Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ДЕМ’ЯН МНОГОГРІШНИЙ

Роки народження і смерті невідомі. Родом із м. Коропа, син посполитого. В козацькому війську почав служити ще за Б. Хмельницького. В 1665 — 1669 роках — чернігівський полковник. Негативно ставився до Андрусівського договору 1667 року, брав участь у антиросійському повстанні І. Брюховецького в 1668 р., тоді ж приєднався до П. Дорошенка й був поставлений ним наказним гетьманом на Лівобережжі. В м. Новгороді-Сіверському 1668 р. проголошений «гетьманом сіверським» і від’єднався від П. Дорошенка, вдавшись під російську протекцію. У 1669 р. у Глухові обраний гетьманом Лівобережної України, уклав з російським царем Глухівські статті. Твердо обстоював права та вольності козаків, згодом почав вести таємні переговори з П. Дорошенком. Як людина деспотична й важкого норову, викликав невдоволення серед старшини, яка 13 березня 1672 року зробила державного перевороти: Д. Многогрішного заарештували й видали Москві, де його було засуджено до страти, але її замінили довічним ув’язненням у Сибіру, проте 1688 р. його було звільнено і записано у «боярські діти», після чого він перебував на військовій службі в м. Селенчинську у Забайкаллі. 1696 року постригся у ченці. Із ним разом були заслані брат Василь та небіж Михайло. Дем’ян Многогрішний належить до складних постатей української історії. Безсумнівний патріот рідної землі, став через амбіції відступником від ідеї єдності України обох боків Дніпра і завівся в своїй сподіванці на московську протекцію.





НАКАЗ ІЗ СТАТТЯМИ ПОСЛАМ У МОСКВУ

від 1 січня 1669 року


Наказ до нашого великого государя, його царської пресвітлої величності, від нас, гетьмана війська вашої царської величності Запорозького Сіверського Дем’яна Ігнатовича, від обозного, судей, полковників, осавулів, сотників і всього Запорозького війська і православного народу малоросійського християнського, послам нашим: обозному Петру Михайловичу Забілі, осавулу Матвію Микитовичу Ґвинтовці, судді Івану Домонтовичу, генеральних військових: отаману городовому чернігівському Станіславу Коханенку, Теодору Ходневичу, судді полку Стародубського, Михайлу Рубцю, стародубському сотнику, Богдану Войтеховичу, підписку військової канцелярії, із товаришами, про що великому государеві нашому, його царській пресвітлій величності, маю добивати чолом і смиренно просити й молити, в теперішньому 1669 році, січня 1 дня, вручено й подано.




1

Спершу, як наші посли приїдуть до великого государя, його царської пресвітлої величності, в Москву, мають од нас, гетьмана війська його царської пресвітлої величності Запорозького Сіверського, від полковників ніжинського й стародубського 1, сотників, отаманів та всього війська Запорозького й народу православного християнського малоросійського всенародного найнижчий наш поклін до лиця землі великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, припадаючи до ніг і престолу, смиренно, з усяким дбанням віддати, також його царському пресвітлому синклітові.




2

Потім великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, мають бити чолом від нас, гетьмана війська Запорозького і всього народу малоросійського вірних підданих, за таку його пречисленну і невимовну отецьку милість, що, нам підданим своїм, найнижчим слугам, вини наші, як милосердний отець, милосердствуючи над нами, у вічне забуття та непам’ять зволив пустити і зволив прийняти до попереднього свого, царської пресвітлої величності, отецького, государського милосердя, щоб ті вини ніколи не були згадані. І на те смиренно б’ємо чолом великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, припадаючи до лиця землі й до світлого престолу, всі із усім народом православним християнським, і молимо: змилуйся над нами, підданими слугами своїми, і [щоб] зволив тримати нас у неодміннім та милостивім ударуванні своєму, царської пресвітлої величності.




3

Бити чолом великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, і просити мають од нас, Запорозького війська і від усього православного народу християнського малоросійського, щоб нас при давніх наших вольностях, нам, Запорозькому війську і всьому народу, наданих, а саме: як його царська пресвітла величність зволив надати й підтвердити славної пам’яті гетьману Запорозького війська Богдану Хмельницькому, так при них нас, слуг і підданих своїх, тепер зберіг і підтвердив, бо не за віщо інше Запорозьке військо починало часті розколи при великому государі нашому, його царській пресвітлій величності, тільки від того: коли після смерті Богдана Хмельницького гетьмани, які після нього наступали 2, для своєї честі і щоб собі примножити маєтки, війську Запорозькому умаляли вольностей, йдеться про Юрія Хмельницького, а по ньому інших гетьманів, а тепер усі мають бити чолом великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, й просити, щоб нас при них зберіг і грамоту свою на ті вольності повелів дати.




