Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ЛАВРЕНТІЙ ДЕРЕВИНСЬКИЙ

Народився в другій половині XVI ст. Український шляхтич, чашник землі Волинської, жив у Луцьку, був одним із найяскравіших борців за православ’я з-поміж шляхти, учасник Берестейського (Брестського) собору 1596 р., православної делегації до Сигизмунда III, сеймової комісїї 1632 р. у справі церковних суперечок, член кількох братств, у 1633 — 1637 рр. став одним із фундаторів Богоявленського монастиря зі школою, шпиталем та друкарнею в м. Кременці, посол Волин-ської землі до Варшавського сейму. Помер перед 1646 р. — остання згадка про нього, вже як про покійного, в «Діарії» А. Филиповича. Митрополит Макарій вважав автором «Суплікації» не Л. Деревинського, а М. Смотрицького, але непереконливо.






ПРОМОВА НА ВАРШАВСЬКОМУ СЕЙМІ 1620 РОКУ


Думка, викладена його милістю паном Лаврентієм Деревинським, чашником Волинської землі, перед його королівською милістю, панами сенаторами і їхніми милостями панами послами обох народів в 1620 році [на Варшавському сеймі].

Якби в даний час не йшлося про таку велику небезпеку для держави, я б утримався, з певних причин, виступити перед величністю вашої королівської милості з такими словами: утисків зазнає східна церква, мати наша, не чинячи ніяких утисків з свого боку, і тому здається величною і творячою великі блага істинним синам своїм. Адже якби не відступництво деякої частини нашого духівництва від звичного свого в релігії пастиря, якби, кажу, ті, що пішли від нас, не пішли проти нас, — ніколи б такі вчення, такі школи і такі достойні вчені люди серед нашого руського (rossijskiem) народу не виявилися б. Учення в церквах наших по-старому було б укрите прахом недбальства. Але оскільки самий закон [цього] не забороняє, я, як посол від моїх братів, доповім вашій королівській милості про те, що стосується загального блага держави. З цього приводу, з дозволу його милості пана маршалка, скажу кілька слів.

Не для чого іншого цей час призначений, як для наради і переговорів про винайдення заходів для найміцнішої і найскоршої оборони держави його королівської милості, з однодушної згоди вірнопідданих вашої королівської милості, зібраних з Корони і Великого князівства Литовського в це місце, яке личить сеймові. Тому і артикули, дані послам у наказах від братів, дістали відстрочку.

Сміливо можу сказати, що для цієї експедиції проти головного ворога святого хреста ваша королівська милість можеш потребувати навряд чи не більшу частину ратників з нашого руського народу. Якщо бачиш останній ще незадоволеним у його хвилюваннях і просьбах, то як може він грудьми своїми боронити в окопах державу вашої королівської милості, як може він старатись про вищий мир, не маючи вдома внутрішнього миру, з якою прихильністю, ретельністю, захопленням він буде кров’ю своєю гасити горящі стіни вітчизни, не бачачи, щоб гасився внутрішній вогонь горящих домашніх стін? А хто ж, о живий Боже, наочно не бачить, що великих турбот, гніту і нестерпних кривд відносно релігії давній руський народ зазнає? Почнемо з Кракова в Короні: чи збільшується прославляння Бога при цій нововигаданій унії? Саме в великих містах церкви запечатані, церковні маєтки зруйновані, в монастирях замість ченців тримають худобу. Перейдемо до князівства Литовського: там у прикордонних з боку Москви містах робиться те саме. В Могильові і Орші церкви запечатані, попи розігнані. В Пінську зроблено те саме. З монастиря Лещинського зробили корчму. Через те діти вмирають нехрещені, тіла померлих без церковного обряду, як падло, вивозять з міст, без шлюбу люди в розпутстві живуть, без сповіді й святих тайн умирають. Хіба це не самому Богу образа, хіба за це не буде помсти Божої? Про це ваша королівська милість не зволить знати — божественної природи в собі не маєш, але також маєш людську. Тільки те до відома вашої королівської милості доходить, що інші або добре, або погане доносять про нас.

