[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 305-308.]

Попередня     Головна     Наступна            

М. К. Чалий

ВІДВІДАННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКОМ ЦУКРОВОГО ЗАВОДУ ЯХНЕНКА І СИМИРЕНКА

Повернувшись із заслання, Тарас Григорович навесні 1859 року здійснив свою заповітну мрію — відвідати рідні місця. Наприкінці травня він виїхав з Петербурга і після тривалої подорожі дістався до Переяслава. Відпочивши з дороги у свого давнього приятеля Козачковського, він Дніпром вирушив у Прохорівку, на Михайлову Гору до М. О. Максимовича. Прогостювавши там кілька днів, поет так само по Дніпру поплив до Городища, на цукровий завод Яхненка і Симиренка.

На той час справи фірми Яхненка і Симиренка були саме в розквіті. Завод їхній своїм значним цукровим виробництвом і величезною зразковою механічною майстернею славився мало не на всю Росію. І справді, за кріпацтва тут — на заводі братів Яхненків і Симиренка — панувала вільнонаймана праця, щедро оплачувана. Турбота і піклування хазяїв про добробут робітників і службовців на заводі були безмірні: упорядковані в санітарному відношенні казарми, парові лазні, розкішна лікарня з багатою аптекою, чудова церква, бібліотека, училище на 150 учнів з сімома викладачами, більшість з яких мала університетську освіту. Викладання провадилось за програмою технічних училищ.

У краї з переважно кріпосним населенням це рідкісне явище було світлим і глибоко відрадним. Не дивно, що Тарас Григорович, приїхавши на свою батьківщину, поспішив насамперед побачити городищенський завод братів Яхненків і Симиренка, котрі були, як і сам він, кріпаками...

Наприкінці червня Шевченко заїхав до одного із службовців заводу, /306/ Олексія Івановича Хропаля, і, не заставши його дома, подався до Платона Федоровича Симиренка, головного керівника справами фірми. Повернувшись додому і довідавшись, що в нього був Шевченко, Хропаль слідом за ним пішов до Симиренка. Через кілька хвилин поет був з усіма як свій. Та цього разу відвідини його обмежились лише кількома годинами.

Через кілька днів він знову приїхав, уже з наміром пожити в Городищі довше. Влаштувався він на квартирі Хропаля з великим комфортом. Вечорами туди приходили деякі службовці заводу, люди із солідною освітою. Поет часто запалювався, розповідав веселі анекдоти, читав свої вірші, вписані дуже дрібним почерком в невелику оправлену книжечку, яку він звичайно носив за халявою. Такого художнього читання нікому з присутніх не доводилося чути ні доти, ні після того.

«Глибоко вкарбувався в мою пам’ять, — казав О. І. Хропаль, — прочитаний ним вірш «Сон»:

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно, сповитеє, кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий —

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та й на своїм веселім полі

Свою-таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

Та й усміхнулася небога,

Проснулася — нема нічого...

На сина глянула, взяла

Його гарненько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

Останню, може; бог поможе,

Той сон твій справдиться...

У самий розпал діяльності комісій по звільненню селян цей вірш вразив усіх нас, мов електричним струмом».

Обідав Тарас Григорович у Платона Федоровича. До нього виявляли найщирішу гостинність. Після обіду звичайно ішли оглядати завод з усіма його службами. Шевченка багато що дивувало, багато що викликало в нього захоплення, а, оглянувши училище, він поривчасто обняв К. М. Яхненка, поцілував його і з почуттям промовив:

— Батьку! Що ти тут наробив! — І на очах його з’явилися сльози.

Якось мова зайшла про те, що в продажу давно немає творів Кобзаря, на що поет зауважив, що видавці скупляться, а сам він для цього не має грошей. Тоді йому було запропоновано матеріальну підтримку.

Захоплюючись садом Хропаля, поет висловив бажання такий самий садочок розвести в себе, у своїй майбутній садибі на березі Дніпра. Йо-/307/му і в цьому пообіцяли допомогти: на заводі були свої садівники, багаті шкілки фруктових дерев, різних декоративних рослин і кущів, а маючи свій пароплав на Дніпрі, Яхненко пообіцяв навіть перевезти дерева в Канів. Одне слово, йому обіцяли влаштувати сад на його смак, без ніякого з його боку клопоту й витрат.

