Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ІВАН САМОЙЛОВИЧ

ІНСТРУКЦІЯ, ДАНА ГЕТЬМАНОМ САМОЙЛОВИЧЕМ ВІЙСЬКОВОМУ ПИСАРЮ САВІ ПРОКОПОВИЧУ 1, ПОСЛАНОМУ В МОСКВУ ІЗ ДЕПУТАТАМИ ВІД СОБОРУ В КИЄВІ ДЛЯ ВИБРАННЯ МИТРОПОЛИТА

від 20 липня 1685 року



Наказ од нас, гетьмана, старшини, і всього війська Запорозького, і народу малоросійського, нашому посланому, пану Саві Прокоповичу, генеральному військовому писарю, до превисокого монаршого престола, їхній царській пресвітлій величності, разом із посланими від духовного чину особами, відпущеному із Батурина.


Дано липня, в 20 день, 1685 року


Великим государям царям і великим князям Іоанну Олексійовичу та Петру Олексійовичу, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержцям і численних держав та земель східних, і західних, і північних отчичам, дідичам, і наслідникам, і государям, і володарям, їхній царській пресвітлій величності, та їхній сестрі, добровірній царівні і великій княжні Софії Олексіївні, найнижче і всепокірне поклоніння, а вам, превельможному їхньому царської пресвітлої величності синкліту, бажане привітання від нас, гетьмана, і від старшини, і від Запорозького війська, подавши, посланець має запропонувати:

Спочатку наш посланий має із посланими, відпущеними від духовного чину, оголосити статті від чину духовного притчу Київської митрополії, подані до вибору, за якими про вольності та права свої той духовний чин домагається милостивого і премилостивого догляду великих государів царів і великих князів Іоанна Олексійовича, Петра Олексійовича, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержців, їхньої царської пресвітлої величності, та сестри їхньої, великої государині, добровірної царівни і великої княжни Софії Олексіївни, і благословення святійшого і всеблаженного отця кир Іоакима, патріарха царського міста Москви і всієї Росії.

А ті статті є такі:




1-ша

Чин духовний причту Київської митрополії покірно дякує, що великий государ, їхня царська величність, та сестра їхня, велика государиня, добровірна царівна і велика княжна Софія Олексіївна, і

святійший та всеблаженний кир Іоаким, патріарх царського великого міста Москви і всієї Росії, зволили покласти в себе, щоб першопочаткова Київська митрополія була перша поміж російських митрополій, за що покірно і всепокірно б’ємо чолом.




2-га

Той-таки чин духовний і причт Київської митрополії, всі влади і всі особи, що є під владою, просять покірно пресвітлих монархів, їхню царську пресвітлу величність, оскільки таке їм, великим государям, догідно, а чинові духовному пристойно, щоб Київська митрополія була під благословенням святійшого московського і всієї Росії патріарха, то щоб вони, великі государі, зволили учинити своє милостиве, невідкладне, швидкою своєю нарошною до Царгорода посилкою, щоб святійший царгородський патріарх відступив із-під своєї влади ту Київську митрополію святійшому московському патріарху, від чого без усякого сумніву і митрополит, і весь його причт, духовний чин, йому, святійшому московському і всієї Росії архіпастирю, віддаватимуть своє повинування.




3-тя

Той-таки чин духовний причту Київської митрополії, всі загалом влади і ті, що є під владою, з огляду на те, щоб через віддалення Київської митрополії від святійшого цареградського патріарха православної віри святі греко-руські сповідники, які є в Польській державі, не відпали від свого синівства церкви східної матері, яких перебуває немало в єпископіях, архімандріях, ігуменствах, братствах і осібно серед шляхти, просить покірно милостивого, премудрого і доглядного монаршого, їхньої царської пресвітлої величності, доброзволення, повеління і піклування, щоб для утримання тих ревнильників святої віри київський митрополит при віддаванні свого послушання святійшому патріарху московському і всієї Росії міг називатися екзархом святійшого константинопольського престолу.




