклад, писала: «Будьте ласкаві, Тарасе Григоровичу, приходьте завтра від сьомої до десятої ранку; у нас читатиме Олдрідж. Запросіть Гулака Степановича й Куліша». Гра африканського трагіка Айри Олдріджа в ролях шекспірівського репертуару справляла на Шевченка сильне враження. Він шанував Даргомижського й Глінку і взагалі палко любив музику і спів, а іноді й сам співав тенором. Його улюбленими піснями були: «Ой зійди, зійди, зіронько...» і волзька бурлацька.

На вечорах Тарас Григорович... бував добродушним і говірким, а коли з ним заводив мову хтось йому несимпатичний, то ставав різким і причепливим. М. Й. Микешин звичайно супроводив його на вечори й назад. 4 липня 1858 року Шевченко між іншим писав своєму приятелеві, коменданту Новопетровського укріплення І. О. Ускову: «В Питере мне хорошо пока. Квартирую я в самой академии. Товариша художники меня полюбили, а бесчисленные земляки меня просто на руках носят. Одним словом, я совершенно счастлив». В його майстерню, крім Микешина, найчастіше ходили скульптор Ф. Ф. Каменський, живописець Г. Деньер та ін. Каменський у 1859 — 1860 роках конкурував на велику золоту медаль і ліпив погруддя Шевченка. Це погруддя було на виставці 1861 року як перша самостійна праця Каменського. А Деньер написав з Тараса Григоровича портрет, який теж подавав на виставку. З художників Тарас Григорович найближче був до Микешина і часто засиджувався у нього в майстерні, де тоді створювався пам’ятник тисячоліття Росії. Траплялось, що й сам Шевченко влаштовував вечірки для художників і друзів. Якось він одержав з рідних місць малоросійське сало і з цього приводу влаштував дружню вечірку. Гості зібралися в нижньому скульптурному класі, і коли Тарас Григорович трохи випив, вони зняли з постаменту фігуру Юпітера роботи Пименова й посадовили туди його. Сидячи на місці Юпітера, Шевченко розважав своїх друзів розповідями, спогадами. Було це пізно вночі. Гості з надзвичайною увагою слухали його. Та ось несподівано відчинилися двері — і з’явився професор Пименов. Шевченко зіскочив зі своєї кафедри й через вікно вистрибнув у сад. Пименов тим же шляхом кинувся наздоганяти його, але марно. Зауважимо, до речі, що Шевченко особливо вмів розважати жінок і користувався їх прихильністю. Але після невдачі у коханні до простої української дівчини Ликери він взагалі почав недружелюбно ставитися до них.

В останні роки, як і завжди, Тарас Григорович потребував грошей, . і він за безцінь продавав свої малюнки. Незадовго перед смертю він, наприклад, продав одній поміщиці (Сухановій) за 75 карбованців чотири великих малюнки (сепії), що відтворювали казармені сцени, пережиті в Новопетровському укріпленні.

Одержавши звання призначеного в академіки, Шевченко зважився здійснити свою заповітну мрію — відвідати рідні місця і 5 травня 1859 року подав до правління Академії мистецтв прохання про видачу йому дозволу на проїзд у губернії Київську, Чернігівську та Полтавську, терміном на п’ять місяців, для поправлення здоров’я і малювання етюдів з натури.

Перешкод для цієї поїздки не знайшлося, оскільки Шевченко, за відзивом графа Ф. П. Толстого, повернувшись 1858 року до Петербурга, /291/ «не дав ані найменшого приводу в академії до зауваження щодо його поведінки та напрямку думок», але білет на проїзд у Малоросію був виданий йому від санктпетербурзького поліцмейстера тільки в перших числах червня як відставному рядовому-художникові. М. К. Чалий у своїй книжці «Жизнь и произведения Т. Шевченко» (вид. 1882 p., c. 139) зазначає, що Академія мистецтв тільки 29 травня одержала від III відділу повідомлення, що проти виїзду Шевченка в Малоросію заперечень немає. Повернувшись із поїздки на батьківщину у вересні 1859 року, Шевченко знов почав жити як і раніше. Різні знайомства заважали його заняттям. Крім того, задумавши одружитись і купити собі садибу на березі Дніпра, він усе відкладав серйозніші роботи до влаштування власної «робочої». На жаль, часті відвідини знайомих родин, за винятком артистичних вечорів графа Толстого, часте сидіння за хмільним столом шкідливо позначались на його здоров’ї, вже й без того підточеному минулими злигоднями. З листопада 1860 року він почав часто хворіти. Зустрівшись у Лазаревського з лікарем Барі, він поскаржився на біль у грудях. Вислухавши його, лікар радив йому поберегтися. Відтоді здоров’я його гіршало з дня на день. Січень і майже весь лютий 1861 року він буквально безвихідно просидів удома і, далі займаючись гравюрою, писав копію з свого портрета й почав портрет однієї дами. У лютому М. І. Костомаров пішов провідати Шевченка й дізнатися про стан його здоров’я. Поет сидів за столом; навколо були безладно розкидані незакінчені роботи.

