Попередня       Головна       Наступна

АНОНІМ

ПАМ’ЯТНЕ НАДГРОБНЕ СЛОВО БОГДАНОВІ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ, ГАННІБАЛОВІ ¹ СЕРЕД НАЙСЛАВЕТНІШИХ ЛИЦАРІВ, ВИГОЛОШЕНЕ ЗА ЗВИЧАЄМ ПЛУТАРХА  ² У ВИГЛЯДІ ЗМАГАННЯ ДВОХ ЗІСТАВЛЕНЬ У ВІЙСЬКОВІЙ СПРАВІ: ДОБЛЕСТЕЙ І ВАД

з II половини XVII ст.

Зупинись, сумирний подорожній, біля праху цієї людини, якщо ти не байдужий, і згадай із сумом про силу-силенну його злочинів, що навіть розумом важко їх сприйняти, і який немов новий Фаетонт ³, спалив Сарматський край ⁴. Постій, сумирний чужинцю; біля надгробка того, який завжди, навіть у мирі і спокої, залишався немилосердним ворогом своїх підлеглих; доки жив, сам не мав спокою і не терпів, щоб мали спокій Сарматія, і Європа, і будь-хто доброчесний.

У війні вельми великий талант військового генія свого виявив і зиск шаленого життя шукав у самому неспокої. Новообранець, подібно до Авернальської фурії ⁵, обплутав і спонукав до військового шалу сусідні народи, а нас оточив валом ворожості всіх сусідів. Дивовижний вихованець трьох богів одразу: Марса, Венери і Вакха, в школі яких зробив такий успіх, що здавалося, ніби кожним з них він окремо народжений і належно навчений.

Неначе із хоромів Марса, немов Ганнібал, з неба долею, тобто Божеством посланий і на поразку польському імені був даний месницею Немесидою ⁶; розкіш нашого народу обернув на скорботу і [що дивно] тим самим знаряддям, яке було для нас і для його народу вельми нестерпним і вельми сумним. Гробокопач свого і нашого народу: не менші-бо поразки нам приніс, як і своїм від нас. Жовті Води були для нас Требією ⁷, а Корсунська поразка більшою за Тразіменське озеро ⁸. Відзначався жорстокою підступністю і підступною жорстокістю! Подібно до Варонівської [поразки] біля Канн ⁹, так само поблизу Батога ¹⁰ [що руською мовою й означає «батіг»] справді батожена [була] тоді Польська держава; не так сама битва, як різанина; не бій, але поразка; не сутичка, але нещастя, — таким нищівним було завершення. Чи це вже не занепад і не кінець могутності та квітучого стану польського? Таким чином, хоч скитська дикість ¹¹ сама засудила шал жорстокості, проте, почасти силою, почасти хитрістю, вона сама звільнила багатьох від смерті, а багатьох дозволила викупити; але вже потім Хмельницький підступно вчинив велику різанину через [свого] прибічника; а ще ж напередодні він просив нашого полководця ¹² дозволити йому безкарно зі своїм і скитським військом зі зброєю пройти від наших [кордонів] на постійні табори у Валахії ¹³; але під час просування їх охопила безглузда жорстокість, пойняла ворожа жорстокість; бо хоч дано було обіцянку дотримуватися [угоди], але, за пунійським звичаєм ¹⁴, підступну. О горезвісна неславна славо! О день, більше для польського імені він потьмарений чи нещасливий? Проте наших видатних бранців було викуплено у скитів не як рабів (бо це слово означає, що хтось таким народився); вони на полі бою і від смерті вбереглися і не стали рабами — і порятували при різанині відбірні сили. І це жорстокіше від самої жорстокості, тому що всякий найславніший або родом, або ділами в немилосердній різанині найгідніше поводився.

