Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





...початок тексту [Василь Німчук. Граматика М.Смотрицького — перлина давнього мовознавства.]



Порівняно невеликий за обсягом розділ пам'ятки «Ω мЂстоимεнїи» (стор. 193—232). Займенникам (їх автор налічує 18) властиві: Видъ, Качεстео, Родъ, Число, Начεртанїε, Лицε, Падεжъ и Склонεнїε. За Смотрицьким, займенники азъ, ты, самъ, кто, той, чїй та деякі інші — «пεрвообразнагω вида», а займенники «производнагω вида» утворені від форм родового відмінка: мой, твой, свой — від мεнε, тεбε, сεбε; нашъ, вашъ — від насъ, васъ.

«Качεствъ», або «знамεнованїй» (значень), у займенника п'ять: «Оуказатεлноε, Возноситε(л)ноε, Возвратитεлноε, Въпроситεлноε, ПритАжатεлноε». Відповідно автор виділяє займенники «ОуказатεлнаА» — азъ, ты, са(м), сεй, овъ, онъ, той, бо «ними вещи показанїε бываεтъ»; «ВозноситεлнаА» — ті самі, що й «ОуказатεлнаА», та займенник ижε, бо вони «прεшεдшую вεщъ в(ъ) памАть возводятъ»; «Возвратитεлноε сεбε», через те що «знамεнованїε εгω на тождε лицε во(з)вращаεт(ъ)сА, εжε прεдидε»; «ВопроситεлнаА» — чій, кто, кій, «ними бо вопрошεнїε бываεтъ»; «ПритАжатεлнаА» — мой, твой, свой, нашъ, вашъ, егω, що «притАжанїε вεщи знамεнуютъ».

Розрізняється п'ять родів у займенниках: «Мужεский» (самъ, сεй, овъ, чїй і т. д.), «Жεнскїй» (сама, сїА, ова, чїА і т. д.), «Среднїй» (само, сїε, ово, чїε і т. д.), «Общїй» (кто), «ВсАкїй» (азъ, ты, себе). Займенники мають три числа — «Единственное, Двойствεнноε, Множεствεнноε», три «Лица» (особи) — «Пεрвоε» (азъ), «Второε» (ты), «Третїε» (онъ), два «Начертаніа» — «Простоε» (азъ) та «Сло(ж)ноε» (сам азъ). Кількість відмінків та ж сама, що й в «Имεни», однак Смотрицький зауважує, що кличний відмінок мають тільки ты, сεй, мой, нашъ.

Відмінювання займенників учений подає в межах чотирьох «Склонεнїй». Парадигми займенників першої відміни азъ, ты, сεбε збігаються зі старослов'янськими, лише в дав. відмінку множини відсутні форми ны, вы. У зауваженні Смотрицький надає перевагу формам насъ, васъ над формами ны, вы в родовому — знахідному відмінку. Форми займенників другої відміни також загалом збігаються із старослов'янськими. На окремих закінченнях позначився вплив членних прикметників (частково і через живу мову): самагω, овагω; самыА, овыА; самой, самЂй; овой, овЂй. Форма оруд. відмінка множини чол. роду самЂмъ є, мабуть, друкарською помилкою (пор. правильні самЂми жін. і середн. родів). Третю відміну складають займенники кто (что), той. У ній привертає увагу форма оруд. відмінка займенника кто — кимъ (ст. сл. цЂмъ), що збігається з українською і білоруською. Відмінювання займенника что аналогічне старослов'янському, за винятком наз. і знах. відмінків однини, де поруч із что подано чесо. Вказівний займенник виступає в членній формі чол. (той) та середн. (тоε) родів, в членній і нечленній формі жін. роду (maА, та). Нова живомовна форма спостерігається в дав. множини всіх родів — тымъ (пор. укр. тим, білорус. тым). До четвертої відміни займенників у Смотрицького належать сεй. мой, твой, свой, кїй, чїй, нашъ, вашъ, εгω, ижε. Тут насамперед привертає увагу форма сεй (яка збігається з українською сей), що виступає перед церковнослов'янською сій. Після відмінювання відносного ижε Смотрицький, маючи на увазі живу мову, застерігає, що після прийменників у род. й оруд. відмінках потрібно вживати форми з початковим н(в(ъ) нεгω, к(ъ) нεму і т. п.), а в знах.— нь замість u (нань).

«Ω глаголЂ» (стор. 233—359) — другий великий розділ «Граматики» Смотрицького. «Глаголъ» автор поділяє насамперед на «Личный» (особові дієслова), що має всі особи трьох чисел (бїю, біεши, бїεтъ і т. д.), «Безличный», який позбавлений першої й другої особи всіх чисел, а в багатьох — і третьої. особи множини (він може бути «ДЂйствитεлнаго», напр. подобаεтъ, і «Страдатεлнагω», напр. ключаεт(ъ)сА, значень), «Стропотный», який не змінюється за правилами особових дієслів (εсмь, ямь, сЂмь та ін., тобто атематичний), «Лишаεмый», що позбавлений деяких форм способів дієслова або часів (рЂхъ, оусну та ін.).

За значенням особове дієслово («Глаголъ») буває: «Сущεствитεлный» (тільки одне слово — εсмь, бываю), «Звателный» (имεнуюсА, нарицаюсА, зовусА, прозываюсА, гл̃юсА), «Прилагатεлный» (всі інші, крім наведених вище). Смотрицький вперше вводить у наші граматики поняття перехідності й неперехідності дії: глаголъ «Прεходитεлный» (люблю) і «СамостоАтεлный» (стою).

Дієслово характеризується дев'ятьма категоріями: Залогъ, Начεртаніє, Видъ, Число, Лицε, Наклонεнїε, ВрεмА, Родъ, СпрАжεнїε.

Як і в тодішніх граматиках грецької мови, в Смотрицького налічується п'ять станів дієслова. «ДЂйствитεлный залогъ» вказує активну дію (бію); за допомогою частки («слога»)А ці дієслова переходять у пасивний стан. «Страдатεлный залогъ» означає пасивність дії (біюсА); без частки А ці дієслова переходять до активних «Срεдній залогь» не означає ні активної, ні пасивної дії (стою). До пасивного стану ці дієслова не переходять. В «Ω(т)ложитεлный залогь» віднесено дієслова, які мають форму пасивних, проте значення в них або тільки таке, як у «дЂйствитεлныхъ» (боюсА), або в «среднихъ» (труждаюсА). «Общій залогъ» — це стан дієслів, що мають частку А, як і пасивні дієслова, але значення в них водночас може бути і активне, і пасивне (касаюсА). М. Смотрицький пропонує оригінальний засіб для розрізнення станів «слов'янського» дієслова додаванням і відніманням від нього частки А. Наприклад, між дієсловами дійсного й середнього стану та різниця, що додаванням частки А до дієслів дійсного стану творяться дієслова із значенням пасивного стану (клεну —клεнусА), однак додавати її до дієслів «середнього» стану не можна («...ω(т) лεжу нε итεтъ лεжусА»).

За словотворчим складом дієслово може мати «начεртаніε» «Простоε» (εмлю), «Сложε(н)ноε» (приεмлю), «Прεсложε(н)ноε» (восприεмлю).

Подібно до Л. Зизанія, в дусі теорії свого часу, М. Смотрицький поділяє дієслова з погляду словотвору на два «Виды»: «Пεрвоωбразный», або «Совεршεнный» (чту, стою), і «Производный», тобто ділить дієслова на первинні і вторинні. Категорію виду в сучасному розумінні він не виділяє. Але Смотрицький перший поділив дієслова «производного вида» за характером вираженої дії ще на два «види» — «начинатεлный», до якого відносяться дієслова зі значенням початку дії, що звичайно мають суф. -Ђ-ю («тεплЂю.., бЂлЂю... Сирεчъ / начинаю тεплъ... или бЂлъ быти... ω(т) совεршεнныхъ гл̃ъ, тεплю... бЂлю...»), та «учащатεлный», до якого входять дієслова зі значенням повторюваної дії (...«ижε вεщь оучащаεму знамεнуεтъ»), що звичайно мають суф. -а-ю, -А («...бЂгаю / читаю, творАю... Сирεчъ / часто бЂгъ / или чтεнїε / либо творεніε... творю: ω(т) совεршεнныхъ гл̃ъ, бЂгу, чту / творю...»).

Хоч поняття «начинатεльного» й «учащатεльного» видів узято з латинських граматик 97, все ж Смотрицький започаткував розуміння граматичного виду у слов'янській граматичній системі, адже в межах «производного» виду М. Смотрицького йдеться не тільки про словотвір, але й про характер дії.



97 Пор.; Античные теории языка и стиля. М.— Л., 1936, С. 128.



Шлях до сучасного розуміння категорії виду дієслова був дуже довгий і складний. До середини XIX ст. термін «вид» вживався насамперед стосовно словотвору дієслова. Теперішнє розуміння виду починає накреслюватись тільки в середині XIX ст. 98 Оскільки при осмисленні цієї категорії немалу роль відіграли пов'язані з нею питання дієслівного словотвору, термін Смотрицького закріпився в новому значенні.



98 Див.: Виноградое В. В. Зазнач. праця, с. 477 — 486; Русанівський В М. Значення і взаємозв'язок граматичних категорій виду і часу в українській мові XVI — XVII ст. К., 1959, c. 8-9.



Однак М. Смотрицький, як і Л. Зизаній, добре відчував видові відношення, що виявляється в парадигмах дієслів: у формах «непредЂлного» та майбутнього часів Смотрицький вживає префіксальні форми дієслів доконаного виду.

Дієслово в «Граматиці» Смотрицького має три числа: «Єдинствεнноε» (гл̃ю), «Двойствεнноε» (гл̃εва), «Множεствεнноε» (гл̃гмъ). Не з'ясовано, звідки М. Смотрицький взяв теоретичне міркування про те, що «слов'яни» як і в іменах, у дієсловах мають форми двоїни всіх родів. І він вводить штучні форми двоїни за родами, можливо, під впливом форм двоїни займенників мы, вы (та они). Це може бути непрямим свідченням цілковитого занепаду двоїни в живій мові.

Особи («лица») у дієслова три: «Пεрвоε», «Второε», «Третіε», причому наказовий і бажальний спосіб не мають форм першої особи однини.

Автор нараховує, за зразком тодішніх граматик, шість способів дієслова — «ИзъАвитεлноε, Повεлитεлноε, Молитεлноε, Сослагатεлноε, Подчинитεлноε» і «НеопрεдЂлεнноε наклонεнїε», пояснює значення кожного.

За допомогою «молительного» способу виражається прохання (оуслыши). Дієслово в формі «подчинительного» способу для закінченості думки потребує уточнення іншими словами («да бїю» / мни / повεлЂваεши да бію», тобто «да бію» потрібно розуміти так: «ти наказуєш, щоб я бив»). «НεопредЂлεнноε наклонεнїε», показуючи час, не визначає роду й числа (бити, стояти).

Аналогічно до граматики грецької мови, М. Смотрицький налічує шість часових форм дієслова: «НастоАщεε совεршенны(х) и оучащателныхъ», «Прεходящεε», «Прεшεдшεε», «Мимошεдшεε», «НεпрεдЂлноε» та «Будущεε врεмА». «ПрεходАщεε врεмА» означає незакінчену дію або пасивність (бихъ, бих(ъ)сА, бїεнъ εсмь, быхъ), тобто відповідає за значенням гр. παρατατικός, лат. imperfectum; «прεшεдшεε» — зовсім минулу дію або пасивність (бїАхъ, бїАхъсА, бїАнъ εсмъ, быхъ), тобто відповідає гр. άόριστος, «мимошεдшεε» — раніше минулу закінчену дію або пасивність (бїАа(х), бїАа(х)сА, бїАнъ бывахъ), тобто відповідає гр. ύπερσυντελικός, лат. plusquamperfectum; «нεпрεдЂлноε» — недавно закінчену минулу дію або пасивність (побихъсА; побїεнъ быхъ), тобто гр. παρακείμενος, лат. perfectum. M. Смотрицький прагнув зберегти грецьку систему шести часів. Для цього були певні підстави: в церковнослов'янських (як і старослов'янських) текстах були й форми імперфекта, й аориста, й перфекта, й плюсквамперфекта. Однак у живій українській та білоруській мовах XVII ст. функціонувала лише одна форма минулого часу, що виникла на базі колишніх форм перфекта, а форми давноминулого часу відрізнялись від церковнослов'янських (старослов'янських). Учені XVI—XVII ст. розуміли, безсумнівно, що форми аориста й імперфекта — форми минулого часу, але справжнє значення і вживання цих форм їм не було відоме. Для з'ясування цих питань потрібне було глибоке дослідження текстів, що зроблено тільки в кінці XIX—XX ст. (та й тепер ще точаться суперечки навколо цього питання).

Орієнтація Смотрицького на грецьку систему, в якій були тільки синтетичні форми перфекта й плюсквамперфекта, не дозволила йому виділити аналітичні форми цих часів у церковнослов'янській, бо вживання таких форм він пояснює «руска языка навыкомъ». Бажаючи зберегти систему шести часів, Мелетій Смотрицький замість церковнослов'янських форм перфекта подає форми аориста префіксальних дієслів (може, префікси тут були аналогією до грецького аугмента), а замість форм плюсквамперфекта — специфічні форми імперфекта.

Форми часів у М. Смотрицького досить тісно пов'язані з «видами» дієслів: теперішній час мають дієслова «совершенного» й «учащательного» «видів»; «преходящий» час — «совершенного» «виду»; «прешедший», «мимошедший» — дієслова «учащательного» «виду». Форми «непредільного» й майбутнього часів мають тільки префіксальні дієслова «учащательного» «виду».

Невивченість дієслова призвела до виділення п'яти родів: «мужεскій» (билъ, биху), «жεнскїй» (била, бисвЂ, бишА), «срεднїй» (било), «общїй» (бисва, биша), «всАкїй» (бію, бїεши, біεтъ і т. д.; бихъ, би, бихомъ, бистε, біАшε). Слов'янське дієслово ніколи не мало форм відмінювання за родами. Родові форми виступали тільки в часах, до складу яких уходив активний дієприкметник на -лъ (-ла, -ло), в т. ч. у формі перфекта. Як відомо, форма перфекта у східних слов'ян витіснила всі інші форми. Допоміжне дієслово в ній зникло (або перетворилось в особову частку в західноукраїнських говірках), а дієприкметники на -л- були переосмислені як форма минулого часу дієслів. Розрізнення родових форм у колишніх формах перфекта на -л- (які усвідомлювались як форми минулого часу) та подібність дієслівних флексій двоїни до форм двоїни займенників і наштовхнуло Смотрицького на штучне розрізнення категорії роду у всіх часах. Це змусило його ввести параграф «Ω познаванїи рωдъ гл̃а». Так, наприклад, автор пише, що всі дієслова «прεходАщагω: прεшε(д): мимошε(д): и нεпрε(д): на / лъ, во всЂхъ наклонεніихъ кончаАсА лица: и лицε трεтіε мно(ж): сходАщεε на / хъ» є чоловічого роду. Категорію роду виділяв також Л. Зизаній, і це теж, мабуть, вплинуло на погляди Смотрицького. Відмінювання дієслова, де перша особа однини дійсного способу теперішнього часу приймає закінчення -у, -ю (тεку, гоню), називається «правилнымъ», а з кінцевим -ь (εсмь, ямь, вЂмь та ін.) — «стропотнымъ» (неправильним).

Великим досягненням Смотрицького як мовознавця було осмислення особливостей відмінювання слов'янського дієслова, виділення двох дієвідмін.

«Пεрвоε спрАжεніε» — складають дієслова, що в другій особі дійсного способу теперішнього часу мають закінчення -εши (бїю — бїεши, нεсу — нεсεши), «Второε» — дієслова з закінченням -иши (слышу — слышиши, таю —maиши). Цей поділ зберігається і в сучасних наукових та шкільних граматиках східнослов'янських мов.

