Попередня       Головна       Наступна

ПАВЛО ТЕТЕРЯ

УНІВЕРСАЛ ДО НИЗОВОГО ЗАПОРОЗЬКОГО ВІЙСЬКА

від 23 листопада 1663 року

Пану кошовому отаману і всьому старшому та меншому, що є на Коші, товариству з усім військом його королівської милості Запорозьким доброго від Господа Бога здоров’я і щасливого бажаного миру вірно і взаємно бажаю.

При цьому вам, братії нашій, чиню відомим, що король, государ наш милостивий, не терплячи більше щоденного кровопролиття та пагуби нашої і не бажаючи землі своєї спустошення, покинувши престола свого государського, прийшов на Задніпря з коронним та чужоземним військом, бажаючи підданих своїх не мечем та війною навернути до належного підданства, тільки щоб не були супротивні, а обнадіяти своєю батьківською милістю, не шукаючи ніякої за минулі гріхи наші відомсти; обіцяє словом своїм королівським усіх задніпрян однаково з нами під крила свої прихилити і зберегти при рівних вольностях, а все, що не є, що вчинилося в теперішньому сколоченому часі, приписати на розгляд Божий та власним гріхам. Також і ви, братія наша, будучи складниками із нами одного тіла, не так самі від себе, як від неспокійних людей, котрі віднедавна крові братії своєї достатньо напились, через московські зваби від нас не без жалю розрізнилися. І з моєї християнської любові, як милу братію свою, прошу і по-братському остерігаю, щоб ви дочасно відізвалися до короля, його милості, як до дідичного государя свого, з належним послушанням, під яким діди наші, та прадіди, та й батьки, і ви самі, молодецькі голови, народилися, слави морем та полем добували, а тепер всі купно дихаємо його государською Дніпровою водою. А я вас словом обнадіюю християнським і братським, що вас, братію нашу, король, государ наш милостивий, при тих-таки, при яких і ми перебуваємо, вольностях збереже і таку ж, як і нам, оголосить милість, відкинувши всі переступи. Боже борони, не шукаю я із військом королівським Запорозьким у короля, його милості, більшої слави, але однакової бажаю собі із військом його королівської милості, як і вам, братії нашій, королівської милості та рівних вольностей. Тільки дочасно присилайте своїх знатних людей, з якими я охітно виправлю своїх, за зволенням війська його королівської милості Запорозького, до короля, його милості. Готовий при тих висланих із усім військом його королівської милості Запорозьким присягу учинити, що не тільки будуть ласкаво прийняті від короля-государя, але й від’їдуть обдаровані. Не відкладайте, прошу, того святого діла і не говоріть, як інші безрозсудні звикли казати: нехай, мовляв, цар із королем помиряться, а ми кому дістанемося, тому будемо кланятися ¹. Таж коли король із царем помириться, не скаже, що ви, братія наша, добровільно схилилися, але з примусу, а цар не тільки вас, але й свого проса не може оборонити, оскільки посол за послом у короля-государя [порога] топчуть, щоб усе своє одібрав із государства. Король, його милість, царя залишив при своїх рубежах спокійно через те: як сонце на небі сяє і вода в Дніпрі безперестанно пливе, так ми ніколи від короля-пана всі відпасти не можемо, тільки йому маємо служити, як дідичному государю. А коли противимося йому, то глядімо ж того, аби ми, з печаллю всього війська Запорозького, через нашу незгоду столиці нашої запорозької ², звідки предки наші здобували славу, не згубили, чого не дай Бог, оскільки хан кримський не спить, а хоче промишляти про нас, чого ніколи із військом його королівської милості Запорозьким ніколи не бажаю. Так тисячкратно із братської любові вас, братію мою, остерігаю і прошу, щоб ви до короля, його милості, до дідичного государя свого, навернулися і йому належне віддали своє послушенство, не тішачи більше душевного і тілесного неприятеля й не бажаючи подальшого кровопролиття; уже досить крові пролилося, і награбився від нашого боку хто не хотів, досить надивилися й на пагубу своїх-таки одновірних. Уже б час задля Бога перестати розрізнятися, а, з’єднавшись, усім купно ліпше королю услужити й милість його віднайти. А не захочете ви, братіє наша, здорової почути ради, вільно вам, тільки б по часі про те ви б не жаліли! Не розумійте, що я собі за те слави шукаю і бажаю довгого гетьманства, тільки бажаю любові поміж вас і між військом його королівської милості Запорозьким. А коли дасть Бог загальну згоду, одного дня перед вами складу гетьманського уряда, якого не бажаю, а ви, добрі молодці, кого захочете оберете, тільки по одному не загибаймо, а як будемо разом, як і перед цим, ніхто з нас насміюватися, як і перед цим бувало ³, не буде, і те щоб Господь Бог дарував якнайскоріше [...] ^а з усім військом Запорозьким бажаю і тому вас, братію милу, вручаю у збереження.

Дано в Кременчуці, листопада, 18 числа, літа 1663.

Внизу печать війська Запорозького. Припис:

Павло Тетеря, рука власна

 ^а Пропуск в оригіналі.