То лише відомий Гродекціан ¹⁵, чи то хвалько, а чи пустун, після того як римському народові було завдано подвійні швидше рубці, ніж рани, відповів зіткненням біля Гердонії ¹⁶. Маючи незначне число воїнів, він пробився, але цією безплідною перемогою не погамував [ворога]. Та й ворог більше напускав страху, ніж становив загрозу. Як Ганнібал у цій війні, коли був переможений, шукав ворогів римського народу по всьому світу, так і цей — польському імені. Той підбурював проти римлян Філіппа Македонського, Антіоха Сирійського, битінських царів Пруссів ¹⁷; цей передусім скита, а потім валаха, молдавана, трансільванця закликав до згуби нашої; нерідко також Порту Оттоманську. Але даремно дуже старався, [бо все далося] всупереч сподіванням перекинчика Протея ¹⁸ не так легко. Обоє вміли перемагати, але не вміли скористатися з [плодів] перемоги. Якщо той до Магарбала ¹⁹ послав вістку, що з невибагливої пустелі [африканської] військо [веде] до перемоги над Римом і писав, що менше ніж за 5 днів обідатиме на Капітолії; то цей [гадав], якщо від Пиляви через Істулу ²⁰ військо переведе, то за трохи більший час з Польською державою буде вирішено остаточно. Обом їм було дозволено понад міру насолоджуватися перемогою, вміти [перемагати] і могти, але не вміти скористатися з неї. Доля, без сумніву, визначає тривалість держави, і у волі богів вкорочувати або подовжувати вік королів та держав, підносити їх або губити. Обоє виявляли однакову майстерність у клятвопорушеннях, тому здавалося, що пунійська невірність від рутенської не багато чим різниться і обидві для цього правителя і прибічника ніби рідні сестри; але той — небезпечний одному римському народові, — а цей — будь-кому зі своїх сусідів. Жоден народ, коли йому присягався, не порушував клятву, вірив йому і за зраду не звинувачував, зокрема Ракочій ²¹, коли найбільше потерпав, а також молдаванин, волох (швед так само про це свідчить), з ними так само довго вірність зберігав, доки було йому вигідно. Цих своїх хитрощів і народ свій навчав, щоб користувався клятвопорушенням, немов єдиним його спадком.

Ганнібала наслідував також і в тому, що спізнав мінливу фортуну: часом грайливу, часом глумливу; той, коли посередині переможного, але кривавого шляху побачив відрубану голову брата Газдрубала ²², кинену йому до табору, приголомшений вигукнув: «Пізнаю долю Картагену і свою». Так само і цей, побачивши, як сина Тимоша ²³ вносять на погребальних марах, [збагнув], що даремно прагнув поставити його при владі у Молдові.

В цій долі Ганнібала вочевидь показано, що він, як утікач, безсилий бурлака і майже полонений, всіма зневажений і всіх зневажаючий, самітником терпів поневіряння за минулі і обмежені успіхи. Це тим гірше усвідомлювати, оскільки позбуватися успіху важче, ніж не мати його взагалі. Однаково ненависний і ворогам, і своїм картагенцям, яких досить часто зваблював даремною надією на перемогу; один раз лише переможений, придбав вічну неволю і кайдани від римлян, кров яких проливав більш за всіх полководців, які були до і після нього; був звинувачений у залагодженні програної битви кров’ю вбитих, ніби спокутною жертвою. Тепер ось, покинутий своїми, знайшов друга в самому ворогові свого недруга — у найнікчемнішого царя Битінії Пруссія, якому себе і своїх довірив; і смерть, якої не міг одержати від меча, зазнав, беззбройний, від отрути, заготовленої про всяк випадок.

Він був позбавлений навіть пристойного пошанування під час погребіння. Це найбільше зі всіх нещасть і вищий ступінь військової поразки.

І цей також шляхетний, а точніше, Пан, посеред шляху до блискучого успіху й перемоги [був] майже рівний усім, скільки є, володарям і навіть полководцям та імператорам римським; честолюбивий і, немов суддя миру і війни серед усіх сусідніх християнських правителів, незвичайний і бувалий; з чужинцями він люб’язний заради звільнення від нас; як відновлювача свободи [для свого народу], його поважають і побоюються сусіди; свої ж його шанують і завжди люблять як рятівника батьківщини і її мешканців. Отож помер у повній славі за сприятливих для всієї України обставин і був вельми урочисто похований; і відповідні його становищу, почесті як найсправедливішому і найбільшому правителю віддали. Після того як була насипана величезна могила і вкрита дерном, вивершили верхівку, як на вічний спомин. Схожим він був на хвалькуватого Ганнібала, який грабував святилище Юнони в Лавінію ²⁴, але різнився від того наслідком, бо те стало могилою символічного успіху Ганнібала і перейшло до мороку, а це — стало щасливим блаженством, і блаженним щастям, і ніби вічним мавзолеєм.

