Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





МАРТИН ПАШКОВСЬКИЙ

Псевдонім М. Простак, шляхтич із дому Задора. Жив на рубежі XVI і XVII століть, походив із родини середньої заможності, служив при домах магнатів, зокрема Плазів, Любомирських. Переклав на польську мову хроніку Гвагніна (Краків, 1611). Видав ряд книжок: «Допомога сарматської Беллони шляхетному рицарству Дмитра Івановича, в[еликого] царя московського, проти Шуйського та інших зрадників» (Краків, 1608), «Візерунок вічної слави старих савроматів для заохоти молоді, щоб наслідували їхні справи» (Краків, 1613), «Битва знаменита... мужніх поляків року 1620 і нещаслива їхня поразка під Цецорою» (Краків, 1620) та ін. В ряді його видань виразно проступає українська тема: «Україна, татарами терзана, князів та панів прикордонних про порятунок із жалісним лементом просить» (Краків, 1608), «Дії турецькі і змагання козацькі з татарами» (Краків, 1615), «Розмова козака запорозького з перським гінцем» (Краків, 1617) тощо. Належить до польсько-українських поетів, писав польською мовою.



З КНИГИ «УКРАЇНА, ТАТАРАМИ ТЕРЗАНА...», КРАКІВ, 1608 РОКУ


УКРАЇНА, ТАТАРАМИ ТЕРЗАНА, КНЯЗІВ ТА ПАНІВ ПРИКОРДОННИХ ПРО ПОРЯТУНОК ІЗ ЖАЛІСНИМ ЛЕМЕНТОМ ПРОСИТЬ




[[ТРИВОГА УКРАЇНИ]


Згляньтесь на мене, сини мої милі,

Ранену тяжко, рятуйте в цій хвилі,

Ще й нагадайте, як Вас доглядала,

Все, що надав Бог, для Вас віддавала.

Кожен про мене з синів хай подбає —

Навіть священик мій біль забуває.

Самаритянин коронний 1 лікує,

Рани криваві він сам завізує.

Ви ж потурбуйтесь, синове кохані,

Виродком жоден із Вас хай не стане,

Допоможіте Самаритянові

Любе здоров’я вернуть мені знову.

Де ж оборонці поділися Ваші,

Де Боратинські і Струси 2 де наші?

Де Вишневецький Дмитро, козак милий,

Де Претвич, інші вкраїнськії сили?

Де це Рожинські і де ті гетьмани,

Що переможно ішли на погани,

Де той Збаразький 3 страшний для полови,

Дім де Острозьких, до бою готовий?

Аж під Очаків поганців як гнали,

То не одному і голову втяли.

Досить полону збирали і лупів,

Сот кілька клали поганців докупи.

Нині ж зі мною, погляньте, що чинять:

Рвуть мене, з Вас же сміються і кпинять.

Йдуть за полоном, коли заманеться —

По кілька тисяч відразу береться!

Та оборони нема й на окраєць,

Тому й гадають, що з Вас кожен — заєць.

Сльози криваві за це проливаю,

З жалю на полі я обімліваю.

А це недавно, дивіться, що сталось,

Того не досить, що все плюндрувалось,

Без оповістки поганці раз по раз

Сорокакратно ішли без відпору.

Скільки-бо люду там повитинано,

Хто ти і що ти, тоді не питано,

Діток маленьких в ангельській подобі

Разом з батьками стинали в озлобі.

Там багатьох у неволю забрали,

Бидло і здобич до турків загнали.

Частий крик, лемент до хмар долітали —

Чи ж у Вас серце твердіше за скали?

Вас не торкає слізливе благання,

Плач серцебільний, відчайне ридання.

Просять із краєм, щоб їх рятували,

З рук бусурманських людей виривали.

Зараз зробили чотири наскоки,

Нас у домівках хапають, жорстокі.

Тож перемир’я зрадливий святкує

Із лихим турком, що край наш плюндрує.

