Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
ЛАЗАР БАРАНОВИЧ
Світське ім’я — Лука. Народився, за одними даними, наприкінці XVI століття, за іншими — 1620 р. в селянській чи міщанській родині. Навчався в різних колегіях: у Вільні, Києві, Каліші. На початку 40-х років став наставником Києво-Могилянського колегіуму, а з 1650 року — його ректором, викладав тут філософію. Потім був у різних місцях проповідником, ігуменом кирильським — у Крилові (тепер Польща), куп’ятинським та дятловецьким (тепер Білорусь); потім вибрано його чернігівським єпископом, тоді архієпископом. Був блюстителем київської митрополичої катедри. Заснував у Чернігові власну друкарню, об’єднав коло себе гурт інтелектуалів та поетів у Чернігівському культурному осередку. Був відомим громадсько-політичним діячем свого часу і видатним поетом. Видав багато книг, з яких найцікавіші: «Меч духовний» (1666), «Труби на дні нарочиті» (1674), велику поетичну збірку «Аполлонова лютня» (1671), «Нова міра старої віри» (1676), «Життя святих» (1676), «Книгу народження» та «Книгу смерті» (1676) тощо. Помер 3 вересня 1693 року. Писав польською та давньоукраїнською мовами.
ІЗ КНИГИ «МЕЧ ДУХОВНИЙ»
Київ, 1666 року
ПЕРЕДМОВА ДО ЧИТАЧА
У ці часи, повні брані, ніщо не є таке корисне, як Меч, улюблений читачу. Як потрібен Меч? Сам Христос у Євангелії звіщає, коли до учнів своїх мовить: «Хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча» (Лука — XXII [36]). У брані постійній молимо Господа: «Візьми зброю і щита і встань мені на допомогу... скажи до моєї душі: Я спасіння твоє!» (Псалтир — XXXIV [2]) 1. Мечем отож Духовним, Словом своїм Божим, говорить душі нашій Спаситель: «Я спасіння твоє!» З’являє Іван святий, коли побачив прихід у світ Христа — Слова Божого: «І побачив я небо відкрите. І ось білий кінь. Хто на ньому сидів, зветься... а йому на ім’я Слово Боже. А війська небесні... їхали вслід за ним на білих конях. А з його вуст виходив гострий Меч» (Апокаліпсис — XIX [11, 13 — 15]). Цим Мечем «скажи до душі моєї: «Я спасіння твоє», — мовив цар Давид. Не такий цей Меч, як Петровий, котрий Малхові відсік вухо (Іван — VIII) 2; цейбо Меч Духовний, як Слово Боже, вимагає більше, як вуха. «Хто має вуха, нехай слухає» (Матвій — XI [15]), як каже Меч Духовний, який виходить із вуст Христових. Цей Меч, Слово Боже, кладе заборону: хай неушкоджене буде вухо, більше того, хай усічене сціляється, як і Малхові було удіяно, коли про це Ісус сказав: «Лишіть уже, досить!» І доторкнувшись до вуха його, уздоровив його» (Лука — XXII [51]).