4

Хоча в тих статтях славної пам’яті Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, і все військо Запорозьке добивали чолом великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, щоб у стольних українських містах були воєводи із ратними людьми його царської пресвітлої величності на оборону від неприятелів, а саме: в Переяславлі, в Ніжині, в Чернігові 3, але вони замість оборони більшу нам пагубу і знищення нанесли і то в тій мірі, що ратні люди вашої царської пресвітлої величності у наших містах у бідних людей частими грабунками, пожежами і вбивствами до смерті і різними та всілякими мучительствами людям допікали, а над те до наших норовів та звичаїв не є звиклі. А коли на якому не є із ратних людей злодійських [когось] на покражі чи вбивстві піймають, відтак до тих-таки згаданих воєвод коли чолобитну подавали, а в чолобитній [прохання], щоб святу управу вчинили, то [вони] завжди протаювали і не чинили. Через це не від чого іншого ця теперішня війна почалася і зросла, тільки від того, та ще й змінник Брюховецький війну почав у той-таки час. Отож його царській пресвітлій величності, государю нашому, мають бити чолом від нас, Запорозького війська і від усього народу християнського малоросійського, щоб зволив ратних людей своїх із наших міст вивести і прямо на тому поставити, щоб ми в казну великого государя нашого, що доведеться у рік, з усієї України давали оброк через своїх людей, яких військо Запорозьке відбере ту казну збирати, а хто буде гетьманом у Запорозькому війську, має те відсилати в казну його царської пресвітлої величності, і те ще не в ці часи, але коли б Україна могла прийти до свого першого стану, щодо того у великих государів милості просити тому, бо ті воєводи, не зважаючи на постановлені статті, у козацькі права та вольності вступалися і козаків судили, чого ніколи в Запорозькому війську не бувало, а це в ці часи Запорозьке військо перетерпіло. А коли Запорозьке військо собі вольності матиме, ніколи не буде підлягати зміні й у постійності перебуватиме неодмінно й несхитно, якщо Запорозьке військо матиме собі вольність.




5

Бити чолом мають великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, від нас, гетьмана, і від полковників, і від осавулів, сотників, отаманів, черні, і від усього війська Запорозького, і від усього народу православного християнського, щоб той наш прямий наряд а, якого мали при своїх містах, куплений і завойований від лядського війська (а теперішнього часу його в нас воєводи в містах повідбирали), був нам повернений і відданий; і на те милосердний і милостивий отецький указ вашої царської пресвітлої величності щоб був до воєвод, смиренно просимо й молимо, припадаючи до лиця землі, щоб при нас був, а той наряд у нас не війною у нас забраний, але так, насильством, вони ж [наряди] завжди при війську малися.




6

За указом великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, коли боярин, і воєвода, і намісник білогородський князь Григорій Григорович Ромодановський стародубівський із товаришами війною підходили під малоросійські міста, то в той час, як у Ніжинському полку, так і в Чернігівському і Стародубівському, багато полону набрали і з собою завезли до великоросійських міст різних людей статі чоловічої та жіночої, великого й малого віку, — і досі в полоні перебувають, і про те государю нашому, його царській пресвітлій величності, мають бити чолом і смиренно просити про милосердний і милостивий указ, щоб зволив розіслати скрізь грамоти своєї царської пресвітлої величності по містах, щоб на волю пускали, а тих невільників, що були в наших містах, відразу всіх до одного щоб повипускали.




7

Оскільки він, великий государ наш, його царська пресвітла величність, з превеликої своєї милості й отчого ударування до нас, підданих своїх, вірного війська Запорозького, за минулих гетьманів приобіцяв [...] б.


 а Наряд — лад, система управління, порядок.

 б Після цього в оригіналі бракує одного чи двох аркушів, а саме: пунктів 7, 8 і 9, також початку пункту 10.




[10]

[...] заслужені будуть, а гетьман і вся старшина військова стануть добивати йому чолом, світу, помазанику Божому, і грамоту свою причинну писатимуть, щоб по тому із превеликої своєї милості до того причислити, до тієї честі дворянської. А коли б гетьман і старшина визначили товариша, заслуженого в Запорозькому війську, котрий за здоров’я його, великого государя, свого здоров’я не жалітиме супроти всякого, що наступає, неприятеля і прямо стоятиме, то коли гетьман, і вся старшина, за його заслуги дасть йому млина чи село і універсала свого видасть на здопоможення, на рани і на всякі збитки з милості військової, і коли гетьман, і вся старшина, добиватиме чолом його царській пресвітлій величності про нього, що він є достойний, то щоб тих доходів заживав — просимо й молимо про видання грамоти великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, щоб, за чолобиттям та заступництвом гетьманським, великий государ наш зволив видати свою грамоту, аби не тільки йому самому, але й жонам та дітям на вічність була видана, і про те просимо й молимо смиренно милостивого указу государя нашого.