4-та

Коли митрополія Київська, за волею пресвітлих монархів, їхньої царської пресвітлої величності, за зволенням святійшого вселенського патріарха, буде під благословенням і під послушанням святійшого патріарха московського, просить той-таки чин духовний, усі загалом в началі і які є під началом, причт Київської митрополії, щоб милостивим їхньої царської величності заступництвом та повелінням суди київського митрополита у його єпархії були міцні і щоб од тих судів ніхто в царське місто Москву не бігав із чолобитними і щоб у ті суди святійший патріарх уступатися не зволив, як це покладено у Переяславських статтях, утримуючи ту першопочаткову митрополію в такому пробутті, в якому вона перебувала і під святійшим уселенським патріархом, приймаючи благословення в усьому собі сповна: як у збереженні митрополичої честі, так і у справленні духовного чину і церковного начала. У цьому надійні на милосердну монаршу, їхньої царської пресвітлої величності, та сестри їхньої, государині, добровірної царівни і великої княжни Софії Олексіївни, милість, що як Запорозьке військо і народ малоросійський перебувають при збереженні їхніх прав та вольностей, так і вони, чин церковний, у своєму вічному починанні перебуватимуть під високодержавною, їхньої царської пресвітлої величності, рукою із виборами і в наступні часи вибранням митрополита.




5-та

Єпископії, архімандрії, ігуменства, братства, монастирі та церкви, які віддавна належали до послушання київського митрополита, ті щоб і тепер належали до послушання до нинішнього новообраного його милості отця митрополита 2 і до тих, котрі після нього будуть митрополитами, весь чин митрополії Київської покірно про те просить милостивого міцного утвердження від їхньої царської пресвітлої величності і сестри їхньої, великої государині, добровірної царівни, і у святійшого патріарха.




6-та

Просить тут-таки духовний чин причту Київської митрополії, щоб села, які є недалеко від Києва на київському боці Дніпра, старі митрополичі маєтності, які позаїжджав Шумлянський 3, луцький єпископ, за милостивим монаршим піклуванням в область преосвященному милостивому отцю митрополиту були повернені, від чого його милості могло бути прохарчування, а на перший час просять йому милостивого монаршого догляду.

Говоритиме вищеназваний посланий, що, ті духовного чину статті доносячи, ми, гетьман, із військом Запорозьким і з усім народом малоросійським, дякуємо щиро, що ту Київську митрополію вони, великі государі, кладуть першою поміж російськими митрополіями, і просять також покірно великих государів наших, їхньої царської пресвітлої величності, і сестру їхню, велику государиню, добровірну царівну, щоб вони, пресвітлі монархи, за милосердною своєю милістю, зволили послати швидко свою грамоту до царгородського патріарха, аби він про те знав, що вони, великі государі, зволять бути Київській митрополії під благословенством та послушанням святійшого патріарха московського і щоб на те дав він, святійший царгородський патріарх, на письмі своє зізволення. А які нам, гетьману, листи із собору обирального 4 писано, то їх тут-таки наш посланий має показати в Посольському приказі, із яких явно буде вам, великим государям, що всі духовні особи причту Київської митрополії міцно в нас, гетьмана, просять, щоб ми із військом і з народом за них унесли чолобиття до пресвятого монаршого престола.

І те не від виборної слушності зібрання духовного чину поклалось у третій своїй статті: щоб київський митрополит, хоча й перебуватиме під послушанням святійшого патріарха [московського], називався екзархом константинопольського престолу, оскільки дуже це потрібно, щоб у Польській державі люди греко-руського благочестя не тільки від тієї митрополії, але і від своєї також святої віри ревності не відпали. Адже папіжники, почувши, що Київська митрополія буде під послушанням святійшого московського патріарха, чинитимуть наругу ревнильникам благочестя, які там перебувають, в докуку — чого не бувало, а тепер збудеться, — або їх більше понуджуватимуть до унії із західним костелом 5, або їх приведуть до того, що виберуть собі осібного митрополита і назвуть його київським і про постановчу грамоту до Царгорода пошлють. А греко-руського благочестя сповідники у Польській державі є не тільки в тій Польській Короні, тобто в Червоній Русі: біля Львова, Перемишля, Галича, Люблина, також на Волині, на Підляшші та в Поліссі, але і у Великому князівстві Литовському: у Слуцьку, в Могилеві та в інших не тільки численних, але всіх купно містах, вельми багато їх перебуває, є міста, що лежать біля Балтійського моря — і там їх знайти можна, які всі належать до Київської митрополії. І не тільки від ближніх міст польських чи від Слуцька і від Вільни, але й від міст до рубежу Ліфляндського близьких доходили ревнителі благочестя до київського митрополита постановлятись у ієрейський чин, та й архієреї всіх тамтешніх єпархій постановлювалися у того-таки митрополита. А коли й тепер київський митрополит називатиметься екзархом константинопольського апостольського престолу, то всі ті неодмінно митрополита слухатимуться і не відпадуть од церкви.

