Попередня       Головна       Наступна

ІВАН БРЮХОВЕЦЬКИЙ

ЛИСТ ДО БЛИЖНЬОГО ОКОЛЬНИЧОГО БОГДАНА ХИТРОВО З ВИПРАВДАННЯМ ЗА СВОЇ ДІЇ

від 2 березня 1665 року

Божою милістю великого государя, царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержця і багатьох государств та земель східних, і західних, і північних отчича, й дідича, й наслідника, і государя, і володаря, його царської пресвітлої величності ближньому окольничому, й оружейничому, й наміснику ржевському Богдану Матвійовичу Хитрово, добродійнику моєму вельмимилостивому, Іван Брюховецький, гетьман, із вірним військом його царської пресвітлої величності Запорозьким чолом б’ю і всіляких та всіляких добрих для душі й тіла [благ] мати щиро бажаю від Господа Бога.

Як звик я писанням своїм із поклоном своїм вашу милість, добродійника мого, навідувати й, пам’ятаючи давнє добродійство вашої милості, добродійника мого, жодного писання не миную, при якому не мав би відписати свого поклона із своїми посланцями. Так і тепер вважаю за річ слушну написати до вашої милості, добродійника свого, і зичливим своїм поклоном відзиваюся, заразом і від тих справ, про які ваша милість, добродійник мій, зволив річ мовити про мене і все вірне військо його царської пресвітлої величності Запорозьке перед полковником київським Василем Дворецьким, та й очиститися.

А передусім зволив ваша милість говорити про посилки, яких не можна слати до столиці через те, що нібито голодом ми поморили ратних людей на Україні, і з тієї міри начебто мальованих людей ^а, як в казках оповідають, треба посилати на оборону Малоросії. На ту річ так відповідаю: ще жодного ратного чоловіка на государській службі, який був при мені, мертвого в гроб від голоду не поклали та й не хоронитимуть. Чи ж то голодна смерть, коли Василій Петрович Кикін ¹, у столицю їдучи, продав у Переяславі вісімнадцять осьмачок слободі ^б та іншим людям? Чи ж то голодна смерть, що я в Каневі тільки ратним людям минулого літа роздав тринадцять стругів ^в [хліба], не рахуючи того, що тепер численні житниці взимку роздав, не рахуючи також і інших місць, коли взимку і в минуле літо, і в Батурині, і на Сокирнім ², і під Бубином роздавався хліб?

 ^а Тобто нереальних.

 ^б Тобто поселеним на слободах.

 ^в Струг — річне судно.

