Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





СИЛЬВЕСТР КОСОВ

Народився або 1587, або 1607 року в с. Жировицях на Вітебщині у православній шляхетській родині. Закінчив Віленську школу, навчався у Люблинській єзуїтській колегії і в Замойській академії. По тому став учителем у Вільні. В 1631 р. був у Києві префектом лаврської школи, потім братської. 1634 року обраний могилівським та мстиславським єпископом. 25 лютого 1647 р. став київським митрополитом (після П. Могили). Помер 13 квітня 1657 р. Автор листів, слова, агіографічних оповідань; видав книги: «Ексегезіс» (1635), «Патерикон» (1635), «Дидаскалія» (1637).




ФОРМУЛА ВІДРЕЧЕННЯ СВЯЩЕНИКА ВІД УНІЇ ПІСЛЯ ЙОГО ПОВЕРНЕННЯ ДО ПРАВОСЛАВ’Я


Я, N, священик із села N, котрий колись був непостійністю природи людської заведений, зблудив, відступивши від істинної, на сході триваючого благочестя, східної церкви святої, правдивої, облюбениці Христової, і пристав був до нововиниклого згромадження відступників, що звуться уніати. І в ньому пробував. Що побачивши після того, як завітала до серця мого та розуму Божа ласка, що це Божій волі супротивно і звабленню душі моєї вельми шкідливо, на вічні часи того зрікаюся з усіма блудами, котрі є в цьому, і ту не згідно Бога нововиниклу унію із церквою святою східною, матір’ю моєю, визнаю як Богу ненависну і волі його святій супротивну і, на вічні часи її відкидаючи, до правдивої матері моєї і власної облюбениці Христової церкви святої східної, яка перебуває під чотирма святійшими патріархами східними православними, щирим, простим, яке жодної облуди й пересади не має, серцем та сумлінням моїм навертаюся і як їх, так і твоє преосвященство, отче й пастирю православний, панотче Сильвестре, єпископе мстиславський, та оршанський, та могилевський, приймаю за правдивих отців та пастирів моїх цілим серцем та всією любов’ю, і в послушенстві вашому аж до кінця життя мого залишатися й пробувати статечно обіцяю перед всевидячими очима Божими і перед пречистими його на тому святому олтарі бутніми таїнами, не маючи вже волі, не бажаючи й не мислячи відступати від того, до котрого тепер добровільно, за ласкою Божою, навернувся благочестя східного, а правдиво католицької, східної і правдиво православної, самим Ісусом Христом та святими учнями його й апостолами переданої і навченої віри, але її статечно й непохитно аж до самої смерті моєї визнавати прирікаю, обіцяю і, під утратою збавлення душевного, будучи слухняним, сподіваюся на поміч Бога, сотворителя та відкупителя мого. Цю мою обітницю, рукою своєю підписавши, тобі, пречесному пастирю мойому, даю і ставлю.


Писано в Могилеві, року 1638, місяця лютого, 8 дня.














Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.