Як Казі-Прей-алі був помер 4,

Кримськеє царство в розпуці тепер;

Він обіцяв-бо Туреччині сміло,

Що краєм нашим рядитиме вміло.

Той-таки зрадник із скарбу свойого

Дав кримцю гроші і різного всього,

Тим-то по здобич у нашії землі

Лисом крадеться татарськеє плем’я.

їх двісті тисяч, а може, ще й більше,

Ще й тридцять тисяч янчарів, що гірше,

Через Дніпро всі попереправлялись,

Бо за Дніпром ті загони збирались.

їх пам’ятають краї Подніпровські,

Павлоч і села всі білоцерковські;

Землі під носом диміють у згині,

Біля Брацлава міста у руїні.

Славний народе сарматського спадку,

Гада страшного не бійся нападку!

О дорогії і милії діти,

Русьтесь а, бо мати одна є у світі.



 а Русьтесь — українізуйтеся.



Вас є немало, синочків моторних,

В ліс заженете розбійників чорних.

Сім воєвод є самих українців,

Досить князів, що долають чужинців.

Старости стануть при тому потужно,

Здавна уміють змагатись оружно.

Є пани Гульські, Потоцькі, Течинські 5,

З мужнім Острозьким князі є Рожинські,

Із Чарторию 6 з князями Збаразькі,

Із Вишневецьким могутні Заславські 7,

З Струсом, Претвйчем є мужні Гербурти 8,

З шляхтою стануть повіти до гурту.

Весь люд коронний об’єднаний вийде.

Бог допоможе — і розсипом піде

Той безсоромний народ бусурманців,

Виродків клятих, бридашних поганців.

Тільки щось довго готуєте лави,

Щоб рятувати братів із неслави,

Ще як селяни ударять тривогу,

Ходите й Ви на татарську дорогу.

А як татарин — в орді, там і здобич,

Люд наш нещадно навчає і гнобить.

З трубами йдете допіру Ви слідом,

А супроводу не треба їм, бідним.

В нас-бо давніш не було забобонів,

Частих набігів поганських загонів.

Їх не пускали і їх не боялись,

Хоч посполитих, бува, і хапали.

Як біля Друцька і Слуцька ходили,

Тисячі три їх нещадно побили.

Син Беч-Гірея, царя з Перекопу,

Пінськ, Копил, Мозир пустошив з галопу.

А Кервібурнас 9, Мінськ, Клецьк, пограничні

Інші посілля хотів люто нищить.

Наші ж поклали їх на двадцять тисяч,

Безліч полону взяли, дали відсіч.

Скільки поган потонуло у Цепрі,

Інших ми били в загонах, як вепрів;

Як снопи з воза, летіли рядами,

Кров їх погана стікала струмками.

Інших не встигли піймати і оком,

Бігли до орд безупинним потоком.

Ті наче листя від вітру літали,

Інші кожухи з плечей поскидали,

Тільки б від смерті хуткіш заховатись,

Через широкий Дунай перебратись.

Але їх наші і там діставали,

Голови їхні поганські стинали.

Зараз не б’єте ви ворога злого,

Тож вас полонять для вжитку свойого.

Кожен тут може напевне сказати:

Гурту не знали — ось маєте плату.

Криком сороки про гості звіщали,

Щоб Вас, невтямних, таки не хапали.

Бог ясно каже: щоб сукню продав ти,

Меч купив, землю здирати не дав ти!

Чи ж Ви забули, як предки умілі,

Тільки зачувши татарськії сили,

Три сотні тисяч їх кілька вражали,

Люд відібравши, в неволю їх брали.

Війни — святі, як боронять свободу,

Несправедливі ж — прокляті з породу а.



 а З породу — з часу народження.



Несправедливість — годиться відбитись

Прямо чи криво, аби вборонитись.

Знаки забули й Вітольдові 10 — ними

Йшли на татарські шляхи несходимі,

Також забули, о Августе 11 милий, —

їхні побив ти під Вітебськом сили.

