Попередня     Головна     Наступна

ЯТЬ — назва літери Ђ у кирилиці. Спочатку позначала голосну фонему [ě] (е довгий або дифтонг ie). Історія фонеми [ě] була неоднаковою у різних східнослов’ян. діалектах (див. також Дифтонг, Ікавізм). У протоукр. говорах відбувся перехід [ě] в [і] (у південнорус. пам’ятках взаємозаміна літер Ђ — и стає поширеною з 13 ст.). Голосний [і] на місці [ě] виступає у пд.-зх. та пд.-сх. говорах і становить норму сучас. укр. літ. мови (літо, ріка). У пн. (поліських) говорах у наголош. позиції найчастіше вживається дифтонг іе, а в частині говорів — монофтонги и, е, ê. У ненаголош. позиції виступають е або и з твердим поперед. приголосним, пор.: діед — дедóк, дидóк. Південнорус. пам’ятки починаючи з 12 ст. засвідчують т. з. новий ять, який позначав подовжений голосний ē з е в новозакритих складах після занепаду редукованих (камЂнь, матЂрь). У сучас. укр. говорах ареали рефлексів голосного е в новозакритих складах у цілому збігаються з ареалами рефлексів ě. Літера Ђ ще довго зберігалася у староукр. писемності. В укр. етимол. правописах кін. 18 — 1-ї пол. 19 ст. вона позначала звуки [і], [е] та звукосполучення ji, je. Перестала вживатися в укр. графіці в середині (у Галичині — в кінці) 19 ст., на Закарпатті вживалася в етимол. правописах до 1945 (див. Правопис, Реформи алфавіту і графіки).

В. А. Глущенко.

Примітка від litopys.kiev.ua. З технічних причин передаємо "ять" буквою "Ђ".

Попередня     Головна     Наступна