Попередня     Головна     Наступна

Борис Гринченко

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

А в Путивлю місті тим часом вірна Ігорева дружина, вродливая Ярославна, тужить-сумує по своєму чоловікові, не знаючи ще про його лихо. Щоранку виходить вона на міську стіну у Путивлю і дивиться у далекий степ, виглядаючи, чи не вернеться її коханий Ігор, дивиться і вмивається дрібними сльозами, як тая сивая зозуля жалібно куючи-промовляючи:

Над Дунаєм бистроводим

Я зозулею полину

У степи-поля широкі,

У ворожую країну.

Умочу в Каялу річку

Пишний свій рукав бобровий.

Там мій князь... На ранах в його

Течії засохли з крові.

Там коханому моєму

Рани втру я наболілі

І пекучі, і глибокі

На його на дужім тілі.

І щодня, щодня рано-ранесенько плаче Ярославна у Путивлю на міській стіні, квилить-проквиляє:

Нащо дуже вієш в полі,

Вітре буйний мій — вітрило?

Нащо ти на князя-ладо

Навіваєш ханські стріли?

Ти під хмарами літаєш,

Вієш ти на степ і гори

І лелієш ти щоглисті

Кораблі на синім морі.

Чи тобі ж сього ще мало,

Що моє ти щастя й долю

Вкупі з тирсою розвіяв

У степу по чистім полю?

І знов плаче Ярославна ранком-рано на путивльській стіні, плаче-висшвує:

Дніпре дужий і могутній!

Ти пробив кремінні гори

І крізь землю Половецьку

Впав в далеке синє море;

Ти не раз носив на хвилях

Човни рідні в ті країни!..

Я тепер тебе благаю,

Дніпре дужий і єдиний,

Щоб, леліючи тихенько,

Ти моє подружжя миле,

Князя Ігоря до мене

Аж сюди приніс на хвилі.

Щоб забувши те розстання

І забувши муки й горе,

Я не слала до коханця

Сліз моїх на синє море.

І знов плаче Ярославна на путивльській стіні, плаче, виспівує:

Ой ти, сонечко тресвітле!

Світиш, тепле і ласкаве,

Ти прихильно і на добре,

І на зле, і на лукаве.

Чом же ти, тресвітле й дуже,

Так гориш тепер пекуче

Й військо милого мойого

Палиш люто й нестерпуче?

У степах безвідних сохнуть

Сагайдаки їхні й луки

І з смаги усіх та з спеки

Обгортають люті муки!

[Року 1885]

УРИВОК

ІЗ „СЛОВА О ПОЛКУ ИГОРЕВЂ"

Гей, на роздоллі, в дикому полі

З ранку до смерку, з смерку до ранку

Стріли каленії свищуть-летять;

Як розлютовані,

Шаблі гартовані

Гримлять-стукотять.

Чорне поле копитами

Мов пооране-порите;

Кістьми, кров’ю политими,

Скрізь засіяне-укрите,

Заскороджене списами, —

Зійшло тугою й сльозами.

Що гукає, що лунає

Тихим ранком на зорі?

Ігор військо повертає

З Половецької землі.

Сталась князеві пригода —

Вбили брата Всеволода

Половчани вражі.

Бились день і другий бились,

А на третій похилились

Короговки княжі.

Вздовж Каяли покотились

Кривавії хвилі,

Ой, навіки розлучились

Два братіки милі!

На бундячному весіллі

Із сватами на похміллі

Коло славної ріки

Вина-крові напилися

Й спать до суду простяглися

Смілі руські юнаки.

Притупили гострі стріли,

Настрахали ворогів,

Лягли вкупі, труп на трупі

За отчизну, за князів.

Аж додолу з жалощами

Похилилася трава,

Зажурились і верхами

Захитали дерева.

Борис Грінченко. Плач Ярославни. У 1885 р. Борис Грінченко написав оповідання «Князь Ігор», поклавши в його основу «Слово» та літописи. «Плач Ярославни» тут подано у віршовому переспіві з елементами прозової розповіді. Друкуємо за виданням: «Князь Ігор. Оповідання. По «Слову про полк Ігорів» написав Борис Грінченко». Друге видання. Видала М. Грінченко, К., 1913, стор. 14 — 16. (Книжки пам’яті Насті Грінченко, № 9). В оповіданні заголовок «Плач Ярославни» відсутній; подаємо його від себе. В кінці оповідання стоїть дата: «Року 1885».

Уривок із «Слова о полку Игоре※. Друкується за рукописом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, фонд 3 (архів Івана Франка) № 1603, стор. 888 — 889. Рукопис являє частину шкільного зошита (очевидно) в одну лінійку на 16 стор. (стор. 885 — 900). На стор. 885 — 888 вміщено вірші: «Хотів би я поетом бути», «Жалкування української музи», С. Г. К-ву («Тяжко мені, братіку, в самотині жить»); на стор. 888 — 889 — згаданий уривок перекладу «Слова»; на стор, 890 — 892 — вірші на інші теми; стор. 893 — 900 — чисті. Авторство перекладу встановити поки що не пощастило. По розміщенню цього рукопису у згаданій архівній одиниці можна думати, що до рук Франка вірші потрапили в кінці 1885 р.

Попередня     Головна     Наступна