Ви пригадайте таке іще: давнє

Коронування Барбари 12 преславне,

Коли всю руську стривожено землю —

Раптом упало на нас лихе плем’я.

Сто двадцять тисяч тоді їх зібралось,

А іще більше іти готувалось,

Роти пішли на оті бусурмани,

Як коти в міху, були в нас гетьмани.

Бо війська польські, як виступить мають,

З руськими власних дій не погоджають.

Вийти горою поляки бажали,

Руські свій спосіб на те діло мали,

Як на поганців іти й наступати,

Бо часто звикли від них вивертатись.

У цім розбраті погоню збирали,

Тут-то про військо татарське узнали.

Швидше, синове шляхетні, за справу

Добру ідіть під гетьманську булаву!

В бій уступило шість тисяч усього,

Більше народу не мали свойого.

Крик із двох боків, аж небо струснули,

Спільно й моторно всі разом двигнули,

Стріли повітря настільки згустили,

Що чисте небо тоді потемнили.

Ляскіт од зброї — лунає звук строгий,

Спинами трупи встеляють дороги.

Колом поляки татар оточили,

З вашими сили свої сполучили.

Смілість потугу свою віднаходить —

Рота одна усередину входить.

Бившись, і в’язнів своїх відшукали,

Миттю реміння із них розв’язали.

В’язні сердиті із пут увільнились,

Зброю схопили і ярісно бились,

Лави поганські б’ють, в’яжуть, січуть,

Ріки криваві струмками течуть.

Трупи — у купах високих, як скали,

Стріли поганам не допомагали,

Перші — у річці, а другі втікають,

Інші по шию в Дунай забредають.

Але даремно, бо їх здоганяли,

З тої пучини вже не випливали.

Пращурів славних тут сила вчинила,

Що у ординців і міць помарніла.

Знайте ж бо, як я тоді розквітала,

Серед чужинських народів сіяла,

Не поступалась я предкам у славі

Й вольністю, також у воїнській справі.

Нині ж поганець скубе мене, гонить,

Глумиться тяжко — я без оборони.

Кличу синів я: єднайтеся знову,

Матір рятуйте, о милі синове!

Маю в собі я невигаслі сили,

Дайте рятунку і помочі, милі!

Щоб мої рани не позагнивали,

В смутку, нетямі мене не вбивали.

Вам це, синове, належить чинити,

Матір, не крившись, свою боронити.

Я пробуваю в постійній тривозі

І захистити себе невспромозі.

Тож схаменіться по шкоді, для Бога!

Бачу довкола я Гога й Магога 13.

Езахіель це пророче віщає,

Також Давид, Даніель 14 звідомляє:

Тут вам татари кордони ламають,

Там шведи замки собі забирають.

Різні послове до нас прибувають,

Турки примир’ям на зло помишляють.

Ось міжусіб’я до чого призводить,

Внутрішні чвари синам моїм шкодять.

Прошу, отямтесь, сини мої милі,

Разом рятуймось у смутній цій хвилі.

Предків шляхетних ви не забувайте

І батьків славних теж не відрікайтесь,

Знайте: про мене батьки турбувались,

Мужністю межі мої прикрашались.

Тож покоріться ви Богу свойому,

Зброю, мечі, міць віддайте святому,

Він вам поможе, як батько ласкавий,

Щоб пильнували свої добрі справи.

Так проказав він до Гога страшного:

В попіл оберне, як йтиме на нього.

Розлад забувши, злобу, також збитки,

З віри зженімо пусті пережитки.

Мовить пророк: ви свої злості знайте

І в беззаконстві свойому покайтесь,

Ласку верне він тоді вам ожилу,

Славу предківську, уроджену силу.

Будете в шані чужих ви народів,

В смороді бути нікчемства вже годі.

Бридко в ярмі: Бог фортунить такому,

Хто знайде силу у ділі святому.

Куль, скільки треба, Вулкан 15 вам наплавить,

Зброю майстерну і дивную справить,

Ними поб’єте численні загони.

