[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 378-379.]

Попередня     Головна     Наступна            

О. М. Лазаревський

ОСТАННІЙ ДЕНЬ ЖИТТЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

С.-Петербург. 26 лютого 1861 р.

Сьогодні вранці, о пів на шосту, не стало Шевченка...

Тарас Григорович почував себе погано з осені минулого року. 23 листопада, зустрівшись у М. М. Лазаревського з лікарем Барі, він особливо скаржився на біль у грудях. Лікар, вислухавши груди, радив Тарасові Григоровичу поберегтися. Відтоді здоров’я його погіршувалося з дня на день. Січень і лютий просидів він майже безвихідно в кімнаті, зрідка тільки відвідуючи близьких знайомих. У цей час він продовжував займатися гравіруванням, писав копію із свого портрета, що був на виставці, й почав портрет однієї дами; останній сеанс відбувся наприкінці січня; він весело й спокійно працював з дванадцятої до четвертої години.

У суботу, 25 лютого, в день іменин покійного, перший відвідав хворого М. М. Лазаревський і застав його у страшних муках. За словами Тараса Григоровича, вночі у нього почався дуже сильний біль у грудях, що не давав йому лягти. Він сидів на ліжку й напружено дихав. «Напиши брату Варфоломію, — сказав він Лазаревському, — що мені дуже недобре». Після того приїхав Е. Я. Барі. Вислухавши груди, лікар сказав, що водянка перекинулась у легені. Муки страдника були невимовні; кожне слово коштувало йому страшних зусиль. Мушка, покладена на груди, трохи полегшила страждання. У цей час йому прочитали вітальну депешу з Харкова, від П. Трунова. «Спасибі», — тільки й міг вимовити хворий. Потім попросив відчинити кватирку, випив склянку води з лимоном і ліг. Здавалося, він задрімав, присутні спустилися в його майстерню. Близько третьої години Тараса Григоровича відвідали ще кілька приятелів. Він сидів на ліжку, кожні п’ять-десять хвилин запитував, коли буде лікар, і висловлював бажання прийняти опій, щоб заснути. Відповідали, що лікар буде о третій годині, але через кілька хвилин він знову затужив, чи скоро приїде лікар. Порівняно йому було в цей час краще. Коли залишився у нього один В. М. Лазаревський, Тарас Григорович почав говорити, як би хотілося йому побувати на батьківщині і що навесні він поїде на Україну... Підбадьорюючи хворого, В. М. Лазаревський запрошував його поїхати разом з ним у південні губернії. Тарас Григорович слухав із задоволенням, охоче погоджувався, зауважуючи, що рідне повітря відновить його здоров’я. «От якби додому, там би я, може, одужав». У цей час Е. Я. Барі знову відвідав хворого, знайшов його у задовільному стані й радив продовжувати прописані засоби. Хворого залишили, очевидно, заспокоєним.

О шостій годині приїхав один із друзів покійного з лікарем П. А. Круневичем. Хворий був знову у тяжкому стані. Він ледве відповідав на запитання лікаря і, здавалося, усвідомлював уже безнадійність свого становища. Близько дев’ятої години приїхали знову пп. Барі і Круневич. Вони ще раз вислухали груди хворого; вода й далі наповнювала легені. Щоб полегшити страждання, поставили другу мушку. Після цього хворий одержав другу вітальну депешу, з Полтави: «Батьку! Полтавці по-/379/здоровляють любого Кобзаря з іменинами і просять: утни, батьку, орле сизий! Полтавська громада». Вислухавши її, хворий сказав: «Спасибі, що не забувають». Депеша, як видно, обрадувала його. Потім лікарі зійшли вниз. Друзям, що лишилися біля нього, Тарас Григорович сказав: «Чи не засну я — заберіть вогонь!» Але хвилин через п’ять він гукнув: «Хто там?» І коли на поклик його прийшли, то він просив повернути п. Барі і сказав йому: «В мене знову починається пароксизм, як би припинити його!» Приклали до рук гірчичники.

О пів на одинадцяту Тараса Григоровича відвідав М. М. Лазаревський з іншим приятелем; вони побачили, що хворий сидів на ліжку, без світла; йому було дуже тяжко. На зауваження М. М. Лазаревського, що, може, вони йому заважають, Тарас Григорович відповів: «І справді так; мені хочеться говорить, а говорить трудно». Його залишили самого.

Майже всю ніч провів він сидячи на ліжку, упершися в нього руками; біль у грудях не давав йому лягти. Він то запалював, то гасив свічку, але до людей, що були внизу, не озивався.

О п’ятій годині він попросив служника зробити чай і випив склянку з вершками. «Прибери ж ти тепер тут, — сказав Тарас Григорович служникові, — а я зійду вниз».

Зійшов Тарас Григорович у майстерню, охнув, упав, і о пів на шосту нашого дорогого, рідного поета не сталої.

О. М. Лазаревський

ОСТАННІЙ ДЕНЬ ЖИТТЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в газ. «Северная пчела», 1861, 28 лютого, № 48, і тоді ж видано окремою відбиткою. Подається за першодруком.

Барі Едуард Якович (1826 — 1893) — доктор медицини, петербурзький знайомий Шевченка. Лікував поета під час останньої хвороби й видав свідоцтво про його смерть.

...писав копію із свого портрета, що був на виставці... — Як встановив Л. Владич, на академічпій виставці 1860 р. експонувався автопортрет Шевченка, який був куплений великою княгинею Оленою Павлівною й протягом, довгого часу вважався втраченим. Вже за Радянської влади його придбав колекціонер М. Смирнов-Сокольський. Нині він зберігається в Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві. О. Лазаревський, а за ним і пізніші мемуаристи й дослідники помиляються, вважаючи, що незадовго до смерті, для лотереї на користь видання букваря, Шевченко зробив копію з цього автопортрета. Насправді він намалював інший автопортрет (т. X, № 67), який був виграний у лотерею О. Рєзановим, подарований ним В. Лазаревському й нині зберігається в ДМІЇЇ (див.: Владич Л. Автопортрети Тараса Шевченка. К., Мистецтво, 1973, с. 27 — 31).

...почав портрет однієї дами... — нині не відомий.

...прочитали вітальну депешу з Харкова, від П. Трунова — діяча харківської громади Трунова Петра Логвиновича. Ця телеграма нині не відома.

Круневич Павло Адамович (1824 — 1871) — лікар, поляк за національністю; одночасно з Шевченком був на засланні в Оренбурзькому краї, але зустрівся з поетом лише в Петербурзі 1858 р. (т. 5, с. 224 — 226).

...одержав другу вітальну депешу, з Полтави... — Див. «Листи до Т. Г. Шевченка», с. 219.

Попередня     Головна     Наступна