Попередня     Головна     Наступна

ГРАМАТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ — збірники, що містять статті з граматики. Відомі в Україні ще з 15 — 16 ст. Деякі грамат. відомості зустрічаються у «Букварі» Івана Федорова, надр, у Львові 1574 і перевид. в Острозі 1578. Його 2-й розділ називався «А сїѧ άзбука от книги óсмочастныѧ, сирЂчь грамматикїи». (ѧ — юс малий) 1586 у м. Вільно вийшла друком «Кграматика словеньска языка», що була публікацією відомої рукопис. ст. «О осми частЂхъ слова», написаної, імовірно, в Сербії у серед. 14 ст. (звідти через Болгарію вона потрапила в Україну, до видання її підготували вчителі Острозької школи). Це перша у сх. слов’ян друк, грамат. праця; вона відіграла певну роль у популяризації елементарних грамат. знань і започаткувала формування грамат. термінології.

1591 видано у Львові кн. «Адельфотес. Грамматіка доброглаголиваго еллино-словенскаго языка. Совершаннаго искуства осми частей слова», написану учнями Львів, братської школи під кер. викладача грец. мови митрополита Арсенія. Вона двомовна — ліворуч подано текст грец. мовою, праворуч — церковнослов’ян. переклад із значним впливом укр. говорів (зручно, треба, хлопѧтко та ін.); складається з 4 розділів: орфографія, просодія, етимологія і синтаксис. 1596 у Вільно вид. «Грамматіка словенска...» Лаврентія Зизанія, у якій теж помітний вплив укр. мови (аби, нехай, маємо, мовимо і под.). Понад 20 років вона була єдиним підручником церковнослов’ян. мови в братських школах України і Білорусі. Велике значення для розвитку грамат. знань у сх. і пд. слов’ян мала видана 1619 у м. Єв’ї біля Вільна праця «Грамматіки славєнскиѧ правилноє Сvнтаґма» (ѧ — юс малий) Мелетія Смотрицького; багато десятиліть вона служила осн. посібником вивчення церковнослов’ян. мови і відіграла значну роль у її засвоєнні у тій редакції, у якій вона тоді функціонувала в Україні та Білорусі. Граматика Мелетія Смотрицького справила вел. вплив на наступні граматики укр. та рос. мов. 1638 у м. Кременці опубл. «Грамматїки или писменница языка Словенъского», що була скороченим викладом граматики Мелетія Смотрицького, її авторство приписується луцькому єпископові Афанасію Пузині. 1643 у Парижі з’явилася «Грамматыка словенская...» Івана Ужевича, написана лат. мовою і присвячена грамат. описові староукр. книжної мови, відомої під назвою «проста мова» (1645 у м. Аррасі був написаний інший її варіант; опубл. 1970 у серії «Пам’ятки української мови»). 1818 у Петербурзі надр. «Грамматика малороссійскаго нарЂчія» О. П. Павловського, а 1822 — його ж «Прибавленіе къ ГрамматикЂ малороссійскаго нарЂчія». У них уперше описано фонет. систему й морфол. будову живої укр. мови. Більше в Сх. Україні, як і в Росії узагалі, у 19 ст. Г. у. м. не з’являлися, укр. мова була повністю усунена зі школи й офіц. вжитку, не раз рос. уряд забороняв укр. друк, слово (див. Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876). В той же час на західноукр. землях, що перебували під владою Австрії, на поч. 19 ст. посилюється увага до рідної мови, виявом чого, зокрема, стало вивчення її грамат. будови. Так, відомий галиц. культур. діяч І. Могильницький протягом 1822 — 24 написав «Грамматику языка славеноруского», у передмові до якої аргументовано, на рівні тогочас. науки, довів самостійність укр. мови серед ін. слов’ян, мов. Однак його граматика залишалась (до 1910) не опубл. (крім вступної статті, що вийшла друком 1829 у Львові у скороч. варіанті польс. мовою і 1838 — рос. у Петербурзі). 1830 у Будині (Будапешті) видана лат. мовою праця «Граматика слов’яно-українська» закарп. вченого М. Лучкая, об’єктом висвітлення у якій була укр. мова в порівнянні з старослов’янською; 1834 у Перемишлі надр. нім. мовою кн.: «Граматика руської або малоруської мови в Галичині» Й. Левицького, де обґрунтовується єдність укр. мови у Сх. і Зх. Україні (проте сама граматика компілятивна, спрямована на вивчення язичія); 1846 там же польс. мовою вийшла «Граматика руської мови» Й. Лозинського. 1849 у Львові опубл. «Грамматика руского ѧзыка» (ѧ — юс малий) Я. Головацького, яка з усіх до того написаних Г. у. м. була найбільш змістовною, у ній на належному тогочас. наук, рівні аналізувалися як загальноукр. фонет. й грамат. явища, так і діалектні, переважно властиві галиц. говорам. В Галичині поступово зростає кількість шкіл з укр. мовою навчання, для них створюються граматики, серед яких найпопулярніші: «Граматика малоруського язика для шкіл парафіальних в Галіції» Т. Глинського (1845), «Граматика руского язика» М. Осадци (1862), «Методична граматика язика малоруского» П. Дячана (1865), «Граматика руского языка» О. Партацького (1871), «Граматика руского языка для школъ середныхъ» О. Огоновського (1889), «Методична граматика рускої мови» І. Огоновського та В. Коцовського (1894). Усі ці граматики орієнтовані на галиц. мовну практику. 1893 у Львові виходить наук. «Руська граматика» С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера, яка однак зазнала критики за штучне зближення авторами укр. мови з сербською й заперечення її спорідненості з російською. Повніше розглядається грамат. система укр. мови в їхній праці нім. мовою «Граматика руської (української) мови» (Відень, 1913). Після рев. подій 1905 з’являється кілька Г. у. м. шкільного типу в Сх. Україні, а саме: «Коротка граматика української мови» П. Залозного (ч. 1 — 2, 1906 — 13), «Коротка граматика для школи» та «Українська граматика для школи» Г. Шерстюка (ч. 1-2, 1907-09; перевид. 1917-33), «Українська граматика» Є. Тимченка (1907), «Грамматика українського язика» І. Нечуя-Левицького (ч. 1 — 2, 1914). Проте використовувалися вони лише для дом. навчання і самоосвіти, оскільки укр. шкіл за Рос. імперії не існувало.

