Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту

Додаток 10

Ірина ЖИЛЕНКО

Андрій Боголюбський в українській історіографії та агіографії

Вельми неоднозначну роль зіграв в історії Печерського монастиря в. кн. Андрій Юрійович Боголюбський. Цей князь, на разі, заслужено не зажив популярності в писаннях українських, та, власне, й більшості російських істориків. Щоправда, останні сходяться на його значній ролі в утворенні першооснови московської державності в Заліссі. Проте, й вони не надають великого значення канонізації цієї особи, здійсненій 1702 р. Та й дійсно, Андрій отримав своє прізвисько далеко не від "боголюбивості", а від свого княжого двора в Заліссі; насправді ж менше ніж будь-хто з можновладців XII ст. може претендувати на роль святого. Зокрема, повністю на Андрієві лежить вина за страшний розгром Києва 12 березня 1169 р., який можна порівняти хіба що з Батиєвим. Андрію, значною мірою, належить і роль "першовідкривача" застосування у феодальних війнах тотального винищення завойованих областей. Літописний текст більшості зведень повниться описами його жорсткостей під час військових дій, навіть по відношенню до мирного населення, яке, як своїх майбутніх підданих, звичайно щадилося іншими князями. Численні авантюри Андрія в галузі церковній ¹⁰⁰¹ змусили свят. Кирила Туровського не лише рішуче виступити проти князя, який звернувся до нього за підтримкою, але й зобразити його та обраного ним неканонічного єпископа Федора в образі "сліпця і хромця" в своїй притчі "Про людську душу, і про тіло, про порушення Божих Заповідей, і про воскресіння тіл людських, і про майбутній Суд, і про муку" ¹⁰⁰². Загинув Андрій в результаті боярської змови, що, власне, з будь-яким мучеництвом за віру нічого спільного не мало.

У роботах українських істориків за Андрієм закріпилась також цілком заслужена "слава" нищителя української державності, грабіжника церковних цінностей та, взагалі, людини, яку давні київські землі цікавили виключно як культурний донор для Залісся.

І все-таки, ми з повною відповідальністю можемо сказати, що коріння канонізації Андрія лежить не в Московії, a в Україні.

Найбільш вагомим позитивним для Андрія Боголюбського елементом в давньому київському літописанні є оповідь про його смерть, написана, на думку Б. Рибакова придворним архітектором князя Кузьмищею Киянином, і, вірогідно, розрахованому саме на київську, чи в усякому разі, на південно-західну аудиторію ¹⁰⁰³. В пізніший час в Києві виник цілий ряд місцевих православних топонімічних легенд, пов’язаних із Андрієм. Найбільш відомими з них є легенда про заснування Андрієм церкви Спаса на місці Межигірського монастиря та причетності до заснування Китаївської пустині Києво-Печерської лаври ¹⁰⁰⁴. Та, вірогідно, в пізньому печерському літописанні уявні заслуги князя на духовній ниві описувалися більш широко. Так, під 6666 (1158) роком "Хроніці" Феодосія Софоновича (XVII ст.), з посиланням на печерське літописання знаходимо таку інформацію: "Того ж року ростовці, суздальці й володимирці Андрія Гургевича взяли собі за князя, маючи до нього любов, оскільки був до всіх добрим і богобоязненим. Цей по смерті батька свого монастирі й церкви прикрасив і закінчив церкву Святого Спаса [Межигірську — І.Ж.] кам’яну, батьком його закладену. Сам же заклав кам’яну Пресвятої Богородиці у Володимирі великим накладом, всі верхи золотом прикрасив, і єпископію тут встановив. І Володимир-город розбудував"  ¹⁰⁰⁵. Закінчення будівництва Володимирської церкви зафіксоване Софоновичем під 6669 роком ¹⁰⁰⁶. Оповідь про її будівництво та опис споруди подано також під 6683 роком ¹⁰⁰⁷. Крім того, тут читаємо таке: "До того й інших багато церков і монастирів поставив і всім інокам та інокиням, і всім духовним великі давав фундуші. В церкві завше з очей його, як молився, сльози текли. Сам свічі перед образом запалював, убогим, не тільки тим, хто до нього приходив, багато подавав, але по місту їсти й пити возити казав. За те все Господь Бог йому Царство Небесне дарував. Поставив також був Андрій город кам’яний і назвав його Боголюб, на відстані від Володимира, як Вишгород від Києва..." ¹⁰⁰⁸.