Під час перебування. Шевченка на заводі О. І. Хропаль, роблячи свої розпорядження по роботі, зайшов до одного із службовців, на квартирі якого постійно зупинялися чини поліції, що приїздили на завод; там застав він пристава Добржинського, якому в розмові, між іншим, сказав, що в нього ночує Шевченко.

— Який Шевченко? Може, академік?

— Авжеж, академік!

Пристав схопився, мов опечений.

— От спасибі, що сказали. Я щойно одержав розпорядження від справника наглядати за ним. Тепер я знаю, де він перебуває. От і відзначусь перед начальством, — додав він півголосом, наче сам собі.

Цього разу Тарас Григорович Шевченко пробув у Городищі три доби. В останній день, на заході сонця, він ніби щось згадав і, звернувшись до Хропаля, попросив дати коней, пояснивши, що йому треба поїхати в Кирилівку, а потім у Корсунь до свого родича Варфоломія Шевченка. Коней було подано, і Олексій Іванович мало не силою змусив його взяти свій теплий бурнус, бо ніч, незважаючи на червень, обіцяла бути досить холодною, а Тарас Григорович був одягнений у легке парусинове пальто. На третій день коні повернулися з бурнусом...

Прибувши в Петербург, Тарас Григорович насамперед взявся готувати до друку свій «Кобзар». Головне управління в справах друку поставилося до видання творів Шевченка несхвально, і справа могла б затягнутись надовго, якби міністр народної освіти Ковалевський своєю владою не дозволив друкувати.

Покінчивши таким чином з цензурою, Шевченко звернувся по допомогу в Городище:

«Щиро шануємий і многоуважаємий Олексій Іванович!

Мені оце прийшлось до скруту: сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи, та так, проклята, одчистила, що я ледве пізнав свої діточки, а іздатель... (Кожанчиков) половини не дає того, що я прошу і що мені притьмом треба. З таким моїм лихом я оце до вас з Платоном Федоровичем: вишліть мені, будьте ласкаві, 1100 карбованців, і я вам з великою дякою пришлю к Новому року екземплярів книги на такую суму або через рік гроші з невеликим процентом. Зробіть як знаєте і як вам бог на розум положе. Поклоніться од мене тричі Кондрату Михайловичу (Яхненку), Федору Степановичу і всім, і всім! Титарівну ж (дочку Хропаля) тричі поцілуйте за мене, нехай воно здорове росте та щасливе буде! Оставайтесь здорові! Нехай вам бог помагає на все добре! Не забувайте іскреннього вашого Т. Шевченка.

Як побачите Табачникова, то заплюйте йому всю його собачу морду. Диво мені, що таку подлую, гнусную тварь земля носить. Другим разом я вам напишу, що він хотів зо мною зробить».

П. Ф. Симиренко відразу ж дав розпорядження надіслати поетові необхідні для видання книжки гроші й при цьому такого листа: /308/

«Шановний Добродію Тарасе Григоровичу!

Велике спасибі Вам за лист і ще більше за те, що Ви не забули нас і ввернулися до нас у справі видання ваших пісень.

З цією поштою я надіслав лист у Москву до С. Д. Пурлевського і просив його переслати Вам 1100 карбованців. Після виходу книг прошу Вас відіслати їх на 1100 карбованців у Москву Саві Дмитровичу, а він перешле нам їх сюди — і ми з Вами розквитаємося.

Кіндрат Михайлович справді почуває себе краще після поїздки до Воронежа. Цукрове діло в нас у розпалі й діла багато, а все-таки я знайшов хвилину написати Вам. Ми всі часто згадуємо Ваше перебування у нас і щиро бажали б іще тішитися Вашим товариством. Ми з Вами мало знайомі, хотілося про дещо поговорити з Вами, та не було нагоди. Ви своїми поетичними розповідями так захопили мене, що я все забував. Бог дасть побачимося і поговоримо по правді, відверто. Адже Ви за правду не сердитесь; скажіть мені хоч на перший раз по правді: чому Ви написали до мене однією мовою, а Олексієві Івановичу — іншою? Якщо Вас не стомлює листування таке не літературне, як моє, то я просив би Вас написати мені коли-небудь.

Зичу Вам того, що Вам може бути корисне, а особливо здоров’я: воно потрібне всім. Бачите мій егоїзм.

Ваш найпокірніший слуга Платон Симиренко.

11 грудня 1859 р.

Городищенський завод — богом бережений».

Коли Платон Федорович одержав від автора з власноручним підписом «Кобзаря» і побачив на обкладинці своє прізвище (коштом Симиренка), то був цим украй незадоволений, не бажаючи, щоб ліва його рука знала про те, що робить права, — риса, рідкісна в наш меркантильний час у колі меценатствуючих багачів.

М. К. Чалий

ВІДВІДАННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКОМ ЦУКРОВОГО ЗАВОДУ ЯХНЕНКА І СИМИРЕНКА

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1889, кн. 2, с. 459-464. Подається за першодруком.

...дістався до Переяслава. — Шевченко гостював у Переяславі 13 червня 1859 р. Від свого приятеля А. Козачковського він записав тут кілька своїх власних (забутих ним за час заслання) творів.

...вирушив у Прохорівку... — На хуторі Михайлова Гора в Максимовичів Шевченко перебував з 14 червня 1859 р. протягом тижня; 19 червня він намалював тут портрет М. О. Максимовича, 22 червня — портрет його дружини М. В. Максимович (т. X, № 43, 44).

...на цукровий завод Яхненка і Симиренка. — Побудоване 1848 р. одне з найбільших у той час не лише на Україні, а й в усій імперії підприємство, розташоване між Млієвом та Городищем. Об’єднувало цукроварню, механічне виробництво (третє в Росії за обсягом продукції), заводське селище. Належало фірмі «Брати Яхненки і Симиренко».

Яхненко Кіндрат Михайлович (1790 — 1868) — колишній кріпак, згодом купець першої гільдії, засновник і співвласник промислової фірми.

Симиренко Платон Федорович (1821 — 1863) — підприємець, один із керівників промислової фірми. Син колишнього кріпака Симиренка Федора Степановича (1791 — 1867), співвласника фірми. П. Симиренко надав Шевченку кошти на видання «Кобзаря» 1860 p., листувався з ним протягом 1859 — 1861 років: відомо чотири листи Шевченка до П. Симиренка (т. 6, с. 240, 244, 246, 276) і один лист від нього («Листи до Т. Г. Шевченка», с. 171).

Захопившись ідеями утопічного соціалізму Ш. Фур’є (з якими він міг познайомитись, вивчаючи у Франції цукроварну справу), П. Симиренко зробив спробу заснувати в Городищі фаланстер і навіть побудував для нього приміщення у себе на заводі (див.: «Україна», 1927, № 1 — 2, с. 151). Його син Л. П. Симиренко, згодом відомий помолог-селекціонер, навчаючись в Одесі, брав участь у народовольському гуртку, за що був засланий до Сибіру.

Хропаль Олексій Іванович (1813 — 1886) — службовець фірми «Брати Яхненки і Симиренко», зять Ф. Симиренка. Був знайомий з Шевченком ще до заслання.

Через кілька днів він знову приїхав... — Вдруге Шевченко був у Млієві та Городищі 8 липня 1859 р. Живучи на квартирі О. Хропаля, він подарував господареві свій офорт «Приятелі» (за картиною І. Соколова).

...деякі службовці заводу, люди із солідною освітою. — При Городищенському заводі Яхненків — Симиренка була велика лікарня, школа, де викладали прогресивні вчителі з університетською освітою, існував аматорський театр (див.: Клебановский П. Воспоминания о фирме братьев Яхненко — Симиренко. — «Киевская старина», 1896, кн. 1, с. 104).