Тоді ж виходить і «Украинская грамматика» А. Кримського (т. 1-2, 1907-08). Вона адресувалася учням старших класів гімназій та семінарій Придніпров’я, але насправді т. 1 — це наук.-досл. праця з укр. істор. фонетики, написана на великому факт, матеріалі, вибраному з багатьох давньорус. і староукр. пам’яток; т. 2, присвячений морфології, є фактично навч. посібником.

Після 1917 впали останні заборони укр. літ. мови. Почали відкриватися укр. школи, а отже, зростала потреба в Г. у. м. Вже 1917 перевидаються згадані вище праці П. Залозного та Є. Тимченка, виходять у Києві «Початкова граматика української мови» О. Курило (ч. 1 — 2, 1917 — 18; сім перевидань), що використовувалась як осн. шкільний підручник з мови майже десять років, а також «Украинская грамматика» М. Грунського, «Початкова граматика до науки читання й письма» С. Черкасенка, «Українська граматика. Підручник для середніх і вищепочаткових шкіл» П. і П. Терпило. В Одесі вид. «Коротка граматика української мови для шкіл і самоосвіти» В. Мурського; у Житомирі — «Практический курс украинского языка. Для учительских курсов и старших классов средних учебных заведений» М. Гладкого, у Ромнах — «Українська граматика для самонавчання» М. Левицького. Всі названі підручники орієнтувалися переважно на шкільні програми з мови. Тоді ж опубл. призначена для вчителя «Практична граматика української мови» В. Сімовича (Раштатт, 1918), а в дещо повнішому викладі матеріалу — його ж «Граматика української мови» (Лейпциг — Вінніпег, 1919). Багата факт, матеріалом, з висвітленням сучас. фонет. і морфол. явищ в істор. аспекті була праця І. Огієнка «Курс украинского языка», що вийшла в Києві 1918. У 1919 в Харкові побачив світ перший посібник з історії укр. мови для студентів «Украинскій языкъ. Краткій очеркъ исторической фонетики й морфологии» С. Кульбакіна. У наст, роки посібники для різних типів шкіл і самоосвіти, що містили, крім грамат., і фонет. матеріал або й розділи з лексики та фразеології, почали виходити під ширшою за своїм знач. назвою: «Украинский язык» О. Синявського (1923), «Українська мова» П. Горецького та І. Шалі (1926), «Українська мова» М. Грунського і Г. Сабалдира (1926), «Українська мова» М. Наконечного (1928), «Підвищений курс української мови. Підручник для педвузів» за ред. Л. Булаховського (1931), «Норми української літературної мови» О. Синявського (1931), «Курс сучасної української літературної мови» за ред. Л. Булаховського (т. 1 — 2, 1951), «Курс сучасної української літературної мови» М. Жовтобрюха і Б. Кулика (ч. 1, 1959; 4-е вид., 1972) та ін. У колект. праці «Сучасна українська літературна мова» (т. 1 — 5, 1979 — 83) два томи присвячені грамат. системі сучас. укр. мови. У 1992 з’явилася праця «Нариси з функціонального синтаксису української мови» І. Вихованця; 1993 вийшло друком три нових посібники