Чи можна пояснити появу такого значного легендарного матеріалу тільки знайомством з записами Кузьмищі, які б слізливі і агіографічні за змістом вони не були? Так, але мало бути й ще якесь вагоме підґрунтя такої метаморфози. Як бачимо, суттєва роль у беатизації Андрія належить печерському літописанню. А саме Печерський монастир впродовж певного часу та виступав у церковному житті Русі до деякої міри, як партнер заліського князя. Для Андрія така спілка мала надзвичайно вагоме значення. Насамперед, Печерський монастир був найбільшим і найвпливовішим київським монастирем; по-друге, він був істинним хрестителем Ростовської землі, чому мав щонайтісніші зв’язки як із Заліссям взагалі, так і з сім’єю Андрія Боголюбського; по-третє ж, постійна конфронтація печерян із Київською митрополією робила з них добрих союзників у довготривалій боротьбі з нею Андрія. Особливо близькими ці контакти стали в часі серйозного конфлікту Печерського архимандрита Полікарпа I та частини духовенства з митрополитом Костянтином II з приводу традиційного для України афонського звичаю відпущення посту в великі церковні свята, яке митрополит відкидав. Надзвичайно цікавим моментом для аналізу стосунків Андрія та Печерського монастиря в цей час є оповідь про сумнозвісне сплюндрування Києва князівською коаліцією під проводом Андрієвого сина Мстислава 12.03.1169 р. у Лаврентіївському літописі. Тут ці дві події прямо пов’язані: "Це сталося за гріхи їхні, насамперед за митрополичу неправду: в той бо час запретив був Полікарпа, ігумена Печерського, з приводу Господських свят..." ¹⁰⁰⁹. У зв’язку з цим стає зрозумілою й інша літописна вказівка, що стосується опису пограбування міста: "... запалений був і монастир Печерський Святої Богородиці поганами, але Бог молитвами Святої Богородиці вибавив його від такого нещастя" ¹⁰¹⁰. Отже, в той час, коли весь Київ горів і був залитий кров’ю, у Печерському монастирі було погашено (можливо навіть за участю самих нападників) випадкову пожежу. Характерно, що й переговори між Мстиславом і Володимиром проходили в Печерському монастирі.

З Андрієм традиційно пов’язується і набуття Києво-Печерською лаврою ставропігії (що відзначено і в "Синопсисі". На разі, текст грамоти, що дійшов до нашого часу, є доволі своєрідним "поновленням" втрачених давніх документів, здійсненим за архимандрита Мелетія Хребтовича в кінці XVI ст. і містить в собі велику кількість завідомих анахронізмів і вставок, що призвелося до визнання її однозначною підробкою ¹⁰¹¹. На разі, наші власні студії привели нас до висновку, що в основі "поновлення" дійсно лежав якийсь автентичний текст, пов’язаний втім не з наданням Лаврі ставропігії (що взагалі виходило за межі компетенції великого князя і належало виключено до патріаршої юрисдикції), а з визнанням відповідної патріаршої грамоти, а також деяких фундушів Андрієвих предків ¹⁰¹².

Пізніше участь Андрія в подіях навколо набуття ставропігії було ідеалізовано печерянами, а, зважаючи на надзвичайно великий вплив обителі на суспільну свідомість, призвелося і до зародження в Україні культу князя, який потім вельми прийшовся для Московської держави.

Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту