Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
АНОНІМ
ПОРАДА ЩОДО БЛАГОЧЕСТЯ
[1621 року]
РАДА І СПОСІБ, ЯК У НАРОДІ РУСЬКОМУ ВІРУ ТА ДОГМАТИ СХІДНОЇ ЦЕРКВИ УТРИМАТИ Й РОСТИТИ, Й АБИ МИТРОПОЛИТИ ТА ЄПИСКОПИ НЕ ПЕРЕВОДИЛИСЯ
Передусім з огляду на духовний розсуд та вчинок, така є рада. Церква наша примножуватися й рости буде, й митрополити та єпископи не переведуться, коли святителі матимуть за голову Бога і приваблять до себе людей достойних перед Богом та й людей, котрі, ходячи за апостолом, промишляють добре не тільки перед Богом, але й перед людьми. А певне приваблять, коли від гріхів очищатися і їх викоріняти, а добрі діла насаджувати будуть, заповіді Божі виконуючи, і так Бог у них перебуватиме, а вони в Бозі, як Христос мовив: «Хто заповіді мої має та їх зберігає, той любить мене. А хто любить мене, то полюбить його мій Отець, і я полюблю його» 1 і до нього прийдімо і обитель у нім сотворімо.
А щоб не прийти на одне місце й апостолів уважити на пересторогу, а не до наслідування, через що відпали ті вовки, а не пастирі, мовлю, ті вдавані владики: Михайло Рогоза, Кирило Терлецький, Ітатій Потій, які є злою головою та погибіллю, і через що унія, а радше незгода й турбація сталася?
1. Через глупство їхнє.
2. Тайни віри й благочестя не знали.
3. Безбожно й гріхопадно жили.
4. Не за каноном святили, поганому прибутку радуючись.
5. Не за канонами і не за чином належним церкву стратили.
6. Честі, влади та маєтків прагли.
Потім прийшло до того, що від власного пастиря, патріарха вселенського та архієпископа константинопольського мали були прийняти суд та покару, чого, побоюючись, удалися до латинських біскупів, від яких були зведені улесною обітницею щодо підвищення їхнього у почестях на сенаторські стільці.
Наші ж відтак святителі мають супроти того йти й чинити, і в тому грекам та сербам колись застерігали, щоб пильно стереглися, аби в те самі не потрапили, але в боязні та трепеті Божому, правдою, та істиною, та способами побожними мають потягнути й привабити Бога й люд до себе, а ті способи та засоби такі:
1. Передусім од самих голів усе добре має початися, тобто митрополит, і єпископи, і архімандрити, ігумени з іноками, і протопопи, священики та ієродиякони аби з себе самих передусім усяку злобу та гріх вивергли й очистилися, згідно апостола: «Проженіть злого від вас самих». І щоб було таке: «Ви в усім показали, що чисті ви» 2, також і вони, але не всі.
2. Жити святобливо, чистотно, непорочно і справедливо, а при тому в канонах управити самих себе і церквою, і монастирями. Канони святих отців пильно читати і розуміти відповідно канонів 1,2 самого собору.
3. У молитвах, у постах і тверезості, також у читанні книг церкви своєї уставно перебувати, аби через них Бог був ублаганий. А річ певна, що через архієрейські побожності людові простому будуть відпущені всі неправості. Великий гнів Божий розпалюється в духовних та світських; потрібно архієреям, не гаючись, благати Бога, як колись з Мойсеєвого наказу Аарон, з кадильницею посеред люду скочивши, умолив Бога.
4. Віру східної церкви й патріархів від цілого й щирого серця й душі любити, і в ній тільки, а не в іншій, самим собі та всім збавлення обіцяючи, бути охітними вмерти, відаючи, що предки набували християнської віри кров’ю.
