Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
ПОЛЬСЬКА ІНСТРУКЦІЯ СВОЇМ ПОСЛАМ
від 30 березня 1670 року
Інструкція на заспокоєння війська його королівської милості Запорозького й цілого народу руського в проханнях їхніх 1 до його королівської милості й Річі Посполитої, поданих через супліку вельможним і уродженим комісарам, призначеним із сенату і з посольської ізби за зізволенням цілої Річі Посполитої
З сенату — велебним отцям сарновському, премисльському, вейському, київському — біскупам; вельможним волинському, беневському, чернехівському — воєводам; любовицькому, волинському і пісочинському, хелмському — каштелянам.
З ізби посольської — уродженим мечникові коронному Білинському, київському стольнику Юрієві Манецькому, каневському старості Чарнецькому, браславському старості Пісочинському, київському підсудкові Янові Олізарові, подільському підсудкові NN, упітському маршалкові Криштофові Бялозорові, хоружому лідському NN 2 і земському писареві брестському.
Дана на екстраординарному Варшавському сеймі у великій коронній канцелярії. Ця комісія повинна зачатися й кінчитися, хай би не всі означені комісари були на ній у повній лічбі, щоб не була відсутність деяких перепоною і застановкою комісіальній справі.
Дано у Варшаві, 30 дня, в місяці березні, року Божого 1670.
1. Перш за все панове комісари мають вислати свого швидкого кінного до вельможного маршалка і коронного гетьмана 3, також і до Острога, даючи знати про себе, що вже їдуть на ту комісію.
2. Самі мають поспішити якнайпрудкіше, якнайкоротшим гостинцем, не беручи перед очі зайвої дороги для своїх приватів. Бо з любові до добра і для заспокоєння Річі Посполитої мають радше приспішити свій приїзд, щоб козаки через невчасне і нешвидке прибуття на призначене місце не від’їхали або не розірвали того діла. А коли була б незгода щодо місця, призначеного в Острозі, не мають через те рвати трактату, але хай оберуть і домовляться про якесь інше добре місце, хоч би й далі на кілька миль.
3. Їдучи, по дорозі вступлять до вельможного маршалка і великого коронного гетьмана; також, коли будуть поблизу, до вельможного белзького воєводи, польного коронного гетьмана 4, і, донісши їм про те доручене діло, відберуть подальшу інформацію і про все домовляться як щодо майбутньої трансакції, так про спосіб пересилання листів до Львова, звідки через львівську пошту має бути присилано відомості до його королівської милості, брано резолюції й конференції. А листи до його королівської милості панове комісари мають усі підписувати. Приватних же листів ні до кого щоб не писали в тих публічних справах, також аби жоден з осіб не мав таємних конференцій з козаками, хіба що з відома і зізволення інших панів комісарів.
4. Заїхавши до Острога, вчасно дадуть знати його королівській милості про речі, які там почнуть заводитися.
5. На початку і при подальшому трактуванні тієї комісії мають зажити належної справності, вивідуючи наміри козацьких сторін, чи щиро хочуть миру.
6. Спитаються — чому порушили Підгаєцьку трансакцію? Чому з татарами краї тамтешні воювали? Чому прийняли протекцію Порти Оттоманської? Чому, згідно до тих-таки Підгаєцьких пактів, не пустили старост і дідичних панів до добр? Чому Дорошенко шукав протекції його милості московського царя? Чому відняв його милості королеві титул князівства Руського? Цілковито про все говоритимуть.
7. А потім обіцятимуть генеральну амністію усім іншим їхнім виступкам або забуття всього, згідно прав року 1661 і Підгаєцької трансакції, від імені його королівської милості й Річі Посполитої і тамтаки відразу те запишуть. Однак під тією умовою, щоб відступилися від тієї турецької протекції, відразу віддали до рук панів комісарів дані собі прапори й листи, а також двох свіжовзятих агів 5 на потім, коли трапиться десь узяти якихось в’язнів, то щоб відсилали до його королівської милості. А наостанок хай підтвердять те, що ніде не шукатимуть і не братимуть протекції сторонніх панів.
