Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





ЛЕМКІВСЬКИЙ ГОВІР, західнокарпатський говір — один з арх. говорів карпатської групи південно-західного наріччя. Поширений на крайньому заході укр. етномовного ареалу у зх. р-нах Закарп. області, Східнословац. краї (Словаччина) і Жешув. воєводстві (Польща) (карту говорів української мови див. на окр. арк., с. 720 — 721). Утворився у 14 — 16 ст. внаслідок переселення людності з Надсяння (Сяноцької і Перемиської земель). На сході межує з бойківським говором і закарпатським говором, на півдні і заході — зі словацькими, на півночі — з польс. говорами. Лемківським діал. анклавом є східнолемк. острівна говірка жителів сіл між Стрижевом і Кросно (їх називають замішанцями). Територіально Л. г. накладався на етногр. зону Лемківщини, співвідносну з етногр. групою українців лемків та їх підгрупою — замішанцями. Після 2-ї світ. війни значна частина лемків була примусово переселена на пн.-зх. землі Польщі, у зх. та пд.-сх. області України, що зумовило інтенсивну трансформацію лемк. переселен. говірок у нових діал. умовах. Тривалі та інтенсивні контакти Л. г. з західнослов’ян. діалектами зумовили появу багатьох його специф. ознак. У своїх осн. рисах Л. г. становить єдність, хоч помітно диференціюється на різних структур. рівнях. Однією з істот. ознак Л. г. є сталий (слабо динамічний) наголос — на другому від кінця слова складі, за винятком сx. говірок з рухомим (динамічним) наголосом (вóда, дóхыж). Наголошений вокалізм має кілька типів структури, найбільш поширені з яких:



Його специфікою є розрізнення [е] : [ы], яке сягає давньої опозиції [і] : [ы]; наявність рефлексів давніх [о], [е] в нових закритих складах як [ÿ], наявність лабіалізованого о]. Особливістю наголошування зумовлені незначні відмінності між наголошеним і ненаголошеним вокалізмом; специфіку ненаголош. вокалізму визначають: укання — перехід [о] во], [у] під наголосом і в ненаголош. позиції перед складом з голосним високого підняття [і], [у], а також перед [ў], перед складом з [а] (на дуоруозі, пуотік, знуоў, пуолуола); перехід [е] в [и] переважно у позиції перед м’яким приголосним (вир’х, типир’); вимова на місці давніх [ы] та [і] як [ий] (колий ‘коли’, гусий ‘гуси’, ідий ‘іди’); розвиток давнього [е] як [у], [ÿ] (вечÿр ‘вечір’, т’утка ‘тітка’); розвиток давньої сполуки -ьр- як -ир-, -ыр- (гырміт ‘гримить’, дырва ‘дрова’, хирбет ‘хребет’) та -ьл- як -ыл- (былха ‘блоха’). У ділянці консонантизму найважливіші особливості зводяться до реалізації ознак твердість/м’якість, менше — дзвінкість/глухість, а також до окр. поширених у говірках замін одного звука іншим. Л. г. розрізняються інтенсивністю вияву м’якості [ц’], [дз’], [с’], [з’], внаслідок чого можливі протиставлення типу [c’’] : [c’] : [c]; у частині говірок наявні лише м’які [ч’] і [дж’]; тоширене заступлення [т’’], [д’’] на [ц’’], [дз’’] (ц’агне < т’агне, дз’’іц’’ми < д’’іт’’ми; окр. говіркам властиве пом’якшення передньоязикових та губних приголосних перед давнім [е] (т’еп’ир, с’ево ‘село’); одночасно в ін. говірках відома втрата м’якості [т’], [н’], [с’], [ц’] у кін. слів (кін ‘кінь’, вес ‘весь’), відсутність [р’]. У кін. слова в багатьох говірках дзвінкі приголосні оглушуються, переходять у глухі відповідники (мет ‘мед’). Звук [л] у позиції перед лабіалізованим голосним заступається звуком [ў] (пўух ‘плуг’, а перед нелабіалізованими голосними — звуком [в] (вава ‘лава’, ц’івий ‘цілий’); звуки [в], [ў] у позиції прийменника і префікса часто заступаються ін. звуками — [г] перед дзвінкими приголосними (гдова ‘вдова’), і [x], [ф] перед глухими (x коморі ‘в коморі’, фчора ‘вчора’). До важливих морфол. особливостей належать: наявність давнього закінчення в наз. в. мн. іменників ч. р. (парібци, войаци); закінчення у прикметниках і займенниках прикметникового типу у наз. в. мн. (здоровы); закінчення -ом в ор. в. одн. іменників та узгоджених з ними прикметників, займенників (добром жоном, тобом); в ор. в. одн. прикметників та займенників часто фіксується закінчення форм двоїни — -ма (тыма, більша, котрыма); у род. в. одн. прикметників ж. р. нерідко виступає усічена форма -ой замість -ойі (великой, славной); при дієвідмінюванні у сx. лемк. говірках зберігається давня сполука губний приголосний +j (купйу, робйат); складені форми майб. ч. дієслів творяться переважно від дієслова бути і кол. дієприкметника (буду робив), зрідка — від цього ж допоміжного дієслова й інфінітива (будéме вйазáти); наявна словотв. частка да замість де (дахто, дакому); поширені прийменники к та його варіанти ік, ґ, іґ, ку, ґу (к лісу, ґу нам), пред, през ‘через’, ‘без’ (през готар ‘через межу’) та ін.

