[Роман Шпорлюк. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. — К., 1998. — С. 219-248.]

Попередня     Головна     Наступна

8. «Національна система»: світ націй

Якщо Маркс вважав природним поділ суспільства на класи, і це стало ключем для його розуміння суспільного розвитку, то для Ліста не менш природним був поділ людства на нації. У «Національній системі політичної економії» він писав: «Основною, визначальною складовою моєї системи я назвав би НАЦІОНАЛЬНІСТЬ. Вся моя теорія побудована на тлумаченні природи національного інтересу, який є посередником між індивідуальним і загальнолюдським» ¹. Твердження про те, що «між кожною особистістю і усім людством ... стоїть НАЦІЯ», для Ліста було аксіомою. Кожна нація має власну мову і літературу, історію і звичаї. Переважно через націю «особистість осягає ... духовну культуру, реалізує свій творчий потенціал, знаходить захист і досягає процвітання», отже, «цивілізацію людства в цілому можна уявити і здійснити лише через цивілізацію і розвиток окремих націй» ².

Ліст проголосив націю «вічною» у просторі й часі спільнотою ³, однак фактично його концепція все ж таки відповідала принципові історизму. Справді, він вважав націю невід’ємною частиною людського суспільства в усі часи його існування. Проте у даному випадку в поняття «нація» вкладався етнографічний або антропологічний зміст. Новітні, тобто політичні нації (які визначалися не лише мовними характеристиками) були для Ліста відносно недавнім феноменом. Вони були такими спільнотами, які вже самовизначилися і оформилися культурно, політично й /220/ економічно й, відповідно, сприймали світ з позицій національної свідомості. Таке розуміння природи нації багато в чому нагадувало Марксову концепцію класів. Пролетаріат, вважав Маркс, «утверджується як клас» лише тоді, коли в нього виробляється класова свідомість і він здатний організуватися. Лістове бачення нації, якщо його також викласти у термінах гегелівської діалектики, полягало в тому, що «нація в собі» (тобто та спільнота, яка не має чіткого уявлення про свою окремість та індивідуальність і не оформилася структурно) завжди була присутньою в історії людства, але «нації для себе» стали вже новим явищем в історії. Ліст боровся за те, щоб німецький народ перетворився в «націю для себе» — тобто став спільнотою з єдиною культурою, політичним і економічним життям.

Ліст не був кабінетним теоретиком, він прагнув дії, застосування своїх ідей на практиці. За його власними спогадами, під час роботи в університеті він не хотів обмежуватися лише простим викладанням економіки, схоластичним повторенням загальновідомих істин перед студентами: «Я також прагнув вчити їх тому, яка економічна політика сприятиме розвиткові культури, зростанню могутності й багатства Німеччини». Такий підхід неухильно призводив до конфлікту з «класичною» політичною економією, яка проповідувала принцип вільної торгівлі. Вже у 1818 або у 1820 рр., згадував Ліст, він почав переглядати усталені «істини панівної теорії політичної економії і намагався зрозуміти, у чому полягають її хиби та фундаментальні причини цих хиб» ⁴. Він бачив, які переваги дає економіці Великої Британії і Франції принцип вільної торгівлі, запроваджений всередині країни, особливо після скасування внутрішніх митних тарифів. Але і протекціоністська по-/221/літика, особливо Континентальна система Наполеона, також давала позитивний результат, а її скасування призвело до «руйнівних наслідків». Зрештою Ліст знайшов для себе вирішення протиріччя між перевагами фрітредерства і протекціонізму: «Мені сяйнула ідея, що теорія є дійсно правильною, але тільки в тому випадку, коли всі нацїі неухильно дотримуються принципів вільної торгівлі...» ⁵

Думка про те, що вільна торгівля може бути вигідною для усіх, якщо її принципів однаково будуть дотримуватися повсюдно, недовго панувала в уявленнях Ліста. «Популярна теорія» (так він називав західну політичну економію) іґнорувала нації і адресувалася або «всьому людству», з одного боку, або «окремим особистостям» — з іншого. Це стало основою для її критики. Ліст вирішив заповнити прогалину і зосередив увагу на нації як головному об’єкті політичної економії. Завдяки цьому він дійшов висновку, що фундаментальні відмінності між націями обумовлені, крім іншого, тим, що різні нації перебувають на різних ступенях економічного розвитку. «Я чітко зрозумів, — писав він, — що вільна конкуренція між двома високоцивілізованими націями може бути взаємно корисною лише тоді, коли вони перебувають приблизно на однаковому рівні промислового розвитку, і що будь-яка нація, яка на своє нещастя відстає від інших в промисловості, комерції і судноплавстві, але яка має інтелектуальні й матеріальні можливості для розвитку цих галузей, повинна перш за все нарощувати власні особисті сили, щоб бути готовою до конкуренції з розвинутішими націями. Коротко кажучи, я знайшов відмінність між космополітичною і політичною економією. Я зрозумів, що Німеччина повинна скасувати свої внутрішні митні тарифи і шляхом проведення спільної, уніфі-/222/кованої торговельної політики щодо іноземців намагатися досягнути того ж ступеня комерційного та промислового розвитку, на який інші нації вийшли, запроваджуючи власну торговельну політику» ⁶. Цей пасаж Ліста не тільки дає уявлення про деякі з його головних ідей, але також є першим формулюванням «теорії нерівномірного розвитку», яка стала надбанням уже двадцятого століття. Ліст наполягав на тому, що тогочасна німецька нація (яку за сучасними поняттями можна було б охарактеризувати як «націю, що розвивається») потребувала політики широкомасштабного втручання держави в економіку та інші галузі, щоб вижити як конкурентоспроможний член міжнародної спільноти.

Те, що нації існують і прагнуть жити та розвиватися у світі конкуруючих націй, відповідно до «інстинкту самозбереження», було для Ліста теж аксіомою. Світ націй був різноманітним: в ньому жили «велетні і карлики, розвинені істоти і каліки, цивілізовані, напівцивілізовані й варварські народи». Ці реалії визначали місію політики і економіки: «Цивілізувати варварські народи, зробити слабкі й малі народи великими та сильними, але понад усе — ґарантувати їх існування і спадкоємність — ось завдання політики. Забезпечити економічний розвиток нації, підготувати її до вступу до всесвітнього суспільства майбутнього — завдання національної економії» ⁷.

Отже, економіка для Ліста підпорядковувалась політиці, відповідно, політична економія («національна економія») мала працювати для досягнення політичних цілей.