8. Коли запропонують, що в порушення минулої амністії деякі козаки були турбовані через наших свавільно, чи правом, або про утримані кадуки-привілеї, — заспокоювати те звичайною справністю; обіцяти від його королівської милості, що на козацькі хутори привілеї буде скасовано, а потім на порушників амністії відпишуть постановлену екзекуцію, — це потім підтвердиться публічним правом. А з огляду на шляхетські дідичні добра не мають дозволяти ніякого відірвання 6. Коли б хто з живих сущих власників отримав привілеї чи дотацію 7 на духовні чи його королівської милості добра, то те має бути знищено. Це все, однак, доручається вірності, похватності й справності панів комісарів.
9. Про унію й про добра, що до неї належать, так ставатимуть: перш за все відповідять, що його милість король бере заспокоєння того пункту про грецьку релігію на себе, не кажучи вже про те, що без дозволу апостольської столиці (престол незайнятий і отця святого не маємо) 8 трактувати про те не може, а тепер не подає до трактування того пункту й комісарам. Але як тільки дасть Бог святого отця, тоді його милість король обіцяє все справити, буде розмова духовенства, а після того всілякі ті неузгоди заспокояться. Потім, коли цей спосіб не допоможе, то принаймні хай переконують тоді козаків, щоб як тримали нероздільно церкви, монастирі й добра, які до них належать ще перед тією козацькою війною, уніати й неуніати, то хай так лишається і тепер. Нарешті, коли б так не могло заспокоїтися, то хай уже прийшло б до того, — постановити, як записано в Гадяцьких пактах 9, введено в правні книги і стверджено присягами; нехай панове комісари пильно і обережно тут діють і пильно подбають, щоб той пункт був заспокоєний або першими двома, або в будь-який спосіб, постерігаючи, аби не було якої шкоди унії і трактат не був розірваний, не кажучи вже про те, що їхні біскупи перечать тим Гадяцьким трактатам.
10. В трибуналі, що без потреби його жадають, панове комісари відмовлять через сталі причини, адже то була б переміна стану і замість усування трудностей, які описують козаки у супліках, набули б більшої конфузії 10. Бо хто б там судив, особливо шляхту з тамтих воєводств; маючи свій трибунал у Люблині, не можуть же вони ставати і справуватися в Україні перед козаками й попами! Однак, щоб могло випогодитись у тому хотінні Запорозького війська, панове комісари відповідять, що його королівська милість як присягнув дотримувати право кожному, так не хоче чинити жодного безправ’я та несправедливості й уніатам і неуніатам. Отож, коли панове неуніати мають якусь кривду від котрогось із панів уніатів, нехай справуються про те в коронному трибуналі. Для того комісари його королівської милості, намовившись із послами Запорозького війська, опишуть спосіб, назначать особливий реєстр і визначатимуть час, щоб ті справи їхні завжди були суджені хай би через два тижні. До цих суддів поміж уніатів та неуніатів можуть бути допущені двоє чи троє духовних, що не будуть в унії, і стільки ж світських осіб. А ті наново допущені три або два світські (над лічбу панів депутатів ординарних, трибунальських) мають бути з добре осілої шляхти і будуть зобов’язані однією, як і коронні, присягою. Коли минуть ті два тижні, то ції духовні й світські мають від’їхати й не засідати при судженні інших справ, що будуть у коронному трибуналі, бо вони належатимуть тільки до справ, власне, поміж уніатами й неуніатами, а не до інших. А у Великому князівстві Литовському ті справи належатимуть до трибуналу великого кола, до чого мають депутувати уже не духовних, а світських чотирьох осіб осілої шляхти. Така ж лічба осіб має бути допущена до засідання в трибуналі на ті справи і з боку уніатів. А справи кривди мають бути суджені приватно через комісарів, поставлених від обох боків. Про те — як про число, так і про місце резиденції тих комісарів — панове комісари намовлять спосіб.
