Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
В. І. Крекотень
ДО ПИТАННЯ ПРО ПОЕТИЧНУ СПАДЩИНУ М.СМОТРИЦЬКОГО
[Східнослов’янські граматики XVI-XVII ст. Київ, 1982. — С.168-172.]
Творчість М.Смотрицького, як і творчість багатьох інших українських і білоруських письменників кін. XVI — поч., XVII ст., належить водночас і українській, і білоруській літературам: походячи то з українських, то з білоруських земель, вони вчилися і вчителювали як в українських, так і в білоруських школах, жили і діяли як в українських, так і в білоруських культурних осередках /містах, селах, магнатських маєтках, монастирях/, у своїх творах підносили проблеми й висловлювали ідеї, однаково животрепетні і для українського, і для білоруського народів, надихаючи їх на визвольну боротьбу, яка завершилася їхнім возз’єднанням із братнім російським народом.
До останнього часу історики літератури звертали увагу переважно на прозові полемічно-публіцистичні твори М.Смотрицького. Кількома його "реквізитними" віршами, надрукованими при прозових творах, віршовими цитатами у цих творах та віршовими зразками-експериментами, наведеними ним у "Граматиці" при викладі теорії метричного віршування, спеціально ніхто з дослідників не займався. Тим часом питання про обсяг поетичної спадщини Мелетія, про її ідейно-художній зміст, тематику, образність, версифікаційну майстерність заслуговують на пильну увагу. Серед поетичної спадщини М.Смотрицького можна виділити кілька груп віршованих текстів. До першої групи відносимо вірші-зразки з "Граматики". Ці віршові фрагменти складені ним самим, вони є ілюстраціями до теоретичних пояснень і мають експериментальний характер. М.Смотрицький, услід за Л.Зизанієм, спробував розробити церковнослов’янську просодію, взявши за основу грецькі зразки і намагаючись застосувати метричну версифікацію, грунтовану на чергуванні довгих і коротких складів. Утвердилася думка, що ця спроба була невдалою, оскільки східнослов’янські мови не мають довгих і коротких голосних звуків. Дехто з дослідників припускає, що версифікація, запропонована Мелетієм, "при всій своїй недосконалості", давала все ж можливість східнослов’янській поезії "звільнитися від силабічного віршового ладу, такого штучного і чужого для церковнослов’янської мови, і вийти на свій шлях розвитку", тобто на шлях силабо-тонічного віршування, що сталося, зокрема в російській літературі, у XVIII ст. 1
1 Прокошина Е.С. Мелетий Смотрицкий. Минск, 1966, с. 101-102.
У цих міркуваннях немає чіткості щодо розмежування церковнослов’янської і східнослов’янських мов, що породжує плутанину. Адже церковнослов’янські вірші не складалися за силабічною системою. Силабічні вірші східнослов’янські поети писали польською мовою і книжними різновидами староукраїнської, старобілоруської та староросійської мов; силабо-тонічних віршів церковнослов’янською мовою ніхто й ніколи всерйоз не писав. Інша річ, що у версифікаційних міркуваннях "Граматики" М.Смотрицького і в його метричних експериментах є об’єктивні силабо-тонічні тенденції, які породжувалися впливом живих східнослов’янських мов, їхнім тиском на місцеву церковнослов’янську орфоепію й просодію. Ці тенденції справді могли мати значення при формуванні силабо-тонічної системи східнослов’янського віршування. Важливо відзначити, що й до укладання "Граматики" і одночасно з її укладанням Мелетій писав майстерні силабічні вірші книжною українською і польською мовами. Очевидно, його метрична теорія стосувалася тільки віршування церковнослов’янською мовою. І хто зна, чи була вона для цієї мови у її тогочасному стані на українських і білоруських землях надто штучною? Адже, як слушно відзначає Є.С.Прокошина 2, сучасна М.Смотрицькому церковно-слов’янська мова "була найвищою мірою еллінізована". Можливо, ця "еллінізованість" мала вияв і в манері вимови звуків, зокрема голосних, особливо при читанні вголос віршованих текстів.
Другу групу віршів, пов’язаних з іменем М.Смотрицького, складають віршові твори, цитовані в його прозових полемічних трактатах, насамперед у "Треносі" /Вільна, 1610/. Авторами цих віршів є інші письменники. Щодо деяких із них можна припускати авторство Мелетія як перекладача чи редактора. Дослідження віршів має полягати найперше у характеристиці їхніх авторів та визначенні тих суспільно-літературних напрямів, які вони репрезентують, у встановленні тих книжних джерел, із яких міг їх почерпнути Мелетій. Слід виявити і зібрати оригінальні тексти цих віршів і переклади латинською та новоєвропейськими мовами, поширені в сучасній Мелетію європейській книжності і, зокрема, на території Речі Посполитої, щоб зіставити їх із текстами, введеними в твори Мелетія, виявити міру і якість його втручання в ці тексти. Причинок до такої роботи дав Д.С.Наливайко 3.
Третю групу складають власні вірші М.Смотрицького. На сьогодні зафіксовано шість геральдичних епіграм, що їх майже без сумнівів можна визнати за власні твори Мелетія. П’ять із них нещодавно опубліковано 4.
2 Пpокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 102.
3 Наливайко Д. С. Петрарка і Бокаччо в давній українській літературі. — Рад. літературознавство, 1976, № 12, с. 53-54.
Одну, виявлену нещодавно, наводимо нижче.
1) На герб Острозьких — у кн. "Антиграфе", Вільна, 1608, арк. 1 нен. зв. /цей трактат присвячено синові князя Костянтина Костянтиновича Острозького Янушеві/, 24 рядки, польською мовою.
