Попередня     Головна     Наступна

ВОЛИНСЬКИЙ ГОВІР — один із старожитніх говорів волинсько-подільської групи південно-західного наріччя. Охоплює пд. райони Волин., Рівн. і Житомирської, а також пн. райони Львів., Терноп., Хмельн. і Вінн. областей. На пн. межує з середньополіським говором і західнополіським говором північного наріччя, на сx. — із середньонаддніпрянським говором південно-східного наріччя, на пд. — з наддністрянським говором і подільським говором. Пд. межа В. г. проходить приблизно по лінії Белз — Великі Мости — Буськ — Золочів — Збараж — Красилів — Хмільник — Калинівка — Тетіїв, межею його на зх. в основному є держ. кордон з Польщею (карту говорів української мови див. на окр. арк., с.720-721).

У В. г. виділяють північноволин. і південноволин. говірки (приблизна межа — по лінії Горохів — Шепетівка — Бердичів), західноволин. і східноволин. говірки (приблизно по течії р. Стир). Розмежування західноволин. і східноволин. говірок, очевидно, пов’язане з найдавнішими етнічно-мовними межами. На думку рос. археолога В. Сєдова, осн. територія давніх волинян знаходилася між р. Західний Буг на зх. і р. Случ на сx. та між басейном верхньої течії р. Прип’яті на пн. і водорозділом басейнів Прип’яті та Західного Буга і Дністра на півдні. Отже, західноволин. говірки відповідають мові пд. волинян, східноволинські — можливо, мові уличів. Близькість західноволин. говірок до надбузьких західнополіських і західнонаддністрянських та надсянських теж має свою давню підоснову: самобутність земель поширення з виявленою тенденцією до уніфікації, до утворення тер. об’єднань ще перед прилученням їх до Київ. Русі. Південноволин. говірки досить неоднорідні. Серед них розрізняють східноволинські говірки (поширені переважно в пд. районах Житомирської і в пн. районах Вінн. та Хмельн. областей — дуже зближені з подільськими) і західноволинські (зближуються з волинсько-поліськими говірками, маючи при цьому деякі риси сусідніх наддністрянських). Найважливіші фонет. риси говору: у західноволин. говірках відповідно до етимологічного [о] в новозакритому складі поряд з переважаючим [і] виступає також монофтонг [у], [и] (стіл, віл, столíў, столýў, стил, ни́чка, ти́л’кі та ін.); 2) у частині волин. говірок, зокрема західноволинських, фонема [е] набуває розширеної вимови, а, стикаючись із сонорними, шиплячими, а також губними і деякими передньоязиковими, переходить в [а] (трáба, цáгла, типáр, жáнит’, шáстий, селó — по сáлах, земл’á — зáмл’у та ін.); 3) у пд. частині західноволин. говірок, що сусідять з наддністрянськими, можливе, хоч і непослідовне, заступлення [а] через [е] після м’яких приголосних і шиплячих (ч’éсом, жел’); 4) у ряді західноволин. говірок фонема [и] під наголосом, набуваючи обниженої артикуляції, переходить в [е] (сéла — си́ла, звéсока — зви́сока, пéше — пи́ше, кудéс’ — куди́с’ та ін.); 5) для південноволин. говірок характерне здебільшого помірне, а не сильне «укання» (головá, молокó та ін., але гу^олýпка, ку^ожýх, йумý, дорóгуйу та ін.); 6) м’яке, як правило, [т] у закінченнях 3-ї ос. одн. і мн. дієслів тепер, ч. і 2-ї ос. мн. нак. сп. (хóдит’, нóсит’, хóдат’, нóсат’, ходíт’, носíт’ та ін.), хоч у західноволин. говірках у формах тепер, ч. [т] може бути і твердим при збереженні його м’якості у формах нак. сп.; 7) у частині говірок, особливо західних і сусідніх з поліс. діалектами, поширені звукосполуки [гі], [кі], [xi] (рýкі, нóгі, хíтрий та ін., але й опéн’ки, горóхи та ін.).