І так посланий зголосити має, що ми, гетьман, із військом та народом малоросійським, просимо всемилосердної милості їхньої царської пресвітлої величності і сестри їхньої, великої государині, щоб премилостивим і премудророзсудним піклуванням їхнім монаршим, тією ж до царгородського патріарха посилкою, те екзаршество при митрополиті для них, ревнильників благочестя, було утримане. А коли б того екзаршества митрополиту під послушанням святійшого московського патріарха не може виявитися, то їх-таки, пресвітлих монархів і святійшого отця кир Іоакима, патріарха московського і всієї Росії, просимо милостивого розгляду [як чинити], щоб тих у Польській державі ревнильників благочестя і непорушність їхньої віри зберегти, чи як запобігти вищемовленим труднощам, щоб там не учинили осібного митрополита.

У статті четвертій особи духовного чину на обиральному соборі поклали своє прохання, щоб як військо Запорозьке і народ малоросійський, за премилосердною милістю пресвітлих монархів наших російських, були збережені при своїх правах та вольностях, так щоб і духовний чин Київської митрополії був збережений при своїх правах та вольностях, як під святійшим вселенським патріархом та митрополія була, де тільки благословення київські митрополити приймали від святійшого патріарха, а суди всілякі духовні самі судили і прав своїх уживали за тутешнім звичаєм, а патріарх у ті суди не вступався і митрополичих порядків не руйнував і не гудив. Відтак і ми, гетьман, із Запорозьким військом і з малоросійським народом, покірно просимо великих наших государів, їхню царську пресвітлу величність, і сестру їхню, велику государиню, добровірну царівну, щоб вони, премилосердні монархи, ті права духовні зволили утвердити своєю монаршою грамотою, щоб і під святійшим патріархом московським і всієї Росії вони були збережені непорушно і щоб скарг на митрополита про суди його митрополії до святійшого патріарха не приносили, і митра із хрестом, ношення хреста в своїй митрополії в усяких походах, друкування книг на Божу хвалу і на оборону святої віри 6, учення дітей грецькою та латинською мовою щоб безборонно було збережене, а елекція повна на вибрання митрополита щоб була й надалі у всі роди неодмінно дотримана при інших усіх тієї митрополії звичаях, про що посланий наш покірно має домагатися.

А оскільки пристойна потреба і того вимагає, що особи духовного чину в п’ятій статті доклали: щоб єпископії, архімандрії, ігуменства, монастирі й церкви, які здавна належали до послушання київського митрополита, неодмінно були й тепер, і на потім у тому-таки митрополичому послушанні, через те наш посланий має оголосити, і ми, гетьман, із Запорозьким військом і з усім народом малоросійським, покірно про те просимо їхню царську пресвітлу величність, а маєтності катедральної митрополії Київської вручаємо превисокому і премудрому монаршому розгляду і милосердному догляду.

Той-таки наш посланий має говорити, що князь, його милість, преосвященний луцький єпископ, отець Гедеон Святополк-Четвертинський, новообраний київський митрополит, має скорботу у своєму сумлінні щодо своєї присяги, яку учинив святійшому константинопольському престолу, щоб не відступати від нього, при своєму виведенні на луцьке єпископство, через те жадає від нас, гетьмана, щоб ми домоглися від пресвітлого монаршого престолу, щоб вони, пресвітлі монархи, приклали своє милостиве піклування, аби та присяга від святійшого царгородського патріарха була розрішена. І ми, гетьман, із військом Запорозьким і з усім народом, покірно просимо великих і премилосердних государів наших, щоб через ту вищезгадану посилку до Царгорода було їхнє, великих государів, до того вселенського патріарха заступництво, аби йому, нововибраному митрополиту, могло статися розрішення на ту присягу.