Адже я хліба не продаю на гроші для свого пожитку, як це перед тим при Юрку [Хмельницькому] та інших бувало, і не відтепер на продаж стругами в неприятельські городи не відпускають, як це раніше діялося, чи щось із недопаленого після минулорічного походу із військом лядським, і татарським, і із змінницьким ³, і що після теперішнього Мурашчиного ⁴ спустошення хліба попропадало — те все, за моєю вірною його царській пресвітлій величності службою, відпускаю на ратних людей, а після воєнної пожоги останній кус із плачем витискати важко, бо після війни люди свободу, а не податі на Україні звикли обмірковувати, а до того ще у цей воєнний час людей треба добротою утверджувати й обороняти від неприятелів. Зволь, ваша милість, добродійнику мій, і те пригадати, що перед тим минулі старші і за гроші військові хліби ратним людям давали, однак за честь їхню служба була, також і шкода або втрата за їхнім недбалим лукавством часто в ратних людях від неприятелів бувала, а таки військо на поміч посилалося. А в мене, хоч і похвалюся небрехливо, либонь, і хліб постійно взимку і влітку по містах війську роздано, либонь, ніде, за Божою поміччю і за щастям його царської пресвітлої величності і доброродних наслідників, жодна, за старанням моїм, утрата в ратних людях не сталася, бо так дбаємо і дбаю догодити послугами своїми щирими як великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, так і вашим милостям, благодійникам моїм, відтак всі околичні великоросійські міста, а саме Комарицькі та інші волості, за християнським миром, моїм старанням наповнилися і наповнюються, і я великоросійських волостей, залишаючись у Каневі, до такого спустошення від татар, як було перед тим за недбанням старших, орді та ляхам не видав, однак пробуваю в огуді й помочі не маю і за криваві на війні труди милостивого слова дослужитися не можу, бо так у столиці і у Приказі ⁵ не в честь і неласкаво приймають моїх посланців у столицю із язиками, знаменами, із литаврами та іншими неприятельськими знаками, взятими кров’ю в бою, і так зневажають декого, що й листів моїх деякі особи в руки свої брати не хочуть і посланців моїх на очі не допускають по дворах своїх, а з Приказу харчу за достойністю не видають. І від того козаки, приїжджаючи назад, печаляться вельми, що ліпша честь і харч грекам ⁶ доходить, а не козакам за розлиту кров у боях за достойність його царської пресвітлої величності, над яку нічого дорожчого убогому та багатому на світі бути не може. А до того перед цим ходило ратне військо до Кам’янця-Подільського і до Львова і в інші міста взимку у землю неприятельську ⁷, і військового хліба та й казни [їм] не давали, а тепер, хоча близько Дніпра, Києва та інших домашніх міст пробуваю, в Каневі, хоча казна дається і дається ратним людям усіляка вигода, однак помочі допроситися не можу. Хіба ваша милість високим розумом своїм не може уважити, що мені самому чи тільки Запорозькому війську [не встояти, і вони] пожиточні можуть бути справді, адже пізнають, що ті посилки є потрібні Великій Росії, щоб неприятель, ляхи і татари, Україною заволодівши, не поширились і у великоросійських сторонах. Знатна річ є згубити Україну без помочі, а після тієї втрати, куди б неприятель навернувся? Достеменно нікуди інде, тільки, не дай Боже, до Великої Росії, бо, тримаючи Україну і взявши силу, не дивилися б ляхи й татари на комісію ⁸, а все б чинили за бажанням і хотінням своїм, чого їм, Боже, не допоможи! Всякий-бо пан не в середині дому, але в передухідді неприятеля зустрічає, щосили не допускаючи його до дому, у передсінні борониться й кріпиться, а Україна до Великої Росії справдешнім передухіддям і захистом є, бо в ті літа на козацьких плечах і всієї України при ратних людях король із коронним, і литовським, і німецьким військом ⁹, Чарнецький ¹⁰, три солтани з Ордою, Тетеря із змінниками рухалися до Великої Росії, але неприятеля тим передухіддям, тобто Україною, не було пущено, відтак шаблі татарські й лядські на козацьких головах були й усієї України, і це за цілість великоросійських голів і знамірене великоросійське спустошення від неприятеля на бідній Україні чинилося. Також деякі міста вогнем і мечем були переможені, села всі і млини попалені, а християнські люди одні потрапили у вічний полон бусурманський, а інші від жорстокого меча погинули. А мальованих людей на ляхів і татар, які напирають у Велику Росію через Україну, не потрібно, бо то не сусід, який є у рівності і для своєї користі помочі просить, але холоп і раб у монарха свого, не для своєї, але для цілості царської отчини [дбає]. А що стосується окольничого князя Григорія Ромодановського ¹¹, про якого ваша милість говорив перед тим-таки полковником київським, то ми про те писали цілковиту правду, а не затійну справу, до великого государя, світа свого, не щоб оголосити про його несправність, виказавши його численні посвари, шкідливі загальній користі, а те, чого годі було замовчати, що він, окольничий, не хотів іти минулої весни із Лохвиці до Дніпра, а додому, до Білогорода, поспішив. Почувши про його відхід, утікаючи в Польщу, Чарнецький знову на Україні з’явився, і те, що могло статися без кровопролиття у короткому часі, після такого довгого кровопролиття звершити [і з’єднати Україну] не можемо. Не знаю у своєму ущемленні, до кого маю втікати, коли не до нього, світа, великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, як перед цим, так і тепер, і потім; всіляких справ перед великим государем, як перед Богом, утаїти не можна мені, бо наша надія у скорботі і пристановище після Бога, та після Богородиці, та після всіх святих — він, світ, помазаник Божий, великий государ наш, бо його пресвітлого маєстату вся правда наша, і я не поставлю за гнів, коли ображений буду перед пресвітлим маєстатом за переступи свої по-правді, а не за лукавством. У тій-таки мові своїй із полковником київським зволив ваша милість згадати про мій приїзд до Москви, що за тим-таки звичаєм Виговський і молодий Хмельницький обіцяли бути в столиці, але змінили, не виконавши своєї обіцянки, — то прошу не рівняти мене, слугу свого, ваша милосте, у високому розумі своєму із молодим Хмельницьким та Виговським, бо відомо, які їхні добродійства перед гетьманством і при гетьманстві до ляхів були: лядських, і татарських, і шведських, і турецьких послів приймали й відпускали без государського відома, а ляхів при собі тримали і з лядськими домами поєднувалися і за іншими приязнями через братство із ляхами у зміні були. А щодо мене, ваша милість, так зволь розуміти й відати, що я без лукавства кажу істину: бачив себе на небі, коли перед гетьманством і перед присягою сподобився бачити пресвітлі очі великого государя нашого, його царську пресвітлу величність, єдиного осяйного під сонцем монарха, і надалі причастником тієї радості себе мати бажаю і хочу, а гетьманством пошанований за пребагатим і незчисленним государським милосердям, і солодкими добродійствами є я наповнений і зобов’язаний хресним цілуванням. Що б то за раб вірний і правдивий був, коли б стіни пана свого, вогнем запалені, у час вітряної бурі залишив і, не обороняючи їх, побіг, адже в тому домі скарби многоцінні є? Розсуди, ваша милосте, добродійнику мій: чи ж не горить меншим воєнним вогнем Україна, коли від Канева за дві милі або й ближче, також і на інших довкільних місцях, скрізь воює неприятель, чи ж не думали б у раті сильний промисел чинити біля казни російської, мошів святих отців печерських, а потім над іншими містами, і це б невдовзі й учинити змогли б, а в Києві ж велике багатолюддя пробуває. І коли б більше ратних людей було в Каневі, можна б мені і до Москви приїхати, а до того ж ваша милість, добродійник мій, сам зволив чути і знати про непостійність цих людей українських, котрі, маючи на очах здійснене своє старе, насилу добро творять, а найбільше під час цієї війни починається в них справжня непостійність, і при цій непостійності й міста ще не цілком утвердилися під високою рукою його царської величності. І був би то лютий ворог, лукавий і недобрий раб, котрий би вотчину його царської пресвітлої величності, яка палає воєнним вогнем, при такій непостійності та неутвердженості через свій відхід віддав би на з’їжу левам, які довкола рикають. Відтак прошу вашої милості, добродійника свого, зволь бути до мене, слуги свого, милостивим і мене не рівняти з молодим Хмельницьким та Виговським, бо я тією дорогою не йду, і послів лядських та інших усіляких чужоземних не приймаю і не відпускаю, і до ляхів не пишу, і лядських знамен не тримаю, не маю з ними зсилання ані листовного, ані словесного, і не братаюся з ними, і про раду їхню не печуся, але, як раб вірний Божий і государський, цілковито душею і тілом чистий, як на Низу, в кримських полях, так і тут, у містах, криваво, без догоди собі, труджуся, і служу, і в тій мірі ніяк не маю забороненого й лихого шляху до пресвітлого маєстату государського; як вірний раб і холоп, завжди готовий їхати до того государського маєстату з веселим серцем, бо я ані в минулих, ані в теперішніх, ані в майбутніх змінах не віднайдуся, в яких були Виговський і молодий Хмельницький, тільки перепоною тієї єдиної бажаної дороги є неприятель, котрий того вельми чекає, як утікачі та язики звідомляють, через що в Канів віддалився. Таж-бо ворог без мене на тому боці Дніпра передусім наступить на будь-яке хлібне місто, як і тепер вельми від Кременчука, [отже] приніс би багато турбот, і печалі, і роботи, і збитку всій Російській державі й Україні. Щодо цього на просторий розгляд вашої милості і на премудрий розсуд покладаюся, про що із тим-таки полковником київським зволив ваша милість говорити і пригадав Сірка. Бог бачить, що він від мене і від війська ситий був, дав було йому, окрім інших значних дарів, млина і дім із зимівками; також і братові його млина дав було — не відаю, чого ще від мене хотів; безчестя і образи від мене ніяких не мав і жодної втрати на худобі своїй не дістав. І те пишу все до вашої милості, добродійника мого, покладаючись і сподіваючись на високе добророзум’я твоєї милості, як розсудного й високого сенатора, — все те, докладно розсудивши, мене, вірного його царської пресвітлої величності холопа і слугу свого, щоб не зволив мати за небажаного государського раба, бо мене ані страх, ані милість неприятельська, ані меч, ні вогонь від преславного та єдиного монарха нашого, від його царської пресвітлої величності не зможе відлучити ¹² і при помочі всесильного Бога, якого про те слізно прошу. Більше того, б’ю чолом і покірно прошу вашої малості, добродійника мого, і всіх їхніх милостей бояр, моїх милостивих добродійників, зводьте, ваша мислосте, добродійнику мій, потрудитися розглядним заступництвом своїм, щоб наш великий государ, його царська пресвітла величність, змилосердився над Малою Росією, яка кріпко й непорушно воює з такими численними неприятелями своїми, і зволив оборонити її ратними своїми государськими людьми, щоб віри християнської, народу російського, монастирів і Божих церков із чудотворними мощами святих отців не віддати на вічне викорінення, на огуду, і наругу, і гоніння ляхам, іновірцям і бусурманам, які є віддавна вічними ворогами нашої віри. При цій ласці вашої милості із наданням послуг моїх в потребі поручаюся.