Закінчення -ю, що додається до основи дієслова на голосний, вважається «чистоє». Таких закінчень у першій дієвідміні дев'ять: -аю, -єю, -їю та ін., у другій — два: -аю, -ю. «Нεчистоε» — закінчення, що додається до приголосного основи. У першій дієвідміні таким закінченням є -у, за винятком дієслів із л (автор не знав, що тут л — епентетичний): гбу, зову, алчу, хощу та ін., у другій дієвідміні — тільки закінчення -ю: скорбю, бдю, гнЂздю, храню та ін. Впадає в око те, що вчений тут наводить форми без епентетичного л після губних і без чергування приголосних перед закінченням. Тенденція до втрати л після губних у флексіях і похідних основах намітилась ще в кінці старослов'янського періоду та в середньоболгарській мові 99. Подібні форми автор запозичив із текстів південнослов'янського походження. Їх Смотрицький міг сприймати і як факти живої розмовної мови, бо зникнення л після губних спостерігається в південно-західних українських говірках, недалеко від його батьківщини 100.



99 Див.: Вайан А. Зазнач праця, с. 78—79; див. ще: Мирчев К., Историческа граматика на българския език. София, 1958, с. 138; Конески Б. Историjа на македонскиот jазик. Скопje, 1965, с. 05.

100 Див.: Закревська Я. В. Епентетичні звуки в українських говорах.— У зб.: Дослідження і матеріали з української мови. Т.5. К., 1962, карта 1.



Форми першої особи однини теперішнього часу без чергування приголосних (внаслідок вирівнювання основ) характерні і для середньоболгарських пам'яток (засвідчуються вже в XIII ст.) 101, звідки можливо, й узяв їх мовознавець. Але й вони могли сприйматися тоді як живомовні, бо аналогічне явище спостерігається й тепер у багатьох говірках української мови, зокрема в говірках, поширених на території біля Кам'янцяПодільського 102.



101 Див.: Мирчев К. Зазнач. праця, с. 190—191.

102 Див.: Закревська Я. В. Система особових форм дієслова в західних говорах української мови.— В зб.: Українська лінгвістична географія К., 1966, карта 1.



Форми теперішнього часу дійсного способу не виявляють значних відмінностей від старослов'янських. Вплив живої мови спостерігається тільки в першій особі однини. У кінці підрозділу про відмінювання особових дієслів другої дієвідміни автор спеціально пише «Ω измЂнАεмыхъ СпрАжεніА сεгω Начεртатεлныхъ: г, ж, ч, ш», де зауважує, зокрема, що в першій особі д чергується із ж (вижю — видиши), m із ч (молочю — молотиши), тобто допускає східнослов'янські живомовні форми. Форми із ж подає він і як паралельні до форм на жд (рожду — рожю, хожду — хожю). Як паралельні допускаються властиві всім східнослов'янським мовам форми з епентетичним л у дієсловах другої дієвідміни (сплю — тю, славлю славю). У третій особі однини й множини в «Граматиці» кінцевий -тъ тільки твердий. Учений міг сприймати це явище як спільне для церковнослов'янської й живої мови, адже в більшості південно-західних говорів української мови, в тому числі й на батьківщині Смотрицького, кінцевий m у цих формах — твердий. Автор, як і в інших формах часів, у теперішньому штучно розрізняє форми двоїни за родами. Перша особа множини має, як у старослов'янській мові, тільки закінчення -мъ. Ця флексія властива всім східнослов'янським ковам.

В «преходящому» часі «совершенного» «виду» автор подає в основному форми аориста. Але форм простого аориста в пам'ятці зовсім не зустрічаємо. Дієслова першого й другого класів із закритою основою мають форму нового сигматичного аориста: чтохъ, чтохсА. Смотрицький спеціально зауважує, що «гл̃и кончащїисА на / бу, гу, ду, зу, ку, пу, су, ту...» виступають у формах: «грεбу / бо(х): стрεгу / гохъ: вεду / дохъ: гризу / зо(х): тεку / ко(х), сопу / сопо(х): нεсу / со(х); плεту / то(х)» в кінці розгляду парадигм першої дієвідміни.

Автор відбиває в «Граматиці» те, що було в східнослов'янських пам'ятках, які засвідчують тільки нові форми аориста 103 зазначених дієслів. Із форм старого сигматичного аориста Смотрицькому відома тільки форма рЂхъ, що була поширена в усіх церковнослов'янських пам'ятках 104.



103 Див.. Вайан А. Зазнач. праця, с. 265.

104 Там же, с. 266.



Дієслова з основою на голосний виступають у звичайних формах сигматичного аориста на -хъ: читахъ, творихъ. Про них автор спеціально згадує в кінці перегляду парадигм першої дієвідміни: зову /звахъ: вАжу / вАзахъ: стражду / страдахъ, слю / слахъ, жму / жма(х): жεну / гна(х); дεбεлЂю / лЂхъ: густЂю / стЂхъ» та ін. До винятків належать: плыву / плы(х); клεну — клА(х), схну / схо(х): тАгну / тАгноу(х): хощу / тЂ(х) та ін. Мовознавець називає «правильними» ті дієслова другої відміни, які мають флексію -ихъ: скорбю, скорбихъ: плавю / вихъ: нужю: дихъ та ін. «Неправильні» — це дієслова, що мають у першій особі закінчення -ахъ (лεжю, жахъ: дεржю / жахъ та ін.) та -Ђхъ (сεжю, дЂхъ: скорбю, бЂхъ та ін.) і -охъ (тільки «бЂгю, бЂгохъ»). Такий підхід пов'язаний з поглядом Смотрицького, який вважає, що правильні форми «преходящого» часу творяться у першій дієвідміні від форми першої особи однини теперішнього часу дійсного способу через зміну флексії на -хъ і на -охъ, а в другій дієвідміні — від другої особи однини шляхом зміни закінчення -ши на -и(х) (хоч фактично форми аориста творились від основи інфінітива).

Замість форми другої особи однини аориста М. Смотрицький подає у парадигмах форми на -лъ, -ла, -ло (чεлъ, чла, чло), тобто форми колишнього перфекта, що в живій мові XVI—XVII ст. мали значення минулого часу. На відміну від Л. Зизанія, M. Смотрицький наводить ці форми без допоміжного дієслова, відбиваючи цим самим практику пам'яток XVI ст., в яких форми аориста й імперфекта вживались у всіх особах, крім другої, де майже завжди стояв перфект 105.

У третій особі однини «преходящого» часу мовознавець подає форми аориста: чтε, твори. Йому було відомо, що деякі дієслова в третій особі однини можуть мати закінчення -ть, наприклад, А або Ать (від εмлю) та в похідних взАть, ω(т)Ать, приАть і под., запАть, зачАть замість запА, зачА і под. (причому з кінцевим східнослов'янським -ь, пор. ст. сл. проклАтъ, зачАтъ) 106.



105 Див.: Кузнецов П. С. Зазнач. праця, с. 22 — 26.

106 Див.; Вайан А. Зазнач. праця, с. 257.



M. Смотрицький штучно розрізнює родові форми в двоїні. Привертає увагу те, що в «Граматиці» немає давніх форм на -(о)стε.

Закінчення нового сигматичного аориста дієслова з основою інфінітива на приголосний та звичайні закінчення сигматичного аориста дієслова з основою інфінітива на голосний спостерігаються у множині «переходящого» часу «совершєнного» «виду»: чтохомъ, чтостε, чтоша; творихо(м), твористε, твориша. До форми третьої особи множини автор зауважує, що «СочинεнїА и ОрθографїА дЂлА» розрізняються кінцеві -та як показник чоловічого, а А — як показник жіночого й середнього родів. Форми «прешедшого» часу мають дієслова «учащательного» «виду». Тут знаходимо закінчення аориста, за винятком третьої особи однини, де наводиться форма імперфекта (читашε), та третьої особи множини, де паралельно виступають форми імперфекта й аориста (читаху — читаша).

Закінчення «непредільного» часу у Смотрицького збігаються із закінченнями «преходящого» (тобто виступають форми аориста), однак основа дієслова префіксальна: прочтохъ, прочεлъ, -ла, -ло, прочтε; сотворих(ъ), сотворилъ, -ла, -ло, сотвори і т. д. «Мимошедший» час твориться від форм «прешедшого», «ко(н)чаεмый другимъ азомъ растворшε»: читаа(х), читаалъ, -ала, -ало, читаашε, творАахъ і под. Безсумнівно, Смотрицький увів ці закінчення на основі закінчень імперфекта, що в східнослов'янських пам'ятках унаслідок аналогій виступав із узагальненим закінченням -аахъ і -Аахъ 107.



107 Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 269.



Проте не з'ясовано, яким чином колишні форми імперфекта стали трактувати як давноминулий час. Подібне спостерігаємо і в «Граматиці» 1591 р. і в «Граматиці» Л. Зизанія.

Після розгляду парадигми дійсного способу Смотрицький говорить, що дієслова обох дієвідмін «руска иногда языка навыкомъ» вживаються в інших формах «преходящого», «прешедшого», «мимошедшого» і «непредільного» часів—«существитεлнымъ гл̃голомъ растворАεма», напр.: чεлъ εсмь, чεлъ εси, чεлъ εсть; читалъ εсмь; читаалъ εсмь, прочεл εсмь і т. д. Отже, вчений, виходячи з мовної практики східних слов'ян, не заперечував проти вживання форм колишнього перфекта замість форм усіх минулих часів. Видозмінені форми перфекта (крім штучної форми типу читаалъ εсмь), близькі до наведених, характерні для українських південнозахідних говорів (пор. ходилисмо) та форм минулого часу української літературної мови XVI—XVII ст. Смотрицький подає парадигму тільки простого (доконаного) майбутнього часу: прочту, прочтεши, прочтεтъ; сотворю, сотворити, сотворитъ і под. Про творення форм майбутнього часу в слов'ян через сполучення інфінітива з дієсловами хощу, имамь автор тільки згадує в «Синтаксисі». Форм, утворених за допомогою дієслова буду, не згадує зовсім.

Форми «страдательного» стану дійсного способу або збігаються з формами викладених вище дієслів активного стану, ускладнених кінцевим А, або складаються з пасивних дієприкметників і форм допоміжного дієслова быти: чтусА чтом(ъ), -ма, -мо бываю; чтохъсА — чтεнъ, -на, -но εсмь или быхъ; читаюсА — читаεмъ, -ма, -мо бываю; читахсА читанъ, -на, -но εсмь или быхъ; читаахсА — читанъ, -на, -но бывахъ; прочтохсА — прочтεнъ εсмь или быхъ; прочтусА — прочтенъ, -на, -но буду. Аналогічні форми спостерігаємо і в дієслів другої дієвідміни: творюсА — творимъ, -ма, -мо бываю і т. д.

Дієслова «совершенного» «виду» виступають у формах наказового способу другої і третьої особи однини (чти ты, да чтεтъ онъ — твори ты, да творитъ онъ), множини (чтЂмъ, чтЂтε, да чтутъ — творимъ, творитε, да творАтъ») і двоїни. Дієслова ж «учащательного» «виду» мають форми наказового способу як теперішнього (читай, да читаεтъ — творАй ты та ін.; «читаим(ъ), читайтε, да читаютъ), так і майбутнього (прочти, да прочтεтъ — сотвори ты, да сотворитъ онъ; прочтЂ(м), прочтЂтε, да прочтутъ — сотворим(ъ), сотворитε, да сотворА(т)) часів. Вплив живої мови на флексії не спостерігається, зате форми третьої особи — тільки описові, аналогічні до живомовних. Форми «молительного» способу збігаються з формами наказового способу. В окремому параграфі до дієслів першої дієвідміни «Ω по(д)лεжащихъ измЂнεнїю СклонεнїА сεгω начεртатεлныхъ согласныхъ», говорячи про чергування приголосних, автор спеціально підкреслює, що в другій особі однини наказового й молителного способів чергуються г — з, к — ц: мози, тεци.

Старослов'янська мова, як і жива народна, не мала розрізнення форм наказового способу за часами. Мабуть, під впливом «Граматики» 1591 р. Смотрицький прийняв грецьку схему, заповнивши її «словенськими» однотипними формами дієслів недоконаного й доконаного видів. Проте і в цій схемі форми наказового способу викладено загалом без штучних форм.

Грецьку схему взято й для викладу форм умовного способу. Дієслова «совершенного» «виду» мають ці форми в теперішньому й «преходящему» часах, а дієслова «учащательного» «виду» — в теперішньому, «прешедшему», «непредільному» й майбутньому часах. Тут старослов'янська та жива мова не мали розрізнень форм способу за часами, тому автор змушений був заповнити грецьку схему в одних випадках живомовними, в інших — старослов'янськими формами.

Складність і штучність викладу умовного способу за часами змусили автора давати перед парадигмами пояснення староукраїнською мовою. Характерно, що перед формами умовного способу автор скрізь вживає слово ащε. Форми цього способу теперішнього часу «совершенного» й «учащательного» «виду» — це по суті церковнослов'янізовані форми умовного способу південно-західних українських говорів, відомі і на батьківщині М. Смотрицького: ащε бымъ, ащε бы εcu, аще бы чεлъ / чла / чло; ащε, бы чли смы, члистε, чли (пояснення автора: ґды бымъ читалъ»); «ащε бымъ, ащε бы εcu, ащε бы читалъ / ла /, ло; ащε бы читали смы, читалистε, читали» (пояснення автора: ґды бымъ читовалъ). Впадає в око те, що в третій особі немає допоміжного дієслова (пор. південно-західні діал. даў бим, даў бис', даў би). Подібне спостерігається і в майбутньому часі «учащателнаго» «виду»: ащε бымъ, ащε бы εcu, ащε бы прочεлъ / ла / ло і т. д., «ащε бымъ, ащε, бы εcu, ащε бы сотворилъ / ла / ло» і т. д. (з поясненням автора: ґды бымъ прочиталъ напотомъ; ґды бымъ оучинилъ напотомъ).

«Преходящий» час дієслів «совершенного» «виду» і «прешедший», «мимошедший» і «непредільний» «учащательного» «виду» форми умовного способу творять шляхом поєднання минулого часу дієслова быти (сигматичного аориста в першій особі однини, другій множини, імперфекта східнослов'янського типу в третій особі однини, імперфекта цього типу або сигматичного аориста в третій особі множини) та форм на -лъ, -ла, -ло відповідного дієслова. У другій особі однини засвідчується поєднання форм перфекта дієслова быти з формами на -лъ, -ла, -ло відповідного дієслова. Всі зазначені минулі часи (у «мимошедшому» основне дієслово із штучною основою читаалъ, -ла, -ло) мають однакові форми. Часове розрізнення досягається через «видове» розрізнення основ. Так, «преходящий» час «совершенного» «виду» має: ащъ быхъ челъ / чла / чло: былъ εси / ла / ло: бАшε — ащε быхомъ чли, быстε, бАху / или быша» (з авторським поясненням: ґды бы(м) былъ читалъ), «прешедший»: «ащε быхъ читалъ / ла / ло: былъ εcu / ла / ло: бАшε ащε быхомъ читали, быстε, бАху / или быша» (з авторським поясненням: ґды бымъ былъ читовалъ), «мимошедший»: «ащε быхъ читаалъ / ла / ло: былъ εcu / ла / ло: бАшε ащε, быхомъ читаали, быстε, бАху / или бАшε» (з авторським поясненням: ґды бымъ былъ частω читовалъ), «непредЂлний»: ащε быхъ прочεлъ / ла / ло: былъ εcu / ла / ло: бАшεащε быхомъ прочли, быстε, бАху / или быша (з авторським поясненням: ґды бымъ былъ прочиталъ). Аналогічні форми і в дієслів пасивного стану.