Синтакс. особливості: прийменник + іменник зі значенням знаряддя дії в ор. в. (орати c пўугом, пише c пером); конструкцій прийменник о + іменник у місц. або знах. в. (о н’ім знайу, о два дни, о холоды, о кривих лабах).

Лекс. і семант. особливості Л. г. значною мірою зумовлені тісними зв’язками з сусідніми словац. і польс. говірками, а також зв’язками з українськими надсянським говором і закарпатським говором; до специфічно лемківських належать лексеми гомбалка, гомбачка ‘гойдалка’, ґрул’і ‘картопля’, жидлик ‘кварта’ (пити воду), керпці ‘постоли’, криж, марадик і ракош ‘копи’ (снопів на полі), кукуріца ‘кукурудза’, мишпергач ‘летюча миша’ та ін.

Різні структурні рівні Л. г. відбито в лінгв. атласах (Stiber Z. Atlas językowy dawnej Łemkowszczny, кн. 1 — 8. Łódź, 1958 — 64; Ганудель З. Лінгв. атлас укр. говірок Сх. Словаччини, т. 1 — 2. Пряшів, 1984-89; АУМ, т. 2. К., 1988; Латта В. Атлас укр. говорів Сх. Словаччини. Братислава, 1991), описових працях (І. Верхратського, В. Гнатюка, З. Штібера, В. Курашкевича, Р. Райнфуса, О. Горбача, І. Зілинського, В. Латти, О. Лешки, М. Лесева, 3. Ганудель, М. Штеця та ін.), у діал. словниках (Вархол Н., Івченко А. Фразеол. словник лемк. говірок Сх. Словаччини, Пряшів, 1990). Риси Л. г. широко представлені в пам’ятках писемності різних жанрів, починаючи з 16 ст., — ділових документах, ориг. і перекладних конфес. текстах, худож. л-рі; записах фольклору. У 30-х і 90-х рр. 20 ст. були спроби кодифікувати Л. г. з метою викладання у школі (М. Приймак. Лемківський словничок. 1933; Лемківський буквар. 1933; Перша лемківська читанка, 1934; М. Хомяк. Перша граматика лемківського языка. Лєґніца, 1992; Його ж. Лемківська Граматика для діти. Лєґніца, 1992).


Літ.: Верхратський І. Говір замішанців. ЗНТШ (Львів), 1894, т. 3; Гнатюк В. Русини Пряшівської єпархії і їх говори. ЗНТШ (Львів), 1900, т. 35 — 36, кн. 3 — 4; Верхратський І. Знадоби до пізнання угрорус. говорів. Говори з наголосом недвижимим. ЗНТШ (Львів), 1901, т. 40, кн. 2; Верхратський 1. Про говір галиц. лемків. Л., 1902; Огієнко І. Псавтир половини XVIII в. в лемківськім перекладі. В кн.: ЗНТШ. Ювіл. зб. на пошану акад. Кирила Студинського, ч. 1. Праці філол. Л., 1930; Szemlej J. Z badań nad gwarą łemkowską. В кн.: Lud Słowiański, t. 3, z. 2. Kraków, 1934; Stieber Z. Wschodnia granica Łemków. Kraków, 1935; Зілинський І. Лемківська говірка села Явірок. В кн.: Lud Słowiański, t. 3. Kraków, 1938; Панькевич І. Укр. говори Підкарп. Русі і сумежних областей. Prana, 1938; Stieber Z. Toponomastyka Łemkowszczyzny, cz. 1 — 2. Łódź, 1948 — 49; Stieber Z. Z fonetyki historycznej dialektu Łemków. SFPS, 1958, t. 3; Панькевич І. До питання генези укр. лемківських говорів. В кн.: Славян. филология, т. 2. М., 1958; Його ж. Нарис історії укр. закарпатських говорів, ч. 1. Фонетика. Прага, 1958; Jurkowski M. Łemkowszczyzna (materiały do bibliografii). «Ślavia Orientalis», 1962, ч. 11, №4; Акти села Одрехови. К., 1970; Horbatch O. Der Wortschatz der Ukrainischen Sprachinsel Osturńa in der Zips. München, 1971; Горбач О. Південнолемк. говірка й діал. словник села Красний Брід бл. Меджилаборець (Пряшівщина). Мюнхен, 1973; Stieber Z. Dialekt łemków. Fonetyka i fonologia. Wrocław, 1982; Kuraszkiewicz W. Ruthenica. Warszawa, 1985; Штец M., Муличак Ю., Дуйчак М. Укр. говірки верх. течії річки Цирохи. В кн.: Наук. зап. Культур. союзу укр. трудящих в ЧСР. Пряшів, 1987; Струмінський Б. Говір лемків. ЗНТШ (Н.-Й.), 1988, т. 206; Riger J. Słownictwo i nazewnictwo łemkowskie. Warszawa, 1995; Лесів М. Укр. говірки у Польщі. Варшава, 1997.


П. Ю. Гриценко.





ЗАХІДНОКАРПАТСЬКИЙ ГОВІР — див. Лемківський говір.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.