«Всесвітнє суспільство майбутнього», згадане Лістом, якось не дуже збігалося з його ж розумінням політики як процесу змін, боротьби, конкуренції між /223/націями. У праці Ліста можна знайти й інші висловлювання, які свідчать про те, що він нібито вважав прихід ери ідеального суспільства гармонії та миру справою найближчого часу. Гадається, це були скорше декларації, ніж «практично-політичні» зауваження чи «керівництво до дії». В одному місці, наприклад, знаходимо думку про те, що вже відбувається процес поступового об’єднання світу. Він вважав, що «протягом кількох десятиліть завдяки досконалості засобів сполучення цивілізовані нації стануть єдиними у галузі матеріального та інтелектуального обміну й зблизяться настільки ж (якщо не більше), наскільки століття тому були з’єднані різні графства Англії» ⁸. Йому здавалося, що реальне життя, особливо тенденції розвитку науки, мистецтва, промисловості і винахідництва підтверджують його висновки. На користь цих висновків свідчили і певні тенденції у дипломатії і міжнародній політиці. «Конґрес великих європейських держав, — писав Ліст, — може бути зародком майбутнього конґресу націй» ⁹.

Отже, Ліст радо визнавав, що «найвищою кінцевою метою раціональної політики є ... об’єднання всіх націй спільним законом справедливості», й проголосив себе прибічником цієї ідеї. Однак реалізувати її на практиці можна було лише за певних умов, а саме: шляхом досягнення «максимально можливої рівності найвизначніших націй Землі у цивілізованості, процвітанні, промисловості й могутності, шляхом перетворення нині існуючих антипатій і конфліктів у симпатію та гармонію» ¹⁰.

Проте Ліст забув пояснити, як саме, як практично ця рожева перспектива може перетворитися на реальність. Взагалі, інші його висновки та узагальнення, навпаки, мали на увазі, що нації змагатимуться без кінця, і досягнення модерності окремою нацією не ґарантує /224/ того, що цей стан перетвориться на вічний привілей для неї. Навіть більше, таке тлумачення динаміки і логіки історичного розвитку підказувало, що технічний проґрес і наукові відкриття набуватимуть постійного характеру, отже, завжди існуватимуть нації-піонери і нації-аутсайдери. Нема жодних підстав вважати, що Ліст бачив реальну перспективу досягнення рівності не тільки між усіма, але навіть між провідними націями і, відповідно, — встановлення у світі повної рівноваги. У світогляді Ліста не варто вишукувати ідеї про «відмирання» національних конфліктів і націй як таких — ідей, аналогічних Марксовим висновкам про неминучий кінець класів і класових конфліктів.

Розвиваючи свою концепцію, Ліст фактично сам спростував власну аналогію між економічною інтеграцією «різних графств Англії» XVIII століття й розвитком економічних зв’язків між націями у сучасному йому світі. Нації йшли не до об’єднання під егідою розвинутіших держав, а до змагання з ними, вони прагнули щонайменше досягнути рівня провідних націй. Саме цього не було у Британії, де результатом промислового розвитку і урбанізації одних частин країни став відносний (а у деяких випадках і повний) занепад інших. Аграрні графства Англії чи Шотландії не вдавалися до протекціоністських заходів проти промислової продукції Манчестера чи Ґлазго. В основі цілої системи Ліста лежала ідея про те, що між потребами внутрішнього розвитку нації і міжнародним устроєм існують фундаментальні відмінності і протиріччя. Очевидно, що слова Ліста про англійські графства як про передвісників того, що чекає увесь світ, навряд чи можна сприймати серйозно, як такі, що відповідали його поглядам.

Що справді відповідало світоглядові Ліста, так це його твердження про необхідність для націй (і як ми /225/ побачимо, не для всіх націй) досягнути високого рівня економічного розвитку. Щоб здійснити це завдання, нації, які в економічному і культурному розвиткові відставали від Англії, мали відмовитися від вільної торгівлі (яка була вигідною лише для останньої) і запровадити протекціоністську систему. «Національна економія» мала стати вченням про те, «як кожна окрема нація досягає того рівня промислового розвитку, на якому союз з іншими такими ж розвиненими націями і, відповідно, вільна торгівля можуть стати можливими і корисними для неї» ¹¹. Ліст був за те, щоб одного дня свобода торгівлі стала реальністю. Але перед тим, як це станеться, а може, краще — для того, щоб це сталося, — «менш розвинені нації за допомогою штучних заходів мають піднятися до такого рівня розвитку, до якого не менш штучними заходами було піднято Англію» ¹².

Ліст вважав, що у випадку, коли світ об’єднався б за існуючих умов (тобто під лідерством Англії), наслідок для більшості населення планети був би вкрай неґативним. Замість рівності усіх народів світова економічна спілка під егідою Англії принесла б глобальне панування цієї країни. У світі, об’єднаному в такий спосіб, Англія перетворювалася на одноосібну провідну державу, англійці ставали панівною нацією, а їхня культура — вищою над усі інші. Таке об’єднання, на думку Ліста, могло лише призвести до зростання нерівності. (Як бачимо, у той час, коли об’єктом уваги Ліста була Англія та зростання її домінуючої ролі у світі, Маркс писав про буржуазію та її космополітизм). Мрія багатьох про «всесвітню республіку» лише тоді «могла здійснитися, коли велика кількість націй досягнула б приблизно однакового рівня промислового розвитку, цивілізованості, політичної культури і могутності» ¹³. /226/

Історію людства Ліст подавав як безперервний процес розвитку і змін, і саме це, на його думку, визначало характер взаємин між націями, державами, імперіями та іншими державними утвореннями, кожне з яких перебувало на певному рівні розвитку. Те, що у кожний історичний період певна нація і відповідна держава відіграє провідну роль в житті людства, він вважав природним законом історії. В його часи найрозвиненішою державою світу була Англія. Для цього незвичайного німецького націоналіста саме Англія (а не Прусія, як часто гадають) найбільше наблизилася до здійснення ідеалу Великого Суспільства. Те, як Ліст оцінював світову роль Англії, можна порівняти з Марксовою оцінкою історичної ролі буржуазії: «В усі епохи були міста чи країни, які перевершували всіх інших в промисловості, комерції і судноплавстві; але вищість на зразок такої, яку маємо в наші дні, світ ніколи не бачив. В усі епохи нації і держави боролися за панування в світі, але до цього часу жодна з них не зводила свою владу на таких широких засадах» ¹⁴.