Він показав гостю золотий годинник, який збирався носити після одужання. Досі нестатки не дозволяли думати про таку розкіш. Він якось по-дитячому тішився цією іграшкою. У цей же день хворий зібрався ще на силі написати вітального листа до управителя графа Шувалова, І. Мокрицького, який був того дня іменинник:

«Многоуважаемый Иван Николаевич! Поздравляю Вас с вожделенным днем Вашего святого ангела, извините, что я не могу лично принести моего искреннего поздравления, я болен, друтой месяц не только на улицу, меня и в коридор не пускают. И не знаю, чем кончится моє затворничество. Глубоко кланяюсь Марье Львовне и лобызаю ваших деточек. От души желаю вам повеселиться по-прошлогоднему. До свидания. Искренний Ваш Т. Шевченко. 24 февраля 1861 г.».

У суботу 25 лютого, в день іменин Тараса Григоровича, хворого відвідав М. М. Лазаревський і застав його в жахливих муках, він сидів на ліжку й важко дихав. Майже всю ніч на 26 лютого хворий провів, сидячи на ліжку, упершись у нього руками: біль у грудях не дозволяв йому лягти. Він то запалював, то гасив свічку. М. М. Лазаревський зайшов До нього ще об одинадцятій годині ночі й побачив, що він сидить без світла. 26 лютого, о п’ятій годині ранку, Тарас Григорович попросив залишеного при ньому академічного служителя Єфимова приготувати чай і випив склянку з вершками. «Прибери ж ти тепер тут, а я зійду вниз». З антресолів Тарас Григорович спустився до майстерні, охнув, упав біля сходів і о пів на шосту ранку його не стало. У метричних книгах академічної Катерининської церкви від 26 лютого 1861 року записано: «Академік Тарас Григорович Шевченко помер 26 лютого від водяної хвороби, похований 28 лютого». Запис цей скріплений підписами священи-/292/ка Денисова, диякона Постникова і дячка Яковлєва. Майно померлого в будинку академії Шевченка, за розпорядженням першого департамента управи благочинія від 14 березня 1861 року, було описане в присутності академічного поліцмейстера капітана першого рангу Набатова і старшого помічника наглядача 1-го кварталу Васильевської часті Китченка, і до 31 березня, тобто до оцінки й передачі колезькому раднику М. М. Лазаревському, зберігалося в академії. При оцінці майна, крім помічника наглядача Китченка, були присутні як експерти: академік О. Лебедєв, майстер по золоту Ів. Міллер, кравець Якобсон, мебляр Л. Бенерец, майстер по міді М. Почин. Усе Шевченкове майно було оцінене в 150 крб. 15 коп. Кожен експерт проставляв ціни, які хотів. Золотий кишеньковий годинник з трьома кришками, на тринадцяти каменях, під № 5372, фабрики Тобіаса, золотий до нього ланцюжок і такий же ключ, годинник, стінний, паризький, у круглій дерев’яній дубовій рамі, сховані в окремому футлярі три разки коралів і на одному з них хрест золотий з бірюзою, на другому — медальйон з портретом Шевченка, на третьому — серце із золота з бірюзою, золота шпилька з коралами, черепахова табакерка із золотою і срібною насічкою і в ній дві золоті обручки, наперсток срібний визолочений, три золоті запонки, така сама шпилька з кораловою голівкою, чайна срібна ложечка, дві скриньки — мозаїкова й дерев’яна, оббита шкірою, і термометр оцінені були в 53 карбованці; 17 мідних гравірувальних дощок різного розміру, 7 гравірованих у дерев’яних під горіх і під склом рамах картин, на яких зображено сцени й портрети, оригінальна гравірована картина Рембрандта «Притча про робітників на винограднику», дві великі гравюри пейзажів Калама, 38 картин різного розміру — гравірованих і мальованих портретів, фотографічний знімок з картини Брюллова «Благовіщення» в рамці горіхового дерева — в 51 крб. 15 коп.; оббитий клейонкою турецький диван, два звичайних столи — один круглий на одній, другий на чотирьох ніжках, дзеркало складане в рамці горіхового дерева, скриня — в 1 крб. 80 коп.; три скриньки з акварельними та олійними фарбами, мольберт горіхового дерева, дві палиці, з яких одна з емалевою ручкою — в 6 крб., два жіночих пальта, одне драпове сіре, а друге таке ж біле, обшите золотим шнурком, три сукняних чоловічих пальта, один сюртук сукняний, два таких самих жилети, такий же фрак, чотири парусинових пальта і четверо таких же панталон, жилетка парусинова, чоловічий малоросійський одяг — кобеняк сукняний, свита з верблюжого сукна, смушева шапка, два кожухи, вкритих сукном, два капелюхи пухових сірих, капелюх солом’яний чоловічий, малоросійський жіночий одяг — плахта вовняна картата, жіноча корсетка з вовняної матерії коричневого кольору, спідниця картата вовняна, шмат вовняної матерії блакитного кольору близько 7 аршин, сорочок чоловічих полотняних 27, підштанків 7, рушників 6, серветок 9, носових хусточок 15, галстук білий бавовняний, панчіх жіночих бавовняних 3 пари, дитячих — 1 пара, два рушники, одна наволочка полотняна, вишита червоними простими нитками й шовком, і китайські пантофлі — у 38 крб. 65 коп.; три каструлі, самовар старої форми, лампа столова жовтої міді із скляним матовим ковпаком, прес-пап’є бронзове у вигляді лежачого лева — в 4 крб. /293/

