Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
1. ЛАТИНКА
Подані нижче завваги стосуються звукової вартості деяких літер, уживаних у мовах, що мають абетку на латинській основі, але з відхиленнями проти вжитку, заведеного в найпоширеніших європейських мовах. Дрібні деталі в цьому дуже спрощеному описі до уваги не беруться, оскільки він має суто утилітарну спрямованість.
ą носовий голосний о в польській мові; довгий голосний а (з походження — носовий а) в литовській мові
ä голосний [æ] в словацькій мові (як в англійському слові back)
ă неогублений голосний середнього ряду й середнього піднесення в румунській мові (як в англійському слові but або — під наголосом — work)
c у слов’янських і балтицьких мовах — зімкнено-щілинний зубний приголосний типу ts (як в українському слові цей); у румунській — č перед голосними переднього ряду (як в українському слові чіп), k у решті позицій; у турецькій — дзвінкий шиплячий зімкнено-щілинний приголосний [дж] (як в українському слові джура)
ch глухий щілинний велярний приголосний [x] у польській, словацькій, чеській та обох лужицьких мовах (як в українському слові хата); у румунській — k
cs глухий шиплячий зімкнено-щілинний приголосний [č] в угорській мові (як в українському слові чманіти)
cz схожий приголосний у польській мові
č схожий приголосний в інших слов’янських мовах, що мають абетку на латинській основі
ç схожий приголосний у турецькій мові
đ сильно пом’якшений приголосний [дж] у сербсько-хорватській мові
ę носовий голосний е в польській мові; довгий голосний е (з походження — носовий е) в литовській мові
ě у праслов’янській мові — *еа; в обох лужицьких — дифтонг типу [iе]; у чеській — голосний е, перед яким пом’якшується попередній приголосний (перед m — [n’e], перед іншими губними — [je])
е· закритий голосний е в литовській мові
g дзвінкий шиплячий зімкнено-щілинний приголосний типу [дж] перед е, і в румунській мові; в усіх інших випадках [g] (як в українському слові ґава)
gy м’який приголосний d в угорській мові (як в українському слові будьмо)
h у польській, словенській, сербсько-хорватській, румунській мовах — глухий щілинний велярний приголосний [x] (як в українському слові хата), у словацькій і чеській — дзвінкий [h] (як в українському слові гамір)
і у польській мові ця літера після приголосного й перед голосним позначає м’якість попереднього приголосного
î неогублений голосний середнього ряду й високого піднесення в румунській мові (нагадує голосний звук в українському слові бий, але при його вимові язик є відтягнений далі назад і вгору)
j м’який дзвінкий щілинний приголосний у західнослов’янських та сербсько-хорватській мовах (як в українському слові куйовдити); у румунській — [ž] (як в українському слові жаба)
lj м’який звук l у сербсько-хорватській мові (як в українському слові люлька); у словенській мові (з погляду її історії) — так само
lу приголосний j (з історичного погляду — м’який або пом’якшений l) в угорській мові
ł губно-губний дзвінкий щілинний приголосний [w] у польській та обох лужицьких мовах (нагадує нескладовий [u] в українській мові, як, наприклад, у слові рів, але може виступати в позиції між голосними)
nj м’який (або пом’якшений) приголосний n у сербсько-хорватській мові (як в українському слові няньчити); у словенській мові (з погляду її історії) — так само
ny схожий приголосний в угорській мові
ň схожий приголосний у чеській і словацькій мовах
ń схожий приголосний у польській мові
ó у польській мові — [u]; у верхньолужицькій — [uo]
ô у словацькій мові — [uо]
rz у польській мові — [ž] у слабкій позиції (у визвуці або поряд із глухим) — [š]
ř у чеській мові — альвеолярний приголосний, при вимові якого коливання язика, характерні для артикуляциї r, супроводжуються шиплячим шумом, тобто [rž] або ж — у слабкій позиції (у визвуці, поряд із глухим) — [rš]
s в угорській мові — глухий щілинний шиплячий приголосний [š] (як в українському слові шинка)
sz у польській мові — [š]; в угорській — [s]
š схожий приголосний в інших слов’янських мовах, що мають абетку на латинській основі
ş у румунській мові — [š]
ţ зімкнено-щілинний зубний приголосний типу ts у румунській мові
ů довгий голосний u в чеській мові
w у польській та обох лужицьких мовах — губно-зубний приголосний [v] (як у російському слові вон)
у у польській та обох лужицьких мовах — неогублений голосний середнього ряду й високого піднесення; у словацькій і чеській — і, перед яким не пом’якшується попередній приголосний; у литовській — довгий голосний і
zs в угорській мові — [ž]
ż у польській мові — [ž]
ž схожий приголосний в інших слов’янських мовах, що мають абетку на латинській основі
дз дзвінкий зубний зімкнено-щілинний приголосний (як в українському слові дзиґа)
дж дзвінкий шиплячий зімкнено-щілинний приголосний (як в українському слові дженджик)
2. КИРИЛИЦЯ
Подані нижче завваги стосуються звукової вартості деяких літер, уживаних у слов’янських мовах, що мають абетку на кириличній основі, але з відмінностями проти вжитку, заведеного в сучасній українській мові.