Подібно до того, як Маркс визнавав за буржуазією видатну роль у розвитку суспільства, так і Ліст підкреслював «величезний внесок Англії» у світовий проґрес. «Англія, — писав він, — стала прикладом і зразком для всіх націй... Хто може сказати, як далеко позаду залишався б світ, якби не було Англії? А якщо зараз вона раптом зникне, хто здатний оцінити, як далеко людство буде відкинуте назад?» ¹⁵

Втім, винятковий внесок Англії в справу розвитку людства не означав того, що вищість цієї країни залишатиметься недоторканою. Англія збудувала свої «всесвітні володіння на руїнах інших народів», отже, останні мають не тільки брати з неї приклад, але й /227/ змагатися з нею ¹⁶. У всякому разі, Ліст вважав, що Англія — це перша справді сучасна нація: «Сільськогосподарсько-промислово-торговельна держава подібна до міста, яке розрослося до розмірів королівства, або селища, яке перетворилося на місто. Відповідно до масштабів, яких досягнув розвиток матеріального виробництва, неухильно зростав її інтелектуальний потенціал, удосконалювалися політичні інституції, збільшувалися державні доходи і зростало населення, зміцнювалася військова могутність. Отже, ми бачимо, що державна нація, яка перш за все досконало розвинула сільське господарство, промисловість і торгівлю, зараз стоїть у цьому відношенні на чолі усіх інших націй» ¹⁷.

Опис шляхів і методів, за допомогою яких Англія досягнула панівного становища, дає нам уявлення про погляди Ліста на рушійні сили історичного процесу. Цікаво і те, що цей палкий націоналіст бачив одну з найважливіших складових успіху англійців у тому, що вони вважали за необхідне не тільки підтримувати і розвивати власні, національні надбання, але й вчитися в інших, «пересаджуючи на рідний ґрунт багатство, таланти і дух підприємництва іноземців» ¹⁸. Крім того, англійці були першими, хто ще у XVII ст. спромігся поєднати націю, політичну владу і економіку в єдине ціле — національну державу. «В період, коли завдяки об’єднанню цілих народів в межах спадкоємних монархій і шляхом централізації державної влади зростали великі нації, торгівля й судноплавство, а відповідно — багатство й морська гегемонія ... були переважно надбанням міст-республік чи об’єднань таких республік. Проте, чим далі розвивалася державність великих націй, тим зрозумілішою ставала необхідність розвитку цих основних джерел влади і багатства на їхніх власних територіях» ¹⁹. /228/

В континентальній Європі, вважав Ліст, традиційним осередком свободи були міста з їхнім самоврядуванням і порівняно високим економічним потенціалом. Вони не бажали розчинятися у новозростаючих монархіях, оскільки це, як показала історія, призводило до втрати традиційних свобод ²⁰. В Англії розвиток держави не супроводжувався порушенням історичних прав міського стану, навпаки — державна влада і вільні міста зміцнювалися разом. Королівська влада підтримувала міста (тобто міський середній клас) та ґарантувала їхні права, створюючи таким чином контрбаланс зазіханням феодальної аристократії і одночасно — сприятливі умови для економічного розвитку держави. Отже, Англія мала практично усі передумови, які Ліст вважав головними для утворення модерної нації: це була велика за територією і кількістю населення, переважно мононаціональна, могутня й заможна держава, де були ґарантовані основні політичні свободи.

Однак, на думку Ліста, Англія досягнула розквіту не тому, що вона була «приречена» на це якимись об’єктивними причинами. Його бачення політики було задалеким від догматичного детермінізму. Особливо наочно це демонструють погляди Ліста на творчі можливості, потенціал його сучасників або його оцінка деяких найвизначніших подій світової історії, які стали наслідком впливу особистих, суб’єктивних факторів. Наприклад, він важав, що не Англія, а саме Німеччина мала найкращі шанси стати першою модерною нацією. Чому ж трапилося так, а не інакше? «Якщо б Карл V відкинув іспанську корону, як людина відкидає камінь, що тягне його у прірву, наскільки інакшою була б доля голландського й німецького народів! Як правитель Об’єднаних Нідерландів, як імператор Німеччини, як лідер Ре-/229/формації, Карл мав би у розпоряджені усі необхідні засоби — матеріальні та інтелектуальні — щоб створити найпотужнішу промислову і торговельну імперію, найвеличнішу військову і морську державу усіх часів...

Матеріалізація лише однієї ідеї, виконання волі лише однієї людини — це все, що було потрібне, щоб перетворити Німеччину у найбагатшу і наймогутнішу імперію світу, поширити її промислове і торговельне панування на території усієї землі і, можливо, утримувати ці позиції протягом багатьох століть» ²¹.

Отже, якщо б Карл V (1519 — 1556), імператор Священної Римської Імперії Німецької Нації (так офіційно називалася Німеччина у XVI столітті), не відмовився у 1556 р. від імператорського титулу, щоб залишитися королем Іспанії, він мав би змогу стати правителем держави, яка вже була б великою (Нідерланди Ліст вважав німецькою землею), багатою і вільною. Коли ж Карл V зрікся імператорського трону, він фактично відірвав Нідерланди від Німеччини й віддав їх під владу Іспанії. Ця втрата стала для Німеччини непоправною.

В результаті не німці, а голландці (які згодом звільнилися з-під іспанського панування, але не повернулися до Німеччини) першими збудували світову державу і до середини XVII ст. обганяли англійців у промисловості, морській торгівлі і колоніальних загарбаннях. Утім, якщо до певного часу «духу свободи, який перетворився у Голландії лише на дух громадянства», цілком вистачало, то нова епоха потребувала вже інших якостей, ніж ті, якими обмежувалися «гендлярські аристократії». Голландці не розуміли, що роль провідної держави світу можна утримати, лише спираючись на «велику націю», /230/ сила якої полягає, крім іншого, у «могутньому національному дусі».

Деякі держави, «чиї нації розвивалися ... через монархії», незважаючи на всі зусилля, відставали від Голландії економічно і з заздрістю і нетерпимо ставилися до її панівного становища. Після своєї революції (1688 р.) саме англійці запровадили ті основні зміни, які нарешті дозволили їм обігнати Голландію: формування нової національної свідомості було підсилене «новонародженою республікою». Закони про навігацію стали «викликом» з боку Англії. Конфлікт між нею і Голландією закінчився повною перемогою першої, оскільки «масштаб англійської нації був набагато більшим, ніж у голландців. Сумнівів щодо результату не могло бути» ²².