11

У немалому смутку гетьман і все військо Запорозьке залишається, бо ваша царська пресвітла величність стольне, царське в минулі часи місто Київ, звідкіля на весь світ благодать Божа зросла й засіяла на тому місці, тепер зволили наново віддати й уступити його королівській величності 4, а на тому всій Україні й утвердження лежить і є, бо військо Запорозьке, як справа а тієї війни із його королівською величністю та з Річчю Посполитою [була], то ні за що інше почали воювати й битися, тільки за те, що його королівська величність хотіли Божі церкви на костели перетворити.



 а В російському відписі: «сперва»; можливо, переписувач не зрозумів українського слова «справа».



Але, о всесильний Боже! — не витерпівши їхніх замислів, за свою образу постав, послав і збудив Запорозьке військо, відтак і досяг того, що всіх ляхів з України вивели, що для всіх є достовірне і явне. Тепер же все духовенство Київського братства і все Запорозьке військо почули те, що конечно [Київ] буде відданий і відступлений його королівській величності, і вже на теперішньому сеймі постановили, що всі Божі церкви православні, що їх будував блаженної і святої пам’яті святий Володимир Великий із правовірними й православними великими князями, предками вашої царської пресвітлої величності 5, уже мають бути віддані і на костели перетворені, а святі й чудотворні мощі преподобних святих отців у Польщу порізну розвезені — постановили, через що, коли та чутка пройшла скрізь, вся Україна у немалому сум’ятті перебуває, і Запорозьке військо почало в тому сумніватися і печалитися, про що всі, припадаючи до лиця землі й пресвітлого престолу вашої царської пресвітлої величності із усім духовенством Київського братства, і від усього духовенства: архієпископів та єпископів, архімандритів та ігуменів, і всякого чину духовного й мирського, і війська Запорозького просимо й молимо: змилуйся, великий государю наш, ваша царська пресвітла величність, помазанику Божий, не подавай своєї отчини 6 у лядське іго, Божих церков, і святих, і чудотворних мощів преподобних отців, таж-бо ті ненастанно біля святого престолу молять всесильного Бога про змирення миру, і про святий спокій, і про тишу, за вашу царську пресвітлу величність, і за весь синкліт, і за нас, Запорозьке військо, ми ж за віру православну стоятимемо і не пускатимемо іновірних. Для цього, для ліпшого увірення, на свідчення того, яснопреосвященний в Бозі, превеликий його милість отець Лазар Баранович, архієпископ чернігівський, новгородський і всього Сівера, до преподобного в Бозі превеликого пана, отця Інокентія Гізеля, архімандрита великої, святої, чудотворної Києво-Печерської лаври [писав, що] із Польщі все православне духовенство прислало щодо того свої листи, а преподобний архімандрит [відписав] до архієпископа чернігівського, а він до вас, великого государя нашого, до вашої царської пресвітлої величності посилає, зголошуючи такого людського наміра, й постанову, і замисли, що там учинити і як православ’я викоренити — і ті листи вам, великому государю нашому, вашій царській пресвітлій величності, будуть зголошені.




12

І про те вам, великому государю нашому, вашій царській пресвітлій величності, зголошуємо: коли від вашої царської пресвітлої величності посли, і посланники, чи посланці, і гінці у будь-яких справах їдуть справляти державні діла, то ті посланці, коли в наші міста прибувають, то, без огляду на міську старшину, самі по дворах козацьких стають і підводи, хоч би у сотника, і отамана, товариша військового, насильно беруть, а коли хто за своїм конем [...] а.



 а На цьому документ обривається, кінець не зберігся.












ПРИМІТКИ


Пам’ятка збереглася в російському перекладному відписі. Перекладено за виданням: Акты, относяшиеся к истории Южной и Западной России. — Т. 8. — СПб., 1875. — С. 23 — 27.


 1 Ніжинським полковником був О. Золотаренко, а стародубським — Петро Рославченко.

 2 Тобто Ю. Хмельницький. П. Тетеря, І. Брюховецький, П. Дорошенко. Цікаво, що, як свідчить подальший текст, І. Виговський з цього числа виключався.

 3 Такого в пунктах Б. Хмельницького не було; нема такого і у сфальшованих пунктах Б. Хмельницького, надрукованих після постановлення у гетьмани Ю. Хмельницького, зате є в нових статтях Юрія Хмельницького (стаття 5, див. наше видання).

 4 За Андрусівським договором 1667 року.

 5 Володимир Великий не був предком російського царя Олексія Михайловича, бо той належав не до Рюриковичів, а до Романових, династії, яка почала царювати з 1613 року й походила з боярського роду, відомого з XIV століття. Маємо тут відгук російської монархічної доктрини, що російські царі були спадкоємцями київського трону.

 6 Отчиною Олексія Михайловича Київ не міг бути, бо батько його Михайло Федорович Києвом не володів, як ніхто з його роду, — маємо тут догідливе прилизування до царя.
















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.