ІНФОРМАЦІЯ, КОЛИ ЩОСЬ СЛОВЕСНО ПОСЛАНЦІ ЗАБУДУТЬ, ТЕ ДЛЯ ЛІПШОЇ ПАМ’ЯТІ НА ПИСЬМІ, ТАКОЖ 18 ЛИСТОПАДА, ЛІТА 1663, У КРЕМЕНЧУЦІ ВІД МЕНЕ, ГЕТЬМАНА, І ВСЬОГО ВІЙСЬКА ЙОГО КОРОЛІВСЬКОЇ МИЛОСТІ ЗАПОРОЗЬКОГО ЦИМИ СЛОВАМИ ПОДАЄТЬСЯ

1

Передусім мають наші посланці віддати звичайного поклона пану отаману кошовому і всьому при Коші, яке є, товариству старшому і меншому від мене, гетьмана, і всього війська його королівської милості Запорозького й оголосити нашу братерську схильність.

2

При цьому мають оголосити всій старшині і меншим низовим, що милостивий государ не з війною прийшов у Задніпрські краї із сильними військами, а як милостивий государ до підданих, виказуючи милість і їх до себе приймаючи, бо він, як неналежний, вітчим не володів і людей не зводив; так само, хвала Господу Богу, близько весни всі, взявши від Воронкова ⁴, городки здаються і, як дідичному государю, віддають належне послушання государя государю. Є добра надія, що з цього боку і Полтавщина схилиться, почувши короля-пана, що ласкаво обходиться зі своїми підданими; тільки коли хто забудькуватий та впертий, примусом має, радий чи нерадий, схилитися, але, дасть Бог, опам’ятаються. 1 то інше було, коли стільки полків ляхів приходило за Дніпро: тоді, бажаючи справити, справивши чи не справивши, назад відходили, а король, його милість, нічого не справивши, не повернеться і доти буде, доки свою землю усмирить.

3

Не забудуть і того пригадати: хоча є багато молодців, які відають і говорять, що, скільки не будуть, не бути їм під москалем, одначе багато є таких, які не думають, щоб ніколи не бути під королем, паном нашим, і зовсім того не гадають. Як же, прошу, має москаль володіти Запорожжям, коли посла за послом до короля посилає, без сорому просячи про мир. І тепер якийсь Полікарпович прийшов, просячи, щоб тільки один Смоленськ був уступлений царю, за якого 4 мільйони дає королеві-пану, а зрештою й 6 мільйонів дає королю-пану, тільки щоб від народу не був осоромлений і пробував у мирі, і навряд чи цар не одумається. І давно мав би цар роботу із коронними військами і з татарами, і вже досі в Москві потами сходив і мав би гостей, але нашими бідними задніпрянами заслонює хребта і тим часом відпочиває. А наші, пожалься Боже, задніпряни не хочуть перестерегти, що цар їхнім лихом своє лихо затуляє, а їх зберегти й не мислить, не хоче й не може.

4

Також і те мають зголосити, що я, гетьман, із військом його королівської милості Запорозьким душею моєю і совістю обіцяюся, що король, государ наш милостивий, пана Івана Сірка, отамана кошового, обнадіює. Хоча військо коронне і татарське наступлять, але я, за зволенням його королівської милості, із Запорозьким військом віднайдемо того способа, щоб його звідти, із Полтави, без будь-якої страти проводити, про що не має кошовий отаман печалитися. А коли б і війною пішли ми, а Полтава до короля, його милості, добровільно не захотіла б прихилитися, то з військом його королівської милості обнадіюю, що звідтіля жона пана Івана Сірка буде виведена, і це передусім, коли б, виказуючи свою схильність королю, його милості, тих людей, яких раніше ніколи на Запорожжі не бувало ⁵, від себе вислали та віддалили, оскільки через тих непотрібних людей вольність і слава Запорозького війська, про що жаліємо, убуває і змалюється.

5

Відтак і те до розважку, як старшим, так і меншим, що є на Запорожжі, ті ж послані мають подати: можна тепер найліпше, не їздячи по Варшавах, добитись у короля-государя, що тільки потрібно Запорозькому війську, оскільки король, государ наш милостивий, у наші краї, як небувалий гість прийшовши, кладе на нас і наші бажання, щоб ми якнайшвидше поєднались і до давньої братської любові прийшли. Загубимо тепер золотий час і не швидко його повернемо, що має бути не тільки з моїм і всього війська його королівської милості, але і з вашим немалим жалем, цього ж не бажаючи, прошу і застерігаю, аби відали ви, як братія наша, і давали відповідь нам якнайскорше, волю свою та схильність, цього охітно бажаємо.

Чи буде це приємно пану отаману кошовому і всьому товариству при Коші вельми добре, чи не буде, мають волю щодо того добрі молодці. Я ж тільки із військом його королівської милості Запорозьким прошу, щоб наші посланці вільно були відпущені тому, що в розумних [людей] послів не січуть, ані рубають, оскільки всякий посланець, як мішок: що в нього покладуть, те й несе; а більше про те треба роздумати нам що там не є, а потрібно нам бути й бачитися поміж себе.

Внизу прикладено печать і припис:

Павло Тетеря, його рука

ПРИМІТКИ

Документ подаємо з російського перекладу за виданням: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. — Т. V. — СПб., 1867. — С. 143-145.

 ¹ Позиція Юрія Хмельницького.

 ² Мається на увазі Запорозька Січ.

 ³ Йдеться про Віленські переговори Польщі з Московією в 1656 році, коли козацьких послів було зневажено й не допущено до переговорного процесу.

 ⁴ Воронків — містечко на Переяславщині.

 ⁵ Тобто московитян.

Попередня       Головна       Наступна