Отже, Ліст намагався враховувати усе розмаїття обставин, які привели Англію до світового панування, і одночасно визначав ту суму компонентів, яка в його розуміні характеризувала модерну націю. Пояснюючи причини досягнень Англії, він виділяв такі риси, як «природжену любов до свободи і справедливості, енергію, релігійність і моральність» англійського народу. Крім цього, Ліст писав про важливість для нації конституційного ладу, юридичних інституцій, а також «мудрості й сили уряду і аристократії». Нарешті, англійцям прислужилося географічне положення і навіть просто «фортуна». Переходячи до загальніших, філософських проблем, Ліст зіткнувся з такою дилемою: «Чи матеріальні фактори мають більший вплив на моральні, чи моральні переважують їх у своїй дії; чи соціальні сили впливають на особистість, чи вона справляє сильніший вплив на них?» Відповідь була такою: між ними «існує послідовний ряд дії і протидії <...> підсилення однієї групи факторів викликає зростан-/231/ня іншої, а виснаження однієї завжди призводить до виснаження іншої» ²³.

Ліст рішуче відкидав думку про те, що своїми успіхами Англія завдячує расовим факторам, зокрема такому, як «злиття англо-саксонської і нормандської крові». Не англо-саксоно-нормандська расова спадщина зробила Англію тим, чим вона була у часи Ліста, а «той зародок, з якого вийшли усі англійські ідеї свободи і справедливості, — право на суд присяжних». Корисною подією Ліст вважав також «ранню заборону латини» у літературі, культурі, державному управлінні й судочинстві; у Німеччині довге панування латини мало неґативні наслідки. Він звернув увагу і на ту обставину, що Англія краще, ніж Німеччина та Франція, скористалася з наукових винаходів і відкриття нових морських шляхів ²⁴. Нарешті, Ліст віддавав належне й таким факторам, як випадковість і везіння. Якщо б Карл V і Генріх VIII помінялися місцями, то наслідок деяких історичних подій був би інакший — «Німеччина й Нідерланди могли б стати тим, чим стали Англія й Іспанія». Якщо б англійський трон належав не Єлизаветі I, а «слабкій жінці, яка увійшла б в союз з Філіпом II, ...могутність, цивілізованість і свободи Великої Британії» могли б бути зовсім не такими ²⁵.

Суб’єктивістський або недетерміністський підхід Ліста до історичного розвитку, на противагу Марксовій концепції історії, дозволяв спроектувати майбутнє. Сенс його міркувань полягав у тому, що історичний успіх або невдача залежать від самих німців — ніщо інше не ґарантує «світлого майбутнього».

Крім Німеччини і Голландії, до складу учасників захоплюючого змагання за першість у світі (з відповідними нереалізованими і уявлюваними шансами) /232/ Ліст включав Іспанію. Хоча Іспанія протягом тривалого часу й була великою державою, її велич, на думку Ліста, обернулася занепадом, оскільки ця держава не спромоглася гармонізувати владу й принципи свободи. Причини занепаду Іспанії не зводилися лише до економічних чи торговельних прорахунків: «Якщо б іспанці не вигнали маврів та євреїв і ніколи не мали б інквізиції; якщо б Карл V дозволив свободу релігії в Іспанії; якщо б священики і ченці перетворилися на учителів народу, а їхні величезні володіння були секуляризовані чи принаймні зменшені до рівня, справді необхідного для їхнього утримання; якщо б унаслідок цих заходів громадянська свобода твердо стала на ноги, а феодальну знать було реформовано й монархію обмежено; коротше кажучи, якщо б Іспанія запровадила політичні зміни в дусі Реформації, як це зробила Англія, і відповідний дух розповсюдився б на її колонії, то заборонна і протекціоністська політика могла б призвести в Іспанії до тих самих наслідків, що і в Англії». (Цікаво, що Ліст думав про те, чим могла б стати Польща, якщо б вона не була Польщею?) ²⁶

Усе це виглядає так, нібито Ліст вважав, що Іспанія могла б стати чимось на зразок Англії тільки тоді, коли вона була б Англією, з відповідним риторичним запитанням: «Чому всі люди не можуть бути подібними до англійців?» Або, як писав Генрі В. Шпігель: «Чого справді бажав Ліст — це так перебудувати світ, щоб з кожного, наскільки це можливо, зробити англійця» ²⁷. Треба визнати, що Ліст дійсно вважав за необхідне підняти до рівня всесвітнього зразка досвід Англії, точніше, наслідки цього досвіду, якими він їх бачив у свої часи. Але не варто вдаватися до зручних спрощень і закидати йому те, що він «з кожного хотів зробити англійця». Не від-/233/повідає дійсності і твердження Джозефа Дорфмана про те, що «Ліст не надавав значення національним відмінностям» ²⁸. Наведемо цитату, яка у стислому вигляді передає думку Ліста про те, чому саме інші нації можуть навчитися в англійців: «Історія ... вчить нас, що такого рівня суспільного добробуту, тобто квітучої держави промисловців і комерції, можна досягнути тільки в тих країнах, чий політичний устрій (незалежно від того, як він називається — демократична чи аристократична республіка або обмежена монархія) забезпечує їхньому населенню високий рівень особистої свободи і безпеки власності; чия система управління ґарантує їм високий рівень активності, а влада успішно організує послідовну і плідну боротьбу за досягнення спільної мети» ²⁹.

