Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





АНОНІМ

З «КОРОТКОГО КИЇВСЬКОГО ЛІТОПИСУ» XVI СТОЛІТТЯ


[БИТВА ПІД ОРШЕЮ 1515 РОКУ]  1



Серпня 1 дня, в літо 7023 2 року Василій Іванович, великий князь московський, порушивши мир і хресне своє цілування 3, від меншого на більше зло двигнувся, маючи ненаситне бажання лихоємства: почав посідати деякі міста, отчину й дідизну великого славного государя Жигимонта 4, короля польського та великого князя литовського і руського, князя прусського, жимойського та інших, і взяв славне місто Смоленськ. Але немає гірше людині, як посягання на чуже добро: з покірливого і смиренного немилостивим і непокірливим чиниться.


Той великославний король Жигимонт

свою правду тримав йому [Василю] непорушно і невідступно у всьому

і, вадячи його насилля

і бажаючи боронити свою отчину —

Литовські землі,

взяв Бога на поміч.

І, свою правду перед собою маючи,

зі своїми князями й панами

і вдатними хоробрими витязями

свого двора королівського

навпроти нього пішов,

пом’янувши слово пророцьке,

що Господь гордим противиться,

а смиренним милість і поміч посилає.

І прийшов і став у Борисові

на великій ріці Березині,

і навпроти противенця свого,

великого князя московського,

відправив і послав

свого великого воєводу

і славного, і великого гетьмана

князя Костянтина Івановича Острозького 5,

пана віленського, старосту луцького і браславського та інших [земель],

маршалка Волинської землі,

з деякими вельможами,

з князями і пани-радами своїми

і зі свого двору вдатними і хоробрими

воями литовськими і руськими.

І в той час

приїхали до великого короля Жигимонта

в поміч панове лядські і дворяни вдатні,

рицарі Корони Польської.

І всі разом, взявши Бога в поміч

і озброєні бувши господаря свого Жигимонта наукою,

сміло дерзнули

і пішли проти многа-множества людей

великого князя московського.

Вони тоді будучи на Дрюцьких полях,

звідтіля відступили на Дніпр,

ріку великую.

Спом’янемо слова великого Нифонта 6,

як пише до вірних християн:

«Тайну цареву гідно таїти, — каже, —

ради господарської замкнутої

негідно всім повідати,

але діло й хоробрість мужства,

доброго і смілого чоловіка

гідно всім об’являти,

щоб на потім інші тому вчилися і сміливість міли».

Так то і в нинішнє врем’я

трапилося нам бачити

того доброго і хороброго воїна,

згаданого стратілата а,

князя Костянтина Івановича Острозького,

найвищого гетьмана литовського.


 а Стратілат — воєноначальник.



Спершу Божою поміччю

за наказом і наукою господаря свого

великого короля Жигимонта

справив він слушно військо,

злучив братське любовне з’єднання.

І як прийшов до ріки Дніпра

під Оршею, градом кам’яним,

то побачив, що не скоро перейти путь водний.

І як богобоязливий муж

і справця воєнний,

той славний великий гетьман

князь Костянтин Іванович

побіг до церкви святої живоначальної Тройці

до святого чудотворця Христового Миколи

впав, і помолився Богу,

спом’янув славу

смілість хороброго Антиоха 7

великого гетьмана царя

Александра Македонського,

як він війську персидському

ріку Арсинарську перейти повелів.

Перші замочилися,

а останні, як по сухому, перейшли.

Так і він

переднім людям пливти повелів,

а останні вже, як по броду, перейшли

і так спішно на великім полі оршському

супроти москвичів озброїлися.

О, великі і вдатні витязі литовські!

Уподобилися своєю мужністю хоробрим македонянам

справленням і наукою

князя Костянтина Івановича,

другого Антіоха,

гетьмана війська македонського!

