Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
Київ, 1705 року
[ПОРАДИ ПРАВИТЕЛЮ]
Природа добродійна плід такий з’являє,
Що у злостивім серці він не проростає.
Є добрості ознака: громом з уст не бити,
І добрість зможе всякі злості сокрушити.
Найбільше ж те звитяжство варто шанувати,
Коли добром закляті злості воювати.
* * *
В віках у царстві людськім той, власне, панує,
Хто мудро сам собою і серцем керує.
Не штука — карту світу в ланцюг закувати,
А спробуй свого серця повіддя тримати.
Бо серце — то не хлопець а, тут не наказати,
Умій же над собою і серцем владати.
а Хлопець — тут: слуга.
* * *
Блискать зором страшливим, наче блискавками,
Преразливими дихать уст своїх громами —
Хто так чинить у світі, має кров Нерона.
Та на скронях у тебе Доброти корона,
А тому ти із плем’я добротворця Феба,
Над добро у людині більшого не треба.
ОБРАЗ
Живе світ у руїні. Гинучи, вікує.
Хвилює, хоч застиглий: згуба скрізь чатує.
Упавши, підніметься. Вставши, упадає.
Мужніє у гіганти, сил своїх не знає.
Хоч плине, а нерушний, у твердім зм’якшілий,
Він боягуз, хоч смілий, в боязні він смілий.
Хоч крутиться млиночком, стать Кавказом прагне,
Хоч тісний, а простори він далеко тягне.
Втяжив його достаток, а влегшив нестаток —
Це, власне, як пологи звагітнілих маток.
Все в змінних фарбах світу з’єднано чудовно,
На нетривалім грунті міцно уґрунтовано.
Летить вогнистим колом в вічнім згуби морі,
Які на схід та захід йому вийдуть зорі?
Ніхто у ньому статку твердо не знаходить —
Осіннього лиш часу символом виходить.
Коли б тривав статечно, піраміди сталі,
Що в небо головою вперлися зухвалі,
І мур Семіраміди 1 — чудо світу всього —
Стояли б перед штурмом Бога вітру злого.
І Картаген у попіл також не упав би,
Родоський колос міцно досі ще стояв би
І не поруйнувався б. Таж богів немало,
Хоча були безсмертні, також повпадало.
Чи ж людська ненадійність вічне щось збудує,
Що зуб часу, вкусивши, швидко не зруйнує?
Час знищує всі речі молотом важезно,
Чого не доторкнеться, те відразу щезне,
Впаде у вічну прірву. І твої упали,
Нероне, гарнізони — все це поскрушали
Творці руїн. Сціронські скелі 2, хоч нерушні,
Зійдуть на битий камінь, бо віки сокрушні
У них потужно вдарять. А Пергаму, Трою
Згадай, де за Гелену греки в лютім бою
Змагались десять років — все те покотилось
У забуття навіки, порохом покрилось.
Тебе, Тарпейська міцно складена дорого 3,
Часу водою змило із лиця земного.
Стояв Юпітер-статор 4, громовержець строгий,
Однак, камінно-пухлі поламавши ноги,
З гори погримотів він каменем, котистий,
До тих горгон 5 облудних, в Флегетон огнистий 6,
Що в злій жазі клекоче. Бастіони думні
Царів, амфітеатри дивні, гарні, шумні
З виставами своїми теж зійшли зі світа,
Бо силою та розкіш теж була побита.
Так, гріб — це гріб! Ефеська славная божниця
Діанина 7 вже стала бридкості скарбниця.
Маріїні цимбали 8 лиш не замовкають,
Лихі їх аквілони а, певне, не здолають.
Тож фурій Гіппотада 9 стережучись пильно,
Від знищення земного відійшли надійно.
а Аквілони — північні вітри.
На всій землі такої сили не назвати,
Щоб вічності могла би стало дорівняти.
У тисячах що років твориться і кріпне,
Зникає у миг ока. Ну, а що заквітне
В перловім неба полі — вічністю красує,
Ніколи Бог отого в часі не скасує.
Що на землі назвемо: вічне і незгасне —
Коротше від хвилини, бо воно дочасне.
Хоча би з діаманту світ оцей відлили,
Одміни і на нього, певно б, наступили.
Навіщо ж людська думка з попелу будує,
Якісь ігриська ладить, робить щось, руйнує?
Це вивишеним знаком Божим не позначиш,
Крізь дах-бо хмари й небо також не побачиш.
Що в гордій думці людській надто вже пишніє,
Привалене своїм же тягарем, трухніє.
Той діл, що звем Атлантом 10, пишно вивишаєм —
Це ж твань, хоч Родопейським верхом 11 називаєм.
Звемо багно — Балкани горньо-кам’янисті,
Із бубнами своїми чи ж пізнаєм вічність?
Прийде час, світ сховає навіки руїна —
Міста, фортеці, замки й церкви — все загине!
ПРИМІТКИ
Перекладено з польської мови за виданням: Bogaty wirydarz. — Київ, 1705.
1 Семіраміда — напівміфічна цариця Ассірії, дружина царя Ніна, яка прикрасила Вавилон грандіозними будовами й садами.
2 Сціронські скелі — гори в Греції між Магарою та Аттікою.
3 Тарпейська дорога — дорога на Капітолійському горбі, що вела до скелі, звідки скидали приречених на смерть.
4 Юпітер-статор — верховний Бог римлян в образі того, хто зупиняє відступаючих.
5 Горгони — три страховиша в жіночій подобі, що перетворювали живих істот у каміння.
6 Флегетон — вогненна ріка в підземному царстві.
7 Діанина божниця — храм богині місяця та полювання в Ефесі (Греція).
8 Маріїні цимбали — вчення Ісуса Христа.
9 Фурії Гіппотада — богині помсти північного вітру.
10 Діл Атланта — тобто земля.
11 Родопейський верх — гори на сході Балканського півострова; їх звали ще «духовними горами» через велику кількість монастирів.