Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





37. «Нъ рози нося имъ хоботы пашутъ»



У першій половині XIX ст. наведена фраза вважалася одним з «найтемніших місць» у «Слові». Її перекладали: «їх носять на рогах, орючи землю» (перші видавці «Слова»), «але ці, зробившись могутніми, у чоботах землю орють» (Я. О. Пожарський), «але вороги їх, упряжені в плуг замість волів, орють на них» (М. Ф. Грамматін), «але роги носячи, їм віють хвости» (М. О. Максимович), «але коли і вони носять труби (військові), то стяги розвіваються» (Д. М. Дубенський).

У 1844 р. Д. М. Дубенський був дуже близьким до прояснення цього «темного місця», зазначаючи в примітках: «чи не треба читати тут: нъ розь (розно)» 182. У 1850 p. Л. О. Мей рози трактує як врозь «нарізно», пашутъ пов’язує з пахнуть «війнути», a хоботъ (хвіст) розглядає як назву полотнища стяга. Аналізовану фразу він перекладає: «але в них (у Рюрика і Давида. — В. С.) вони (стяги. — В. С.) розвіваються хвостами нарізно». Таке розуміння тексту було прийняте M. C. Тихонравовим у виданні «Слова» 1866 р., де рози нося виправлено на роз(ь)но ся, тобто «нарізно розвіваються їх стяги».



182 Слово о плъку Игоре†Святьславля пЂстворца стараго времени / Объясн. по древ. письм. памятникам магистром Дмитрием Дубенским. — М., 1844. — С. 208.



Проте деякі дослідники продовжували вбачати в аналізованій фразі «роги» (О. Ф. Вельтман, Д. І. Прозоровський, Є. В. Барсов), пор.: «Але, віддаючи їм роги (кращих мужів. — В. С.), хвостами (слабкими жінками і стариками. — В. С.) орють» (О. Ф. Вельтман), «Але, маючи роги, вони тільки махають хвостами» (Д. І. Прозоровський), «але вони, носячи роги (як тури), метають хоботи (розбігаються подібно до лисиць)» (Є. В. Барсов — рози виправляє на рогы, а нося имъ — на носящи(и). А. С. Петрушевич нъ рози виправляє на нарози, розуміючи під словом нарогъ знаряддя з гострим кінцем, яке служить орачам для підштовхування робочої худоби.

Переважна ж більшість дослідників прийняла прочитання аналізованої фрази, запропоноване Л. О. Меєм і підтримане M. C. Тихонравовим (А. М. Майков, Я.Малашев, О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, О. О. Партацький, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш, П. В. Владимиров, В. М. Перетц, М. К. Грунський, C. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). Нижче наводимо переклади аналізованої фрази названими дослідниками: «и уж розно машут бунчуками» (А. М. Майков), «але в них ці стяги нарізно розвіваються» (Я.Малашев), «але ж як розділились, то повівають їм тільки хвости» (О. М. Огоновський), «лиш різні повівають бунчуки на хоругвах» (О. О. Партацький), «але нарізно віють бунчуки їх» (В. О. Яковлєв), «нарізно майорять бунчуки їхні (корогов)» (М. К. Грунський), «але нарізно в них бунчуки віють» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «але нарізно в них стяги розвіваються» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига — 1961), «но врозь развеваются / их бунчуки!» (І. О. Новиков), «але нарізно в них розвіваються стяги» (О. С. Орлов), «але нарізно в них розвіваються полотнища [немає між ними згоди]» (Д. С. Лихачов), «але нарізно в них бунчуки розвіваються» (M. K. Гудзій), «але нарізно вони віють» (І. П. Єрьомін), «і бунчуки їх розвіваються нарізно» (Р. О. Якобсон), «але нарізно їх полотнища віють» (В. І. Стеллецький), «і нарізно їх корогви розвіваються» (О. В. Творогов), «але в різні боки бунчуки їх розвіваються» (М. О. Мещерський), «та нарізно в них бунчуки мають» (Л. Є. Махновець), «але нарізно їх полотнища розвіваються» (Л. О. Дмитрієв).

Можна сказати, що прочитання Л. О. Мея і М. С. Тихонравова аналізованої фрази стало загальноприйнятим. Воно являє собою зразок блискучого прояснення «темного місця» в «Слові». Наш переклад цієї фрази («нъ розьно ся имъ хоботы пашутъ») нічим суттєвим не відрізняється від наведених вище: «але нарізно в них бунчуки розвіваються» (він повністю збігається з перекладом М. К. Гудзія).

















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.