Попередня     Головна     Наступна

ВІД УКЛАДАЧІВ

[І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів]

Книжка, яку ми пропонуємо увазі читачів, має завдання орієнтувати їх через власні імена, відповідні терміни та фразеологізми в лабіринті вірувань давніх греків і римлян. Така орієнтація потрібна всім тим, хто має справу з історією світової культури, з давньою, середньовічною й сучасною літературою європейських народів, з їхнім образотворчим мистецтвом, театром, музикою. Однак це видання не претендує на всебічне ознайомлення з неосяжною скарбницею різноманітних міфів, легенд, переказів античного світу про явища природи й людського суспільства. Це не збірка міфів, а лише міфологічний словник.

Назви статей словника подано в абетковому порядку, як правило, в однині. У множині наводяться назви статей про групи міфологічних персонажів (Геспериди, напівбоги, Плеяди й ін.). При кожному імені й назві є написання мовою оригіналу (грецькі, єгипетські, семітські, сірійські та ін. слова транслітеруються латинською графікою). Форма родового (крім називного) відмінка грецької чи латинської назви наводиться тоді, коли поширений у нас варіант значно відрізняється від форми називного відмінка в мові-оригіналі.

Оскільки словник присвячений античній, тобто греко-римській міфології, в ньому розглядаються лише ті імена й назви, які є в грецьких та римських міфах і легендах. З інших міфологій залучено імена богів, дуже тісно пов’язаних з античними міфами (давньоєгипетська Ісіда, сірійська Атаргатіс, іранський Мітра тощо).

Про римських богів, ототожнених згодом з грецькими, в основному розповідається в статтях, присвячених божествам грецького пантеону (за першоосновою міфологічного сюжету). Це стосується таких богів, як Зевс-Юпітер, Афіна-Мінерва, Арес-Марс і под. До римського імені божества дається лише коротке посилання на грецьку назву його, що позначається курсивом. Як виняток можна навести статті про Афродіту-Венеру. Перша в них побудована за загальним принципом, коли подаються більш-менш докладні відомості про походження образу, про його життя й видозміни (сюжетні варіанти міфа, зміни в художньому втіленні образу) як у грецькій, так і в римській міфології, про використання в літературі, музиці, образотворчому мистецтві * та сучасне вживання образу (чи пов’язаного з ним вислову в разі потреби). Римській Венері також присвячено коротку статтю, в якій розповідається про первісні функції богині, відмінні від функцій божеств; грецького пантеону, та дається відсилання до основної статті курсивним позначенням відповідного імені (Афродіта).

* Ці відомості містяться в кінці статей, але в деяких випадках обраний принцип порушено в зв’язку з тим, що використання образу в літературі чи мистецтві є водночас характеристикою трансформації поняття про божество, свідченням зміни його функцій у часі.

Епітети богів, що згадуються в тексті статей, наводяться лише в Іменному покажчику (Агорайя — див. Афіна, Анадіомена — див. Афродіта). Коли епітети набувають значення самостійного імені, то вони подаються як стислі словникові статті-відсилання. Наприклад: КІПРІДА (гр. Kypris, Kypria) — епітет Афродіти, який походить від назви острова Кіпр, улюбленого місця перебування богині.

Якщо функції двох чи кількох міфологічних персонажів були тотожні або коли вони виявляли себе тільки разом, то їхні імена подаються в одній статті, де викладається міф (Авксесія і Дамія та под.). Крім того, друге з імен стоїть на своєму місці за абеткою з коротким відсиланням (ДАМІЯ — див. Авксесія і Дамія).

Коли той чи інший персонаж уже згадувався в якійсь із статей, то для уникнення повторів дається стисле визначення образу з відповідним курсивним відсиланням. Наприклад: АНТЕЯ (гр. Antaia) — дружина тірінфського царя Прета, що звела наклеп на Беллерофонта (тобто докладніші відомості про Антею читач може знайти в статті БЕЛЛЕРОФОНТ).

Як правило, не виділяються в окремі статті слова на зразок гаруспіки, епонім, ідол, німб, тотемізм, храм та ін., бо вони не е суто міфологічними назвами, про них читач може довідатися з інших джерел (енциклопедій, словників іншомовних слів, тлумачних словників).

Коли римське ім’я божества є тільки фонетичною або фонетико-морфологічною видозміною грецького, як, приміром, Геркулес від Геракл, Цірцея від Кірка і т. д., то воно наводиться в статті після основного. Наприклад: АСКЛЕПІЙ (гр. Asklepios), Ескулап (лат. Aesculapius). Крім того, друга назва без латинської форми стоїть на своєму місці за абеткою із зазначенням, що це фонетичний варіант грецького імені, й відповідним відсиланням до основного (курсивленням). У покажчику обидва варіанти імені даються окремо, без взаємних відсилань. Якщо фонетичні та фонетико-морфологічні варіанти виникли не під впливом римської міфології, а внаслідок різних традицій у вимові того самого грецького імені, то вони лише наводяться при основній формі в статті (наприклад: АЛКІОНА, Альціона, Галкіона, Гальціона) та в іменному покажчику.

Нерідко той самий міфологічний персонаж має кілька імен. Вони наводяться в статті при тому, яке вважається основним. АПОЛЛОН, ФЕБ (гр. Apollon, Phoibos); в іменному покажчику є відсилання до основного імені: Феб — див. Аполлон.