«Подчинитεлноε наклонεніε» (гр. ύποτακτική, лат. subjunctivus, conjunctivus) введено в книгу за зразками граматик класичних мов, де вважалося, що ця дієслівна категорія виражає відношення залежності. З суб'єктивної точки зору мовця дієслова в формі цього способу виражали дію бажану, можливу, необхідну, гіпотетичну і под. У Смотрицького дієслова в формі цього способу мають ті ж часові форми за «видами», що й умовного. Як і в «Граматиці» 1591 р. для бажального, в М. Смотрицького для творення всіх часових форм зазначеного способу вживається частка да. Форми теперішнього й майбутнього часів цього способу збігаються з формами дійсного способу: да чту, чтεши, чтεтъ — да чтεмъ, чтεтε, чтутъ (з авторським поясненням: абымъ читалъ); да читаю, читаεши, читаεтъ — да читаимъ, читаεтε, читаютъ (з авторським поясненням: абымъ часта читовалъ); да прочту, прочтεши, прочтεтъ — да прочтεм(ъ), прочтεтε, прочтутъ (з авторським поясненням: абымъ прочиталъ напотомъ).

Форми минулих часів відрізняються від форм умовного способу лише часткою «да» замість «ащε». Так «преходящий» час має форми: да быхъ чεлъ / чла / чло: былъ εcu / ла / ло: бАшε і т. д. (авторське пояснення: абымъ былъ читалъ), «прешедший»: да быхъ читалъ / ла / ло: былъ εcu / ла / ло: бАшε і т. д. (авторське пояснення: абымъ былъ читовалъ), «мимошедший»: да быхъ читаалъ / ала / ало і т. д. (з авторським поясненням: абымъ былъ частω читовалъ), «непредільний»: да быхъ прочεлъ / ла / ло і т. д. (з авторським поясненням: абымъ былъ прочиталъ). Звичайно, Смотрицький наводить парадигми і пасивного стану, дає парадигми цих способів у дієсловах другої дієвідміни. Отже, й тут М. Смотрицький часові розрізнення проводить за допомогою основ дієслів, «видів» у його розумінні. Перегляд парадигм особових форм дієслів ще раз переконує нас у тому, що вчений тонко відчував видові відношення в дієсловах. Староукраїнські паралелі, що їх наводить М. Смотрицький при формах «сослагательного» і «подчинительного» способів, допомагають краще з'ясувати авторове розуміння значень минулих часів.

Часові форми, за зразком грецьких граматик, у тому числі і львівської «Граматики» 1591 p., M. Смотрицький розрізняє і в дієслів «НаклонεніА НεопрεдЂлεннагω» (неозначеної форми) із застереженням, що тут дієслова «числъ / лиць / и рωдъ лишают(ь)сА». Дієслова «совершенного» «виду», як і інших способів, мають тільки форму теперішнього і «преходящого» часів (чести, творити), дієслова «учащательного» «виду» — теперішнього і «прошедшого» (читати, творАти), «мимошедшого» (читаати, творАати), «непредільного» й майбутнього часів (прочεсти, сотворити). Прагнення мати, як і в грецьких граматиках, неозначену форму різних часів і в пасивних дієсловах призвело до введення описових форм, напр.: чεстисА: или / чтому быти; чεсти сА: или / чтεну быти; читатисА: или / читаεму быти; или / читану бывати; читаатисА: или / читаану бывати; прочεстисА: или / прочтεну бывати; прочεстисА: или / прочтому бывати.

У підрозділі «Ω припрАгаεмыхъ СопрАжεніε(м)» автор виділяє категорії «Врεмεна ПричастїА, ДЂεпричастїА, ПричастодЂтіε».

Перші з них («Врεмεна ПричастїА») — це штучно введені дієприкметники, що, очевидно, відповідають грецьким предикативним дієприкметникам. Відповідно до «видів» М. Смотрицький наводить дієприкметники у всіх часах активного й пасивного стану в однині та множині за родами. Привертає увагу те, що ці дієприкметники виступають тільки в трьох відмінках—називному (з яким, мабуть, об'єднано й знахідний), родовому й давальному, як і у грецькій мові. Наприклад, у дієслів дійсного способу «совεршенного» «виду» теперішнього часу чол. роду маємо: чтый / или чтущїй, чтущагω, чтущεму.

За Смотрицьким, «ДЂεпричастїА / суть ПричастїА чрє(з) оусЂчεнїє или из(ъ)Атїε сокращεнаА и знамεнованїεмъ ω(т) причастїй (ω(т) них(ъ)жε и составлАют(ъ)сА) потолику ра(з)личεствующаА: По εлику прилагатεлноε оусЂчεноε ω(т) цЂлагω различεствовати ωбычε. Прочїихъ падεжεй во всЂхъ родεхъ и числехъ / раз†имεнитεлна / лишают(ъ)сА». Отже, дієприслівники, за Смотрицьким, є усіченими (скороченими) формами дієприкметників. Вони, як і дієприкметники, мають всі форми чисел, осіб, станів і часів, але відмінок — тільки називний. Для прикладу наведено форми теперішнього часу дійсного способу дієслів «учащатεльного» «виду»: однина чол. р.— читаА / или читающъ, множина — читающε; однина жін. р.— читающи, множина — читающА; однина сер. р.— читающε, множина — читающа.

Поняття дієприслівника в нашу граматичну літературу ввів саме М. Смотрицький.

Дієприслівник як окрема категорія почав формуватись на базі активних дієприкметників (внаслідок ізоляції форм на -штε та -шε) ще в старослов'янський період 108. Сучасні українські дієприслівники на -чи, -ши, -вши — це застиглі форми називного відмінка нечленних дієприкметників жіночого роду. Поява їх відноситься приблизно до XIII—XIV ст.109 Характерно, що в М. Смотрицького дієприслівники мають тільки нечленну форму.



108 Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 279, 397.

109 Див.: Бевзенко С. П. Історична морфологія української иови. Ужгород, 1960, с. 348.



Там, де автор визначає поняття дієприслівника («ОувЂщεнїε ω ДЂεпричастїихъ и ПричастодЂтїихь»), дається така дефініція «причастодЂтія»: «ПричастодЂтїε / Глъ Причастный нарицаεт(ъ)сА / нужду дЂйства знаменующїй: Многажды и прилагатεлныхъ имεнь силу притАжущїй: εстεствεннЂжε во срε(д)нА рода имεнитεлно(м) оусЂчεномъ на / о, кончащεм(ъ)сА оупотрεблАεмый». А спеціальне «ОувЂщεнїε» перед парадигмою «ПричастодЂтія» уточнює, що йдеться про відповідник до грецького прислівника на -εον (власне до грецьких віддієслівних прикметників) та до латинського verbum participale in -dum (власне до gerundivum). Як видно, автор надавав перевагу формам середнього роду на -о (писатεлно, читатεлно, творитεлно), проте допускає й форми відмінювання за родами і числами за зразком дієприкметників, хоч ця штучна, не властива слов'янській системі категорія, в автора є прикметниковим утворенням. Але й тут надання переваги формам зумовлене, очевидно, впливом живомовних прислівників способу дії на .

Необхідно відзначити, що цей та інші випадки переносу категорій класичних мов, особливо грецької, в слов'янську систему зумовлені тим, що в часи М. Смотрицького категорії граматики пов'язувано не стільки з мовною формою, скільки зі змістом 110. Відсутні в даній мові категорії передавались або штучними утвореннями, або описовими конструкціями. За тодішніми поглядами, це збагачувало виражальні засоби мови.



110 Пор.: Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В. Очерки по истории лингвистики. М., 1975, с. 120.



Смотрицький описує безособові дієслова (підрозділ «Ω бεзличныхъ»), які «обра(з) убω имуть трεтїАгω лица: ни εдинагω суть обачε». Вони бувають «дЂйствитεлнагω» (подобаεтъ, достоитъ, лЂтъ εсть, трεбЂ εсть, годЂ εсть, гожε, εсть та ін.,— останні два з народної мови) або «страдателнагω залога» (случаεт(ъ)сА, мнитсА, спи(т)сА та ін.). Автор слушно відмітив, що в безособовому значенні найчастіше виступають дієслова пасивного стану, тобто дієслова з часткою А: чтεт(ъ)сА, пишε(т)сА, слыши(т)сА. Він наводить безособові дієслова в різних часах і способах. Привертає увагу те, що автор у формах умовного способу основне дієслово подає у формі середнього роду: «мимошедший» час — аще бАшε случалосА, майбутній — аще бы сА случило, «непредільний» — аще бАшε сА случило. Старослов'янський супін авторові не був відомий. Окремо виділено в «Граматиці» підрозділ «Ω ИносклонАεмыхъ Стропотныхъ». Спочатку автор дає вступні уваги про те, що дієслова, як і імена, є «скланАεмаА» та «иноскланАεмаА», бо «по правилωмъ прави(л)ныхъ спрАжεнїй нε спрАгают(ъ)сА. Ho или числа коεгω / или НаклонεнїА / ли Врεмεнε / ли ωко(н)чаніА или СпрАжεнїА лишают(ъ)сА: либо тЂмиждε изобилуютъ. Грεкωмъ έтεроклїта, или / Аномала». До них відносяться «Стропо(т)нїи» (неправильні) (εсмь, нЂсмь, вЂмь та ін.), «Лишаємїи» (рЂхъ, оусну(х) та ін.), «Изобилующїи», які «тождε Знамεнованїε и СпрАжεнїε хранАщε / и дЂйствитε(л)нЂ кончат(ъ)сА и страдатεлнЂ» (молю / молюсА; плачу / плачусА та ін.).

Смотрицький розглядає тільки «стропотні» дієслова єсмь (нЂсмь), вЂмь, ямь, имамь. Досить удало, з погляду старослов'янської мови, викладено парадигми теперішнього часу дійсного способу. Цьому певною мірою сприяла жива українська мова, в якій дієслова бути, їсти, (від)повісти зберігають архаїчну відміну (пор.: їм, їси, їсть і т. д.).

Привертає увагу м'якість кінцевого m у формі третьої особи однини теперішнього часу дійсного способу: εсть, нЂсть, вЂсть, ясть, имать (ст. сл. εстъ, вЂстъ і т. д.). Кінцевий приголосний м'який у цих формах і в частині тих українських говорів, що мають твердий т у формах тематичних дієслів (пор. ходит, але йіс'т'). Можливо, автор увів ці форми під впливом живої мови, адже в старослов'янській мові написання -ть було спорадичне в формі вЂсть і дещо частіше в ıєсть 111.



111 Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 248.



У першій особі множини теперішнього часу атематичні дієслова закінчуються на -мы (εсмы, нЂсмы, вЂмы, ямы, имамы). Для розрізнення першої особи множини і першої особи однини, в якій -мь отверділо, пізніше закінчення -мы в атематичних дієсловах вживалося і в старослов'янській мові 112. В третій особі множини одні з цих дієслів мають старослов'янське закінчення -тъ (вЂдАтъ, ядятъ), інші — східнослов'янське -ть (суть, нε суть, имуть).



112 Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 220.



Дієслово быти в першій Ђхъ) та третій Ђ) однини, першій Ђхо(м) та другій Ђстε) особах множини «преходящого» часу посідає форми старослов'янського імперфекта (типу аориста), в другій особі однини (былъ / ла / ло) — форму перфекта без ecu, в третій особі множини — форму імперфекта (типу аориста) — бЂху (пор. ст. сл. бЂаху) і бЂша. Аналогічний розподіл форм нового сигматичного аориста засвідчується і в інших дієсловах: вЂдЂхъ, ядохъ, имЂхъ і т. д.

«Прешедший» час дієслова быти, крім другої особи однини, має змішані форми — аориста й імперфекта (східнослов'янського): бы(х), былъ / ла / ло, бысть, или бАшε быхо(м), быстε, бАху, или быша. Цей же час у решті атематичних дієслів має закінчення імперфекта та аориста від інших основ: вЂдАхъ, вЂдЂлъ / ла / ло, вЂдАшε — вЂдАхомъ, вЂдАстε, вЂдАху, или / вЂдАша, ядАхъ, ялъ / ла / ло, ядАшε, ядАхомъ, ядАстε, ядАху та ін. У формах майбутнього часу дієслова быти жодних особливостей не спостерігаємо.

Наказовий спосіб дієслова быти не виявляє відхилень від старослов'янських форм. У дієслів вЂсти і ясти виявляються аналогії і впливи живомовних форм: вЂждь ты, да вЂсть онъ; яждь ты, да ясть онъ — вЂждмы, или / вЂдЂ(м), вЂдЂте, да вЂдАтъ; яждмы или / ядЂм(ь), ядЂтε, да ядАтъ. Впливом живої української мови позначені форми умовного способу дієслова быти у теперішньому і «преходящому» часах: ащε бымъ, аще бы εси, ащε, бы былъ / ла / ло — ащε бы былисмы, былистε, были. Форми «прешедшого» часу в основному аористові й імперфектні: ащε, бы(х) былъ, ла / ло, былъ εcu / ла / ло, бАшε ащε быхомъ были, быстε, бАху, или / быша.

Активний дієприкметник теперішнього часу від дієслова быти виступає в паралельних формах сый (пор. ст. сл. да) і сущій (за аналогією до сущаА, сущεε).

Аналогійні форми активного дієприкметника наявні й у «прешедшому» часі: бывый, или / бывшїй. Дієприкметники від быти мають нечленні форми: сы, или / будА или / сущъ (теперішній час), бывъ («прεшεдший» час). Форму доконаного виду дієприкметника будущїй і дієприслівника будущъ автор слушно трактує як майбутній час 113.



113 Форми дієприкметника розглянуто тут, бо в розділі про дієприкметник М. Смотрицький парадигм атематичних дієслів не подає.



До «стропотних» Смотрицький не залічив дієслово дати. У параграфі про творення дієслівних форм автор наводить першу особу однини теперішнього часу дієслова «даю». Живомовну форму дай він пояснює як наказовий спосіб дієслова в теперішньому, а церковнослов'янську — у майбутньому часі. Після перегляду дієслівних форм мовознавець умістив дуже важливий підрозділ «Ω составлАнїи Врεмεнъ обоεгω спрАжεнїА», де говорить про творення форм часів та способів дієслів, дієприкметників і дієприслівників. Як вихідні форми дієслова вчений пропонує брати першу і другу особу теперішнього або минулих часів, але не неозначену форму. Його рекомендації можна визнати вдалими, хоч вони й ускладнювали засвоєння правил.

«Ω Причастїи» — наступний розділ пам'ятки (стор. 360—376). Дієприкметники характеризуються іменними (Родъ, Падεжъ, Склонεнїε) та дієслівними (Залогъ, ВрεмА) або спільними для імен і дієслів (Число, Начεртанїε,) категоріями. Щоправда, тут автор виділяє лише три форми роду — «Мужεскїй, Жεнскїй, Срεднїй». У Смотрицького дієприкметники мають всі ті часові форми, що й відповідні дієслова, тобто теперішній час дієслів «совершенних» з суф. -Ай, -ый (-їй), -мый чол. роду (біАй, влεкій, вЂдый, бїεмый) та «учащательних» з суф. -Ай і -мый (читаАй, бїААй, біεмый), «преходящий» з суф. -εй, -[ш]їй, -вый, -ный (влεчεй, влεкшій, бивый, бїεный), «пpeшедший» і «мимошедший» із суф. -вый і -ный (бїАвый, бїАный; у «мимошедшому» штучне біАавый, бїАаный); майбутній від префіксальних основ із суф. -ый, -[ущ]їй, -Ай, -мый (прочтый, прочтущїй, побїАй, побїющій, побіεмый) та «непредЂлний» від префіксальних основ із суф. -εй, -їй, -вый, -ный (сотворεй, повлεкій, побивый, побїεмый). У пам'ятці подано тільки членні форми дієприкметників. Смотрицький слушно радить відмінювати їх за зразком прикметників.

У парадигмах поруч із старішими формами чоловічого роду виступають новіші, аналогійні (бїАй — біющїй, бивый— бившій, пор. ще чтεй, или / чεтшїй: читавши), під впливом живої мови.