Невдовзі ми повернемося до планів і рекомендацій Ліста щодо майбутнього Німеччини, але перед тим варто узагальнити деякі принципові моменти в його концепції історичного розвитку. По-перше, історія «за Лістом» була позбавлена абсолютного детермінізму, вона була варіативною, сповненою випадковостей, залежною від суб’єктивних факторів; вихід Англії на позиції світового лідера не був наслідком дії жодних об’єктивних сил. Хід історичних процесів багато в чому залежав від рішень, уподобань і дій певних провідних діячів. Роль особистості була винятково великою, історію не можна було зводити до рівня якихось безіменних сил: якщо б не існувало Єлизавети I, королеви Англії, або Карла V, короля Німеччини та Іспанії, історія могла б піти іншим шляхом. По-друге, велике значення для історичного розвитку мали певні «нематеріальні» фактори: ідеї, духовні цінності, вірування. Релігія, право, мораль, інтелект і винахідливість, на думку Ліста, не були продуктами дії якоїсь однієї сили або наслідком пев-/234/ної глибинної причини, скоріше всі вони були своєрідними, якщо запозичувати математичний термін, «незалежними змінними величинами». По-третє, на відміну від Маркса, котрий обіцяв всесвітню перемогу пролетаріатові, Ліст не ґарантував німцям нічого, урок його історії полягав у тому, що все залежить лише від них. Нарешті, варто зазначити, що в його концепції історії все ж таки діяли і певні внутрішні, глибинні фактори, глобальні рушійні сили. Це був процес взаємодії, взаємних впливів між містами, державами, імперіями й націями. На його історичній сцені ці колективні актори взаємодіяли як у площині «простору», тобто на «горизонтальному» рівні взаємозв’язків, так і у площині «часу», коли вони запозичували або повторювали історичний досвід один одного. Якщо Марксова картина історії складалася з класів, розташованих в стрункій суспільній ієрархії, то в історичному світогляді Ліста центром уваги був процес поширення знання (у широкому значенні цього слова) від міста до міста, від держави до держави; це була історія навчання однієї нації в іншої у процесі боротьби за першість. (Тут знаходимо подібність до думки Гердера про те, що проґресивний розвиток німців залежить від їхньої здатності вчитися в інших народів). Здатність народу навчатися у свою чергу була однією з головних умов його свободи. «З історії видно, — писав Ліст, — що ремесло і торгівля міґрують з міста в місто, з однієї країни до іншої. Переслідування й гноблення вдома спонукає їх шукати притулку у тих містах і країнах, де їм забезпечені свобода, захист і підтримка» ³⁰. У передмові до своєї головної книги він зауважував і таке: «Міжнародна торгівля є одним з найпотужніших важелів цивілізації і процвітання; пробуджуючи нові прагнення, вона заохочує людей до діяльності, творення /235/ і поширення нових ідей, винаходів і талантів серед різних націй» ³¹.

Як німецький патріот, Ліст у першу чергу турбувався добробутом власної країни, але як вчений, дослідник він дивився на світ націй з відстороненої, позбавленої сентиментів позиції. Наприклад, у нього не було сумнівів щодо того, що протекціоністська політика царського уряду є корисною для Росії, отже, німцям варто не обурюватися нею, а брати з росіян приклад. «Кожна нація, як і кожна особистість, дбає передусім про власні інтереси. Росія не зобов’язана турбуватися про добробут Німеччини; нехай Німеччина дбає про Німеччину, а Росія — про Росію» ³².

Це зауваження дає досить чітке уявлення про підхід Ліста до проблем світової політики. Його декларативна підтримка ідеалу всесвітньої гармонії та миру не впливала на реальне бачення сучасного йому стану справ. Едвард Мед Ерл звернув увагу на те, що «для Ліста головною проблемою і в політиці, і в економіці було питання сили, хоча б ця сила й пов’язувалася з добробутом» ³³. Ніщо так наочно не демонструє цей орієнтований на силу підхід Ліста, як його настирливі твердження про те, що найважливішими вимогами до повноцінної нації є наявність великої території і населення: «Нація, що обмежена в кількості населення й територіально, особливо якщо вона має власну мову, може мати лише неповноцінну літературу, неповноцінні установи для розвитку мистецтва й науки. Маленька держава ніколи не зможе забезпечити повної досконалості різних галузей виробництва в межах власної території» ³⁴.

На захист Ліста можна сказати, що це були не декларації його особистих прагнень, а констатація того, що він бачив у сучасному йому світі. Втім, як /236/ ми переконаємося далі, він був прибічником експансіоністської політики, і щодо цього його можна вважати одним з передвісників доктрини Lebensraum — «життєвого простору» ³⁵. (Зауважимо лише для тих, хто іґнорує фундаментальні розбіжності між експансіонізмом нацистів і позицією Ліста, що у такому випадку треба перш за все згадати Маркса й Енґельса як попередників Гітлера, оскільки саме ці інтернаціоналісти, виступаючи з позицій Німеччини, висували значно агресивніші гасла щодо народів Східної Європи).

Ідея рівності націй була відсутня і в аналізі взаємин між націями «помірного кліматичного поясу» Землі (сюди Ліст включав Європу й Північну Америку) та «жаркого кліматичного поясу». Він вважав, що система міжнародного поділу праці подібно до поділу праці всередині нації «визначалась переважно кліматом і самою природою» ³⁶. Серед тих, яким «пощастило з природними умовами», були нації «помірного кліматичного поясу», тому що саме тут «особливо розквітає та виробнича сила, завдяки якій нації не просто досягають найвищого рівня розумового та суспільного розвитку, а й здатні до певної міри поставити собі на службу тропічні та інші менш цивілізовані країни. Таким чином, країни помірної кліматичної зони більше ніж інші покликані довести власний національний поділ праці до вищого рівня досконалості і використовувати міжнародний поділ праці для власного збагачення» ³⁷.

Відповідно до цього сценарію, Півночі відводилась роль виробника і експортера промислових товарів, а Південь назавжди залишався постачальником сільськогосподарської продукції та імпортером промислових товарів. Утім, Ліст не пов’язував ці нерівноправні взаємини (нерівноправні за його власною тер-/237/мінологією) з будь-якими міркуваннями щодо расової чи іншої неповноцінності населення «жаркого кліматичного поясу». Визначальними факторами він вважав кліматичні, тобто «природні причини», які, на його думку, мали діяти «завжди» ³⁸.

Виходячи з цього, Ліст виступав проти монополії Англії у зростаючій торгівлі між Північчю та Півднем, коли великі європейські нації позбавлялися права на участь у ній. Але перед тим, як включитися в цю торгівлю, перед тим, як «взяти участь у прибутковій справі розвитку занедбаних земель і цивілізування націй варварських чи тих, які колись були цивілізованими, але знову втонули у варварстві», ці потенційно великі нації повинні були розвивати власну промисловість, торговельний і військовий морський флот. Якщо б Англія і надалі протистояла їм, вони мали б об’єднатися, щоб поставити її на місце ³⁹.

Ліст не мав чіткого уявлення про те, як саме «нації другого ранґу», тобто держави на зразок Франції, Росії чи Сполучених Штатів, мають діяти, щоб змусити Англію зменшити її надзвичайні претензії. Іноді він схилявся до ідеї конфедерації або федерального союзу головних європейських держав з Німеччиною на чолі. Іноді йому здавалося, що Німеччина здатна посісти бажане місце у світі власними зусиллями. У будь-якому разі, він був твердо впевнений у тому, що Англія має посунутися зі своєї монопольної позиції, щоб дати можливість кожній «промисловій нації ... встановити безпосередні взаємини з тропічними країнами», і що «жодній нації не можна дозволити утримувати переважну кількість колоніальних володінь у тропічних країнах». Ліст також не мав сумнівів щодо того, що тропічні країни («жаркий кліматичний пояс») завжди залишатимуться виробниками колоніальних товарів та споживачами про-/238/мислової продукції ⁴⁰. Отже, він явно не передбачав такої можливості, що коли-небудь лістівський націоналізм може виникнути у «жаркому кліматичному поясі», тобто в країнах, які зараз об’єднуються терміном «третій світ».