Наш словник поряд з інформаційними завданнями в галузі давньогрецької та римської міфології має й іншу мету — рекомендувати всім, хто ним користуватиметься, нормативні форми античних імен та назв. Фонетика і морфологія як давньогрецької мови, так і латинської не можуть бути беззастережно відтворені відповідними засобами слов’янських мов узагалі й української зокрема. Самі засоби передачі античних імен були різними залежно від джерел інформації. Німецький філолог Йоганн Рейхлін (1455 — 1522) та нідерландський учений-гуманіст Дезідерій Еразм з Роттердама (1469 — 1536) запропонували два різних способи читання давньогрецьких текстів і відповідно — вимови давньогрецьких імен та назв. Рейхлін радив читати давньогрецькі тексти й вимовляти давньогрецькі імена так, як читали й вимовляли їх сучасні йому греки. Звичайно, від часів Есхіла, Софокла, Евріпіда до часу, коли жив німецький учений — майже за дві тисячі років, — фонетика грецької мови зазнала чималих змін. Відновити основи давньогрецької фонетики і тим самим установити правила читання давніх текстів узявся Дезідерій Еразм. Він звернувся до латинських текстів давніх часів, у яких зустрічалося багато грецьких власних імен, назв і взагалі запозичених давніми римлянами слів, висловів, зворотів, іноді навіть цілих речень. Римляни писали їх своїми літерами і так, як чули в живій вимові. Крім латинської передачі грецьких слів, підстави для відновлення давньогрецької вимови давали Еразмові ще й деякі тексти, написані давніми мовами Сходу, наприклад арамейською та коптською. В Еразмовому читанні імена богів вимовляються — Арес, Гера, Гермес, Гефестос, Фебос, а в Рейхліновому відповідно — Аріс, Іра, Ерміс, Іфестос, Фівос тощо.

У східнослов’янських мовах переважає Еразмова традиція хоч використовуються й елементи Рейхлінової передачі давньогрецьких слів. Справа з нормуванням ускладнюється ще й тим, що деякі імена грецького походження прийшли до нас у латинізованій формі (Ескулап, Гекуба, Геркулес, Поллукс та ін.). Крім того, в спадщину від середньовічної (переважно німецької) традиції ми дістали вимову латинського звука, позначуваного літерою c перед і, е, ае, ое, як нашого ц : Цербер, Церера, Цефей, циклоп, Цірцея (замість Кербер, Керера, Кефей, кіклоп, Кірка) та вимову звука, позначуваного літерою s, як нашого з: Медуза, Креуза, Немезіда, Тезей (замість Медуса, Креуса, Немесіда, Тесей тощо). Загальним правилом пристосування грецьких та римських імен до нашої морфології є подача їх не в формі називного відмінка, а в формі непрямих відмінків (родового, давального, знахідного), тобто в формі, близькій до основи, але з цього правила є чимало винятків.

У нашому словнику за основу взято Еразмову традицію (як найближчу до оригіналу), традицію класичної латини * та українську літературну традицію, зокрема традицію українських перекладів творів давньогрецької та римської літератур. Відповідно до цього основними варіантами в словнику є форми Алкатой, Алтея, лапіти, амбросія, Аретуса, Асія, Сісіф, Атамант, Гіакінт, Егіст, Керера, Левкотея, Пітон, Тесей, Тісба, Тоант. Форми амброзія (амвросія), Аретуза, Азія, Сізіф, Афамант, Гіацинт (Іакінф), Егісф, Церера, Левкофея, Піфон, Тезей, Фоант, що більш-менш поширені в українській літературній традиції, подаються як фонетичні варіанти. Основним варіантом імені (при наявності кількох) обирається: а) найпоширеніший в українській літературній традиції (Амальтея, Полігімнія, Тіндарей); б) грецька (коли йдеться про героїв грецьких міфів) форма (Асклепій, Гекаба, Геракл, Лето, Полідевк). Після основної форми наводяться фонетичні та фонетико-морфологічні варіанти, зокрема латинські (Амалфея, Полімнія, Тіндар, Ескулап, Гекуба, Геркулес, Латона, Поллукс). Закінчення грецьких і латинських імен чоловічого роду -os, -es, -us та ін., як правило, не зберігаються: Асклепій, Геракл, Гіменей, Меркурій (пор. гр. Asklepios, Herakles, Hymetiaios, лат. Mercurius). У залежності від поширеності вживання в українській мові відповідне ім’я з закінченням наводиться як основне (КРОНОС, Крон) або як варіант (ГІЛ, Гілас).

* Нечисленні відступи від цього правила (Афіна, Фіви, Корінф, Медуза, піфія) пояснюються тим, що ці імена й назви усталилися в українській мові саме в такій формі.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

ав. — авестійська мова

гебр. — гебрайська » (давньоєврейська)

гр. — грецька »

єг. — єгипетська »

лат. — латинська »

сен. — семітські мови

сір. — сірійська мова

див. — дивіться

досл. — дослівно

жарт. — жартівливе

наст. — наступний

пор. — порівняйте

род. відм. — родовий відмінок

Попередня     Головна     Наступна