г у болгарській, македонській, російській мовах — [g] ѓ у македонській мові — сильно пом’якшений приголосний [дж] е у білоруській і, як правило, у російській мові — е, що перед ним пом’якшується попередній приголосний, на початку слова та
після голосного —je; у болгарській мові більшість приголосних пом’якшується перед е тільки трохи
ё у білоруській і російській мовах — наголошений о, що перед ним пом’якшується попередній приголосний, на початку слова та після голосного — jo (у білоруській мові може позначати й ненаголошений звук у складених словах; у російській діакритична позначка є факультативною)
u у російській, болгарській, македонській мовах — і (у російській найчастіше — з пом’якшенням попереднього приголосного; у болгарській — більшість приголосних пом’якшується перед і тільки трохи; у македонській — пом’якшення, як правило, відсутнє)
j у македонській мові — м’який дзвінкий щілинний приголосний (як в українському слові куйовдити)
ў нескладовий звук [w] у білоруській мові, що виступає лише в позиції після голосного наприкінці слова або перед приголосним, наприклад: воўк, кроў (як в укр. вовк, кров)
щ у болгарській мові — št
ь неогублений голосний середнього ряду й середнього піднесення в болгарській мові (язик розташовується приблизно так, як при вимові а, але спинка підноситься вище до піднебіння, а кінчик трохи торкається верхнього краю нижніх передніх зубів); у російській мові позначає вимову j після приголосного й перед голосним, коли далі йдуть літери е, ё, ю, я
ы у білоруській і російській мовах — неогублений голосний середнього ряду й високого піднесення, при вимові якого язик є відтягнений трохи далі назад і вище проти сучасного українського у у слові риба
Ђ для давньої вимови можна припустити зв’язок із прасл. *еа; для середньоукраїнської доби — і або ie (північне наріччя); у російському правописі до 1918 р. — е (з пом’якшенням попереднього приголосного)
э у білоруській і російській мовах — е, що перед ним не пом’якшується попередній приголосний (у російській мові переважно вживається на початку слова)
А (А) історично (зокрема й у староцерковнослов’янській мові) — носовий голосний ę; за давньо- та середньоукраїнської доби — [ja] або [’а]
ІА (ІА) історично (зокрема й у староцерковнослов’янській мові) — ję; за давньо- та середньоукраїнської доби — [ja] або [’а]
Ж (Ж) історично (зокрема й у староцерковнослов’янській мові) — он; за давньо- та середньоукраїнської доби — [u]
ІЖ (ІЖ) історично (зокрема й у староцерковнослов’янській мові) —jон; за давньо- та середньоукраїнської доби — [ju] або [’u]
ξ (a) ks
θ(ө) "th"
ω (w) o
ү (ү) u
v (v) y
3. ДІАКРИТИЧНІ ТА ІНШІ ПОЗНАЧКИ
1) Над і під голосними:
˘ короткість (для румунської мови — див. ă)
ˉ довгота
΄ в українській, російській, білоруській, болгарській мовах — наголос; у словацькій, чеській, угорській — довгота; у словенській, сербсько-хорватській — довгий висхідний тон; у литовській — довгий спадний тон
` короткість укупі з наголошеністю у словенській і литовській мовах; короткий висхідний тон у сербсько-хорватській
ˆ довгий спадний тон у словенській і сербсько-хорватській мовах; над двома голосними вкупі — дифтонгічна вимова
` ` короткий спадний тон у сербсько-хорватській мові
″ довгота в угорській мові
. закрита вимова (також ·)
¸ назалізація
2) Над приголосними:
΄ сильна палаталізація (дорсального типу)
’ після приголосного — палаталізація альвеолярного типу
3) Інші позначки:
* незасвідчена зреконструйована форма
+ хибно зреконструйована форма, що ніколи не існувала
-> переходить у
<- походить із
Ø нульовий звук
|| межа складів
// фонематична транскрипція
[] фонетична транскрипція
<> морфонематична транскрипція
: чергування
Класи дієслів — за класифікацією А. Лескіна