2) На герб Вишневецьких — у кн. "Тренос", Вільна, 1610, тит. арк. вв., див. примірник ЦНБ АН УРСР, Поділ, Е. 68. В XV 8/312, 10 рядків, польською мовою:
На herb starodawny /jasnie oświeconych książat ich mosci/ Wiśnoiwieckich
/Herb/
Świeci miesiąc na niebie wespoły z gwiazdami,
Tak cni Korybutowie dzielnymi sprawami
Słyną na wszystek okrąg szerokiego świata,
Ich sławy nie zagładzą y naydłuższe lata,
Sławy, ktorey nabyli zacni ich przodkowie,
A w niey teraz dziedziczę mężni potomkowie,
Ich wzorem służąc miley oyczyznie statecznie,
Dla niey ważąc maietność y zdrowie biespiecznie,
Za drogi kleynot wiarę, oyczystą chowaią
A na znak pewny tego Krzyże w herbie maią.
3) На герб Огинських — у кн. "Книга Нового ЗавЂта...", Єв’є, 1611, арк. 2, прим. ЦНБ АН УРСР, 16 рядків, книжною українською мовою.
4) На герб Огинських і Воловичів — у кн.: "Євангеліє учительноє", Єв’є, 1616, тит. арк. зв., прим. ЦНБ АН УРСР, Попов, н. 25, 14 рядків, книжною українською мовою.
5) На герб Соломирецьких — у тій же книзі, тит. арк. зв., прим. ЦНБ АН УРСР, Кир. н. 536, 6 рядків, книжною українською мовою.
6) На герб Хоткевичів — у тій же книзі, тит. арк. зв., прим. ЦНБ АН УРСР, 6 рядків, книжною українською мовою.
Усі ці епіграми явно писала одна і та ж людина. Спорідненість ідейно-тематичних мотивів, образів і виразів у цих віршах зумовлена не тільки спорідненістю об’єктів зображення /геральдичних емблем/, але. і поетичною індивідуальністю, про що виразно свідчить зіставлення характерних образів.
На особливу увагу заслуговує анонімно видана у Вільні братською друкарнею 1620 р. поема "Лямент у свЂта убогих на жалосноє преставленіє /.../ отца Леонтія Карповича, архімандріта общіа обители при церкви Сошествіа Святого Духа братъства церковного віленского право[славного] греч[еского]". Примірник цієї книжечки /чи не унікальний?/ зберігається в Одеській державній науковій бібліотеці ім. О.М.Горького. Твір цей складається із 675-ти рядків.
Текст його повністю опубліковано останнім часом 5.
5 Див.: Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст., с. 5-24, 166-179, 384-385.
Поему написано українською книжною мовою, багатою на народні слова, вирази і звороти. Як за змістом, так і за формою вона, безумовно, є видатним явищем східнослов’янських літератур XVII cт. Дуже ймовірно, що твір цей вийшов з-під пера М.Смотрицького. Адже того ж 1620 р. Мелетій виголошує казання "на погреб" того ж Леонтія Карповича. Логвин Карпович, майбутній архімандрит Святодухівського монастиря у Вільні Леонтій, зазнав катувань і поплатився дворічним ув’язненням за те, що був видавцем /"коректором"/ "Треноса". Леонтій Карпович був духовним наставником Смотрицького і, очевидно, постригав його у ченці. Все це мало зобов’язувати Мелетія і могло породити в його душі поетичний імпульс у зв’язку зі смертю Леонтія. Цей імпульс мав посилюватися й етикетним моментом, адже по смерті Леонтія братія Святодухівського монастиря обирає Мелетія на його місце — своїм архімандритом. Замість Леонтія, який був кандидатом від Вільна на висвячення в єпископи під час відновлення православної ієрархії 1620 р., Мелетій став архієпископом полоцьким, єпископом вітебським і мстиславським. Звертає на себе увагу і та обставина, що в "Ляменті" немає згадки про Мелетія як про наступника Леонтія на архімандрії, а якби автором поеми був не сам Мелетій, то, мабуть, без такої згадки не обійшлось би. Тісні зв’язки, що існували між М.Смотрицьким і Леонтієм Карповичем, високий поетичний рівень "Ляменту", що відповідав високому рівню культури і літературного вміння Мелетія, роблять його кандидатуру на авторство твору дуже ймовірною. Слід зіставити образність цієї поеми і її ідейно-тематичні мотиви з образністю та ідейно-тематичними мотивами, характерними для тих творів, які напевно вийшли з-під пера М.Смотрицького .
Усе сказане дозволяє вбачати в М.Смотрицькому видатного поета. Не виключено, що подальші розшуки приведуть до виявлення нових віршів, які можна буде пов’язати з його іменем.
Див. також:
Мелетій Смотрицький. Українська поезія. Кінець XVI — середина XVII ст.
Мелетій СМОТРИЦЬКИЙ. ΘΡΗΝΟΣ. Українська література XVII ст.
Мелетій СМОТРИЦЬКИЙ. Епіграма... Українська література XVII ст.
МЕЛЕТІЙ СМОТРИЦЬКИЙ. Тренос, тобто Плач... (фрагменти). Українські гуманісти епохи Відродження.
МЕЛЕТІЙ СМОТРИЦЬКИЙ. Тренос, або Лямент... Українські гуманісти епохи Відродження.
Мелетій Смотрицький. Грамматіки славенския правилноє синтаґма. (Єв’є, 1619).
Мелетій СМОТРИЦЬКИЙ. Протестація проти Київського собору... Переклав В. Шевчук.
Енциклопедія «Українська мова». СМОТРИЦЬКИЙ Мелетій
СМОТРИЦЬКИЙ Максим. Філософська думка в Україні. Біобібліографічний словник