При тих малоросійської церкви духовних справах має вищеназваний посланий військові діла, про які повинен доносити від нас словесно їхній царській пресвітлій величності, якого щоб вислухали й дали місце проханню нашому, і його, присланого нашого, із посланими духовними, без затримки до нас відпустити, просимо покірно щодо того премилосердної монаршої милості.


Іван Самуйлович, гетьман війська їхньої царської пресвітлої величності Запорозького.



І супроти четвертої статті у справі із приказу Малої Росії виписано:

У постановлених Переяславських статтях, які учинено при обранні гетьмана Богдана Хмельницького 160 року а, а в 163 [році] б при обранні підтверджено Юраськові, написано, у 8 статті, щоб царська величність ударував: прав, поданих від віків од князів та королів як духовним, так і мирським людям, ні в чому не порушувати не звелів. Царська величність ударував: як права духовні, так і мирські ні в чому порушені не будуть, а митрополиту київському, також і іншим духовним Малої Росії бути під благословенством патріарха московського, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії, а в права духовні святійший патріарх вступати не буде. В 14-й статті написано: про митрополита київського посланим дано усного наказа, і послані били чолом, щоб царська величність ударував, велів дати на його маєтності свою царську жалувану грамоту. І царська величність ударував митрополита, повелів дати свою государську жалувану грамоту.

Підпис до указу на оригіналі: 195 [1685] року, серпня, в 25 день, великим государям і сестрі їхній, великій государині, добровірній царівні, відомо і боярам усім прочитано в їхнім государськім поході, в селі Коломенському, в кімнаті. І великі государі та сестра їхня, велика государиня, указали: порадитися щодо цього діла й оголосити ці листи великому пану, святійшому Іоакиму, патріарху московському і всієї Росії, і гетьманському присланому, генеральному військовому писарю Саві Прокопову, і від духовного причту Київської митрополії усім владам і тим усім, котрі є під владою, а присланим духовним особам: Київського Видубецького монастиря ігумену Теодосію Углицькому 7 та ігумену Переяславського монастиря Героніму Дубині бути у його архіпастирського благословення і на розмові.


Помітка думного дяка Омельяна Українцова



 а Помилка: це 1652 року, а треба 1654, тобто 162 року.

 б Помилка: це 1655 року, а треба 1659, тобто 167 року.












ПРИМІТКИ


Документ зберігся в російському відписі, подаємо в перекладі з російської мови за виданням: Архив Юго-Западной России. — Ч. І. — Т. V. — К., 1873. — С. 71-80.


 1 Прокопович Сава — був спершу воронізьким сотником; за І. Самойловича — генеральний писар; за І. Мазепи — генеральний суддя.

 2 Тобто Гедеона Святополк-Четвертинського.

 3 Атанасій Шумлянський, брат Йосипа, львівського єпископа; останній іменував себе адміністратором та блюстителем Київської митрополії, також києво-печерським архімандритом, хотів стати галицьким митрополитом. На цій основі в нього й були незгоди з київською духовною владою. Й. Шумлянський посилав своїх людей аж під Київ, щоб захопити митрополичі маєтності; це ж чинив і його брат. Гедеон характеризував Атанасія як «людину нездатну не тільки до єпископського уряду, але принаймні і до священичого». До А. Шумлянського новий митрополит мав негацію ще й через те, що той замістив його на луцькій катедрі, з якої Гедеона було фактично прогнано.

 4 При виборі митрополита в 1684 році; перед цим митрополича катедра після смерті Й. Нелюбовича-Тукальського (в 1675 році) довгий час вдовувала.

 5 Так воно, зрештою, й сталося за ініціативою короля Яна Собеського. Нова унія була реакцією на неправне приєднання Київської митрополії до російського патріаршого престолу.

 6 В книгодрукування російські патріархи почали втручатися найперше, згодом цілком його знищивши за царським указом від 1720 року; втручалися і в інші справи.

 7 Углицький Теодосій (30-ті рр. XVII ст. — 1696) — згодом, з 1692 року, став після Л. Барановича чернігівським архієпископом.














Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.