з укр. мови для студентів філол. ф-тів ун-тів та пед. ін-тів — колективні «Сучасна українська літературна мова» за ред. М. Плющ (1994) і «Граматика української мови. Морфологія» О. Безпояско, К. Городенської, В. Русанівського та «Граматика української мови. Синтаксис» І. Вихованця, а 1994 — «Синтаксис сучасної української мови» І. Слинька, Н. Гайванюк, М. Кобилянської, в яких критично використано нові надбання наук. досліджень грамат. проблем укр. мови. Опубл. кілька праць з істор. граматики укр. мови: «Нарис історії української мови. Вступ. Фонетика і морфологія» П. Бузука (1927), «Історія форм української мови» М. Грунського, М. Коваліва (1931), «Історична граматика української мови» (1957), «Нариси історичного синтаксису української мови» О. Безпалька (1960), «Історична морфологія української мови» С. Бевзенка (1960), «Нариси з історичної морфології української мови» С. Самійленка (ч. 1, 1964; ч. 2, 1970), «Історична граматика української мови» М. Жовтобрюха (1970) та ін. У колект. праці «Історія української мови» (т. 1 — 4, 1978 — 83) два томи присвячені істор. морфології та істор. синтаксисові укр. мови. 1957 вийшла друком праця «Порівняльна граматика української і російської мов», призначена для студентів філол. ф-тів пед. ін-тів республіки.

Літ.: Студинський К. «Адельфотес», граматика, видана у Львові в р. 1591. ЗНТШ, 1895, т. 7, кн. 3; Макарушка О. «Граматика» Мелетія Смотрицького. Л., 1908; Возняк М. Галиц. граматики укр. мови першої пол. XIX ст. Л., 1911; Возняк М. Граматика Лаврентія Зизанія з 1596 р. ЗНТШ, 1911, т. 101, кн. 1; т. 102, кн. 1; Ващенко В. С. Перша укр. граматика. УМШ, 1955, № 4; Тисовський О. С. Перша граматика укр. загальнонар. мови. «Наук. зап. Ін-ту сусп. наук АН УРСР», 1957, т. 4; Мовознавство на Україні за п’ятдесят років. К., 1967; Наконечний М. Ф. Перша граматика «нової» літ. мови. «Мовознавство», 1968, № 5; Кудрицький Є. М. Іван Ужевич — укр. граматист XVII ст. і його праця. «Мовознавство», 1970, № 1; Белодед И. К. «Славян. грамматика» Ивана Ужевича 1643 г. ИАН СЛЯ, 1972, т. 31, в. 1; Німчук В. В. Визначна пам’ятка вітчизн. друкарства. В кн.: Буквар Івана Федорова. К., 1975; Жовтобрюх М. А. «Граматыка словенскаıа» Івана Ужевича — пам’ятка староукр. літ. мови. В кн.: Слово і труд. К., 1976; Німчук В. В. Граматика М. Смотрицького — перлина давнього мовознавства. В кн.: Смотрицький М. Граматика. К., 1979; Німчук В. В. Системат. підручник церковнослов’ян. мови «Грамматіка словенска» Л. Зизанія. В кн.: Зизаній Л. Граматика словенська. К., 1980; Розвиток мовознавства в УРСР. 1967-1977. К., 1980; Східнослов’ян. граматики XVI-XVII ст. К., 1982; Німчук В. В. Мовознавство на Україні в XIV — XVII ст. К., 1985; Жовтобрюх М. А. Укр. граматика І. С. Нечуя-Левицького. «Мовознавство», 1989, № 1.

М. А. Жовтобрюх.

Попередня     Головна     Наступна