Попередня     Головна     Наступна

УКРАЇНСЬКО-ТЮРКСЬКІ МОВНІ КОНТАКТИ. Сягають часів ранньої східнослов’ян. доби, коли степи Пн. Причорномор’я контролювалися тюркомов. кочовими племінними об’єднаннями гунів (4 — 5 ст.), аварів-обрів (6 ст.), булгарів (6 — 7 ст.) та хозарів (7 — 10 ст.), яких витіснили печеніги (9 — 11 ст.), що, в свою чергу, поступилися кипчакам-куманам-половцям (11 — 13 ст.), а останні — крим. татарам та ногайцям Золотої Орди.

Діалектно неоднорідні мови гунів, аварів, булгарів та хозарів, що разом із сучас. чувас. мовою становлять булгарську групу тюрк, мов, значного впливу на укр. тер. діалекти доби Київ. Русі, очевидно, не мали. Проте сліди цих контактів спостерігаються не тільки у вітчизн. писемних пам’ятках (булгаризми тивун/тиун, каган/коган, хоть ‘жінка’, хинове ‘гунни’, болярин боярин, лошадь, сапог, Тьмуторокань, Борис, Боян/Баян тощо), а й у сучас. укр. мові: ватаг, хазяїн (давньорус. хозя), ковер (кримськотатар. кийиз ‘повсть’), харалуг, харалужний, корогва (давньорус. хорюгъвъ), лоша, сагайдак/ сайдак, колчан, р. Сутень, буланий, карий тощо. Певний вплив на укр. діалекти старокиїв. доби мали печенізька та половецька мови. Прямим нащадком першої є гагаузька мова (в Одес. обл. та ін.). Половецька ж лягла в основу кипчацьких мов крим. ареалу — кримськотатарської, караїмської (з домішкою хозарського субстрату), вірмено-кипчацької та урумської (з помітним румейським субстратом). Близькоспорідненість цих мов утруднює послідовне розмежування відповід. запозичень. Проте пам’ятки давньоруської писемності з укр. територій («Повість временних літ», Київський літопис, Галицько-Волинський літопис, «Слово о полку Ігоревім» та ін.) і дані порівн.-істор. досліджень вказують на велику кількість (бл. 1 500 заг. і власних назв) печеніз. та половец. запозичень. Впливи цього часу були взаємними, про що можна з певністю говорити, посилаючись на пам’ятку половец. мови «Codex Gumanicus» за рукописом серед. 14 ст., де зустрічається ряд характерних східнослов’янізмів: izba ‘кімната’, kukel ‘кукіль’, ous ‘жито, збіжжя’, реč ‘піч’, salam ‘солома’, samala ‘смола’, yrs ‘рысь’ (із типовим надставним ы- перед р).

З розвитком козацтва й чумацтва тюрк, вплив на лексику укр. мови ще більше зростає. Запозичення стосуються передусім козацького й чумацького побуту: козак (грец. фіксація 1308 з Судака καζακ), чумак, товариш, отаман, осавул, джура, кіш, кочувати, бунчук, шаровари, штани, очкур, гашник, калита, кисет, тютюн, люлька, башлик, тарань, чабак, шатро тощо. Завдяки різнобічним взаєминам засвоюються госп. назви, назви рослин, тварин, інструментів, товарів та ін.: саман, отара, Ґирлиґа, гарба, кишмиш, гарбуз, аїр, бузівок, барабан, кармазин, басма, тасьма, сап’ян, атлас, парча, куманець, терлик, килим, копил, буран. Поміт. впливу зазнав укр. ономастикон. Багато козац. прізвищ (за реєстрами 17 — 18 ст. — бл. З 000) — тюрк. походження: Балабан, Мурза, Кочубей, Кутлубей, Шингерій тощо. Подібна картина й в топонімії Пд. України: Баштанка, Інгул, Каланчак, Комишуваха і т. ін. Безпосередньо запозичуються і тюрк. слова, що відображають сусп. життя Туреччини, татар Криму, ін. тюрк. етнічних осередків: хан, султан, візир, диван, чалма, калим, мечеть, намаз, ясир тощо. Серед них чимало арабізмів та персизмів, що сприймалися й засвоювалися як властиво тюрк, слова.

На тлі глобальних укр.-тюрк. контактів розвиваються й локальні мовні зв’язки — із кримськотатарською та ногайською мовами на Пд. України; з вірмено-кипчацькою в Кам’янці-Подільському, Львові, Луцьку, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Могилеві-Подільському та ін. містах, де були колонії кипчакомовних вірменів; караїмською у Луцьку, Станіславі й Галичі; із урумською в Надазов’ї після переселення туди урумів з Криму в 1778 — 79; з гагаузькою в Бессарабії. У випадку локальних мовних зв’язків взаємовплив не обмежується запозиченням недублетної лексики, а часто охоплює всі лекс. сфери й навіть мовну систему в цілому. Яскравим прикладом впливу укр. мови (разом з польською) на острівну, ізольовану (тобто оточену ін. мовами) тюрк, мову був розвиток вірмено-кипчацької мови, що його послідовно можна дослідити протягом 16 — 17 ст. за актовими книгами вірм. суду Кам’янця-Подільського. Як і в цьому випадку, укр. вплив поєднується із впливом типологічно близьких ін. мов оточення: польс., рос., новогрецької (румейської) чи вірменської. У зв’язку з наявністю в сучас. Україні тюркомов. населення — кримських татар і кримчаків (Крим), урумів (Приазов’я), караїмів (Галич), гагаузів (Одес. обл.) — укр.-тюрк. контакти в ній продовжуються. Певна специфіка спостерігається в укр.-тюрк. мовних контактах за межами України, де сама укр. мова опиняється в становищі острівної: Казахстан, Карачаївщина, Балкарія, Кумикія, Татарія, Башкирія, Алтай та ін. У цих місцевостях вона становить один з компонентів укр.- рос.-тюрк, тримовності чи й певної багатомовності.

Див. також Тюркізми.

Літ.: Кримський А. Тюрки, їх мови та літератури. В кн.: Кримський А. Твори, т. 4. К., 1974; Гаркавец А. Н. Тюрк. языки на Украине. К., 1988.

О. М. Гаркавець.

Попередня     Головна     Наступна