Писано в Каневі, березня, в 2 день, 1665.

Вашої милості, добродійника мого, в усьому бажаний приятель і вільний слуга

Іван Брюховецький, вірний гетьман війська його царської величності Запорозького

ПРИМІТКИ

Перекладено з російської мови із українізмами за виданням: Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — Ч. І. — М., 1858. — С. 159-164.

 ¹ Кикін Василь — російський дяк, виконував в Україні дипломатичні функції.

 ² Сокирнянський перевіз на Дніпрі, вище Черкас.

 ³ Тобто П. Тетері.

 ⁴ Мурашко Андрій — правобережний охотницький полковник, пізніше — заколотник проти П. Дорошенка.

 ⁵ Тобто в Москві й у Малоросійському приказі, що відав справами України.

 ⁶ Тобто представникам православного (грецького) духовенства із Туреччини.

 ⁷ Йдеться про події 1665 року.

 ⁸ Йдеться про Віленський мирний договір.

 ⁹ Йдеться про події 1663 — 1664 років.

 ¹⁰ Стефан Чарнецький, воєвода руський.

 ¹¹ Йдеться про ворожі акції російського війська, що ним керував Г. Ромадановський, щодо українців.

 ¹² Зарікання не справдилося, — через три роки (1668) І. Брюховецький проти Московії повстав.

Попередня       Головна       Наступна