Спадкоємцями цього майна стали рідні брати Шевченка Микита і Йосип Григоровичі, вільновідпущені з селян поміщика Фліорковського, що жили в селі Кирилівці, Звенигородського повіту, Київської губернії.

27 березня від них в Академії мистецтв одержано було прохання. Називаючи себе єдиними спадкоємцями Т. Г. Шевченка, вони просили все майно свого брата передати М. М. Лазаревському, який, за їхнім дорученням, міг продати його чи переслати ім. Власноручний підпис на проханні й дорученні цих спадкоємців 18 березня був засвідчений, з прикладенням печатки, виконуючим обов’язки пристава 3-го стану Канівського повіту, Київської губернії, колезьким секретарем Климанським. На підставі цього доручення М. М. Лазаревський під розписку прийняв у своє розпорядження всі описані Шевченкові речі. Дивно, чому не ввійшли в опис і взагалі куди поділися його книжки, малюнки та ескізи.

Книжок Тарас Григорович не збирав і взагалі не любив читати. Але твори Міцкевича, наприклад, були в нього настільними. Немає сумніву, що на столі й на підлозі в нього валялись окремі книжки «Современника». Крім того, М. Й. Микешин твердить, що в липні 1861 року М. М. Лазаревський показував йому досить велике зібрання малюнків, що лишилося після смерті Шевченка. Серед них особливо вирізнялись десять малюнків сепією: «Притча про блудного сина», пристосована до сучасних звичаїв купецького стану.

Дуже шкода, що весь художній спадок Т. Г. Шевченка розійшовся частинами і в різні руки. У бібліотеці Академії мистецтв зібрані й збереглися лише три естампи з його гравюр: 1) «Вірсавія» з К. Брюллова; 2) ескіз напівоголеної лежачої жінки з папіроскою та 3) селянин-зборщик.

Ми знаємо, що частина оригінальних малюнків Шевченка зберігається у М. Й. Микешина, частина у Тарновського.








О. О. Благовєщенський

ШЕВЧЕНКО В ПЕТЕРБУРЗІ (1858 — 1861)


Вперше надруковано в журн. «Исторический вестник», 1896, № 6, с. 896 — 905. Подається за першодруком.

Благовєщенський Олександр Опанасович (1846 — 1894) — діловод Академії мистецтв. У своїй статті про Шевченка використав документи з архіву Академії мистецтв, щоденник Шевченка, листування сучасників та інші матеріали.