Цей Меч Духовний, Слово Боже, що виходить із вуст Христових, не вбиває, але живить: «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із вуст Божих» (Матвій — IV [4]) — як сам Господь каже. Воююча церква даним собі Словом Божим більше, як хлібом, укріпляється на ворогів своїх: через це і я Меч цей Духовний. Слово Боже, що виходить із перших вуст Божих, подаю на поміч воюючій церкві. «Бо я буду надіятися не на лука свого, і мій меч не поможе мені» (Псалтир — XIII [7]), але цей Меч Духовний, Слово Боже, скаже до душі моєї: «Я спасіння твоє!» Один меч виходить із вуст Христових, що його побачив святий Іван: єдиним Мечем своїм Духовним, єдиним, каже Бог, єдино є його Слово Боже, але оскільки із Слова — Старий і Новий Заповіт, тримають їх раби Господні, як два Духовні Меча, говорять про це учні Господні: «Господи, ось тут два мечі!» (Лука — XXII [38]), ти, Господи, одним говориш, один тобі меч із вуст виходить. Ми ж їх два чуємо, у нас це меча тут два, Старий та Новий Заповіт, — і що на це рабам своїм Господь мечем вуст своїх каже? Він-бо каже їм: «А він їм відказав: «Досить!» (Лука — XXII [ 38]). Цьому наслідуючи і я слова проповідей від Старого Заповіту та Нового, від книг псаломських та апостольських подаю, кажучи: «Господи, це меча тут два». Христос ото сказав був апостолам, хай скаже і мені: «Досить!» Цей Меч Духовний, Слово Боже, дав був Христос воїнам своїм, — хай ним войовники перемагають. Дав-бо вуста і премудрість, тож не зможуть противитися всі ті, що противляться; сам Христос мав в устах своїх меча, воюючого, своєю церквою, мов кораблем, управляв, і де учні Господні плавання нічим іншим, тільки мечами духовними ладнають: на мачті ж цього Христового корабля помах крил своїх подає святий архангел Михаїл із мечем, кажучи: «Хто, як Бог?» Пливе ж і супротивний корабель, рада нечестивих єретиків. «Мечі в їхніх губах» (Псалтир — LVIII [8]). «А їхній язик — гострий меч» (Псалтир — LVI[5]), але цей меч не із вуст Христових виходить, а із вуст отця їхнього, отця брехні, давнього змія: на мачті їхній змій із своїм мечем. «Вони гострять свого язика, як той вуж» (Псалтир — CXXXI [34]), але не бійтеся цього меча зміїного, утверджує своїх Христос. «Ось я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів і на всю силу ворожу» (Лука — X [19]). Мечем вуст своїх Христос убиває начальника єресей, котрий має в устах меча зміїного, через що згадує апостол: «І тоді-то з’явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб’є духом уст своїх» (До солунян — II [8]. Хоч і мало є вибраних, мала Христова черідка, але каже їм пастир добрий: «Не лякайся, черідко мала» (Лука — XII [32]). «Я, бачачи вовка, що наближається, не кину овець моїх і не втечу» (Іван — X [12]) 3, але забороняю вовку хапати й полошити овець, а душу свою покладаю за вівці. Я Тектон, що створив небо і землю, так створив церкву мою, що «сили адові не переможуть її» (Матвій — XVI [18]). Знову-таки, вороги церковні за своїми учтами є стадо свиняче, що має в собі бісів (Матвій — VIII [28 — 32], кидається те стадо все по березі в море і топиться в водах безодні пекельної. Несила відступникам церкви, що топляться із кораблями своїми, сказати: «Нехай Бог помилує нас» (Псалтир — LXVI [1]), гинемо. Церкви-бо своєї правдешній голова є Господь Ісус, правдешній Бог наш, про нього пророк [каже]: «Господь йому ймення» 4 і його, як Спаса світу, є [призначення] спасати: «І нема ні в кім іншім спасіння, бо під небом нема іншого ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії — IV [12]). Він один кладе заборони вітрам та морю, «він змінює бурю на тишу» (Псалтир — CVI [29]. Єретики ж, розумівши його, Бога, не як Бога, щоб прославити й дякувати йому, осуєтилися в помислах своїх