Обидва мали неперевершений військовий талант, якого, певне, не мали полководці, які були до них і пізніше. Найбільшої слави зажив Ганнібал дякуючи Лівію ²⁵, тому що зібране з такої кількості народів військо не лише в покорі тримав, але ніколи не траплялося жодної ознаки чварів навіть за нестачі платні та провіанту. Це тим більш дивовижно бачити у війську Хмельницького, вождя цього народу, який зберігав вельми рідкісну вірність і постійність своєму полководцю навіть за найсуворішої покари; якому не раз така шана [віддавалася], яка тільки бувала найвищою при обранні вождів; його ніколи не ганьбили кривавим мечем і не передавали ворогові, як декого з них, коли зраджувала фортуна.

Мистецтвом і душею цей міг, однак, більше за того протистояти зрадливій долі. Після стількох перемог [Ганнібал] один лише раз був розбитий Сціпіоном ²⁶ і, як змій з розтрощеною головою, даремно потім, піднімаючи вражу голову, звертався до всіх сусідніх царів [за допомогою]. Отака велика ціна однієї поразки. Хмельницький під Берестечком ²⁷ спершу був розбитий вщент, але після нищівної поразки піднявся ще сильнішим; останньої поразки зазнав поблизу Охматова ²⁸ завдяки доблесті Потоцького ²⁹ — знаного полководця, вже старого, який мав, проте, юнацький запал, незвичайну досвідченість, уміння і жвавість войовничої наполегливості, що про неї Вергілій сказав: «Вже старий, але міцна у мужа і бадьора старість». Він був розбитий і до пізньої ночі нищений; клякнув узимку без прихистку; перебував у облозі без провіанту, коли вже втрачена була частина фортеці. У такій [ситуації] (при замішанні своїх і мосхів з причини того здавання) рятуються головою провідника. Але вже майже позбавлений всяких засобів до існування і протидії, не рятував сам себе, а (настановивши себе старшим) в короткий проміжок часу доклав зусиль до героїчних дій порятунку війська, після того як рештки вже з молоді і великої кількості поранених воїнів були зібрані, не лише рішуче пробився [назовні], але й щасливо поборов суперників ³⁰ і з дивовижним старанням став ковалем долі і своєї, і тої, яка виправляє і надихає; і не на втікача, але нападника став схожим; з переможеного [став] переможцем; з обложеного став доблесником, який навіть повністю переможений виявив себе непереможним, слугуючи найкращим прикладом для гетьманів; і не треба приписувати доблесть доброго полководця волі фортуни — найнікчемнішого божества; мінливу й уперту фортуну слід гамувати свідомим самого себе, відважним духом, немов упертого коня вуздечкою незворушної розсудливості і розсудливої незворушності, а також силою найвищої доблесті.

Що стосується військової хитрості, за яку найбільше хвалять полководця, то її Ганнібал мав надміру. Але навіщо ті роги на голові биків, [якби мали] незвичайний талант обманювати й ухилятися? Навіщо було збезчещено й поганьблено майстерно [так] Марцела ³¹? Чому, коли мають дбалого вождя, поразку люди часто зносять легше? А вогні, розміщені в таборі вночі, коли хотів виступати проти нападаючого ворога? А майстерно складені інтриги? Отож більше перемагав хистом, аніж військом. А тепер про цього. Ні вирішувати, ні справляти вплив Хмельницький за браком надійного війська не мав змоги, бо, лише твердо покладаючись на армію, можна зневажати всі потаємні науки і служників майстерності та хитрощів.