11. Вигодять і в тому проханні Запорозького війська, щоб церковні добра були вільні від хлібів, переходів і всіляких жовнірських тяжарів та обтяжень так само, як і добра духовні римського костелу, що буде потверджено й конституцією; однак податки Річі Посполитій, згідно сеймової й повітової ухвали, повинні платити.
12. Попи щоб заживали тієї ж вольності, що й наші духовні, — панове комісари це дозволять, заживши заходів, — тобто не мають терпіти від роботизн 11, кормлення псів та інших утисків.
13. Митрополичі убори, коли виявиться, що є в когось у Білій Церкві, його милість король накаже віддати. Обіцяє навіть швидко заспокоїти своєю королівською повагою і справу поміж отцем Винницьким і отцем Токальським, що заходить про Київську митрополію 12, або ж осудить чи туди, чи сюди за належним правом. Коли б цією декларацією його королівської величності військо не задовольнилося і поставало за отцем Токальським, тоді панове комісари обіцятимуть іменем його королівської милості, що отець Винницький відступиться від своєї претензії й права на ту митрополію і його королівська милість уважатиме за належне задовольнити його цілком чимось іншим. І панове комісари забезпечать це так, щоб на потім митрополитська елекція відправлялася згідно давніх прав і лишалася вільною, не з примусу.
14. Про академії, про школи, коли панове комісари не зможуть справити інакше, опишуть і постановлять так, як описано в Гадяцьких пактах. Навіть те застережуть, щоб у тих академіях не були й не вчилися аріяни, лютри й кальвіни, оскільки військо просить про те в своїй супліці гаряче.
15. На духовні посади, тобто єпископію, архімандрію тощо, мають бути елекції згідно давніх прав та звичаїв, що існують і досі; отримуватимуть від його милості короля потвердні привілеї, а владиками хіба шляхта має бути обирана.
16. Щодо скриптів 13 до канцелярій панове комісари дозволять, щоб та умова, про яку просять (коли будуть які скрипти), була записана на потомні часи, зберігаючи постановлення прав, вольностей і свобод людям грецької релігії, які не в унії, духовним і світським, не касуючи, однак, минулих мандатів, що апробовані через постанову.
17. Панове комісари обіцятимуть іменем його королівської милості про дигнітарів 14 та земські уряди, що, як було здавна, так і тепер, його королівська милість уділятиме увагою і надасть вакантні начала й уряди добре вислуженим, також і з русі, особам грецької релігії, були б вони гідні й заслужені; та й тепер усі земські урядники з обивателів тамтешніх країв.
18. Щодо претензії, яку мають до пана Тетері 15, панове комісари відповідять, що та матерія не мала б труднити Запорозьке військо, бо коли що завинив поссонат 16, шляхтич повинен судитися. Через письмові відповіді, дані до запорозького гетьмана й до Хмельницького 17, вже було декларовано, щоб його покликали до генерального каптуру 18 в Короні Польській, і пан Тетеря хотів справитися і пильнував того у Варшаві, а коли того не вчинили, то самі собі винні. Від того його королівська милість і тепер дозволяє, щоб його позвали до королівського трибуналу, а інакше його королівська милість не може карати не поконаного правом, бо в тому було б порушення стану. Однак коли отримано буде декрет у трибуналі з доброї волі, його королівська милість не заборонить чинити над ним екзекуції.
