Попередня       Головна       Наступна

ВОЙЦЕХ КІЦЬКИЙ

Дати життя та смерті невідомі. Жив у першій половині XVII ст. у містечку Бедзихові. Належав до Добромильського культурного осередку, головою якого був Ян Щасний-Гербурт. Тут-таки видав книжечку «Діалог про оборону України і побудка з осторогою» (1615) прозою та віршем. Видав також: «Дзеркало їхнім вельможностям панам, як духовним, так і світським, хто перебуває у грецькій вірі» Т. Розаліуса (Краків, 1630). Належав до римо-католицької русі.

З КНИГИ:
«ДІАЛОГ ПРО ОБОРОНУ УКРАЇНИ І ПОБУДКА З ОСТОРОГОЮ», 1615 року

Тут Україна смутна з Жовніром в розмові,

Що смілих Богатирів ¹ виславлює в слові, —

За них-бо мужні шаблі кривавились буйно,

Й Колонії осаджать закликала чуйно ².

За нею Польща відтак сидить, як за муром,

Не дасть поганам у ній чинить діри штурмом.

Також і давній Сатир звідкільсь голос подав,

Що Кохановський його у ритмах оспівав ³.

Він поскарживсь на часи, як на страх великий,

Наче та лань від собак пустився навтіки.

Україна

Ах, я ж бідна, на жаль, і дуже, Вкраїна,

Обідніла на синів, які поганина

Від грудей моїх завжди шаблюкою гнали,

В малій купі престрашні війська розбивали.

І не дивно, Божий-бо вони страх любили,

Людям мир, самі в крові поганській бродили.

Тепер їхнії сини мої груди в’ялять

І на брукові ⁴ свої достатки всі являть,

Що суворі, удають; татарин — той строгий:

Десятину забира з спіжарні ^а убогій ⁵.

 ^а Спіжарня — сховище, комора для зберігання хліба.

Жовнір

Жаль мені, мати моя, свята Україно,

Бо тримається ота проклята година.

Хто причиною у тім? Твої-бо синове,

Цнот позбулися своїх, не так, як отцьове.

Бурком ^а бавляться вони в своїх кам’яницях,

Українськеє добро сіють по вулицях.

В речі бавляться відтак — ото справедливість —

Це кажу про трибунал, а іншим — дай живність.

Зводять жовніра, нічим не задовольняють,

Не несуть його вагот, чому ж подив мають?

Зараз заплатити час, не псуй кварти квоти ⁶.

А виходить це отак: мисливець так з хортом

Гонить зайця, а ганять татарина треба,

Щоб у Львові нам учас платили в потребу.

 ^а Бурк — місце розпусти, публічне місце, базар.

Україна

Гадаю, провина твоя: хто каже так длятись

Предовго тобі, щоб хіба весною постати? ⁷

Не зміг, коли білий сніг із поля не сходить,

Іти бусурманам навстріч? Чинити так годі!

Жовнір

Так, буває неначе моя вина в тому,

Коли в чімсь неготовий у ділі важкому.

Але ж, мила Вкраїно, чи ж ти не чувала?

Добра рада шляхетська, а ти не вказала:

В такій мірі невинні. Чи ж то жовнірова

Є вина: по заплату іде аж до Львова —

Більша там половина ⁸, іде і час тратять,

А у Вінниці чом-бо мені не заплатять

На святого Івана або на Войціха?

Ті час плати призначать — була б і утіха,

Бо зустрілись би з тими ординцями злими,

У загонах ми вийшли б, зударились з ними.

Не все добре буває одних багатити,

А про бідних подбати, рицарством рядити?

Кілька стріл є гартовних, скоріш бува зброя

Бита, ніж із одної, що в ній дума твóя.

Хоч би інший почати бажав би щось сміло.

Мусить дать тому спокій без чиншу на діло.

Україна

Мій ти цнотливий брате, оружний жовніре,

Якщо я перебільшу, віддай мені з миром.

Цю мову не до тебе провадити мала,

А до панів, яких мов своїх годувала

Грудьми. Міста і села вони осадили

Й покинули мене, а скарби в бурки вжили ⁹.

Один-бо перед одним скарби вихваляють,

А тут мене татарин стоптав, та не дбають.

Усі банкети чинять, на тії лакоти

Ти прецінь, Україно, виплачуй-но квоти.

Забули своїх предків, Вітольдові справи ¹⁰

Славетні, що аж бридко, ладнають забави.

Тепер сюди Сатира відтак є потреба,

Якого Кохановський десь звабив із неба,

Науку подав Польщі, тепер на три дива

Сказав би, та боюся, що не при житті він.

Жовнір

Чи в лісі його нині побачиш, не знаю,

Та в Україну мав він рушати, гадаю;

Там бути, де поляки маєтки побрали,

А рицарськеє діло набік відсували.

О, бачу — вовк у сіті! Воно вже виходить

З лісів тих українських, про що ж йому ходить?

Пильнуймо не страшити, мо’, скаже нам дещо,

Як за Кохановського, в часи ті, й нове щось.

Сатир

Літ кількасот я маю, старий вже допіру,

Та як у Польщі тут я, в Поділлі, — не в міру.

Було у Польщі спершу чудове мешкання,

Прогнало мене звідти людськеє старання.

Невинно-бо поляки ліси порубали,

Сокирою в рубанні й кісток досягали ¹¹.

Тож мусив перенестись у ці Подільські краї.

Побачивши приємні в людей обичаї,

Та й тут побачив нелад — озватися мушу,

Десь-інде згрибатілу погріть свою душу,

Та поки заберу я свої вуди звідтіль,

Скажу про ваші шкоди з природної хіті.

О, нелад, справді, нелад, поляки, вас губить,

Його на око бачить й татарин той грубий:

Всілякого полону жене він без міри

Постійно, на що з жалем дивлюсь у зневірі.

Не лиш дивлюсь, а чую, коли ж бо самі ви

При скаргах на поганців ллєте сльози сиві,

Бо не один за жінку заломує руки:

Син батьку, батько сину й сестрі за докуки.

Сказати тож годиться: в одній оце тоні

Син, батько, мати, сестри, жона, муж в загоні.

Ще й більше: хвалять їхні диявольські бóги,

І під ярмом зітхає холоп тут убогий.

Відтак злякавсь такої на старість неволі,

Звідсіль забратись мушу, бо в серцеві болі.

Не щитите братів ви й Вітчизну, о милі!

Боюсь, аби скарби вам біди не вчинили,

Коли котрийсь на когось з-між себе зібрався,

Взяв люд отой, що вдома без пожитку мався.

Тож ті скарби і люди в Україні-волості

Не краще обернути для власної вольності,

Аніж супроти Пана на сеймах писати ¹²,

Братів на межах купи також розбивати? ¹³

Та ліпше віднайшовся б такий із Корони,

Як Сципіо у Римі ¹⁴, став до оборони,

Той юний, із любові за Річ Посполиту

Потугу Ганнібала побив знамениту.

Або як отой Вітольд, котрий, як це звісно,

Поганство те Литовським громив був князівством.

Його-бо діл славетних в Литві свідком стануть

Татари королівські, підлеглі за станом ¹⁵.

Був затвердий нашельцю, також вельми строгий —

В Литву позаростали дорешти дороги.

Бо хоч сидів удома, поставлені труби

У полі завертали поган отих грубих.

Ольбрехт теж, королевич ¹⁶, знак польської мочі,

Дав битву при Шавранах, коли опівночі

Збив двадцять і п’ять тисяч тих вражих татарів,

Заглянув до кожушних із Цариком дарів ¹⁷.

Але нащо згадав я часи так пригаслі,

Таж прикладів є досить в теперішнім часі,

Котрі вам доброродні в цноті Предтичове

Залишили, Збаразькі, також і Струсове,

Вишнéвецькі-князі чи Лянцкоронські мужні,

Синявські, як це свідчать, Ружинські потужні ¹⁸.

Усі ці, гей усі-бо скривавили в полі,

Аж юшить, шаблю, щоб лиш не бути в неволі.

В своїм це заповіті також віддавали:

Дорешти їх побити на голову мати.

А в рицарській потребі аж так відзначались:

Народам усім світу найпершими стали.

Прудкий це ворог, тільки розпустить бахматих ^а,

 ^а Бахматий — татарський кінь.

Будь-кого завоює, найперше недбалих.

В болото, спеку, голод, також непогоди,

Як я де у засуху, ідуть через води.

У третій день найдалі впада збійник в землю,

В четвертий християнське назад жене плем’я.

Отож, поляки милі, як слави широко

Бажаєте, то майте на Вкраїну око.

Де principus obita ^а, — гаразд подавалось, —

Medicina paratui fero ^б, — так казалось.

 ^а Початок спротиву (латин.).

 ^б Лікарська наука спочиває (латин.).

ПРИМІТКИ

Перекладено з польської мови за першодруком: Dialog o obronie Ukrainy Przez Wojcecha Kickiego nowo wydano. — W Dobromlu, 1615.

 ¹ Термін «богатирі» свідчить, що в час написання твору в Україні знали богатирський епос.

 ² Колонії — тобто осади із військовими залогами. Маємо тут ремінісценцію на заклики осаджувати спорожнілі міста України Й. Верещинського.

 ³ Йдеться про поему польського поета Яна Кохановського (1530 — 1584) «Сатир, або Дикий муж», видану в Кракові близько 1564 р.; відповідно твір В. Кіцького є ремінісценцією твору Я. Кохановського. В першій чверті XVIII ст. цю фабулу опрацював у формі вставної в літопис новели С. Величко.

 ⁴ На брукові — тобто в містах.

 ⁵ Десятина — податок на церкву, десята частина прибутків; тут говориться, що цей податок забирає не церква, а татари.

 ⁶ Кварта — податок на королівське військо: четверта частина прибутку з королівських маєтностей.

 ⁷ Тоді війни велися з настанням тепла; татари часто нападали взимку на безборонну землю.

 ⁸ Тобто жовніри збиралися туди, де перебувала більша половина війська, і там діставали плату.

 ⁹ Маємо дискусійний пасаж супроти закликів до осад Й. Верещинського. Поляки осаджували міста й села, але їх не боронили, а тільки користувалися прибутками із них.

 ¹⁰ Тобто литовського князя Вітовта, який боронив Україну від татар.

 ¹¹ Про вирубку лісів у Польщі пише Я. Кохановський у своїй поемі.

 ¹² Йдеться про шляхетську опозицію королю Сигизмунду III.

 ¹³ Тут засуджуються розгроми козаків і урядові репресії супроти них. «Брати на межах» — це козаки.

 ¹⁴ Сціпіо (Сціпіон) Публій Корнелій (бл. 235 - бл. 183 рр. до н.е.) — римський воєноначальник, що зруйнував Картаген.

 ¹⁵ Вітовт полонених татар оселив у своєму князівстві і поставив їх на службу своїй державі — це так звані домові татари.

 ¹⁶ Ольбрехт, королевич — це Ян Ольбрехт (1459 — 1501) — король польський від 1492 р., син короля Казимира Ягеллончика. У своїх змаганнях з татарами й турками Ольбрехт зазнавав не лише перемог, але й нищівних поразок (в Буковині, після чого був страшний напад татар на Польщу).

 ¹⁷ Царик — хан кримський; тут — зазирнув у володіння кримського хана.

 ¹⁸ Перечислюються магнатські роди в Україні, котрі в XVI ст. організовували оборону краю супроти татар.

Попередня       Головна       Наступна