Дуже стисло в «Граматиці» викладено вчення про невідмінювані частини мови. Детальніший, ніж інші, розділ «Ω нарЂчїи» (стор. 376—381). Прислівник має чотири акциденції: 1) «Видъ» — «Пεрвообра(з)ный» (днεсь, вчεра) і «Производный» (мудрε, добрЂ); 2) «Начεртанїε» — «Простоε» (славнω), «Сложεнноε» (приславнω), «Прεсложεнноε» (прεпрославнω); 3) «Стεпεнїε оуравнεнїА» — «Положитεлный» (крЂпкω), «Ра(з)судитεлный» (крЂпчаε), «Превосходитεлный» (крЂпчайши) і 4) «Знамεнованїε». Всю увагу вчений зосередив на класифікації прислівників за їх значенням (знамεнованїεмьъ. Він виділяє понад двадцять розрядів. Найбільші групи прислівників автор ділить ще на підгрупи. Прислівники «Врεмεнε» він ділить на групи «НастоАщагω» (днεсь, н̃нЂ, оужε та ін.), «Прεшедшагω» (дрεвлε, вчεра, лонЂ, искони та ін.), «ГрАдущагω» (а не «Будущагω»!) (оутро, еооутрїε, иногда). Прислівники «МЂста», що відповідають на питання «гдε», означають «на мЂстЂ» (здε, ту, ондъ, горЂ, долЂ, низу та ін.), на питання «ω(т)куду» — «ω(т) МЂста» (ω(т)сюду, зинуду та ін.), на питання «камω» — «къ МЂсту» Ђмω, вонъ, гору та ін.), на питання «оудЂ» — «чрε(з) МЂсто» (сюдЂ, тудЂ, онудЂ). На питання «какω» відповідають прислівники «Качεства» (добрЂ, злЂ, прАмω, тунε, в(ъ)малЂ» та багато ін.), на питання «коликω» — «Количεства» (много, помногу, почасти та ін.), на питання «коликощи» (скільки разів) — «Числа» (многащи, многажды, дващи, дважды, двоицεю та ін.). Інші групи тільки перелічуються. Досить широко ілюструються лише прислівники «Чина» (порядку) (порАду, прεждε, посεмъ, з(ъ)начала, пεрвЂε та ін.). Решту груп проілюстровано порівняно невеликою кількістю прикладів: прислівники «СлучаА» (послучаю), «ПовεлεнїА» (прїйди, прїйдЂтε, принεси та ін.), «ОувЂщанїА» (такω, воправду та ін.), «ω(т)рицанїА» (ни, нε, нимала та ін.), «ПрεщεнїА» (нε, нεкакожε), «НапрАжεнїА» (sЂлω, вε(л)ми та ін.), «ωслаблεнїА» (εдва, εли та ін.), «Ра(з)суждεнїА (порівняння) (пачε, болεε, мнЂε та ін.), «ОуподоблεнїА» (якω, такω, εликω, коль та ін.), «Разнства» (инакω, иначе,), «НεдоумЂнїА» (нεгли), «ВопрошεнїА» (чεсо, гдε та ін.), «Ω(т)вЂщанїА» (сεго ради, за ту вину, тогда), «СобранїА» (купнω та ін.), «Ω(т)дЂлεнїА» (ωсобь, точїю, бε(з), кромЂ, раз†та ін.), «ИзбранїА» (изрАднЂε), «ОускорεнїА» (абїε, внεзапу, напраснω), «ОуказанїА» (сε, онω). Таку детальну семантичну класифікацію зроблено за зразками тодішніх грецьких і латинських граматик. Витримати її було важко, тому не дивно, що окремі прислівники повторюються в різних групах (наприклад, nspebs виявляється в групі прислівників часу і порядку — «чина»). Звичайно, до прислівників тоді відносили й частки (наприклад, нε, ни, сε). За зразком грецьких граматик сюди зараховували й окремі дієслова у формі наказового способу. До розрядів прислівників потрапляли також деякі сполучники (нεжε) й прийменники бе(з), як у «Граматиці» 1591 р. та Л. Зизанія. Про творення ступенів порівняння якісних прислівників автор нічого не говорить. Правда, окремі форми вищого й найвищого ступеня наведено в розряді прислівників «разсуждєнїя» й «количества» (доволнЂе, доволнЂйши).

Невеликий розділ «Ω прεдлозЂ» (c. 382—383). Смотрицький нараховує двадцять прийменників. Як і в інших граматиках європейських мовознавців XVI—XVII ст., до прийменників залічуються й префікси. Прийменник, за автором, має тільки категорію відмінка (зрозуміло, що тут ідеться про вживання прийменників із тими чи іншими відмінковими формами). Прийменники виступають з усіма відмінками, крім називного. З родовим вживаються прийменники оу, ω(т), изъ (або съ), до, з давальним — ко і по, «сказуεмоε Рωсски / вεдлугъ», із знахідним — за, з орудним — со, з місцевим — при і по, «сказуємоε Росски / послЂ», із знахідним й орудним — прε(д), на(д), по(д), за, зі знахідним і місцевим — во, ω (або ωб(ъ), на. Прийменники «СочинитεлнЂ и СложнЂ» прε(д)лагают(ъ)сА», тобто сполучуються з формами іменних частин мови чи виступають як префікси (вос, нис, рас, прε, про). Характерно, що автор подає тільки первинні прийменники. Прийменників безъ (див. вище) і чрεзъ тут немає, бо вони трактуються як прислівники. Смотрицький прийменники из(ъ) і съ вважає варіантами одного слова. Це — вплив української мови, в якій давні изъ та съ внаслідок фонетичних змін збіглися в одній формі з (із, зі).

У розділі «Ω СоузЂ» (стор. 384—386) розглянуто акциденції сполучника, що має «Начεртаніε» — «Простоε» (прεждε), «Сложε(н)ноε» (прε(ж)дεдажε), «Прεсложεнноε» (прεждεдaжε нε), «Знамεнованіε», «Чинъ». Смотрицький нараховує дев'ять «знамεнованій» (значень) — власне функцій сполучника: «СопрАгатεлноε» (тобто єднальні сполучники) — u та ін., «РаздЂлитεлноε» (розділові) — или, ли, либо, ни та ін., «Противитεлноε» (протиставні) — но, понε та ін., «Сослагатεлноε» (умови) — ащε, ащεбо та ін., «Винословноε» (причини) — бо, ибо, дЂлА, ради, понεжε, оубо, εжε та ін., «Подчинитεлноε» (мети) — да, дабы та ін., «Наноситεлноε» (наслідку) — тЂмъ, тЂмжε, оубо та ін., «Исполнитεлноε» (висновку) — оубо, ждо, ждε, «НεдоумЂтεлноε» (питальні) — εда, чи; чили, ли. Розподіл сполучників за їх функціями загалом удалий. Правда, сюди під впливом тодішніх граматик грецької мови, зокрема «Граматики» 1591 р., введено окремі прийменники ЂлА, ради). За порядком розташування відносно поєднуваних слів (речень) сполучники бувають «Прε(д)лагатεлнагω чина» (но, нεбо, и, оубо та ін.), тобто виступають у препозиції, «По(д)лагатεлнагω чина» — (же, оубω, ли, бо та ін.), тобто виступають у постпозиції, «Общагω чина» (обачε, ащε, понε та ін.).

Живомовним українським матеріалом насичений розділ «Ω мεждомεтїи» (стор. 386—388). Вигуки мають тільки «Начεртанїε» — «Простоε» (ω), «Сложεнноε» (сεω(н)), «Прεсложεнноε» (даждь то Бж̃е) і «Знамεнованїε». Семантична класифікація вигуків дуже детальна: «ЧудАщагωсА» (сε), «ОудивлАющагωсА» (ω), «ПохвалАющагω» (бл̃гωжε, бл̃гωжε), «Оуказующагω» (сε, сεωнъ, сεси та ін.), «Поношающагω» (вагъ, оуїа), «ЖалЂющагω» (агъ, ахъ, а), «Плачущагω» (ыхъ, ω ω ω), «СЂтующагω» (о, оувы, горε), «Зовущагω» и «Восклицающагω» (ω), «Прεзирающагω» (гω), «МεрзАщагωсА» (фε), «Понужающагω» (ну), «РадующагωсА» (гой), «Милосεрдующагω» Ђда), «Жεлающагω» (ω, обы(м) та ін.), «СмЂющагωсА» (ха / ха / ха), «Молчати повεлЂвающагω» (цы(т)), «БоАщагωсА» (ωй, ωй), «Зовущагω» (гεй), «Ω(т)зывающагωсА» (га, чтω), «Страшающа» (сε, ωтω), «Нападающагω напрасно» (раптово) (здεсь). Як бачимо, власне церковнослов'янських (старослов'янських) вигуків тут дуже мало, адже в конфесіональних текстах їх було небагато, тому автор надолужив недостатність їх широким введенням українського матеріалу. Окремі вигуки взято, можливо, з латинської мови (вагъ, агъ). Значне місце в нашій пам'ятці займає третя її частина — «Ω Сvнтаξи» (стор. 289—475), яка заклала підвалини для вчення про зв'язки слів у реченнях у вітчизняному мовознавстрі (у попередників Смотрицького цього розділу не було). «Сvнтаξіс», або «Славεнски Сочинεнїε... рεчεнїА ко осми слова частεмъ возносимаА / извЂстнымъ нЂкоимъ чиномъ оучитъ сочинАти / и тЂмъ сокровεнъ ихъ разумъ ω(т)кривати». Отже, це насамперед вчення про зв'язок слів у зворотах. «Сvнтаξіс» поділяється на «Простую» і «Образную». «Простий» синтаксис навчає правил поєднання восьми частин речення (мови). «Образний» синтаксис «εсть обра(з) гл̃анїА противу правилω(м) Сvнтаξεωс, искусны(х) писатεлей оупотрεблεнїεмъ оутвεржεный», тобто це синтаксис художньої мови, власне начерк стилістики. Головну увагу автор звернув на «простий» синтаксис. Тут він далеко меншою мірою скутий рамками теорії свого часу. Доброму викладові матеріалу сприяло те, що М. Смотрицький нерідко зіставляє церковнослов'янську систему з грецькою, латинською й книжною українською. Виділені правила учений ілюструє цитатами з культових книг, насамперед із святого письма, нерідко покликається на джерела. Прикладів, видуманих автором, небагато. Штучні правила (як і приклади) виявляються тільки в параграфі про вживання «причастодЂтія», введеного в морфологію: Итε(л)но ми εть во градъ ко онсици. Більшість сформульованих тут правил про узгодження, керування, функції відмінків зберігають і сучасні наші граматики, адже синтаксис простого речення церковнослов'янської (й старослов'янської) і сучасних східнослов'янських мов мають дуже багато спільного. Для вченого деякі церковнослов'янські конструкції, побудовані за грецькими зразками, здавалися не тільки прийнятними, але й необхідними. Він захоплювався ними. Проте Смотрицький прагнув наблизити синтаксис церковнослов'янської мови до синтаксису живої мови.

Учений добре знав, які старослов'янські конструкції з'явились під впливом грецької мови. Приймаючи або відкидаючи їх, він здебільшого підкреслює, що те або інше явище притаманне насамперед грецькому синтаксису, напр.: «Нравомъ Аттїкъ и СлавАнε Положитεлнагω оупотрεблАютъ вмЂсто ра(з)судитεлнагω: якω, Бл̃го εсть оуповати на Г(с)да / нεжεли оуповати на чл̃ка: и про(ч)». Смотрицький дуже часто при конструкціях, що є кальками з грецьких, дає пояснення-паралелі, близькі до живомовних. Це робить він навіть тоді, коли грецьке походження виразу не підкреслює, напр.: «ВысокаА дрεвεсъ падоша: в(ъ)мЂсто, всА высокаА дрεва». До запозичених конструкцій він справедливо відносить сполучення типу «Никомужε когда нε бысть похвално, бЂдна помиловавшεму. вмЂстω / помиловати: и про(ч)». Як «єллинісмъ» пояснює вживання дієприкметника від дієслова быти з іменниками:

«СогрЂшати чл̃вки сущыА ничтожε дивно». За грецькими зразками побудовані й слов'янські конструкції з дієприслівниками замість неозначеної форми при дієсловах, що означають «духа движεнїε»: Нань оуповающє будεм(ъ): вмЂстω / оуповати».

Смотрицький залюбки виділяє особливості слов'янської будови речення: «Обычно СлавАнω(м) на(д) Грεчεски(х) дїалекто(в) свойство εсть / сущεствитε(л)ну в(ъ) родитεлно(м) полагаεму / Прилагатεлна сочинεна сεбЂ нε имущεму, в(ъ) Прилагатεлε(н) своεму Сущεствитε(л)ну в(ъ) родЂ числЂ и падεжи согласующъ / прεтворАти сА: якω / Начало прεмудрости страхъ Г(с̃)днь».

Автор говорить і про ті випадки, коли треба вживати родовий присвійний, а не присвійний займенник, в тому числі коли іменник має два означення. До речі, вченому відомий і давальний присвійний: «Вл̃(д)ко животу моεму: в(ъ) мЂсто /живота моεгω» (це явище властиве і південно-західним говорам української мови). В окремому правилі мовознавець говорить про те, що «ПрилагатεлнаА εллинωмъ с(ъ) Винитε(л)нымъ произносимаА / СлавАнω(м) с(ъ) Творитεлны(м) Сущεствитεлныхъ / родъ, отεчεство, или часть нЂкую всεго / знамεнующихъ συνεκδοκικως произносА(т)сА: якω, отεчεство(м) Галїлεанинї: имεнεмї Пεтрї: лицεмъ чεрмεнъ..». Автор застерігає: «ВмЂстω Во(з)вратитεлну / εгω, εА, и прочїихї εю всЂхъ числъ падεжїй / оупотрεблАютї СлавАнε бл̃голЂпнЂ ПритАжатε(л)ныхъ свой, своА, своε: якω... Ащε жεна пуститї мужа своεгω / и посагнε(т) на инагω / прεлюбы твори(т): вмЂстω / мужа εА». Учений заперечує деякі кальки грецьких конструкцій: «Єсть Аттікω(м) свойство / Славεнску языку всАкω странно / Возноситεлному со Прεдидущимъ в(ъ) то(м)ждε падεжи сочинАтисА, на послЂдующїй гл̃ъ / имжε правиму быти εму достоАшε / ни εдинъ возглАдъ имущεму: якω... τόν μεν πρωτον λόγον έποιηζάμην περί πάντων ώ Θεόφιλε, ών ήρξατο ό Ι’ησοδς ποιείν τε καίδιδάσκειν. Славенски: Первое оубω слово сотвори(х) ω всЂ(х) ω Θεофілε / ω ни(х) же начать І(с̃)с творити». Цей вислів, за Смотрицьким, потрібно перекласти так: «Пεрвоε оубω слово сотвори(х) ω всЂх(ъ) ω Θεофїлε / яжε начать І(с̃)с творити». Для підтвердження своєї думки він наводить аналогічні переклади, що їх зробили «искуснїи прєводници». Мовознавець критично поставився й до інших дослівних перекладів. Наприклад, відповідно до побудованої за грецьким зразком конструкції типу «Благоумεнъ εсть, ижε нε скорбить ω них(ъ)жε нεимать, но радуεтсА ω нихъжε имать» для слов'янського синтаксису вважає більш властивою конструкцію «Бл̃гоумный εсть / ижε нε скорбитъ ω ихже нε имать, но радуεт(ъ)сА ω яжε имать».

Автор виступає проти перекладання грецького препозитивного члена («Прε(д)чиннаА») ό, ή, τό, яке спричиняє в слов'янських текстах «разума ωмрачεніε / и СочинεнїА ґрамматічна смАтεнїε». Він радить перекладати тільки постпозитивне («По(д)чиннаА») відносне слово ός, ή, ό. Препозитивний член зберігається при перекладанні дієприкметників дієсловами, напр.: «πας ό αίτων λαμβάνε / καί ό ζητω συρίσκει. Славεнски / ВсАкъ просАй приε(м)лεтъ / и ищАй ωбрЂтаεтъ: ПричастїА та во гл̃ы претворшε, рεчεмъ / ВсАкъ иже проситъ / приεмлεтъ, и ижε ищεгъ / обрЂтаεтъ».

M. Смотрицький намагається відійти від деяких кальок інфінітивних сполучень. Наприклад, поруч із сполученням «дεржаху εгω εжε нε ωтити ω(т) нихъ... Мы прεводимъ, дεржаху εго, да не бы ω(т)шεлъ ω(т) ни(х)». Щоправда, він залишає «союзъ εжε» в перекладі грецького інфінітива з сполучниками: «ко εжε чεсти, προς τό λέγειν / до читанъА: ω(т) εжε чεсти, άπό τό λέγειν ω(т) читанъА, за εжε чεсти, διά τό λέγειν / длА тогω жε читалъ: во εжε чεсти, είς τό λέγειν / абы читалъ».