5. Обрав Христос апостолів і посилав їх, і Дух Святий зійшов на них, і не порожнювали, але йшли, і проповідували, і свій уряд відправляли. Подібно й наші єпископи мають проповідувати правдиву віру, і покаяння, і побожні вчинки, переходячи доми й міста, доброродних навідуючи. Більше й учнів своїх посилати, які можуть у церквах учити, подібних архідиякону Стефанові-первомученику й Варнаві, а не того сподіватися, щоб до них приходили, і кланялися, і щось приносили, але добиватися землі обіцяної, як Мойсей та Ізраїль, кажу, подвигами духовними діставати престола; як апостоли, обходити городи, якими обиралися, а не провадити дні свої в марноті та неробстві. Тим, що працюють, Бог допоможе, як каже Золотоустий у бесіді «На Ефес»: «Тим, що турбуються, й трудяться, і дбають у безсонні, а не тим, що сплять, подає нам помічник Бог». Часто міркую собі так по-апостольському: «Горе мені, що не добровіщу», — зважаючи й на Хризостомові слова і на Послання до Тита, в главі першій. А в тій проповіді як самі єпископи, так і від них поставлені й посилані по всіх церквах і на кожних місцях явно й виразно аби научали, що віра церкви східної, яку ми нині визнаємо, є правдива і збавлення у ній певне. А в костелі латино-римському і в інших зібраннях, які з нього пішли, як немає ані правдивої віри, так і збавлення годі доступитися. А віру догмату й церемонії східної церкви в усьому хвалити й рекомендувати, а інші всі ганити й викривати. Духовно доносити, однак розсудно, не лихословлячи, але письмом і важними прикладами та указами, освідчити те також письмом, і так у той спосіб серця й думки правовірних будуть утверджуватися, і при нас сердечно сповідатися, а заблуклі навертатимуться до церкви нашої.
6. Єпископи пильно й розсудно повинні читати канони святих отців, згідно канону Сьомого собору.
7. Гріх, несправедливість і всіляку нечистоту, фальш, злості та нещирість як з духовних, так і зі світських викоріняти, бо поки в нас гріхи, поти не можна нам повстати. Манасія після покаяння був піднесений та звільнений і на царстві своєму сів.
8. Покірно й терпеливо всі урази як від своїх, так і від світських зносити, а не помщатися ані словами, ані прокляттями, ані іншими вчинками через будь-якого органа.
9. Достойних, і розумних, і у благочесті знаменитих ревнителів посвящати на ієрейство дармо, а не за мзду ані через себе самих, ані через ставлеників своїх будь-яким покривалом, не витягаючи [мзди] вказівкою на потреби й нестачі. А коли б хто що дав, хоч би динар, вдячно прийняти. Однак посвящати до того не дітей, але тих, що мають літа, згідно канону Новокесарії, канон 11.I Шостого вселенського собору канон 14 і 15. Певна є річ, поки Христовий олтар не очиститься від нечестя та єресей, від симонії та нечистоти, поти не плодоносити благодаті Пресвятого Духа, і голові нашій не піднестися, і ворогів видимих та невидимих не подолати.
10. Молитви й піст передусім єпископи, також повсюди й християни мають одного дня постановити й відправляти, аби переслідування припинилося, а благочестя квітло.
11. До світлого мученичества так щоб самі себе щоб [готували], поминаючи собі Христові слова: «Пастир добрий кладе життя власне за вівці» 3, так само й серця людські зігрівати й направляти. 1 аби радісно добр своїх шарпанину та видертя зносили і терпіли повинності від урядів, ті омеження та ув’язнення. Нарешті й смерті всілякі, як мученики, охітно підіймали, прикладом Господа нашого Ісуса Христа та мучеників святих, відаючи, що віра наша кров’ю фундована і кров’ю супроти всіх єресей заставлялася, відтак тих статей віри й догмату не хочемо, яких вистерігаємося, щоб з’єднуватися з римським костелом, бо є кров’ю обілляті. Те у себе руський народ нехай важить, що року теперішнього 1621 не уніатами, ані їхнім благословенством, але кров’ю та головами правовірних русів, кажу, преславного Запорозького війська, за Божою поміччю і за благословенством та молитвами наших єпископів і всього духовенства королівства Польського оборонилися від татар та турків 4. Отож чи не охітніше нам належить для царства небесного та життя вічного дати кров точити і мучениками ставати.
12. Книги на оборону благочестя писати і через друкарню видавати. Нарікав Василь Великий, що не писали й не викривали єресей та блюзнірств єретицьких et nemo est qui contra dicat а.
а І ніхто не буде супроти священного (латин.).
А на супротивних відписувати, особливо зараз на Мороховського 5 і на його порадників. Адже вину у наших різні опінії і супротивні бачать і серце на нас лихе беруть. А коли котрийсь напише якусь книгу, відтак аби ані в друк не подавав, ані в себе не тримав, але щоб богонатхненним мужам дав її переглянути і за реченням їхнім щоб у світ пустив. З апостатами-уніатами не спілкуватися, а на сповіді людям про те нагадувати, а в тих, що навертаються на ступінь покаяння, лишень приймати.
13. Аби синоди свої відповідно до канонів чинили, де передусім щоб єпископи самі себе виправляли, аби нічого в них блазенного не було. По тому направляли, що до кліру духовного та посполитого люду належить.
14. Проповідь у церквах аби щонеділі і на свята щоб була.
15. Школи фундувати по містах.
16. Братства фундувати.
17. Одежу, і стрій, і поїздки заживати духовним належить згідно канону 16 Сьомого собору.
16. Єпископа в Черкасах фундувати.
19. Завчасу про достойних та премудрих наступників дбати, мати їх готових, як за життя Ааронового Єлеазар, за Мойсея Ісус Навин, за Сеула Давид, за останнього Соломон. Бог через Іллю-пророка Іуяю на Ізраїльське царство замість Ахава помазав і замість себе Єлисея плащем на пророцтво хіротонисав, а поставлені людові Божому сповіщені були. Май на увазі. Бог сам звіщав, щоб визначати наступників, і добре з народом діялося, а кому не звістив і котрі того за життя не чинили, зле поводилися, як про те Біблія свідчить. А канон Антіох[ійського] собору 23 розумій: щоб з приватного інтересу або родича свого котрийсь із єпископів за життя не вчинив. Бо і клирики, йдучи за своїми приватами, легко б зізволяли владичої волі. Але в нинішні часи, у пору гоніння, за згодою всіх можна обрати й посвятити єпископа. А неуків і тих, що не знають Письма Святого, і тих, що сумніваються у вірі, не ставити, але книжних і тих, що духовної мудрості наповнені, і виводити на архієрейство тих, котрі мають засвідчення життя, згідно апостола Павла, I До Тимофія, III, I До Тита, I, і згідно канонів Лаодикійського [собору], 12, [Сьомого вселенського, 2], Юстиніана Новвеля, 117; Арменопула в книзі Леона і Костянтина, лист 107, 93; Христостома, «На ефесян», 3, повчання шосте; і на Тита, I, бесіда 2; і на Тимофія, бесіда 10, і «Книга про священство». Караємося деякими владиками і жидичинським архімандритом, котрі без наречених наступників своїх зійшли, і святі місця змушені були в унію відпасти з великою шкодою та ущербком церкви Божої, а з нашим незмірним сердечним болем. Отож віднині нехай би стріли, мечі, вогонь та води окрутенства виливалися, але щоб єпископи відтак один за другими наступали і чини церковні не переривалися. Інакше не можна, і так іти під [загрозою] втрати збавлення.
20. Не гніватися на молодших і нижчих ступенем, коли б у чомусь архієреїв та інших старших застерігали й нагадували, і загалом допустити, щоб нагадували, пам’ятаючи про те, що й царів, і патріархів застерігали й викривали. А у патріархів особливий урядник на те і виділений й покладений у каталозі патріарших урядників, а називається по-грецькому οηπομιμυηδηαυα, а по-слов’янському — наказувач, який має виказувати таємно святителеві. Василь Великий у іночих регулах каже нагадувати старшому; Іафор, Мойсеєвий тесть, наставляв тестя; Соломон, хоча премудрий, заживав поради від Хирама в будівництві церкви.
Марія Єгиптянка через Зосиму ігумена Івана остерегла й нагадувала. Преподобний Йоаникій патріархові Методію нагадував, кажучи, щоб бридили єретиками, а самі поміж себе у згоді та любові жили. Нехай не буде встиду слухати менших і від них научатися, але покоритися апостолові, який мовить: «Коли ж відкриття буде іншому з тих, хто сидить, — нехай перший замовкне» 6.