Їм не поможуть марні забобони,

Як з вами буде міць нашого Бога,

Єдність і згода зійде з човна того.

Вас не здолати, як Бог вождем буде,

І перемогу з вас кожен здобуде.

Нарід згадаєм ізраїльський давній,

Був мечем Божим захищений явно,

Як бив Ісус королів Аморанських,

Як Гедеон тер війська Медіанські 16.

Як філістинів Давид був громив —

Тисячу воїв один воїн бив.

Юдіт убила Голоферна злого,

В Цируса сила пропала страшного 17.

Гог і Магог вас не здужає строгий,

Ні медіан по дунайські пороги,

Ні перекопські царі або ж беї,

Кервібурнаси ані Бечкереї.

Вас обіцяв Бог Сіону святого

Скрізь рятувати від лиха такого.

Боже, що маєш таїну-відраду,

Просим із сховку вина з твого саду.

Кров’ю твоєю ті лози щепились,

Щоб у саду тім хрущі не роїлись.

Будуть в опіці нехай християни,

Ми ж тебе завжди хвалить будем, Пане!








«ДІЇ ТУРЕЦЬКІ І ЗМАГАННЯ КОЗАЦЬКІ З ТАТАРАМИ»,

Краків, 1615 року



[ТАТАРСЬКІ НАПАДИ]


...Проживав Кимиковський у псів — у Нагаях 18,

Пас він коні і вівці при їхніх сараях,

Цілий рік придивлявся, як ції народи

Й гети 19 всякі виходять в жорстокі походи.

На швидких ідуть конях в Дніпровії води

І долають бистрини без жодної шкоди,

Несуть гострим залізом смертельну уразу —

Дві причини там смерті приходять одразу.

Тим-то люд пограничний, керований страхом,

Псам лишає пожитки — нехай ідуть прахом!

А поганин плюндрує, за безцінь цінують

І добро, і худобу — на те не працюють!

Тож людей пов’язавши, нагайкою гонять

Люд у дикі країни — всіх жалістю повнять.

Кого вб’ють, а дівчаток від матері й тата

Одривають, щоб тут же, при них, ґвалтувати.

Старці, молодь невинна у спіненій крові,

Поганином побиті, в долах безголові.

Хати куряться димом, поганин плюндрує,

Від страшного завзяття себе не гамує.

Обиватель а нещасний у батьківськім краї

Зна чудово про жасні поганськії зграї

І у мирному часі находу чекає,

Тож за плугом при зброї волів поганяє.






КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ 20


В місцях отих ведеться: як ворога бачить

Або коли й не бачить, а тільки відзначить,

Що має впасти, — страхом незмірено битий,

Наш бідний орач часом все годен згубити.

Туди тікати прагне, де скельнії мури

Створила Божа сила, як диво натури.

У тих місцях і птаху нелегко летіти,

Могли б при добрій раді одбитись і діти.

Нечувані речі природа створила,

Коли б при тому людська приклалася сила,

Аби на горі мурик якийсь підлатати,

В долині бічні стрільби коли б посправляти,

Щоб якось приладнатись там для оборони,

Бо в полі кожен птаха чи курку погонить!

Та що ж, коли пожадність усіх побиває.

А на добро насущне всім очі стуляє!

Є мурів, також замків багато спустілих,

Одне лише волаєм: «Будь з нами, Бог милий!»

А ворог оте бачить, відверто сміється, —

В його землі недбальство таке не ведеться!






КИМИКОВСЬКИЙ ВІДДАЄ ОКО ЗА ОКО ТАТАРАМ


В рік потім Кимиковський утік до козацтва,

До славних запорожців — вояків-юнацтва,

Пробув поміж козацтвом він три чверті року,

Ні в чому не порушив жолдакського б кроку.



 а Обиватель — пожилець, громадянин.

 б Жолдак — жовнір, солдат.