і поморочилися — нерозумне їхнє серце, що вважає себе мудрим, але обгородилося. Всяка-бо мудрість їхня проковтнута є. «Це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна і демонська» (До Якова — III [15]), і де-бо є заздрість і порив, там нелад і всіляка лиха річ, а коли премудрість — із виші, передусім вона чиста є, очистив-бо від Духа святого і від чистої Діви народжений, чистість є Слово Боже, окрім того, «вона мирна, тиха, добропокірлива» (І До Тимофія [II] 5, рабу-бо Господньому не подобає сваритися, але тихим бути в усьому, учительним, незлобивим, із покірливістю караючи супротивних, як про це й Писання каже. Прихиліть вухо ваше до слів уст цієї премудрості із виші і «прийміть із лагідністю всяке слово, що може спасти ваші душі. Будьте ж виконавцями Слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють» (До Якова — І [21 — 22]), а коли хто є послухач слова, а не творець, такий уподібнюється мужові, що бачить лице буття свого в дзеркалі: побачить-бо себе й відійде і відразу ж забуде, який був, за Яковом святим. Живим належить бути, не мертвому в творенні добрих справ. Слухайся Слова Божого: «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (До євреїв — IV [12]). Цим мечем усіляку порість, що не творить плода, відсіче вишній творець, а всіляку, що творить плід, догляне — хай більший плід принесе. Сприяйте тому, хто слухає Слова Божого, котре каже: «Яке то солодке Слово твоє для мого піднебіння, солодше від меду воно моїм вустам» (Псалтир — CXVIII [103]), що кажуть: «Вельми очищене Слово твоє, і твій раб його любить» (Там-таки — 140). Любить Господь усіх, хто любить Слово його, а коли б їх не любив, не сказав би: «Мати моя і брати мої — це ті, що слухає Боже Славо і виконує» (Лука — VIII [21]. «Господні слова — слова чисті, срібло очищене в глинянім горні, сім раз перетоплене» (Псалтир — XI [7]). Слова чисті чистим серцем прийміте, хай впаде сім’я це на добру землю (Лука — VIII [8]) 6 і вирісши, створить плід сторицею, добрим серцем і благим почуте Слово держіте і плід творіте в терпінні. Це багатство — слова Господні — срібло очищене, коли тече, [відповідно] до швидкості, як тече Слово його, прикладайте серце і в нім те багатство ховайте, щоб можна було сказати вам: «Я в серці своїм заховав твоє Слово, щоб мені не грішити проти тебе» (Псалтир — CXVIII [11]. «Слово Христове хай пробуває в вас рясно» (До колосян — III [16], плекайте ревність до Слова Божого в отих видіннях від Івана святого у «Об’явленні»: «Я побачив, — каже, — під жартівником душі побитих за Боже слово» (Апокаліпсис — VI [9]). Слово Господнє навіть до смерті протягнеться, коли і на хресті розіп’ятий Христос, що випускав дух, видав седмицю словес своїх, слова уподібнені сріблу, очищені семикрат. Тому хай і ми аж до смерті нашої слухатимемо слова його, а коли б при цьому Мечі Духовному, Слові Божому, й помремо, вбиті від меча (як не один говорить: «За словом уст твоїх я стерігся доріг гнобителя» (Псалтир — XVI [4]) за Меч духовний, Слово Боже, я через убивство від меча помру. Що-бо голову відсікло Івану Хрестителю і поклало її на тарелі? Меч Іродів (Матвій — XIV [1 — 12]). Меч Духовний — Слово Боже. Що Якову, брату Івановому, голову відсікло і поклало на чаші, що з неї пив із Господом? Меч також другого Ірода за Меч Духовний — Слово Боже (Дії — XII [2]) 7, що мученицям Варварі, Катерині голови, що носили вінець дівочий, відсікло? Меч мучительний за Меч Духовний — Слово Боже. Мудрі оці діви Слово Боже очищене, «набрали оливи в посудинки разом із своїми каганцями» (Матвій — XXV [4]), дали світильники свої мечем утнути, хай світліше горять. «Хто може вмістити Слово Боже, скільки може, хай умістить» (Іван — VI) 8. Багато хто каже: «Жорстоке є