...одержав звістку про це від М. М. Лазаревського... — Лист М. Лазаревського до Шевченка від 20 лютого 1858 р. («Листи до Т. Г. Шевченка», с. 136) цитується в статті О. Благовєщенського з розбіжностями в тексті.

...одержав від графині А. І. Толстої такого листа... — Текст його в статті наведено неточно (див. «Листи до Т. Г. Шевченка», с. 138).

Чекаючи поліцейської перепустки до Петербурга... — Неточна цитата з що-/487/денника Шевченка (т. 5, с. 208), звідки взято й наведені далі рядки (цитуються теж не скрізь точно).

Дорохова Марія Олександрівна (1811 — 1867) — начальниця Нижегородського інституту благородних дівчат, родичка кількох декабристів. Шевченко познайомився з нею 31 жовтня 1857 р. (т. 5, с. 158), часто відвідував її в Нижньому Новгороді, намалював її портрет, а також портрет її вихованки Ніни, дочки декабриста І. Пущина (нині не відомі).

...шістнадцять днів прогостював у Москві в М. С. Щепкіна... — По дорозі з Нижнього Новгорода Шевченко перебував у Москві з 10 по 26 березня 1858 р. Коло осіб, з якими він там зустрічався, далеко не вичерпується перерахованими тут іменами.

...відвідав там княжну Рєпніну... — Ця зустріч відбулася 17 березня 1858 р. і не справила сподіваного враження на поета: його прикро вразило те, що давня приятелька «вдарилася в ханжество» (т. 5, с. 212).

Аксаков Сергій Тимофійович (1791 — 1859) — російський письменник. Виявляв інтерес до Шевченка, передав йому через М. С. Щепкіна до Нижнього Новгорода свою книгу «Семейная хроника» з дарчим написом. Шевченко знав і високо цінував творчість С. Аксакова, надсилав йому рукописи своїх повістей і робив спроби опублікувати їх за його допомогою. Вперше він зустрівся з С. Аксаковим 22 березня 1858 р. і вважав знайомство з ним одним із найцікавіших у Москві (т. 5, с. 216).

Забєлін Іван Єгорович (1820 — 1909) — російський історик і археолог. Шевченко познайомився з ним 21 березня 1858 р. (т. 5, с. 215), бажаючи оглянути разом з ним Оружейну палату, де Забєлін служив протягом довгого часу.

Якушкін Євген Іванович (1826 — 1905) — російський етнограф, юрист і громадський діяч. Син декабриста, збирав і видавав матеріали з історії суспільно-визвольного руху. Зустрівся з Шевченком 19 березня 1858 р. у книгарні Щепкіна Миколи Михайловича (1820 — 1886) і подарував поетові портрет російського просвітителя М. Новикова (т. 5, с. 213).

Уткін Микола Іванович (1780 — 1863) — російський гравер, академік Академії мистецтв. За часів навчання Шевченка був керівником гравірувального класу (до 1850 р.) і хранителем гравюр в Академії мистецтв. Шевченко згадув його в щоденнику в перші дні після повернення до Петербурга (т. 5, с. 237).

Йордан Федір Іванович (1800 — 1883) — російський гравер, академік Академії мистецтв, керівник гравірувального класу з 1850 р. Шевченко познайомився з Ф. Йорданом одразу по приїзді до Петербурга, з вдячністю згадував його готовність допомогти опанувати гравірувальне мистецтво (т. 5, с. 235 — 236).

Першими граверними спробами Шевченка... — Інтерес до гравюри виник у Шевченка ще в часи навчання у К. Брюллова, його першими спробами в цій Галузі були естампи альбома «Живописная Украина» (1844). Вирішивши вдосконалюватись у гравірувальному мистецтві після заслання, Шевченко копіював твори визначних художників минулого і працював над власними гравюрами в техніці офорта й акватинти.

...п’ять копій з гравюр Рембрандта... — Йдеться про офорти Шевченка, що в копіями офортів великого голландського художника Рембрандта ван Рейна (1606 — 1669): «Автопортрет з шаблею» (т. X, № 104), «Лазар Клап» (т. X, № 105), «Поляк з шаблею» (т. X, № 106), «Притча про робітників на винограднику» (т. X, № 32). Під «Сценою в купецькій конторі» мемуарист, можливо, мав на увазі офорт Рембрандта «Лихвар», відбиток якого вивчав Шевченко. Його /488/ гравюра на цей сюжет не відома; протягом довгого часу «Сценою у лихваря» називали також гравюру Шевченка «Притча про робітників на винограднику».