Автор нагадує, що грецькі інфінітиви з артиклем середнього роду, який змінюється за відмінками, деякі слов'янські перекладачі передавали за допомогою сполучення εжε + інфінітив, причому εжε не змінюється, тому це не займенник, а сполучник «знамεнованїА Винословна / Руски сказуεмый / нεхай, и / абы». Грецький вираз «παυσον την γλώσσαν σου από κάκου και χείλη σου του μη λαλησαι δόλον. Славεнски прεводимъ, Оудεржи язык(ъ) свой ω(т) зла / и оустнЂ своЂ εжε нε гл̃ати лсти: Руски исто(л)ковуεмъ / Гамуй языкъ свой ω(т) злогω, и оуста твои нεхай нε мовАтъ зрады». Тому не перебільшимо, якщо скажемо, що М. Смотрицький є одним із зачинателів теорії адекватного перекладу в нашій філології, противник буквалізму, що нерідко практикувався в XVI—XVII ст.

Учений досить детально й правильно висвітлив синтаксичні зв'язки узгодження й керування іменних частин мови, що часто збігаються з живомовними. Не обійдено навіть «ПриложεнїА» (прикладки), правил про питання й відповіді («Ω Вопрошεнїи и ω(т)вЂщанїи»). Μ. Смотрицький пише й про ті особливості, що спільні для церковнослов'янської мови й українських південно-західних говорів, але не властиві вже більшості східнослов'янських діалектів, наприклад, вживання займенникових енклітик ми, ти, си чи давального відмінка присвійності. Адже його «Граматика» була розрахована на всіх слов'ян, що користувалися церковнослов'янською мовою. Грунтовно і вдало викладено в «Граматиці» правила дієслівного керування, зокрема слушно підкреслено вживання форми родового відмінка замість знахідного при дієсловах із заперечною часткою нε. Цілком оригінальними е параграфи про вживання орудного й місцевого відмінків, яких немає в грецькій мові, а саме: («ω Творитεлномъ со Имεнεмъ», «Ώ Творитεлномъ: абїε и ω Гл̃а Страдатεлнагω сочинεнїи...», «Ω Творитεлномъ Органа / Вины / Образа / Цεны / ω(т)стоАнїА / МЂры...», «Ω Сказатεлномъ co Гл̃омъ...», «Ω Сказатε(л)номъ co Гл̃о(м): на(д) Винитεлεнъ...», «Ω Сказатεлномъ со Прεдлогомъ на, на(д), Винитεлεнъ...». З огляду на те, що в живій мові дієслово быти в формі третьої особи однини й множини теперішнього часу пропускалося, вчений кілька разів пише про вживання його («Ω Гл̃Ђ / εсмь, Родитεлному сочинАεмомї...», «Ω Родитεлномъ со Бεзличнымъ...» та ін.).

Велика кількість синтаксичних правил в «Граматиці» присвячена описові церковнослов'янських конструкцій, не властивих живій мові (насамперед грецьким калькам з інфінітивами та дієприкметниками). У зв'язку з цим привертає увагу лаконічність правила «Ω Датεлномъ со Гл̃омъ СамостоАтεлно(м)»: «ВсЂхъ залогъ Гл̃ωмъ сочинАεмъ бываεтъ датεлεнъ СамостоАтεлεнъ: якω, Бг̃у дающу зависть ничтожε оуспЂваεтъ. и, зрАщи(м) имъ взАтьсА».

Мабуть, ця конструкція була добре відома і вживана серед освічених сучасників М. Смотрицького, хоч у старій українській мові вона була рідкісним явищем 114. Однак сліди давального самостійного відмінка спостерігаються в уживаних в українській літературній мові XVI—XVII ст. сполуках дієприслівників на -чи (-ш, -вши) з іменниками або займенниками у формі давального відмінка 115 Сліди ці, безсумнівно, були й у живій мові XVI— поч. XVII ст. Вони сприяли осмисленню конструкцій давального самостійного як категорії, що не є зовсім чужою живій мові.



114 Див.: Безпалько О. П. Нариси з історичного синтаксису української мови. К., 1960, с. 69

115 Див.: Там же, с. 70



У текстах, якими користувався наш учений, мабуть, не було форм супіна, тому автор пише: «НεопрεдЂлεнный со Гл̃ы или Причастіи движεніε на мЂсто знамεнующими сочинεнъ / Гεрундій Латінскихъ на / dum, силу притАжεтъ: якω... иду оуготовати мЂсто ва(м)». І далі: «Нε точію Гεрундій / но Супінъ на / tum сходАщи(х) / НεопредЂлεный гл̃ω(м) или причастїεмъ движεнїА сочинεнъ силу притАжεтъ: якω, что исходистε в(ъ) пустыню видЂти». Синтаксис Смотрицького доповнює його морфологію. Тільки тут, наприклад, він пише про те, що для «СлавАнъ» характерним є вживання неозначеної форми з дієсловами «хощу, или имамь, во Будущаґω врεмεнε показанїε: якω, хощу, или имамь чεсти: в(ъ)мЂсто / прочту».

Саме в розділі «Ω сочинεнїи НарЂчіА» (до речі, правильно визначається синтаксичний зв'язок прислівників — прилягання — «НарЂчіА примεщут(ъ)сА Имεнε(м) / Глаголωмъ») учений пише, що прислівники бε(з), кромЂ, развЂ, внЂ, внутрь, свЂнε, близь, далεчε, окрεстъ, вмЂсто, прεждε, послЂди, дажεдо, ωтай, пачε, противу та ін., «Предлωгъ свойство имущаА», вживаються з родовим відмінком: внутрь дому, внЂ двора тощо, а слова чрε(з) та сквозЂ «Винитεлному прεдидут(ъ): якω, чрε(з) мεнε, сїεсть / прε(з) менε: и / сквозЂ иглεно оухо». Тут знову як «НарЂчїА ПовεлεнїА» виступають форми наказового способу: «грАди Іωаннε виждь».

Розділ «Ω сочинεніи Прεдлога» стисло викладає синтаксис прийменників, у тому числі з орудним й місцевим, яких немає в грецькій мові. В окремому параграфі тут йдеться про вживання «во(з), или / вос, вмЂсто / за», що «Винитε(л)ну сочинАεт(ъ)сА: якω, бл̃годать во(з) бл̃г(д)ть». Автор зауважує, що в церковнослов'янській мові воз (вос) виступає не тільки як префікс, але й як звичайний прийменник. Відчуваючи прийменникову функцію слів дЂлА, ради, М. Смотрицький у розділі «Ω сочинεнїи Соуза» зауважує, що ці слова «образомъ Прε(д)лωгъ Родитε(л)ну послЂдующε служатъ».

Невеликий розділ «Ω Сvнтаξи образной» дає пояснення (з прикладами) дев'яти тропів і фігур: «Просθεсїс (Приложεнїε), Сvнεкдохи (ωб(ъ)Атїε), Сvнθεсїс (Сложεнїε), Зεvґма (СпрАжεнїε),Сvллиψїс (ωсАжεнїε), Пролиψїс (Прε(д)взАтїε), Антіптωсїс (МЂстопадεжїε), Єналлаґи (ИзмЂнεнїε), Єллинїсмъ».

В кінці третьої частини «Граматики» подаються правила про порядок слів — «Ω чинЂ ґрамматичεстЂ».

Остання, четверта частина «Граматики» — «Ω Просωдїи стіхотворной» (стор. 474—500) є короткою теорією віршування. Для обгрунтування цього розділу М. Смотрицький наводить легенду польського історика Матвія Стрийковського, який був «ДЂй Славεнскихъ хронографъ достовЂрный», про те, що славний латинський поет Овідій, коли був «в(ъ) Сарма(т)скихъ нарωдъ заточεніи», досконало вивчив їх мову і «славεнскимъ діїлекто(м)... Стїхи или вЂрши» писав. Оскільки й автор вважає, що церковнослов'янською мовою можна складати вірші, він дає основи віршування для тих, хто після нього хоче «искуснЂε творити». Смотрцький виділяє два різновиди просодії: «Орθоґраійну» «гласа писмεннагω во гл̃анїи / или во писаніи припЂтїє измЂнноє быти», про яку йшлося на початку книги, і «Просодійну» — «художεство Стїхотворноε по(д) мεтром(ъ) или мЂрою слωгъ количество». Він знову нагадує про поділ звуків (літер). «Количество» складу — це його міра, коротка або довга «по Врεмεни». «КраткаА» міра та, що складається з одного «врεмεнε» (тобто мори), «До(л)гаА» — з двох «врεмεн». За мірою склад буває краткїй, долгїй, двоврεмε(н)ный або ωбоАтный, за «чиномъ» (тобто порядком) в слові — прεднїй, срεднїй, послЂднїй.

«Количество» складу визначається «εстεствомъ писмεнъ: Положεнїεмъ: Приращεнїεмъ: и ωкончεнїεмъ».

Цікаво, що М. Смотрицький для окремих знаків, властивих кирилиці, пропонує свої умовні правила, наприклад, те, що є у множині замість «дрεвнАгω іε» можна вважати як довге, напр. ωтцεм(ъ).

Невеликий розділ «Ω стεпεнεхъ стїхотворныА мЂры» присвячено викладові вчення про стопи і віршові розміри (метри). «Стεпεнь» (тобто стопа) — «εсть мЂра извЂстнаА в(ъ) количεст†слωг(ъ) блюдомаА». Для складання віршів вживається сто двадцять чотири стопи, та найуживанішими є двадцять вісім: двоскладових — чотири, трискладових — вісім, чотирискладових — шість (автор їх оминає як «мнЂε СлавАнъ оупотрεблεнїю служаща»). Назви стоп автор не перекладає: Спондїй, Пvрріхїй, Трохεй, Іамвъ, Дактvль, Анапεст(ъ), Амфіврахvй, Амфімакръ, Вакхій, Палі(м)вакхїй. Тріврахvй, Трімакръ.

До кожної стопи автор дає ілюстрації. При деяких найбільш уживаних стопах Смотрицький навів приклади, в яких довгота збігається з наголосом: «Трохεй / — U: якω сέрдцε: тЂˆло, Дактvль / — UU: якω бьíлїε: чέрпало, Анапεст(ъ) / UU—: якω нεплóды, ходотáй, Амфіврахvй / U—U: якω / точи́ло: врέтищε». Не виключено, що ці випадки могли наштовхнути наступних теоретиків на думку про застосування зазначених стоп на силабо-тонічній основі.

Параграф «Ω СтїсЂ, или / вЂршу» викладає вчення про найбільш уживані роди віршів. Закінчується «Грамматіка» М. Смотрицького розділом «Ω страстехъ рєченїй» — вченням про зміни, які допускаються в слові «мЂры ради стіхотворны». Автор пояснює і наводить приклади до дев'яти «страстεй изобилїА» і дев'яти «страстεй скудости». Важливо те, що вчений для збереження віршового розміру допускає народні форми (навіть різнодіалектні): «...ω(т)ложεнїε... якω / плотъ вмЂсто ωплотъ: мЂнїε, вмЂстω имЂніε: мЂна / вмЂсто и(з)мЂна, зраст(ъ), вмЂсто возраст(ъ). ...Оусугублεнїε... якω / εстεсмы, вмЂстω εсмы...,...ω(т)Атїε... якω / εство, вмЂстω εстεство; ...НапрАжεнїε... якω / тЂлεса, вмЂстω тεлεса: двАкую, вмЂсто двεкую; ...ωслаблεнїε... якω ...баграница / вмЂсто багрАница: грεхъ / вмЂсто грЂхъ; ...Распространεнїε... якω / сочεтанїε вмЂстω сочтанїε: царεствую, вмЂсто ца(р)ствую; ...Ра(з)дЂлεнїε... якω / РадиусА, вмЂстω радуйсА...; ...СпрАжεнїε... якω / тройца, вмЂстω троица...,...ВмЂщεнїε ...якω / жАтεль, вмЂсто жатεль: кубεлъ, вмЂстω кобεлъ; ...ИзАтїε... якω / дЂство, вмЂстω дЂйство, ...Оулишεнїε... якω / сεрцε, вмЂстω сεр(д)цε, сонцε, вмЂсто солнцε».

Чи мала послідовників теорія віршування, що її запропонував Смотрицький (і Зизаній), історики літератури ще не з'ясували 116. Вживання «страстей» засвідчено в окремих українських віршах початку XVII ст.



118 Див.: Перетц В. Н. Из истории русской песни. Т.1, Спб., 1900, с. 20.



Вона грунтується на теорії, викладеній у латинській граматиці Альвара, й частково, особливо у викладі «страстей», на трактаті Трифона, в граматиці грецької мови Вареннія» 117.

Спроби запровадити метричну систему віршування були зумовлені, можливо, прагненням виробити власну систему віршування замість польської силабічної. Проте вироблена в такий спосіб метрична система «виявилась гіршою від першої, і, не давши плодів, зів'яла», а силабічна проіснувала майже 200 років 118.

Для з'ясування церковнослов'янської граматичної системи М. Смотрицький здійснив велетенську роботу. Він чітко розрізняв книжну й живу мову XVI— XVII ст. Це спостерігається не тільки при зіставленні тексту передмови з текстом самої граматики, але й у численних зауваженнях і поясненнях церковнослов'янського матеріалу в тексті граматики. Текст граматики написано згідно з правилами, які автор викладав у ній. Лексика й синтаксис у книзі досить архаїзовані, тому сучасний читач може сприймати текст не без труднощів 119.



117 Перетц В. Н. Зазнач. праця, с. 21, 27—34.

118 Там же, с. 24, 35.

119 Див.: Ларин Б. А. Лекции по истории русского литературного языка (X — середина XVIII в.). М. 1975, с. 302.



Як було вище показано, незважаючи на прагнення до «чистоти» церковнослов'янської мови, автор свідомо чи несвідомо ввів у неї елементи живої мови своєї доби. Треба мати на увазі, що західноукраїнські говірки, які засвоїв автор у дитинстві (подільські, розташовані на межі наддністрянських і близько до волинських), зберігають і тепер чимало архаїчних рис у відмінюванні й синтаксисі. У XVI—XVII ст. таких рис могло бути ще більше. Багато фактів церковнослов'янської мови збігалися з фактами народної мови зазначеної території і для автора «Граматики» були близькими й живими.

Вплив української мови спостерігаємо не тільки в правилах і прикладах (про це йшлося вище), але й у тексті книги М. Смотрицького. Правда, вплив цей, порівняно з граматикою Зизанія, незначний.

Найбільше відбився г, пам'ятці вплив наголосу живої мови (насамперед західних говірок): язьíку (23), ВилнАнúнъ, ЛвовАнúнъ (59), имА́ (61 та багато ін.), втóрое, (62), снóха (70), злóдЂй (137), прóстоε (236), хóщу (246), былъ / лà / лò (322) та ін.

У тексті зустрічаються окремі випадки написання u на місці ы: нεасить (51), гризу (246, 285), д†рибЂ (432) та ін. Український рефлекс групи ьр фіксується в слові гримю (246, 311). Білоруські складачі в деяких випадках внесли ε замість Ђ: бεгю (312), мεнАютъ (312), цεлбу (401), цεны (429), грεхи (492) та ін. Трапляються окремі фонетично-морфологічні українізми, напр., точωкъ (23) та ін.

Очевидно, що «граматика Смотрицького присвячена церковнослов'янській мові, але не давньоцерковнослов'янській (тобто старослов'янській), а пізнішій церковній мові, яка в основі своїй старослов'янська, але підпала під певний вплив з боку живої мови тієї країни, де її використовували. В даному випадку перед нами та форма церковнослов'янської мови, що прийнята була на Україні та в Білорусії, тобто церковнослов'янської мови, яка зазнала на собі певного впливу з боку української й білоруської мов (через наявність у цих мовах багатьох спільних рис ми не завжди можемо розрізнити сліди впливу тієї або іншої)» 120.