Святого пресвитера, який, одначе, в богослов’ї невправний, хай остереже диякон, котрий має бачення божественних слів, справить у літургії. Такому пресвитеру рекли ангели: «Бог так уладнав, що людина людину виправляє». Ангели ані викривають, ані навчають нікого. Треба і нам те уважати, що не малі головні були Потій Іпатій та Рогоза, та інші їхні однодумці, прецінь же предки наші й численні із них препрості дерзали викривати їх, не зупиняючись у тому. Тож так і всім правовірним належить чинити.
Не наслідувати того безбожного папського канону, що за цього всеблаженний патріарх александрійський Мелетій папу та його слуг викривав. Хай двір римський посмів такого канона утворити, і нехай би папа тисячами за собою до пекла тягнув людей, то жоден не має йому сказати: «Стій, що чиниш!»? Але архієреї та інші старші, коли любовно допустять собі нагадувати і творитимуть усе переднаписане, то батьки в синах, а сини в батьках пробуватимуть, і так настане згода і приваблення до себе люду.
21. Оскільки святий Андрій, апостол, перший архієпископ константинопольський, патріарх уселенський і руський апостол, ноги якого стали й на Київських горах, і Русь очі його бачили, а вуста благословили, і насіння віри в нас посіяв — слушна й побожна є річ відновити празника його хвалебно й нарочито. Воістину русь нічим не є від інших народів східних менша, мала ж бо й вона в собі апостола-проповідника.
22. Послати до константинопольського патріарха за благословенням, поміччю та порадою, і на світлу Атонську гору послати, викликати й припровадити преподобних мужів русів, а поміж них блаженних Кипріяна та Івана, званого Вишенським, та інших, котрі там перебувають і які в житті та богослов’ї квітнуть. Потреба є духовна, аби і русів, що мають істинну [схильність] до добродійного життя, посилати на Атон, як у школу духовну.
23. Коли не самих папіжників, чи дружину, чи вичад їхній, тобто аріян, євангеліків та лютеран навертати, то принаймні всіма силами намагатися відшуковувати тих усіх русів, які східної церкви й нас відступилися, — архієреї повинні під [страхом] душевної згуби [те чинити], бо відступники, шляхта, вельми нам шкодять і блазнять невинних.
24. Усією душею у смиренномудрості на догматах та писаннях святих східних отців, і як досі чотири патріархи визнають, покладатися, а не на латинських силогізмах, ані на викрутних писаннях, через них перевернених, вішатися і не навчатися їм.
А до того всього вище написаного і в іншому нехай буде сам Господь Бог поміччю, а Дух Пресвятий радою, а побудкою та прикладом і взірцем апостол Павло, і святий Атанасій, і святий Іван Золотоустий та інші, а статус Євангелія святий, а практика — практичні діяння апостольські, а конституція — усіх соборів канони. Такими вчинками та фіглями, які супроти нас виправляють, і тиранія, й уніати мусять зникнути; і все те не словами обносити, але докопувати ділом по правді й щиро. Амінь.
І певне є те, що ми, тими вчинками та способами чинячи й живучи, народ як міський, так і сільський, також шляхетський до себе потягнемо та увіримо, відтак уніати, бачачи, що самі залишилися, покинуть унію та й щезнуть, щоб не бути їм. О Господи, допоможи нам! Пресвята Богородице, покрий і заступи нас! Святії мученики, преподобні, моліте Бога за нас, щоб знову постало благочестя у роді нашому руському. Амінь, амінь, амінь!
ПРИМІТКИ
Перекладено з книжної української мови за виданням: Пам’ятки братських шкіл на Україні. — К., 1988. — С. 328 — 334. Першодрук: Памятники, изданные комиссией для разбора древних актов. — T. I. — K., 1898. — С. 125 — 133. Твір був записаний до Луцького збірника, що постав близько 1624 р.
1 Іван, XIV — 21.
2 II До коринтян, X — 11.
3 Іван, X — 11.
4 У цей рік відбулася знаменита Хотинська битва, в якій турки зазнали поразки; значну роль у ній відіграли запорозькі козаки на чолі з П. Сагайдачним.
5 Мороховський Ілля — володимирський уніатський єпископ.
6 І До коринтян, XIV — 30.