19. Що ж стосується козацької супліки, щоб їх омежити в певних воєводствах, то щодо того панове комісари його королівської милості заживуть великої справності, похватності і старання, виводячи сильними причинами, що це буде шкідливо не лише для цілої Корони, але й самому Запорозькому війську, маючи на увазі, які від того могли б постати шкідливі загальному добру наслідки. Але оскільки те військо потребує такого виділу, щоб мати в своїх домах безпеку, то панове комісари намовлять і постановлять забезпеку, щоб реєстрові козаки, їхні вдови або діти були там і жили, де були й жили здавна ще перед тією війною. А в домах, хуторах і своїх осідлостях мають бути вільні, щоб їх не утискував жовнір, щоб не відправляв у них становиськ, попасів, ночівель; навіть підстарости та їхні намісники щоб не доправлялися щодо них жодної юрисдикції, статей, данин або роботизн і не витягали того з них, але щоб цілком, як вільні лицарські люди, вони належали або до самого запорозького гетьмана, або до свого старшого. Дбатимуть також, щоб козаки з дідичних, шляхетських добр, коли б які перенеслися до добр його королівської милості й Річі Посполитої [...] а, нарешті, коли б дійшло до великих утруднень, не мають розривати згоди, не касуючи грамоти, даної Браславському воєводству.
а У тексті пропуск.
20. Слушна річ, аби була зменшена лічба Запорозького війська. Радше нехай поставиться в числі, скільки буде намовлено; треба, щоб був щорічно писаний реєстр і його віддавати вельможним коронним гетьманам для того, щоб коронним жовнірам і Великому князівству Литовському було звісно, хто козак, а хто підданий. А запорозький гетьман і реєстрові козаки, як це давно бувало, щоб належали до вельможних коронних гетьманів.
21. І те слушно, щоб запорозький гетьман, якого має обирати саме ж військо, не був тільки три роки. Але надалі, оповістивши його королівську милість і вельможних коронних гетьманів, оберуть чотирьох кандидатів і мають послати для потвердження до його королівської милості, від якого відберуть через комісарів клейноди, тобто хоругву, булаву й бубни. А коли б перед закінченням трьох років хотіли б гетьмана змінити через якісь слушні причини, то щоб того не чинили, а спершу нехай оповістять його королівську милість і віднесуть його письмову відповідь.
22. Панове комісари мають загострити й опишуть те, щоб Запорозький гетьман без відома його королівської милості або ж вельможних коронних гетьманів не посилав до сторонніх панів жодних посилок, від них їх не приймав і не відправляв, або, коли б у наглому разі випало прийняти якесь прислання, то щоб без відома його королівської милості або вельможних коронних гетьманів не відправляв сторонніх послів.
23. Щоб резиденція запорозького гетьмана назавше була в Чигрині, але напереміну в Корсуні, в Каневі або також як бувало перед тим.
24. Перебувати шляхті у добрах власних має бути вільно, а запорозький гетьман повинен остерігати, щоб шляхта в своїх добрах мала всіляку безпеку.
25. Про прилучення до Чигрина монастиря, Білої Церкви до булави 19, також зведення залог — того не мають дозволяти панове комісари, давши сильні причини. І взагалі, оскільки Україна не може у жоден інший спосіб до решти бути в безпеці, бо вельми часті татарські наскоки або інші навали не можуть бути відлякані, то щоб фортеці були осаджені жовнірами. Дбатимуть і цілком урадять, щоб Корсунь і Канів мали залоги, через що зможуть швидше давати відсіч нападам. А оскільки про виведення залоги з Білої Церкви Запорозьке військо найбільше домагається тому, що жовніри наприкрюються людям, то панове комісари окреслять й уміцнять, щоб жовнір, який буде в замку, не утискував ні міщан, ні інших людей.
26. А що Запорозьке військо супроти давнього звичаю звикло, і це тільки тепер, висилати послів до його королівської милості великою купою в кількадесят осіб, через що, простуючи, звикли ті посли наприкрюватися по дорогах, ночівлях, попасах людям і часом чинять вони шкоду, то хай панове комісари так уладнають, щоб висилали вони своїх посланців до його королівської милості не в такім великім числі.
27. Про задніпрські полки — свіжоописаний на теперішньому сеймі пункт — декларуватимуть так: хай гетьман запорозький і ціле військо постерігають, щоб нічого не діялося супроти трактату з його милістю московським царем, оскільки на тринадцять років або до постановлення вічного миру перед тими літами Задніпря повинно лишатися в утриманні його милості царя.