Однак питанням про те, звідки М. Смотрицький черпав матеріал для своєї «Граматики», ніхто, крім М. Вейнгарта, не займався. М. Вейнгарт вважає основним джерелом «Граматики» Смотрицького Острозьку біблію 1581 р., хоч він сам зауважує, що зазначене джерело щодо мови неоднорідне. Деякі книги Острозької біблії прямо ведуть до старослов'янської доби, навіть до кирило-мефодіївського періоду (більша частина Нового завіту, окремі книги Старого завіту). Частина новоперекладених текстів має церковнослов'янську мову східнослов'янської редакції. В них виступають латинізми (зокрема в книзі Юдіф), навіть західноруські діалектизми та полонізми (зокрема в книзі Есфір) 121.



120 Кузнецов П. С. Зазнач. праця, с. 32.

121 Див.; Weingart M. Зазнач. праця, с. 48—54.



Проте порівняння цитат «Граматики» М. Смотрицького з текстом Острозької біблії виявляє чималі відмінності.




Острозька біблія 1581 р.


Мноsижε будутъ прьви, послЂ(д)нїи. и послЂ(д)ни, прьвїи

(Матв., гл. 19).



Бл̃го εсть надЂятисА на г̃а, нεжεли надЂатисА на чл̃ка

(псалом 117).



Лучε εсть оубогъ ходяи въ простотЂ своεи, нεжε богатъ оумучаА оустнЂ свои

(Притчі Солом., гл. 19).



РуцЂ твои сътвориста мА и създаста мА

(псалом 118).



Сотовε мεдовни словεса добра, сласть жε и(х) исцЂлεнїε дш̃и

(Притчі Солом., гл. 16).




«Граматика» М. Смотрицького


Мнози будутъ пєрвіи / послЂдни, и послЂднїи / пεрви.



Бл̃го εсть оуповати на Г(с̃)да / нεжεли оуповати на члв̃ка.



Лучшε εсть оубог(ъ) ходАй во простотЂ своεй / нεжεли богатъ оумучаАй оустнЂ своЂ.



РуцЂ твоЂ сотвористЂ мА и создастЂ мА (420).



Сотовε мεдовнїи словεса добра, сладкость жε ихъ исцЂлεнїε дш̃А (422).



Це дає підстави твердити, що Острозька біблія не була єдиним, а, може, й не основним джерелом для праці М. Смотрицького. Не виключено, що поруч із нею автор знав тексти старіші, навіть із XII— XIII ст. Текстів XII—XIII ст. в добу написання «Граматики», безсумнівно, було далеко більше, ніж збереглося до XIX—XX ст.

Наприклад, досліджуючи глоси Крехівського апостола (близько 1560 р.), ми дійшли висновку, що староукраїнський текст пам'ятки є перекладом із церковнослов'янського тексту XII або XIII ст. Якщо і вважати Острозьку біблію основним джерелом фактичного матеріалу в «Граматиці» Смотрицького, то треба поруч із цим визнати і великий мовознавчий талант автора, який загалом добре розібрався в нерівномірному щодо давнини матеріалі й вибрав форми в цілому дуже близькі до старослов'янських. Смотрицький був першим дослідником старослов'янських (і церковнослов'янських) текстів 122. Аналіз «Граматики» показав, що вчений користувався церковнослов'янськими текстами як східнослов'янської, так і південнослов'янських редакцій. Питання про основні текстові джерела «Граматики» необхідно далі вивчати. Виявленню їх сприяють численні цитати в розділі про синтаксис (як паспортизовані, так і непаспортизовані), хоч не треба забувати, що правопис їх автор міг змінювати згідно з правилами, які він сформулював у своїй праці.

Аж до «Institutiones» Й. Добровського «Граматика» М. Смотрицького була основним підручником церковнослов'янської мови, який користувався великим авторитетом 123. Протягом півтора століття від її виходу в усьому вченому світі в лінгвістичному пізнанні церковнослов'янської мови зроблено менший поступ, ніж було здійснено в південно-західній Русі на межі XVI—XVII ст.124 Зрозуміло, чому праця Смотрицького з більшими чи меншими змінами перевидавалася кілька разів, а граматики церковнослов'янської мови базувались на ній до початку XIX ст. Уже 1638 р. на Поділлі надруковано книгу під назвою «Грамматїки / или / писмεнница / языка Словεн(ъ)скагω / тщатεлεмъ / въ кратцЂ издана / в(ъ) КрεмАнци...» заходом Богоявленського братства, укладену на основі «Граматики» Смотрицького. Автором цієї книжечки (104 арк.) вважають луцького єпископа Афанасія Пузину 125.



122 Твердження, яке заперечує дослідження М. Смотрицьким старослов'янської (церковнослов'янської) мови,— безпідставне (див.: Марин Б. А. Зазнач. праця, с. 302).

123 Див.: Ягич И. В. Зазнач. праця, с. 28.

124 Див.: Weingart M. Зазнач. праця, с. 60 — 61.

125 Див.: Булич С. К. Зазнач. праця, с. 175: Ягич И. В. Зазнач. праця, с. 30.



У кременецькому виданні немає віршової просодії Смотрицького. Ця книжка радить писати силабічні вірші, зберігаючи «мЂру токмо слогωвъ въ стисЂхъ и согласїε послЂднАго слога», як роблять польські поети 126.

Певний вплив Смотрицького виявляється в рукописній граматиці староукраїнської книжної мови «Грамматыка словεнская написана прε(з) Іωанна Ужεвича словАнина славнои Акаεемїи пари(з)кои в теωлогїи студεнта в Парижу...» 1643 р. (другий список — з 1645 р.) 127.

Хорватський учений Юрій Крижанич (1617— 1683), що тривалий час проживав у Росії, в своїй рукописній праці «Граматично изказанjе» (Тобольск, 1666), хоч і критикував окремі твердження М. Смотрицького, дав йому високу оцінку 128. В праці Ю. Крижанича спостерігається помітний вплив «Граматики» М. Смотрицького 129.

Зі значними переробками «Граматика» М. Смотрицького без імені й прізвища автора 1648 р. надрукована в Москві. Це — книжка in 4°, що налічує 378 аркушів. Замість передмови 1619 р. тут вміщено приписувані Максимові Греку твори 130 «Прεдисловіε грамматіки» та «НЂкоεгω вопросившагω съ люботруднымъ тщанїεмъ Маξіма инока ст̃ыА горы...», в яких говориться про необхідність і корисність вивчення граматики. Імені автора не названо в зв'язку з переходом Смотрицького в унію, тому вд граматика тривалий час мала назву Максимової 131.



126 Див.: Каратаев И. Зазнач. праця, c. 466.

127 Див.: Граматика слов'янська І. Ужевича. Підготували до друку І К Білодід, Є. М. Кудрнцький. К., 1970, с. XXI та ін.; Кудрицький Є. М. Іван Ужевич — український граматист XVII ст і його праця.— Мовознавство, № 1, 1970, с. 42, 47.

128 Див.: Засадкевич Н. Зазнач. праця, а. 139—140.

129 Див.: Грунский Н. К. Зазнач. праця, с. 20.

130 Про авторство цих статей детально говориться в кн: Иванов А. И. Литературное наследие Максима Грека. Л., 1969, о. 94 — 97.

131 Див.: Засадкевич Н Зазнач. праця, с. 135.



Після тексту граматики йде «Сословїε имεнъ по азъ вЂди, ст̃ыхъ соущихъ въ свАтцахъ, c толкованїи словεнска языка», що є скороченою переробкою тлумачення імен «Лексикона» П. Беринди 1627 р. (напр., аввакумъ, борεцъ силныи; апфіа, выводАчаА; парамонъ, тεрпεливε трваючїи; пармεнъ, чεкаючїй тощо). Далі у виданні 1648 р. подано зразки граматичного аналізу, зокрема фрази «Ап̃(с)лъ ст̃ыи θома, молит(ъ) мл̃(с)тиваго бг̃а, да грЂховъ ωставлεнїε, подастъ душамъ нашимъ» і молитов «Цр̃ю нб̃(с)ныи» та «Оч̃е нашъ». У короткій післямові книги 1648 p. спостерігаємо використання думок, які висловив М. Смотрицький у передмові до першого видання, що граматика «скорЂ изωбличитъ sлЂ расположεноε, и избытноε ω(т)ринεтъ, нεдостаточноε исполнитъ, паче жε писати и читати добрЂ научитъ».

Видавці 1648 р. значно переробили розділ про орфографію Смотрицького. З великого «УвЂщенія» публікації 1619 р. взято лише перше речення, але і з нього вилучено грецькі приклади. Проте вставлено тут майже всі «канони» орфографії з «Граматики» Л. Зизанія, дещо доповнені матеріалами з зазначеного «УвЂщεнія» та невеликими власними зауваженнями. Вставлені Зизанієві параграфи починаються заголовком «Правила орθографіи... ω а, канонъ а̃и». Цікаво, що введено вказівку М. Смотрицького про «дебелу» вимову и після приголосних, але випущено подібну вказівку щодо є. Видавці 1648 р. оминули також зауваження про зайвість літери «зело» і вживають її у тексті. Автори переробки, мабуть, навчались граматики за підручником Л. Зизанія: у четвертому правилі вони пишуть про вживання ω в «родномь падεжи» (а не «родитεлномъ») множини й про те, що ω «родныи падεжь хранитъ εдинствεнагω числа, моужεска и срεднАгω рода» прикметників.

За вставленим текстом знову йдуть «Правила орθографіи», написані Смотрицьким. У переліку приголосних викинуто літеру ґ, а в четвертому правилі усунено зауваження Смотрицького про недопустимість поплутання літер г і ґ.

Значно перероблено другу частину «Ω просодіи». Змінено кількість і назви знаків, зокрема тут маємо исо, или иссо, слитнаА, или кра(т)каА, апострофъ. Опущено параграф «Ω роздЂлεнїи просодїА» й відповідно підрозділи «Ω врεмεни», «Ω дусЂ», «Ω страсти».

У параграфі «Ω мЂстЂ пεриспомεны, или ωблεчεнніА» в заголовку додано «сирЂчь каморы». Правила M. Смотрицького перероблено, скорочено, доповнено правилами про вживання «исо» та «апострофа». Замість десяти розділових знаків у параграфі «Ω прεпинанїихъ строчныхъ» наведено тільки п'ять: запАтаА (,) двоточїε (:) точка (.) подстоліа (;) вопроснаА (;). Термін «подстолїа» і знак для неї введено, можливо, за «Грамматікою» Зизанія. Вставка невдала, бо «подстолія» і «вопросная» — це одне й те ж. Відповідно перероблено й правила про вживання знаків.

У третю частину «Граматики» також внесено значні зміни. Викинуто розділ «мεждомεтїε» М. Смотрицького й після дієприкметника знову вставлено розділ «Различїε» Л. Зизанія, тому видання 1648 р. нараховує не чотири, а п'ять відмінюваних частин мови. Розділ про «различїε» повністю передруковано з «Граматики» Л. Зизанія. Але назви відмінків такі самі, як і в М. Смотрицького. Звичайно, додано тут і «сказатεлный» відмінок.

До першої відміни віднесено тільки іменники на та -А (пропущено парадигму імармεни, а самарАныни дано як самарАнынА).

Перед парадигмами іменників різних відмін у цьому виданні вставлено таблиці закінчень «оудобнЂйшагω ради скорагω познанїА писанїεмъ, пεрвыА ради части имεнε в(ъ) родЂхъ, ω падεжεхъ и ω числЂхъ». Називний відмінок тут, як у давніх граматичних трактатах, називається «правый».

Чимало змін спостерігаємо в парадигмах іменників 132. Деякі закінчення замінено російськими живомовними або церковнослов'янські флексії доповнено паралельними російськими формами. В церковнослов'янський матеріал внесено зміни, в яких не відбивається вплив живої мови.



132 Цих змін далеко більше, ніж їх відзначали всі попередні дослідники, зокрема С. Булич та Г. Ягич.



Серед парадигм першої відміни без змін залишено лише іменники дЂва, воεвода, аввас, или авва, влага, рука. В оруд. відм. іменника Іωна Іωнами додано форму Іωны. Дав. і місц. відм. однини іменника сноха — сносЂ замінено на снохЂ, але наз., знах., клич двоїни залишено сносЂ. Замість форми мрεжА в род. одн. тут мрεжи, замість мрεжу в знах. одн.— мрεжю, замість назв. мн. мрεжАмрεжи, а в знах. мн. на місці мрεжА — мрεжы. Введено нову парадигму іменника овца. Більшість форм парадигми — російські живомовні; одн.: овца, овци, овцЂ, овцу, овцε, овцεю, ω... овцЂ; мн.: овци, овεцъ, овцамъ, овцы, овци, овцами, ω... овцахъ. I в цій парадигмі спостерігається стара (Л. Зизанія) термінологія в назвах деяких відмінків — «виновныи» (в одн.), «родныи, виновныи» (у мн.). В знах. відмін мн. видання 1648 р. наводить тільки юношы, відкинувши паралельну форму юношА. Живомовні закінчення переважають у парадигмі іменника пїАница: род. одн. тільки пїАници, дав. і місц.— пїАницЂ, наз. і клич. мн. тільки пїАници, знах.— пїАницы. Пропущено обрАща в род. одн. й залишено тільки ωбрАщи, а в знах. мн.— тільки ωбрАщы, а. На місці знах. мн. ЗахарїАживомовна Захарїи. До народної російської мови наближено фонетику й парадигму слова лодїА (у виданні 1619 р.— ладїА): род. одн.— лодїи, наз. мн.— лодїи, род. мн.— лодєй, ій, дав. мн.— лодїАмъ, знах. мн.— лодїи. Форма род. мн. іменника судїа — судій, єй, знах.— судїи (у М. Смотрицького подано відповідно судїй, судїА). Пересичені російськими флексіями та аналогіями парадигми самарАнынА й ст̃ынА, де спостерігаємо: род. одн.— самарАныни, ст̃ыни, дав. одн.— самарАнынЂ, клич. одн.— самарАнынε, ст̃ынε, ст̃ыни, місц. одн.— ст̃ыни и ст̃ынЂ; наз., знах., клич. мн.— самарАныни, ст̃ыни. Менше змінені парадигми другої відміни. Варто відзначити, що абсолютна більшість іменників другої і третьої відмін в орудному однини мають флексію -омь, -εмь замість -омъ, -εмъ, як подано в публікації 1619 р., напр.: воиномь, дрεвомь, другомь, грЂхомь, сыномь і т. д. Деякі паралельні форми пропущено.

Наприклад, тут подано тільки форми ω... ярмЂхъ, ω... воинЂхъ у місцевому відмінку множини (немає ω... ярмεхъ, ω... воинεхъ). Уведено інші церковно слов'янські форми, наприклад, ω... словεсЂхъ, ω... домЂхъ, замість ω... словεсехъ, ω... домεхъ. Трапляються також російські форми замість церковнослов'янських, наприклад, місц. одн. ω... отцЂ, ω... чванцЂ, знах. одн. тільки отцы (немає отцА), тільки чванцы. Замість сεрдцεмъ в дав. мн. введено сεрдцамъ, a в місц. мн.— замість сεрдцихъ надруковано ср(д)цахъ. В зауваженні про іменники, які відмінюються за зразком римлАнинъ, додано й вологжанинъ. З четвертого «УвЂщенїА» Смотрицького взято тільки витяг про відміну імені Іс̃ъ.

Зовсім мало нововведень з народної російської мови в парадигмах третьої відміни. Привертають увагу паралельні форми род. (в оригіналі «родныи») відм. мн. заповЂдїи, єй; матεрій, єй. В клич. одн. подано заповЂди, ε (у M Смотрицького тільки заповЂди).