...дві хохлушки... — офорти Шевченка «Дві дівчини» (т. X, № 32, 100).

...одаліска... — офорт з таким сюжетом нині не відомий. Можливо, йдеться про якусь втрачену гравюру за малюнком Шевченка «Турок з одаліскою» (т. X, № 103).

«Спляча жінка...» — офорт «Сама собі в своїй господі» (т. X, № 47).

...подаючи деякі з цих гравюр на розгляд ради Академії мистецтв... — Звернувшись 16 квітня 1859 р. до ради з офіційним проханням присвоїти йому звання академіка, Шевченко подав на її розгляд свої офорти «Притча про робітників на винограднику» (за картиною Рембрандта) і «Приятелі» — за картиною російського художника Соколова Івана Івановича, 1823 — 1910 (т. X, № 38). Після подорожі на Україну Шевченко зробив під цим офортом підпис: «Ой встань, Харьку, ой встань, батьку, просять тебе люде», що є ремінісценцією народної пісні про ватажка селянського повстання (див.: Жур Петро. Третя зустріч. К., Дніпро, 1972, с. 78 — 79). Рада академії визнала Шевченка «призначеним в академіки» й задала йому програму для здобуття цього звання («Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 472).

...товариш президента граф Ф. П. Толстой... — Навесні 1859 року в керівництві Академії мистецтв сталися несприятливі для Шевченка зміни. В травні 1859 р. графа Ф. Толстого, який понад три десятиліття був віце-президентом академії, усунуто з цього поста й переведено на символічну посаду «товариша (тобто заступника, помічника) президента». Віце-президентом академії став князь Г. Гагарін. Одночасно (в червні 1859 р.) Ф. Львов замінив В. Григоровича на посаді конференц-секретаря академії (див.: Кондаков С. Н. Юбилейный справочник императорской Академии художеств. 1764 — 1914. Ч. 1. СПб., 1914, с. 45). Зроблено це було під тиском сестри царя Олександра II, великої княгині Марії Миколаївни, яка з 1852 р. стояла на чолі Академії мистецтв і була не задоволена дедалі наростаючими виявами демократизму й творчої незалежності в середовищі художньої інтелігенції, які незмінно підтримував Ф. Толстой і прогресивна професура академії.

...на щорічну академічну виставку... він подав п’ять гравюр... — офорти Шевченка «Вірсавія» (за незакінченою картиною К. Брюллова 1831 р.) — т. X, № 54; «Дуб» (за малюпком (1860) російського художника Мещерського Арсенія Івановича, 1834 — 1902) — т. X, 56; «Вечір в Альбано поблизу Рима (ліс)» за пейзажем (1836) російського художника Лебедева Михайла Івановича (1811 — 1837) — т. X, № 42; один з офортних автопортретів та етюдів, а також виконаний олійними фарбами автопортрет. Як повідомляла тогочасна преса (див.: «Русский художественный листок», 1860, № 36, с. 151 — 154), цей портрет призначався для лотереї на користь видання букваря. Оскільки портрет з виставки купила велика княгиня Олена Павлівна, Шевченко написав для лотереї інший автопортрет (т. X, № 67).

У звітах про академічну виставку 1860 p., надрукованих у газ. «Северная пчела» (1860, 17 вересня, № 206 та 24 вересня, № 212), Шевченкові помилково був приписаний портрет Петра I, а також замість названих вище офортів за пейзажами А. Мещерського та М. Лебедева згадано нібито гравіровані Шевченком портрети цих художників. Шевченко мав намір публічно спростувати ці помилки і почав писати відповідного листа до однієї з петербурзьких газет, але не закінчив його (чернетку див.: т. 6, с. 300). /489/

...поряд в живописцями О. Бейдеманом ... та iн. — Одночасно з Шевченком звання академіка Академії мистецтв було присвоєно дев’яти архітекторам; і дванадцяти художникам, серед яких було й кілька визначних майстрів реалістичного живопису (див.: Петров П. Н. Сборник материалов для истории императорской Санктпетербургской Академии художеств за сто лет ее существования, ч. III. СПб., 1866, с. 355).