...прочитаний ним вірш «Сон»... — У спогадах М. Чалого він наводиться за текстом, який Шевченко записав до свого щоденника 13 липня 1858 р. (т. 5, с. 244 — 245). Уперше цей вірш надруковано в журн. «Русская беседа» (1859, № 3). У родині Симиренків були відомі не лише опубліковані, а й позацензурні твори Шевченка. За свідченням онуки П. Симиренка, біля входу до теплиці в їхньому саду був написаний чотиривірш: /499/

О люди, люди небораки,

Нащо здалися вам царі?

Нащо здалися вам псарі?

Ви ж таки люди, не собаки, —

який господарі показували дітям (див.: Симиренко Тетяна, Сауляк Марія. Спогади про Л. П. Симиренка. — «Дніпро», 1963, № 4, с. 129). Однак припущенню мемуаристки, що цей напис зроблено самим Шевченком, суперечить хронологія: вірш «О люди! люди небораки!» написано в Петербурзі більш як через рік після перебування поета в Симиренків, 3 листопада 1860 р.

...щойно одержав розпорядження від справника наглядати за ним. — Відповідно до вказівки III відділу київський цивільний губернатор П. Гессе 15 червня 1859 р. розіслав циркуляр про встановлення суворого нагляду за Шевченком («Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 488 — 489) усім земським справникам і городничим Київської губернії, а ті, в свою чергу, дали відповідні розпорядження підлеглим становим приставам.

...що йому треба поїхати в Кирилівку, а потім у Корсунь... — Очевидно, Шевченко був заклопотаний купівлею садиби біля села Пекарі, під час обміру якої стався інцидент, з котрого справник В. Табачников і пристав Ф. Добржинський скористалися, щоб заарештувати поета.

Головне управління в справах друку поставилося до видання творів Шевченка несхвально... — Головне управління цензури 25 липня 1859 р. дозволило перевидати (з деякими вилученнями) лише друковані до заслання твори Шевченка. Поданий до цензури рукопис «Поэзия Тараса Шевченко. Том первый», до якого входили й нові вірші, було відхилено («Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 501 — 503).

...якби міністр народної освіти Коеалевський своєю владою не дозволив друкувати. — Неточність у спогадах. Ідеться, очевидно, про те, що Ковалевський Євграф Петрович (1790 — 1867), який був міністром освіти в 1858 — 1861 роках, 5 лютого 1859 р. дав дозвіл цензурному відомству розглянути питання про нове видання «Кобзаря» на загальних підставах («Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 470 — 471).

...Шевченко звернувся по допомогу в Городище... — М. Чалий цитує тут (коментуючи деякі згадувані Шевченком імена) лист Шевченка до О. Хропаля від 26 листопада 1859 р. з Петербурга (т. 6, с. 241). Того ж дня з аналогічним листом Шевченко звернувся до П. Симиренка (т. 6, с. 240), відповідь якого від 11 грудня 1859 р. («Листи до Т. Г.. Шевченка», с. 171) не зовсім точно процитована у спогадах М. Чалого.

Титарівну... тричі поцілуйте за мене... — старша дочка адресата Катерина (нар. 1853 p.). Шевченко називає її «титарівною», бо О. Хропаль був титарем (старостою) місцевої церкви.

...я вам напишу, що він хотів зо мною зробить. — У спогадах Ф. Лебединцева повідомляється, нібито В. Табачников домагався від Шевченка схвального відгуку про свої віршовані вправи. В замітці про арешт Шевченка, яка з’явилася в герценівському «Колоколе» 1 вересня 1860 p., зазначено, що В. Табачников (названий там «Кабашниковим») вимагав, щоб Шевченко «зняв з нього портрет на весь зріст і безпомилково».

...був цим украй незадоволений... — Це підтверджується також пізнішим свідченням його онуки: «Платон Федорович був дуже незадоволений з цього напису і в одному з листів висловлював своє обурення, кажучи, що нікому /500/ не може бути ніякого діла до того, як він витрачає свої гроші» (див.: Симгиренко Тетяна, Сауляк Марія. Спогади про Л. П. Симиренка. — «Дніпро», 1963, № 4, с. 129).

Попередня     Головна     Наступна