Наближення до російських окремих відмінкових форм виявляється в четвертій відміні, особливо в наз. і знах. мн., напр.: наз. пастырїε, или пастыри, наз. і знах. ходатаи, іεрεи, знои, крагуи, знах. любодїи, наз. дрεводЂлε, и і наз. врачїε, врачи, или врачεвε, відповідно до 1619 р.— пастырїε, пастырε,; ходаmaε; ходатаА; іεрεε; іεрεА; зноε; зноА, крагуε; крагуА, любодїε; любодЂА, дрεводЂлε; древодЂлА, врачїε, врачε, врачεвε. Відповідно до видання 1619 р. ω... знамεнїε(х), знамεнїи(х) у виданні 1648 р. надруковано ω... знамεнїАхъ и знамεнїихъ тощо. Скрізь пропущено зауваження про відміну грецьких і староєврейських запозичень.

У відмінюванні прикметників, числівників і займенників, дієвідмінюванні дієслів спостерігаються дуже незначні відмінності. У викладі морфології дієслова навіть залишено староукраїнські пояснення типу «ащε бы гды бымъ читалъ», «ащε быхъ гды бымъ былъ читалъ» та ін. Розряди вигуків М. Смотрицького беззастережно приєднано до розділу про прислівник, однак у доданому нижче зауваженні про орфографію видавці за книжкою 1619 р. зауважують, що слово яко, коли виступає як «мεждомεтїε... чрε(з) о пишεмо быти имать...». Розряди вигуків «жεлающагω, смЂющагωсА, зовущагω» в виданні 1648 р. пропущено.

Незначні зміни зроблено в синтаксисі. Грецькі цитати набрано кирилицею (іноді вони виділяються червоною фарбою). Замість заголовка «Ω сочинεнїи МεждомεтїА» у книзі 1648 р. маємо «Ω сочинεнїи паки оставшихъ частεй нарЂчїА». Немає грецьких відповідників і в розділі «Ω просодїи стихотворной». Акцентуація в публікації 1648 р. наближена до російської, напр.: снохà зам. снóха, дрεвà зам. дрέва, рúмлАнинъ зам. римлАнúнъ, ходáтай зам. ходотáй, злодЂ́й зам. злóдЂй, úмА зам. имА́ та ін. Вплив живої російської мови спостерігається не тільки в парадигмах, але й у тексті 133.

Немає точніших відомостей про московське видання «Граматики» Смотрицького 1651 р., яке згадує В. Тредьяковський 134. Можливо, що це помилкова дата замість 1648 р. Узагалі в XVII ст. «Граматика» М. Смотрицького була дуже поширена і уживана, про що свідчать чималі виписки з неї в азбуковниках 135.

До найкращих перевидань «Граматики» М. Смотрицького необхідно віднести публікацію 1721 р., здійснену в Москві. Вона становить собою книжку in 8° на 283 аркушах із заголовком «Грамматіка въ царствующεмъ вεликомъ градЂ МосквЂ...». Після заголовка подано «ωглавлεнїε книги сεА».«Прεдисловїε любомудрому читатεлю» містить цікаві факти про долю і значення книжки Смотрицького. Видавець книжки (як гадають, Федір Полікарпов-Орлов) 136,



133 Див. ще: Аниченко В. В. Московское издание грамматики М. Смотрицкого.— Русская речь, № 5, 1973.

134 Див.: Тредьяковский В. Разговор между чужестранным человеком и российским об ортографии старинной и новой. Спб., 1748, с. 99.

135 Див.: Кузнецов П. С. Зазнач. праця, с. 36.

136 Див.: Булич С. К. Зазнач. праця, с. 178; Ягич H В. Зазнач. праця, с. 31. Це видання В. Тредьяковський (зазнач. праця, с. 99, примітка) навіть називає граматикою Ф. Полікарпова. Можливо, що всі зміни й додатки до тексту М. Смотрицького належать також Ф. Полікарпову-Орлову (пор., напр., Быкова T А а Гуревич M. M. Описание изданий, напечатанных кириллицей, 1689 — январь 1725 г. М.— Л., 1958, с. 222, 223).



говорячи про роль грецької й латинської мов у школах того часу, зазначає: «А славεнска грамматіка въ тЂхъ оучилищахъ нε предаАшεсА за ωскудЂніε(м) сихъ книгъ и ω(т) сεгω нужда зависитъ оучащымсА нεмалаА Ибо ащε онаА грамматіка и издана бАшε нε εдиножды пεчатїю, но всεАдца врεмεнε продолжεнїεмъ, εдва гдЂ обрЂтаεтсА, аки искра в пεпεлЂ сокрываεма». Він висловлює велику повагу до автора, «старагω любом(д)рагω мужа, грεчεскагω и латінска языка в(ъ) свободныхъ наукахъ нε мεншε нεжε въ славεнскомъ искусна бывшагω, мεлεтїа смотритскагω... Ижε... и грамматіку славεнскую сочини, избра(в) из(ъ) грεчεскїА и латинскїА приличнаА ко прεводу обоихъ дїалεктω(в) правила, и своА мнωгаА приложивъ славεнскаА издадε на свЂтъ... въ лЂто... ах̃θі̃» (тобто 1619). В цій передмові наведено церковнослов'янські цитати з передмови М. Смотрицького. Свою передмову видавець закінчує так: «Прїимитε и сїю трудωвъ мεлεтїεвы(х) [нεгли жε ω(т) части при помощи бж̃їεй и нашихъ] возновленую тvпо(м) грамматіку». Публікацію здійснено не за виданням 1648 р., як твердить С. Булич та інші історики мовознавства 137, а з видання 1619 р.



137 Див.: Булич C. K. Зазнач. праця, с. 178; Ягич И В. Зазнач. праця, с. 31.



До праці М. Смотрицького публікатор 1721 р. підійшов з великою повагою й відповідальністю. Текст передруковано досить ретельно, з першого видання усунуто небагато (додатки незначні), набрано знову грецький текст, парадигми відмінювання грецьких і латинських слів тощо. Після граматики додано «Чинъ Тεхнологїй СирЂчь Художнагω собεсЂдованїА о осми частεхъ слова, по вопросамъ и ω(т)вЂтамъ, оупотрεблАεмагω: В(ъ) прикладъ да будεтъ мл̃тва г(с̃)днА» — вдалий зразок граматичного аналізу тексту. Навіть кінець публікації такий самий, як у виданні 1619 р., лише перекладено заключне грецьке речення Смотрицького. У тексті, хоч і не послідовно, відновлено літеру ґ (у правилі про її вживання, однак, додано: «...но сіε въ грεчεскихъ рεчεнїахъ токмω»), розділові знаки Смотрицького (тільки знак переносу введено такий, який ми тепер уживаємо). Видавець добре відрізняє церковнослов'янську мову від староукраїнської. Староукраїнські приклади він не викидає, а дає при них відповідні пояснення, навіть переклади: «Ащε бы: ґды бымъ читалъ. Или нынЂ обыкновεннЂε сицε: Єжεли бы я читалъ»; «Да: абымъ читалъ. Єжε бы / или дабы азъ чεлъ» і т. д.; «Якω: НарЂчіε оуподобленїА знамεнующεε / малорωски якъ, ижъ, абовЂмъ, гдыжъ...»; «Славεнски преводи(м), Оудержи Азыкъ твой... Малорωссы толкуютъ, Гамуй Азыкъ свой... и оуста твои нεхай нε мовАтъ зрады. СирЂчь да бы или чтобъ нε гл̃али льсти» та ін.

Деякі церковнослов'янські особливості кваліфікуються тут як українські. Про відмінювання числівників твои, трон, чεтвεро сказано: «ащε оу малорωссωвъ по дрεвнεму ихъ обычаю εдинствεннымъ и двойствεннымъ числами и скланАхусА: обачε нн̃Ђ бл̃(г)датію бжїεю славεнску языку ра(з)чищающусА, во(з)мнЂсА сїε быти нεправильно». Як українська визначається конструкція на означення часу з прийменником за: «За, врεмА знамεнуА оу малорωссω(в) / сочинАтсА родитεлному: якω... за цр̃А Кωнстантіна и Мт̃рε εгω Єлεны: вмЂсто рεщи, при Цр̃Ђ КωнстантінЂ: и прочаА».

Найбільше змін у напрямку наближення до живої російської мови зроблено в парадигмах іменників. У цьому видавець 1721 р. пішов далі, ніж видавці 1648 р. Російські форми тут здебільшого додаються як паралельні до церковнослов'янських. Часто нововведення збігаються з нововведеннями публікації 1648 р., якою видавець 1721 р., безсумнівно, користувався. Наприклад, подано у дав. відм. одн.: сносЂ: и / хЂ, місц. одн. — ω... снохЂ: и / сЂ; в род. одн.: мрεжА: и / жи, місц. одн.— ω... мрεжЂ; наз., знах. і клич. мн. мрεжы. Показовою щодо змін є парадигма іменника самарАныни: наз. одн. самарАныни: и / нА, род. одн. самарАнынА: и / ни, дав. одн. самарАныни: и / нЂ, клич. одн. самарАныни: и / нε; наз., знах., клич. мн. самарАнынА: u / ни.

Відзначимо, що в іменниках другої та четвертої (за тодішнім поділом) відмін майже послідовно додано паралельну флексію -ωвъ (-євъ) у родовому відмінку множини. Російські елементи введено і в невідмінювані частини мови. Так, серед прислівників «оуказанїА» знаходимо російське вотъ, серед вигуків «ω(т)зывающагωсА» — ась. Грецькі слова, парадигми яких подаються або які рекомендується відмінювати за тим чи іншим зразком, у виданні 1721 р. здебільшого мають при собі переклад: Кіновїω(н): [общεжитїε]. Звичайно, тут знято главу про «Различїε» й відновлено «Мεждомεтіε». Про віршову просодію в кінці розділу сказано: «СіА здЂ ω художεст†пїитичεскомъ вкратцЂ прεдложишасА / нε толикω ради оупотрεблεнїА / εликω вЂдЂнїА», отже, не рекомендується писати вірші на її основі. Це видання користувалося великою популярністю і вивчалося в школах 138. Г. Ягич згадує ще про перевидання Мелетієвої «Граматики» 1755 р. в Москві 139.

Дуже скороченою переробкою «Граматики» М. Смотрицького з різними додатками невідомого; автора є «Краткоε ПотрεбнЂйшихъ ω(т) Грамматічεскагω Художεства вεщій собранїє, ко из(ъ)ученїю въ пол(ъ)зу хотАщихъ нε тол(ъ)ко чεсти, но и разумЂти ω(т) книгъ чтωмаА... Изданоє. аψо̃г. Года. въ Тvпоґрафїи Почаевской», що збереглося лише в кількох примірниках. Це видання налічує 32 непагінованих аркуші (64 сторінки). Примірник пам'ятки 1773 р., який зберігається в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР,— неповний (30 аркушів) 140;



138 Див.: Засадкевич Н. Зазнач. праця, с. 148; Быкова Т. А. и Гуревич М. М. Зазнач. праця, с. 223.

139 Див.: Ягич И. В. История.., с. 31.

140 Див.: «Славянские книги кирилловской печати XV — XVIII вв. Описание книг, хранящихся в Государственной публичной библиотеке УССР». К., 1958, с. 187: Пор.: Максименко Ф. П. Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках (1574—1800), Львів, 1975, с. 79.



при пізнішому (?) оправленні кінцевий аркуш (де подається оригінальний приклад стислого граматичного аналізу на основі речення з книги М. Смотрицького: «Другъ извЂстεнъ въ нεизвЂстнЂй вεщи познаваεтсА», а на звороті його — парадигма слова ижε, яжε, єжε) помилково опинився після другого. Чіткого поділу на частини текст досліджуваної переробки не має.

Під заголовком «Ω имεни Г(с)дни» говориться про користь від вивчення граматики, далі — подано стислий виклад фонетики — орфографії, потім — знову йдеться про необхідність знати граматику (з покликанням на Іоанна Дамаскина).

Поруч із слов'янськими термінами на означення різних граматичних категорій надруковано й латинські. В спеціальному застереженні підкреслено: «Внεмли: прилагаεтсА здЂ латинскоε прεдложεнныхъ частεй нарицанїε, да хотАщїи вдати сεбε потомъ въ научεнїε Азыка тогω, прεдуготовАтсА» (9).

Для полегшення сприймання матеріалу на берегах книги (хоч і не послідовно) зрідка — в текстовій частині — надруковані запитання, відповіддю на які є викладений текст.

Автор переробки в кількох місцях підкреслює близькість граматичних систем церковнослов'янської та української мов і цим ніби виправдовує скорочення «Граматики» М. Смотрицького: «Кіим жє способомъ сіи оуравнεнїА стεпεни дЂютсА? насъ из(ъ) млада оумЂющихъ Азыкъ Рускїй, нЂсть нужда поучати...» (15); «И намъ оубо из(ъ) млада оумЂющимъ ω(т) искуства та спрАгати, нЂсть нужды ω томъ подробну испитовати...» (53). В іменних парадигмах форми двоїни дано тільки при іменниках першої відміни. Після форм однини іменників другої відміни зазначено: «Двойствεннагω числа склонεнїε прочεε ωставлАεтсА, якω мали гдЂ оупотрεблАεмоε» (25).

У досліджуваному виданні привертає увагу наближення іменних і дієслівних флексій до українських (насамперед до південноволинських, близьких до південно-східних говірок), що деколи подаються як паралельні або як єдині. Напр.: ПустынА, Пустыни, ПустынЂ, Пустыню, ω Пустынε -u -А, Пустынεю, ω... ПустынЂ (однина); SлодЂи, SлодЂА, SлодЂю, SлодЂА, ω SлодЂю, SлодЂεмъ, ω SлодЂи; Якорь, ЯкорА, Якорю, ЯкорА (Винитεлный), ω Якорю -u -ь, Якорεмъ, ω ЯкорЂ (однина); Соколы, Соколωвъ, Соколымъ, Соколы, ω Соколы, Соколами, ω Соколахъ (множина) тощо.

Привертають до себе увагу деякі теоретичні погляди автора переробки. Наприклад, про окрему дієслівну категорію способу він пише: «Наклонεнїй Глагола, хотА въ иностранныхъ Азыкахъ, на примЂръ въ Латінскомъ, пАть, и болшε, Россійскій жε Азыкъ оудовлАεтсА трεма сими. ИзАвитεлноε. лат: Indicativus. Повεлитεлноε. лат: Imperativus. НεопрεдЂлεнноε. лат: Infinitivus» (42). Усвідомлюючи, що для «Сослагатεлнагω. лат: Optativus и подчинитεлнагω ла(т): Conjunctivus» в словенороській мові немає окремого набору флексій, він твердить, що замість зазначених способів «оупотрεблАεтсА Из(ъ)Авитεлноε наклонεнїε, со приложεнїεмъ Симъ: Ащε бы. Когда бъ. Да бы. Будεтъ ли» (42).

На відміну від М. Смотрицького, він подає не шість, а тільки п'ять часових форм: «Врεмεнъ въ Славεнскомъ АзыкЂ по тонку многω чинАтъ иніи: Ho намъ довлЂεтъ вЂдати пАть сихъ: НастоАщεε. лат: Praesens. ПрεходАщεε. лат: Imperfectum. Прεшεдшεε. ла(т): Praeteritum perfectum. Мимошεдшεε. ла(т): Praeteritum plusquamperfectum. Будущεε. лат: Futurum» (42).

На цій переробці позначився вплив видатного твору М. В. Ломоносова «Российская грамматика» (1755 р.), зокрема в поділі імен на відміни, адже, як і в М. В. Ломоносова, тут до третьої відміни відносяться іменники «на А. СреднАго рода на прикладъ: ИмА. СЂмА», а до четвертої — іменники «на ь жεнскагω рода, на примЂрь: добродЂтεль» (21—22). І для парадигм взято багато таких самих іменників, як і в граматиці російського мовознавця: ПустынА, Соколъ, SлодЂй, Якорь, Солнцε, Зданїε, СЂмА, ЖεрεбА, ДобродЂтεль.

Почаївське «Краткоε ПотрεбнЂишихъ ω(т) Грамматічεскагω Художεства вεщїй собранїε...» наближувало правила М. Смотрицького до живої мови і свідчило про те, що назріла потреба видання граматики української мови. Нові живомовні елементи, введені в цей посібник, далі сприяли граматичній нормалізації української літературної мови XVIII ст.