Бейдеман Олександр Єгорович (1826 — 1869) — російський художник, учень К. Брюллова, з 1861 р. ад’юнкт-професор Академії мистецтв. Приятелював з К. Трутовським і Л. Жемчужниковим, які залишили про нього теплі сяогади (див.: Жемчужников Л. Мои воспоминания из прошлого. Л., Искусство, 1971, с. 243 — 265).

Пукирєв Василь Володимирович (1832 — 1890) — російський художник, один з основоположників реалізму в живопису першої половини XIX ст. Разом з ним звання академіка одержав також художник Чернишов Олексій Пилипович (1824 — 1863), родом з Оренбурга, який з 1842 р. навчався в Академії мистецтв, згодом зустрічався з Шевченком на засланні, клопотався про полегшення його служби, листувався з ним («Листи до Т. Г. Шевченка», с. 60 — 61, 79), передавав його листи петербурзьким знайомим, змалював Шевченка в колі польських політичних засланців в Оренбурзькому краї.

...був визнаний академіком гравірування... — Рішення ради Академії мистецтв про це винесено 2 вересня 1860 р. (в першодруку спогадів О. Благовєщенського помилково — «2 жовтня»), урочисте проголошення відбулося на загальних річних зборах академії 4 вересня 1860 p., диплом про присвоєння Шевченкові звання академіка Академії мистецтв датовано 31 жовтня 1860 р. («Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 535 — 536, 540).

Крім названих, Шевченко виконав іще й такі гравюри... — копія з картини Мурільйо «Свята родина» (т. X, № 29); ілюстрація до «Цыган» Пушкіна — йдеться про ксилографію К. Афанасьєва, довгий час приписувану Шевченкові (див.: т. X, № 305); «Король Лір» — малюнок Шевченка, виконаний для книги: Франц Кобелль. Гальванография или способ производить гальванически медные доски для печатания кистью работанных рисунков. СПб., 1843. Гравюру з цього малюнка, виконану способом гальванокаустики, вміщено в названій книжці (с. 54). Крім того, в нині не відомому альбомі Шевченка художник В. В. Ковальов бачив малюнок сепією «Король Лір»: «Енергійна постать короля, майже роздягненого, який, з факелом у руках, у приступі безумства, біжить підпалити свій палац... Ескіз Тараса Григоровича справляв сильне враження також ефектним освітленням» (див.: «Мистецька спадщина Т. Г. Шевченка», вип. 1. К., Вид-во АН УРСР, 1959, с. 36).

...кілька портретів... — Портрет графа Ф. Толстого (т. X, № 64), портрет Ф. Бруні (т. X, № 63), портрет П. Клодта (т. X, № 65). Гравірований Шевченком портрет А. Олдріджа не зберігся. Мемуаристом не згадано останній із цієї серії гравірований портрет І. Горностаєва (т. X, № 66).

Автопортретів... він награвірував чотири... — Нині відомо шість гравірованих автопортретів Шевченка (т. X, № 51, 52, 53, 60, 61, 62); згадуваного мемуаристом автопортрета «в кожусі без шапки» серед них немає.

...великий малюнок сепією «Дніпровські русалки»... — Малюнок на сюжет «Як русалки місяць ловлять» (т. X, № 35) був виконаний Шевченком на замовлення П. Кочубея (як ескіз для майбутніх розписів стін і плафона в його будинку). /490/

...начерки «Хмельницький перед Кримським ханом». — Див. т. X, № 90 — 92; «Смерть Хмельницького» — малюнок Шевченка, виконаний у 1836 — 1837 роках у Петербурзі (т. VII, кн. 1, № 8); «Мазепа, що вмирає в присутності Карла XII (т. VII, кн. 2, № 286).

До цього ж часу належить і ряд начерків та малюнків, на яких зображено казармені сцени й місцевості в каспійських степах. — Ці малюнки були зроблені Шевченком на засланні, а не в 1858 — 1861 роках, як вважає мемуарист.

Грінберг Ізабелла Львівна (1833 — 1877) — російська співачка й письменниця. Познайомилася з Шевченком у квітні 1858 p., брала участь в аматорському концерті 13 квітня 1857 p., влаштованому родиною Толстих, щоб зібрати для Шевченка кошти на повернення із заслання. Шевченко згадував про неї в щоденнику (т. 5, с. 238, 239, 242), намалював її портрет (нині не відомий) і подарував автограф свого вірша «Утоптала стежечку».