Ліст знав про перешкоди, що стоять на шляху до європейського альянсу, але не став докладно пояснювати, чому інші провідні держави Європи мають підтримувати національні амбіції Німеччини. На його думку, ці держави мали спільний інтерес з Німеччиною у «східному питанні» (йдеться про взаємини з Османською імперією), і саме об’єднана Європа «могла б узяти всю Азію під свою протекцію і заступництво». Ліст вважав таку можливість цілком реальною: «Азіатські цивілізації, які переживають процес занепаду, відразу ж розпадаються на атоми всюди, де їх торкається свіже повітря Європи... У цьому суцільному хаосі країн і народів не існує жодної національності, яка була б вартою збереження і відновлення чи здатною на це. Отже, повний розпад азіатських національностей здається неминучим, і відновлення Азії стає можливим тільки шляхом вливання життєвої сили Європи, загальним введенням християнства, європейських моральних настанов і порядку, шляхом імміграції європейців і введення європейської системи управління» ⁴¹. Крім іншого, цей пасаж цікавий тим, наскільки картина «розпаду» Азії під впливом Європи, запропонована Лістом (картина доволі умоглядна), нагадує вислови Маркса про наслідки британського панування в Індії.

Азіатські амбіції європейських націй, згідно з Лістом, мали призвести до конфлікту з Англією, і одночасно, оскільки умовою реалізації цих амбіцій була свобода морських шляхів, вони ставали основою для зближення Європи зі Сполученими Штатами. Попе-/239/редня спроба об’єднати Європу — наполеонівська Континентальна система — зумовила не тільки панування Франції на континенті, але й «приниження, розвал і руйнування» інших націй Європи ⁴². Справжня Континентальна система мала будуватися на основі рівності усіх націй (малися на увазі великі нації). Якщо б вдалося створити саме таку систему, Англії довелося б переглянути своє традиційно вороже ставлення до Європи й об’єднатися з «європейською коаліцією проти панування Америки». Необхідність такої коаліції у майбутньому обумовлювалася тим міркуванням, що «можливо, у наступному столітті» Сполучені Штати «перевершать Англію таким же чином, як зараз Англія переважає маленьку Голландію» ⁴³.

Навряд чи ці міркування Ліста дають підстави, щоб вбачати у них перший варіант сценарію Європейського Співтовариства після другої світової війни, хоча деякі автори, наприклад, Емануель Н. Русакіс, вважають, що ця програма економічного і політичного об’єднання німецьких земель була історичним прототипом Спільного ринку. Напевно, Русакіс не побачив фундаментальної відмінності між національною ідеєю Ліста і над- або інтернаціональним характером сучасної європейської спільноти. Русакіс неправильно зрозумів ідею Ліста про включення до складу Німеччини Бельгії, Нідерландів, Данії і Швейцарії, тобто ідею міжнародного союзу цих націй. Насправді Ліст узагалі не вважав народи цих держав окремими націями і пропонував розчинити їх у Німеччині, оскільки, відповідно до його критеріїв, вони були малими і не мали права на існування як незалежні спільноти ⁴⁴. Русакіс помилково твердить про Лістову ідею союзу «шести націй» (Франція, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди, Данія і Німеччина). Всі вони, /240/ за винятком Франції, повинні були, на думку Ліста, спочатку стати частиною Німеччини.

З іншого боку, не варто оцінювати ці погляди Ліста з позицій досвіду XX ст., дивитися на них крізь призму нацистської теорії і практики. Німеччина в уяві Ліста мала бути конституційною і ліберальною державою. У всякому разі, до 1848 року «Велика Німеччина» була революційною, радикальною ідеєю. Згадаємо й те, що Фрідріх Енґельс, наприклад, висловлював набагато екстремальніші погляди: «Усупереч, можливо, багатьом, чиї погляди я в цілому поділяю, я не відмовляюся від думки про те, що відвоювання німецькомовного лівого берега Рейну є справою національної честі, що германізація відірваних від нас Голландії і Бельгії — це політична необхідність. Чи будемо ми й далі дозволяти гнобити німецьку національність у цих країнах, у той час як слов’яни на Сході стають дедалі сильнішими? ... Немає. жодних сумнівів у тому, що назріває ще одна війна між нами та Францією, і скоро ми побачимо, хто заслуговує на лівий берег Рейну...» ⁴⁵

Якщо порівнювати ці запальні слова, досить близькі до реалій гітлерівських часів, з планами Ліста, то можна сказати, що світогляд Ліста був значно поміркованішим і цілком позбавленим навіть елементів расизму, що не тільки повністю відокремлювало його від нацизму, а й ставило осторонь німецьких націоналістів того часу. Як би не оцінював Ліст ту чи іншу національність, расові мотиви не відігравали жодної ролі в його ставленні. Однак може постати питання: яку дати оцінку ворожості і відвертій зневазі Ліста до малих націй і малих культур? Можливо, це можна пояснити занадто перебільшеною реакцією на численні неґативні аспекти німецької Kleinstaaterei (дрібнодержавності). (Можна також припустити, /241/ що неґативне ставлення Маркса до держави, яку він вважав паразитичною силою, якимось чином також має відношення до німецької форми «державності»). Проте той факт, що більшість з декількох сотень німецьких держав (тридцяти восьми після наполеонівських воєн) мали більше вад, ніж достоїнств, навряд чи можна вважати достатньою підставою, щоб відмовити в існуванні Данії або Нідерландам. Чому у такому разі не заборонити також Швецію, Норвегію чи Португалію (остання взагалі була б чудовим кандидатом на поглинання Іспанією)? Чи насправді національна евтаназія — анексія більшою нацією — була єдиним можливим засобом лікування їхніх недоліків?

Позиція Ліста в даному питанні неприйнятна не лише з моральних, а й з беспосередньо політичних міркувань. Ліст не переймався питанням про те, що може трапитися, коли мала нація, котру велика держава обере об’єктом анексії, стане чинити спротив, особливо якщо вона знайде захист в іншої великої держави. Також він не поцікавився тим, що може статися, коли вже анексована мала нація не захоче миритися з такою долею, і що повинна робити велика держава, коли ця нація організує політичний, культурний чи навіть збройний опір і змагатиметься за відновлення незалежності. Ліст часто говорив про те, що він хотів би бачити свою велику національну державу вільною і конституційною. Чи простягався його лібералізм настільки, щоб терпимо поставитися до самостійницьких рухів? Чи, може, подібні рухи були б заборонені як «нераціональні», такі, що «не відповідають історичній необхідності» і, таким чином, мають опинитися на «смітнику історії»?