слово це, хто може його послухати?», «Царство небесне здобувається силою, і ті, що вживає зусилля, хапають його» (Матвій — XI [12]). Береже його дверей більше, аніж раю, херувим із мечем огненним, але і все небо є огороджене мечами, через них-бо проходити треба, і сам Христос пройде з небес у світ цей із мечем, кажучи: «Я не мир принести прийшов, а меча» (Матвій — X [34]). Меч з’явить тут сильні й жорсткі життя, заповіджені для Царства небесного, і у світ ввійде. Через це й іконописці, коли малюють на образі світу хреста, накреслювати б мали меча. Багато вух цей Меч гострий жорстких про подвижне життя Слова Божого пробиває — як удалятися їм від нього? Ми ж з апостолами кажемо: «До кого ми підемо, Господи? Чи маєш слова життя вічного?» (Іван — VI [68]). Слово твоє живить нас. «Я повинен звіщати добру новину про Боже царство, бо на те мене послано» (Лука — IV [43]). Христос сам начальним архієреям сказав: «А єпископом має бути бездоганний» (До Тимофія — III [2]), за словом святого Павла, і таке до єпископа Тимофія каже: «Проповідуй Слово, допоминайся вчасно-невчасно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою [діло сотворить благовісника]. Настане-бо час, коли здорової науки не будуть триматися, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться» (2 До Тимофія — IV [2 — 3]). Отож і я згадаючи про повинність благовістити, проповіді ці, що до Бога наближають і Слово утверджують, написав. Пишучи про те, що кажуть: «Я є правда» (Матвій — XVI) 9, істину, наскільки мога, намагався писати, ніяких не тільки байок, але й історій поза писанням святим і вченням церковним сущих не прикладав, а коли хто не послухає цих слів, слух від істини відвернуть. Осмілився я про Бога нашого говорити (До солунян — II [2]) 10 і вам благовіщення Боже не для людського пригодження, але Для Бога, що спокушає серця наші, і доброволію подати вам не тільки Благовіщення Боже, але й душу свою, як апостол каже, з ним же знову правдиво кажу: «І слово моє, й моя проповідь — не в словах переконливих людської мудрості, але в доказі духа і сили, щоб була віра ваша не в мудрості людській, а в силі Божій» (До коринтян — II [4 — 5]). «Не журіться, як або що говорити, тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити, бо не ви промовлятимете, але дух Отця вашого в вас промовлятиме» (Матвій — X [19 — 20]). Мова Духа Святого буде мені — перо книжника-скорописця, сила його в слабкості моїй здійсниться. Десниця Господня створить силу в писанні слабкої правиці моєї. Господь умудряє сліпця, його ж розуму нема числа, урозумлює він мене, і саме той наставник наставив мене на шлях цей, яким пішов. Ці-бо проповіді більше від одру смертного, аніж від амвону проповідуються. Вже-бо в хворобі моїй до смерті мав цей амвон, одр смертельний собі уготовим; Христос же Лазаря, тезоіменного мого, від гробу воскресив, у його ж волі й життя, він-бо п’яддю зміряв дні мої, і в його руках ключ од гробу, як і в Апокаліпсисі говориться: «І маю ключі я від смерті і від аду» (Апокаліпсис — І [87]. Коли мені гробу не відчинить, то відчинить вуста мені. А вуста мої возвістять хвалу його, хай наповняться вуста мої похвали і нехай наповняться пальці. «Покарати мене — покарав був Господь, та смерті мені не завдав» (Псалтир — CXVII [18]). Я ж кажу: не помру, але живий буду і повім діла Господні, а заодно й побоюся. Хай не буде так: іншим проповідуючи, собі це непотрібно, оскільки переконує апостол: «Не величайтеся, але наслідуйте слухняних» (До римлян — Xl) 11. Послухався-бо і я, сподіваючись, що не мені, грішнику, це каже Бог: «Чого про устави мої розповідаєш і чого заповіта мого на устах своїх носиш? Ти ж науку зненавидів» (Псалтир — XLIX [16 — 17]). Хай не каже мені й через апостола