...посилала Шевченкові записочки із запрошенням. — Збереглися чотири таких записки А. Толстої, яка запрошувала Шевченка на зустрічі з декабристом В. Штейнгелем, письменником П. Плетньовим, актором А. Олдріджем та ін. («Листи до Т. Г. Шевченка», с. 142, 144, 148, 154).

30 грудня... писала... — Цей лист А. Толстої мемуарист цитує неточно й датує помилково 1859 роком (див. «Листи до Т. Г. Шевченка», с. 154, 282).

«В Питере мне хорошо пока» — цитата з листа Шевченка до І. Ускова від 4 липня 1858 р. (т. 6, с. 218 — 219).

Каменський Федір Федорович (1836 — 1913) — російський скульптор, академік Академії мистецтв. Скульптурний портрет Шевченка задумав ще за життя поета; на основі його посмертної маски створив погруддя Шевченка, гіпсова відливка якого була вперше виставлена 1861 р.

Деньер Генріх Йоганн (Андрій Іванович) (1820 — 1892) — російський художник і фотограф. Одночасно з Шевченком учився в К. Брюллова в Академії мистецтв. 1858 року зробив фотознімок Шевченка в шапці й кожусі, за яким 1860 р. Шевченко вигравірував автопортрет (т. X, № 62).

Пименов Микола Степанович (1812 — 1864) — російський скульптор, професор Академії мистецтв.

...подав до правління Академії мистецтв прохання... — Див.: «Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 475.

Перешкод для цієї поїздки не знайшлося... — Насправді міністр імператорського двора граф В. Адлерберг, якому була підпорядкована Академія мистецтв, та шеф жандармів князь В. Долгоруков усіляко зволікали видачу Шевченкові дозволу на цю поїздку.

...білет... був виданий йому... тільки в перших числах червня... — Дозвіл поліцмейстера виїхати на Україну Шевченкові видано 25 травня 1859 p., ще до того, як було одержано офіційне розпорядження міністра імператорського двора та III відділу.

Повернувшись із поїздки на батьківщину... — До Петербурга Шевченко прибув 7 вересня 1859 р. Мемуарист не згадує тут про те, що на Україні Шевченка втрете заарештували, а його передчасне повернення було вимушеним.

...портрет однієї дами — останній живописний твір Шевченка, нині не відомий (див. т. X, № 167).

...М. І. Костомаров пішов провідати Шевченка... — Костомаров був у Шевченка 24 лютого 1861 p., напередодні дня його народження. /491/

...показав гостю золотий годинник... — Як свідчить розписка годинникаря Шпергаазє (ІЛ, ф. 1, № 506), Шевченко придбав його 15 лютого 1861 р.

Мокрицький Іван Миколайович (нар. 1822 р.) — управитель канцелярії петербурзького обер-поліцмейстера (яким до 1860 р. був граф П. Шувалов). Шевченко познайомився з ним 1844 р. в Петербурзі, зустрічався після заслання на службі й удома. Написаний Шевченком за день до смерті лист до нього (поздоровлення з іменинами) від 24 лютого 1861 р. (т. 6, с. 281) є останнім автографом поета.

...було описане в присутності... — Прізвища та ініціали присутніх при цьому осіб О. Благовєщенський наводить неточно. Тут їх подано за офіційними документами («Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 545 — 549).

Дивно, чому не ввійшли в опис і взагалі куди поділися його книжки... — Список книжок особистої бібліотеки Шевченка, складений після його смерті Д. Каменецьким, нині зберігається в ІЛ (ф. 1, № 461, 462). Опублікований І. Айзенштоком у журн. «Червоний шлях», 1923, № 8, с. 236 — 240. Передрукований у кн.: Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. К., Дніпро, 1976, с. 340 — 345. За свідченням М. Лазаревського, 4 червня 1861 р. бібліотеку Шевченка було передано на збереження Ф. Черненку, а сплачені за неї петербурзькою громадою гроші віддано братам поета. Дальша доля бібліотеки не відома, окремі книжки з неї зберігаються в кількох державних сховищах.

...взагалі не любив читати. — Це твердження не відповідає дійсності, воно спростовується численними свідченнями широкої начитаності Шевченка.












Попередня     Головна     Наступна            


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.