Лістова захопленість великими державами примушує нас поставити щонайменше два серйозних /242/ питання стосовно його системи. По-перше, який ступінь свободи був природно припустимим у внутрішній організації цих держав? По-друге, якими, у випадку існування головним чином таких держав, він бачив міжнародні взаємини, міжнародне право і світовий устрій? Едмунд Сільбернер, котрий детально проаналізував систему Ліста, вважає «вражаючою» ту обставину, що Ліст «назвав свою доктрину «національною системою», хоча ця система стосувалась лише «великих» націй, які Ліст тільки і називав «нормальними». «Іншими словами, — писав Сільбернер, — система Ліста призначалася лише націям, здатним здійснювати політику експансії» ⁴⁶.

Логіка міркувань Ліста призводила, таким чином, до виправдання агресії проти тих слабших держав, які відмовились би визнати законним прагнення великих націй поглинути їх. Сільбернер справедливо вважає, що Лістові не вдалося узгодити космополітичну і національну політичну економію; іншими словами, йому не вдалося запропонувати міжнародну систему, в якій усі нації співіснували б у злагоді. Лістові також не вдалося пояснити, чому саме і як підйом великих націй до рівня Англії має забезпечити мирне співіснування ⁴⁷.

Отже, можна зробити висновок, що світ в уяві Ліста мав складатися з сузір’я великих, могутніх держав, які перебували б у стані постійного суперництва, час від часу воюючи одна з одною; це був би світ безперервної bellum omnium contra omnes (війни всіх проти всіх). Зрозуміло, іноді Ліст із захопленням писав про світ миролюбних, співпрацюючих націй, але це ніколи не було його головним зацікавленням. Подібно до Марксової класової боротьби, змагання між лістівськими націями було грою з нульовим результатом. Проте в його системі не було /243/ обіцянок, що коли-небудь з’явиться нація, чиєю історичною місією буде перетворення на всесвітню націю і скасування в такий спосіб себе і націй взагалі. (Обіцянку такого роду можна знайти в історичному сценарії Маркса, поданому у «Критиці Геґеля», де він пророкував революцію, яка, скасувавши класи, одночасно перетворить «німців» на «людей»).

Чому Ліст не помітив, що його ідея світу великих держав містить потенційну небезпеку як для принципів свободи всередині цих держав, так і для міжнародних взаємин? Можливо, у певному розумінні він був «надмірним оптимістом» в своїх історичних поглядах: Ліст вважав, що оскільки в існуванні малих держав немає раціонального сенсу, то з часом усі зрозуміють це. На відміну від таких радикалів, як Маркс і Енґельс, Ліст був готовий до того, щоб у його об’єднаній Німеччині зберігалися окремі історичні одиниці і поважалися їхні права. Його великі держави мали бути плюралістичними. Отож він чітко дав зрозуміти, що становище й права принців і аристократії залишатимуться незайманими ⁴⁸. З погляду взаємин класів Ліст проповідував «історичний компроміс» між буржуазією та інтеліґенцією, з одного боку, і традиційними елітами — з іншого. Він не закликав до революційного вибуху, який зруйнував би аристократію. Ліст наголошував на тому, що для німців щось інше, крім конституційної монархії, не менш небезпечно, ніж для американців монархічна, а для росіян — конституційна форма правління. Виходячи з цього, можна припустити, що Ліст допускав і можливу широку автономію земель у «Великій Німеччині», у тому числі для колишніх незалежних держав — Данії і Нідерландів. Це зауваження спрямоване не на те, щоб виправдати план Ліста, а для того, щоб застерегти від занадто спрощених порівнянь з Гітлером ⁴⁹. /244/

Загалом не можна заперечити, що великий вплив на формування програми Ліста справило почуття приниженої національної гордості. Вістря його критики спрямовувалось передусім проти тих, кого він вважав винними у принизливому становищі Німеччини: перш за все проти Англії, але також Франції і навіть Нідерландів, «цієї маленької морської провінції, яка раніше належала Німеччині і населена німцями». Втім, були певні зрушення, які проливали бальзам на рани національних почуттів Ліста: Німецький митний союз (Zollverein) лише за декілька років діяльності запровадив зміни, які Ліст називав «чудом» ⁵⁰.

Зрештою, ці зміни були лише початком, оскільки Німеччина мала унікальні можливості для перетворення в провідну промислову державу: «Коли якась нація й має усі необхідні дані, щоб створити національну промислову державу, то це — Німеччина, з її високим рівнем науки й мистецтва, літератури й освіти, громадського управління й установ громадського користування; з її моральністю й релігійністю, ремісництвом і домашнім господарством; з її наполегливістю і надійністю в ділових справах, а також з її духом винахідництва, численним і енергійним населенням; з її просторами й природою і особливо з її високорозвиненим сільським господарством та з фізичними, соціальними й інтелектуальними ресурсами» ⁵¹.

Одним з перших кроків на шляху до перетворення на провідну державу мало стати приєднання до Німецької держави вільних міст Бремен, Гамбурґ і Любек, які в часи Ліста ще не вступили до Zollverein (таке «зрадництво» цих «дрібних приморських держав» викликало його обурення). Зрозуміло, до складу Німеччини мала увійти і Голландія, яку Ліст /245/ вважав нездатною на самостійне державне існування через її розміри ⁵².

Вирішивши ці проблеми, Німеччина мала вийти на світову арену і зайнятися колоніями. Ліст був противником німецької колонізації Північної Америки, оскільки вважав, що німці будуть швидко асимільовані американською нацією (такий результат він вважав природним). Німці мали спрямовувати свої погляди на Центральну й Південну Америку (у тому числі — на Техас, який тоді ще не був частиною Сполучених Штатів) ⁵³.

Іншим важливим реґіоном для широкої німецької колонізації Ліст вважав Південно-Східну Європу, зокрема території сучасних Югославії, Румунії і Болгарії, — сюди мали їхати німецькі колоністи й спрямовуватись промислова експансія. Він навіть розподілив «сфери компетенції» між різними членами Zollverein: експансію у південносхідні європейські реґіони мала очолити Баварія у співпраці з Австрією, а Прусія здійснювала б рух у заморські колонії ⁵⁴.