Де міг, чинив татарам всілякії шкоди,

Показував улуси, козацтво приводив

Туди, де мали бути татарські осіддя,

Бо знав, де найбагатші; за свого провіддя,

Татарські усі справи добряче спізнавши,

Чинив, як це годиться для витязя завше:

З’являв, де в них загони, де кіш розбивали,

Над котрою рікою улусом стояли,

Де їхнії добитки і де хоронили

Користі, а де юрти свої становили.

Ішли понад річкою, що Сутсою звали,

По-руському Молочна 21, тоді повертали,

Сягали до Волових Курганів з гетьманом,

Де Кінська, Перебойна 22 — ходили з Богданом

Микошинським 23 воячним; той край Кінські Води

Назвали. У давні літа гуляв на свободі

Князь Місей 24, де маяки а; а тії маяки

Минеш, то будуть у полі козацькії знаки,

Які колись князь Місей у свій час розставив

І тим козацтву вічну пропам’ятку справив.

Чинив свої при Білій Криниці 25 засіддя,

Де мав козак з поганцем криваві завіддя,

А де Затон Камінний 26, мав добрі пригоди

З татарами — великі спричинював шкоди.






ПРАЦЯ КИМИКОВСЬКОГО НА МОРІ


З козаками ходив він на Чорнеє море,

Караван не один там, бува, воду поре,

Під Білагрод 27 ходили; з добром із чималим

Корабель там турецький, армату забрали.

Турків досить побили, а від Білагрода

При погідному вітрі занесла нагода

На один острів, зветься на мові, на простій,

По-русинськи Гадючим 28 — відомий то острів.

А його нарікали отак недаремно,

Що Гадючий це острів — гадюк там аж темно,

Дивогляддя із моря, усяке хробацтво,

І чимало гніздиться морського там птаства,

Звідтіля воно вгору із криком злітає,

Ще й отрута сморідна відтіль повіває.

Їх бабами б назвали, за лебедів більші,

Морякам отой острів є найшкідливіший.



 а Маяки — путівці, степові дороги, об’їзди.

 б Баби — пелікани.



Од татарських земель, із Козлова 29 прибилось

Дві галери, на котрих багато юрмились

Наших вибраних в’язнів — до тисячі, може,

Вісімсот жон із дітьми томились негоже.

Тисяч півтори турок, не більше, було там;

Козаки нагодились — моторна робота

Закипіла в галерах, поган порубали,

Каторжан увільнили, велику дістали

Здобич і до Порогів безпечно приспіли,

Ту користь поміж себе вони розділили.






ПРОВІД КИМИКОВСЬКОГО НА ТАТАР


Всі хитрості пізнавши і знаки таємні,

Кучманські 30 та волоські шляхи їхні темні,

Прудких отих поганців, — приносив завсігди

З козацтвом Кимиковський не раз туди біди.

Знав їхні перевози, там дикеє плем’я

Дніпро долало, йдучи у Руськії землі,

До Хортиці, на острів, туди, між пороги,

І між Червоні гори ішли прудконогі

Татари, до Боргуна 31, де Ольхів оддавна

(Стрелиця там сьогодні), була вельми славна

Від козаків поразка їм на переправі,

Козацького звичаю тримали в тій справі.

Довідавшись: татари іти уже мають

У Руський край, тим часом самі засідають

В очерети на виспах а, по течії вище,

Щоб шкоду учиняти, а іншії — нижче.

Поганців б’ють, хіба б їм у поміч приспіли

Галери, їх у турок татари просили,

Бо знає цар татарський, на кого чатує

Козацтво, на галерах відтак сторожує.

Та тільки в тому часі, коли заїжджає

Поганець у край Руський або повертає, —

Надії їм нізвідки й рятунку не видко,

Назад іде татарин з полоном нешвидко, —

Полон йому козацтво тоді одбирає,

В Харонове ложе 32 його укладає.

Сто козаків як буде з рушницями битись,

То тьмі б здолають шиї татарські зломити.



 а Виспа — острівець.

 б Тьма — десять тисяч.



Отак раз по раз, знаю, татарам, бувало,

Поганців до Харона погнали немало.