До послуг Ганнібал мав військо по правді доблесне, але воно було майже вигублене, коли допустив єдину помилку біля [міста] Капуї ³²; її він згодом блискуче виправив і протягом усього часу війни у війську тримав дивовижну дисципліну. У Хмельницького навпаки: і сам вельми нестриманим був і своїм нестриманість дозволяв, і то настільки, що навіть сина Тимоша батько не лише не стримував, але до шаленства і непогамованості і всілякої сваволі заохочував, аж до такого: вчись, хлопче, доблесті у мене, шаленця, а дбайливості у пиятиці. З іншого боку, вельми бажав видаватися прихильним до народу; яких прихильників у пиятиці спізнавав, тим і при призначенні на військові посади надавав перевагу. Рівним жагою до збагачення і ганебного набутку Ганнібал, після величі найславніших і небачених своїх перемог над римлянами, першим з полководців охоче займався збиранням здобичі з переможених і полеглих трупом у битві при Канах, замість того щоб плюндрувати тоді ще вельми багатий Рим, і таким чином, славу і плід всієї перемоги згубив. Хмельницького відхилило від остаточної перемоги над Польщею прагнення переможця один раз біля Замостя і двічі коло Львова одержати викуп, чи, краще сказати, ганебну поживу; і ніщо інше, як жадоба ³³, (не воїнам, а купцям притаманна) вже готову пальму перемоги в руці зламала. Духом і листом обоє були подібні до мстивиці і опухлі від надмірної жовчі, а також боязкі і непогамовані за своєю природою. Той власноруч, силою, стягнув сенатора Ганона ³⁴ з трибуни в Сенаті, коли той дораджував своїми обіцянками протилежне; а цей Гладкого, Хмелецького ³⁵ й інших визначних діячів, запідозрених лише у потягу до волевияву, знищив; він і Виговському (порад якого сам дослухався і завдяки якому держава та доля козаків формувалася) багато разів погрожував й інших вільномовців грубим вухом і нюхом сприймав. І в приготуванні до битви обоє виявили видатну майстерність: сам Сціпіон коли з величезним зусиллям виграв битву, то як переможець хвалив Ганнібала (а більшої похвали, як сказаної ворогом не буває), зокрема, визнав, що до тої битви жоден вождь не зміг би приготуватися ні уміліше, ні майстерніше [за картагенця]. Відомо, що Хмельницький із вишикуваних певним чином возів (званих попросту «табір») не лише порятувався, але з найвищим мистецтвом зі скрутного становища, більшого за Термопільське або Каудинське ³⁶, вислизнув; після того ж відбулася Охматівська битва (де бойовий порядок був схожий на черепаху), коли хмара оточуючих ворогів даремно старалася нападати. І в інших загрозах ці видатні вожді показали свого часу, що можуть мимохідь зустрічну перемогу хапати і викрадати: Ганнібал — спокоєм і витримкою, а цей — дбанням і рухливістю нагадував у небезпеці розумного полководця та ще й стоокого Аргуса ³⁷.

Ганнібал перемагав лівійською кіннотою, яка була складовою частиною його війська: нею він завжди розсіював і метушив римлян. Хмельницький же пішою силою вирізнявся, саму отоманську силу міг таким чином зневажати; це виявилося у Валахії колись під проводом Свіковського 1577 ³⁸ року і в наш час 1621 року поблизу Хотина ³⁹. Сила яничарів (які є міцною основою турецького війська) завжди поступалася доблесті козаків майстерністю, дбалістю, старанністю і (що є для воїна найважливішим і першим) терпеливістю до нестатків і природних незручностей. А саме в цьому й відмовила фортуна просякнутій азійськими розкошами турецькій вдачі. Отож козакам притаманна майже залізна і стала природна здатність до війни, як також віра і жертовна військова дисципліна. Тому здається, що лише народ козаків єдиний на земній кулі спроможний боротися до загину.

Він поступається Ганнібаловій славі, бо цей усамітненим і стриманим був, а Хмельницький вдавався до бруду ганебної Венери і розваг, і то так, що в Чаплинського викрав дружину ⁴⁰, ніби на відшкодування забраного у нього маєтку; гадав, що поквитався рівноцінно за відібрані вгіддя викраденням повнотілої самітньої жінки.

Хмельницький випадково став пошанований нікчемною люб’язністю якогось ліпника архієпископа, з самої Греції ⁴¹ вигнаного; він вихваляв заслуги [гетьмана] перед народом і обіцянку покінчити з польською мовою і одночасно з латинським обрядом; і саме із-за цієї лише обставини не вагався увільнити його не лише від минулих, але й від нинішніх і майбутніх усіх провин і гріхів; за кумедним прикладом щедрого роздавальника прощень він визнавав місце і престол на небі після нескорої смерті (немов уже став ключником неба і його управителем) поруч з Фінеєм, Елеазаром ⁴² і самим, звичайно ж, Еліа ⁴³, ревнителем дому Бога; і відверто про це на бенкетах сотницьких і рядових званих, визначаючи, призначав, вирішував, засвідчував обожнення. Отакий ось незвичайний професор розбою.