І так своїх людей смілість показав,

як хоробрий рицар і вірний слуга свого господаря,

з тими велико-многоможними

воями литовськими,

не щадячи самі себе,

на велику множність люду супротивного

сягнули, і вдарили,

і множество людей війська його

побили і смерті віддали —

на вісімдесят тисячів!

А інших живих у полон піймали —

їх же імен тут вписати не вміститься.

Так своєю прислугою

господарю своєму великому королю Жигимонту

радість учинив;

найперш церкви Божі християнські

і многих мужів та жон від насильства оборонив.

Тут і здійснилося слово святого отця Єфрема 8:

«Сильний ізнеможе,

а здоровий розболиться,

а радісний розплачеться,

а хто тремтить, загубить».

Мені-бо, грішному, бачиться:

все це сталося великому князеві Василю московському.

Згадаймо слово Ісайї, сина Амосова 9,

що пророцтвував у останні дні,

провидячи духом святим.

Так він казав:

«За примноження злоби людей

і многії їхні неправди

проллється кров їхня, як вода сильна;

хоробрії і смілії від мечів падуть,

один ратний справедливий

погонить несправедливих сто,

а від ста побіжить тисяча,

і плоть їхня буде на з’їжу звірам і птицям,

і кості їхні на оглядини всьому живому».

Нині тим пророцтвом надарив Бог

князя Костянтина Івановича,

найвищого гетьмана литовського,

що його справою і управою війська полків

і його смілого серця і руки сягненням

людей московського [князя] побили,

і тих збитих плоть звірі і птиці їдять,

по землі кості волочачи,

а втоплених водами риби клюють.

О пречистая і премудрая главо!

Як тебе я назву і як похвалю!

Покірливістю язика мойого

і художеством ума мойого

не можу я домислитись,

яку славу і честь воздати

тобою справленому ділові!

Мужності твоєї кріпость

рівная великому царю індійському Пору 10,

котрому ж многі царі і князі

опертися не могли ніяк.

Його ж ділу і честі

обличність твоєї вельможності показується

так, як і щастям великославного

господаря Жигимонта,

короля і великого князя.

Такому сильному пану,

великому князю московському,

відпір учинили єсьте своїх рук ділом

і з хоробрими рицарями тими,

вдатними витязями,

з князями і панами,

і з дворянами господарськими

великого князівства Литовського і Руського,

і з посіб’ям великославних

вдатних воїнів поляків і шляхетних рицарів,

вдатних панів поляків з [Річі] Посполитої,

з усіма своїми добрими помічниками і вірними,

як вони від добрих воїнів свою мужність показали там.

І многії замки столичнії і міста славнії

великого князівства Литовського і Руського

заспокоїли так,

за що ти, великославний гетьмане,

од господаря свойого великої і високої достоїн честі!

Прирівняний ти є великим хоробрим рицарям

славного міста Родоса 11,

які-бо своєю мужністю

численні замки християнські

від поганських рук спокійними чинять.

Вашої ж мужності відпором

такому сильному панові

тієї ж слави і честі сподобилися ви,

тією вашою прислугою

господареві своєму

великому королеві Жигимонту

радість учинили-бо ви!

За такий учинок

не тільки в тутешніх великих, столичних містах —

на них сидіти достойний ти, —

але й самим Божим градом Ієрусалимом

достойний ти владіти,

мужності твоєї кріпость

від сходу до заходу чутна буде, —

не тільки єдиному собі,

але й усьому князівству Литовському

тую славу і високість мужства учинив-бо ти.

Ще тобі прикладу смілість і хоробрість:

уподобився-бо ти сину Роваавовому Авію 12,

що воював на десять колін Ізраїлевих

і вибив із них сильних людей

за один день п’ятсот тисяч.

Його ж ділу наслідником ти явився,

москвичів побивши

не за цілий день,

але в дні за три години

на вісімдесят тисяч побив!