Микошинський чинив так при певній нагоді,

Був Кимиковський в ділі у тому поході,

Біля Бургуна безліч татар потопили,

Набрали собі в’язнів, полон увільнили.

Дніпро — Славута зветься, бо це ріка славна,

На Кінській Воді броди у них є віддавна,

До моря Вода Кінська з Дніпром допливає,

Так приповідка руська віддавна віщає.






РУСЬКА ІСТОРІЯ ПРО КІНСЬКУ ВОДУ  33 ТА ДНІПРО


Як собі Вода Кінська з Дніпром розмовляла,

То Дніпрові сміливо таке звідомляла:

«Пробіжу через тебе не верхом, а знизу!»

За Дніпро крука свого пустила чумризу

Аж на той бік, щоб зразу на місце здобувшись,

Він озвався, вона ж бо, той голос почувши,

Мала течію двигнуть. Дніпро, гнів пізнавши,

Випускає сокільця, щоб той, перейнявши

Посередині крука, ударив потужно.

Крук закрякав, вона ж бо, поринувши мужньо

Течією в Дніпро, до середини мчала,

Як могла, у Московську країну погнала.

Окрутивши Думантів й Переяслав, ізнову

На татарський бік гонить, шукає облову

В Запорожжі, порогів там семеро славних,

Всі на милю од себе з віків стародавніх:

Кодак, Ворон, Багатир, ще Сурський, Забора

І Байдак, ну а сьомий, пізнав це не вчора,

Тож згадати не можу, бо розповідь чув я, —

Сам не знаю, в тім краї ніколи не був я.

Розпитався у інших про тії пороги:

Ненаситець — ось назва порогу отого.

Тож Вода буйна Кінська, де всі оті скали,

Своїм берегом бігла і в поле погнала

У татарське, подавшись аж до Камінного

До Затону, а потім од місця отого

Із Дніпром прешироким ще раз покумалась

І з ним разом по краї татарськім помчалась

Аж під озеро Біле 34. А там прикотившись

І примхливо ізнову з Дніпром погнівившись,

Свої течії котить від озера скорі

Вже роздільно, сама під Червонії гори.

А ізвíдтіль зухвалу ту Кінськую Воду

Саморушно помчало до Ісламгороду 35.

Ісламгород колись був фортеця преміцна

В Дикім полі татарськім і дуже помічна

Татарві проти наших — лишились признаки:

Князь Ружинський 36 розкидав і мужні козаки.

Вже звідтіль до Бургуну вода добігала,

Де на бродах татарів пропало немало.

Перекоп оминувши, в Татарське йде поле,

Там Лиман є солоний і течія квола.

Біля Чорного моря свій біг докруглила,

А впадаючи, танці свої завершила.

За чверть милі Дніпро і Лиман упадають,

Течією своєю осібно владають.






ДЕ КОЗАКИ ВЛІТКУ, А ДЕ ВЗИМКУ МЕШКАЮТЬ


Коли ж ми хочем знати, куди прибуває

Козацтво в різночасся і де спочиває —

В Шабельниковій Вітці, в Зборовського 37 стані,

Зимують там, бува, й до Ружинського звані.

На весну, коли тільки вода розіллється,

Тоді до Чортомлика дорога в них в’ється,

Або до Базавлука 38; добитки, і речі,

І коні — в Томаківці 39 — усе у безпеці.

Йдуть звідти, як робацтво усяке вилазить,

Літують у місцинах звичайних щоразу,

Де Хортиця і скеля велика, а скоро

На осінь, то вже звідти вертаються споро

До гір Червоних, добре місця свої знають,

У певнім часі звично на них проживають.

Пожива — саламаха 40, горіхи ще водні,

Усякий звір до того і риби всеплодні.

Тим живляться всечасно, як вепри в обозах а,

Бо в зимі і у літі живуть у тих лозах.

В урочищах просторих осівся тутешніх

З козацтвом Кимиковський в фортунах бентежних [...]



 а Козацькі обози звуться куренями (приміт. авт.).