Запрошувач і підбурювач не як сповідник [християнства], але як мученець жорстокого Марса, він став жертвою Орка ⁴⁴ під Берестечком. Проте Чаплинська була викрадена або внаслідок невідворотності долі, або через хтивість сина Тимоша до мачухи ⁴⁵. Лише тоді на додаток [до] сваволі приводить, бо викрадає дружину якогось там Філіпа ⁴⁶. У цій справі він наслідував жорстокого Ірода — Антипа ⁴⁷, але стосовно прізвиська викраденої дружини у мужа Філіпа [він] також виразник кумира і [...] ^а.

 ^а Непрочитане місце.

Хмельницький був знаним шанувальником шаленої Венери. Але і третього кумира шанував і цілком вишукано вдавався до обожнення Вакха, якого, звичайно ж, запопадливо прагнув наслідувати цей войовник діяльний у бою переможному, а також видатний пияка хмільного вина. І завдяки винові також, званому «оливкове» (яке або обпалює і висушує мозок і цим виганяє розум, або потверджує ознаки недоумкуватої глупоти), він так вивищився, що тільки тричі або чотири рази протягом змарнованого дня повертався до тієї самої офіцини Вакха; а виконання обряду пиятики замінювало йому турботу і благочестя. Немов відомий сторож Гесперид ⁴⁸ дракон, той охороняв золоті плоди свого успіху не сичанням, але осушуванням келихів; плоди ці — то поважні, то оманливі, то корисні для засівання і дружні для наших, то смертоносні для нас. Вдень і вночі згадував давні плоди [успіхів] з тугою, з риком, скреготанням і шалом; і про майбутні [плоди думав], а згодом ще й про монастир і усамітнення міркував; людину-покутника з себе видавав, анахоретом прагнув стати; згодом обіцяв тріумфи, перемагаючи не лише царства, але обіцяв перемогти і нашого короля; поглинутий, нарешті, жагучим божевіллям і запалом Вакха, змішував дикість з сумирністю, а ніжність і миролюбивість із дикістю. Актора і комедіанта смішного вдавав так, що здавалося, ніби фортуна випробувань та інтриг ним керує; саме вона таке доброчинство дивогляда пиятики вивищила, дозволяючи і сприяючи йому, бо людей свого тіста вона і набагато скромніших підносила. Мені здається, що [він] схожий на амфору пиятики, лантух непогамованості і торбу згаслого світла; не в міру пихатий, він [наслідує] розпусниць-шинкарочок, які дають на віру пляшки п’янких напоїв, а подібних нікчемників свого закладу ще й припрошують, — чим хто товщий і опасистіший, тим на почеснішому у них місці. Проклятим він був і благочестивим, особливо коли пиячив серед бокалів і келихів та лив рясні сльози; фундатор монастиря в Суботові, якого доволі хотів збагатити трофеями, але з пограбованих наших церков на користь грецьких, — чим ображав вільну латинську церкву.

Помер, нарешті, Фенікс ⁴⁹, або, точніше, дитя, яке жило досі долею того, який сліпить і шаліє; вогняним напоєм спалений, згорів на 9 році правління, [року], який буває згубним для тиранів у всі часи; з ласки Божої це явлено було християнам і багатьом іншим народам, підкореним гунном Атілою, готом Тотібою ⁵⁰ (про це віщував на своїй горі Касіні блаженний Бенедикт: ⁵¹ він казав, що тиранія може існувати не більше 9 років, після чого у всіх тиранів, які правлять більше 9 років, настає, зазвичай, криза); [доля] вандала Генсеріка ⁵², скита Тамерлана ⁵³ [також засвідчують], що тиранія ніколи більше 9 років не триває; бо щедра ласка Божа на землі посилюється, а зло, яке [також] шириться, не зростає; із-за обраних вона ж, очевидно, вкорочує дні злих тиранів і губителів світу.

Нині, чужинцю, ти топчеш надгробок шанувальника стількох кумирів, потоптувача стількох чеснот, винуватця стількох лих; він для тебе вже безпечний, бо не клубочать з нього потрійні заразливі випари злочинів. Проходь, відлітай, утікай; побережи очі, вуха і ніс від стількох хвороб: затисканням, проклинанням і навіть загартуванням, а якщо зможеш, і молитвами; і на збурювана неба, віри, світу (який колись, за прикладом гігантів, зіштовхнув Пеліон з Оссою) ⁵⁴, висікай тепер епіграф на верхівці гори пазурем твердим, перелічивши коротко у малому вірші [його] численні злочини:

Епіграф перший

Тут дитя Фаетонт безсоромно накриває [своєю] труною нащадків сарматів;

Ніщо, порівняно з ним: Марій, Фімбра, Ціна, Какус ⁵⁵;

Того оплакали сльозами сестри Геліади ⁵⁶,

А цього оплакали кров’ю міріади людей.

