Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна






ПЕРЕДМОВА



Серед пам’яток давньої української літератури одне з найчільніших місць займають інтермедії, або інтерлюдії, — драматичні твори комедійного характеру.

У давні часи інтермедії були улюбленим народним видовищем, жили й розвивалися на протязі століть. І. Франко, характеризуючи суспільно-ідеологічне значення кращих інтермедій, не раз відзначав, що «симпатії і антипатії народні виявлялися тут вповні; в жартівливій формі порушувано не раз найтяжчі рани народного життя: притиски з боку панів, нещастя релігійних роздорів і т. ін.» Водночас Франко підкреслював, що для дальшого розвитку нашої літератури значення інтермедій було далеко більшим, ніж шкільних драм. «На се складалися головно дві причини: інтермедія написана була мовою близькою до народної, а не раз і чисто народною і зміст свій, колорит, спосіб вислову черпала з окружаючого життя народного».

Цілком зрозуміла та велика увага, яку приділяли учені збиранню і вивченню інтермедій. Перші українські інтермедії, додані до драми Якуба Гаватовича, були опубліковані в 1619 р., а в наші дні відомі тексти більш як сорока цих драматичних творів.

Цей збірник є першим виданням усіх відомих досі і доступних нам безсумнівних українських інтермедій (без інтермедійної частини вертепної драми). Переважна більшість текстів була опублікована в різних виданнях, що давно вже стали бібліографічною рідкістю. Всі інтермедії друкуються за стародавніми рукописами, коли ці рукописи збереглися, або за першодруками. Деякі тексти публікуються вперше.

В роботі над текстами, примітками і словником брали участь Б. А. Деркач, Й. М. Куриленко, Л. Є. Махновець та В. Л. Микитась.

Постійним консультантом і душею цього видання був покійний С. І. Маслов.

Значну допомогу в підготовці збірника подали В. Д. Кузьміна, яка люб язно запропонувала фотокопію нового, досі не друкованого списку інтермедій до драми Кониського «Воскресеніе мертвих», та М. В. Геппенер, що зробив і зберіг копії досі не відомих інтермедій. М. О. Лукаш систематично допомагав при розв’язанні складних мовно-філологічних питань. В обговоренні й рецензуванні матеріалу книги взяв участь сектор давньої російської літератури Інституту світової літератури ім. М. Горького. Колектив упорядників щиро дякує всім товаришам за їх допомогу і поради.
















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.