ВДРУГЕ КИМИКОВСЬКИЙ ЗЛОВЛЕНИЙ І ЗАПРОДАНИЙ


Заживає фортуни він так з козаками,

З ними серцем єднався, а також думками.

Раз пустились на море, і їм пощастило,

Як було у намислі, на руку йшло діло. [...]

Повертались додому з великим здобутком,

У зворотній дорозі наскочили хутко

Десять тисяч татарів — обоз оточили,

Щастя коло для себе назад прокрутили.

Наших безліч піймали і муки бідакам

Прежорстокі вчинили — така їм оддяка.

Поміж них був Оливка, а з ним також Пньовський,

Полонився і Яків тоді Кимиковський. [...]






ТУРКИ ПОБИТІ СВОЇМИ В’ЯЗНЯМИ


Недовго були турки у власній країні,

Знаходиться їм справа а при кожній годині.

Пішли у море знову з Константинополя

Галери дві, така в них була уже доля —

Постійно воювати, три тисячі мали

Османці, вісімсот же полону тримали.

Так трапилося: Свято якесь наступило,

Що все магометанство його було чтило, —

Десь на Свята Зелені щороку обходять,

В ту пору у дорогу вони не виходять.

До свята усі турки тоді поспішили

На землю, але сотень чотири лишили

Над нашими приставів в галерах — сторожі.

Побачили це в’язні в хвилині пригожій —

І в битву, їм Господь став у поміч із неба,

Тож виграна від в’язнів в галерах потреба б.

Пішли на Біле море 41, осман погромивши,

І там до Нігропонту 42 на острів приспівши,

Судно вони турецьке зустріли й напали,

І знову перемогу у битві дістали.

Взяли велику здобич, а турок побили,

А чи живцем побрали, полон увільнили.

Узявши через Божу тоді допомогу

Ще й караван турецький, подяку шлють Богу

І Діві найсвятішій молитву послали,

Щоб до кінця із неба собі поміч мали [...]



 аб Справа, потреба — військове змагання.












ПРИМІТКИ


«Україну, татарами терзану» перекладено з польської мови за виданням: Ukraina od tatar utrapiona, xiązat i panów pogranicznych o ratunek żałosnym lamentem prosi. — Краків, 1608; «Дії турецькі і змагання козацькі» перекладено з польської мови за виданням: ЗНТШ. — Т. 147. — Львів, 1927. — С. 147-161.


 1 Самаритянин коронний — тобто коронний милосердець, король. Самаритянин — герой однієї з євангельських притч. — Лука, X. — 29 — 37.

 2 Струси (Струсі) — подільська шляхта, найвідоміший Яків, староста брацлавський. У XVI ст. співали думу про Струсів, які загинули в бою з татарами. Боратинські — українські шляхтичі, найвідоміший Стешко, староста рогатинський, прославився у битві з волохами в 1512 р. та в інших війнах.

 3 Збаразькі — український князівський рід.

 4 Казі-Гірей-алі — кримський хан Казі-Гірей II Бора у 1588 — 1608 роках.

 5 Тульські — українська подільська шляхта, найвідоміший Станіслав, староста кам’янецький; Лотоцькі — польсько-український магнатський рід, відомі Ян, староста брацлавський, що ходив у Молдову походом, та його брат Яків, Течинські (Тичинські) — український шляхетський рід.

 6 Чарторийські (Чорторийські) — польсько-українські магнати. Один із них був намісником у Брацлаві в XV ст.

 7 Заславські — український магнатський рід, властителі Заславля, споріднені із Острозькими.

 8 Гербурти — польсько-український шляхетський рід, найвідоміший Ян Щасний-Гербурт (див. його «Розмисел про народ руський»).

 9 Кервібурнас — татарський воєноначальник; йдеться про татарський напад на Білорусію. Ханом у Криму тоді був Салямет-Гірей. БегГірей — Джани-бек-Гірей, наступник Салямет-Гірея, хан кримський у 1610-1624 рр.

 10 Вітольд — це Вітовт, великий князь литовський (1350 — 1430).

 11 Август — це Сигизмунд II Август.

 12 Барбара Радивилівна (бл. 1520 — 1551) — польська королева, дружина Сигизмунда Августа.

 13 Гог і Магог — біблійні персонажі. В Апокаліпсисі — царства, які в кінці світу постануть проти Христового царства, але загинуть із дияволом у вогненному морі. В арабів — назви двох народів масагенян.

 14 Езехіель (Єзекіїль) — один з великих пророків, автор біблійної книги; Давид (кін. XI — бл. 950 р. до н. е.) — іудейський цар; йому приписують авторство частини «Псалтиря»; Даніель — один із малих пророків, автор біблійної книги.

 15 Вулкан — бог вогню й ковальського ремесла.

 16 Ісус — це Ісус Навин — цар іудейський, біблійний персонаж; Гедеон — один із судей ізраїльських, біблійний персонаж.

 17 Юдіт (Юдиф) — біблійний персонаж, жінка, що вбила ассірійського воєноначальника Олоферна, щоб урятувати Ізраїль; Цірус — це перський цар Кір, було їх два — Старший і Молодший.

 18 Нагаї — татарське плем’я, розділялися на ряд орд: Буджацьку, Едісанську, Джамбулілуцьку, Едічкулеську та Азовську.

 19 Гети — тут: кочові нехристиянські народи.

 20 Заголовки, якими розбивається текст, автор проставив на полях книги.

 21 Молочна — річка на північному узбережжі Азовського моря, впадає в озеро Молочне.

 22 Кінська — неподалік Молочної в Таврійському степу; Перебійна — ліва притока Дніпра в Таврійському степу.

 23 Микошинський Богдан — запорозький гетьман, діяв у 80 — 90-х рр. XVI ст.

 24 Князь Місей — князь Михайло Вишневецький.

 25 Біла Криниця — під такою назвою є дві річки: одна — притока р. Харцизької, друга — Інгульця.

 26 Затон Камінний — одна із рік системи Великого Лугу (дніпровських плавнів).

 27 Білагрод — Білгород-Дністровський.

 28 Гадючий острів (Зміїний) розташований у північно-західній частині Чорного моря.

 29 Козлов (Гезлев) — місто в Криму, тепер Євпаторія.

 30 Кучманський шлях — відгалуження т.зв. Чорного шляху, яким користувалися татари для нападів на Поділля: з верхів Інгулу до Бару. Біля Тернополя з’єднувався із Чорним. Волоські шляхи вели в Молдову.

 31 Скеля Бургун і Бургунський острів розташовані неподалік с. Тягинки на Херсонщині; тут у татар була переправа.

 32 Харон — міфічний персонаж; перевізник мертвих душ.

 33 Кінська Вода — ліва притока Дніпра, має ряд відгалужень, протікає вздовж гирла Дніпра, сполучаючись із ним протоками.

 34 Озеро Біле — р. Білозерка, ліва притока Дніпра, нижче Чортомлицької Січі.

 35 Ісламгород — Іслам-Кермен, фортеця біля теперішньої Каховки.

 36 Б. Ружинський здобув Іслам (Аслан)-город і загинув тут. Після того хан наказав покинути фортецю.

 37 Зборовський Самійло — шляхтич, козацький ватажок у 80 — 90-х роках XVI ст.; Шабельникова Вітка — рукав Дніпра на Нікопольщині.

 38 Чортомлик, або Базавлук — острів на Дніпрі на Нікопольщині; тут після 1591 р. засновано Чортомлицьку Січ.

 39 Томаківка — острів на Дніпрі, поблизу м. Марганця. Тут з 40-х рр. XVI ст. по 1693 р. існувала т.зв. Томаківська Січ.

 40 Саламаха — страва з квасолі, часнику, хліба, солі. Так називали ще й узвар.

 41 Біле море — Мармурове море.

 42 Нігропонт — Чорне море.


















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.