Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ІВАН ОРНОВСЬКИЙ

ІЗ КНИГИ «БАГАТИЙ САД»

Київ, 1705 року




[ПОРАДИ ПРАВИТЕЛЮ]


Природа добродійна плід такий з’являє,

Що у злостивім серці він не проростає.

Є добрості ознака: громом з уст не бити,

І добрість зможе всякі злості сокрушити.

Найбільше ж те звитяжство варто шанувати,

Коли добром закляті злості воювати.




* * *


В віках у царстві людськім той, власне, панує,

Хто мудро сам собою і серцем керує.

Не штука — карту світу в ланцюг закувати,

А спробуй свого серця повіддя тримати.

Бо серце — то не хлопець а, тут не наказати,

Умій же над собою і серцем владати.



 а Хлопець — тут: слуга.




* * *


Блискать зором страшливим, наче блискавками,

Преразливими дихать уст своїх громами —

Хто так чинить у світі, має кров Нерона.

Та на скронях у тебе Доброти корона,

А тому ти із плем’я добротворця Феба,

Над добро у людині більшого не треба.





ОБРАЗ


Живе світ у руїні. Гинучи, вікує.

Хвилює, хоч застиглий: згуба скрізь чатує.

Упавши, підніметься. Вставши, упадає.

Мужніє у гіганти, сил своїх не знає.

Хоч плине, а нерушний, у твердім зм’якшілий,

Він боягуз, хоч смілий, в боязні він смілий.

Хоч крутиться млиночком, стать Кавказом прагне,

Хоч тісний, а простори він далеко тягне.

Втяжив його достаток, а влегшив нестаток —

Це, власне, як пологи звагітнілих маток.

Все в змінних фарбах світу з’єднано чудовно,

На нетривалім грунті міцно уґрунтовано.

Летить вогнистим колом в вічнім згуби морі,

Які на схід та захід йому вийдуть зорі?

Ніхто у ньому статку твердо не знаходить —

Осіннього лиш часу символом виходить.

Коли б тривав статечно, піраміди сталі,

Що в небо головою вперлися зухвалі,

І мур Семіраміди 1 — чудо світу всього —

Стояли б перед штурмом Бога вітру злого.

І Картаген у попіл також не упав би,

Родоський колос міцно досі ще стояв би

І не поруйнувався б. Таж богів немало,

Хоча були безсмертні, також повпадало.

Чи ж людська ненадійність вічне щось збудує,

Що зуб часу, вкусивши, швидко не зруйнує?

Час знищує всі речі молотом важезно,

Чого не доторкнеться, те відразу щезне,

Впаде у вічну прірву. І твої упали,

Нероне, гарнізони — все це поскрушали

Творці руїн. Сціронські скелі 2, хоч нерушні,

Зійдуть на битий камінь, бо віки сокрушні

У них потужно вдарять. А Пергаму, Трою

Згадай, де за Гелену греки в лютім бою

Змагались десять років — все те покотилось

У забуття навіки, порохом покрилось.

Тебе, Тарпейська міцно складена дорого 3,

Часу водою змило із лиця земного.

Стояв Юпітер-статор 4, громовержець строгий,

Однак, камінно-пухлі поламавши ноги,

З гори погримотів він каменем, котистий,

До тих горгон 5 облудних, в Флегетон огнистий 6,

Що в злій жазі клекоче. Бастіони думні

Царів, амфітеатри дивні, гарні, шумні

З виставами своїми теж зійшли зі світа,

Бо силою та розкіш теж була побита.

Так, гріб — це гріб! Ефеська славная божниця

Діанина 7 вже стала бридкості скарбниця.

Маріїні цимбали 8 лиш не замовкають,

Лихі їх аквілони а, певне, не здолають.

Тож фурій Гіппотада 9 стережучись пильно,

Від знищення земного відійшли надійно.



 а Аквілони — північні вітри.



На всій землі такої сили не назвати,

Щоб вічності могла би стало дорівняти.

У тисячах що років твориться і кріпне,

Зникає у миг ока. Ну, а що заквітне

В перловім неба полі — вічністю красує,

Ніколи Бог отого в часі не скасує.

Що на землі назвемо: вічне і незгасне —

Коротше від хвилини, бо воно дочасне.

Хоча би з діаманту світ оцей відлили,

Одміни і на нього, певно б, наступили.

Навіщо ж людська думка з попелу будує,

Якісь ігриська ладить, робить щось, руйнує?

Це вивишеним знаком Божим не позначиш,

Крізь дах-бо хмари й небо також не побачиш.

Що в гордій думці людській надто вже пишніє,

Привалене своїм же тягарем, трухніє.

Той діл, що звем Атлантом 10, пишно вивишаєм —

Це ж твань, хоч Родопейським верхом 11 називаєм.

Звемо багно — Балкани горньо-кам’янисті,

Із бубнами своїми чи ж пізнаєм вічність?

Прийде час, світ сховає навіки руїна —

Міста, фортеці, замки й церкви — все загине!













ПРИМІТКИ

Перекладено з польської мови за виданням: Bogaty wirydarz. — Київ, 1705.


 1 Семіраміда — напівміфічна цариця Ассірії, дружина царя Ніна, яка прикрасила Вавилон грандіозними будовами й садами.

 2 Сціронські скелі — гори в Греції між Магарою та Аттікою.

 3 Тарпейська дорога — дорога на Капітолійському горбі, що вела до скелі, звідки скидали приречених на смерть.

 4 Юпітер-статор — верховний Бог римлян в образі того, хто зупиняє відступаючих.

 5 Горгони — три страховиша в жіночій подобі, що перетворювали живих істот у каміння.

 6 Флегетон — вогненна ріка в підземному царстві.

 7 Діанина божниця — храм богині місяця та полювання в Ефесі (Греція).

 8 Маріїні цимбали — вчення Ісуса Христа.

 9 Фурії Гіппотада — богині помсти північного вітру.

 10 Діл Атланта — тобто земля.

 11 Родопейський верх — гори на сході Балканського півострова; їх звали ще «духовними горами» через велику кількість монастирів.



















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.