Кажуть, що сонячна колісниця через дурне честолюбство і честолюбиву дурість була захоплена Фаетонтом, і після того як світ [ледве не] був спалений, труп самого палія був политий сльозами сестер Геліад. І Хмельницький, до того часу як жив, не лише в сльозах, але в крові стількох тисяч і міріад християн [долею Парок] ⁵⁷ міг не лише зануритися, але й утонути. Стрімким злетом [він подібний] до скитської цариці Темеріди ⁵⁸, — незвичайного войовника персів, — яка великому і найславнішому царю Кірові ⁵⁹ відрізала голову і вкинула до мішка, наповненого людською кров’ю, на якому веліла написати: «О Kipę, Kipę, насичуйся кров’ю, якої жадав і якою не міг насититися» (Ксенофонт, Юстин, Трог Помпей ⁶⁰, Плутарх)

Епіграф другий

Чи бачиш, сумний подорожній, надгробок Хмельницького?

То не сам небіжчик, а лише його образ сумний.

Сам же він жалюгідний, нікчемний лежить на катафалку.

Вів життя молодого вовка і вождя;

Любив і завжди прагнув попоїсти.

Але чому тоді шляхетна доля відмовила йому у даху над головою?

Подібний [був] до відомого Мазоша, або Маслаї ⁶¹ (від нього плем’я мазурів), якого як заколотника переміг у битві Казимир І ⁶² і повісив на найвищому дереві, написавши на грудях:

«Високого прагнув, на висоті і перебувай!» (Кромер) ⁶³

Епіграф третій

П’яна Рамнусинка ⁶⁴ обрала молодого вовка.

Гай-гай, а чи порушений припис Христа не накличе вовка [зрілого]?

Вічно буде цей вовк засмучувати молодого вовка,

Бо хіба молодий вовк є чимось іншим, як не паростком скаженого зілля?

Він — насіння Вакха,

Пожива пиятики,

Нелад у голові,

Белькотання,

Нерозважливий розум,

Майстер підступного шалу,

Слуга шаленого кровопролиття.

Такі визначення молодого вовка [і] вовка зрілого — Хмельницького — дуже доречні і йому пасують.

ПРИМІТКИ

Пам’ятка не датована: на думку публікатора її В. Гарасимчука, писана невдовзі після смерті українського гетьмана, тобто наприкінці 50-х — в 60-х роках XVII ст. Хоча автор уже вважав себе поляком, але, певніше, належав до так званої католицької русі й був сполонізованим українцем; про це свідчить те, що він не лише засуджує Б. Хмельницького близько до того, як бачив його інший представник римо-католицької русі Б. Зиморович, але й возвеличує інколи в патетичних тонах, — в цьому й особливість цієї унікальної пам’ятки. Тобто ставлення його до гетьмана при загальному осуді захоплене. Перекладено з латинської мови за виданням: В. Гарасимнук. Матеріали до історії козаччини XVII віку. — Львів, 1994. — С. 14 — 21. Примітки до пам’ятки уклав її перекладач В. Литвинов.

 ¹ Ганнібал (248 — 183 до н. е.) — картагенський полководець у Другій Пунічній війні, непримиренний ворог Риму; закінчив життя самогубством.

 ² Плутарх (46 — 127) — давньогрецький письменник та філософ. Головні його твори «Паралельні життєписи» та «Настанови»; за його зразком складає паралельного життєписа Б. Хмельницького і наш автор.

 ³ Фаетонт (Фаетон) — син Бога сонця; взявся керувати сонячною колісницею батька, але ледве не спалив землю; був убитий блискавкою Юпітера.

 ⁴ Сарматський край — тут: Річ Посполита.

 ⁵ Авернальська фурія — мітична істота підземного царства; назва походить від похмурого озера Аверн в Італії, де, за переказами, був вхід до царства тіней.

 ⁶ Немесида — богиня помсти.

 ⁷ Требія — річка в Італії, де 217 року н. е. Ганнібал розбив римлян.