свого: «І маєш певність, що ти провідник для сліпих, світло для тих, що знаходиться в темряві, виховник нерозумним, учитель дітям, що ти маєш зразок знання й правди в законі. Отож ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш» (До римлян — II [19 — 21]). Запитує тебе, Господи, цар Давид: «Хіба милість твоя буде в гробі звіщатись, а вірність твоя в пеклі»? (Псалом LXXXVI [12]). Це я, що вийшов від хвороби смертної і самого гробу, повідаю: «Піднесися-ж о Боже, над небо, а слава твоя над всією землею!» (Псалом — LVI [6]) до душі і тіла мого. Підіймаючи від землі убогих, мене убогого в добродійності (Псалом — CXII) 12, хоч земля є і в землю піти має, підніме від гноїща. Підіймаючи бідака, мене, що в лютій хворості покладений був, як гній земний, підніме посадити з князями, з князями людей своїх, руськими князями, страснотерпцями святими, із Борисом та Глібом, заступниками. Єпископію чернігівську мені недостойному вручено, їхніми ж теплими молитвами студене тіло і серце моє Господь зігрівши, посадив мене на престолі їхньому, явивши світові й мені, «бо ж не навіки забудеться бідний, надія убогих не згине назавжди» (Псалом — IX [19]). Він умерлого сина єдинородного його матері, вдові, коли вже несли його до гробу, воскресив: «І він підійшов і доторкнувся до мар...Тоді він сказав: «Юначе, кажу тобі встань!» І мертвий устав і почав говорити. І його він віддав його матері» (Лука — VII [14 — 15]). Той-таки життєдавець торкнувся благістю оце й мого одра хвороби смертної і мовить мені: «Тобі я кажу — устань!» Я ж і встав і почав говорити духом вуст його, Духовним Мечем — і віддав мене матері моїй. Церкві, її розсуду, і скільки говорю — все подаю. Що ж бо мав би, коли б не взяв? А коли взяв «то нема чим хвалитися — це повинність моя» (До коринтян - IX [16]. Хвалюся, що прийняв, Христе, цей Меч Духовний. Слово Боже, що з твоїх вуст виходить і поскільки твоїм словом Слово Боже, Христе, ми промовляємо, через це ти і кажеш: «Хто слухає вас, мене слухає, хто ж погорджує вами, погорджує мною» (Лука — X [16]). Прийміть отож цей Меч Духовний, як Слово Боже, вухами вашими, з радістю кажучи: «Дай почути мені втіху і радість» (Псалом — l [10]). Прийміте серцем в серці своїм, як у скарбниці ховайте слова Господні (Псалом — CXVIII [П]) 13. Прийміть і руками, як зброю, Меч цей Духовний на захист у брані життя цього, з радість заплескайте руками (Псалом — XVII [2] 14, сповнюючи Слово Боже ділом. Мечу цьому належать тригубі піхви: вуха, серце і руки, або всеціла душа та тіло хай будуть нам скарбницею, але меча тут два, від двох Заповітів. Коли ж бо ти, Господи, сказав так: «Від людей не приймаю я слави» (Іван — V [41]), яка тобі від нас, грішних, може бути слава? Раби непотрібні ми є, одначе, що маємо ми сотворити, сотворімо, хоронячи слова твої і так прославляючи тебе в тілесах наших, більше ж твоїх, даних од тебе нам. Як маємо чинити до прославлення твого, апостол твій провіщає: «Прославлю тож Бога в тілах ваших і в душах ваших, що є Божі» (І До коринтян — VI) 15. Мечам цим Духовним принесемо в жертву душу й тіло наше на хвалу Божу (Псалом XIX [14]) 16, і звісно ця жертва хвали прославить його, і на тому шляху візьме явить нам Спас наш спасіння. Прийми, читачу улюблений, Меча цього Духовного у дні ці воєнні, за повинність подаємо це тобі. Хвали ж Бога, що із вуст своїх дає тобі цього Меча; хвали матір його, що породила нам його, що дала нам такого Меча, її-бо самій пройшов крізь душу під хрестом хвороби меч; хвали і святих Божих, що заради Меча Духовного багато постраждали, і цим Мечем, прославляючи Бога, славу собі вічну здобудеш, приймеш потрібне царство Небесне. Вживай цього меча до захисту свого духовного. Прийміть оце тим-таки Духовним