Так то мужність твоя, хоробрість

подібна Тигранісу,

царю арменському 13,

про якого премудрий філософ

Фролос у Лівія 14 пише:

«Пройшовши Тиграніс, цар арменський

ізсікся з Антіохом,

і знеміг військо його,

і самого із града вигнав,

Антіох побіг перед ним у Перську сторону».

Так само і ти,

чесна і великорозумна голово!

Створив січу

з великим князем Василем московським

і побив військо людей його,

а самого вигнав з града Смоленська;

великий князь Василь-бо

перед тобою побіг у Московську сторону,

у свої східнії гради.

Князь же Костянтин,

що був під Смоленськом

і від Смоленська повернувся,

узяв городи тії,

які вже служили великому князю московському:

Мстиславль, Кричев, Дубровну —

і повелів їм по-колишньому

служити великому князівству Литовському,

а сам пішов у Литовську землю

до господаря свойого

великого короля Жигимонта.

Король же, почувши про приїзд його

і всіх воїв своїх литовських і руських,

вдатних витязів,

прийняв їх з великою честю

у своїм столичнім місті Вільні,

грудня у третій день

на святого пророка Софонія 15.

Великославному господарю

королю Жигимонту Казимировичу

буде честь і слава вовіки,

що переміг недруга свого —

великого князя Василія московського!

А гетьману його вдатному,

князю Костянтину Івановичу Острозькому,

дай, Боже, здоров’я і щастя надалі ліпшеє!

Як нині побив силу велику московськую,

аби хай так побивав сильную рать татарськую,

проливаючи кров їхню бусурменськую!














ПРИМІТКИ


Перекладено з книжної української мови за виданням: Супрасльская рукопись, содержащая Новгородскую и Киевскую сокращенные летописи. — М., 1836. Перед нами пам’ятка героїчної поезії типу «похвали», що відбиває один із епізодів литовсько-московських війн.

Пам’ятку видано у «Полном собрании русских летописей» під уточненою назвою «Волынская краткая летопись». — М., 1980. — Т. 35 — С. 10, 118 — 127.



 1 Орша — місто на Могилевщині (Білорусь) на Дніпрі та р. Орша.

 2 Тобто в 1515 р.

 3 Василь Іванович (Шем’ячич) — великий князь московський, останній із удільних російських царів, був на службі в Івана III. Порушений ним мир — це Вічний мир 1508 р. Війна, яка тут описується, почалася 1512-го, а закінчилася 1524 року.

 4 Почав посідати деякі міста... — Йдеться про Оршу, Смоленськ, Вітебськ і Мстислав. Жигмонт — це Сигизмунд І (1467 — 1548) — король польський та великий князь литовський.

 5 Острозький Костянтин Іванович (1460 — 1530) — український князь, великий гетьман литовський. Виграв, уважається, шістдесят битв. Це — одна із них.

 6 Нифонт (? — 1156) — києво-печерський чернець, згодом єпископ новгородський. Помер у Києві. Відомий відповідями на запитання ієродиякона Кирика.

 7 Антіох — полководець царів Македонії Филипа та Александра. Його нащадки стали царями Сирії, звідси — Антіохія.

 8 Отець Єфрем — це Єфрем Сирин, жив у IV ст. — один із учителів християнства. Вважають, що написав тисячу творів.

 9 Ісайя, син Амосовий — біблійний персонаж, автор однієї з біблійних книг, жив у VIII ст. до н. е.

 10 Пор — індійський цар, жив у IV ст. до н. е. Його розбив Александр Македонський.

 11 Місто Родос — місто на острові тієї ж назви в Егейському морі.

 12 Авіп Роваавовий — другий цар Іудеї, біблійний персонаж.

 13 Тиграніс, цар арменський — мається на увазі Тигран II, царював у І ст. до н. е., об’єднав Вірменію.

 14 Йдеться про римську історію «Ab Urbe condita» T. Лівія.

 15 Софоній — пророк, біблійний персонаж, описаний у книзі пророка Єремії (II, 24-27).















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.