Невідомо, звідки взято факт видання «Граматики» Смотрицького 1782 р. в Москві 141. Відома лише публікація Сиромятникова «БесЂдованіе Максима Грека о пользЂ грамматики...» (Москва, 1782 р.) 142. Це — передрук передмови до видання 1648 р., яка приписується М. Греку.

Коротким витягом із «Граматики» М. Смотрицького є видане 1706 р. в Голландії «Руковеденіе въ граматыку во Славяно-Россійскую или Московскую ко употребленїю учащыхся языка Московскаго» І. Копієвича 143.

Дальшим наближенням до російської мови характеризується «Грамматіка СлавεнскаА въ кратцЂ собраннаА въ Грεко-Славεнской школЂ яжε въ вεликомъ НовЂградЂ при домЂ архїεрεйскомъ...» іподиякона Софійського собору в Новгороді, викладача Федора Максимовича, надрукована в Петербурзі 1723 р. Вона є переробкою «Граматики» М. Смотрицького 144.

Впливом праці М. Смотрицького позначена граматична частина книги «Teutsch-Leteinisch-und Russisches Lexicon Samt Denen Anfangs-Gründen der Russischen Sprache» (Спб., 1731) В. Адодурова 145. Збереглася також частина рукописної граматики російської мови А. Адодурова, написаної російською мовою, з виразним впливом М. Смотрицького 146.



141 Див.: Українські письменники. Біобібліографічний словник, с. 549.

142 Булич С. К. (зазнач. праця, с. 258) неточно називає заголовок цієї публікації.

143 Див.: Пекарский П. Наука и литература в России при Петре Великом. Т. 1. Спб., 1862, с. 19.

144 Див.: Булич С. К. Зазнач. праця, с. 178—179: Ягич И. В. Зазнач. праця, с. ЗІ.

145 Див.: Булич С. К. Зазнач. праця, с. 213; Кузнецов П. С. Зазнач. праця, с. 40; Ягич И. В. Зазнач. праця, с. 922.

146 Див.: Успенский Б. А. Первая русская грамматика на родном языке. М., 1975, с. 171, 172—175 та ін.



Геніальний М. В. Ломоносов знав напам'ять «Граматику» Смотрицького і назвав її разом із «Арифметикою» Магницького «вратами своєї вченості» 147. «Россійская грамматика» Ломоносова, що вийшла в світ у Петербурзі (написана 1755 р., перше її видання має цю дату), природно, відбиває значний вплив Смотрицького щодо розподілу матеріалу, виділення граматичних категорій, термінології, формулювання деяких правил 148. M. В. Ломоносов підніс вітчизняне мовознавство на вищий щабель. Він був видатним теоретиком, його правила встановлені на основі студій над живою російською мовою. Зі спадщини Смотрицького Ломоносов узяв найкраще, зокрема поділ на відміни, дієвідміни, кількість відмінків тощо. Великою мірою завдяки Ломоносову досягнення Смотрицького в галузі граматики дійшли до наших днів.

Більшим чи меншим впливом «Граматики» Смотрицького позначені праці А. Барсова «Краткія правила россійской грамматики, собранныя изъ разныхъ россійскихъ грамматикъ...» (M., 1771), рукописна «Обстоятельная россійская грамматика» (1784— 1788 рр.), «Россійская грамматика сочиненная Императорскою Россійскою академією» (Спб., 1802), X. Розанова «Сокращеніе Славянской этимологіи» (М., 1810), І. Пекінського «Славянская грамматика, заимствованная преимущественно изъ грамматики r. Добровскаго...» (Спб., 1825; останнє видання — 1856 p.) 149 та ін.



147 Див.: Полное собрание сочинений Михайла Васильевича Ломоносова, c приобщением жизни сочинителя. Часть первая. Спб., 1784, с. IV (виноска «в»).

148 Детальніше див.: Будилович А. М. В. Ломоносов как натуралист и филолог. Спб., 1869, с. 68—71; Засадкевич Н. Зазнач. праця, с. 98, 156—158; Булич C. K. Зазнач. праця, с. 213 — 216. Макеева В. Н. История создания «Российской грамматики» М. В. Ломоносова. М.— Л., 1961.

148 Див.: Булич C. K. Зазнач. праця, с. 233, 235—236, 690, 732, 1058. Вплив праці Смотрицького відчувається й на рукописній граматиці церковнослов'янської мови (1799 р.) Юстина Вуяновського (див.: А . С. (рец.) Засадкевич Н. Мелетий Смотрицкий как филолог. — Русский филологический вестник, 1883, № 2. Варшава, 1883, с. 361).



Велике значення мала книга Смотрицького для написання першої граматики російської мови «Grammatica Russica quae continet Non tantum praecupua fundamenta Russicae linguae Verum etiam Manudictionem guandam ad Crammaticam Slavonicam» Г.-В. Лудольфа, що була надрукована в Оксфорді 1696 р. Автор в кількох місцях посилається на «слов'янську граматику» і «слов'янську мову». В передмові Г.-В. Лудольф прямо пише, що він зберіг те саме число і порядок у відмінюванні, що й у «слов'янській граматиці», до якої радить звертатися читачам 150. Залежність від Мелетієвого вчення про дієслово засвідчує німецький мовознавець Фатер, автор книги «Praktische Grammatik der Russischen Sprache...» (Лейпціг, 1808) 151.

Глибока обізнаність автора з «Граматикою» Смотрицького відчувається в досить оригінальній рукописній праці українського мовознавця Якова Блоницького «Грамматїка нова старагω и славнагω Азыка славεнскагω...», написана 1754—1761 рр. на Афоні й доопрацьована 1763 р. в Києві. У 1794 р. за зразком книги Смотрицького Аполлос (А. Байбаков) надрукував у Києво-Печерській лаврі «Грамматіку ... славεнороссійскаго языка» 152.

На творі Смотрицького грунтується рукописна «Грамматика рωсскаА сирЂчь правила извЂщатεлнаА и наставитεлнаА ω словосложεнїи слова Азыка славεнскагω или русскагω...» закарпатського філолога А. Коцака (писання її розпочато 1768 р.) 153. Вплив Смотрицького позначився і на відомому творі М. Лучкая «Grammatica slavoruthena» (Будин, 1830). Праця М. Смотрицького була одним із джерел рукописної «Грамматыки Азыка славєноруского» І.Могильницького (1824 р.) 154.



150 Див. фотомеханічне видання цієї граматики, що його здійснив Б. О. Унбегаун (Оксфорд, 1959, с. 12).

151 Див.: Булич C. K. Зазнач. праця, с. 733—734, 736.

152 Див.: Балицкий И. Я. Материалы для истории славянского языкознания. Ч. 1 Литература исследований на славянорусском и русском языках, К., 1876, с. 38.

153 Див.: Панькевич І. Слав'яноруська граматика Арсенія Коцака.— Науковий збірник товариства «Просвіта», річн. V. Ужгород, 1927.

154 Див.: Возняк М. Студії над галицькоукраїнськими граматиками XIX ст.— ЗНТШ. Т. 90, кн. 4, 1909, с. 73 — 75.



Твір М. Смотрицького відіграв визначну роль і в історії культури південних слов'ян, насамперед у Сербії. Митрополит М. Петрович, що заснував на початку XVIII ст. школу в м. Карловац, запросив викладачів із Росії. Викладач М. Суворов привіз із собою 100 примірників «Граматики» Смотрицького. Пізніше карловацький митрополит П. Ненадович дав передрукувати 1755 р. в м. Римніку (Румунія) «Граматику» Смотрицького (з видання 1721 р.) під назвою «Грамматика въ пользу и употребленіе отроковъ Сербски желающихъ основательнаго наученія Славенскаго діалекта...» 155 За працею М. Смотрицького С. Вуяновський написав «Руководство къ славенстЂй ГрамматіцЂ» в 1793 р. Значний вплив М. Смотрицького відчувається і в книзі А. Мразовича «Руководство къ славεнстЂй грамматіцЂ» (Відень, 1794, Будин, 1800, 1821 р.) 156, за якою В. Караджич написав граматику сербської мови 157.

Не меншу роль праця М. Смотрицького відіграла в XVII—XVIII ст. у розпитку граматики у хорватівглаголитів. Глаголичний бревіарій (молитовник), надрукований 1648 p., P. Левакович виправляв й за «Граматикою» Смотрицького. Твір Смотрицького був взірцем для М. Карамана, що видав виправлений глаголичний місал (служебник) 1740 р. Йому допомагав архідиякон із острова Оссеро М. Сович, ознайомлений М. Караманом з «рідкісною граматикою Мелетія Смотрицького» 158.

М. Сович збирався видати «Граматику» Смотрицького в перекладі латинською мовою. Переклад М. Совича, хоч і вживався в глаголитських семінаріях в Оміші та Задарі, залишився в рукопису (зберігається в Любляні) 159.



155 Див.: Булич С. К. Зазнач. праця, с. 179; Засадкевич H. Зазнач. праця, с 178 — 180; Быкова T. А. и Гуревич М . М. Зазнач. праця, с. 223. Штампариjа у Римнику и обнова штампаньа српских кньига 1726, Нови Сад, 1976 с. 29, 33, 73.

156 Див.: Засадкевич Н. Зазнач. праця, с. 180; Weingart M. Зазнач. праця, с. 56 — 57.

157 Див.: Enciklopedija Jugoslavije, d. 7, Zagreb, 1969, c. 414.

158 Див.: Засадкевич H. Зазнач. праця, с. 188 — 199.

159 Див.: Ягич И. В. Зазнач. праця, с. 40.



Досить рано проникла «Граматика» Смотрицького в Болгарію. Найбільш ранній список із першого видання її датується 1655 роком. Збереглися її списки і з XVIII ст. — початку XIX ст.160 Вплив твору Смотрипького спостерігається в книзі Неофіта Рильського «Болгарска грамматіка сега перво сочинена въ употребленіе на славеноболгарските училиша» (Крагуєвац, 1835) 161, а також в іншій граматиці новоболгарської мови «Грамматика славеноболгарска» Христакі Павловича 1845 р.162

За посібником Смотрицького вивчали церковнослов'янську мову в Румунії та Молдавії. 1697 р. пам'ятку надруковано під назвою «Грамматіки славεн(ъ)скиА правилноε сvнтагма Нн̃Ђ Тvпомъ из(ъ)ображεнноε, соизволεніεмъ прε(с)вЂтлагω господарА всεА зε(м)ли оугровлахїйскиА ... Константина Басараба Воεводы...» 163 в Снагові 164. Вплив Смотрицького позначився на перших граматиках румунської мови Дімітрія Евстатієвича (Брашов'яну) 165 (навчався в Київській академії з 1757 р.) та ченця Макарія (XVIII ст.) 166.



160 Див.: Дылевский Н. М. Грамматика Мелетия Смотрицкого у болгар в эпоху их возрождения.— ТОДРЛ ИРЛ АН СССР. Т.14. М.— Л., 1958, с. 461—473.

161 Див.: Ягич И. В. Зазнач праця, с. 141 — 142; Дылевский H. M Зазнач. праця, с. 473.

162 Див.: Засадкевич Н. Зазнач. праця, с. 169.

163 Див.: Курдиновский В. Рукописная церковнославянская грамматика Гербовецкого монастиря Бессарабской губернии.— Русский филологическии вестник. Т. 57. Варшава, 1907, с. 391—392. Тут же (с. 394 — 397; т. 58, с. 307 — 330) йдеться й про рукописну переробку «Граматики» Смотрицького з першої пол. XVII ст.

164 Див.: Panaitescu P. P. Începuturile şi biruinţa scrisului în limba română. Bucureşti. 1965, c. 221.

165 Див.: Dimitrie Eustatievici Braşoveanul Gramatica românească 1757. Prima gramatiča a limbii române. Editie, studiu introductiv şi glosar de N. A. Ursu. Bucureşti, 1969, c. XVI,

166 Пор.: Macrea D. Probleme de lingyistică romînă. Bucureşti, 1961, c. 108, 114 Див, ще: Slrungaru D Gramalica lui Smotriţki şi prima gramatică romînească.— Romano-slavica, IV Bucureşti, 1960 c, 293 — 308.



«Граматика» М. Смотрицького була відома в країнах Європи і поза ареалом функціонування церковнослов'янської мови. Щоб зробити її доступною для вивчення особами, які не знали або були мало обізнані з церковнослов'янською мовою, робилися більш-менш повні переклади «Граматики» латинською мовою.

До найбільш ранніх відноситься переклад (на полях книжки 1648 р.), зроблений відомим шведським мовознавцем і поліглотом Й. Спарвенфельдом 167. Список «Граматики» з маргінальним перекладом зберігається також у м. Галле (НДР) 168. Повний переклад книги М. Смотрицького за виданням 1721 р. зробив англієць Т. Консетт, який він мав намір опублікувати 169. Частина рукопису з перекладом Т. Консетта зберігається в Празі. Інший неповний рукописний переклад «Граматики» 1648 р. зберігається в Стокгольмі. Ці переклади свідчать про загальноєвропейський інтерес до твору Смотрицького 170. Нарешті, віддав належне своєму видатному попередникові основоположник сучасної славістики Йосиф Добровський 171 в книзі «Institutiones linguae slavicae dialecti veteris...».



167 Див.: Ягич И. В. Зазнач. праця, c. 65.

168 Див.: Winter E. Halle als Ausgangspunkt der deutschen Russlandskunde im 18. Jahrhundert.— У кн.: Veröfentlichungen des Instituts für Slavistik, № 2. Berlin, 1953.

189 Див : Беркоа П. H. Томас Консетт, капеллан английской фактории в России (К истории русско-английских литературных связей в 1720-е годы).— В кн.: Проблемы международных литературных связей. Л., 1964, с. 23.

170 Див.: Sjöberg A. Two Unknown Translations of Meletij Smotrickij's Sławonie Grammar.— Scandoslavlca, t. 12, Copenhagen, 1966, c. 125, 131.

171 Див.: Institutiones linguae slavicae dialecti veteris... Відень. 1822, c. LXIII. Weingart M. Зазнач. праця, с 61



M. Смотрицький дав школам XVII ст. авторитетний і ґрунтовний підручник. Після його «Граматики» ніхто не важився нападати на церковнослов'янську мову як на мову невпорядковану. Видатний учений здійснив кодифікацію церковнослов'янської мови східнослов'янської редакції. Кількість східнослов'янських і власне українських елементів у ній порівняно невелика, однак вони разом із східнослов'янською звуковою (точніше — ор- фографічною) оболонкою книжних елементів надавали нормам М. Смотрицького словенороського характеру. Об'єднання в «Граматиці» М. Смотрицького елементів, спільних для східних і південних слов'ян, з елементами специфічно східнослов'янськими й південнослов'янськими (насамперед старослов'янського походження) зробило її однаково прийнятною і близькою для всіх слов'янських народів, які користувалися церковнослов'янською мовою, тому праця М. Смотрицького стала знаряддям культурного єднання слов'ян. М. Смотрицький уперше виразно відділив церковнослов'янську мову від східнослов'янських, проте словенороський характер «Граматики» благотворно вплинув на закріплення в них багатьох літературних норм, зокрема на усталення орфографії та орфоепії української мови XVII—XVIII ст.172



172 Пор.: Житецкий П. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке... К., 1889, с. 26—27.



Цьому сприяли й численні «УвЂщанія», в яких автор нерідко звертає увагу на особливості живої мови. Народно-розмовні елементи в «Граматиці» М. Смотрицького та нововведення такого характеру в її перевиданнях і переробках підготували грунт для написання граматик східнослов'янських мов. Аналіз «Граматики» і з'ясування її ролі в подальшому розвитку граматичної думки на Україні, в Росії та Білорусії дає підставу вважати Мелетія Смотрицького основоположником вітчизняного мовознавства.

Фотомеханічний текст пам'ятки публікується за примірником, що зберігається в Державній бібліотеці СРСР ім. В. І. Леніна (шифр Ф¼8º). Останні три сторінки з чіткішим текстом взято з примірника Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (шифр: Кир. 729).



В. В. Німчук











© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
28.III.2003







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.