Придивись ще до образ і нечуваного гноблення — хіба не гноблення народу нашого руського те, що, обминаючи інші міста, робиться у Львові? Хто додержує грецької віри і не перейшов в унію, той не може проживати в місті, міряти ліктем і квартою і бути прийнятим у цех; не дозволяється проводжати за церковним обрядом тіло померлого жителя міста і відкрито приходити до хворого з тайнами Божими. Знову ж — хіба не гноблення в Вільні, при тому нечуване: коли хочуть тіло померлого поза замком проводжати через замкову браму, через яку проходять і проїжджають євреї й татари, то вони цю браму зачиняють, і тіло доводиться проносити через іншу браму, яка служить для вивозу міських нечистот; бідняки не можуть добути води, через це виникають великі позови (praajudicium), бо всякій халупі дозволяють мати трубу для води, а велика площа і багато будинків не мають і жодної труби, хоч відомо, що вона була і сліди її є. Крім того, ченців, які не пристали до унії, уніати хапають по Новогрудку і по інших містах, розбивають на вільному шляху і заарештовують. Так само в міські ради не притягаються люди достойні і вчені, які не належать до унії, а простими мужиками неосвіченими до того, що інший не зуміє визначити, що таке є правосуддя, заповнюють ці місця, на сором руського суду. З невинних людей незаконно стягають грошові суми. Коротко сказати: давно вже великі й нечувані утиски терпить наш руський народ як у Короні, так і в Великому князівстві Литовському.

І ці кривди і внутрішній неспокій походять не з іншого джерела, як з того, що вашій королівській милості вгодно було, всупереч праву і нашим шляхетським вольностям, роздавати пости духовним, ігноруючи їхнє походження. Хто не знає, що іменуючий нині себе архієпископом полоцьким, походить з Володимира, син якогось Кунца, шевця? Звідси, створивши собі шляхетське ім’я, він Кунцевичем титулується. Хто не бачить, що перемиський владика, на прозвисько Шишка, походить від свинопаса, і тепер рідний брат його батька сидить на наділі в Дропищах, у воєводи київського? Хто не знає, що володимирський владика 1, син львівської міщанки Стецькової, народився через півроку після смерті Стецького і якийсь Михалевський і Неапольський віддали його в науку? Хто ж не знає — присягаюся Богом живим, — що холмський владика 1 — якийсь Покость, син крамаря з Вільно, вкрав у віленського бурмистра кармазин і, якби не врятувала його ряса [kapica], мабуть, не минув би шибениці? Хто ж і того не знає, що теперішній пінський владика 3 родом з містечка Заблудова? Ось стільки і не більше користі має ваша королівська милість від унії: не можуть за двадцять років цієї унії роздобути родовитих шляхтичів для достойного зайняття цих постів. Ось і тепер дано нам у Луцьк, всупереч праву і нашим вольностям, якогось Почаповського; хоч і не заперечуємо його шляхетства, але щодо віку, то він не гідний не тільки такого поста, а навіть і дияконства, не говорячи про священство; називати його отцем не можемо, оскільки він не має ще й двадцяти років.

В тому полягає велика шкода, завдавана нашим правам і вольностям, що невідповідно ці посади заміщаються, поскільки висвячення дістають не від звичного пастиря; адже відступили від константинопольського патріарха, якому здавна в державі вашої королівської милості така влада належала. Про це свідчать хроніки, привілей вашої королівської милості, наданий в 1599 році константинопольському патріархові на вільне відправляння юрисдикції в цій державі, так само як і недавно наданий привілей 1607 року, в якому ваша королівська милість обіцяє розв’язати питання про церковне майно на користь нашого сповідання, згідно із старовинними правами і вольностями; свідчать [про це], нарешті, і закони, видані в тому ж році і пізніше.

Ради цього і милосердя Божого, іменем усіх моїх братів, уклінно прошу вашу королівську милість, — зглянься, ваша королівська милість, не на наші кривди, а на Божі: ось уже протягом двадцяти років на кожному сеймику, сеймі і головному з’їзді ми слізно випрошуємо і випросити не можемо охорони нашої в правах і вольностях, щоб брати наші такої зневаги не терпіли, щоб принаймні митрополитові і владикам, які залишились тепер у підлеглості звичному в справі сповідання пастиреві, патріархові константинопольському, було повернуто церковне майно як законним володільцям, — якщо не зараз, то неодмінно після смерті нових володільців цього майна. Якби на цьому з’їзді не було дане повне заспокоєння і не зцілені такі тяжкі рани, то щоб не довелось призвати разом з пророком: «Суди мене, Боже, і розсуди мій спір».













ПРИМІТКИ


Перекладено з польської мови за рукописом: Відділ рукописів Національної бібліотеки України. Рукописи Києво-Печерської лаври. — № 74. — С. 90-91.


 1 Володимирським уніатським єпископом був Ілля Мороховський.

 2 Холмським єпископом був Атанасій Шишка-Kpyпецький.

 3 Пінським єпископом був Паїсій Сахновський.














Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.