 ⁸ Тразіменське озеро — в східній Етрурїї (Італія); тут 217 року до н. е. Ганнібал розгромив римського полководця Фламінія.

 ⁹ Варонівська поразка біля Канн — 216 року до н. е. римський консул Теренцій Варона потерпів поразку від Ганнібала.

 ¹⁰ Битва поблизу Батога — у червні 1652 року Богдан Хмельницький розбив тут польське військо під командуванням гетьмана Мартина Калиновського. Батіг — село у Вінницькій області.

 ¹¹ Скитська дикість — тут: татари.

 ¹² Нашого полководця — тобто Мартина Калиновського.

 ¹³ На постійні табори у Валахії — йдеться про одруження Тимоша

Хмельницького з молдавською господарівною Домною Розандою, через що Тиміш міг би посісти молдавського престола.

 ¹⁴ Пунійський звичай — тобто зрадливий. Походить від другої назви картагенців — пунійці.

 ¹⁵ Гродексіан — невідома особа.

 ¹⁶ Гердонія — місто в Апулії (Італія).

 ¹⁷ Філіпп Македонський (бл. 382 — 336 до н.е.) — цар давньої Македонії, батько Александра Македонського. Антіох Сирійський — це . сирійський цар Антіох III (242 до н. е. — ?).

 ¹⁸ Перекинчик Протей — морське божество; переносно: гнучка, здатна до швидких і несподіваних змін людина.

 ¹⁹ Магарбал — полководець Ганнібала, начальник кінноти в битві поблизу Канн.

 ²⁰ Істула — Вісла, головна ріка Польщі.

 ²¹ Йдеться про те, що козаки на чолі із А. Ждановичем, союзні з семигородським князем Дьєрдем II Ракочієм (1621 — 1660), покинули його, коли той відступив із Польщі в Україну; відтак він був розбитий поляками й татарами.

 ²² Газдрубал — молодший брат Ганнібала, полководець, воював в Іспанії, зазнав поразки й загинув 207 року до н. е.

 ²³ Син Тимош — це старший син Богдана Хмельницького /бл. 1632 — 1653/, загинув при облозі поляками Сучави в Молдові, звідти козаки вивезли тіло в Україну.

 ²⁴ Лавіній — латинське місто на південь од Рима, засноване Енеєм.

 ²⁵ Лівій Тіт (59 — 17 до н. е.) — автор римської історії «Від заснування міста».

 ²⁶ Сціпіон Публій Африканський Старший (? — 183 до н.е.) — римський полководець.

 ²⁷ Йдеться про битву українського війська Богдана Хмельницького з польською армією під Берестечком у червні 1651 році. Через зраду татар козацьке військо зазнало поразки.

 ²⁸ Йдеться про так звану Дрижопільську битву в 1655 році невеликого українсько-російського війська з поляками. Б. Хмельницький зумів вивести свої полки, використовуючи тактику рухомого табору. Охматів — селище в Черкаській області.

 ²⁹ Йдеться про Миколая Потоцького (? — 1651), який очолював польське військо в Берестецькій битві 1651 року.

 ³⁰ В битві під Охматовом Б. Хмельницький не так «поборов суперників», як оборонився від них.

 ³¹ Марцел — очевидно, йдеться про римського полководця Марка Клавдія Марцела, який загинув у бою з Ганнібалом 208 року до н.е.

 ³² Капія — головне місто у Кампанії (Італія).

 ³³ Тут явне перебільшення: Б. Хмельницький брав викупи з обложених міст для оплати татарського війська.

 ³⁴ Ганон Великий — картагенський полководець а Другій Пунічній війні; непримиренний ворог Риму; закінчив життя самогубством.

 ³⁵ Гладкий Матвій (? — 1652) — миргородський полковник, наказний гетьман у Берестецькій битві, страчений Б. Хмельницьким за спробу заколоту. Хмелецький (Хмелінський) — один із заколотників супроти Б. Хмельницького.

 ³⁶ Термопільська битва відбулася в горах Ети (Греція), де Леонід Спартанський у 480 році до н. е. зупинив персів. Каудинська битва відбулася біля міста Каудій (Італія), поблизу тамтешньої ущелини, тут у 321 році до н.е. римляни зазнали поразки.

 ³⁷ Аргус — стоокий велетень, якому Юнона веліла стерегти перетворену на корову Іо.