Морфологічними їх рисами є: 1) в осн. масі південноволин. говірок у формах наз. — знах. в. одн. іменників с. р. типу зілля наявне закінчення -а з неподовженим м’яким приголосним перед ним (з’íл’а, нас’íн’а, жит’á та ін.), хоч у західноволинських, зокрема в суміжних з поліськими говірках, нерідкі форми, як і в поліських, із закінченням -е і подовженим м’яким приголосним перед ним (з’íл’:е, жит’:é, пíрйе, подвíрйе та ін.); 2) при переважаючому закінченні -ойу в ор. в. одн. іменників ж. р. в західноволин. говірках фіксуються й форми на -оу, -ом (дорóгоў, дни́ноў, рукóў, ногóм, рукóм та ін.); 3) у дав. — місц. в. мн. іменників у західноволин. говірках нерідкі закінчення -ем, -ex (жін’цéм, ко^увал’éм, на жін’ц’éх, на ко^увал’éх, та ін., але: кóн’ам, на кóн’ах та ін.), а в ор. в. мн. — -ема (жін’ц’éма, ко^увал’éма, міш’éма, тупу^ол’éма та ін.); 4) у західноволин. говірках поширені нестягнені форми прикметників с. р. (дрібнóйе, зелáнуйе та ін.); 5) у цих же говірках присв. прикметники можуть мати паралельні форми (попóвий лан і попіў син та ін.); 6) у род. і ор. в. одн. прикметників ж. р. у тих же говірках звичайні закінчення -ейі, -ейу (мо^уло^удéйі, мо^уло^удéйу, старéйі, старéйу та ін.), що виникли, очевидно, під впливом займ. форм; 7) дуже поширені стягнені форми род. і ор. в. одн. вказ. і присв. займенників ж. р. (сéйі, тéйі, мéйі, твéйі, сéйу, тéйу, мéйу, свéйу, твéйу та ін.); 8) у непр. в. предметно-особ. займенника в сполуці з прийменниками звичайно немає приставного [н] (до йóго, з йéйу, ў йéйі та ін.); 9) у формах 1-ї ос. одн. тепер. ч. зберігається чергування приголосних [д] — [дж], [з] — [ж], [т] — [ч], [с] — [ш] (хóджу, хóжу, крýчу, прóшу та ін.); 10) у західноволин. говірках, паралельно із звичайними «простими» формами мин. ч. вживаються й «складні» (ходи́вім, ходи́віс, ходи́лис’мо, ходи́лис’те та ін.).

Для північноволин. говірок характерні риси, спільні з західнополіс. і середньополіс. говірками пн. наріччя; південноволин. говірки споріднюються рядом рис із наддністр. і поділ. говірками пд.-зх. наріччя.

Західноволин. говірки решті і більшості говірок В. г. протиставляються рисами, які переважно збігаються з особливостями наддністр. говірок. Відмінність західноволин. говірок від східноволинських досить істотна. На думку Г. Шила, західноволин. говірки утворюють окр. середньобузький говір.

Літ.: Михальчук К. П. Наречия, поднаречия и говоры Южной России в связи с наречиями Галичины. В кн.: Труды этногр. стат. экспедиции в Западнорус. край. Юго-Зап. отдел, т. 7, в. 2. СПб., 1877; Шило Г. Ф. Пд.-зх. говори УРСР на пн. від Дністра. Л., 1957; Dejna K. Gwary ukrajinskie Tarnopolszczyzny. Wrocław, 1957; ОЛА МИ. 1971. M., 1974; Бевзенко C. П. Укр. діалектологія. K., 1980; АУМ, т. 2. K., 1988; Матвіяс І. Г. Укр. мова і її говори. К., 1990.

Г. В. Воронич.

Попередня     Головна     Наступна