28. Якщо прийшло б колись до того, щоб війська його королівської милості й Річі Посполитої, згідно постановлених перед кількома літами пактів, мали злучитися з військами його милості московського царя, то пани комісари вчасно намовлять і опишуть з послами Запорозького війська спосіб, як би могли наші війська або війська його милості царя переходити без утяження й уприкрення Україні, щоб, непорядно входячи, не дали якоїсь оказії тамтешнім обивателям і військовим особам до скарг і замішання.
29. А що Запорозьке військо в своїх супліках, поданих на сеймі елекції і коронації його королівській милості й Річі Посполитій, вимагає, щоб Гадяцькі пакти були приведені до чинності, то панове комісари доведуть певними причинами, що того бути не може, вказуючи на те, що під час війни зі шведами козакам було дозволено так багато тільки тому, щоб були вони вірні його королівській милості й Річі Посполитій. А вони відразу, мало не в півроку, їх порушили, удалися до Москви і знову піднесли, повставши з московськими військами, руки на пана і свою вітчизну. Потім удруге, коли чинилося постановлення під Чудновом, вони самохітно відцуралися тих пактів, не потребували Руського князівства і домагалися на сеймі 1661 року, щоб те Чуднівське постановлення було потверджене публічним правом. А потім і супроти тієї Чуднівської згоди вчинили переступ, а в Підгаєцьких пактах про те не було жодної згадки. А що більше, нащо придалося все це цілому війську, коли в тих Гадяцьких пактах призначені гонори, ваканси, добра тільки приватним особам і тільки ті матимуть зиск, а не ціле військо; начебто у війську одні були ліпші, а інші поганші? Тому те чинення не тільки важке, але й не потрібне з багатьох причин, тим більше, що Задніпря відійшло дочасно в посесію його милості московського царя, як висловлено в пактах. І коли б, згідно своєї установи, мав лишатися Гадяцький трактат, це мусило б значно порушити ті пакти, що неможливо. А чи ж то не ліпше і не пожиточніше буде Запорозькому війську, коли вони нині знову в користь усього війська для підпертя своїх вольностей, прав і свобод постановлять вічний мир з комісарами його королівської величності та Річі Посполитої, що потім буде потверджено публічним правом на сеймі? Всеконечно панове комісари наляжуть на те, щоб не було потвердження тої Підгаєцької трансакції 20.
30. Нарешті, його королівська милість і Річ Посполита хоча й подає панам комісарам у вищеописаних пактах конечну й достатню інформацію (про що також зобов’язуються честю, вірністю, сумлінням), однак хай міцно стоять щодо пункту про релігію, зважаючи загалом на цілість святої римської віри і церковних добр, що є в унії, як і щодо пункту про омеження або виділення для козаків воєводств, також і в усіх інших пунктах, і, маючи перед очима честь його милості короля і цілість Річі Посполитої, щирою горливістю до добра щоб перестерігали те в усякі інші найкращі способи і на ту їхню напірну супліку не зізволяли, але заспокоювали всілякими зручними засобами. Однак дбатимуть, щоб трактату цього не розривати; можна буде подати інші способи замирення, доклавши, де можна, і його милість короля для миру і з’єднання так дуже роз’єднаних сердець. Для віддалення ж тої бурі 21, на яку заноситься через їхні замисли і змови, задовольнити обидва боки, як диктуватиме їм цнота, віра, любов до святої католицької віри й вітчизни. Його королівська милість і ціла Річ Посполита покладаються на справність, похватність і побожність панів комісарів і сподіваються, що вони остережуть вірних Божих слуг, що мають єдність із римським костелом, і постановлять та затвердять посідання чи відступлення Запорозького війська з пожитком не тільки для них самих, але й для цілої Річі Посполитої.
31. Безпеку панам комісарам має бути обмірковано через їхніх милостей панів гетьманів.
Місце коронної печатки під тією інструкцією.