 ³⁸ Свіковський — очевидно, йдеться про козацького ватажка Івана Свірговського (Сверчовського), який допомагав молдавському господареві Івоні в боротьбі з турками.

 ³⁹ Йдеться про Хотинську польсько-турецьку війну 1621 року, в якій дійову участь брало й козацьке військо на чолі із П. Сагайдачним.

 ⁴⁰ Одним із актів змагання Б. Хмельницького із чигиринським підстаростою Чаплинським було суперництво за дружину останнього.

 ⁴¹ Йдеться про єрусалимського патріарха Паїсія, який був у Києві проїздом на Москву.

 ⁴² Фіней (Фінеес, Пінхас) — старозаповітний персонаж, син священика Елеазара.

 ⁴³ Еліа (Еліав, Йоав) — старозаповітний персонаж, описаний у Першій книзі царів; це може бути і пророк Ілля.

 ⁴⁴ Орк — бог підземного царства в давньоримській мітології; ототожнювався з Плутоном.

 ⁴⁵ Хтивість Тимоша до матері — навпаки, Тиміш покарав мачуху, повісивши її за зраду батькові на воротях.

 ⁴⁶ Йдеться про брата царя — Ірода Антипи, в якого останній відібрав дружину.

 ⁴⁷ Ірод Антипа — іудейський цар, правив на початку нашої ери.

 ⁴⁸ Геспериди — три дочки Ночі, які мешкали на далекому Заході й охороняли при допомозі невсипущого дракона сад із золотими яблуками.

 ⁴⁹ Фенікс — мітичний птах; за уявленнями давніх народів (фінікійців, єгиптян), через кожні 500 років вмирав спалюючись, тоді воскресав омолоділим із власного попелу.

 ⁵⁰ Атілла (7 — 453) — вождь гуннського союзу племен від 434 року; знаменитий завойовник. Тотіба (Тотіла) (? — 552) — король остготів від 541 року.

 ⁵¹ Йдеться про Бенедикта Нусійського (480 — 543) — святого, реформатора римо-католицького чернецтва. На горі Монте-Касино поблизу Неаполя заснував монастиря з особливим улаштуванням, що його наслідує орден бенедиктинців.

 ⁵² Генсерік — цар вандалів.

 ⁵³ Тамерлан (Тимур) — (1336 — 1405) — середньоазійський правитель, завойовник.

 ⁵⁴ Пеліон — гора в Тесалії (Греція), яка є південним продовженням Оси.

 ⁵⁵ Марій (156 — 86 до н. е.) — римський полководець, переможець Єгурги, тевтонів та кімврів, був сім разів консулом, супротивник Сули. Фімбра — йдеться про Флавія Фімбрія (? — 64 до н.е.) — одного з найбільших прихильників Марія і Ціни, ворога Сули; покінчив життя самогубством. Ціна Корнелій — консул 87 — 86 років до н.е. в Римі, прихильник Марія; вбитий власними солдатами. Какус — вогнедишний розбійник-велет, убитий Гераклом, син Вулкана, жив у печері на Авентинському пагорбі.

 ⁵⁶ Сестри Геліади — три доньки Геліоса та Климени, сестри Фаетона, які перетворилися після загибелі брата на дерева, що струміли слізьми; з цих сліз утворився бурштин.

 ⁵⁷ Парки — богині долі в давньоримській мітології.

 ⁵⁸ Темеріда — скитська цариця.

 ⁵⁹ Кір — йдеться про Kipa Старшого (559 — 529 до н.е.), перського царя, засновника Перської монархії; загинув у битві з масагетами.

 ⁶⁰ Ксенофонт (бл. 430 — 355 до н. е.) — давньогрецький історик та політичний діяч. Юстин — римський історик, жив у II ст. н.е., автор «Історії Філіппа, за Трогом Помпеєм викладеної». Трог Помпей — римський історик епохи Августа, твори якого використав Юстин.

 ⁶¹ Мазош (Маслаї) — мова йде про Мойслава, чи Маслава — керівника повстання в Мазовше (Польща).

 ⁶² Казимир Перший — польський князь, сучасник київського великого князя Ярослава Мудрого та його сват.

 ⁶³ Кромер Мартин — польський хроніст XVI століття.

 ⁶⁴ Рамнусинка — тобто Немесида, богиня помсти.

Попередня       Головна       Наступна