Ліст визнавав і цінував величезні досягнення Англії, але вважав, що Німеччина повинна кинути виклик її «промисловому пануванню». Нездатність зробити це могла б, на його думку, залишити німців «далеко позаду французів і північноамериканців, та й навіть далеко позаду росіян». Стосовно останнього вислову щодо Росії варто додати, що наприкінці життя Ліст переглянув свій прогноз 1828 р., згідно з яким Росія мала стати однією з двох наддержав у XX ст. (див. розділ 7). У 1845 р. він писав, що всередині XX ст. існуватимуть лише дві наддержави — Англія і Сполучені Штати, а також три-чотири інші великі держави: Франція, Німеччина, Росія та Іспанія. Усі інші нації були б залежними від великих /246/ держав і пов’язані з ними альянсами чи якимись іншими «зовнішніми обставинами». Ліст не був впевненим щодо перспектив Росії як великої держави: такий її статус («якою б могутньою вона не була зараз») ґрунтувався не на внутрішніх культурних, конституційних, юридичних чи адміністративних засадах, а на мілітаристській державі, яка правила «нерозвиненою нацією і ордами варварів» ⁵⁵.

Ліст не вважав досягнення сучасного, передового рівня розвитку самодостатньою метою. Завдання Німеччини полягало не тільки в тому, щоб наздогнати Англію, її місія була значно перспективнішою: написати нову сторінку в історії розвитку людства. «Для промисловості, комерції і судноплавства наближається майбутнє, яке перевершить сьогодення таким же чином, як сьогодення перевершило минуле. Будьмо ж мужніми у нашій вірі у велике національне майбутнє, і з цією вірою крокуватимемо вперед. Але понад усе мусимо мати достатньо національної сили волі, щоб разом посадити і виростити дерево, яке принесе найбагатший врожай лише майбутнім поколінням» ⁵⁶.

Як ми побачили, Ліст не вважав модернізацію «одноактною» дією. Лише зміни були її єдиною незмінною рисою, відсутність непорушного status quo — непорушним законом. У такому світі нація, яка прагнула вижити як незалежна спільнота, мусила постійно триматися на висоті проґресу науки і технології і спрямовувати свої зусилля та політику на користь майбутніх поколінь. Хто мав визначати ці дороговкази? Хто був покликаний здійснювати цю політику? Як мало позначитися це бачення світу на політичній організації нації, на ролі держави і різноманітних еліт — економічних, інтелектуальних, політичних? З’ясуванню цих питань, які були цент-/247/ральними у політичному світогляді Ліста, присвячено наступний розділ.

Примітки

¹ Friedrich List. The National System... — pp. xxix — xxx.

² Там само. — C. 174 — 175.

³ Die Staatskunde und Staatspraxis Württemberg im Grundriss // List Schriften. Reden. Briefe. — Voll. — p. 314.

⁴ The National System... — p. xxv.

⁵ Там само. — C. xxvi.

⁶ Там само.

⁷ Там само. — С. 175.

⁸ Там само. — С. 124.

⁹ Там само. — С. 125.

¹⁰ Там само. — С. 410.

¹¹ Там само. — С. 127.

¹² Там само. — С. 131.

¹³ Там само. — С. 126 — 127.

¹⁴ Там само. — С. 365.

¹⁵ Там само. — С. 365 — 366.

¹⁶ Там само. — С. 366.

¹⁷ Там само. — С. 339.

¹⁸ Там само. — С. 111.

¹⁹ Там само. — С. 337.

²⁰ Там само.

²¹ Там само. — С. 31.

²² Там само. — С. 32.

²³ Там само. — С. 49 — 50.

²⁴ Там само. — С. 50 — 51.

²⁵ Там само. — С. 51 — 52.

²⁶ Там само. — С. 322, 186, 388. «William Henry Spiegel. Op. cit, — р. 419.

²⁸ Joseph Dorfman. Op. cit., — Vol. 2. — p. 583.

²⁹ Friedrich List. The National System... — p. 334.

³⁰ Там само. — C. 109 — 110.

³¹ Friedrich List. Introduction to the National System // Margaret E. Hirst. Op. cit., — p. 301 — 302.

³² Friedrich List. The National System..., — p. 93. /248/

³³ Edward Mead Earla Op. cit. — р. 142.

³⁴ Friedrich List. The National System... — p. 176.

³⁵ Edward Mead Earle. Op. cit. — C. 144; Woodruff D. Smith. The Ideological Origins of Nazi Imperialism. — Oxford: Oxford University Press, 1986.

³⁶ Friedrich List. The National System..., — p. 161.

³⁷ Там само. — С. 162.

³⁸ Там само. — С. 270.

³⁹ Там само.

⁴⁰ Там само. — С. 415 — 416; 190 — 191.

⁴¹ Там само. — С. 419.

⁴² Там само. — С. 421 — 422.

⁴³ Там само. — С. 423.

⁴⁴ Emmanuel N. Roussakis. Friedrich List, the Zollverein and the Uniting of Europe. — Bruges, Belgium: College of Europe, 1968. — pp. 110 — 111.

⁴⁵ Friedrich Engels. Ernst Moritz Arndt // Marks — Engels Gesamtausgabe, Ist Series. — Berlin, 1930. — Vol. 2. — p. 108. Цит. за: Horace B. Davis. Nationalism and Socialism: Marxist and Labour Theories of Nationalism to 1917. — New York and London: Monthly Review Press, 1967. — p. 3.

⁴⁶ Edmund Silberner. The Problem of War in Nineteenth Century Economic Thought (tr. Alexander Krappe). — Princeton: Princeton University Press, 1946. — p. 160.

⁴⁷ Там само. — C. 161 — 162, 170.

⁴⁸ Friedrich List. Vorrede // Das national System... — p. 28 — 29.

⁴⁹ Edward Mead Earle. Op. cit. — C. 144 — 145, 153; Woodruff D. Smith. Op. cit., passim.

⁵⁰ Friedrich List. The National System... — p. 389.

⁵¹ Там само. — C. 425.

⁵² Там само. — С. 404 — 405.

⁵³ Там само. — С. 429 — 432.

⁵⁴ Там само. — С. 433 — 434.

⁵⁵ Див.: Friedrich List. Die politisch-ökonomische Nationaleinheit der Deutschen // Schriften. Reden. Briefe. — Vol. 7. — pp. 482 — 483. Коментарі щодо цього див.: Georg Weippert. Op. cit. — p. 47. ⁵⁶ Friedrich List. The National System ... — p. 194. /249/

Попередня     Головна     Наступна