Мечем написане в Євангелії: «Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте, та за вчинками їхніми не робіть» (Матвій — XXIII [3]). «Бо любов покриває багато гріхів» (І До Петра — IV [8]). Поміж інших моїх незчисленних покрий, читачу, любов’ю і це учення моє, а не творення. Сховай меча свого оговору в піхви. Слідуй самому Господові, про нього [сказав] пророк: «весь гріх їхній покрив» (Псалом — LXXXIV [3]). «Хто розкаже про велич Господню, розповість усю славу його» (Псалтир — CV [2]). Благословенне ім’я слави його у вік навік-віки. Ніхто, тільки сам Слово Боже Христос Господь, маючи в устах своїх Меча Духовного. Слово Боже, хай вимовить належно силу свою. Пише Петро святий: «Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом» (І До Петра — IV [11]). Вже немочі моїй Господь міць дає, побажав, щоб нею приносити Господові славу і честь, приносити славу імені його. Пожертвую тож тобі тут, Господи, із смиренням жертву хвали, прийми із милістю до того, що хвалить тебе. Ти ж, читачу, із дбанням славу Божу і матері пречистої його і всіх святих пошановуй, кажучи до Господа: «Тоді насищуся, коли явиться мені слава твоя» (Псалом — XVI [15]) 17. «Тому-то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але, — як правдиво те є, — Слово Боже, що діє в вас, віруючих» (До солунян — II [13]). Хай же діє у вас Слово Боже так, як Бог через Ісаю виповідає: «Бо як, — каже, — дощ чи сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, так буде і Слово моє, що виходить із уст моїх: порожнім воно до мене не вертається, але зробить, що я пожадав» (Ісая — IV [10 — 11]). Коли тебе, Господи, учні твої молять, кажучи: «Дай своїм рабам із повною сміливістю Слово твоє повідати» (Дії — IV [29]), помолившись їм, підуть на місце, де будуть зібрані і наповняться усі Духа святого і говоритимуть Слово Боже із сміливістю, як це описано в Діях. Молю тебе нині і я: «Дай і мені від наповнення того ж бо Духа святого прийняти, я ж тут почну промовляти Слово твоє Боже із сміливістю на користь усім, хто читає і слухає». Їм-таки всім усіх благ небесних і земних завжди я бажаю
Лазар Баранович, єпископ чернігівський, новгородський та інше
ПРИМІТКИ
Перекладено зі словенської (церковнослов’янської) мови за виданням: Лазар Баранович. Меч духовний. — Київ, 1666.
1 В українському перекладі Біблії: «Візьми малого і великого щита». 2 Треба: XVIII — 10. Малх — раб первосвященика.
3 Парафраза: «А наймит і той, хто не вівчар, кому вівці не свої; коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить».
4 В Барановича стоїть: Псалтир — III; треба: Псалтир — LXVII, 5.
5 В Тимофія — II, 2: «Щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усілякій побожності та чистоті».
6 Парафраза: «Інше ж [зерно] упало на добру землю».
7 Йдеться про апостола Якова, якого стяв мечем цар Ірод Агріпа І (пом. 44 р. н. е.), онук Ірода І Великого, єрусалимський цар.
8 Парафраза: Іван — VIII, 37: «Бо наука моя не вміщається в вас».
9 Насправді це Іван — XIV, 6.
10 Парафраза: «Ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію».
11 Треба: Псалтир — XII, 16.
12 Очевидно, тут парафраза таких слів: «Хто подібний до Господа нашого Бога, що мешкає на висоті та знижується, щоб побачити те, що на небесах і на землі» (Псалтир — CXII, 5 — 6).
13 Парафраза: «Я в серці своїм заховав Слово».
14 Парафраза: «Всі народи плещіть руками».
15 Парафраза: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — це храм Духа Святого, що живе він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої». (І До коринтян — VI, 19).
16 Парафраза: «Принось Богові в жертву подяку і виконуй свої обітниці Всевишньому».
17 Парафраза: «А я в правді побачу обличчя твоє і, збудившись, насичусь твоєю подобою».