ПРИМІТКИ
Оригінал «Інструкції» написано польською мовою, пересипаною латиною. С. Величко переклав її на книжну українську мову. Подаємо в перекладі за виданням: Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII в. — К., 1851. — Т. II. — С. 240-251.
1 Пам’ятка є відповіддю на козацькі вимоги в «Інформації» на сейм у Варшаві, що почався 5 березня 1670 року. Її привезли посли П. Дорошенка С. Білоцерківець та П. Смордовський. «Інформація» в науковій літературі не друкувалася.
2 Прізвища не проставлено.
3 Яна Собеського.
4 Польним гетьманом був Я. Вишневецький.
5 Ага — старший над яничарами.
6 Пункт найбільших незгод, що виключав можливість порозуміння. Шляхта бажала повернутися на свої добра, які вже були в козацькому посіданні.
7 Донація — даровизна, дарчий запис.
8 У 1669 році помер папа Климент IX, а в 1670 році обрано папою Климента X.
9 За Гадяцькими пактами унія скасовувалася.
10 Суд у Польщі був становий: шляхта судилася за одним правом, міщани — за іншим, посполиті — ще за іншим. Козаки вимагали єдиної козацької юрисдикції.
11 Роботизна — так називалась у Польщі панщина.
12 Антоній Винницький був єпископом перемишлянським. На початку 1663 року митрополитом обрано Й. Нелюбовича-Тукальського. Деякі єпископи (Галичини й Волині) не визнали Тукальського митрополитом і 19 листопада у Корсуні обрали митрополитом А. Винницького, якого король затвердив 24 листопада 1663 р., але 4 березня наступного року визнав митрополитом Й. Тукальського. Згодом Й. Тукальського заарештовано, а коли в 1665 р. звільнено, польський уряд заборонив йому писатися митрополитом, яким визнавався А. Винницький. Тільки 1668 р. константинопольський патріарх Методій затвердив митрополитом Й. Тукальського. Змагання тяглося й далі, навіть після смерті Й. Тукальського.
13 Скрипти — писання, тексти, документи, листи.
14 Дигнітарями називали воєноначальників, високих достойників, урядовців.
15 П. Тетеря, після того як був розгромлений полковником Дроздом, захопив скарби, клейноди, козацькі гармати та амуніцію і втік до Польщі. Крім того, П. Дорошенко вимагав привілеїв, які захопив П. Тетеря, сплати тисячі червінців, що їх Тетеря забрав після смерті Д. Балабана. П. Дорошенко писав, що П. Тетеря забрав «усі права, привілеї церковні й на вольності Запорозькому війську від кількасот літ, і давніші від королів їхньої милості наших, і від теперішнього короля його милості надані». 19 травня 1669 р. польський посол передав П. Дорошенку булаву, прапор, литаври й привілеї. Але повернуто не все добро й не всі документи. У 1670 р. П. Дорошенко знову поновлює вимоги прислати привілеї, скарби, знаки, хоругви, бунчуки, гармати, намети та інші клейноди, також комісарські трансакції. Говорили про те й на переговорах ув Острозі. Але поляки проти цього вже поставали, король навіть бачив у цих вимогах намагання розірвати переговори. Вимагав це ж таки П. Дорошенко і в 1671 р., але марно.
16 Поссонат — правосильна особа в юриспруденції.
17 Юрія Хмельницького.
18 Каптур, каптурні суди — це суди, які встановлювалися на час безкоролів’я.
19 У козацьких вимогах стояв пункт про прилучення Трахтемирова й тамтешнього монастиря із усіма належними селами та землями до гетьмана й Запорозького війська, тобто до Чигирина. Це саме стосувалося й Білої Церкви, де тоді стояв польський гарнізон.
20 Мабуть, описка. Треба — Гадяцької трансакції. Про пряме відновлення Гадяцьких актів у пунктах П. Дорошенка не стояло, але всі його статті складено на основі саме Гадяцького пакту.
21 Йдеться про зв’язок П. Дорошенка із Турецькою Портою.
