Попередня       Головна       Наступна

ЛИСТ ГЕТЬМАНА ПЕТРА ДОРОШЕНКА ДО ЗАПОРОЖЦІВ

від 21 березня 1676 року

Милостивий пане Сірку,

Отамане кошовий низового Запорозького війська з усією отаманією і з усім старшим та меншим товариством, мої вельми ласкаві милостиві панове й милії браття!

Я звідомлений з того боку Дніпра від добрих друзів і моїх приятелів, що після смерті пресвітлого царя й московського самодержця Олексія Михайловича гетьман Самойлович, заздрячи малому й вельми куцому моєму добру й добру ваших братів, що лишаються на цьому боці Дніпра під моїм рейментом, почав обмовляти мене перед новим царем, пресвітлим Феодором Олексійовичем, несправедливо змисливши те (до чого я геть не причетний), що начебто за моїм наущенням вторгаються в його тогобічний реймент кримські і білогородські орди, чинять шкоди й розорення. А при тих доносах і уданнях допрошується він дозволу йти на мене під Чигрин війною на літо, що оце надходить, а мене або вбити, або зігнати з гетьманства й вигнати геть з вітчизняних українських кордонів й титулуватися самому одним гетьманом обох боків Дніпра. З цієї Самойловичевої обмови доводиться мені вимовлятися не перед ким іншим, тільки перед всевидячим Богом, Творцем моїм, та перед вашими милостями, добрими молодцями й братією моєю. Тож кажу тут те, що коли б то за моїм наущенням вороги святого хреста татари набігали в тогобічну Україну й шкодили, то хай скінчиться безчесно тут, у Чигрині, моє життя, а слава моя хай вселиться в земний порох. А коли б прийшло на слушне розізнання, то не лише сам гетьман-попович не доказав би мені того, з чим удається він до свого монарха, але хай би і всіх зібрав у допомогу зі свого рейменту попенків, був би від одного мене посоромлений і викритий у неправді. Очевидно, знамірився Самойлович зберегти цілість свого рейменту від татарських находів цілковитим розоренням решток цьогобічної України, вашої вічизни, — о, неоглядне й нетверезе міркування! Де такий є господар, щоб, обламавши пліт своєї кошари, був певен, що його овечки лишаться цілі? Ото новий Сарданапал ¹, що любить гетьманувати, а вилізти з делікатних перин, як щур, і взятися за зброю для оборони вітчизни від кримських вовків не хоче. Чи ж такі були з давніх часів аж дотепер на цьому боці Дніпра гетьмани й вожді ваші, Запорозького війська? Чи бажали вони занепаду й розорення тогобічній Україні, як тепер бажає цьогобічний гетьман Самойлович? Не лише не бажали, але по-справжньому, власними грудьми, мужніми серцями й своєю кров’ю захищали й боронили її від усіх ворогів. Очевидне є отож те вашим милостям, милостивим панам, що через заколотників і амбіціантів тогобічних, почавши від полтавського Пушкаря й переяславського Сомка, аж до теперішнього гетьмана Самойловича, ваша вітчизна, Мала Росія, розорилася по обидва боки Дніпра і зовсім збідніла на військових людей через численні почварні змагання. Нині ж Самойлович, ідучи шляхом колишніх тогобічних владолюбців, замислив відновити і здійснити такі ж чвари й кровопролиття між вашою братією (начебто на мене одного, а під тим приводом на всю цьогобічну Україну, якої вже й мало є). Коли ж прийде під Чигрин, без заколоту мене в ньому не візьме, а коли дійде й до того, що вижене мене з Чигрина й піду я туди, куди понесе мене на той час моя фортуна (згідно вашого військового пророцтва, покладеного передоцім у вашому листі), то знайте, ваші милості, милостиве панство, що Чигрин, столиця славних старовічних і бойових вождів та гетьманів ваших, та й інші цьогобічні ваші міста будуть через ворогів зруйновані і зрівняні з землею. Від цього Сарданапал Самойлович їх не вборонить, оскільки до їхнього захисту не зможе добрати способу, хіба що так допоможе й захистить, як захистив був від турків Ладижин, випхнувши самого Мурашка, який не врятував Ладижин, а роздратував турчина на свою й ладижинську кончину. А сам він, Самойлович, з усіма військами швидко перекинувся за Дніпро і дивився через нього, як тхір з нори, на занепад ладижинський, уманський та інших міст і тамтешніх повітів; мені ж за них супроти турчина вступатися чи просити турчина не годилося, оскільки вони від мене відкинулися, а поставили собі гетьманом Ханенка і трималися лядського боку, сподіваючись на їхню хитру і зрадливу оборону, і просили про неї Самойловича, не мене, а турчина багато разів дрочили в різних місцях; отож і одержали вони допомогу від поляків та Самойловича, нехай не подивують! А коли б польських оман не слухали і, не встановлюючи собі в Умані гетьмана Ханенка, трималися старовічного чигринського рейменту, то не тільки б лишалися навіки при непошкодженій своїй православній вірі (яку ляхи завше ненавидять) згідно з моїм трактатом, учиненим з Оттоманськрю Портою, але й волосина з їхньої голови не спала б від турчина. І взагалі під час нинішнього занепаду і всеконечного лядського безсилля ми могли б при всесильній Божій помочі звільнити від них, поляків, подільські, волинські, поліські й литовські міста й землі наші руські, раніше православні, а тепер ґвалтовно обернені на унію, тобто вчинити те, що виказував добре пам’ятний намір і мого попередника Богдана Хмельницького, і повернути їм бажану їхню старовічну свободу й ризу святого православ’я. А оскільки того вони, уманці з Ханенком та іншими містами, напівуніати, натхнені лядським духом, не захотіли, то хай те зависне на їхньому сумлінні. Не через мене тож приходить згуба й запустіння цьогобічної України, але через владолюбців тогобічних гетьманів і з незгоди; за їхнім проводом приведено до того братів наших, городове військо, що через російського й польського монархів Україна стала розділена надвоє й натроє, як показують Андрусівські пакти, відіслані перед цим від мене до ваших милостей милостивого панства і добре відома вашим милостям милостивому панству Острозька комісія. Отож, коли хочете, звольте, ваші милості милостиве панство, писати від себе гетьманові Самойловичу, радячи йому повагою свого військового імені погамуватись у своєму неслушному і шкідливому для душі передзавзятті, і хай, задовольняючись своїм даним від Бога талантом, не бажає бачити чварного кровопролиття ваших братів, розорення Чигрина й моєї погибелі. А коли того запобігти не можна, то я цим своїм листом, можливо, останнім уже, благословляючи з сердечним жалем вашу милість милостиве панство, віддаю себе в нагляд від усіляких обмов всемогутній божественній силі. Так само зичу сердечно вашим милостям милостивому панству і милим братам заживати від того ж Господа Бога при доброму здоров’ї бажаного захистку від усіляких ворожих замислів і щасливого в усьому на довгі літа життя-буття.

З Чигрина, 21 березня 1676 року

Вашим милостям милостивому панству і милим братам всього добра щиро зичить брат і слуга Петро Дорошенко, гетьман український і всього Запорозького війська

ПРИМІТКИ

Перекладено з книжної української мови за виданням: Величко С. Летопись событий в Юго-Западной Росии в XVII ст. — T. II. — K., 1851. — С. 390-394.

 ¹ Сарданапал — останній ассирійський цар, відзначався любов’ю до розкошів, зачинявся у палаці, віддаючись задоволенням і не цікавлячись, що робиться поза стінами.

Попередня       Головна       Наступна